Закони обігу грошей, інфляція

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Закони обігу грошей. Кількість грошей, необхідних для обігу, та форми грошей визначають певні закони.

Закони грошового обігу -- закони, що виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу; цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.

Загальний закон кількості грошей в обігу з урахуванням перших двох функцій грошей виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний із них) і швидкості обороту одноіменної грошової одиниці:

К = Ц / О,

де К -- кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц -- сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О -- середнє число оборотів за рік грошової одиниці.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду:

Кn = (СЦ - К + П - ВВ) / Шо,

де СЦ -- сума товарних цін; К -- сума цін товарів, проданих у кредит; П -- сума платежів за борговими зобов'язаннями; ВВ -- сума взаємопогашуваних безготівкових платежів; Шо -- середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

Для виконання функції засобу платежу не потрібна додаткова кількість грошей, оскільки частину товарів продають у кредит і оплачують за межами певного періоду. Отже, на відповідну величину зменшується потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значну частину боргових зобов'язань погашають не сплатою готівки, а їх взаємним зарахуванням. Слід також урахувати в певний період суму платежів за товари, продані в кредит раніше.

Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обороту грошей. Кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін, хоча має місце і зворотна залежність. Крім того, не швидкість обороту грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обороту. Збільшення швидкості обороту грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.

Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу утворення скарбів і нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, частина їх «випадала» з обігу, перетворюючись на скарб; якщо, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, то додаткова кількість їх надходила в обіг із скарбу. Функція засобу утворення скарбів і нагромадження відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст. перебувають паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей, який передбачає, що кількість грошей у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежало золото.

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І. Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою

грошовий інфляція економічний купівельний

K = (P * Q) / O,

де Р -- абсолютний рівень цін; Q -- реальний обсяг виробництва; О -- швидкість обігу грошей.

Символ Q викликає заперечення, оскільки не весь обсяг вироблених за певний час товарів підлягає продажу. Вимагає уточнення і показник «обсяг виробництва», який може однаково стосуватися виробництва промислової продукції, національного доходу та інших агрегатних величин. Тому доцільніше замість нього використовувати показник «обсяг товарів, які підлягають реалізації»; фактори «кількість товарів, які підлягають реалізації» та «рівень цін» виразити поняттям «сума товарних цін».

Загалом у сучасній західній економічній літературі головним фактором попиту на гроші вважають багатство. Крім того, беруться до уваги зміни в очікуваннях (у разі оптимістичних прогнозів щодо економічної кон'юнктури попит на гроші зростає, і навпаки) населення, обсяги номінальних і реальних доходів, реальної та номінальної ставки відсотка та ін.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса -- сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, організаціям (підприємствам, фірмам і компаніям) та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, які використовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Переважна частина грошової маси -- різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, що мають таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки. У наш час грошова маса формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредити підприємствам, організаціям, окремим особам, збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загальної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.

У структурі грошової маси в Україні у 2000 р. грошовий агрегат M0 (кошти поза банками) становив 40%, M1(кошти на розрахункових і поточних рахунках) -- 25%, M2 (термінові депозити та інші кошти) -- 33%, M3 (кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків) -- 2%; у 2002 р. грошовий агрегат M3 (грошова маса) зріс майже на 42%; у 2003 р. -- на понад 30 млрд. грн.

Зростання швидкості обороту грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, посиленням одержавлення кредитно-фінансової сфери й розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам потрібно було 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то нині -- лише 2 дні. Швидкість обороту грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Депозитно-чекові операції обслуговують нині майже 90% усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить із рук у руки. Факторами прискорення обороту грошей є розвиток функцій комерційного, банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту, впровадження комп'ютерних систем та ін.

Сутність і причини виникнення інфляції. Явище інфляції відоме з IV--III ст. до н. е., або з часу, коли грошовим товаром у світі стає срібло. У найзагальнішому визначенні інфляція -- це знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін. Не кожне підвищення цін є інфляційним. Якщо підвищення цін відбулося через подорожчання сировини, електроенергії, поліпшення якості продукції, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей є наслідком зростання цін. Якщо зростання цін відбулося через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу, то зростання цін є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає реальний зміст поняття «інфляція», означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою.

Інфляція (лат. inflatio -- розбухання) -- знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін.

У докапіталістичну епоху знецінення грошей відбувалося внаслідок втрати довіри до монет, в які при карбуванні закладалося менше металу (порівняно з офіційно встановленою кількістю), або внаслідок зниження вартості виробництва золота. Така інфляція мала обмежений характер.

