Інноваційний потенціал як здатність людського капіталу до трансформації знань

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330. 001-36

ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК ЗДАТНІСТЬ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ДО ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗНАНЬ

Шевчук О.А.

НТУУ «КПІ», к.е.н, доцент

Сьогодні, традиційні галузі виробництва багато в чому вичерпали як екстенсивні, так й інтенсивні можливості свого розвитку, в результаті чого основою для підвищення конкурентоздатності як окремого підприємства, так і держави в цілому стає високотехнологічний бізнес, що заснований на використанні інновацій.

Зазначимо, що у класичній економічній теорії виділяється три гіпотези в рамках класичного, кейнсіанського та інституціонального напрямків, що пояснюють необхідність появи інноваційного виробництва, як реакцію виробників на потреби масового споживача:

Теорія П.Друкера [2], що отримала назву «виклики попиту» (Market pull или Demand pull) і заснована на постулаті про можливості короткочасного задоволення поточного попиту, його закономірному якісному росту, як відбитті загального закону діалектики суспільного розвитку.

Теорія «технологічного поштовху» Г. Менша [3], згідно з якою джерелом виникнення інновацій стають внутрішні закономірності виробництва (завершення життєвого циклу існуючих технологій ) під час макроекономічного спаду (технологічного пату).

Теорія інновацій Й.Шумпетера [4], що відбиває взаємозв'язок підприємництва з поведінкою споживача та характеризує циклічний характер економічного росту та розвитку в цілому.

Загальновідомо, що інноваційна діяльність розглядається сьогодні як одна з головних умов модернізації економіки, що передбачає наявність інноваційного потенціалу, тобто людей, діяльність яких пов'язана з високотехнологічним бізнесом, який вимагає високих стандартів освіти.

Не зважаючи на той факт, що в сучасній економічній літературі приділяється багато уваги питанням формування та використання інноваційного потенціалу, слід зазначити, що існуючи підходи мають фрагментарний та суперечливий характер.

Дуже часто, інноваційний потенціал ототожнюється з накопиченою кількістю інформації про науково-технічний прогрес , системою факторів й умов, необхідних для здійснення інноваційного процесу, як приховані можливості ресурсів, що були накопичені та невикористані.

Згідно до Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", інноваційний потенціал визначається як "сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничо-соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки"[1].

Як можна побачити, всі вищезазначені погляди базуються на наявності ресурсів та можливості їх застосування, що на нашу думку не враховує основного фактора виробництва - людського капіталу, який забезпечує появу, розповсюдження та перетворення нововведень у виробництві. Саме тому, вважаємо за необхідне, розкриття сутності категорії «інновації» здійснювати з точки зору розвитку людського капіталу у контексті двох складових - інновації та потенціал.

В самому широкому значенні, інновації являють собою кінцевий результат діяльності у вигляді нового або удосконаленого продукту, що залежить від інтелектуального потенціалу людини та його здатності до генерації знань. Потенціал включає в себе джерела, можливості та засоби використання людського капіталу, що залежать від здатності людини до отримання, накопичення та використання існуючих знань та інформації. Звідси можна зробити висновок, що інноваційний потенціал слід розглядати як здатність людського капіталу до трансформації знань.

А унікальність знань кожного окремого індивіда надає нам можливості розглядати останні як монополію, яка згідно до неокласичної теорії - є результатом дії одного продавця на ринку, причинами чого є відсутність товарів-замінників, наявність певних бар'єрів для входження на ринок інших суб'єктів та недосконалість ринкової інформації. Зазначимо, що інтелектуальна монополія - це єдиний вид монополії у світовому бізнесі, що визначається та заохочується як на національному, так і на міжнародному рівнях, оскільки сприяє збільшенню конкурентоздатності країни на світовому рівні. Таку закономірність можна простежити, якщо зіставити дані міжнародних рейтингів конкурентоздатності - рейтингу конкурентоздатності ІMD (Міжнародного інституту розвитку менеджменту, м. Лозанна, Швейцарія) та і Індексу глобальної конкурентоздатності WEF (Всесвітнього економічного форуму).

Зазначимо, що наша країна займає досить низькі місця в міжнародних рейтингах глобальної конкурентоздатності [5]. Так, у рейтингу ІMD за 2011 р., що включає 59 країн, наша країна зайняла 57 місце. В Індексі глобальної конкурентоздатності WEF за 2011 р., що включає 139 країн, Україна зайняла 89 місце, незважаючи на той факт, що за здатністю до інновацій, ми посідаємо 37 місце. Це означає, що в Україні, на противагу від інших держав спостерігається інноваційна стагнація, що виражається у відсутності доступу у підприємців до економічних ресурсів, що дозволяють впроваджувати інновації у виробництво (88 місце за фактором інновацій); у відсутності, в повній мірі, грошового забезпечення наукової діяльності (69 місце за витратами на дослідження та 112 місце підтримки держави високотехнологічного виробництва); Складності оформлення патентів (64 місце).

