Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний університет імені І.І. Мечнікова

Первомайський навчально-науковий центр

Кафедра економіки та права

Курсова робота

З предмету : Економіка

На тему: “Малий бізнес в Україні та в світі”

Виконала:

Маркова Н.Ю.

Науковий керівник:

Суслов Л.І.

Первомайськ, 2006

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика підприємницької діяльності

2. Сутнісно-змістова характеристика малого бізнесу

3. Фінансове забезпечення діяльності малого бізнесу

Висновок

Література

Вступ

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання має бути підприємництво -- особливий вид виробничо-торговельної діяльності, надання послуг чи посередництва, який характеризується повною свободою вибору та інноваційним характером здійснення, значною ймовірністю економічного ризику та чіткою орієнтацією на досягнення певного комерційного зиску. Як свідчить світовий досвід, саме підприємництво є потужним «локомотивом», спроможним істотно прискорити реформування вітчизняної економіки на ринкових засадах, на базі цього забезпечити належне зростання виробництва й добробуту населення.

Зростання ефективності підприємництва як сучасної форми господарювання неодмінно потребує підготовки висококваліфікованих підприємців (керівників, спеціалістів, менеджерів), здатних реалізувати у своїй діяльності вимоги ринкових відносин, менеджменту і бізнесу.

Необхідно і важливо також відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від управляючого (керівника). Підприємець-- це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер -- найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, як правило, не несе майнової відповідальності за свої дії.

Підприємець завжди є власником капіталу (хоча б у тій частині, в якій він отриманий прибуток інвестує як власний капітал), а також у тій або іншій мірі менеджером. При цьому важливо зазначити, що підприємництво можна вважати особливою сферою професійної діяльності, сутність якої полягає у постійному перетворенні ресурсів і майна в реальний капітал, тобто в те, що приносить прибуток.

Отже, підприємництво--це багатопланове явище, що може бути описаним з економічного, психологічного і політичного поглядів. У зв'язку з цим можна дати таке тлумачення терміна «підприємництво».

Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи -- підприємства (організації).

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв'язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що відрізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, -- це можливість і обов'язковість отримання певного зиску.

Підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів. Підприємцям притаманні особлива етика і навіть своєрідний світогляд, що дозволяє виокремлювати специфічну філософію підприємництва (бізнесу), яку кваліфікують як практично корисну філософію системи господарювання. В міру розвитку виробництва і суспільства, зміни умов його життєдіяльності й загальної культури філософія бізнесу не залишається незмінною; вона завжди адаптується до сучасних вимог господарювання.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, так і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. Друга -- колективна -- передбачає межі та процедури, які окреслені більш строго з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі і в межах тих завдань і повноважень, котрі відбиті у засновницьких документах та статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими її типами. Основні з них такі:

- малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді;

- спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності;

- корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності.

У написанні курсової роботи детально розглядається такий тип підприємницької діяльності, як малий бізнес.

Мале підприємництво (малий бізнес) -- це самостійна, систематична, ініціативна діяльність малих підприємств та громадян-підприємців, яка провадиться на власний ризик з метою отримання економічної вигоди.

1. Загальна характеристика підприємницької діяльності

Функціонування ринку неможливо без здійснення підприємницької діяльності, підприємництва.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого.

По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив - можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.

По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.

По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.

Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво - необхідна умова досягнення економічного успіху.

Суб'єктами підприємницької діяльності, або по-іншому підприємцями, можуть бути :

- фізичні особи, тобто громадяни України й інших держав;

- юридичні фірми всіх форм власності.

Як видно, поняття «суб'єкт підприємницької діяльності» і «юридична особа» не збігаються, хоча за змістом дуже близькі. Перше поняття ширше, оскільки суб'єктом підприємницької діяльності може бути не тільки юридична (підприємство, кооператив, банк, компанія й т.д.), але й фізична особа, громадянин. Здійснення підприємницької діяльності громадянами без створення юридичної особи одержало назву приватного підприємництва.

В англомовних країнах широко розповсюджений термін бізнес (англ. business - справа, заняття, комерційна, торговельна діяльність), що позначає будь-який вид діяльності, що приносить прибуток. Таким чином, поняття «власна справа», «бізнес», «комерція», «підприємництво» є синонімами й мають однакове значення. Відповідно бізнесмен ( англ. business man ) це ділова людина, ділок, комерсант, підприємець.

Держава гарантує свободу підприємництва і його державну підтримку. Це означає, що підприємці мають право без обмежень самостійно приймати рішення й здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству.

Свобода підприємництва проявляється в:

- вільному виборі видів підприємницької діяльності;

- вільному залученні до здійснення підприємницької діяльності майна й коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійному формуванні програми діяльності;

- вільному виборі постачальників і споживачів;

- вільному найманні працівників;

- вільному розпорядженні прибутком, що залишається після виплати обов'язкових платежів, установлених законодавством.

