Порівняльний аналіз регулювання аграрного сектору в умовах загострення конкуренції на світових продовольчих ринках

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ НА СВІТОВИХ ПРОДОВОЛЬЧИХ РИНКАХ

С.В. Петруха

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Протікаючі, вже більш ніж два десятка років, аграрні реформи додатково забарвлені глобалізаційними та євроінтеграційними процесами спричинюють невпинну трансформацію регуляторного механізму та інституціонального середовища його реалізації як перманентних драйверів структурних зрушень в аграрному секторі економіки (далі - АСЕ) в напрямі реалізації імператив сталого розвитку на період після 2015 р., визначених Організацією Об'єднаних Націй - іменованих Цілями Сталого Розвитку 2016-2030 рр. (далі - ЦСР). «Для досягнення ЦСР на національному рівні Україна здійснюватиме нові програми і проекти, які на практиці забезпечать макроекономічну стабільність, екологічний баланс та соціальну згуртованість. ЦСР служитимуть в якості загальної основи для подальших перетворень в Україні» [34], - саме так зазначив Президент України Петро Порошенко у своєму виступі на Саміті ООН з Порядку денного в галузі розвитку на період після 2015 р., який відбувся в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Саме тому, Україні конче необхідно знайти баланс між цілеорієнтуванням існуючого регуляторного середовища, зокрема в рамках численної кількості концепцій, стратегій, державних цільових програм тощо, які приймаються під впливом політично-популіських та нав'язаних, а в окремих випадках навіть надуманих директив з соціально-економічними і виробничими принципи поступального, всеохоплюючого та сталого економічного зростання в цілому та в АСЕ, зокрема. В цьому контексті з урахуванням подальшого прогнозування розвитку глобальної структури споживання продовольства і виробництва агропродукції, спричинене перенаселенням і глобальними кліматичними змінами форсуюче зростання кількості країн його нетто-експортерів, визначальну роль в стабілізації агропродовольчих систем буде відігрівавати торгівля сільськогосподарською та харчовою продукцією, в окремих сегментах якої Україна є визнаним світовим (регіональним) лідером. Тому першочерговим національним завданням є створення регуляторного середовища, яке в умовах глобальних кризових викликів і загострення конкуренції на світових продовольчих ринках, перетворить торгівлю харчовою продукцією та сільськогосподарською сировиною не в загрозу структурної кризи економіки в цілому та аграрної зокрема, а в драйвера подальшого економічного піднесення України як суверенної держави у всіх формах її прояву (соціально-економічній, продовольчій тощо).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Теоретико-методологічні підвалини формування організаційно-економічного механізму державного регулювання АСЕ в умовах глобалізації, регіональної інтеграції та різновекторного цілепокладання в регулювання світових ринків продовольства присвячені наукові праці: В. Г. Андрійчука, О. М. Бородіної, О. Г. Білоруса, М. В. Гладія, А. С. Даниленка, М. Я. Дем'яненка, Д. Ф. Крисанова, Ю. О. Лупенка, В. Я. Месель-Веселяка, Л. В. Молдаван, Т. О. Осташко, П. Т. Саблука, О. М. Шпички, В. В. Юрчишина, а також дослідників таких найавторитетніших світових установ як Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Food and Agriculture Organization), Світового банку (World Bank), Міністерства сільського господарства США (USAID): E. Аткінсона (A. Atkinson), Д. Вінсента (D. Vincent), Т. Джослінга (Т. Josling), Т. Джонсона (T. Johnson), К. Зулауфа (C. Zulauf), Ж. Кіркпатріка (J. Kirkpatrick), Ш. фон Крамона-Таубаделя (S. Von Cramon-Taubadel), Ц. Лермана (Z. Lerman), С. Робінсон (S. Robinson), Л. Стокель (L. Stokely), Л. Штріве (L. Striewe) та низки ін. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень та публікацій в науково-публіцистичних виданнях з питань державного регулювання АСЕ, відсутня єдина наукова концепція аграрної політики, яка могла б бути використана як універсальний механізм забезпечення сталого розвитку сільського господарства і переробних галузей в динамічно-мінливих умовах господарювання.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Здійснення порівняльного аналізу регулювання АСЕ в умовах загострення конкуренції на світових продовольчих ринках задля формування єдиного наукового бачення подальших адаптаційних поступів в інституціонально-регуляторному середовищі, його зближені з кращими світовими практиками.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Становлення регуляторного механізму в Україні відбувалось на тлі «шокових» перетворень командно-адміністративної системи господарювання на ринковоцентричну. Такий вектор розвитку регуляторної системи, паралельно з процесами утвердження продовольчої суверенності держави, формуванням нового адміністративно-політичного устрою і соціально-культурної структури, спричинили перманенту появу регуляторних інститутів, які через свою функційну неузгодженість створили інституційні «пастки», забезпечивши стійкість інституційних перепон («бар'єрів») переходу сектору на ринковий тип господарювання. Такий перехід забезпечувався аграрними реформами, які створювали регуляторні умови для трансформування організаційно-економічних, фінансово-господарських і нормативно-правових засад аграрних відносин, сформувавши історіографію регуляторного механізму в аграрному секторі економіки України. Тому аграрні реформи, на думку автора, необхідно розглядати як систему регуляторних тактів, виражених в часовій послідовності застосування регуляторного інструментарію впливу на АСЕ задля забезпечення трансформаційних поступів в ньому. При чому незважаючи на «глибину» аграрних реформ, їх зовнішню декларативність, на практиці вони завжди призводили до регуляторних змін, забезпечуючи повне або часткове трансформування як регуляторного механізму, так і відповідного інституційного середовища.