На нижчій стадії розвитку капіталізму інфляція виникала лише під час війн та воєнної розрухи. У цей період держава могла вдатися до надмірної емісії паперових грошей і припинити їх обмін на золото. Так, упродовж XIX ст, мали місце два періоди загального підвищення цін: у перші два десятиліття під впливом наполеонівських війн і у 50--70-ті роки під час Кримської, Франко-прусської воєн та Громадянської війни у США. Після закінчення війн рівень цін знижувався, тому наприкінці XIX ст. вони були на такому рівні, як і на початку століття. В інших ситуаціях панування золотого стандарту, тобто вільного обміну банкнот на золото, вартість банкнот не відхилялася від купівельної спроможності золота.

На вищій стадії розвитку капіталізму, що почалася на рубежі XIX--XX ст., інфляція набула постійного та загального характеру, охопивши майже всі розвинуті країни, її темпи були високими, а в деяких країнах навіть стрімкими.

У розвинутих країнах головними причинами інфляції є: монополістичні тенденції в економіці та панування монополій (сутність цих процесів буде розкрито в наступній темі); крах золотого стандарту; надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, спричиненого значним розширенням непродуктивного державного споживання, насамперед військовими витратами (у США, наприклад, за період 1938--1990 pp. лише прямі витрати зросли з 1 млрд. до 300 млрд. дол.). Саме за умов панування монополій виразно виявляється тенденція до загального підвищення цін, які навіть під час економічних криз знижуються незначною мірою, а в окремі періоди навіть зростають. Це посилює невідповідність між грошовою і товарною масою. Така ситуація поглиблюється через відсутність обміну банкнот на золото.

Причинами інфляційних процесів є також диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі та ін.

Деякі з цих причин пояснюють інфляцію у пострадянських країнах, зокрема й в Україні. На відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах, вона мала тут до кінця 80-х років прихований характер: держава не визнавала зростання цін, а за збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам, торговельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послуги. Так, внаслідок прихованого зростання цін в СРСР один карбованець 1960 р. знецінився в 1988 р. до 42 копійок.

Найбільш узагальнюючою, а тому надто абстрактною (оскільки вона зумовлює низку інших деформацій, вад економічної системи) причиною інфляції було тотальне одержавлення економіки, через що її називають державною економікою.

Найважливішими внутрішніми причинами інфляції в країнах СНД, у тому числі в Україні, були:

1. Глибока деформація основних пропорцій народного господарства (насамперед співвідношення між групою «А» і групою «Б»), галузева незбалансованість. Таку інфляцію називають структурною. Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції становила 60,5%, то в 1940 р. -- 39%, а в 1985 р. -- лише 30%. В Україні з 1990 по 1999 р. частка групи «Б» скоротилася з 30 до 23%. У галузях групи «А» виготовляють здебільшого засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення. Водночас зайняті тут працівники отримують заробітну плату. Це підвищує платоспроможний попит населення, який не задовольняється, збільшує грошову масу в обігу.

2. Надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, у СРСР на військові цілі витрачалося наприкінці 90-х років не 70 млрд. крб., як зазначалося в офіційних джерелах, а майже 300 млрд. крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат не зараховували витрати на виробництво устаткування для військових заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати в суміжних галузях (наприклад, на видобування руди, з якої виплавляли метал для військових потреб). Наприкінці 1990 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 60%, у тому числі 32% -- устаткування для військових підприємств, і лише 5% -- споживчі товари.

Після розпаду СРСР і утворення суверенної України на її території залишилося майже 30% ВПК колишнього Союзу, до 60% промисловості України було зорієнтовано на його потреби, а загальна кількість зайнятої у ньому робочої сили перевищувала 40% працездатного населення. Надмірні витрати на військові цілі призводять до дефіциту бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу й випуск в обіг зайвої маси грошей.

3. Значна монополізація економіки. В Україні у 1994 р. понад 900 промислових підприємств були монополістами у виробництві понад 2365 найважливіших видів промислової продукції (понад 35% її загального обсягу). Водночас 185 підприємств були єдиними виробниками 840 видів продукції. За цих умов необдумана політика лібералізації цін у першій половині 90-х років значною мірою зумовила інфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики. У 2003 р. до 40% виробництва ВВП було монополізовано.

4. Руйнування грошово-кредитної й фінансової системи й запізніле формування нової, малоефективної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес, політика дешевих грошей НБУ в 1992 р. тощо.

