Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

продукція резерв випуск реалізація

Вступ

1. Аналіз обсягу випуску та реалізації продукції

1.1. Сутність аналізу обсягу виробництва

1.2 Аналіз факторів і резервів збільшення випуску і реалізації продукції

1.3 Пошук резервів росту виробництва продукції

2. Розрахунок обсягів виробництва та реалізації продукції та СТОВ «Світанок» за 2015-2016 роки

2.1 Коротка характеристика підприємства

2.2 Аналіз обсягів випуску та реалізації продукції

Висновки

Використана література



Вступ

Темою курсової роботи є пошук резервів збільшення випуску та реалізації продукції.

Мета аналізу виробництва і реалізації продукції полягає у виявленні найбільш ефективних шляхів збільшення обсягу випуску продукції та поліпшення її якості, у вишукуванні внутрішніх резервів росту обсягу виробництва.

Реалізація продукції проводиться відділами збуту підприємства, які зобов'язані максимально скорочувати складські запаси та забезпечити своєчасне надходження платежів за реалізовану продукцію.

Фінансовий відділ контролює виконання реалізації готової продукції, а також слідкує, щоб відповідні відділи своєчасно роздивлялись претензії покупців та причини, які примусили їх відмовитись від оплати рахунків за надану продукцію і надані послуги.

Об'єм реалізації залежить від об'єму наданих товарів та послуг та надходження платежів покупців. Тому об'єм реалізованої продукції відрізняється від наданої на суму залишків наданих товарів, але ще несплачених.

Перед тим, як аналізувати виконання плану реалізації, потрібно перевірити його обумовленість, відповідність можливостям випуску товарної продукції та попередніх залишків нереалізованої продукції.

На підприємствах проводиться кожноденний чи подекадний оперативний аналіз виконання плану виробництва продукції. Дані про випуск продукції за день зіставляють з планом, а потім виявляють виконання плану виробництва продукції. За декаду та наростаючим висновком - з початку місяця. Так як вивчити причини відхилення від плану можна тільки на основі аналізу виконання плану, то кожен день аналізують дані за попередній день.

Головними задачами аналізу реалізації продукції та розрахунків з покупцями є:

· перевірка напруженості планових завдань;

· оцінка виконання плану і зміни в об'ємі реалізації, складу та якості продукції;

· встановлення причин відходження від плану і змін по відходженню до попереднього періоду

· виявлення резервів подальшого росту реалізації продукції, покращення її складу та якості.

Контролюється виконання плану через вартісний показник по натурально-речовому складу продукції, оскільки у виконання плану реалізації зараховується фактично реалізована продукція в межах запланованої суми лише при умові, що план постачання виконано повністю всіма без винятку покупцями у відповідності з договірними умовами по відношенню до кількості, асортименту, якості виробу.

Для підприємства дуже важливо проводити аналіз реалізованої продукції, аналізувати виконання плану по реалізації та інші плани, щоб виявити недоліки і усувати їх, поки вони не призвели до негативних результатів.



1. Аналіз обсягу випуску та реалізації продукції

1.1 Сутність аналізу обсягу виробництва

Мета і завдання економічного аналізу ефективності виробництва

Основною метою економічного аналізу є пошук резервів підвищення ефективності виробництва і розробка заходів щодо їх реалізації. Досягнення цієї мети потребує попереднього розв'язання конкретних завдань. Основними завданнями економічного аналізу є такі:

- оцінка фактичного стану виробництва;

- виявлення факторів, які спричинили відхилення фактичних показників від планових;

- визначення кількісного та якісного впливів різних факторів на результати виробництво;

- визначення резервів поліпшення наявного стану

- розробка, обґрунтування шляхів і заходів подальшого використання виявлених резервів та контроль за їх виконанням

Зупинимося на цих завданнях детальніше.

1. Оцінка фактичного стану виробництва передбачає встановлення рівня та об'єктивну характеристику економічних результатів, досягнутих підприємством, його структурними підрозділами чи окремими працівниками. Основним методом при цьому виступає порівняння, а базою порівняння - планові, нормативні показники, показники минулих років, конкурентів тощо. Саме порівняння фактичних (звітних) відповідних економічних показників з плановими (нормативними) допомагає виявити відхилення між ними у бік збільшення або зменшення та рівень виконання плану (дотримання нормативів). На практиці найчастіше звітні дані зіставляються з плановими.

2. Виявлення факторів, які спричинили відхилення фактичних показників від планових полягає у визначенні чинників, які позитивно чи негативно вплинули на результати господарської діяльності. Наприклад, на фінансові результати підприємства (розмір прибутку, рентабельність) впливає сукупність економічних, організаційних, виробничих, технологічних та інших факторів. Вони можуть або стимулювати, або перешкоджати досягненню поставлених завдань. Зокрема, серед основних із них можна назвати зміну обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг), ціни, собівартості продукції тощо.

3. Визначення кількісного та якісного впливів факторів на результати виробництва досягається шляхом проведення факторного аналізу. Для цього використовуються різні статистико-економічні методи, зокрема індексний, дисперсійний, кореляційно-регресіний, елімінування та інші, що дає змогу розрахувати силу і величину впливу чинників на результативні показники. Така операція вкрай необхідна для виявлення резервів.

4. Визначення резервів підвищення рівня виробництва, поліпшення наявного стану є наступним етапом після факторного аналізу і базується на його даних. Він полягає у встановленні невикористаних виробничих можливостей, зокрема втрат робочого часу, матеріальних, фінансових, трудових ресурсів. Основним завданням цього етапу є розрахунок суми понесених втрат підприємства (явних та прихованих) порівняно з плановими даними внаслідок дії несприятливих чинників чи прорахунків.

