Людина в основі наукових досліджень вчених-економістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЮДИНА В ОСНОВІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВЧЕНИХ-ЕКОНОМІСТІВ

І.Я. Ткачук, к.е.н., асистент кафедри фінансів і кредиту, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці

Д.С. Токарюк, студент VІ курсу, спеціальність «Фінанси і кредит»,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Метою статті є дослідження місця та ролі людини в перебігу соціальних та економічних процесів держави.

Актуальність теми дослідження спричинена зміною суспільно-політичних орієнтирів із забезпечення реалізації інтересів держави та бізнесу на задоволення потреб окремих індивідів.

Через призму історичного аспекту розкрито роль окремої особи в перебігу суспільно-політичних процесів в державі; розглянуто індивіда як системоутворюючу ланку всіх суспільних відносин і економічних зокрема.

Обґрунтовано необхідність побудови державної політики та бізнес-діяльності через призму основних принципів життя та потреб окремого індивіда.

Ключові слова: Людина, індивід, суспільство, держава, інституції, homo economicus.

A person in the basis of scientific research of scientists-economists

The purpose of the article is to study the place and role of individual in social and economic processes of the state.

The actuality of the topic of research is caused by a change in socio-political guidelines from ensuring the realization of the interests of the state and business to satisfying the needs of separates individuals.

Through the prism of the historical aspect, the role of an individual in the social and political processes in the state is disclosed; individual a system-forming link of all social and economic relations is considered.

The necessity of building a state policy and business activity through the prism of the basic principles of life and the needs of the individual is substantiated.

Keywords: Person, individual, society, state, institutions, homo economicus.

Постановка проблеми. «Ми є тим, що ми маємо, чи ми є тим, що ми є?» - питання, що турбувало філософів всіх часів, стає предметом дискусій вчених-економістів, причина чому зміна акцентів наукових досліджень з держави та суб'єктів господарювання на окремих індивідів як кінцевих отримувачів економічних вигод, носіїв економічної культури, свідомості тощо.

Людина є системоутворюючою ланкою всіх суспільних відносин і економічних зокрема. Відомий український економіст С. Злупко зазначає: «Людина - основний персонаж господарської п'єси. Вона є конкретно національно приналежна. Все це створює їй господарську активність. Якою є людина, такою є і економіка» [4, с. 20]. Не можна не погодитися з таким твердженням, адже людська особа під впливом різноманітних чинників формує себе як особистість, як громадянина, як соціальну та економічну одиницю. Вона стає частиною суспільства, бере безпосередню участь у всіх соціально-економічних та політичних процесах, впливає через свої рішення на ситуацію в країні та несе відповідальність за їх прийняття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі визначення місця людини в системі суспільних та економічних відносин приділялося багато уваги видатними вченими-економістами. Так, значний доробок в розробку даного питання внесли такі вітчизняні та іноземні науковці як Вебер М., Веблен Т., Гальчинський А., Зотов В., Іншаков О., Маршал А., Маслоу А., Пресняков В., Сміт А., Розенталь В. Проте, зважаючи на зміну орієнтації науково-практичних розробок з держави та бізнесу на окремого індивіда, дослідження місця та ролі Людини в перебігу соціально-економічних процесів вимагає подальшого дослідження.

Постановка завдання. Дослідити місце та роль людини в перебігу соціальних та економічних процесів держави.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогодні розвиток різних держав суттєво різниться не лише у політичному чи культурному вимірах, але і в соціально-економічному. Таким чином сьогодні виділяють розвинені держави, ті, що розвиваються і нерозвинені. Рівень розвитку окремих держав пов'язаний із еволюційними процесами, які пройшли окремо взяті суспільства або навіть окремі особистості. Завдяки ускладненню суспільних зв'язків та соціальної структури, поділу праці, стратифікації, наявністю природних ресурсів, клімату, типу держави та культури і спостерігається така диференціація розвитку країн. І тому від розвитку людської особистості, від її дій та рішень і залежить, якою ж буде економіка. Ми й справді дивимось на світ з різних «вікон», але ми дивимось на один і той самий світ. Так само і економіка за своєю суттю є окремою системою відносин, проте вона відрізняється креативними діями окремих індивідів.

До якого б класу, касти, нації, стану не належала б людина - вона відіграє, без всяких заперечень, вирішальну роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Прогрес в економіці творять люди. Вони є визначальним фактором розвитку. Від їх знань, компетенції, кваліфікації, діловитості та активності, навиків до праці залежить розв'язання всіх соціально-економічних проблем [4, с. 23].