Підприємництво виконує наступні три основні функції:

1. ресурсну - мобілізація капіталу (фінансів), трудових, матеріальних, інформаційних і інтелектуальних ресурсів;

2. організаторську - організація виробництва, матеріально-технічного забезпечення й збуту, маркетингу, реклами;

3. творчу - новаторство, генерація й використання ідей і ініціативи, уміння ризикувати.

Особливо треба підкреслити творчу складову підприємництва, що дозволяє підприємцеві знаходити найбільш ефективні господарські рішення, щонайкраще використати обмежені ресурси й домагатися здійснення намічених планів і задумів на практиці.

Бути підприємцем непросто. Відомо, що кожна людина прагне до успіху. Однак далеко не кожному вдається досягти бажаної мети в бізнесі. І це закономірно, оскільки створити й вести солідну справу по плечу лише деяким з нас. Підтвердження тому - світова статистика, відповідно до якої цією важкою й відповідальною справою в усьому світі займається не більше 8 % людей. Для заняття бізнесом необхідно мати такі якості, як ініціативність, рішучість, завзятість, відповідальність, уміння спілкуватися з людьми.

Залежно від ступеня підготовленості й знання особливостей підприємницької справи перші кроки в підприємництві можуть бути різними. Але загальними для всіх починаючих підприємців є наступні етапи становлення власної справи:

1. Виникнення бажання й ухвалення рішення про створення власної справи.

2. Вибір виду діяльності майбутнього підприємства, визначення своєї ніші на ринку.

3. Залучення партнерів, родичів, однодумців до створення власної справи.

4. Рішення організаційних питань - вибір організаційної форми підприємства, підготовка установчих документів, реєстрація у встановленому порядку.

5. Вибір банку й перший фінансовий внесок у нову справу.

6.Забезпечення необхідними приміщеннями, устаткуванням, транспортом, а також оргтехнікою (телефон, комп'ютер і т.д.).

7. Підбор персоналу й підбор працівників.

8. Пошук контрагентів, клієнтів і заключення договорів з ними, виконання перших зобов'язань.

9. Одержання прибутку й підведення підсумків першого року діяльності, оцінка фінансових результатів.

Перші етапи характеризують організаційні питання по становленню своєї справи, а наступні відбивають результативність перших кроків підприємця.

Ухвалення рішення про створення власної справи - одночасно найпростіший і самий складний етап. Саме тут проявляється ініціатива, рішучість, цілеспрямованість. Немаловажним є також визначення сфери діяльності. Крім загальних економічних і юридичних знань підприємець повинен знати в досконалості яку-небудь справу, уміти робити щось краще інших, знайти такий вид товарів або послуг, що незмінно будуть користуватися попитом.

Як показує досвід США й країн Західної Європи, найбільш перспективними є наступні види бізнесу:

1) надання різного виду ділових послуг (консультації, бухгалтерський облік, юридичні послуги, реклама й т.д.);

2) громадське харчування;

3) роздрібна торгівля різними споживчими товарами;

4) ремонт автомобілів;

5) будівництво будинків, дач, гаражів, ремонт квартир, офісів і т.д.

Досить значним етапом в організації справи є підготовка пакета установчих документів. Багато хто воліють залучити до цієї роботи яку-небудь юридичну або консультаційну фірму. Важливим є також вибір обслуговуючого банку. Банк може стати не тільки місцем зберігань коштів підприємця, але також порадником і діловим партнером. Наступним важливим етапом є залучення фахівців і працівників підприємства. Спочатку підприємець сам може виконувати деяку роботу. Нарешті, величезне значення має пошук контрагентів, заключення перших договорів і, що найбільш важливо, виконання перших зобов'язань.

Окремі етапи становлення власної справи можуть виконуватися одночасно, виходячи з індивідуальних особливостей підприємця, конкретних умов організаційного періоду й надходження замовлень на товари й послуги.

Усяка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару, називається господарською діяльністю.

Юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, називаються також господарюючими суб'єктами.

Господарюючий суб'єкт - це юридична особа, що має своє майно, майнові права, право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, незалежність існування від вхідних у нього осіб і відповідає за свої дії.

Всі господарюючі суб'єкти можна розділити на три типи:

- установи - це організації, що здійснюють свою діяльність за рахунок бюджетний засобів або спонсорів;

- об'єднання громадян - здійснюють свою діяльність за рахунок членських внесків. До них ставляться творчі союзи, профспілки, політичні партії, інші об'єднання;

- підприємства - здійснюють свою діяльність за рахунок доходів від виробництва продукції, виконання робіт і послуг.

Саме підприємства, що здійснюють підприємницьку діяльність, становлять основу структури ринку.

Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що володіє правами юридичної особи й здійснює виробничу, науково-дослідну й комерційну діяльність із метою одержання прибутку.

