Інноваційна інфраструктура забезпечення сталого розвитку мілітаризованого регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління При Президентові України

Кафедра управління національним господарством

Інноваційна інфраструктура забезпечення сталого розвитку мілітаризованого регіону

аспірант О.Ю. Корчміт

Анотація

Проведено аналіз інвестиційного потенціалу Севастопольського мілітаризованого регіону. Визначені недоліки сучасних механізмів державного регулювання інвестиційного забезпечення мілітаризованих регіонів. Запропоновано запровадження оптимальної інноваційно-інвестиційної структури розвитку на прикладі міста Севастополь.

Ключові слова: постмілітаризована економіка, державне регулювання, інноваційні структури, механізми інвестиційного забезпечення, людські ресурси, інституціональна основа, економічна активність населення.

Annotation

The article is dedicated to the analysis of the investment potential of Sevastopol militarized region. The shortcomings of modern public regulation mechanisms of militarized regions investment support are defined. The author also proposed an introduction of optimal innovative investment structure of development by the example of Sevastopol city.

Key words: post-militarized economy, public regulation, innovative structures, investment support mechanisms, human resources, institutional framework, economic activity of population.

Постановка завдання. Сучасна регіональна політика в Україні передбачає зміцнення потенціалу розвитку регіонів країни та їхньої конкурентоспроможності. Основним пріоритетним завданням регіональної економічної політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності регіонів, повинен стати розвиток їх науково технологічного та інноваційного потенціалу. Таким чином процес поширення інновацій від централізованого має перейти до локального, коли окремі регіони завдяки локальним інноваційним процесам стануть «точками інноваційного зростання» національної економіки. Для України, з її значною територією та відмінностями соціально-економічного розвитку, регіональні аспекти інноваційної політики мають суттєво значення [1, с.87].

Концептуальні засади розробки інноваційної моделі розвитку регіонів та її впровадження мають ґрунтуватися на досягненнях сучасної інституціональної економічної теорії, а також теорії державного управління.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Проблеми державного стимулювання сталого розвитку регіонів через створення інноваційно-інвестиційних структур аналізуються в роботах В. Соловйова [1], В. Гусєва [2] та інших дослідників.

Аналіз підтвердив, що існуючі інноваційні моделі розвитку не змогли забезпечити прискорене впровадження нових технологій та виробництв з об'єктивних та суб'єктивних причин. Окреме питання - пошук оптимальної моделі розвитку територій, економічно пов'язаних із військово-промисловим комплексом.

Стаття обумовлена потребами системи державного управління щодо розробки та впровадження механізму розвитку територій зі значною військово-промисловою складовою.

Мета статті. У цьому контексті метою даної статті є оцінка сучасних механізмів побудови інноваційних структур та запропонування нового підходу до створення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку мілітаризованих та демілітаризованих територій на прикладі міста Севастополь.

Виклад основного матеріалу дослідження. Загальною світовою тенденцією на теперішній час є подальше розширення інфраструктури інституцій та послуг підтримки інноваційних процесів (інноваційна інфраструктура), що стало характерним не тільки для економічно та технологічно розвинутих країн світу, але також для країн, що стали на шлях розвитку, таких, як Бразилія, Індія, Китай, Малайзія. В усіх розвинених країнах світу, основними елементами інноваційної інфраструктури і відповідно національної інноваційної системи, до якої включено інноваційну інфраструктуру є технопарки та інноваційні бізнес-інкубатори.

Аналіз практики інноваційної діяльності дозволив здійснити класифікацію основних функцій інноваційної інфраструктури, серед яких виділити: ресурсно-забезпечуючі функції, організаційно-комунікативну, координаційну, посередницьку, що разом забезпечують системоутворюючу функцію інфраструктури в національній інноваційній системі.

Перелік найбільш поширених (за світовою та вітчизняною практикою) інноваційних структур, як складових інноваційної інфраструктури включає такі структури:

1. Технопарки, технологічні парки, наукові парки, індустріальні (промислові) парки, технополіси, що забезпечують спеціальний режим сприятливий до генезису та поширенню інноваційних процесів режим.

