Основні етапи розвитку й особливості господарства первісного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Основні етапи розвитку й особливості господарства первісного суспільства

Етапи розвитку. Первісна доба -- найбільш тривалий період розвитку людства. Вона розпочинається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн років до н. е.) і завершується формуванням класового суспільства та виникненням держави (IV--III тис. до н. е.). Значна частина історії людства припадає на епоху первісного людського стада, коли людина ще практично ніяк не виділялась із тваринного світу. Завершується ця епоха виникненням людини сучасного типу (приблизно 100 тис. років тому).

Розвиток первісного суспільства поділяється на кілька етапів, але в цілому має такі ознаки:

-- низькі темпи розвитку продуктивних сил і повільне вдосконалення їх;

-- низькі темпи розвитку суспільства;

-- колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва;

-- рівномірний розподіл і соціальна рівність;

-- відсутність приватної власності, експлуатації, класів і держави.

В історії відомо кілька варіантів періодизації первіснообщинного ладу. Найчастіше користуються археологічною схемою -- епохи пов'язують із матеріалами, з яких виготовлялися знаряддя праці:

кам'яний вік: 5 млн років тому -- кінець III тис. до н. е.;

бронзовий вік: кінець III тис. -- І тис. до н. е.;

залізний вік: І тис. до н. е.

Перші державні утворення виникають уже на останніх двох етапах, тому хронологічно епоха первісного суспільства збігається з епохою кам'яного віку.

У ньому можна виділити три періоди:

1) палеоліт (стародавній кам'яний вік): 5 млн -- 12 тис. років до н. е.;

2) мезоліт (середній кам'яний вік): 12--8 тис. років до н. е.;

3) неоліт (новий кам'яний вік): 8--3 тис. років до н. е.

У різних частинах світу, в різних племен і народів поява певної форми праці й суспільного життя відбувається в різні періоди. Проте їх об'єднує ряд загальних рис: господарство привласнення (користування природними благами) та колективна, общинна власність на засоби виробництва.

Господарство періоду палеоліту. Першими формами господарської діяльності людини в період палеоліту були мисливство, рибальство і збиральництво. Археологічні знахідки свідчать про те, що полювання мало загінний та спеціалізований характер. Основним знаряддям праці на полюванні був спис, полювання було колективним. Збиральництво доповнювало бідний раціон первісної людини поживними злаками й корінням.

Уміння виготовляти знаряддя праці було основною рисою, яка відрізняла людину від тварини. Перші кам'яні знаряддя, на думку археологів, появилися приблизно 2,5 млн років тому. Ними можна було відрізати гілку, зняти шкуру з убитої тварини, розколоти кістку або викопати із землі корінь. Таких знарядь було небагато; людину, котра виготовляла їх, назвали людиною умілою (homo habilis).

Новий тип передлюдини -- пітекантроп (мавполюдина) -- появився майже 1 млн років тому. Незважаючи на шерстний покрив, низький лоб і сильно виступаючі вперед надбрівні дуги, це була істота прямоходяча. Мозок пітекантропа мав об'єм 900 куб. см, а руки були спроможні виконувати найпростіші трудові операції: рубати, різати, стругати, копати, вбивати тварин, знімати шкури, розділяти туші. В цей період археологи виділяють набір знарядь із 30--40 функціями. В епоху середнього палеоліту (200--40 тис. років до н. е.) появилися трикутні, пластичні й загострені наконечники, рубила, списи.

У часи, коли жили пітекантропи, розпочався льодовиковий період, який ще більше прискорив розвиток трудових навичок, здатність мислити, планувати свою діяльність, щоб вижити в різних кліматичних умовах. Пітекантропи жили в холодних регіонах Північного Китаю та Європи, у тропіках острова Ява, в пустелях Африки. Існували у відносній ізоляції, не зустрічались між собою і були розділені генетичними бар'єрами.

Тільки з утворенням льодовиків знизився рівень Світового океану й між поділеними водою ділянками суші виникли сухопутні "мости", по яких люди змогли проникнути на нові території. Суворий клімат навчив людей використовувати природний вогонь, а потім і добувати його, що відразу відокремило їх від природного світу. У їхніх житлах були вогнища, викладені каменем, де вдень і вночі горіло багаття, на якому готували їжу. Використання смаженої і вареної їжі сприяло фізіологічним змінам людини. Вогонь стали використовувати для захисту від звірів і на полюванні. Добування вогню ставало важливим господарським завданням, а боротьба за вогонь -- часто була причиною конфліктів і сутичок між сусідніми людськими колективами.