Відзначимо, що більшість економістів-аграрників процес реформування аграрної системи України поділяють на три умовні блоки, які в часовому періоді абсолютно корелюють з періодизацією інституційної кризи і структурної деформації галузі (1991-1998 рр.), кризи корпоративного управління (1999-2008 рр.) та не збалансованого зростання галузі (2009 р. - по теперішній час). Однак якщо щодо початку регуляторних тактів перших двох періодів існує загально прийнята позиція наукової спільноти (знаменується прийняттям Верховною Радою Української РСР Постанови «Про земельну реформу - 18 грудня 1990 р. та Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» - 03 грудня 1999 р. відповідно), то щодо третього, який найбільш значимий для проведення порівняльного аналізу регулювання АСЕ в умовах загострення конкуренції на світових продовольчих ринках, відсутня відповідна наукова єдність: одні пропонують датувати його з першого етапу (2008-2009 рр.) реалізації Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р.; інші ратифікацією Протоколу про вступ України до СОТ (16 квітня 2008 р.); треті підписанням Угоди про вільну торгівлю з Європейською асоціацією вільної торгівлі (Норвегія, Швейцарія, Ісландія та Ліхтенштейн) (червень 2010 р., набрала чинності з 1 червня 2012 р.); четверті підписанням Договору про зону вільної торгівлі між Азербайджаном, РФ, Вірменією, Туркменістаном, Таджикистаном, Білоруссю, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Молдовою та Україною; п'яті, приєднанням України до «Декларації тисячоліття» ООН.

На, думку автора, Україна на початковому етапі свого існування як новий учасник міжнародних відносин намагалася вибудувати власну унікальну ефективну модель зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних відносин. Однак, згодом стало очевидним, що подальше економічне зростання, структурна перебудова економіки в цілому та її аграрного сектору, зокрема потребує доступу до нових ринків збуту. У цьому контексті інтеграція до СОТ розглядалася тодішньою політичною владою не як одна з альтернатив, а як єдиний можливий шлях розвитку України, початок якого поклала заявка України від 17 грудня 1993 р. щодо приєднання до ГАТТ/СОТ та Меморандум про зовнішньоторговельний режим України поданий відповідній робочій групі високого представницького рівня 28 червня 1994 р. Для АСЕ логічним продовженням цього процесу став регуляторний такт започаткований розпорядженням КМУ «Про проведення конференції з питань запровадження положень угоди про сільське господарство в контексті приєднання України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та вступу до Світової організації торгівлі» від 06 серпня 1995 р. № 333-р, яким фактично були закладені підвалини збалансування українського законодавства в сфері сільського господарства та торгівлі продовольством з вимогами ГАТТ/СОТ в рамках десятка формальних і неформальних засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ та численними двосторонніми перемовинами з 35 країнами-членами СОТ.

Адаптація національного аграрного законодавства до нових форматів міжнародних економічних і торгівельних відносин відбувалось у рамках трьох історичних періодів, які покладені в основу датування регуляторних тактів функціонування АСЕ в умовах загострення конкуренції на світових продовольчих ринках:

перший (1991-2002 рр.) поклав початок пошуку ефективної моделі правової регламентації торгівлі продовольством, державного регулювання АСЕ в умовах встановлення незалежності, адаптації економіко-організаційних та інституційних механізмів його функціонування до ринкових умов, та знаходить своє відображення перш за все у Законах України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. № 1953-XII, «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII, «Про єдиний митний тариф» від 05 лютого 1992 р. № 2097-XII, «Про оподаткування прибутку підприємств» (від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР), «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 р. № 327/95-ВР, Декреті КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93, Указі Президента України «Про Концепцію трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ» від 06 квітня 1996 р. № 255/96 тощо;

другий (2003-2007 рр.) - розроблення, систематизація і адаптація регуляторних механізмів торгівлі продовольством у контексті інтеграційних намірів України щодо вступу до СОТ через закріплення відповідних принципів, правил державного регулювання, зокрема антикризового для агропродовольчих систем у Господарському та Цивільному кодексах України від 16 січня 2003 р. №№ 436-IV і 435-IV відповідно, Законах України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р. № 1877-IV, «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств та підтримки соціальних стандартів їх працівників» від 24 червня 2004 р. № 1878-IV, «Про внесення змін до деяких законів України» від 07 липня 2005 р. № 2775-IV, «Про внесення змін до Закону України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур» від 07 липня 2005 р. № 2773-IV, «Про внесення змін до Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» від 06 вересня 2005 р. № 2809-IV, «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» від 18 жовтня 2005 р. № 2987-IV, «Про внесення змін до Закону України «Про карантин рослин» від 19 січня 2006 р. № 3369-IV тощо;

третій (2008 р. - теперішній час) - перманентний процес гармонізації державного регулювання АСЕ із вимогами системи угод СОТ з урахуванням необхідності забезпечення національних економічних інтересів, продовольчої безпеки, структурного переформатування сектору для подолання наслідків кризи корпоративного управління. Розпочався із Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10 квітня 2008 р. № 250, Розпоряджень КМУ «Про затвердження плану заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ» від 30 жовтня 2008 р. № 1381, «Про затвердження плану першочергових заходів щодо виконання зобов'язань України в рамках членства у СОТ» від 17 грудня 2008 р. № 1570, схваленням Податкового та Митного кодексів України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI і від 13 березня 2012 р. № 4495-VI відповідно тощо. В рамках цього регуляторного такту Україною було закладено необхідні нормативні підвалини для підписання у червні 2010 р. Угоди про вільну торгівлю з Європейською асоціацією вільної торгівлі (Норвегія, Швейцарія, Ісландія та Ліхтенштейн; набрала чинності 01 червня 2012 р., ставши основою для започаткування переговорів з ЄС щодо створення зони вільної торгівлі), політичної (21 березня 2014 р.) і економічної (27 червня 2014 р.) частин Угоди про асоціацію з ЄС, забезпечивши трансформацію регуляторного механізму на європейських принципах сталого розвитку АСЕ та відповідне його нормативне збалансування із САП (від Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 р. від 17 жовтня 2013 р. № 806-р до Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства і сільських територій в Україні на 2015-2020 рр. та Стратегії розвитку аграрного сектора «3+5»), зокрема в частині механізмів державної допомоги розвитку галузі, максимально наближених до кращих європейських практик в Законі України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання» від 01 липня 2014 р. № 1555-VII (набрав чинності 01 липня 2017 р.).

