7

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний економічний університет

Реформування економіки в контексті активізації її інституціональної складової

к. е. н., доц. кафедри економічної теорії

Длугопольський О.В.

Здійснення соціально-економічних реформ є безперервним процесом, що пов'язане не лише з історичним та культурним поступом цивілізацій, але й перманентним прагненням індивідів до кращого життя. Автохтонне значення латин. слова "reformo" - "повернення до початкового стану" [1], адже у традиційних суспільствах до соціальних нововведень ставилися з підозрою і тому обґрунтування змін шукали у звичаях пращурів. Значно пізніше терміном "reformare" позначали будь-яке перетворення, зміну, перебудову незалежно від її результату в певній ділянці суспільного життя [2]. Сучасний зміст категорії "реформа" - перетворення з метою покращення - набув домінуючого значення поступово, у міру формування сучасних динамічних систем, і часто ототожнюється з категорією "модернізація" (франц. modernization - сучасний) - удосконалення, зміни, які відповідають вимогам сучасності [3]. При чому ці зміни можна розглядати як з позицій зусиль (роботи), що спрямовані на подолання накопиченого відставання із засвоєнням кращих зразків, так і з позицій періоду (часу), протягом якого ця робота проводиться [4]. Саме у цьому контексті в нашому дослідженні розглядаються та оцінюються економічні реформи загалом, та трансформаційні зміни у суспільному секторі і публічних фінансах зокрема.

Сучасна ідеологія реформ, які системно проводяться як у розвинутих країнах світу, так і в тих, що розвиваються, базується на здобутках нової політичної економії, інституціональної теорії, широко використовуючи традиційний апарат макро- і мікроекономіки, теорії міжнародної торгівлі, економіко-математичного моделювання. Особливого значення у реформах останнім часом приділяється інституціональній модернізації, яка раніше практично не враховувалась у ідеологіях реформаторів. Так, наприклад, базові принципи Вашингтонського консенсусу (табл.1) цілковито ігнорують інституційний фактор модернізації, залежність від попереднього розвитку країн, в яких здійснюються реформи, необхідність коригування не лише "фіаско" держави, але й "фіаско" ринку, а також надто універсалізують характер висловлених рекомендацій, переоцінюють ефективність роздержавлення і приватизації, що, за оцінками багатьох авторитетних вчених (Дж. Стігліц, П. Клейн, Д. Родрік, В. Полтерович, Д. Львов, О. Богомолов) [5; 6; 7; 8; 9], згубно позначилося на соціально-економічному розвиткові країн, в яких здійснювалась модернізація відповідно до вимог Світового банку та МВФ.

Таблиця 1. Десять принципів "Вашингтонського консенсусу" [9; 10; 11]

Зокрема, "провал" фінансово-економічних реформ у країнах Латинської Америки та Африки наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. (Мексика 1995 р., Аргентина 2001 р.), "крах ілюзій" швидкого відновлення ВВП після розпаду командно-адміністративної системи у країнах Східної Європи та СНД, що слідували вказівкам "Вашингтонського консенсусу" Падіння ВВП країн Латинської Америки до 1990-х рр. становило приблизно 0,8% щорічно, а показники економічного росту з 1990-х рр. не перевищували 1,5% річних. Країни Балтії до початку 2000-х рр. втратили до 40% ВВП, а Україна, Грузія, Молдова - до 65%. , зайвий раз підтверджують важливість розвитку теорії інституційних змін, а також вказують на недосконалість нинішнього стану її розробки. Вищенаведені факти зовсім не означають необхідності беззастережного "демонтажу" сформованих принципів, проте вимагають їх суттєвого коригування і доповнення, вибіркового застосування з урахуванням історичних та культурних особливостей країн, в яких здійснюються реформи (наприклад, Північна Корея використовувала лише перші п'ять пунктів в процесі реформування економіки - див. табл.1).

Реформами, зауважимо, слід вважати лише цілеспрямовану зміну інституціонального Інституційна модернізація реалізується еволюційним шляхом, проте "зачіпає" практично усі сторони життя суспільства, включаючи політичну систему. або технологічного Технологічна модернізація полягає у оновленні технологій, обладнання, продукції, методів організації та управління, структурній перебудові економіки (інтенсифікація та інновації). середовища, в якій приймають участь агенти, що розробляють і реалізують план трансформації. Ці два типи реформ взаємопов'язані, адже якщо інституційне середовище добре відпрацьоване та успішно підтримує ринкові відносини (права власності, конкуренцію, захист контрактів), то технологічна модернізація проходить безперешкодно, формується інтенсивний потік інновацій, відбувається зростання економіки. Спонтанний розвиток економічних систем, коли, наприклад, роль держави зводиться лише до формального закріплення усталених норм поведінки, є скоріше "інерційною трансформацією", а не реформами у їх класичному розумінні.

Оскільки здійснення реформ пов'язане з свідомою дією агентів (суб'єктів) на різні сфери соціально-економічного життя та процеси (об'єкти), то модернізація може передбачати як рух "зверху вниз", так і рух "знизу вверх". "Модернізація зверху" передбачає, що правляча еліта обмежує коло заходів, які вона здійснює, виключно тими, які може контролювати (в таких випадках обмежуються інституційні реформи, а стимулюються технологічні). "Модернізація знизу" передбачає активізацію бізнесу та залучення широких мас населення у підприємницьку діяльність, а також формування розвинутих інститутів громадянського суспільства, які здатні чітко формулювати цілі та відстоювати інтереси у взаємовідносинах з державою. До таких інститутів відносять соціальні спільноти чи самоорганізовані групи ("третій сектор"), яким притаманні кілька ознак [12]:

1) реалізація колективних ініціатив щодо захисту чи досягнення своїх інтересів;

2) незалежність від органів державної влади;

3) відсутність прагнення підміни державних структур, захоплення державної влади;

4) прояв активності у межах легітимно встановлених політико-правових норм.