Суспільство, економіка та людина є однією єдиною системою. Суспільство як держава, реалізує свої інтереси через сферу економіки. Людина в цій тріаді є основою національної економічної системи, її вагомим суб'єктом господарської та комерційної діяльності. Здійснюючи свою господарську діяльність, індивід керується власними інтересами, які становлять суспільну форму економічних потреб. Як справедливо зазначав А. Маршалл, предмет досліджень економічної науки - це «ті спонукальні мотиви, які найбільш сильно і найбільш стійко впливають на поведінку людини в господарській сфері її життя. … При цьому найбільш стійким стимулом для ведення господарської діяльності є бажання отримати за неї плату, яка є матеріальною винагородою за роботу. … Однак спонукальним мотивом виступає певна кількість грошей, саме цей визначений і точний грошовий вимір найбільш стійких стимулів у господарському житті дав змогу економічній науці випередити всі інші науки, котрі досліджують людину» [4, с. 23].

Людина вбачає у здійсненні економічної діяльності безпосередньо задоволення своїх потреб. Потреби людини надзвичайно різноманітні. Це фізіологічні, соціальні, культурні, житлово-побутові та інші. За А. Маслоу людина - це «тварина, що постійно чогось хоче». Коли потреби найнижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до задоволення потреб іншого і не обов'язково наступного рівня ієрархії. І так американським вченим визначено наступну ієрархію потреб в міру їх задоволення: фізіологічні потреби, потреби у безпеці, потреби у спілкуванні з подібними до себе, потреби у повазі з боку інших індивідів, потреби у самореалізації (рис. 1.).

Рис. 1. Ієрархія потреб за Абрагамом Маслоу

людина соціальний економічний держава

Проте безмежність потреб досить часто стикається з обмеженістю ресурсів. Дана проблема є предметом дослідження економічної теорії та практики.

Вперше вчення про людину як економічно незалежну, самостійну особистість, що є основним суб'єктом економічних відносин розробив засновник політичної економії А. Сміт. Він вперше дослідив людину як «homo economicus» (людину економічну), його теоретичні положення були використані представниками класичної політичної економії.

А. Сміт вперше систематизував загальну універсальну концепцію про людину як вищу цінність у всій економічній системі. Це дало йому змогу внести певний порядок у дослідження проблем розвитку економіки в умовах ринку і конкуренції. Класик вважав, що саме індивідуальність людини, її постійне прагнення до реалізації особистого інтересу виступає рушійною силою матеріального виробництва і соціально-економічного прогресу. Видатний економіст не лише дав глибокий аналіз об'єктивної економічної реальності, але і вивів закономірності розвитку продуктивних сил, розробив прикладні основи ефективної підприємницької діяльності людини нового суспільного ладу, розкрив умови і основні чинники економічної реалізації інтересів людини та її творчих здібностей. Основним завданням держави учений вважав забезпечення усім її громадянам рівних прав і умов для прояву їхніх здібностей та можливостей [4, с. 21].

Спираючись на ідеї природної рівності і свободи всіх людей, А. Сміт вперше довів, що поза людиною, як особливою економічною одиницею, неможливо забезпечити цілісний економічний підхід до вивчення економіки як головної і вирішальної сфери людської діяльності. Розглядаючи економічну природу людини, він виділив насамперед інтереси, спонукальні мотиви до господарської і комерційної діяльності, її здатність формувати передові погляди та уявлення про економічні процеси і явища[4, с. 21].

Обґрунтувавши основні теоретичні положення про економічну природу людини, центральним її елементом А. Сміт виділив вільну особистість, адже залежна людина ієрархічного феодального суспільства із значними обмеженнями не може відігравати активної економічної ролі у розвитку матеріального виробництва. Відтак, ідея вільного вибору особистості стала основоположною в економічній концепції людського розвитку.

Справді, кожна людина, яка не порушує законів справедливості, має можливість вільно реалізувати свої інтереси за власним вибором і бажанням, конкурувати своїм вмінням господарювати і торгувати, заробляти гроші і знову вкладати їх у виробництво; егоїстичні інтереси кожної людини, окремий індивідуалізм вступають у протиріччя з такими ж інтересами багатьох інших людей.