Виділені регуляторні такти спричинили знакові зміни в структурі географічної орієнтації зовнішньої торгівлі АСЕ (рис. 1), забезпечивши, з одного боку, перехід від традиційних (країн СНД та окремих країн ЄС) з ортодоксальним набором сировинноорієнтованого експорту продовольства (зернові культури, олія та насіння олійних культур) до нових ринків із товарнодиверсифікованим набором продукції (соя, цукор, ячмінь, макуха) в якій окреме місце розпочали займати агропродовольчі товари з відносно високим рівнем доданої вартості (м'ясо птиці, окремі види молочної продукції і цукру) та продукція малих і середніх агропідприємницьких формувань (мед, горіхи, сушені фрукти, ягоди, продукція органічного походження).

Умовні позначення:

- початок відповідних регуляторних тактів в рамках графічно представлених часових періодів.

Рис. 1. Вплив регуляторних тактів на зміну географічної локації структури експорту українського продовольства

Джерело: складено автором за даними [2]

З іншого боку, політично обумовлене державне стимулювання через регуляторні механізми трансформування експорту продовольства до країн ЄС, Азії, Африки, Австралії і Океанії, призводить до високого рівня внутрішньої концентрації агровиробників у боротьбі за нові ринки збуту та промоції їх продукції, формуючи суттєві як екзоризики залежності сектору від цих висококонцентрованих і конкурентних ринків збуту, із високим рівнем внутрішнього протекціоністського захисту агровиробників, так і ендоризики, що віддзеркалюються у зближені цін на агропродукцію для потреб внутрішнього ринку із світовими цінами на продовольство (ціни на свинину, сало, гречку, часник вже на 15-20 % вище, ніж в сусідніх країнах ЄС - Польщі, Угорщини, Румунії, які останнім часом стають активними постачальними цієї продукції на внутрішній ринок України [33]), консервацією низько якісної орієнтації споживацьких вподобань (наприклад хлібобулочної групи - хліб «Український» домашній подовий вагою 0, 9 кг, «Пшеничний» київський подовий вагою 0, 65 кг, «Печерський» формовий вагою 0, 6 кг, «Богданівський» подовий вагою 0, 75 кг та батон «Нива» вагою 0, 5 кг, які охоплюють до 70 % виробничої програми провідних хлібопекарських підприємств [3; 28]), прискорюючи формування ознак прихованого голоду (в структурі споживання переважає продукцію з нижчою вартістю 1 ккал для добової потреби людини - хлібобулочні і макаронні вироби, пшоно тощо), формування «внутрішніх» (традиційна, низькоякісна агропродукція із відносно високим рівнем економічної рентабельності її виробництва та низькими витратами на просування) і «зовнішніх» (нова для АСЕ продукція з відносно низьким рівнем економічної рентабельності її виробництва та високими промо-витратами) продовольчих програм агровиробників.

Водночас через підмінну аграрної реформи земельною, різнобічним трактуванням рівня прогресу її реалізації на тлі наукової полеміки щодо регуляторних інструментів реалізації державної антикризової політики, єдиної думки вчених щодо початку цього регуляторного такту не існує. Так, переважна більшість вчених датують його з моменту підписання Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (10 листопада 1994 р.), яким фактично було покладено початок аграрної реформи Л. Д. Кучми, інші бачать його в початку дії Постанови Верховної Ради України «Про подолання кризового стану в агропромисловому комплексі» (17 червня 1994 р.). Автор на підставі вивчення відповідної низки наукових літературних джерел, нормативних та інструктивно-наказових документів, типологізації еволюційних поступів в досліджені аграрних криз вважає, що початок регуляторного такту в державному антикризовому регулюванні розвитку галузі є прийняття Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (17 жовтня 1990 р.) в якому були закладені підвалини превентивного антикризового регулювання відносин агротоваровиробників та держави за допомогою системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг, набуваючи наступного історіографічного та перспективного (до 2030 р.) вигляду (рис. 2).

Умовні позначення і пояснення:

, - відповідно регуляторна не визначеність та не збалансованість вжиття антикризовоорієнтованих заходів з національними інтересами

сталого розвитку сільського господарства і сільських територій в умовах загострення конкуренції на світових продовольчих ринках.

Рис. 2. Регуляторні такти державного антикризового регулювання АСЕ України

Джерело: складено автором

Причому через нормативну невизначеність регуляторного статусу Єдиної комплексної стратегії та плану дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015-2020 рр. (на сьогодні перебуває в статусі проекту нормативно-правого акту), яка ідеологічно повинна була заповнити регуляторну «нішу» в превентивності антикризового регулювання галузі, сформувати його інституційну основу, маємо ситуацію за якої відбувається формальне (в окремих випадках деформоване відповідно до європейських орієнтирів) «перетікання» орієнтирів визначених в Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 р. та основних засадах державної аграрної політики на період до 2015 р. в «нові маяки» державної фінансово-бюджетної політики підтримки галузі, зокрема визначених в Основних напрямах бюджетної політики на 2018-2020 роки, які тактично втілені в проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік».

