Актуальні проблеми формування конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств

Джерело:розраховано за данимиДержгеокадастру України

Орендна плата дотепер залишається низькою порівняно з іншими країнами. Відповідно до Указу Президента України від 19 серпня 2008 р. [3], нижня межа орендної плати на землю має становити не менше 3% від нормативної грошової оцінки земель: раніше вона мала становити не менше 1,5% від нормативної грошової оцінки земель. Проте фактично орендна плата була набагато нижчою, ніж було встановлено Указом Президента України. Проблема полягає саме в бажанні дотримання підприємствами високої межі відсотку орендної плати.

Плата за оренду земельних паїв, згідно з укладеними договорами оренди, в середньому по Україні за 2014 р. становила 664 грн./га, близько 3% від їх нормативної грошової оцінки (Табл. 3).

аграрний економіка сільськогосподарський конкурентоспроможність

Таблиця З. Плата за оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв) в Україні

Джерело:розраховано за даними Держгеокадастру України

Варто зазначити, що передбачений чинним законодавством мінімальний рівень орендної плати (3% від нормативної грошової оцінки земель) нині виплачують лише 7 областей України - Полтавська, Житомирська, Черкаська, Харківська, Рівненська, Хмельницька, Вінницька [2, с. 230].

Звичайно, рівень оплати за користування землею сільськогосподарського призначення низький, порівняно з ціною за оренду земель у деяких зарубіжних країнах. Так, у Польщі розмір орендної плати за орні землі складає ЗО євро/га, в Болгарії - 102 євро/ га, в Німеччині - 200 євро/га, в Данії - 579 євро/га [4,с. 17].

Починаючи з квітня 2015 р., відповідно до ст. 22 Закону України «Про оренду землі» [5], орендна плата справляється у грошовій формі. Проте, за згодою сторін, розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Водночас розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Зазначимо, що у 2015 р., порівняно з 2001 р., відсоток грошової форми орендної плати збільшився на 27,7%, а продукцією - зменшився на 21,7% за аналогічний період (Табл. 3).

Нині земельні відносини зайшли в глухий кут. Одні науковці стверджують, що необхідно припинити дію мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, інші категорично проти. Так, Б.И. Пасхавер вважає: «Формально мораторій на продаж земельних паїв введений для захисту селян від масової скупки земель за зниженими цінами. Фактично ж він захищає інтереси орендарів, перш за все, власників великих сільськогосподарських підприємств. Мораторій безальтернативно заганяє селян на обширний ринок земельної оренди, де вони вимушені продавати орендні права задешево» [6, с. 49].

Такі самі неоднозначні думки щодо проведення взагалі земельної реформи та скасування мораторію на відчуження землі сільськогосподарського призначення висловлює І.А. Микитенко: «Насправді відбувається деградація сіл і сільських територій, що тісно пов'язано з тіньовою приватизацією землі, народження нового аграрного латифундизму. Приватна власність на землю породжує клас землевласни- ків-капіталістів, клас, який не оброблятиме землю і годуватиме народ, а лише привласнюватиме резуль- татичужої праці» [7, с. 34].

У цій ситуації досить продуктивно функціонують інтегровані підприємства - агрохолдинги, до яких від держави перейшла ініціатива керування процесом реформування. Агрохолдинги - це високото- варні та великомасштабні сільськогосподарські підприємства, які, відповідно до ст. 126 Господарського кодексу України [8], ч. 2 ст. З Закону України «Про холдингові компанії в Україні» [9], утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України на концентрацію, узгодження дії суб'єктів господарювання, але лише у разі встановлення вирішальної залежності між інтегрованими компаніями.

З метою розширення, оновлення та модернізації виробництва агрохолдингові компанії потребують значних фінансових витрат у вигляді довготермінових банківських кредитів. Одним із шляхів одержання таких кредитів може бути застава права оренди землі. Тобто для одержання кредитних ресурсів необхідно законодавчо врегулювати і розробити механізм застави не земельної ділянки, а права її оренди. Застава права оренди є гарантом повернення кредиту і забезпечить збільшення прибутків суб'єктів цієї угоди, а також дасть змогу орендарям одержати середньо- та довгострокові кредити, власникам землі (навіть у випадку неповернення кредиту) - зберегти об'єкт власності.

Проте, дослідивши проблемні питання щодо права оренди землі, автори [10] дійшли висновку, що земельне законодавство України практично не містить правових норм, націлених на забезпечення обігу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Можливість застави земельних ділянок та прав на них прямо залежить від можливості їх обігу. Оскільки законодавство не надає орендарям сільськогосподарських земельних ділянок права відчужувати право оренди землі на основі цивільних договорів - купівлі-продажу, міни, дарування тощо, - останні не мають права й використовувати право оренди сільгоспугідь як застави під час отримання кредитів у банках.

У сучасних умовах обіг права оренди земель сільськогосподарського призначення здійснюється приховано - шляхом відчуження корпоративних прав господарств-орендарів таких ділянок або шляхом заміни сторони (орендаря) в договорі оренди землі, що робить ринок прав оренди непрозорим та непривабливим для банківського сектору.

Українські банки скептично ставляться до можливості надання кредитів сільськогосподарським підприємствам під заставу права оренди сільгоспугідь через низьку ліквідність цього права та відсутність практики його оцінювання. Національний банк України (постанова від ЗО червня 2016 р. № 351) не вважає право оренди землі прийнятним забезпеченням повернення наданих банками кредитів та навіть не визначає коефіцієнта ліквідності права оренди землі. Отже, у короткостроковій перспективі право оренди землі не буде використовуватися як застава під час отримання банківських кредитів [10].