За словами А. Гальчинського, синтезуючим показником розвитку людської особистості та економіки зокрема є свобода, яку суспільство здатне гарантувати особі. Свобода особи - не лише головна умова її саморозвитку, основа самореалізації креативних можливостей особистості, її творчого потенціалу, а й критерій реалізації цих визначень, міра їх утверджень[5, с. 93]. Розуміння свободи як вихідного принципу розвитку особистості та економіки в цілому, як невід'ємної природної даності людини є основою здорової конкуренції на ринку. Проте досить важливим є реалізація цієї свободи в межах визначеного правового поля і тільки тоді буде досягнутий високий рівень розвитку економіки.

Водночас, економічне спілкування і конкуренція між багатьма членами суспільства не завжди можуть бути доброзичливими і взаємовигідними, проте саме вони є рушійною силою матеріального виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ. Відповідно до відомої формули «laissezfaire» ( фр. - дозвольте робити, що передбачає вільний розвиток суспільства і людини в ньому), прагнення окремих осіб до власного збагачення і наживи спрямовується невидимою рукою економічного змагання і конкуренції. А. Сміт доводить, що в цих умовах загальні інтереси реалізуються скоріше й ефективніше, ніж тоді, коли людина намагається безпосередньо керуватися тільки власною економічною вигодою. Відтак, переслідуючи власні інтереси, людина нерідко працює ефективніше на благо всього суспільства [6, с. 443].

Суспільство - це результат взаємодії індивідів. За словами А. Гальчинського: «особистість - це жодною мірою не частина суспільства; навпаки, суспільство - втілення особистості» [5, с. 84]. Тобто розвиток самої людської особистості впливає на розвиток суспільства в цілому. Не може бути такого, що суспільство дає знання, навички особистості. Індивіди є складовою такої системи як суспільство. Вони задають йому тон, тенденції розвитку тощо.

Досить часто науковцями визначається егоїстичний тип економічної людини, як, з однієї сторони, позитивне явище, а з іншої - як негативне, яке порушує економічну свободу індивіда при цьому сприяє нагромадженню багатства ним же. Але ж як формується даний тип людини? Чи є він результатом еволюції людини? Чи він сформувався під впливом соціальних чинників?

На нашу думку, даний тип сформувався під впливом суспільства. Коли людина відштовхується зі своїми ідеями, пропозиціями, щодо покращення життєвого рівня людей чи вирішення соціально-економічних проблем, коли ніхто не хоче чути її, вона починає діяти у власних інтересах, нехтуючи інтересами інших людей. Не ми стаємо егоїстами, а суспільство робить нас ними. Люди народжуються рівними, без наявних ознак егоїзму чи інших якостей: як негативних, так і позитивних, - всі вони формуються під впливом зовнішніх чинників, які так чи інакше формують людську особистість.

М. Вебер у книзі «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) стверджував, що основою розвитку суспільства є аж ніяк не техніка і не технології, не матеріальне, а духовне життя, релігія, сфера свідомості в цілому. Все, що перебуває поза цією сферою, зокрема, й виробництво, він відносив до надбудовних явищ. Відповідно до цього, економічне поводження людини, її суспільна практика зумовлюються соціальними чинниками, свідомістю, культурою, моральними цінностями. Водночас сам процес розвитку характеризується духовним збагаченням суспільства, кожної особи. Таке збагачення є по суті одним з визначальних критеріїв суспільного прогресу[4, с. 174].

Д. Норт акцентував увагу на формуванні економічної людини під впливом інституцій, він стверджував «інституції - це певні «правила гри» в суспільстві, тобто виправдані людьми обмеження, які спрямовують взаємодію людей у певне русло» [3, с.34].

О. Іншаков та Д. Фролов представляють інституції як соціальні форми функцій суб'єктів, об'єктів, процесів та результатів економічної діяльності, що забезпечують еволюцію системи суспільного розподілу праці на підставі статусів, норм, правил, інструкцій, регламентів, контрактів, стандартів та порядків [4, c.56]. Т. Веблен визначає інституції як: «стійкі звичаї мислення, характерні для спільноти людей»

Так, В. Зотов, В. Пресняков, В. Розенталь розуміють під інституціями: «звичаї, традиції, правила і норми соціальної поведінки, згідно з якими люди діють у різних сферах життя суспільства (у тому числі в економічній) саме через свою причетність до інститутів» [2, c.53].

Сам Д. Норт у своїй праці «Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки» (1990) першість у розвитку економіки та економічної людини зокрема, віддає інституційним змінам, і насамперед неофіційним інституційним обмеженням (звичаям, традиціям, кодексам поведінки тощо. «Інституційна зміна, - пише він - визначає шлях, яким суспільство розвивається у часі, і тому ключем до розуміння історичної зміни». І далі: «Неможливо збагнути історію (або сучасні економіки), не визнаючи головної ролі, яку відіграють суб'єктивні уподобання в контексті офіційних інституційних обмежень…»[5, с. 174].