5. Розробка, обґрунтування найраціональніших шляхів і заходів щодо подальшого використання виявлених резервів з підвищення ефективності виробництва та контроль за їх виконанням. Це завдання логічно випливає з попередніх чотирьох і є завершальним етапом дослідження. Аналітики повинні запропонувати більш досконалу стратегію і тактику подальшого економічного розвитку господарської діяльності, а також комплекс заходів, рекомендацій щодо усунення допущених недоліків, втрат, упущених можливостей тощо. Ці заходи мають ґрунтуватися на сучасних прогресивних технологіях, інноваційних підходах, узагальненому передовому вітчизняному і зарубіжному досвіді. Вони сприятимуть кращому використанню ресурсів, підвищенню ефективності виробництва й реалізації продукції.

Об'єкти та предмет аналізу при виробництві

Сукупним об'єктом аналізу є виробнича діяльність підприємства, проте економічний аналіз вивчає не саму діяльність підприємства (технологічний процес, організацію виробництва), а економічні результати виробництва.

Виробничу діяльність досліджують багато економічних наук, таких як економіка підприємства, менеджмент, бухгалтерський облік, аудит. Але ці науки розглядають діяльність в різних аспектах. Визначення предмета науки є важливою методологічною проблемою. В економічному аналізі це питання теж остаточно не визначено. Науковці і практики порізному визначають його предмет. В літературі наводяться різні визначення предмета економічного аналізу. Під предметом розуміється: господарська діяльність підприємств, господарські процеси та явища, деталізований склад об'єктів, інформаційний потік, причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів.

У деяких з цих визначень предмет економічного аналізу співпадає з його об'єктами, а замість предмета вказується мета аналізу: оцінка досягнутих результатів і виявлення резервів підвищення ефективності виробництва підприємств. Предмет науки має показувати, що вивчає та чи інша наука.

Найбільш вдалим визначенням предмета економічного аналізу є визначення та його обґрунтування, наведене профе-сором С.І.Шкарабаном “Предметом економічного аналізу є причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів виробничої діяльності підприємств. Тільки розкривши причинно-наслідкові зв'язки різних сторін діяльності, можна досить швидко визначити, як зміняться основні результати виробничої діяльності за рахунок того чи іншого фактора, провести обґрунтування будь-якого управлінського рішення, розрахувати, як зміниться сума прибутку, беззбитковий обсяг продажу, запас фінансової стійкості, собівартості одиниці продукції за умов зміни виробничої ситуації”.

Предмет економічного аналізу розкривається через його об'єкти: ресурси, виробництво, фінансові результати.

Таким чином, об'єктами економічного аналізу є: обсяг виробництва і продажу, забезпеченість трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами, фінансовий стан підприємства та інші.

Виділяти об'єкти економічного аналізу є сенс тільки з точки зору раціональної організації аналітичної роботи, оскільки об'єкти розкривають предмет аналізу.

Інформаційні джерела аналізу. Основні методи аналізу виробництва

Фінансовий стан підприємства виражають у співвідношенні структур його актів і пасивів, тобто засобів підприємства і їх джерел. Основні завдання аналізу фінансового стану - визначення якості фінансового стану, вивчення причин його поліпшення або погіршення за певний період, підготовка рекомендацій для підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. Ці завдання вирішують на основі дослідження динаміки абсолютних та відносних фінансових показників і розподіляють на такі аналітичні блоки:

- структурний аналіз активів і пасивів;

- аналіз фінансової стійкості;

- аналіз платоспроможності здатності (ліквідності);

- аналіз необхідного приросту власного капіталу.

Інформаційними джерелами для розрахунку показників і проведення аналізу є річна і квартальна бухгалтерська звітність: форма 7 "Бухгалтерський баланс", форма 8 "Звіт про фінансові результати", форма 9 "Звіт про власний капітал", форма 10 "Звіт про рух грошових коштів", форма 11 "Примітки до річної фінансової звітності", а також дані бухгалтерського обліку і необхідні аналітичні розшифрування руху і залишків за синтетичними рахунками.

Основними методами аналізу фінансового стану є горизонтальний, вертикальний, трендовий, коефіцієнтний і чинниковий. У ході горизонтального аналізу визначають абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період. Мета вертикального аналізу - обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну дату. Трендовий аналіз - полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років (або інших суміжних звітних періодів) для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників. Коефіцієнтний аналіз - зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей, або інших абсолютних показників, одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізі фінансових коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.

Як базові величини використовують:

- теоретично обґрунтовані й одержані в результаті експертних опитувань величини відносних показників, що характеризують оптимальні і критичні значення з точки зору стійкості фінансового стану підприємства;

- посередні за тимчасовим рядом значення показників даного підприємства, що належать до минулих сприятливих стосовно фінансового стану періодів;

- значення показників, розраховані за даними звітності найуспішнішого конкурента;

- середньогалузеві значення показників.

Крім фінансових коефіцієнтів, в аналізі фінансового стану велику роль відіграють абсолютні показники, розраховані на основі звітності. До них належать: чисті активи (реальний власний капітал), власні оборотні активи, показники забезпеченості запасів власними обіговими коштами. Дані показники є критеріальними, бо з їх допомогою формулюють критерії, що дають змогу визначити якість фінансового стану

Для визначення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також рівня впливу різних причин на величину зміни показника застосовують чинниковий аналіз. Його прийоми детально висвітлені у спеціальній літературі

Етапи аналізу виробництва

Аналітичний процес доцільно уявити у вигляді певної послідовності однорідних за змістом робіт, тобто виділити етапи аналізу, які дозволяють систематизувати та оптимізувати методику, зменшити трудомісткість аналітичних процедур і підвищити одержуваний ефект.

Специфіка діяльності підприємства взагалі та особливості об'єкту аналітичної оцінки, зокрема, призводять до розбіжностей у виділені окремих етапів аналізу. Однак, найчастіше зустрічається виділення трьох основних етапів проведення аналізу на підприємстві: підготовчий, основний та заключний.