Близько 200 тис. років тому сформувався неандертальський тип людини -- людини розумної (homo sapiens). Вона мало чим відрізнялася від сучасної людини (об'єм мозку в деяких неандертальських форм був більшим, ніж у середньому в сучасної людини), хоча ще була грубого складу, мала низький лоб і випнуте підборіддя, структура її мозку залишалася відносно примітивною.

Із завершенням льодовикового періоду та встановленням клімату, близького до сучасного (35--10 тис. років тому), почалось утвердження людини сучасної. Використання вогню для приготування їжі, удосконалення знарядь праці, а також перші спроби упорядкувати міжстатеві відносини суттєво змінили фізичний тип людини. Саме в цей час завершився процес антропогенезу -- перетворення передлюдини в людину розумну. Саме тоді, напевно, в результаті пристосування до природного середовища сформувались існуючі й зараз європеоїдна, негроїдна, монголоїдна раси. Люди заселили всі континенти, проникли в Австралію й Америку. Загальна густота населення становила 0,1 людини на 1 кв. км, а його чисельність навряд чи перевищувала 2--3 млн осіб.

Поряд з удосконаленням знарядь полювання, яке залишалось основним видом діяльності, з'явились кам'яна зернотерка, товкачі для розтирання зерна, горіхів, коренів, крем'яні наконечники. Почали більш досконало обробляти кістки. Серед археологічних знахідок є кинджали, наконечники списів, гарпуни, голки з вушком, шила тощо. Кістяні вироби прикрашали різьбою -- орнаментом або зображенням тварин, що, на думку первісних людей, надавало особливої сили. Сьогодні в археологічних музеях представлено близько 150 видів кам'яних і 20 видів кісткових знарядь епохи палеоліту.

Саме на цей період припадає й осілість людей, що засвідчують віднайдені сліди тривалочасових поселень цього періоду. У них люди жили від кількох місяців до сотень років. Житлом служили землянки, курені, переносні намети -- чуми, а також великі общинні будинки. Знайдено прикраси, які дають змогу відтворити одяг цього часу.

На зміну первісному суспільству в епоху пізнього неоліту прийшла родова община, яка об'єднувала людей одного роду. Вона мала колективну власність і вела господарство на основі вікового й статевого поділу праці та простої кооперації. Чоловіки займалися полюванням, рибальством, виготовленням знарядь праці, а жінки -- збиральництвом, приготуванням їжі, підтриманням вогню, вихованням дітей.

До виникнення сім'ї родовід установлювався по материнській лінії. Жінки в цей період відігравали провідну роль у господарстві (матріархат). Однак реальна влада в общині належала старійшинам -- чоловікам віком 40--50 років -- і основувалася на їхньому досвіді, силі, інтелектуальних та емоційних перевагах. Було винятком, коли не прислуховувались до порад вождів або не виконували їхніх наказів. Матріархат проіснував до часу поширення металу.

У кінці палеоліту різко скоротилася чисельність великих ссавців тварин, а деякі види повністю зникли. Це призвело до свідомого обмеження зростання населення. Було так, що інтервал між народженням становив не менш як три роки. Якщо діти народжувалися частіше, їх убивали, нерідко вбивали також одного з близнюків. Уперше в історії людства появилися громадські заборони -- шлюбу у середині роду (екзогамія). Чіткішою стала соціальна організація общини: дорослі чоловіки, жінки і діти. Перехід від дитинства в дорослу групу супроводжувався спеціальними обрядами. Ці обставини, напевне, змінювали господарське життя.