Регуляторну, зокрема антикризовоорієнтове «звучання» (політику) відповідного такту в АСЕ здійснюють Президент України, ВРУ, КМУ, НБУ, центральні та регіональні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, державні спеціалізовані установи і організації, формуючи систему суб'єктів його регулювання в умовах загострення конкуренції на світових продовольчих ринках:

Президент України (через Головні департаменти (1) стратегічного планування та оперативного забезпечення; (2) з питань впровадження реформ; (3) з питань національної безпеки та оборони; (4) зовнішньої політики та європейської інтеграції) визначає стратегічну потребу держави в продовольстві, світосприймання імплементації Глобальних ЦРТ/ЦСР з урахування національних пріоритетів, здійснює загальне координування регуляторних механізмів забезпечення сталого розвитку сільського господарства та сільських територій, політику захисту внутрішнього продовольчого ринку тощо, задаючи ідеологію «звучання» відповідного регуляторного такту [20; 31];

ВРУ (через Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин, інші Комітети відповідно до визначеного постановою ВРУ від 4 грудня 2014 р. № 22-VIII предмету відання) - визначає державну економічну політику в АСЕ, механізми її регуляторного забезпечення в т.ч. й в частині регулювання земельних відносин (крім земельних відносин у межах територій забудови), задаючи «темп звучання» відповідного регуляторного такту [9; 21];

МЕРТ (через Департаменти (1) розвитку підприємництва та регуляторної політики; (2) міжнародного торгово-економічного співробітництва та європейської інтеграції; (3) торговельного захисту; (4) доступу до ринків та взаємодії з СОТ; (5) розвитку експорту; (6) регулювання зовнішньоекономічної діяльності) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку АСЕ, зокрема через механізми цінової, інвестиційної і зовнішньоекономічної регламентації стратегічного орієнтування діяльності агровиробників, міжвідомчої координації з питань співробітництва України з ЄС в частині соціо-економічних аспектів діяльності АСЕ [7; 18];

МФУ та НБУ (через відповідно Управління фінансів АПК Департаменту фінансів промисловості, Департамент податкової політики та Раду НБУ) - розробляють механізми фінансово-податкового та грошово-кредитного регулювання АСЕ із урахуванням пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України на довго- і середньострокову перспективу [16; 19; 32];

МОЗ (через розробку Рекомендованих раціональні норми споживання основних продуктів харчування на душу населення і Орієнтовного набору основної продовольчої сировини і харчових продуктів) визначає потреби держави в сільгосппродукції і сировині з урахуванням фактичного і прогнозованого станів здоров'я населення країни (окремих його верств), його санітарного та епідемічного благополуччя, формує кількісно-натуральні «контури» продовольчої безпеки держави [8];

Мінприроди (через Управління охорони земельних та водних ресурсів і Департаменту з питань зміни клімату та збереження озонового шару) - забезпечує формування і реалізую державної регуляторної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної, біологічної і генетичної безпеки, ландшафтного різноманіття, поводження з пестицидами та агрохімікатами, охорони та раціонального використання земель тощо [14; 30];

МОН і НААН (через Сектор аграрної і спеціальної освіти Департаменту вищої освіти та Ради з питань аграрної освіти; відповідні наукові центри, лабораторії, науково-дослідні станції та інші наукові установи) - забезпечують науково-методологічну підтримку, відповідний рівень інтелектуально-кадрового забезпечення сталого розвитку АСЕ [15; 23; 29];

Мінагрополітики - центральний орган спеціалізований на тактичному спрямуванні визначеного регуляторного такту через формування і реалізацію державної аграрної політики в т.ч. у сферах продовольчої безпеки держави, охорони прав на сорти рослин, тваринництва, насінництва та розсадництва, ветеринарної медицини, безпечності і окремих показників якості продовольства, топографо-геодезичної та картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, нагляду (контролю) у системі інженерно-технічного забезпечення АСЕ, здійснює заходи щодо економічного стимулювання виробників харчової продукції, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників сільгосппродукції на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього тощо [13];

центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується КМУ через Міністра аграрної політики та продовольства - це Держпродспоживслужба (формує і реалізує державну регуляторну політику у сфері ветеринарної медицини, безпечності та окремих показників якості продовольства, карантину і захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, ринкового нагляду за додержанням законодавства про захист прав споживачів, рекламу в цій сфері та моніторингу цінової ситуації на продовольчому ринку країни [12]) та Держгеокадастр (забезпечує формування державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в АСЕ в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів [10]), а також підвідомча організація - Укрдержфонд (через мережу регіональних відділень виконує функції з реалізації державної політики щодо підтримки становлення і розвитку фермерських господарств [24]);

департаменти агропромислового розвитку обласних державних адміністрацій (створюється і підпорядкований головам відповідних ОДА, підзвітний та підконтрольний Мінагрополітики) - забезпечують реалізацію державної регуляторної політики сталого розвитку сільського господарства та сільських територій, мережі регіональних продовольчих ринків і сільгоспкооперативів з урахування регіональних пріоритетів, визначених у відповідних Стратегіях регіонального розвитку до 2020 р.;

сільськогосподарська дорадча служба - через свою мережу, яка налічує 84 од. [26] здійснює сукупність дій та заходів, спрямованих на задоволення потреб особистих селянських і фермерських господарств, а також сільського населення у підвищенні рівня знань та вдосконаленні практичних навичок прибуткового ведення господарства [22].