Підготовчий етап включає в себе роботи організаційного характеру, що гарантують достатню глибину й оперативність аналізу виробництва. Реалізація підготовчого етапу відбувається за наступними напрямками:

1. Складання плану або програми аналізу, яка передбачає:

- визначення мети й об'єктів аналізу. Об'єкти аналізу відбирають такі, вивчення яких дало б змогу отримати найповніші відповіді на поставлені запитання;

- ознайомлення з матеріалами і результатами раніше проведеного аналізу за окресленою програмою чи відібраними об'єктами, яке дасть змогу не лише оцінити ефективність вже проведеної аналітичної роботи, а й врахувати при подальшому плануванні допущені раніше помилки і недоліки;

- складання графіка проведення аналітичної роботи, який має передбачати конкретні терміни, оскільки чим оперативніший аналіз, тим ефективніше використовують його результати в управлінні господарською діяльністю;

- перелік виконавців і розподіл обов'язків між ними. Кількість і кваліфікація виконавців залежить від програми аналізу і від термінів його проведення. Розподіл обов'язків між виконавцями потребує диференційного підходу. Значна частина аналітичних робіт має більш чи менш технічний характер (збір, систематизація, обробка даних), і тому її можна виконати за допомогою обчислювальної техніки і вручну без участі робітників високого рівня кваліфікації. Інша частина робіт - безпосередній аналіз оброблених і згрупованих даних, інтерпретація отриманих результатів, розробка висновків і пропозицій - потребують участі в них добре підготовлених фахівців;

- визначення методики аналітичної оцінки, яка сприятиме досягненню сформованої мети.

2. Визначення необхідних джерел інформації та їх систематизація й узагальнення.

Другий - основний етап роботи включає в себе:

- збір і перевірку достовірності інформації, яка буде використовуватись під час аналізу;

- систематизацію накопичених матеріалів;

- обробку отриманих даних і заповнення аналітичних таблиць;

- вивчення напрямків і причин відхилення фактичних показників від планових;

- оцінку динаміки об'єкту аналізу;

- визначення впливу факторів на зміну об'єкту аналізу;

- виявлення резервів збільшення ефективності діяльності підприємства.

Достатня і достовірна інформація - головна умова успішності аналітичної роботи, тому даний етап починається з підбирання, перевірки повноти і якості інформації, яку планується використовувати в аналізі. Обробка даних полягає у наступному:

- зіставленні показників (за оцінкою, структурою, принципами побудови тощо);

- статистична обробка (розрахунок середніх, відносних величин групування показників тощо);

- проведення аналітичних розрахунків і формування таблиць.

Аналітичні розрахунки можна виконувати як окремо, так і в самих таблицях. Взагалі роль складених аналітичних таблиць буває різною. Вони можуть служити ілюстративним матеріалом для аналітичних записок, відображати результати проведеного аналізу

Вивчення відображених у таблицях цифрових даних потрібно для оцінювання досягнутого рівня показників в порівнянні з планом, минулими періодами, середньогалузевими даними тощо. Для обробки і вивчення показників діяльності підприємств використовують весь арсенал технічних прийомів аналізу.

По закінченні основного етапу, на підставі проведеного аналізу виробництва дають оцінку ефективності роботи суб'єкта господарювання, узагальнюють досягнення і недоліки його діяльності (з визначенням причин відхилень від встановлених планових завдань), виявляють наявні резерви для максимально ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Заключний етап полягає в узагальненні отриманих результатів та науковому обґрунтуванні управлінських рішень, які спрямовані на підвищення ефективності функціонування підприємства. На заключному етапі відбувається:

- проведення підсумкової оцінки діяльності і узагальнення результатів аналізу;

- формулювання висновків і пропозицій щодо прийняття належних виробничих рішень за результатами аналізу, відповідно до його цілей і завдань. Ці висновки та пропозиції оформлюються у вигляді пояснювальної записки до звіту;

- розробка організаційно-технічних заходів щодо усунення недоліків, підвищення ефективності використання виявлених резервів (за виконанням заходів слід встановити дійовий контроль);

- підготовка розпорядчих актів, призначення осіб, відповідальних за виконання прийнятих рішень.

Схематично етапи проведення аналізу господарської діяльності на підприємстві відображені на рис. 1.1.

1. Підготовчий
1.1. Складання плану або програми аналізу;
1.2. Виявленняя нелбходних джерел інформації та їх систематизація й узагальнення;
2. Основний
2.1. Збір, перевірка, систематизация та оброка інформації;
2.2. Оцінка виконання плану та динаміки об'єкту аналізу;
2.3. Виявлення впливу факторів на об'єкт аналізу та віяалення резервів збільшення ефективності виробництва підприємства;
3. Заключний
3.1. Узагальнення та систематизація результатів аналізу
3.2. Оформлення та надання висновків та пропозицій

Рис. 1.1 Етапи проведення аналізу господарської діяльності на підприємстві

Також необхідно звернути увагу на можливість повернення до підготовчого етапу в ході реалізації основного етапу. Це стає необхідним у разі виявлення раніше не врахованих факторів і деталей. Саме в цьому випадку може виникнути необхідність коректування завдань, інформаційного забезпечення і методики проведення аналізу, тобто організаційних аспектів аналітичного процесу.

У процесі аналітичної роботи окремі складові названих етапів можуть повторюватися. Така ситуація стає можливою, наприклад, тоді, коли на якомусь із етапів дослідження виникає необхідність розширити факторне поле аналізу, що потребує нової допоміжної роботи. Зрозуміло, що межі етапів мають певною мірою умовний характер і є дуже рухливими: за рахунок інтенсифікації робіт на одному з етапів відбувається скорочення на якомусь іншому. Отже, головним завданням такої поетапної регламентації аналізу виробничої діяльності є забезпечення дійового поточного контролю за дотриманням якості аналітичної роботи і термінів її виконання.