Економічний розвиток мезолітичних племен. Для мезоліту характерними були відступ льодовика на північ і настання, за висловом геологів, сучасної епохи. Мисливство і зміна клімату привели до зміни фауни. Зникнення частини великих тварин змусило вдосконалювати знаряддя полювання. Найважливішим із досягнень цієї епохи стало винайдення лука, зброї для дальнього бою, що дало змогу більш успішно вести полювання на звірів і птахів. Люди навчилися робити сильця, сітки, загорожі, мисливські пастки. Стало розвиватися рибальство, яким займалися за допомогою гарпунів, сіток, остів. Довбання човнів за допомогою кам'яної сокири дало змогу розвивати морський звіробійний промисел. Почали приручати тварин.

Пошуки й освоєння первісними общинами джерел харчування, менша залежність від природи зумовили зменшення переселень з місця на місце. Перші ознаки регулярного збору деяких злаків, а також осілості віднайдено в Палестині. Тут у X--IX тис. до н. е. жили мисливці та рибалки, які вже не кочували, а тривалий час проживали на одному місці. Жили вони в поселеннях з невеликих круглих будинків, заглиблених трохи в землю і обмазаних глиною, змішаною з піском і камінчиками. Підлогу вистилали кам'яними плитами. В епоху мезоліту завершилося заселення Євразії. Люди все далі проникали на північ до берегів Балтики і Льодовитого океану. Зароджується піктографія (малюнкове письмо). Люди навчилися фіксувати, зберігати й передавати інформацію.

В епоху мезоліту було накопичено значний запас інформації, знань з метеорології, медицини. Були відомі трепанація черепа й ампутація пошкоджених кінцівок. Широко застосовували гіпноз.

У період мезоліту всередині рас виділилися гілки: у європеоїдної -- південна та північна, у монголоїдної -- азіатська й американська, у негроїдної -- африканська й австралійська. Почався процес формування народів. Посилювалася відмінність у темпах і характері господарського розвитку окремих людських спільнот.

Неоліт став періодом завершення переходу до вищих форм присвоювального і переходу до відтворювального господарства, тобто основаного на виробництві матеріальних благ, необхідних для життя й діяльності людей. Структура присвоювального господарства принципово відрізнялася від структури відтворювального господарства. Основними галузями економіки стали землеробство, скотарство і ремесла. Уперше появилася можливість постійно, а не епізодично, як раніше, отримувати додатковий продукт. первісний суспільство господарство неолітичний

Неолітична революція. Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство та скотарство) і другий (виділення ремесел із сільського господарства) суспільні поділи праці, що, у свою чергу, сприяло індивідуалізації праці, виникненню й розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі називають неолітичною революцією.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. Прийоми і техніка землеробства були дуже примітивні: землю скопували дерев'яними палицями і мотиками; жали серпами з кремінним лезом; зерна розтирали на кам'яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Припускають, що перші вогнища землеробства як самостійна галузь господарства зародились у Передній Азії. Сучасні археологічні й палеоботанічні знахідки дають підставу говорити про чотири самостійні найбільш старовинні вогнища походження культурних рослин:

1) Передня Азія, де вже в VII--VI тис. до н. е. культивували польові злаки -- ячмінь і пшеницю;

2) басейн річки Хуанхе, де у IV--III тис. до н. е. вирощували китайське просо (чумизу), рис, гаолян;

3) Центральна Америка, де у V--IV тис. до н. е. почали вирощувати боби, перець, а до III тис. до н. е. -- маїс (кукурудзу);

4) Перуанське нагір'я, де в III тис. до н. е. вирощували перець, бавовник, боби та інші рослини.

Поступово вдосконалювалась агротехніка. У IV тис. до н. е. у землеробстві виникли такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних (богарних) і навіть поливних (іригаційних) земель. У ряді регіонів (у Європі, Західній і Середній Азії) намітився перехід від ручного землеробства до орного.

Важливою галуззю господарства стало скотарство, хоча поширене воно було нерівномірно і сформувалось із мисливства. Важливу роль у його становленні відіграли діти, які годували малят диких тварин і, граючись із ними, приручали їх. Першими домашніми тваринами стали вівці, кози, корови та свині. Скотарські (пастуші) племена жили в степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа була зоною переважно рослинного землеробства із стійловим скотарством.

Найдавнішим ремеслом було гончарство. Глиняний посуд дав змогу людині значно поліпшити приготування й збереження їжі. Удосконалення харчових технологій ставало важливим чинником економічного розвитку. Гончарне горно (піч для обпалювання глиняних виробів) уперше виготовили на Сході. Гончарний круг відомий з IV тис. до н. е. Його поява значно підвищила продуктивність праці і дозволила поліпшити якість глиняного посуду.