Неефективність інституційної будови регуляторного механізму, розподілу функцій, їх дуалізм, диференціація залежно від масштабів і стадій фінансово-економічної рецесії в цілому та аграрної кризи зокрема, їх сукупна невідповідність європейським орієнтирам розвитку сектору, Глобальним ЦРТ/ЦСР, нормативна невизначеність базових регуляторних компонентів, їх не збалансованість з реальними потребами сектору, вимогами САП, вказають у своїх наукових дослідженнях численна кількість (лише в системі Google Scholar за вище визначеними ключовими параметрами пошуку знайдено більше 2, 5 тис записів) провідних вітчизняних економістів-аграрників. Зважаючи на це, автором в подальшому буде сфокусовано увагу на порівняльному аналізі регулювання АСЕ в умовах загострення конкуренції на світових продовольчих ринках із використанням модельного підходу який базується на симбіозі міжнародних рейтингів, серед яких особливе місце займає рейтинг Світового банку «Сприяння розвитку бізнесу в сільському господарстві» (далі - РСБ), що й визначає унікальність такого рейтингування (станом на 15 жовтня 2017 р.відповідних пошукових запитів із трьохмовною (українська, англійська, російська) варіацією в системі Google Scholar не знайдено).

РСБ започаткований у 2013 р. як відповідь на виклики визначені в Глобальних ЦРТ та необхідності моніторингу подвоєних цілей Світового банку «покінчити з бідністю та ліквідація розриву між якістю життя 40 % найбіднішого і 60 % найбагатшого населення планети» [1], базується на правничих (формуються на основі нормативно-правових документів, а також в окремих випадках включають в себе компоненти, які на пряму не містяться в тексті нормативного документу, але базуються на кращій світовій практиці державного регуляторного втручання) показниках та індикаторах ефективності (відображають часові межі та трансакційні витрати, спричинені регуляторною системою), які утворюють критеріально-числову групу із 12 од, що пілотуються на визначених групах країневих кластерів, сукупним кількісно-параметральним обсягом 62 од. у 2017 р. (динаміка країневого охоплення РСБ наведена на рис. 3).

Рис. 3. Динаміка географічного охоплення РСБ

В рамках виділених груп критерії рейтингування країн за рівнем ефективності державної регуляторної політики в АСЕ відбувається із використання індикаторної мультиагрегації: (1) умовно-числова віддаленість від еталонного значення або абсолютне відставання країни від кращого значення індикатора в рамках кожного із критеріїв (окремих груп критеріїв); (2) рейтинг в рамках одного із критеріальних значень, отримується шляхом проведення попереднього ранжування індикатору віддаленості від його еталонного значення.

Проведене рейтингування дозволяє дійти до висновку, що ефективність регуляторної політики залежить від місця сільського господарства в забезпеченні соціо-економічного розвитку кожної окремо взятої країни. Тому на основі виділених груп країн для цілей подальшої кластеризації (рис. 4) проведемо уточнення кількісно-якісних індикаторів, які ранжують країну за відповідною кластерною ознакою: (1) аграрні (частка сільського господарства у ВВП та питома вага економічно активного населення, зайнятого в АСЕ перевищують 25 %); (2) з перехідною економікою (частка сільського господарства у ВВП становить менше 25 %, а питома вага економічно активного населення, зайнятого в АСЕ перевищує даний рівень); (3) урбанізовані (частка сільського господарства у ВВП та питома вага економічно активного населення, зайнятого в АСЕ менші 25 %).

Умовні позначення:

* - показник віддаленості від кращої практики є середнім індикативним значенням групи критерії: насінництво, добрива, сільськогосподарська техніка, фінансові послуги, ринки, транспорт, водні ресурси і ІКТ.

Рис. 4. Кластеризація країн за рівнем ефективності державного регулювання АСЕ в межах РСБ

Джерело: складено автором за даними [37]

Урбанізовані країни є еталонами ефективного регулювання АСЕ за всіма групами критеріїв визначених РСБ, за ними слідують країни з перехідною економікою, а ось аграрні - мають суттєвий потенціал для підвищення якості нормативного забезпечення регуляторного процесу, зниження відповідних трансакційних витрат як суб'єктів, так і об'єктів регулювання. При цьому аграрні країни в переважній більшості продемонстрували кращі значення індикативних вимірників надання фінансових послуг, водних ресурсів, транспорту і ринків у порівнянні з країнами з перехідною економікою (наприклад, Кенія, Малаві і Мозамбік мають високо розвинуте законодавство, що регламентує отримання дозволів на водокористування; Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар і Ефіопія є одними з 10 лідируючих країн за ефективністю регулювання транскордонних перевезень; В'єтнам - ефективно здійснює державне втручання за критеріями «Добрива», «Сільськогосподарська техніка» та «Транспорт»; Киргизька Республіка - регулювання з питань фінансових послуг, ринків та сільськогосподарської техніки). Ступінь кореляції між індикаторами РСБ і рівнем аграрних трансформацій кластеризованої групи країн становить 0, 61 в.п., що свідчить, з одного боку, про доволі високий рівень залежності між ефективністю державного регуляторного втручання в АСЕ з його структурною перебудовою, а з іншого, відбиває необхідність подальшої деталізації отриманих значень за регіональною приналежністю країни на тлі наявності субнаціональних регуляторних і інституційних відмінностей (рис. 5).