Аналіз асортименту і структури продукції

Великий вплив на результати виробничої діяльності надають асортимент (номенклатура) та структура виробництва і реалізації продукції. При їх формуванні підприємство повинно враховувати, з одного боку, попит на дані види продукції, а з іншого - найбільш ефективне використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових і інших ресурсів, наявних в його розпорядженні. Систему формування асортименту складають:

- визначення поточних і перспективних потреб покупців;

- оцінка рівня конкурентоспроможності випущеної чи планованої до випуску продукції;

- вивчення життєвого циклу виробу, прийняття своєчасних заходів по впровадженню нових, більш досконалих видів продукції та вилучення з виробничої програми морально застарілих та економічно неефективних виробів;

- оцінка економічної ефективності і ступеня ризику змін в асортименті продукції.

Оцінка виконання плану виробництва по асортименту продукції зазвичай проводиться за допомогою однойменного коефіцієнта, який розраховується шляхом ділення загального фактичного випуску продукції, зарахованого у виконання плану виробництва по асортименту плановий (продукція, виготовлена понад план або не передбачена планом, не зараховується).

У процесі аналізу слід з'ясувати причини невиконання плану за асортиментом. Вони можуть бути як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх відносяться зміна попиту на окремі види продукції, кон'юнктура ринку, стан матеріально-технічного забезпечення, несвоєчасне введення в дію виробничих потужностей підприємства з незалежних від нього причин. Внутрішні причини пов'язані з недосконалістю організації виробництва, поганим технологічним станом обладнання і його простоями, аваріями, відключенням електроенергії, низькою культурою виробництва, недоліки в системі керування і матеріального стимулювання.

Збільшення обсягу виробництва (реалізації) по одним і скорочення але іншими видами продукції призводить до зміни її структури, тобто співвідношення окремих виробів у загальному їх випуску. Це в свою чергу впливає на такі основні результативні показники:

- обсяг випуску у вартісній оцінці;

- матеріаломісткість продукції;

- собівартість продукції,

- прибуток;

- рівень рентабельності.

Так, якщо збільшується питома вага більш дорогої продукції, то обсяг випуску у вартісному вираженні зростає, і навпаки. Те ж відбувається з розміром прибутку при збільшенні питомої ваги високорентабельної і відповідно при зменшенні питомої ваги менш рентабельної продукції.

При оцінці виконання плану по структурі необхідно провести розрахунки і визначити вплив структурних змін у виробництві продукції на рівень перерахованих показників. З цією метою можна скористатися прийомом ланцюгових підстановок та заповнити аналітичну таблицю наступного змісту

Використовуючи описані вище прийоми, можна визначити вплив структури продукції і на інші показники діяльності підприємства: трудомісткість, матеріалоємність, на загальну суму витрат, прибуток, рентабельність і ін Це дозволить комплексно і всебічно оцінити ефективність асортименту і структури підприємства.

Слід підкреслити, що особливе місце в стратегії управління бізнесом належить оновленню асортименту реалізованого продукту. Не можна дозволити ринкового продукту застарівати, оскільки споживач чекає новинок, і якщо фірма їх не засвоїть, то її місце на ринку швидко займуть конкуренти. Тому одна з важливих задач підприємства полягає в тому, щоб постійно стежити за зміною потреб, робити відповідні прогнози та пропонувати в порядку проби на ринок новий асортимент виробів, щоб потім, вивчивши реакції споживачів, закласти пропоновані нововведення у виробництво.

Грамотна товарна політика вимагає не тільки постійного оновлення товарної пропозиції шляхом створення новинок і модифікації існуючих виробів за рахунок покращення їх товарних характеристик і адаптації в умовах появи нових сегментів ринку, але і дієвої стратегії введення новинок у ринкову стихію.

Стратегія розробки товарів базується на двох організаційних моментах: придбання патенту, ліцензії на виробництво нової продукції, пропонованої чужою фірмою (або купівлю цієї фірми цілком), і створення власного відділу товарних досліджень і розробок. Існує спеціальна процедура створення новинок або модифікацій товарів, яка охоплює наступні основні етапи:

- пошук і формування ідей новинки на основі вивчення споживчих потреб, запитів, очікувань, досягнень науки і техніки, аналізу продукції конкурентів;

- відбір ідей за критеріями розміру ринку, продажної ціни товару, витрат на промислове освоєння новинки, розміру можливого прибутку та ін;

- розробка і перевірка на групі цільових споживачів нового варіанту товарної ідеї, представленого у вигляді конкретного образу або поняття, значущої для споживача;

- розробка стратегії маркетингу по виходу на ринок з конкретною новинкою;

- аналіз можливостей виробництва і збуту за допомогою контрольованих показників продажу, витрат і прибутку;

- розробка товару як фізичного втілення товарного задуму і його технічне випробування;

- випробування товару-новинки в умовах ринку для складання прогнозу збуту;

- організація комерційного виробництва;

- сегментування (поділ ринку за групами споживачів, регіонам та іншим факторам).

При розробці маркетингових товарних стратегій обов'язково повинні враховуватися деякі моменти. По-перше, повинен прийматися до уваги ресурсний фактор. Як би не були привабливі ті чи інші конкретні ідеї оновлення продукції і сервісу, їх необхідно пов'язувати з реальними можливостями фірми в частині ресурсів. По-друге, поставивши завдання можливо більш повного задоволення споживацьких очікувань і особливих вимог, що пред'являються до товару, фірма не повинна забувати про необхідність отримання прибутку, а це не завжди вдається, так як поточні завдання маркетингу можуть не збігатися з комерційними цілями і фінансовими можливостями підприємців. По-третє, необхідно чітко визначити споживчий адресу.

Якість продукції

Важливим питанням аналізу виробничої діяльності є оцінка якості продукції. За сучасних умов господарювання великого значення набуває поліпшення якості продукції.

Високий рівень якості продукції вигідно виділяє її з ряду аналогічних товарів, сприяє підвищенню попиту на неї, збільшенню суми прибутку не тільки за рахунок обсягу продаж, але й за рахунок більш високих цін. Ті підприємства, які не позбулися старих стереотипів, у тому числі нехтування якістю продукції, нині зазнали відчутних втрат у конкурентній боротьбі з іншими підприємствами галузі та іноземними виробниками.