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий і інший рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням, а також товарний знак. Підприємство має своє найменування. Права й обов'язки підприємств, пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками й товарними знаками визначається відповідним законодавством. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

На Заході підприємства називають компаніями. Компанія (англ. company, від лат. com - спільно й panis - хліб) - загальний термін для визначення підприємства в кожній зі сфер економіки (промисловість, транспорт, торгівля, банки, страхування й т.д.), заснованого на одній з форм приватної власності - індивідуальної повної власності однієї особи (англ. individual proprietorship), спільної власності (англ. partnership - партнерство), акціонерної власності (англ. сorporation - корпорація) і державної власності.

Все різноманіття видів і форм підприємств, що існують в Україні, наведено в таблиці 1.

Значну частку підприємств в Україні становлять державні підприємства, тобто підприємства, засновані на загальнодержавній власності або власності адміністративно-територіальних одиниць. Таке положення не дивно, цей вид власності був домінуючим при командно-адміністративній економіці. Сьогодні, в умовах переходу до ринкових відносин, в Україні набирає силу процес роздержавлення підприємств шляхом їхньої приватизації й акціонування. Однак у власності держави як і раніше залишається значна кількість великих підприємств.

Таблиця 1. Класифікація підприємств

По виду діяльності	По виду власності	За формою
Завод Банк	Державні	Державні Державно- комунальні Казенні
Інститут Контора Агентство Магазин	Колективні	Колективні (власність колективу) Спільні зі змішаної власністю Спільні с іноземними інвестиціями	Кооперативи Господарчі товариства (ГТ, ТОВ і.т.буд.) СП
Фірма і т.д.	Приватні	Індивідуальні Сімейні Приватні	ІП ПП

Колективне підприємство засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного суспільства. Серед колективних видів підприємств, як в Україні, так і у світовій практиці, найбільше поширення одержали господарчі товариства.

Господарче товариство - це об'єднання учасників, що домовилися організувати яку-небудь справу, інакше кажучи, об'єднання капіталів. Товариство створюється й діє на основах установчого договору й уставу, які є установчими документами.

Відповідно до українського законодавства господарчі товариства бувають п'яти видів:

- акціонерне товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- командитне товариство;

- повне товариство.

Серед приватних підприємств розрізняють наступні види:

- індивідуальне, засноване на особистій власності фізичної особи й винятково його праці;

- сімейне, засноване на власності й праці проживаючих спільно громадян - членів родини;

-приватне, засноване на власності окремого громадянина із правом наймання робочої сили.

Підприємства - державні, колективні або індивідуальні, іноземні або вітчизняні - при здійсненні господарської діяльності виступають під певним ім'ям або фірмою (англ. trade name, firm). Торговельне ім'я, або найменування фірми, мають всі підприємства. У міжнародній практиці призначення фірмового найменування складається, насамперед, в ідентифікації учасника господарського процесу, індивідуалізації його діяльності на національному й міжнародному ринках. Адже кожне підприємство виходить на ринок товарів і послуг не під привласненим йому статистичним органом ідентифікаційним кодом, а під власним, інший раз часто дубльованим, фірмовим найменуванням.

Дати ім'я підприємству не так і просто. В Україні, наприклад, частка унікальних (неповторних) фірмових найменувань становить приблизно 20 % від загальної кількості. В одному тільки Києві за тиждень народжується більше трьохсот підприємств, і число тотожних або схожих найменувань увесь час збільшується.

Ім'я фірми є елементом майнового комплексу підприємства й відіграє важливу роль у конкурентній боротьбі й всій системі ринкових відносин, значення й економічна цінність якого зростає в міру підвищення його репутації на ринку.

У розвинених країнах Заходу в цивільному й торговельному законодавстві втримуються спеціальні постанови, що регулюють умови придбання, використання й захисту назви фірми. Право на ім'я фірми, як один з елементів промислової власності, ставиться до виключних прав її власника. Це право у власника виникає з моменту його фактичного використання в господарському процесі й поширюється на всю територію даної держави. При продажі підприємства ім'я фірми підлягає окремій оцінці й оплаті поряд з іншими елементами майнового комплексу.

У загальному випадку назва фірми може бути представлена у вигляді імені або прізвища, являти собою найменування предмета діяльності, або бути довільним, у тому числі вигаданим. Однак у деяких випадках воно повинне відповідати окремим вимогам.

Так, у країнах романо-германського права дотримуються принципу істинності фірмової назви. Тобто назва фірми приватного підприємця або повного або командитного товариства може являти собою тільки ім'я (прізвище) цього підприємця або одного або декількох підприємців, що заснували товариство, але з додаванням позначення «...і компанія». Відносно деяких видів господарчих товариств пред'являються спеціальні вимоги про включення у фірмове найменування повної або скороченої вказівки на форму товариства.

В Україні найменування господарчого товариства повинне містити вказівку виду товариства, а для повних і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства. Повне найменування товариства втримується в уставі й в інших установчих документах.