За даними досліджень, 25 агрохолдингів обробляють в Україні понад 3 мли. га земель, що у розрахунку на один агрохолдинг становить 120-150 тис. га. У таке об'єднання входить у середньому ЗО сільськогосподарських підприємств. Розміри структурних підрозділів агрохолдингів мають тенденцію до укрупнення підприємств з метою ефективного використання переваг нових технологій та мінімізації виробничих витрат. Якщо у середньому по Україні у 2008 р. орендна плата становила 140 гри. за 1 га, то великі аграрні об'єднання пропонували за умови укладення договорів оренди на термін понад 5 років у межах 746 гри. за 1 га [11, с. 15]. Це, звичайно, є вигідним для власника землі і він радо віддає землю в оренду.

Так, однією з перших агрохолдингових компаній ТОВ «Астарта-Київ», обробляючи землі в Полтавській та Вінницькій областях із площею 141 700 га зі спеціалізацією вирощування цукрових буряків, зернових і олійних культур, ВРХ, виробництво комбікорму, консервованих овочів і фруктів, у 2006 р. залучила на Варшавській біржі більше $30 мли. Далі «Лендком-Інтернешнл» із площею землі 67 000 га, що проводить виробничу діяльність у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській областях, восени 2007 р. отримала капітал на Лондонській альтернативній площадці. Так, Dragon Capital завершив угоду на $90,1 млн. для компанії «Мрія Агро Холдинг», що має понад 100 тис. га землі в обробці. [12; 13]. Окрім позитивних відгуків щодо створення агрохолдингів, не можна не зазначити, що великі аграрні компанії, як правило, беруть землю в оренду на невеликий період і максимально використовують її, не турбуючись про наслідки недбайливого використання. Тваринництву, яке є трудомісткою галуззю, не приділяється належної уваги. Відомі на Хмельниччині аграрні компанії, як-от ТОВ «Укрзернопром», ТОВ «Поділля-Сервіс», ТОВ «Стромі-Холдінг», ПП ДК «Енсел-1», маючи у використанні чверть усіх орендованих в області інвесторами сільськогосподарських угідь, не утримували жодної голови худоби. Такий підхід веде до вкрай непропорційного розвитку галузей рослинництва і тваринництва [14, с. 40]. Таким чином, якщо процесу капіталізації в аграрному виробництві не надати державного регулювання, галузь тваринництва очікує повний занепад. Великі компанії перетворять аграрне виробництво на власний сировинний додаток. У результаті селяни залишаться без роботи, сільські території - без господарів [15, с. 153].

Враховуючи різні наукові позиції щодо створення агрохолдингів можна виділити основні переваги та недоліки діяльності даних вертикально-інтегрованих підприємств (агрохолдингів), що згруповані в табл. 4.

Таблиця 4. Переваги та недоліки агрохолдингів

Результати наукових досліджень свідчать, що для подальшого розвитку земельної реформи, удосконалення земельних відносин і підвищення ефективності використання сільськогосподарських земель необхідно проблеми та небезпеки економічного та правового характеру, що виникають, поступово вирішувати зазначеним нижче чином:

1. Небезпека перша - утворення латифундій. Вирішення цієї проблеми, на наш погляд, може полягати в обмеженні розміру ділянки, яка отримується одним власником, як у Данії, Новій Зеландії та інших країнах. Окрім того, серед осіб, які бажають придбати землю у власність, мають бути особи, як свідчить світовий досвід, які мають аграрну освіту (у США, Швейцарії, Данії, Швеції, Фінляндії сільськогосподарські землі навіть у спадок не передаються, якщо спадкоємець не має відповідної сільськогосподарської освіти).

2. Небезпека друга - великі фінансові спекулянти скуповуватимуть землю і швидко перепродуватимуть за великі гроші, що відіб'ється на вартості аграрної продукцію і спричинить інфляцію. З метою уникнення спекуляцій на ринку землі в багатьох країнах із ринковою економікою, де працює механізм отримання прибутку від швидкого ринкового обігу землі, застосовується принцип більш високого оподаткування на короткострокове володіння і, навпаки, введені низькі податки на доходи за умови довгострокового володіння. Наприклад, у 1930 р. у США на доходи від продажу землі, що перебували у володінні до одного року, був введений податок у 100%, до двох років - 80%, до п'яти років - 60%, до десяти років - 40%, понад десять років - 30%.

3. Небезпека третя - селяни необачно продаватимуть права на землю за низькими цінами. З досвіду інших країн відомо що, наприклад, у Чехії власники тільки в окремих випадках продають землі сільськогосподарського призначення, більшість здає в оренду. Тому мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, що був продовжений в Україні до 1 січня 2018 р., на наш погляд, є доцільним в умовах поточної політичної нестабільності до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення.

4. Небезпека четверта - негативні наслідки монополістичної діяльності агрохолдингів, що призведуть до деградації землі, сільських територій та інших вищезгаданих наслідків, можна подолати ціленаправленою корегуючою стратегією державного управління та жорстким механізмом контролю в особі Антимонопольного комітету, що націлена на підтримку діяльності та розвитку усіх організаційно-правових форм господарювання. Альтернативним варіантом агрохолдингам можуть бути створені агропромислові кластери - групи взаємозалежних компаній, що пов'язані географічним розміщенням у певній сфері діяльності, які конкурують, але ведуть спільну роботу, не втрачаючи самостійність. У напрямку саме такого виду інтеграції має бути націлена політика держави.