Іншим старовинним ремеслом було ткацтво -- виготовлення тканини на ручному ткацькому верстаті. Для цього вирощували льон, кропиву, інші культури, розділяли волокна, сукали їх, пряли, виробляли мотузки й нитки. Із ниток робили тонкі та грубі тканини для пошиття одягу і потреб домашнього господарства, шили мішки, сумки.

На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії в VI--IV тис. до н. е. зародилося металургійне виробництво. Першим металом, який привернув увагу людей, була мідь, напевно, самородна. Міцністю вона поступалася каменю, але при нагріванні з неї можна було зробити голки, шило, рибальський гачок. Із міді виготовляли різноманітні прикраси. У III тис. до н. е. вже знали більш твердий метал -- бронзу (сплав міді з оловом, свинцем, що надавало їй твердості). Вона швидко поширилася в усьому Стародавньому світі, крім Америки. Спочатку метали плавили на вогнищі, потім руди нагрівали в суміші з деревним вугіллям у плавильних печах.

Значно просунулась уперед техніка обробки каменю. Його шліфували, різали, свердлили. Кам'яні знаряддя -- мотика, зернотерка, ступка, леза для серпів, ножів, кинджалів -- виготовляли із кременя. Голки, шила, ложки робились із кістки, у тому числі із слонової.

На кордонах племен з різною господарською орієнтацією, а пізніше і всередині племен, усе інтенсивніше розвивався обмін. Проте всезагального еквівалента господарська практика ще не виробила. Можна говорити лише про зародження товарного виробництва й обігу, тобто про створення окремих продуктів у кількості, що перевищувала потреби сім'ї та общини і призначалася для обміну з іншими общинами, про формування ринкових відносин, хоча у досить примітивній формі. Розвиток обміну стимулював удосконалення продуктивних сил.

З переходом до осілості різко змінилася кількість людей, які, проживаючи поруч, почали змішуватися. Община мисливців була невелика, близько чи трохи більш як 20 осіб. Вона могла зростати лише за наявності достатніх запасів їжі. Перехід до виробляючого господарства привів до помітного збільшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка являла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні житлових будинків, культових споруд, майстерень. Житлом слугували глиняні будівлі. На рубежі V--IV тис. до н. е. на Землі вже проживало близько 80 млн осіб, а щільність населення становила для заселених територій від 10 до 100 осіб на 1 кв. км. Уперше в історії намітилися тенденції сім'ї до багатодітності. Зросла тривалість життя. У суспільстві закріплюються закони патріархату.

Нездатність задовольнити зростаючі потреби людини і суспільства, продуктивність у виробництві призводили до витіснення кам'яних знарядь праці, тому вони вичерпали свій потенціал у IV тис. до н. е. Почався перехід до чергового етапу -- неоліту (мідно-кам'яний вік). У цей період матеріалом, який переважно використовували, стає метал -- спершу мідь, залізо, потім бронза, з І тис. до н. е. -- сплави заліза і його похідних, а саме чавуну та сталі.

Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення й плугового землеробства), посилення майнової нерівності, засоби приватної власності неминуче вели до виникнення класів і держави.

Удосконалювалися знання, появилися перші, поки ще примітивні рахункові системи. Це були в'язка соломи, низка черепашок, мотузка із зав'язаними на ній вузликами. У первісній Європі зазвичай для розрахунків використовували каміння: слова "калькулятор", "калькуляція" походять від латинського calculus -- камінь.

Зростання землеробства і щораз інтенсивніші земельні роботи сприяли розвитку геометричних знань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту винайдено колесо і почав розвиватися колісний транспорт. Потім відбулася надзвичайної ваги подія -- виникла перша в історії людства писемність. Це стало межею, яка відділила первісну історію від епохи цивілізації.

Руйнування первісного суспільства в багатьох регіонах світу відбувалось у різні часи. Відмінними були також моделі подальшого господарського розвитку. Наприкінці IV тис. до н. е. в Месопотамії, а потім у Єгипті виникли перші держави.

Размещено на Allbest.ru