Види й організаційні форми підприємств, правила їхнього створення, реєстрації, реорганізації й ліквідації встановлюються законодавчо. При цьому держава створює рівні правові й економічні умови для діяльності підприємств незалежно від виду власності й організаційно-правової форми підприємства.

Підприємство може створюватися за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними) органа, підприємства-засновника, організації, а також за рішенням трудового колективу.

Підприємство може бути створене в результаті виділення зі складу діючого підприємства, реорганізації одного або декількох структурних підрозділів. Реорганізація (тобто злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) проводиться за рішенням власника.

Підприємство може бути створене також у результаті примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства.

Всі підприємства діють на підставі уставу, що встановлюється й затверджується власником. В уставі визначаються власник і найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, органи керування підприємством, порядок їхнього формування, порядок утворення майна, розподіл доходів від господарської діяльності, умови реорганізації й припинення існування.

2. Сутнісно-змістова характеристика малого бізнесу

На сьогоднішній день в Україні існує поняття малого підприємництва. Указ Президента «Про державну підтримку малого підприємництва» визначає, що суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми власності, у яких чисельність працюючих не перевищує 100 чоловік і розмір виручки від реалізації за рік не перевищує 1 млн. гривень.

До суб'єктів малого підприємництва не ставляться довірчі товариства, страхові компанії, банки й інші кредитно-фінансові й інші небанківські фінансові установи.

Для суб'єктів малого підприємництва із чисельністю працюючих до 10 чоловік включно й розміром виручки за рік не більше 250 тис. гривень, так званих мікропідприємств, може застосовуватися спрощена система оподатковування, обліку й звітності.

Спрощена система оподатковування передбачає:

- заміну сплати встановлених законодавством податків і обов'язкових платежів сплатою єдиного податку, так званий фіксований податок;

- сплату фізичними особами - підприємцями замість податків і обов'язкових платежів вартості патентів на заняття певним видом діяльності;

- застосування спрощеної системи ведення бухгалтерського обліку й звітності.

Спрощена система може застосовуватися поряд із загальною системою оподатковування, обліку й звітності, передбаченої законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Права й законні інтереси суб'єктів малого підприємництва забезпечуються шляхом здійснення підприємницької діяльності без одержання яких-небудь дозволів, крім випадків, передбачених законодавством. Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Державним комітетом України з питань підприємництва, а також іншими органами виконавчої влади.

На Заході малому підприємництву відповідає поняття малий бізнес. Там існують і процвітають мільйони малих сімейних фірм. Сфера їхньої діяльності - виробництво, сервіс, торгівля. У кожної - чіткий стимул: заробити для своєї родини, підняти свій добробут. І не менш чітка суспільна корисність - по суті з нічого робити потрібне, необхідне. При цьому держава не вкладає ні копійки й нічим не ризикує. Навпаки, воно справно одержує податки. Сьогодні в Японії 50 % продукції випускають малі фірми. Їхні деталі - у продукції всесвітньо відомих корпорацій «Toyota», «Honda», «Sony», не говорячи вже про сотні й тисячі продовольчих і промислових товарів, ресторанчиків, кафе, ательє й т.і. У США малих - в основному сімейних - фірм близько 11 мільйонів. І це не враховуючи фермерів. Малі фірми підняли економіку Іспанії, Сінгапуру, Тайваню й інших недавніх аутсайдерів. Відповідно до статистики Союзу малих підприємств України, малий і середній бізнес в 1995 році представляли понад 1000 структур. І хоча їхній приріст різко загальмувався, зараз тут працюють близько 2 мільйонів чоловік, що становить 10 % працюючого населення. З них у сфері торгівлі, послуг і посередницької діяльності - 42 %, промисловості - 16 %, будівництві - 42%. Найбільше малих підприємств зареєстровано в Донецькій, Київській і Харківській областях. У переліку задекларованих намірів - надання побутових, юридичних аудиторських послуг, маркетингові дослідження, операції із цінними паперами й т.п. Є й характерний нюанс. Майже всі підприємства передбачають в установчих документах торговельні операції.

3. Фінансове забезпечення діяльності малого бізнесу

Розвиток ринкової економіки неможливий без активізації підприємницької діяльності, яка зумовлює прискорення соціально-економічних процесів на макро- та мікрорівні. Значний вплив на економічне зростання має розвиток малого бізнесу, за рахунок якого відбувається розширення господарських зв'язків, прискорюється окупність витрат, що слугує стабілізуючим чинником ціноутворення, зменшується соціальне напруження в суспільстві шляхом створення додаткових робочих місць. Враховуючи значні можливості малого бізнесу, слід відзначити, що його динамічний розвиток потребує певних затрат.