2. Фінансово-кредитні, фінансові організації, установи, що забезпечують реалізацію інноваційних проектів фінансовими, інвестиційними та матеріально-технічними ресурсами і включають:

Венчурні фонди, венчурні компанії здійснюють венчурне (англ. venture ризиковий, ризикувати) фінансування реалізації інноваційно-інвестиційних проектів, що є специфічним видом ризикового фінансового інвестування новоутворених компаній, які мають перспективний проект впровадження інновації, але не мають коштів для його реалізації і акції цих компаній не мають котировки на фондових біржах. Венчурне фінансування здійснюється спеціалізованими високопрофесійними фірмами, частіше утвореними у вигляді венчурного фонду. Венчурні фонди поширені в розвинутих країнах світу, зокрема найбільш поширеними вони є у США. У своєї більшості венчурні фонди утворюються у формі акціонерного товариства. В Україні найбільш відомі венчурні фонди переважно створені за участю іноземного капіталу, основні напрями венчурного фінансування - створення підприємств громадського харчування, торгівлі, зокрема, оргтехнікою, комп'ютерами, телекомунікаційною апаратурою.

Інноваційні фонди, до яких як до фінансового інституту відносять установи, організації (можуть мати відмінні від фонду назву), що акумулюють кошти державного, регіонального бюджетів, відрахування підприємств галузі, відрахування прибутку корпорації (інноваційний фонд корпорації) або акумулюють залучені кошти акціонерів, інвесторів для фінансування інноваційних процесів, найчастіше на стадії підготовки виробництва для впровадження інновацій. В залежності від засновників фонду, джерела формування коштів, визначеною галуззю діяльності, інноваційні фонди мають бути: державні (бюджетні та позабюджетні), галузеві, регіональні, а також венчурні фонди (фонди ризикового капіталу, сформованого акціонерами, інвесторами). Серед фінансових інститутів у сфері інноваційної діяльності найбільш пристосовані для реалізації програмно-цільовим методом зазначених завдань інноваційного розвитку економіки країни, галузі, регіону слід виділити державні інноваційні фонди, що здійснюють свою діяльність, як неприбуткові фінансові організації зі статусом юридичної особи або інноваційні фонди (наприклад галузеві, корпоративні) із функцією акумуляції коштів і без статусу юридичної особи. Цілями діяльності державних інноваційних фондів є фінансова підтримка впровадження інновацій відповідно до загальнодержавних інноваційних пріоритетів, основних напрямів державних науково-технічних програм або фінансова підтримка інноваційних процесів в галузі, що має світовий рівень досягнень чи підтримка інноваційної діяльності певного прошарку підприємництва, наприклад, малого підприємництва.

Основними механізмами фінансування та підтримки інноваційних процесів інноваційні фонди в залежності від специфіки та регламенту їх, діяльності використовують: безповоротне фінансування: субсидія або грант, що як, правило надаються для фінансування стадії проведення НДДКР в інноваційному процесі; безвідсоткову позику; кредитування за пільговими відсотками та на довгостроковий термін; сумісна участь з іншими фінансово-кредитними установами у фінансуванні проекту через афільовані структури, гарантії забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитним установам в разі фінансування цими установами інноваційних проектів.

Лізингові фонди, компанії в інноваційній сфері діяльності спеціалізуються щодо надання виконавцям інноваційних проектів у платне виключне користування і на визначений строк об'єкт лізингу (технологічного обладнання, устаткування) необхідних для виконання інноваційного проекту. При цьому можливими формами лізингу можуть бути оперативний та фінансовий лізинг.

3. Інноваційний бізнес-інкубатор представляє собою структуру, що надає приміщення, обладнання, устаткування, інформаційно-комунікаційні послуги на пільгових умовах малим підприємствам у сфері інноваційної діяльності для підтримки цих підприємств на етапі їх становлення. Головними цілями і відповідно функціональними послугами бізнес-інкубаторів є: сприяння розробці конкурентоздатної продукції з використанням новітніх технологій; залучення до інноваційної сфери діяльності підприємств малого бізнесу; створення нових робочих місць або завантаження існуючих; використання вільних промислових потужностей, лабораторних, офісних та складських приміщень; залучення інвестицій для реалізації інноваційних проектів підприємств-учасників бізнес-інкубатора; надання консультаційних послуг з питань інноваційного менеджменту. Після досягнення певного рівня свого розвитку підприємства залишають бізнес-інкубатор. інвестиційний мілітаризований державний регіон