Якість - це сукупність властивостей продукції, які здатні задовольняти потреби споживачів згідно з її призначенням. Якість продукції - це поняття, яке характеризує експлуатаційні, споживчі, технологічні властивості виробу, рівень його стандартизації і уніфікації, надійність і довговічність.

Аналіз якості продукції ґрунтується на системі численних показників, серед яких слід вирізнити загальні й індивідуальні, прямі й побічної дії. Найбільш узагальнюючий характер мають питома вага продукції зі знаком якості, або атестованої державою як продукція вищої якості (зараз цей показник поновлюється); питома вага в загальному обсязі випуску продукції, що одержала товарні знаки частка продукції, виготовленої на експорт

Своєрідним знаком якості є фірмовий знак корпорацій, котрі відомі у світі як виробники якісної продукції. Досить надійним показником якості може бути також і відповідність міжнародним стандартам. Крім того, використовують такі індивідуальні показники якості, як сортність (легка, харчова, хімічна та інші галузі промисловості), марочність (харчова, промисловість будівельних матеріалів); вміст корисних речовин або шкідливих домішок (% до загального обсягу або ваги); строк служби (ресурс) і надійність; міцність металів, калорійність харчових продуктів, теплотворність палива тощо.

У процесі аналізу вивчають і такі побічні показники якості продукції, як:

- гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних (безкоштовних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб;

- наявність рекламацій, їхня кількість і вартість;

- кількість і сума штрафів за поставку неякісної продукції;

- відсоток браку;

- пониження сортності продукції за межами підприємства;

- відсоток повернення продукції для виправлення дефектів;

- відповідність моді;

- наявність і рівень попиту на даний виріб.

Непрямим показником якості є рівень браку у виробництві. На суму втрат від баку зростає виробнича собівартість. Брак впливає на кінцеві результати виробництва. Визначивши частку брак у в собівартості продукції і помноживши цей показник на фактичний обсяг продукції, можна розрахувати вплив браку на виробництво продукції.

Вивчаючи якість виробу, слід неодмінно звернути увагу на його зовнішній вигляд, привабливість оформлення, наявність чіткої і змістовної інформації щодо складу речовин і способу споживання. Неабияку роль відіграє й упаковка або тара, якими користується підприємство. Економія на цих елементах товару є недопустимою, так само як і намагання замаскувати низьку якість товару яскравим зовнішнім виглядом, найсучаснішим дизайном та поліграфією, привабливою та коштовною упаковкою.

Аналіз показників якості продукції передбачає вирішення таких завдань:

- вивчення та оцінка динаміки показників;

- визначення впливу зміни якості на результати виробництва;

- з'ясування причин погіршення якості продукції.

Оцінюючи зміну якості продукції на підприємстві, слід віддавати перевагу таким показникам, які забезпечують належну точність визначення якості продукції. Найвдалішою ілюстрацією цього може бути аналіз показника сортності продукції. Цей показник використовують для продукції, яка допускає несуттєві відхилення певних ознак і якостей від чинних стандартів і технічних вимог.

Коефіцієнт сортності визначається як відношення вартості продукції усіх сортів до вартості продукції за ціною найвищого із сортів.

Збільшення коефіцієнта сортності свідчить про підвищення якості продукції.

Наступним етапом аналізу є визначення впливу зміни сортності на обсяг виробництва. Один з методів визначення впливу зміни якості на приріст обсягу даного виду продукції базується на порівнянні темпів зростання (процентів виконання плану) з обсягу продукції у вартісному та натуральному вираженні. Для того, щоб розрахувати зміну обсягу внаслідок зміни сортності в нашому прикладі, потрібно різницю в процентах виконання плану з обсягу продукції в грошовому вимірнику та натуральних одиницях помножити на планову вартість усієї продукції.

Завершальним етапом аналізу якості продукції є з'ясування причин її зниження (якщо воно мало місце). До таких причин можна віднести наступні: недосконалість технології, невідповідність матеріалів, низька кваліфікація робітників, порушення дисципліни праці, використання застарілого обладнання тощо.

Методика аналізу реалізації продукції включає:

1) визначення рівня виконання плану та реалізації продукції та оцінку її динаміки;

2) виявлення і вимірювання факторів, що впливають на зміну виручки від продажів;

3)оцінку виконання договірних зобов'язань.

Аналіз виконання плану та реалізації продукції здійснюється методом порівняння фактичного рівня з плановим. Для оцінки динаміки виручки від продажів в умовах інфляції необхідно визначити реальність суми цього грошового доходу, "очищеного" від інфляційного впливу. Для рішення даної задачі необхідно номінальну суму, відображену в звітності, розділити на індекс інфляції. Таким чином, отримуємо величину показника у порівнянних цінах. Маючи дані за ряд звітних періодів, можна розрахувати базисні та цінні темпи росту та приросту, а також середньорічні темпи зростання і приросту обсягу продажів. Далі оцінюється вплив цін і фізичного обсягу реалізації на динаміку виручки від реалізації.

При аналізі факторів, що впливають на зміну виручки від продажів, досліджується структура реалізованої продукції. Визначається питома вага основної (профільної) продукції підприємства, продукції непромислових господарств. Якщо частка першої невисока, це свідчить про необхідність переходу на випуск нової продукції або перепрофілювання підприємства.

Оцінка впливу факторів на зміну об'єму реалізації, порівняно з планом або яким-небудь періодом здійснюється з використанням методу балансової ув'язки. При цьому приріст реалізованої продукції (РП) представляється у вигляді функції наступних факторів:

, (1.1)

де ДТП - зміна виробництва товарної продукції;

ДГПнк - зміна залишків готової продукції на складі па початок і кінець аналізованого періоду відповідно, грн.;

ДТОнк - зміна залишків продукції відвантаженої, але неоплаченої (дебіторської заборгованості) на початок і кінець аналізованого періоду відповідно, грн.