5. Економічно недостатньо обґрунтовані рішення органів державної влади, які збільшували дефіцит державного бюджету. Так, у 1992 р. нічим не забезпечена емісія грошей досягла майже 35% валового національного продукту («здоровою» фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). У 1993 р. дефіцит становив 25% ВНП.

6. Велика кількість посередників між виробниками й споживачем. В Україні їх кількість досягала п'яти, внаслідок чого ціна товару підвищувалася в 4--5 разів. Посилення інфляції спричиняють також значні всезростаючі витрати уряду на управління та інші фактори.

7. Непродумане впровадження купона. Так, замість захисту споживчого ринку (як це проголошувалося з моменту його запровадження) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов щоб зберегти свої гроші від знецінювання, частина населення навіть за спекулятивними цінами купувала іноземну валюту.

Узагальнюючи розвиток інфляції, слід виділити три її види: «повзуча» -- ціни зростають у незначному обсязі (до 5% за рік); «галопуюча» -- ціни зростають за рік на 10% і трохи більше; «гіперінфляція» -- ціни зростають на 1--2% щодня. Міжнародний валютний фонд допускає 40%-й рівень інфляції і 2%-й дефіциту держбюджету впродовж року. В Україні ціни у 1993 р. зростали щомісяця в середньому на 147%, що свідчило про супергіперінфляцію.

В історії окремих країн інфляція мала ще стрімкіші темпи. Так, у Німеччині після Першої світової війни вона досягла сотень тисяч відсотків, а зарплату видавали двічі на день. У Росії з 1918 по 1921 рік грошова емісія спричинила зниження купівельної спроможності рубля майже в 10 млн. разів.

Інфляцію в Україні зумовлювали також зовнішні причини:

1. Зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, упродовж 1992 р. ціни на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 разів.

2. Обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатково випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього фактора мала специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана доларизація економіки.

3. Структурні світові кризи (енергетична, сировинна тощо), від'ємне сальдо торгового й платіжного балансу. Внаслідок кумулятивної дії цих факторів темпи інфляції в 1992 р. становили майже 2100%, у 1993 р. -- понад 10 000%, у 1994 р. -- 501%, у 1995 р. -- 281%. У наступні роки темпи інфляції значно скоротилися (у 2000 р. -- 26%, у 2001 р. -- 8%, 2002 р. -- 12,8%, у 2004 р. -- 12,4%).

У західній економічній літературі виокремлюють інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту -- форма інфляції, що виникає за зростання попиту за рахунок додаткової емісії грошей при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості (цей вид інфляції є емісійним).

У цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що й призводить до зростання цін.

Інфляція витрат -- форма інфляції, яка вининає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витрати іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.

У разі зростання додаткових витрат праці, а отже, вартості товарів інфляція відсутня.

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» економіку, корупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня населення, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щороку привласнюють понад 70 млрд. дол. В Україні лише за 1990--2000 pp. споживчі ціни зросли у 328 тис. разів, у 130 тис. разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку, що істотно вплинуло на зниження життєвого рівня населення.

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції дає змогу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікація, ревалоризація й девальвація.

Нуліфікація (лат. nulificatio -- знищення) -- різновид грошової реформи, за якого знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

Цей метод використовується за наявності супергіперінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922--1924 pp. у колишньому СРСР: 1 новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн.старих.

Ревалоризація (лат. ге... -- означає повторну дію) -- повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам.

Для цього з обігу вилучають зайві гроші. Такий метод застосовують за незначної інфляції.

Девальвація (лат. de... -- зниження, лат. valvo -- маю вартість) -- зниження обмінного курсу (ціни) грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої.

Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмісту грошової одиниці, а її наслідком був обмін такої грошової одиниці на меншу кількість золота. За своєю сутністю вона протилежна ревальвації.

З часу впровадження гривні у 1996 р. вона була девальвована майже в 3 рази, на початку 2005 р. відбулась її часткова ревальвація.

Ревальвація (лат. re..., франц. evaluation -- оцінка) -- підвищення обмінного курсу грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої країни.

Для боротьби з інфляцією необхідно усунути причини, які її зумовили, зокрема здійснювати державне регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Однак навіть за відсутністю всіх причини, що породжують інфляцію, вона певною мірою може тривати внаслідок інфляційних очікувань населення, яке продовжує ще деякий час купувати товари «про запас».

Размещено на Allbest.ru