4. Інноваційні центри та центри трансферу технологій, як споріднені структури не мають встановленої організаційно-правової форми створення. Ці центри можуть створюватися при галузевих міністерствах, виробничих об'єднаннях, наукових установах, громадських професійних організаціях тощо, а також у регіонах для трансферу (передача) технологій, впровадження відповідно інноваційних розробок підприємств галузі, об'єднання, наукової установи, надання консалтингових, інжинірингових послуг, проведення маркетингових досліджень. Завдання діяльності центрів трансферу технологій можуть передбачати: передачу технологій у рамках науково-технічної і виробничої кооперації та інвестиційного співробітництва; забезпечення участі вітчизняних підприємств у міжнародних виставках та ярмарках високотехнологічної продукції і технологій; участь у розвитку вітчизняних сегментів міжнародних інформаційних і комунікаційних систем з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій; моніторинг новітніх досягнень науки і техніки, наукоємних технологій в Україні й світі, забезпечення формування баз даних вітчизняних і світових інновацій, інноваційних продуктів, інноваційної продукції та інших об'єктів інтелектуальної власності, а також доступ до них осіб, зацікавлених у використанні відповідних технологій та їх складових.

5. Інжинірингові фірми здійснюють за контрактом із замовником діяльність, що пов'язана із створенням та впровадженням об'єктів промислової власності, включаючи: складання технічних завдань, проектних пропозицій та техніко-економічних обґрунтувань; розробку технічної документації, проектування і конструкторське пророблення об'єктів техніки і технологій; консультації та авторський нагляд при монтажі, пусконалагоджувальних роботах технологічного обладнання; консультації економічного, фінансового, науково-технічного або іншого характеру; підготовка експертних висновків з питань, віднесених до предметної сфери діяльності інжинірингової фірми.

6. Консалтингові (консультаційні) фірми відіграють визначальну роль в організації інноваційних процесів, формою реалізації яких виступає інноваційний (інвестиційний) проект, яким визначаємо організаційну форму інноваційної діяльності, що конкретизована описом цілей, завдань, вихідних умов, заходів, залучених ресурсів, методів управління, а також очікуваних результатів. Завдання консалтингової фірми - знайти оптимальні шляхи розв'язання проблем клієнтів.

Останнім часом в Україні регіонах спостерігається інтенсифікація процесу створення інноваційної інфраструктури. Склалася певна класифікація територіальних і точкових інноваційних структур, згідно з якою можна визначити декілька їх основних типів: технополіси, технопарки (дослідницькі, технологічні, промислові, аграрні), рекреаційні зони, інкубатори бізнесу, інноваційні центри.

При підготовці загальної концепції інноваційного розвитку регіону з постмілітаризованою (частково мілітаризованою) економікою важливо розібратися в сильних і слабких його сторонах. На погляд деяких дослідників інноваційного розвитку регіонів [1, с.82] для цього необхідно одержати дані лише по чотирьох групах чинників, що визначають інноваційність економіки регіону: людські ресурси; створення нових знань; передача і використання нових знань; фінансування інноваційної діяльності, інноваційні продукти і ринки. Але врахування перспектив подальшого збуту інноваційних продуктів виходячи із геополітичної складової, залежності собівартості товарів від розвиненості інженерних мереж, впливу соціально-гуманітарної інфраструктури та стану довкілля на потенціал залучення іноземних висококваліфікованих фахівців дозволяє припустити потребу у розширенні переліку чинників, що впливають на розвиток інноваційного потенціалу економіки.

Місто Севастополь може представлятиме найбільш вдалий приклад регіону, що змушений шукати інноваційні напрямки заміщення економіки військово-промислового комплексу. Згідно рейтингової оцінки регіональних індексів людського розвитку (ІЛР) Севастополь посідає друге місце серед регіонів країні протягом 2000 - 2008 років, поступаючись лише Києву. Але це виключно зовнішні показники, які не віддзеркалюють наростаючих проблем у реальному секторі економіки. Високі інтегральні показники складаються із значної питомої ваги населення із вищою освітою, практично 100% міських мешканців та порівняно великими доходами домогосподарств, що обумовлено великою часткою військових пенсіонерів та військовослужбовців Російської Федерації.

Таким чином домінуючими чинниками для впровадження і розвитку інноваційної інфраструктури є дві основні інтегральні складові. Перша, це «людська», що сформувалася, як наслідок значної кількості наукових та вищих навчальних закладів та високої культури населення. Регіон має унікальний трудовий потенціал, що об'єднує молодих спеціалістів, що закінчують вищі, та, досвідчених фахівців, які змушені звільнятися із підприємств, що обслуговують обидва флоти, з причини фактично однакових військових «доктрин на оптимізацію». Потенціал людського ресурсу для нових підприємств підтверджується статистикою: у 2010 році було звільнено 1447 осіб, серед яких 60,5% - вільнонаймані Чорноморського флоту Російської Федерації [3, с.31]. Зацікавленість військових звільнених у подальшому працевлаштуванні підтверджується рівнем економічної активності населення Севастополя: у віці 15-70 років протягом 2005-2009 років мав стійку тенденцію до піднесення, та у 2009 році становив 65,4% (Рис. 1).