Для зіставлення всі фактори моделі перераховуються у відпускних цінах. Так як у бухгалтерському обліку готова (товарна) і відвантажена продукція відображається за собівартістю, для їх переведення в базові ціни використовується коефіцієнт перерахунку До який встановлюється як відношення виручки від реалізації продукції у відпускних цінах до собівартості реалізованої продукції.

Після визначення прирощення перерахованих факторів аналітик повинен встановити причини, що викликали їх динаміку. При цьому слід розглянути, принаймні, три групи причин:

- пов'язані з виробництвом (визначають ДТП);

- пов'язані зі збутом (визначають ДГП);

- пов'язані з платоспроможним попитом (визначають ДТО). Відсоток виконання договірних зобов'язань з поставок продукції (%) розраховується за формулою

, (1.2)

де N₀ - плановий обсяг продукції для укладання договорів, тис. грн; Наповнююча(N) нсд - недопоставка продукції за договорами, тис. грн.

Аналіз виконання договірних зобов'язань необхідно організувати в розрізі окремих договорів, видів продукції, термінів постачання. При цьому проводиться оцінка виконання зобов'язань але договором наростаючим підсумком з початку року.

В процесі аналізу з'ясовуються причини невиконання договірних зобов'язань, які можуть бути як залежними від підприємства (невідповідність обсягу випуску обсягу поставок, низька ритмічність виробництва тощо), так і не залежать від нього (зрив постачання матеріально-технічних ресурсів, збої у транспортному забезпеченні тощо).

1.2 Аналіз факторів і резервів збільшення випуску і реалізації продукції

Основним завданням аналізу виробництва і реалізації продукції є розтин і мобілізація внутрішніх резервів зростання цих показників. Для рішення даної задачі необхідно виявити і вивчити вплив факторів, що впливають на обсяг випуску і продажів продукції, і розробити заходи, спрямовані на підвищення названих показників.

Для цілей факторного аналізу використовують баланс товарної продукції, т. е. адитивну модель факторної залежності. Так як виручка визначається після оплати відвантаженої продукції, то товарний баланс виглядає наступним чином:

, (1.3)

де РП - обсяг реалізації продукції за звітний період;

ГП, ГПк - залишки готової продукції на складах на початок і кінець періоду відповідно;

ТП - сума товарної продукції;

ОТ, ОТк - залишки відвантаженої продукції на початок і кінець періоду.

Розрахунок впливу даних факторів на обсяг реалізації продукції виробляється порівнянням фактичних рівнів факторних показників з плановими їх значеннями і обчисленням абсолютних і відносних приростів кожного з них

Негативний вплив на обсяг продажів вплинули наступні фактори: збільшення залишків готової продукції на складах підприємства, а також зростання залишків відвантажених товарів на кінець року, оплата за які ще не надійшла на розрахунковий рахунок підприємства. Тому в процесі аналізу необхідно з'ясувати причини утворення надпланових залишків на складах, несвоєчасної оплати продукції покупцями і розробити заходи та прискорення її реалізації і отримання виручки.

На підсумок господарської діяльності впливають як виробничі (засоби праці, предмети праці і безпосередньо праця), так і невиробничі фактори. Тому, вивчаючи обсяги виробництва, необхідно всі численні фактори, що входять в кожну з цих груп, диференціювати на кількісні та якісні, а потім виміряти вплив кожного з них на зміну випуску продукції.

При внутрішньофірмовому аналізі показники обсягу виробництва продукції зазвичай розглядаються в наступних аспектах:

- як результат використання основних засобів підприємства;

- результат діяльності персоналу

Аналіз може проводитися і але показниками валової і товарної продукції.

Особлива увага приділяється вивченню впливу чинників, що визначають обсяг виробництва продукції. Їх можна об'єднати в три групи:

1) забезпеченість підприємства трудовими ресурсами і ефективність їх використання:

; (1.4)

, (1.5)

де ВП - валова продукція;

ЧР - середньорічна чисельність працівників;

ГВ - річна вироблення;

Дв - частка реалізованої продукції (виручки) у загальному обсязі валової продукції;

2)забезпеченість підприємства основними виробничими фондами та ефективність їх використання:

; (1.6)

, (1.7)

де ОПФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів;

ФО - фондовіддача;

3)забезпеченість виробництва сировиною і матеріалами та ефективність їх використання:

; (1.8)

, (1.9)

де МЗ - матеріальні витрати;

МО - materialootdaиa.

Розрахунок впливу даних факторів на обсяг валової та реалізованої продукції можна зробити одним із прийомів детермінованого факторного аналізу. Потім, знаючи причини зміни середньорічний вироблення персоналу, фондовіддачі та матеріаловіддачі, слід встановити вплив цих показників на випуск продукції шляхом множення їх приросту за рахунок 1-го фактора на фактичну чисельність персоналу, фактичну середньорічну вартість основних виробничих фондів і фактичну суму спожитих матеріальних ресурсів відповідно.

Виручку від продажу можна збільшити за рахунок резервів зростання обсягів виробництва і з допомогою скорочення залишків нереалізованої продукції.

Виробничі резерви нарощування обсягів виробництва класифікуються наступним чином:

1) за рахунок поліпшення використання трудових ресурсів (створення додаткових робочих місць, скорочення втрат робочого часу, підвищення рівня продуктивності праці);

2) за рахунок поліпшення використання основних фондів (придбання додаткових машин і устаткування, більш повне використання фонду робочого часу основних фондів, підвищення продуктивності роботи обладнання);

3) за рахунок поліпшення використання сировини і матеріалів (додаткове придбання сировини і матеріалів, скорочення надпланових відходів і втрат, оптимізація норм витрати сировини і матеріалів на одиницю продукції).