Інституції, які можна охарактеризувати як мислення притаманне для великої спільноти людей, зустрічаються повсюди і ми не можемо їх оминути своєю увагою. Люди живуть в певних інститутах, однак діють на підставі інституцій. На сьогодні виділяють два основні типи інституцій: неформальні інституції, які представляє як «моральність» суспільного ладу, та формальні - сукупні дії уряду. До формальних інституцій можна віднести систему оподаткування, банківську систему, державну владу, владу місцевих органів самоврядування, а до неформальних - етику, мораль, традиції, звички, релігію. Зазначені інститути так чи інакше формують людську особистість, її ціннісні орієнтири, поведінку. З погляду на це варто відмітити чи не сама людина формує ці інституції, чи не сама вона їх розвиває. Так саме людська особистість формує їх, але вже будучи сформованою. Вона формується під їх впливом, але пізніше вона сама їх розвиває, вдосконалює і передає наступному поколінню. Виходячи з цього, проводячи паралелі з економікою, так чи людина є в економіці, чи людина в економіці?

Людина є творцем інститутів, інституцій вона їх формувала від часів появи Людини розумної і аж до сьогодення, коли вже науковці говорять про над людину. Людина є невід'ємною частиною економіки, всіх економічних процесів. Вона є об'єктом і водночас суб'єктом економічних відносин. Людина придумала такі економічні категорії як бюджет, як банк, як податкова система, як фондовий ринок та інші. Так чи є доцільним на сьогодні говорити що людина здійснює свою життєдіяльність в економіці. Аж ніяк. Людина є творцем цих всіх процесів, вона є «законодавцем моди» і саме вона задає темп розвитку економіки. Він знань, навиків і професіоналізму і залежить відповідь на основні питання економіки: Що? Як? Для кого?

Трансформаційні процеси сучасного світу сформували нові підходи до вивчення економічних проблем. Вони ґрунтуються на методології, де ключовим об'єктом дослідження виступає людина. І тому вказана вище суперечність «людина в економіці чи економіка в людині» та відповідь на ключове питання «ми є тим, що ми є чи ми є тим, що ми маємо» потрібно розглядати через призму основних принципів життя людини, потрібно виокремлювати людину як людину, як частину домогосподарства, як частину держави, як частину світу, яка є основним «законодавцем моди» у сфері економіки.

Література

1. Harari, Y. (2014) “Brief History of Humankind”. London. Harvill Secker. 444 p.

2. Іншаков О.В. Местоинституционализма в экономическойнауке / О. В. Іншаков, Д. П. Фролов // Экономис. - 2005. - №10. - С. 42 - 49.

3. Зотов В. В. Институциональные проблемы реализации системних функцій экономики. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ecsocman.hse.ru/data/199/999/1231/04-Zotov.pdf.

4. Кізима Т. О. Фінанси домогосподарств: сучасна парадигма та домінанти розвитку / Т. О. Кізима. - К.: Знання, 2010. - С. 431

5. Політична нооекономіка: начала оновленої парадигми економічних знань / Анатолій Гальчинський. - К. : Либідь, 2013. - 2013

6. Смит А. Исследование о природе и причинах богатстванародов / А. Смит; [пер. с англ.; предисл. В. С. Афанасьева]. - М.: Эксмо, 2007. - 960 с. - (Антологияэкономическоймысли).

References

1. Harari, Y. (2014), “Brief History of Humankind”. London. Harvill Secker.

2. Inshakov, O. And Frolov, D. (2005), The place of institutionalism economic science. Ekonomis.Vol.10. pp. 42 - 49.

3. Zotov, V. (2001), “Institutional problems of realization of system functions in economy”. Available at: http://ecsocman.hse.ru/data/199/999/1231/04-Zotov.pdf.

4. Kizyma, T. (2010), “Finances of households: modern paradigm and developmental domains”. Znannya. Kyiv, Ukraine.

5. Galchynskyy, A. (2013), “Political economics: the beginning of a renewed paradigm of economic knowledge”. Lybid. Kyiv, Ukraine.

6. Smit, A. (2007), “A StudyontheNatureandCausesoftheWealthofPeoples”, Eksmo, Moscow, Russia.

Размещено на Allbest.ru