Потреба у фінансових ресурсах - об'єктивне явище в умовах розвитку економіки, бо зростає потреба у поповненні обігових коштів підприємства, оновленні та модернізації основних фондів, використанні новітніх технологій і матеріалів, пошуку нових ринків збуту. Одним із головних завдань підприємницьких структур у ринковій економіці є не тільки ефективне використання , а й мобілізація фінансових ресурсів, які забезпечать необхідні фінансові умови для нормального функціонування та ведення господарської діяльності. Нестача фінансового капіталу у малих і середніх підприємств і використання не повною мірою усіх можливих джерел фінансування не дає їм можливості здійснювати економічний розвиток, що відбивається на загальному соціально-економічному стані країни.

Про розвиток економіки України можуть промовляти такі макропоказники (таблиця 2).

Дані свідчать, що за вказаний період ВВП у фактичних цінах постійно зростав, підтверджуючи стабільний поступовий розвиток економіки. найбільший приріст інвестицій був у 2000 році (34,62 %), що свідчить про позитивні зрушення в економічній системі України, які заклали фундамент для подальшого зростання, скорочення безробіття (у 2001 рівень зареєстрованого безробіття скоротився на 11,9 %) та підвищення заробітної плати населення, яка зросла у 2001 році на 35,22 %.

Таблиця 2. Основні соціально-економічні показники за 1998 - 2001 роки

Роки	1998	1999	Темп прирос-ту, %	2000	Темп прирос- ту, %	2001	Темп прирос- ту, %
Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах), млн. грн.	102593	130442	27,14	170070	30,38	201927	18,73
Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах), млн. грн.	13958	17552	25,75	23629	34,62	26744	13,18
Кількість зайнятих в усіх сферах економічної діяльності, млн.	22,3	21,8	-2,24	21,3	-2,29	20,9	-1,88
Кількість зареєстрованих безробітних (на кінець року), тис.	1003,2	1174,5	17,08	1155,2	-1,64	1008,1	-12,73
Рівень зареєстрованого безробіття	3,7	4,3	16,21	4,2	-2,32	3,7	-11,90
Середньомісячна заробітна плата, грн.	153	178	16,33	230	29,21	311	35,22

Загальний розвиток і стабілізація економічної системи також слугували підвищенню довіри населення до банківських установ, якій сприяло прийняття закону про банківську діяльність щодо гарантування вкладів. Протягом 1999-2002 років у державі значно зросли розміри вкладів населення на депозитні рахунки в банківській системі. Із врівноваженням економіки спостерігається підвищення довіри до національної грошової одиниці - зменшуються акценти на користь гривні у використанні її як засобу нагромадження. На початку 2002 року вкладення населення в національній валюті зросли на 92,15 %, а в іноземній - на 44,37%.

Усе говорить про насичення ринку вільними коштами - сьогодні пропозиція кредитних ресурсів значно перевищує попит на них.

На українському фінансовому ринку склалася ситуація, коли дрібні інвестори надають перевагу вкладенню коштів у гарантовані банком депозити, ніж фінансуванню капіталомістких проектів. Ці тенденції фінансового сектору знаходять тісне відображення у сфері виробництва та споживання. Виробничі підприємства, як правило, мають значно нижчу рентабельність, ніж підприємства торгівлі. Така ситуація дає змогу зазначити, що на кредитному ринку є значні можливості розвитку за рахунок використання внутрішніх ресурсів підприємницьких структур.

При зниженні облікової ставки НБУ до 7 % вартість кредитів зберігається досить високою - у межах 15-28 % у національній валюті та 5-13 % в іноземній.

Тому сьогодні за досить високого рівня вартості позикового капіталу малі підприємства фінансують лише поточні витрати, а не витрати розвитку.

Для своєчасного розрахунку за наданою позикою рентабельність підприємства повинна бути вищою, ніж банківський відсоток за позикою. Ситуація ускладнюється ще більше, коли для розвитку підприємства залучаються тільки позикові ресурси.

Отже, з наведеного можна зробити висновок, що національна кредитна система сьогодні не відповідає потребам економіки, а це унеможливлює фінансування саме капітального розвитку. За рахунок позикових ресурсів фінансуються головним чином поточні потреби підприємств, про що свідчить незначна частка кредитних ресурсів у загальному обсязі авансованого капіталу.

Упродовж 1999-2002 років спостерігається чітка тенденція до збільшення кредитних вкладень в економіку, причому перевага надається інвестуванню в національній валюті, що свідчить про стабілізацію української грошово-кредитної системи та зростання економіки. проте, слід зауважити, що надані кредитні ресурси, як правило, мають короткостроковий характер і суттєво на розвиток підприємництва не впливають. Якщо порівнювати розмір кредитних ресурсів, процентні ставки та строки позик, наданих вітчизняними комерційними банками, з отриманими позиковими коштами від міжнародних організацій і урядів іноземних країн, то роботу вітчизняної кредитної системи можна оцінити як малоефективну й спекулятивну. підприємницький бізнес фінансовий експортер

Українські підприємства здійснюють сьогодні капітальний розвиток переважно за рахунок самофінансування, що відтягає значні фінансові ресурси з обороту за наявності вільного позикового капіталу на кредитному ринку. Для прискорення розвитку малого бізнесу треба залучати додаткові фінансові ресурси, причому, малі підприємства не мають можливості застосовувати ті самі фінансові інструменти, що й великі компанії - ринок цінних паперів обмежений для підприємств із малим потенціалом.