У процесі подальшого аналізу розглядається вплив кожної групи факторів на можливе зростання обсягу випуску продукції. Так, резерви зростання валової продукції за рахунок створення нових робочих місць визначаються твором резерву збільшення кількості робочих місць на фактичну продуктивність праці відповідної групи працівників.

По другій групі резерви збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості обладнання, часу його роботи та випуску продукції за одну машино-годину розраховують множенням першого фактора па фактичну середньорічну його вироблення; другого фактора - на фактичну годинну вироблення; третього фактора - на фактичний фонд робочого часу обладнання.

По третій групі резерви збільшення випуску продукції визначаються наступним чином.

1. Додаткове кількість конкретного додаткового матеріалу ділиться на норму його витрати на виробництво певного виду продукції і множиться на планову ціну цієї продукції. Потім в розрізі видів продукції результати підсумовують.

2. Надпланові відходи конкретних матеріалів ділять на норму їх витрати на одиницю певного виду продукції множать на планову ціну одиниці даної продукції, результати підсумовують.

3. Плановане скорочення норми видатку певного вигляду сировини і матеріалів на одиницю конкретного виду продукції множиться на планований до випуску обсяг виробництва цього виду продукції. Отриманий результат ділиться на планову норму витрати і множиться на планову ціну цього виробу, після чого підраховується загальна сума резерву валової продукції.

На заключному етапі аналізу в розрізі трьох видів ресурсів (трудових, засобів праці і предметів праці) узагальнюють виявлені резерви збільшення виробництва і реалізації продукції. Резерви збільшення випуску продукції повинні бути збалансовані по всіх трьох групах ресурсів. Максимальний резерв, встановлений за однією з груп, не може бути освоєний до тих пір, поки не будуть виявлені резерви в такому ж розмірі і по інших групах ресурсів.

При визначенні резервів збільшення реалізації продукції необхідно, крім перерахованих резервів, врахувати надпланові залишки готової продукції на складах підприємства і відвантаженої покупцям. При цьому слід враховувати попит на той чи інший вид продукції і реальну можливість її реалізації.

1.3 Пошук резервів росту виробництва продукції

Подолання кризи в економіці й перехід на нормальні ринкові відносини неможливі на відсталій технічній базі. Основа ринкових відносин - конкуренція, яка в останні десятиліття набула нових рис. Заразу конкурентній боротьбі найчастіше перемагає не той, хто знизить витрати і запропонує нижчі ціни, а той, хто випускає продукцію вищої якості й науково-технічного рівня, із кращим сервісом. точніше - врахує всі потреби споживача. Тепер неможливе подолання спаду промислового виробництва на колишній основі без істотного оновлення продукції, що випускається, і застосовуваної технології. Саме ці заходи і треба закладати в стратегічні плани підприємств.

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного й організаційного розвитку - плану підвищення ефективності виробництва. Для того, щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїй діяльності повинне орієнтуватися, по-перше, на потреби ринку (ціни, витрати, кількість продукції, що випускається) і, по-друге, на реалізацію досягнень науково-технічного прогресу (нові конкурентоспроможні вироби, поліпшення якості продукції, що випускається)

Із цих позицій план підвищення ефективності виробництва можна умовно поділити на дві групи:

- науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), створення й освоєння нової продукції, поліпшення якості продукції;

- технічні й організаційні заходи (впровадження прогресивної технології, механізація й автоматизація виробництва, удосконалення управління, планування й організування виробництва і т. п.). У світовій практиці прийнято розрізняти наукову (науково-дослідну) і науково-технічнудіяльність, що включає й експериментальні (дослідно-конструкторські) розробки.

Наукова (науково-дослідна) діяльність спрямована на отримання, поширення і застосування нових знань, у тому числі: фундаментальні наукові дослідження - експериментальна і теоретична діяльність, зорієнтована на одержання нових знань про основні закономірності розвитку природи і суспільства; ^ прикладні наукові дослідження -- наукова діяльність, спрямована на досягнення практичній: результатів у вирішенні конкретних завдань. Провести чітку межу між фундаментальними і прикладними дослідженнями дуже важко, таму що стадії є ланками загальної наукової діяльності. Прикладні дослідження мають більш виражену цілеспрямованість із точки зору практики. Якщо основний стрижень фундаментальних досліджень --забезпечення пізнавального процесу, то стадія прикладних досліджень має гарантувати одержання практичного результату, потенційно придатного для впровадження у виробництво.

Науково-технічна діяльність -- це сукупність дослідно-конструкторських, проектно-технологічних і організаційних робіт, які забезпечують виготовлення принципово нової техніки і технології, а також сприяють еволюційному поліпшенню вже існуючих видів техніки.

Речовим результатом науково-технічних розробок є документація (комплекти креслень, проекти, організаційні схеми, ДСТУ, ДСТ, стандарти, інструкції і т. п.), яку можна використовувати у виробництві. У більшості випадків, крім документації, виготовляється, випробовується і доводиться до встановлених вимог зразок нової техніки.

Стадія освоєння нової продукції - перехідна від підсистеми "наука" до підсистеми "виробництво".

Якщо попередні стадії в основному виконуються в наукових закладах, проектно-конструкторських організаціях, то стадія освоєння нової продукції - безпосередньо у виробничих підрозділах підприємства.

Виконання НДДКР вимагає значних фінансових ресурсів і відповідної технічної бази. Навіть корпорації, що володіють солідним запасом у розробці нової продукції, неминуче втрачають конкурентоспроможність, якщо знижують витрати на НДДКР.

Ці розділи плану, що є складовою частиною функціональної підтримуючої стратегії стратегічного плану, розробляються на період розробки цього плану (5-15 років), але частина його, що відноситься до конкретного року, відображається і в річному плані.

Дещо інший підхід до формування другої групи "Плану підвищення ефективності виробництва" - "Технічні й організаційні заходи". Хоча окремі заходи цього плану можуть також розроблятися як складова частина відповідної функціональної стратегії, основне їх завдання-конкретна реалізація технічних і організаційних заходів для обґрунтування основних розділів річного і квартального планів виробництва.