Рис.1. Рівень економічної активності населення у віці 15-70 років

Висока питома вага молодих спеціалістів із вищою освітою свідчить, що рівень освіти зайнятого населення є достатньо високим та значно перевищує середній в Україні (Рис. 2).

Рис. 2. Питома вага працівників, що мають вищу освіту в Україні та м. Севастополі (станом на 31 грудня)

Друга складова - демілітаризовані основні фонди військово-промислового комплексу: розвинуті інженерні і транспортні комунікації, енергооснащенні берегоукріплення та вдале комерційне розташування колишніх об'єктів ВПК.

Неспроможність держави створити інституціональну базу для сталого розвитку мілітаризованих та демілітаризованих територій призвело до нівелювання за часів незалежності основних переваг військово-промислових баз. Севастополь є лакмусовим папірцем відсутності державної політики стосовно використання потенціалу таких міст: у 2009 році 77 % нових робочих місць було створено фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, при цьому практично кожне друге - у торгівлі. Таким чином, місто з унікальним постмілітаризованим потенціалом поступово перетворюється до «міста лавочників».

Вибір оптимальної інноваційної структури для регіону з постмілітаризованою економікою із наявних нормативно-врегульованих та практично перевірених недоцільно з наступних причин.

Найбільш поширеними типами інноваційних структур є технопарки. Зараз кількість утворених законодавством технологічних та інноваційних парків налічує 16. Державне сприяння інноваційній діяльності технологічних парків здійснюється шляхом державної фінансової підтримки (безвідсоткове кредитування або компенсація відсотків за кредитами), запровадження правового пільгового режиму оподаткування реалізації інноваційних проектів в технопарках, та цільового субсидіювання проектів у вигляді повернення ввізного мита [4]. Підтримка наукових парків передбачено шляхом звільнення від сплати ввізного мита на устаткування для інноваційних проектів та пріоритетного державного замовлення на поставку продукції, виконання робіт та надання послуг для забезпечення державних потреб [5]. Враховуючи, що звільнення від ввізного мита на устаткування, що віднесено до основних фондів інвестора, є законодавством [6] гарантованою нормою для усіх інвестиційних проектів, то основним мотивуючим чинником створення техно- та наукових парків залишається виключно очікування на пряму державну підтримку та держзамовлення. На жаль, державний бюджет із року в рік сподівання не виправдовував.

Аналіз діяльності цих парків виявляє, що близько 95% загального обсягу реалізації інноваційних проектів доводилось на дві структури: «Інститут електрозварювання ім. Е.О. Патона» та «Інститут монокристалів». Період незалежності держави характеризується стриманими досягненнями у сфері інноваційної діяльності порівняно з радянським періодом та прогресом у провідних країнах світу [7] :

- в 3,3 рази знизилась кількість працівників інноваційної сфери (в США й Західній Європі зросла у 2 рази, у Південно-Східній Азії - в 4 рази);

- в 3,5 рази знизилася чисельність дослідників у сфері технічних наук (у той же час у 5,6 разів збільшилась їхня кількість у політичних науках, у 3,5 - у юридичних);

- у 14,3 разів зменшилося освоєння нових видів техніки;

- в 7 разів упала частка (з 56 до 8,2%) інноваційно активних промислових підприємств (у Росії їхня частка становить 10%, у Польщі - 16%, у Європейському Союзі - у середньому 60%).

Не дивлячись на невисоку ефективність інноваційних структур, механізми державної підтримки інноваційних процесів через інноваційні структури мають бути обов'язково врахованими, як стимулювання виробництва високотехнологічної продукції з використанням місцевих вищих навчальних та наукових закладів: Інститут біології південних морів НАН України, Севастопольський національний технічний університет, Севастопольський інститут ядерної енергії та промисловості, Академія військово-морських сил ім. П.С. Нахімова окрім 20 тис. студентів та науковців мають розвинуту матеріально-технічну, наукову базу та достатні земельні ресурси для впровадження інвестиційних проектів. До перспективних проектів можна віднести виробництво устаткування для отримання нетрадиційних поновлювальних видів енергії (геліо, повітряні електростанції, теплові насоси), технологічні лінії з виробництва екологічних продуктів (із мідій, м'яса рапани), високотехнологічне приладобудування та машинобудування.