Для розвитку підприємництва Україна залучає кошти на зовнішньому фінансовому ринку головним чином у Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Світового банку (СБ), урядів іноземних країн.

Малі підприємства можуть отримати кредитні ресурси за програмою ММСП (кошти за якою надаються ЄБРР), але кількість позичальників у наслідок ускладненої процедури отримання кредиту звужена.

Для розвитку та розширення діяльності приватного сектору за рахунок кредитної угоди МСП на загальну суму 121,2 млн. дол.. між ЄБРР та НБУ під гарантії Уряду України надається фінансова допомога малим приватним підприємствам нашої країни. За програмою МСП-1 затверджено близько 148 проектів, де за обсягом кредитування перше місце посідає харчова промисловість (30 %), друге - сільське господарство - (8,8 %), третє - хімічна промисловість (8,6%).

Реалізація проектів здійснюється лише на самоокупній основі і покликана забезпечити фінансову підтримку малого бізнесу, що дасть змогу збільшити обсяги конкурентоспроможної вітчизняної продукції, підвищити якість послуг, і, як наслідок, отримати додаткові надходження до бюджету.

Слід назвати три проекти у сфері банківського сектору створення спеціалізованого Українського банку мікрокредитування, залучення Київського міжнародного банку до регіональної програми ЄБРР із підтримки зовнішньої торгівлі, субординований кредит Райффайзенбанк-Україна для розширення програми кредитування підприємств України. І все таки необхідно звернути увагу на причини повільного освоєння кредитних коштів по лінії ЄБРР. Повільні темпи впровадження проектів можна пояснити складним фінансовим станом підприємств-позичальників, жорсткими умовами надання кредиту, відсутністю консалтінгових центрів за програмою кредитування ЄБРР.

Для розширення економічного потенціалу України шляхом фінансової підтримки приватних підприємств-експортерів, які вироблятимуть конкурентоспроможну продукцію та розвиватимуть маркетингову діяльність, Світовий банк реалізує Проект розвитку експорту (ПРЕ). СБ надає кредити у 100-5000 тис. дол.. за ринковою процентною ставкою під заставу, яка повинна покривати 130 % обсягу позики, причому при середньо- та довгостроковому кредитуванні особистий внесок позичальника має бути не меншим за 15%.

Сьогодні уряди багатьох країн беруть активну участь у розвитку економіки України шляхом кредитування наших вітчизняних підприємств. За рахунок коштів уряду Німеччини здійснюється фінансування програми мікрокредитування приватних підприємств із кількістю працівників до 20 осіб. Сума позики, що як правило не перевищує 15 тис. євро, надається під 23 % річних зі строком погашення 6 - 12 місяців під заставу рухомого та нерухомого майна. За програмою “Трансформ” кредитуються середні підприємства за відсотковою ставкою 13% річних, які займаються спільною діяльністю з німецькими підприємствами: частка німецького капіталу має бути не менше 70% власного капіталу підприємства, що зайняте у сфері виробництва. При такому пільговому кредитуванні постає також питання репатріації прибутків, отриманих від спільної діяльності, та використання української сторони як постачальника дешевої робочої сили.

Фінансування розвитку малих підприємств за рахунок американського капіталу здійснюється фондом “Євразія”, який надає кредити у розмірі до 50 тис. дол.. на 12 місяців під 15% річних. Реалізація лише 10 проектів за цією кредитною лінією зумовлена потребою високоліквідної застави.

Більшість іноземних країн для сприяння розвитку малого бізнесу намагається залучити кошти не ззовні, а за рахунок мобілізації на внутрішньому ринку, використовуючи системи пільг і державної допомоги. Фінансова стабільність країни безпосередньо залежить від реалізації економічного потенціалу малих підприємств, можливостей і умов їхнього фінансового забезпечення. Ефективна система державної фінансової підтримки має велике значення не тільки для підприємств, а й для економіки країни.

Заслуговує на увагу досвід США, що стосується розвитку малого бізнесу, за рахунок державних контрактів, які дають змогу отримати гарантований ринок збуту продукції, прискорити нагромадження власного капіталу, збільшити виробничі потужності. Органи державної влади укладають перелік робіт та послуг, замовлення на які надають тільки малим підприємствам. При державному замовленні компанії-монополісти часто змушені частину замовлення (близько 10%) передавати у субпідряд малим підприємствам.

У Японії для прискорення якісного розвитку підприємництва практикується компенсування усіх витрат малих підприємств, пов'язаних із підготовкою кадрів, та 2/3 витрат на підвищення кваліфікації працівників.