Така ситуація пояснюється, перш за все тим, що за останні роки, в Україні, значно знизилась питома вага підприємств, що займалися інноваціями. Якщо у 2000 році, інноваціями займалися 18% підприємств, то у 2010 - тільки 13.8%, в той час як в США інноваційні підприємства складають 86%, у країнах Європейської співдружності - 51,6%, у Росії - 25%. Ще меншим є показник питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації (14,8% у 2000 році - 11.5% у 2010 р.).

Вважаємо, що основною причиною такого процесу є збереження переважно екстенсивного характеру інноваційних процесів, що виражається у використанні наявного (застарілого) устаткування та технологій для створення інноваційної продукції, а також низьким рівнем захисту інтелектуальної власності, яка визначається як власність на знання й інформацію, тобто нематеріальні активи, в якості яких можуть виступати авторське право, ноу-хау та винаходи.

Незважаючи на той факт, що сьогодні, основними спонукальними мотивами для розвитку інноваційних підприємств стає конкуренція та бажання створити новий ринковий простір двома основними шляхами - винаходу, оскільки основним джерелом інновацій є дослідження, що створюють та оновлюють базу технічних навичок або за допомогою використання та адаптації ідей з інших бізнес-секторів (наприклад, використання в автомобільній промисловості високоякісних матеріалів, що були розроблені для аерокосмічної промисловості, або поширення комп'ютерного дизайну у різних галузях промисловості) - український бізнес-сектор характеризується низьким ступенем його прямої участі в наукових дослідженнях і розробках.

Основними причинами такого процесу, на нашу думку є:

неринковий характер формування цін;

безсистемність у визначенні безпосередніх замовників і споживачів виконаних розробок;

відсутність інноваційних бірж, аукціонних торгів інноваційних розробок та ефективної реклами;

дефіцит маркетингових досліджень;

низька питома вага витрат на інноваційну діяльність у капіталовкладеннях;

дефіцит грошових ресурсів, що безпосередньо впливає на інноваційну активність виробництв реального сектора економіки;

слабкий розвиток фіскально-монетарної системи (обмеженість функцій банківського капіталу, недосконалість фондових ринків, відсутність ефективних механізмів переливу фінансових потоків із сировинних галузей промисловості у високотехнологічні);

технологічна відсталість підприємств, що призводить до низької конкурентоздатності продукції;

нерозвиненість сфери малих інноваційних підприємств;

відсутність інноваційної інфраструктури;

недосконалість нормативно-правової бази інноваційної діяльності (особливо в області захисту прав інтелектуальної власності).

Зрозуміло, що визначений тип інноваційного розвитку практично нездатний підтримувати конкурентоздатність вітчизняних підприємств на світовому рівні, коли в умовах жорсткої конкурентної боротьби між господарськими системами різних держав, домінантним фактором виробництва стає такий, що у порівнянні з іншими має найвищий коефіцієнт еластичності по відношенню до інновацій.

Сучасні дослідження свідчать, що між стратегією розвитку господарства, що спирається на домінуючий фактор виробництва та його економічною структурою простежується стійкий взаємозв'язок, що знаходить своє відображення у інноваційній підприємницькій діяльності, яка пов'язана з трансформацією результатів науково-технічних досліджень і розробок у технологічно нові або вдосконалені процеси та способи виробництва, а також продукти та послуги, що впроваджені на ринку.

Сьогодні, ті підприємства та країни, що формують свою стратегічну поведінку на основі інноваційного підходу, мають можливість завоювати лідерські позиції на ринку, зберегти високі темпи розвитку, скоротити рівень витрат, домогтися високих показників прибутку та рівня конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

інноваційний економіка прибуток конкурентоспроможність

Літературні джерела

1. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16.01.2003 р. № 433-IV // Голос України. - 2003. - № 28 (3028).

2. Друкер П.. Бизнес и инновации. (Innovation and Entrepreneurship: Practice and Principles (1985). )/пер. с англ., М.: Вильямс - 2007, 432 стр.., ISBN 978-5-8459-1195-7, 0-88730-618-7

3. Менш Г. Технологический пат. Долговременные тенденции в капиталистическом производстве / Отв. ред. и сост. P.M. Энтов, Н.А. Макашева. - М., 1985. С. 115-132

4. Шумпетер Й. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры): пер.с англ. -- М.: Прогресс, 1982. -- 455 с.

5. The World Economic Forum. Klaus Schwab, Xavier Sala-i-Martin, Robert Greenhill The Global Competitiveness Report. 2010-2011, p. 516, ISBN-13: 978-92-95044-87-6, ISBN-10: 92-95044-87-8

Размещено на Allbest.ru