Рис. 5. Регіональне рангування країн за рівнем ефективності державного регулювання АСЕ в умовах загострення конкурентної боротьби на світових продовольчих ринках

Джерело: складено автором за даними [37]

Країни ОЕСР з високим рівнем доходу в середньому мають найбільш сприятливе регуляторне середовище в АСЕ, яке не тільки забезпечує формування конкурентних переваг агровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту їх продукції, а й створює інституційні умови для сталого розвитку, орієнтованого на реалізацію Глобальних ЦРТ/ЦСР, національних стратегічних пріоритетів. Яскравим прикладом ефективності регуляторної політики в АСЕ є Іспанія, яка є однією з 6 країн-лідерів за критеріальною множиною РСБ, що дозволило їй не лише збалансувати державні і підприємницькі інтереси в розвитку сектору, а й посісти лідируючі позиції на європейському продовольчому ринку з маслинової олії, вина, ягід, зокрема суниці. Проте в цієї групи країн є потенціал (в середньому складає 23 в.п.) до підвищення ефективності регуляторної політики. Наприклад, Румунія, яка входить в трійку лідируючих країн світу за якістю регулювання транспорту, сільськогосподарської техніки та ІКТ, має суттєві прогалини в системі реєстрації добрив (фактично процедура займає більше 3 р. в той час як середньосвітовий показник становить менше 1 р.; через регуляторно визначену необхідність проведення польових випробовувань, які в інших країнах цієї групи не практикуються). Це, з одного боку, забезпечує інституційні умови для розвитку органічних сільгосппродуктів, забезпечує ведення екологічноорієнтваного землеробства (кількість азоту, використовуваного в розрахунку на гектар, у 20 разів нижче, ніж у Нідерландах [4]), а з іншого, формує регуляторні бар'єри для нарощення обсягів виробництва продукції рослинництва.

Країни Європи, Центральної Азії, Латинської Америки та Карибського басейну максимально зближенні з низкою кращих практик регулювання АСЕ, що дозволяє їм успішно конкурувати у сегментованих агронішах в умовах загострення конкурентної боротьби на світових продовольчих ринках. Наприклад, всі країни Європи і Центральної Азії за останні 5 р. успішно імплементували кращу світову практику регулювання імпорту сільсьгосптехніки, нівелюючи регуляторні перепони в отриманні спеціальних дозволів на ввезення і сертифікаційне використання цієї техніки, необхідність проходження імпортерами реєстраційної процедури для провадження комерційної і сервісної діяльностей на території цих країни. Це дозволяє отримувати кількісні (в частині диференціації продуктового портфелю), цінові, якісні та інші конкурентні переваги на світових продовольчих ринках через використання високотехнологічної сільгосптехніки, відповідного рівня технологій. Окрім цього, Боснія і Герцеговина та Сербія входять в число 5 країн-лідерів за ефективністю регулювання системи якості, моніторингу, контролю і реєстрації прямих та непрямих добрив (триває не більше одного місяць в обох країнах та коштує відповідно всього 0, 5 і 5, 3% середньодушового доходу). З пострадянських країн у окремих показниках регуляторної ефективності виділяється Російська Федерація (за критеріями «Сільгосптехніка», «Водні ресурси» та «ІКТ») та вже як раніше було відзначено Киргизька Республіка.

Країни Латинської Америки і Карибського басейну мають високий рівень нормативного врегулювання доступу агровиробників до фінансових ресурсів та управління природньо-ресурсним потенціалом, зокрема Колумбія (розроблені унікальні регуляторні правила, які дозволяють небанківським агентам надавати фінансові послуги від імені комерційного банку) і Мексика (розроблена одна з найбільших деталізованих і наймасштабніших регуляторних баз та інституційних засад управління природньо-ресурсним потенціалом, зокрема в частині 25 річної роботи над імплементацією «Національного Водного Законодавства») входять в число 10 лідируючих країн світу за даною групою показників. Водночас окремі країни цього регіону дещо відстають в регуляторній ефективності за ключовими критеріями РСБ через: (1) повну відсутність законодавчої бази з питань сертифікації, встановлення відповідності та реєстрації машинно-тракторного парку, а також ліцензування транспортної логістики для потреб внутрішнього і зовнішнього продовольчих ринків (Гватемала); (2) відсутність законодавчого унормування чи належного інституційного забезпечення моніторингу і провадження контрольних заходів на продовольчому ринку, зокрема в частині реклами, якісних параметрів продовольства, ціни на нього тощо.

У країнах Африки відповідно низький рівень регуляції процедурності експорту сільськогосподарської продукції який спричиняє перевищення в середньому на 6 діб терміну перетину кордонів країни, а в країнах Південної Азії рівень трансакційних витрат пов'язаних з оформленням цього виду дозвільної документації найвищий, досягаючи 2, 5 % середньодушового доходу. Аналогічна ситуація із сертифікацією машино-тракторного парку в групі країни Південної Азії, в яких відповідна процедурність триває в середньому 270 днів при 604 % рівні трансакційних витрат в перерахунку на середньодушовий рівень доходу (в країнах Східної Азії та Тихоокеанського регіону ці показники сягають рівня відповідно 21 день і 7 % середньодушового доходу).