Місцевим органам влади буде цікавий досвід Великобританії , де муніципальна влада оголошує конкурс на виконання різних видав робіт. Переможець отримує не тільки вигідне замовлення, а й стартовий капітал. Підтримка малого підприємництва на місцях має стати основою розвитку регіонів та соціально-економічного забезпечення їхнього населення.

У Канаді для надання позик малим підприємствам існує понад 200 центрів розвитку. У Франції з цією метою створено товариства взаємного поручительства.

У світовій практиці відомі такі форми підтримки малого підприємництва, як повернення пільгових позик у разі успіху та позики з пільговими процентними ставками. Наприклад, у Японії також надаються довгострокові позики на пільгових умовах для розвитку малого бізнесу в певних регіонах країни, стимулювання виробництва нових видів продукції і поповнення основного і оборотного капіталів підприємницьких структур. При цьому держава гарантує комерційним банкам своєчасне повернення підприємствами позик.

Треба зауважити, що з метою нівелювання інвестиційного ризику та отримання гарантованого прибутку у довгостроковій перспективі іноземний приватний капітал спрямовується на фінансування українських підприємств, які уже зайняли певну нішу на ринку.

В Україні розпочала діяти система пільгового кредитування підприємств, які виконують державні замовлення, або підприємств, діяльність яких зумовлена соціально-економічним розвитком певного регіону. Серед вітчизняних банків, які беруть активну участь у кредитуванні малого та середнього бізнесу, -- АКБ "Київ", "ВАбанк", Укрексімбанк.

Для розвитку економіки швидкими темпами використання суто кредитних фінансових ресурсів не досить. Державну підтримку розвитку малого та середнього бізнесу треба розпочинати зі створення сприятливого економічного клімату в країні.

Державна підтримка малого та середнього бізнесу в усіх економічно розвинених країнах -- це створення державою організаційно-правових і фінансово-економічних умов для розвитку підприємницьких структур. Державні програми фінансової підтримки малого бізнесу повинні враховувати стан бюджетної, кредитно-фінансової системи, соціально-політичний рівень населення для ефективного та своєчасного прямого й непрямого впливу на розвиток підприємництва.

Отже, для створення економічних умов розвитку малого бізнесу насамперед треба розпочинати з формування сприятливого податкового середовища Запроваджена спрощена система оподаткування відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування" має певні недоліки, які потребують доопрацювання: крім єдиного податку, підприємства сплачують ще низку інших податкових платежів, що суттєво не зменшило податкового навантаження на суб'єкти господарювання. Слід також звернути увагу на поширену за кордоном систему диференційованих ставок податків залежно від величини податкової бази. Для новостворених підприємств слід запровадити податкові пільги, які дадуть їм можливість розвинути власний бізнес. Потребують пільгового оподаткування підприємства, які працюють у пріоритетних сферах діяльності.

На мою думку, доцільно розвинути систему пільгового кредитування малого та середнього бізнесу, використати зарубіжний досвід в українській економіці. Доцільно надавати довгострокові позики (понад 5 років) під пільговий відсоток підприємствам, які уже мають 2/3 капіталу для здійснення інвестиції. Така фінансова допомога дасть можливість підприємству акумулювати необхідні фінансові ресурси для реалізації бізнесу, прискорить окупність проекту. Умовою надання пільгової позики має бути наявність у підприємницької структури більшої частини необхідного капіталу, що мінімізує ризик неповернення кредиту.

Поєднання та оптимізація різних джерел фінансових ресурсів сприятиме досягненню результативності розвитку малого й середнього бізнесу в Україні як на макро-, так і на мікрорівні. Застосування дієвого фінансово-кредитного механізму прискорить капітальний розвиток підприємницьких структур. Економічне зростання малих та мікропідприємств має стати основою скорочення офіційного й прихованого безробіття, збільшення нових робочих місць, підвищення середнього доходу на душу населення.

Висновок

Проаналізувавши курсову роботу, можна зробити висновок, що становлення ринкової системи господарювання в Україні пов'язане з активізацією підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Одним з перспективних напрямів створення нового конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого бізнесу. Поряд з прискореним формуванням споживчого ринку малий бізнес сприяє активізації інноваційної діяльності.

У цій курсовій роботі були розглянуті такі поняття (категорії), як "малі підприємства", "мале підприємництво" ("малий бізнес").

Малі підприємства кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників згідно зі сферами діяльності незалежно від форм власності. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" до малих підприємств в науці та науковому обслуговуванні належать новостворювані та діючі підприємства з чисельністю працюючих до 100 чол.

Малий бізнес є основою дрібнотоварного виробництва; провідним сектором економіки; забезпечує насичення ринку споживчими товарами і послугами повсякденного попиту, додатковими робочими місцями; володіє високою мобільністю, раціональними формами управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Малому бізнесові властиві й певні недоліки: хронічна нестача фінансових коштів; слабке сегментування власної частки ринку; неадекватність технічного оснащення і забезпечення сировиною порівняно з великими підприємствами; брак кваліфікованої робочої сили; вплив ринкової кон'юнктури тощо.