Серед цілей підприємства особливо важливе значення має цільова сума прибутку. Саме від неї залежить реалізація цілей розвитку підприємства в майбутньому періоді. Щоб вийти на певний рівень прибутковості необхідно визначити потреби в чистому прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Розрахунок ведеться по кожному елементу цієї потреби (виробничий розвиток, виплата дивідендів власникам акцій (чи майна), участь у прибутку персоналу і т. п.).

Безпосередній зв'язок заходів плану підвищення ефективності виробництва з показниками по праці, собівартості продукції, економії матеріальних ресурсів, виробничої потужності та її використання досягається тим, що в основу розрахунків цих показників покладений "метод планування від нормативної бази на початок планового періоду".

Впровадження "методу планування від нормативної бази на початок планового періоду" вимагає від підприємств особливу увагу приділяти якості й вірогідності норм. Проведення цієї роботи позитивно позначиться на економічній діяльності підприємства, оскільки зусилля його працівників будуть спрямовані на забезпечення якісної основи планування, а не витрачатися марно з метою вирахування відносної економії і елімінування різних умов планового і базового року для того, щоб, у такий спосіб, відштовхуючись від так званого "досягнутого рівня базисного року", обґрунтовувати план. Усім відома хибність планування "від досягнутого рівня базисного року".

Однак така практика в умовах науково-технічного прогресу, що викликала до життя могутній потік ідей і розробок, а отже, призвела до швидкого відновлення продукції, суперечить сучасним тенденціям розвитку промислового виробництва, особливо в умовах гострої конкурентної боротьби.

Завдання полягає не в тому, щоб зробити "більше" і "дешевше", ніж у базисному році, оскільки об'єкти виробництва в звітному і плановому роках можуть бути непорівнянні, а в тому, щоб, виходячи з наявних виробничих ресурсів, сформувати реально обґрунтований план у вигляді конкретних заходів, спрямованих на економію витрат живої й уречевленої праці.

Такій постановці й відповідає метод планування діяльності підприємства, який здійснюється з використанням нормативної бази на початок планового періоду. Перевага такого методу полягає в тому, що в його основу покладено не звітні дані за минулий рік, а досягнутий рівень використання виробничих ресурсів і реалізацію резервів науково-технічного прогресу в умовах планового періоду.

Усі організаційно-технічні заходи плану варто умовно розділити на дві групи: заходи, що безпосередньо впливають на показники виготовлюваних виробів, і заходи, що побічно виливають на показники виробів. Це пов'язано з різними методами розрахунків по цих групах заходів. Так, заходи другої групи, наприклад, підвищення кваліфікації працівників, не можуть безпосередньо відображатися на собівартості, витратах праці її матеріалів конкретних виробів, але в зв'язку з підвищенням коефіцієнта виконання норм це позначиться на зниженні трудомісткості всіх виробів і призведе до економії кількості робітників, а значить і до зниження витрат.

Заходи першої групи безпосередньо впливають на показники конкретних виробів, однак і серед них с відмінності в методиці розрахунку. Так, наприклад, удосконалення конструкції виробів, зміну асортименту розкрою матеріалів можна безпосередньо врахувати в зниженні норм витрати матеріалів, трудомісткості конкретних виробів, а вплив впровадження нових технологічних процесів, модернізації устаткування чи установки нового, продуктивнішого устаткування враховується опосередковано. Для цього використовується співвідношення між продуктивністю устаткування і зниженням трудомісткості продукції.

Розрахунок зміни нормативів і відповідно зміна показників (потреба в матеріалах, трудомісткість продукції і в підсумку її собівартості) проводиться різними методами залежно від стану нормативної бази і прийнятих методів роботи.

Відправною точкою є величина норм станом на початок планового періоду (початок кварталу). Внаслідок проведення заходів розраховується величина норми на кінець планового кварталу. Причому варто врахувати, що заходів щодо одного об'єкта може бути декілька.

Наприкінці планового кварталу з урахуванням фактично проведених заходів і їх ефективності коригується величина норми на початок наступного кварталу.

Розрахунки впливу заходів на економічні показники роботи підприємства являють собою певну складність. Конструктор чи технолог, який запропонував захід, може сказати, як зміниться норма на даній операції, але для розрахунку показників необхідно мати інформацію про те. який вплив матиме той чи інший захід на норми витрат по комплектах, вузлах, виробах у цілому, у розрізі дільниці - цеху - заводу, з врахуванням застосовуваної даної деталі й кількісного обсягу виробництва. Отже, резерви зростання обсягів виробництва та реалізації продукції можуть бути матеріалізовані за умови наявності на підприємствах дієвих механізмів і, насамперед, механізмів формування планів підвищення ефективності виробництва, побудованих на засадах прогресивних нормативів використання наявних у підприємств ресурсів.

Одним із суттєвих завдань аналізу виробничої програми є виявлення і мобілізація резервів зростання обсягу виробництва продукції.

Основними джерелами резервів зростання виробництва є

-- впровадження заходів науково-технічного прогресу;

-- створення додаткових робочих місць;

-- підвищення продуктивності праці за рахунок її інтенсифікації (суміщення професій, наукова організація праці, підвищення кваліфікації, розповсюдження передового досвіду тощо);

-- поліпшення використання робочого часу (скорочення цілоденних і внутрішньозмінних втрат, непродуктивних втрат).

При пошуку резервів росту виробництва продукції слід на підставі структури витрат визначити характер виробництва (матеріалоємне, трудомістке, фондомістке), що дозволить сконцентрувати увагу на найсуттєвіші джерела.

Варто зазначити, що пошук резервів зростання обсягу виробництва продукції має багато напрямків.

Тому зосередимо увагу на деяких із них.

Приріст продукції за рахунок створення додаткових робочих місць розраховується за такою формулою:

...