Україна в пропонованій системі рейтингування РСБ за його критеріями посідає по середні позиції серед країн з середнім (нижче) середнього рівня доходів населення за рівнем регуляторної ефективності АСЕ з тенденційністю до: (1) погіршення процесів пов'язаних із забезпеченням продуктивності діяльності сектору, формуванням стійких параметрів його якісного трансформування з урахуванням необхідності подальшої пріоритезації енергоощадливих та екологоорієнтованих методів і засобів виробництва, зокрема продукції з екологічно чистим паспортом (вимірюється мультикритеріальністю «Добрива - Насінництво - Сільгосптехніка», яка у 2017 р. зменшилась на 13, 2 в.п. та складає 72, 5 в.п.); (2) інформаційних систем підтримки прийнятих управлінських рішень, зокрема в частині формування підвалин точного землеробства, моніторингу кон'юнктури національних, наднаціональних, регіональних, окремо територіально сегментованих продовольчих ринків, рівня конкуренції на них, впливу на неї програм державної підтримки (допомоги) сектору, які викривлюють торгівлю продовольством («Ринки - ІКТ», за критерієм «Ринок» у 2017 р. падіння показника склало 28, 25 в.п., створивши додаткові загрози викривленню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку (з традиційною низькоякісною, але високо маржинальною продукцією) та за вихід на зовнішній (з монопродуктовим портфелем продовольства); (3) транспортної логістики продовольства для потреб як внутрішнього, так і зовнішнього ринків збуту агропродукції («Транспорт», падіння склало 19, 28 в.п., а це майже 30 % від значення критерію в 2016 р.), яка «гальмувала» розвиток процесів кластеризації АСЕ, його внутрішньої кооперації для забезпечення стійкості «подовження» агропродовольчих ланцюгів доданої вартості; (4) підвищення фінансового забезпечення структурних перетворень АСЕ задля реалізації наднаціональних, регіональних та національних пріоритетів розвитку сільського господарства і сільських територій, зокрема в частині збільшення життєстійкості, продуктивності та кількісних параметрів агровиробництва, його здатності адаптуватися до змін клімату, екстремальних погодних умов (засух, повеней тощо), поступово покращуючи якість земель і ґрунтів («Фінансові послуги», зростання склало 11, 67 в.п., переважно за рахунок розвитку нормативного забезпечення інституту «аграрних розписок», зокрема в частині інституційного забезпечення (в т.ч. створення ДП «Аграрні реєстри») Плану заходів з реалізації пілотного проекту з відпрацювання технології введення в обіг аграрних розписок, затвердженого наказом Мінагрополітики від 01 вересня 2015 р. № 332/1627/5 із рівнем емісії (виданих розписок) на суму близько 20 млн. грн. [25]).

Рис. 6. Динаміка позицій України в РСБ

Джерело: складено автором за даними [36-37]

Наближені позиції в рейтингуванні України через призму середніх значень в глобальному виміру (рис. 7), де утворюється тріада: (1) по середніх значень рівня регуляторної ефективності мультикритеріальності «Сільгосптехніка - Водні ресурси» з середнім агрегованим показником в 9, 3 в.п.; (2) низьких, які створюють суттєву загрозу розвитку сектору на засадах сталості, формування конкурентних переваг для продукції з відносно високим рівнем доданої вартості на світових продовольчих ринках («Насінництво - Добрива - Фінансові послуги - Ринки» із значенням 2, 76 в.п.); (3) «кульгаючої» («Транспорт - ІКТ») із від'ємним значенням наближеним до -10 в.п. і це на тлі високої оцінки України в ГІІ за рахунок випереджального зростання інноваційної активності в АСЕ в порівнянні з іншими галузями національної економіки (Україна серед країн за рівнем доходу нижче середнього посіла 2 місце в цьому рейтингу після В'єтнаму [6]).

Рис. 7. Україна в порівнянні з окремими групами країн в рейтингу РСБ

Джерело: складено автором за даними [39]

Порівняння державної регуляторної ефективності в АСЕ України із середніми значеннями по Європі і Центральній Азії відзначає ще більш загрозливішу картину. Так, лише один («Фінансові послуги») із 8 критеріїв формує умовну конкурентоспроможність застосовуваних регуляторних механізмів в дистанційному банківському обслуговуванні (інтегральне значення - 2, 05 в.п. із потенційно можливих 4, 5 в.п.), небанківському кредитуванні (відповідно 2 в.п. із 7 в.п. можливих) та заставі рухомого майна (відповідно 5, 5 в.п. із 6, 5 в.п.). Отримання таких високих оцінок в умовах реформування національної економіки та активізації євроінтеграційних процесів потребуватиме проведення додаткового аналізу в напрямі метаморфоз державної підтримки АСЕ.

Решта рейтингових компонентів перебуває в незадовільному стані. Це передусім критеріальна множина РСБ, яка відповідає: (1) за формування конкурентних переваг агровиробників на українському продовольчому ринку та ринку країн Європи і Центральної Азії («Ринки - Транспорт») із значенням -5, 5 в.п.; (2) забезпечення кількісно-якісних параметрів продуктивності діяльності сектору, його спроможність забезпечити реалізацію Глобальних ЦРТ/ЦСР («Насінництво - Добрива - Сільгосптехніка - Водні ресурси») із значенням -4, 85 в.п.; (3) інформаційних систем підтримки управлінських рішень як в рамках реформування регуляторної системи, так і інформаційно-комунікаційної взаємодії державних регуляторних інституцій, як суб'єктів цього регулювання, з агропідприємницькими формуваннями, як його об'єктів, із значенням -5 в.п., що, на думку автора, є визначальним чинником в гальмуванні ініційованого Планом пріоритетних дій Уряду на 2017 рік, затвердженого розпорядженням КМУ від 3 квітня 2017 р. № 275-р механізмів державного стимулювання розвитку АСЕ. За 3 квартал 2017 р. «Уряд схвалив концепцію розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018-2020 роки з фінансуванням в розмірі 1 млрд грн щороку», хоча базового документу який повинен «створити умови для розвитку високоефективного конкурентоспроможного аграрного сектору на внутрішньому і зовнішньому ринку» [17] Урядом так і не прийнято (граничний термін відповідно до Плану пріоритетних дій Уряду на 2017 р. сплинув в 3 кварталі 2017 р.). Для справедливості відзначимо, що на офіційному веб-сайті Мінагрополітики на стадії громадського обговорення перебуває проект «Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2021 р.», метою якої є «створення організаційно-економічних умов для ефективного, соціально спрямованого розвитку аграрного сектору економіки, стабільного забезпечення промисловості сільськогосподарською сировиною, а населення - високоякісною та безпечною вітчизняною сільськогосподарською продукцією, збільшення обсягів виробництва продукції з високою доданою вартістю, посилення присутності України на світовому ринку сільськогосподарської продукції та продовольства» [5]. Таке типове для сектору регуляторне розбалансування в нормо проектуванні за 25 р. незалежності України призвела до того, що за результатами оцінки якості регуляторних актів (проводиться за спеціальною методикою [11]) 96 із 639 є незаконними, 40 % є частково або повністю неактуальними, 17/25/35 відповідно з високим/середнім/низьким рівнем корупційних ризиків та лише 89 є умовно результативними [27].