Аналіз розвитку малого бізнесу в Україні дає змогу зробити певні узагальнення щодо стану і тенденцій розвитку його:

по-перше, частка підприємств у сфері діяльності малих підприємств значна;

по-друге, кількість малих підприємств зростає;

по-третє, виявляється тенденція до зміни форм власності малих підприємств; значно зростає частка малих підприємств з колективною формою власності, велика частка приватних малих підприємств.

Процес створення і розвитку нових підприємницьких структур йде повільно. Причинами, які гальмують розвиток малого бізнесу, є такі:

обмеженість правових засад підтримки малого бізнесу, яка значно стримує розвиток малих структур в усіх сферах, а також ініціативу окремих громадян;

неефективність діючої системи оподаткування і податкової політики особливо щодо пільг малим структурам, які створили б однакові економічні умови для цієї найризикованішої сфери ринкового господарювання;

відсутність матеріально-технічної бази, труднощі з орендою приміщень і устаткування. Малі підприємства потребують не стільки фінансової підтримки, скільки матеріально-технічної допомоги у вигляді сировини, матеріалів, передусім приміщень. Майже 40 відсотків малих підприємств не мають приміщень, близько 15 відсотків орендують приміщення, а вартість орендованих основних фондів становить майже 30 відсотків усіх основних виробничих фондів цих підприємств;

недосконалість інформаційно-методичної та консультаційної підтримки малого бізнесу;

відсутність єдиної системи бухгалтерського обліку, яка відповідала б міжнародним стандартам: 3/4 малих підприємств не обчислюють і не мають економічного ефекту від впроваджень своїх розробок у виробництво;

наявність галузевого (відомчого) виробничого (технологічного) та інформаційного монополізму;

недостатній розвиток елементів ринкової інфраструктури передусім створення регіональних банків технологій, прогресивного устаткування тощо.

Політика формування системи державної та суспільної підтримки розвитку малого бізнесу має здійснюватися через помірне державне регулювання в поєднанні із створенням конкурентно-ринкового середовища. Так, в Україні створено комітет сприяння малим підприємствам і підприємництву.

Основними напрямами державної політики підтримки милого бізнесу є такі: удосконалення правового регулювання; сприяння удосконаленню структури малого підприємництва; пільгове оподаткування; кредитно-інвестиційна підтримка; забезпечення ресурсами і збут продукції; страхування малого бізнесу; прискорена амортизація; зовнішньоекономічні преференції; інформаційно-консультативна підтримка; підготовка кадрів; науково-методична підтримка; розробка державних програм підтримки підприємництва.

Отже, підтримка малого бізнесу передбачає фінансове, матеріально-технічне, організаційне та інформаційне забезпечення його діяльності.

Література

1.Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”” від 18.02.97р. № 77/97 ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. № 16.

2. Закон України «Про підприємництво»

3.Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я., Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 1998.-312с.

4.Булатов К.П. Економіка: Підручник. - К.: 1999.-237с.

5.Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник.-К.: НІОС.-2000.-416с.

6.Воробйов Т.О. Економічна теорія: Підручник. - Х.:-2002.-341с.

7. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основи економіки: Підручник. - К.: Вища школа. - Знання, 1998. - 478с.:іл.

8.Любомудрова Н.П. Мотивація трудової діяльності керівного персоналу підприємницьких структур // Соціально-економічні дослідження в перехідний період: щорічник наукових праць. - Львів,1998. - Вип. VII.

9. Основи політекономічної теорії: Підручник / Г.Н.Климко, В.П.Несторенко, Л.О.Каніщенко та ін. За ред. Г.Н.Климка, В.П.Несторенка. - 2-ге вид., перероб. І допов. - К.: Вища шк. - Знання, 1997. - 743с.:іл.

10. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2002. - 240с.

11. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998, - 352с.

12. Примак Т.О. Економіка підприємств: Навч. Посібн.-К.: МАУП, 1999.-108с.

13.Раицкий К.А. Экономика предприятия: Учебник для вузов. - М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1999. - 693с.

14.Філімоненков О.С. Фінанси підприємств.: Навч. посібн.- К.: Ельга, Ліна-Центр, 2002.-360с.

15.Финансы предприятий /Под ред. О.С. Галушко. - Днепропетровск. 1999г.: изд-во “Центр экономического образования”. - 256с.

16. Кваша Н. Фінансове забезпечення діяльності малого бізнесу// Фінанси України. - 2003р.- №7,

17. Москаленко А. Фінансова безпека і малий бізнес // Фінанси України. - 2003р.- №8.

18. Рябченко О. Малий бізнес у глобальному вимірі // Фінанси України.- 2004р.- № 7.

Размещено на Allbest.ru

...