Довгий час взаємовідносини між споживачами державних послуг і їх виробниками характеризувались недовірою і острахом громадян до органів державної влади, що сприяло утворенню суттєвої "прірви" між владою і інститутами громадянського суспільства, яку сьогодні досить ефективно мінімізують західноєвропейські країни, проводячи масштабні реформи суспільного сектора економіки. За словами Б. Давітковського [13], внаслідок системної та всеохоплюючої роботи над цими реформами держави ЄС досягнули високого ступеня ефективності у функціонуванні органів державного управління, що відображається у максимально повній реалізації прав, свобод і обов'язків громадян (громадяни розглядаються не як "прохачі", а як "клієнти", користувачі послуг, що їх оплачують через податки).

Елементами громадянського суспільства за різними типами класифікацій (економічною основою, соціальною, політичною структурою, духовною сферою тощо [14]) виступають домашні господарства, підприємства і організації різних форм власності, різноманітні об'єднання та спілки (класові, етнічні, демографічні, професійні, релігійні, політичні тощо). Проте оскільки індивіди безпосередньо і є ініціаторами створення інститутів "третього сектору", мотивація діяльності яких суттєво відрізняється від цілей розвитку бізнес-одиниць, то для спрощеного опису моделі взаємовідносин держави з суб'єктами громадянського суспільства, припустимо, що як об'єднання індивідів, так і безпосередньо індивіди будуть позначені в моделі як "громадяни", а підприємства - як "бізнес".

У пропонованій моделі (рис.1) держава (стрілки 1,7) забезпечує цілісність і стабільність системи, а також застосовує технологічні та інституційні інновації (стрілки 3,5) по відношенню до суб'єктів громадянського суспільства. Натомість як громадяни, так і представники бізнесу повинні пристосовуватись ("інституційна адаптація") до внутрішніх і зовнішніх викликів (стрілки 2,8), а також контролювати владу, здійснюючи на неї "тиск" громадянського суспільства (стрілки 4,6). Між собою громадяни і бізнес взаємодіють як продавці і покупці факторів виробництва, водночас реалізуючи один перед одним певні зобов'язання - стрілки 9, 10 (наприклад, соціальна відповідальність бізнесу).

реформа економіка громадянське суспільство

Рисунок 1.1 Модель взаємодії держави і громадянського суспільства

Резюмуючи, зауважимо, що сьогодні інституціональна модернізація економіки є найменш дослідженим елементом теорії реформ, який потребує системного вивчення та впровадження у будь-які програми модернізації, а поєднання інструментарію "модернізації зверху" з ініціативами економічних агентів ("модернізація знизу") дозволить якнайповніше реалізувати потенціал економічних реформ ХХІ століття.

Список літератури

1. Большой экономический словарь / Под ред.А.Н. Азрилияна. - М.: Институт новой экономики, 2007. - 1472 с.

2. Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень / Укладачі: О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк. - К.: Довіра, 2006. - 789 с.

3. Сатаров Г. Пролегомены к последней модернизации России / Г. Сатаров // Вопросы экономики. - 2011. - №5. - с.4-18.

4. Ясин Е. Институциональные ограничения модернизации, или приживется ли демократия в России? / Е. Ясин // Вопросы экономики. - 2011. - №11. - с.4-24.

5. Стиглиц Дж. Многообразнее инструменты, шире цели: движение к пост-Вашингтонскому консенсусу / Дж. Стиглиц // Вопросы экономики. - 1998. - №8. - С.4-34.

6. Rodrik D. Understanding Economic Policy Reform / D. Rodrik // Journal of Economic Literature. - 1996. - Vol. XXXIV. - P.9 - 41.

7. Klein L. R. The New Russia: Transition Gone Awry / L. R. Klein, P. Marshall. - Stanford: Stanford University Press, 2000.

8. Львов Д. Экономика развития / Д. Львов. - М.: Экзамен, 2002.

9. Полтерович В.М. Экономическая культура и трансформационный спад / В.М. Полтерович // Экономика и математические методы. - 2002. - Т.38. - Вып.4.

10. Полтерович В.М. К руководству для реформаторов: некоторые выводы из теории экономических реформ / В.М. Полтерович // Экономическая наука современной России. - 2005. - №1. - с.7 - 24;

11. Willamson J. What Washington Means by Policy Reform / J. Willamson // Latin American Adjustment: How Much has Happened. - 1990. - Ch.2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.iie.com.

12. Купрій В. Інститути громадянського суспільства і процес формування суспільної політики / В. Купрій // Збірник наукових праць НАДУ при Президентові України. - 2010. - Вип.2. - С.140 - 145.

13. Давитковский Б. Реформа в общественном секторе в республике Македония / Б. Давитковский [Электронный ресурс]. - Режим доступу: http://www.kursach.com/biblio/9000000/018. htm.

14. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки) / П.П. Шляхтун. - К.: Либідь, 2002. - 576 c.

Размещено на Allbest.ru