Порівняння результатів покраїневого рейтингування ефективності державної регуляторної політики в АСЕ з обсягами експорту їх продовольства свідчить про наявність високого рівня кореляційного зв'язку (0, 63 в.п.) між кількісними параметрами експортно-імпортних операцій та ефективності відповідного виду регуляторної політики в АСЕ.

Умовні позначення:

, , , - країни відповідно з високим, відносно достатнім (посереднім), відносно низьким та з наднизьким рівнем регуляторної ефективності.

Рис. 8. Вплив ефективності регулювання АСЕ на кількісні параметри торгівлі продовольством

Джерело: складено автором за даними [38]

Водночас проекція країневого експорту українського продовольства (переважають країни або з високим рівнем регуляторної ефективності або з тенденційністю до суттєвого його покращення, або країни з відносно середнім рівнем недоїдання) разом з орієнтуванням регуляторної політики на необхідність забезпечення реалізації Глобальних ЦРТ/ЦСР вимагатиме в подальшому не тільки типологізації стратегічних напрямів розвитку АСЕ на ідеологічно нових інституціональних засадах координування його антикризової компоненти, а й проведення громіздкої роботи відповідних суб'єктів державного регулювання АСЕ щодо скасування низько ефективних нормативно-правових актів, актів, які формують «контури» корупційних ризиків, зокрема у сфері дозвільної документації, складання реєстру отримувачів бюджетної дотації з одночасним її зближенням із засадничими положеннями САП, іншими європейськими принципами регулювання сільського господарства і сільських територій.

Висновки

Проведене дослідження зайвий раз підтвердило наявність, з одного боку, суттєвого світового досвіду регулювання АСЕ, а з іншого, в кожній країні унікальних особливостей, що паритетно визначають специфіку застосовуваних державних регуляторних, зокрема антикризовоорієнтованих заходів, які різняться виходячи з визначених цілей, завдань і механізмів вирішення наявної проблематики в агропродовольчих системах і економіки в цілому, але в той же час всі вони безапеляційно цілеорієнтовані на підтримку балансу наднаціональних, регіональних та країневих цілей - забезпечення стабільної економічної ситуації в АСЕ, заданого рівня прибутковості і програмованої кон'юнктурності продовольчого ринку; підвищення конкурентоспроможності національних агровировиробників на внутрішньому і зовнішніх ринках збуту їх продукції; уникнення та/або невілювання наслідків аграрної кризи, окремих проявів кризового інерціювання в агропродовольчих системах та у визначених регуляторних інституціях; надання фінансово-економічних та інформаційно-консалтингової допомоги сільгосптоваровиробникам і харчо-переробним підприємства в адаптації до нових умов, зокрема ощадливого та кліматично оптимізованого сільського господарства серцевинну якого утворює «Agriculture 4.0». Без апеляційним кількісно-структурним та якісним індикатором оцінки ефективності регуляторного середовища і відповідних інституцій, що визначають формальні та неформальні інституційні правила діяльності продовольчого ринку, формують цілепокладання очікуваних зрушень в аграрній політиці і механізми їх досягнення є рейтинг Світового Банку «Сприяння розвитку бізнесу в сільському господарстві» («Enabling the Business of Agriculture») в якому Україна емпірично пілотується у всіх спостережних періодах (2015-2017 рр.). За допомогою поєднання цих емпіричних даних та ортодоксально орієнтованих підходів до визначення ефективності регуляторної політики в умовах загострення конкуренції на світових продовольчих ринках запропоновано поступальне зближення чинної регуляторно-інституціональної системи з кращими світовими практиками з акцентом на групі країн з якими України має «нові» торгівельні стосунки або програмовано долає визначені торгівельні бар'єри, зокрема в частині імплементації системи аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок іменованої в світі як HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Point) - це передусім країни ЄС.

Література

регуляторний агарний економіка ринок

1. В докладе ВБ/МВФ анализируется прогресс в достижении целей развития, включая новую цель ускоренного обеспечения благосостояния беднейших 40 процентов населения [Електронний ресурс] // Официальный сайт Всемирного Банка. - 08.10.2014. - Режим доступу: http://www.vsemirnyjbank.org/ru/news/press-release/2014/10/08/wb-imf-report-progress-development-goals-promoting-shared-prosperity.

2. Географічна структура експорту-імпорту товарів [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd _ rik/zd_u/gs_u.html.

3. Жужукіна Н. І., Петруха С. В., Колотуша М. М. Парадигма регіонального інноваційного розвитку хлібопекарських підприємств України / Н. І. Жужукіна, С. В. Петруха, М. М. Колотуша // Економіст: Науковий та громадсько-політичний журнал. - 2008. - № 4. - С. 28-43.