Додатковий механізм залучення інвесторів знаходиться у площині вагомих економічних стимулів: податкові пільги та «канікули», звільнення від місцевих зборів, пільгове використання земельних та інших ресурсів.

Такий комплекс додаткових мотивуючих чинників суб'єкти законодавчої ініціативи запровадили при розробці законопроекту про індустріальні парки [8], де спробували керуючу компанію наділити повноваженнями девелопера зразка Західної Європи та додати низку значних державних преференцій та місцевої підтримки. Окрім стандартних стимулюючих заходів (звільнення від сплати мита із імпорту устаткування, компенсації відсоткової ставки за залученими кредитами на розвиток інженерних мереж) пропонуються новації: звільнення від відшкодування сільськогосподарських та лісогосподарських втрат за земельними ділянками, прискорена амортизація основних фондів, звільнення від сплати внесків на спорудження об'єктів інженерної і соціальної інфраструктури у населених пунктах, та найвпливовіший чинник - надання земельної ділянки під створення індустріального парку без земельних торгів, тобто безкоштовно.

Впровадження зазначених нормативно-правових новацій в чинне законодавство дозволить:

- органам державної влади та місцевого самоврядування завчасно планувати використання окремих територій для залучення інвестицій у економічний і соціальний розвиток;

- оптимізувати використання земель промисловості для створення індустріальних парків типу «браунфілд»;

- створити належні правові умови для забезпечення вільного доступу інвесторам до інформації про наявні земельні ділянки, а також доступу до земельних ділянок та здійснення прав на них з метою створення індустріальних парків типу «грінфілд» та здійснення на їх території господарської діяльності.

На території колишнього Радянського Союзу вже є «історії успіху» індустріальних парків - Латвія. Інтерес до входження в промислові парки в Латвії проявляють, головним чином, нові дрібні та середні виробничі компанії, які не змозі будувати власні виробничі будівлі та їм вигідніше орендувати енергооснащенні готові приміщення у девелоперів. З боку іноземних інвесторів зацікавленість до зазначеної інноваційної структури неухильно зростає: за західними нормами операційних витрат така модель оптимальна з точки зору експлуатаційних постійних, змінних витрат та податкового законодавства.

Висновки

Виходячи із соціально-економічних, інфраструктурних та людських сильних сторін постмілітаризованих і мілітаризованих регіонів та об'єктивною потребою об'єднання стимулюючих механізмів державного регулювання інноваційно-інвестиційного процесу, найбільш оптимально розглядати комбіновану форму індустріального (промислового) та дослідницького (наукового) парку.

Запропонована модель «науково-індустріального парку» ґрунтується, насамперед, на нормативно-правових актах та законопроектах, що потребують удосконалення із врахуванням світової практики у сфері інституціонального забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку мілітаризованих та постмілітаризованих територій.

Подальші наукові розвідки мають бути пов'язані з розробленням рекомендацій щодо економічної складової нормативно-правових актів для реалізації моделі пілотного проекту «науково - індустріального парку» у Севастополі.

Список використаних джерел

1. Інноваційний розвиток регіонів: питання теорії та практики. Монографія / Соловйов В.П., Кореняко Г.І., Головатюк В.М. - К.: Фенікс, 2008.- 2004 с.

2. Державна інноваційна політика: методологія формування та впровадження: монографія / В.О. Гусєв. - Донецьк: Юго-Восток, 2011. - 624 с.

3. Аналіз стану офіційного ринку праці м. Севастополя із визначенням тенденцій розвитку / Звіт про науково-дослідну роботу Державного закладу «Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин». - Луганськ: 2011. - 71с.

4. Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків: Закон України вiд 16.07.1999 № 991-XIV [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України - 2011.- Режим доступу до сайту: http://www.zakon.rada.gov.ua

5. Про наукові парки: Закон України вiд 25.06.2009 № 1563-VI [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України - 2011.- Режим доступу до сайту: http://www.zakon.rada.gov.ua

6. Про інвестиційну діяльність: Закон України вiд 18.09.1991 № 1560-XII [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України - 2011.- Режим доступу до сайту: http://www.zakon.rada.gov.ua

7. Мазур А.А. Технологические парки Украины: итоги первого десятилетия // Проблемы и перспективы инновационного развития экономики в контексте преодоления мирового финансового кризиса: Материалы XIV международной научно-практической конференции по инновационной деятельности (Алушта, 14 - 19 сент. 2009 г.) С. 71 - 82.

8. Про індустріальні парки: проект Закону України від 15.04.2011 № 8396 [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України - 2011.- Режим доступу до сайту: http://w1.c1.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru