Удосконалення організаційно-економічного механізму державної підтримки сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

С.М. Онисько,

М.В. Кіц

Виробничий потенціал сільського господарства України, в т. ч. Львівської області, через вплив різноманітних чинників не вдалося повною мірою реалізувати.

За даними Української аграрної конференції, у країнах ЄС рівень підтримки сільськогосподарських товаровиробників становить: у Греції -- 700 євро на гектар земельної площі, Болгарії -- 190, Литві -- 143, Естонії -- 112, в Україні -- менше 20 євро. Отже, Україна належить до країн із найнижчим рівнем державної підтримки за цим показником. Крім того, у країнах Євросоюзу аграрні виробники можуть узяти кредит під 3--6 % річних (в Україні -- 20--25 %) [1, с. 4].

Необхідно створити сприятливі умови для ефективного розвитку сільськогосподарських підприємств. Однак, як свідчить практика, обсяги їх державної підтримки є недостатніми для отримання очікуваних позитивних результатів: збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, впровадження сучасних технологій, підвищення рівня зайнятості у сільській місцевості та кваліфікації працівників.

Проблеми вдосконалення механізму державної підтримки сільськогосподарських підприємств висвітлюються в працях вітчизняних і зарубіжних учених: В. Андрійчука, Л. Глубіш, М. Дем'яненка, А. Діброви, П. Саблука, Г. Черевка [2--7] та ін. Так, на думку, М. Дем'яненка, метою державної політики є підтримка прибутковості сільськогосподарських товаровиробників і стабільної економічної ситуації в галузі, гарантування продовольчої безпеки, конкурентоспроможність товаровиробників в умовах міжнародного поділу праці, запобігання негативним процесам міграції тощо [4, с. 4]. А. Діброва зазначає, що об'єктивна необхідність державної підтримки сільського господарства зумовлена, з позиції економічної теорії, унікальними особливостями, притаманними цій галузі, її місцем і значенням у забезпеченні продовольчої безпеки країни та житті суспільства [5, с. 45]. Разом із тим не всі напрями та механізми такої підтримки вивчені належним чином, що зумовлює актуальність цього дослідження.

Метою статті є дослідження шляхів удосконалення організаційно-економічного механізму державної підтримки сільськогосподарських підприємств; визначення її найдієвіших форм і напрямів з урахуванням специфіки регіону.

Ефективне аграрне виробництво сприяє забезпеченню нормального функціонування сільських територій, розв'язанню соціальних проблем села, створенню умов для конкурентоспроможного розвитку як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Саме тому одним із головних завдань держави повинно стати впровадження раціональної бюджетної підтримки сільського господарства. На державному рівні, зокрема, потрібно забезпечити: формування сприятливого інвестиційного клімату, узгодження цінової, податкової й кредитної політики, розвиток лізингової діяльності.

В агропромисловому комплексі Львівщини як одному з найважливіших секторів економіки регіону утворюється п'ята частина валової доданої вартості. За підсумками 2013 р. обсяг виробництва валової аграрної продукції в усіх категоріях господарств зріс на 7, 0 % порівняно з 2012 р., у т. ч. у сільськогосподарських підприємствах на 10, 4 %. Частка останніх становила у загальних обсягах такої продукції 32, 9 % [8].

У 2013 р. на підтримку програм агропромислового комплексу (АПК) було спрямовано 73, 1 млн грн, у т. ч. з державного бюджету -- 61, 1 млн грн, обласного -- 8, 3 млн грн, районих бюджетів -- 3, 7 млн грн. Однак через фінансові труднощі з державного бюджету було виділено лише 23 млн грн, або 38 % затверджених асигнувань. Здебільшого кошти надходили в галузь тваринництва (20, 3 млн грн) та на розвиток садівництва і хмелярства (2, 4 млн грн). На початок року заборгованість Державної казначейської служби України за програмами державного бюджету дорівнювала 55, 9 млн грн [9]. З огляду на викладене можна зробити висновок, що державна підтримка й фінансування сільського господарства на регіональному рівні повинні орієнтуватися на виконання таких завдань:

1. Соціальний розвиток села: створення умов для сталого розвитку сільських територій, поліпшення житлових умов, підвищення рівня газифікації будинків, організація соціальної та інженерної інфраструктури.

2. Стимулювання збільшення виробництва сільськогосподарської продукції; забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей сільського господарства, зростання частки племінної худоби та площ, які засівають елітним насінням, до науково обґрунтованих норм; вирівнювання диспропорцій у агропродовольчому секторі через підтримку виробництв, що мають потенційні ринкові переваги, але без державної підтримки та регулювання не можуть повною мірою реалізувати цей потенціал. До останніх належить тваринництво, розвиток якого не тільки дасть змогу збільшити виробництво молока та м'яса, а й сприятиме зростанню потреби у виробництві кормів, що зумовить підвищення рівня зайнятості сільського населення. Слід збільшити частку закупівель у місцевих виробників сільськогосподарської сировини в межах державного та муніципального замовлень [3, с. 12].

3. Розвиток конкуренції на сільськогосподарському ринку; вжиття заходів зі сприяння виходу підприємств АПК регіону на продовольчі ринки інших регіонів, субсидування процентної ставки за кредитами на реалізацію проектів з освоєння нових ринків.

4. Розвиток виробничої інфраструктури агропромислового комплексу з метою підвищення ефективності міжгалузевих зв'язків.

5. Упровадження сучасних технологій в аграрній сфері; забезпечення участі виробників у виставках, конференціях.

6. Посилення фінансової стійкості сільського господарства за рахунок надання субсидій на відшкодування частки витрат на сплату процентів за інвестиційними й короткостроковими кредитами і на страхування посівів сільськогосподарських культур [10, с. 77].

На нашу думку, пріоритетні заходи державної підтримки підприємств у кризовий і післякризовий періоди повинні відрізнятися (табл. 1).

Пріоритетними у кризовий і післякризовий періоди мають бути фінансові заходи. У кризовий період вони спрямовані на поліпшення оперативної фінансово-виробничої діяльності підприємств, насамперед на оптимізацію витрат, посилення фінансової стійкості, а в післякризовий -- на підвищення конкурентоспроможності. Особливу увагу слід приділити соціальним заходам, оскільки держава повинна підтримувати непрацездатне населення, сформувати умови для працевлаштування. У післякризовий період такі заходи мають на меті підтримку малого й середнього підприємництва, створення нових робочих місць.

У результаті еволюції системи державної підтримки аграрних товаровиробників у США і ЄС нині основною формою стали платежі на одиницю сільськогосподарських угідь і поголів'я тварин. Цей механізм має багатоцільову спрямованість: по-перше, сприяє зниженню соціальної напруженості й запобігає міграції працездатного населення із сільської місцевості через підтримання якості та середнього рівня життя; по-друге, платежі прив'язані до площ і поголів'я, що не суперечить угоді про сільське господарство СОТ, котра забороняє заходи стимулювання обсягів виробництва; по-третє, фермери вільні у виборі асортименту й обсягу виробленої продукції [6, с. 3--7].

Таблиця 1. Трансформація заходів державної підтримки сільськогосподарських підприємств у кризовий і післякризовий періоди

Джерело: складено авторами.

У табл. 2 систематизовано механізми державного регулювання аграрного виробництва США та ЄС і виокремлено ті з-поміж них, які доцільно використовувати для адаптації вітчизняного сільського господарства до вимог СОТ.

Відповідно до правил СОТ у межах “зеленого кошика” передбачено “непов'язану” підтримку доходів у вигляді прямих платежів сільськогосподарському виробнику, котрі не залежать від фактичного обсягу виробництва [11, с. 3].

Проведені нами дослідження надання субсидій сільськогосподарським товаровиробникам у Львівській області дали змогу розробити низку пропозицій, спрямованих на ефективніше використання бюджетних коштів.

Для підтримки галузі рослинництва доцільно інтегрувати субсидії на мінеральні добрива, засоби захисту рослин, пально-мастильні матеріали тощо й розподіляти їх за регіонами та сільськогосподарськими товаровиробниками, зважаючи на умови виробництва, у розрахунку на гектар посівних площ.

Під час здійснення прямої бюджетної підтримки АПК доцільно перейти до трикомпонентного субсидування товарної продукції. Перший компонент -- це класична компенсація частки виробничих витрат. Другий компонент можна охарактеризувати як безготівкову цільову субсидію, котру перераховують на спеціальний рахунок і використовують на чітко обумовлені цілі. На основі ефективного застосування двох основних компонентів доцільно впровадити третій компонент, що враховував би сукупний потенціал двох перших і забезпечував соціальну складову розвитку сільських територій.

Державні субсидії, які доповнюють заходи захисту, можуть бути орієнтовані на забезпечення необхідного регіонального ефекту. Як інструмент підтримки національного виробництва субсидії цілком контролюються державними та регіональними суб'єктами регулювання. Їх можна розподіляти централізовано, наприклад, пропорційно певній базі (на початковому етапі регулювання -- фактична або запланована частка регіонів у загальному обсязі виробництва).

Для досягнення зазначеної мети нами запропоновано дві моделі державної організаційно-економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Перша модель ґрунтується на розробленні механізму розподілу продуктових субсидій (залежно від виробництва або продажу продукту, на голову худоби або одиницю земельної площі) між сільгосппідприємствами. Цей механізм дає змогу розрахувати розмір субсидій для кожного сільськогосподарського підприємства відповідно до поголів'я сільськогосподарських тварин, площі ріллі, а також обсягу реалізованої продукції:

де ДП -- обсяг державної підтримки, грн;

РП. -- реалізована продукція тваринництва i-го виду, т;

В. -- витрати на виробництво 1 т i-го виду продукції тваринництва, грн; К_ш. -- коефіцієнт державної підтримки i-го виду продукції тваринництва, %; і_погі -- індивідуальний індекс зміни поголів'я сільськогосподарських тварин; РП. -- реалізована продукція рослинництва j-го виду, т;

В. -- витрати на виробництво 1 т j-го виду продукції рослинництва, грн; К. -- коефіцієнт підтримки j-го виду продукції рослинництва, %; і_п -- індивідуальний індекс зміни площі використаних сільськогосподарських угідь (ріллі).

Коефіцієнт підтримки визначають за формулою:

де С. -- собівартість 1 т i-го виду продукції, грн;

Ц. -- ціна реалізації 1 т i-го виду продукції, грн.

Індивідуальні індекси зміни поголів'я та використаної ріллі розраховують за такими формулами:

де <2_пл. -- чисельність сільськогосподарських тварин планова, голів;

Q^. -- чисельність сільськогосподарських тварин базова, голів;

SV -- площа використаних сільськогосподарських угідь планова, га;

S₅₃. -- площа використаних сільськогосподарських угідь базова, га.

Запропонований компенсаційно-витратний підхід до розподілу бюджетних коштів між сільськогосподарськими підприємствами, на нашу думку, дасть змогу:

— відшкодувати за допомогою продуктових субсидій різницю між ціною продажу й собівартістю виробництва сільськогосподарської продукції, підтримуючи доходи виробників;

— сільськогосподарським товаровиробникам обґрунтованіше виявляти найрентабельніші виробництва та прогнозувати необхідні оптимальні обсяги продукції;

— стимулювати економічне зростання за рахунок прямої залежності розміру субсидій від збільшення поголів'я сільськогосподарських тварин і зростання врожайності вирощуваних сільськогосподарських культур.

Для підвищення товарності виробництва сільськогосподарської продукції в особистих господарствах населення ми запропонували другу модель організаційно-економічної підтримки, в основу якої покладено методику розрахунку регульованої ціни на відповідному ринку.

Наприклад, регульовану ціну м'яса на регіональному рівні можна обчислити за формулою:

де РЦ -- регульована ціна;

С -- собівартість продукції;

К_яп -- коефіцієнт якості продукції;

К _ен -- коефіцієнт рівня рентабельності виробництва продукції;

К _п -- коефіцієнт купівельної спроможності населення.

Коефіцієнт якості продукції обчислюють за формулою:

де К_пжм -- коефіцієнт переведення живої маси в забійну масу тварин;

К_вм -- коефіцієнт виходу м'яса за категоріями.

Коефіцієнт купівельної спроможності населення визначається за формулою:

де Д -- середньомісячний дохід у розрахунку на одного члена сім'ї;

М -- прожитковий мінімум.

Встановлення нормативів фінансування за єдиними принципами забезпечить для всіх сільськогосподарських товаровиробників однакові умови й сприятиме реалізації економічних інтересів кожного з них у пошуку резервів зростання доходів за рахунок кращого використання землі та виробництва високоякісної продукції з одночасною державною підтримкою.

На етапі бюджетного планування ми пропонуємо обчислювати обсяги державної підтримки галузей тваринництва за уточненою формулою:

де DP. -- обсяг державної підтримки i-ї галузі тваринництва в області на плановий період, тис. грн;

А. -- планове поголів'я i-го виду сільськогосподарських тварин і птиці, голів;

M -- фактичний прибуток (збиток) i-ї галузі тваринництва в базовий період, тис. грн на 100 голів;

М, -- індикативний прибуток i-ї галузі тваринництва, тис. грн на 100 голів;

X -- фактичний обсяг державної підтримки i-ї галузі тваринництва в базовий період, тис. грн на 100 голів.

Розрахунок обсягів державної підтримки простого відтворення великої рогатої худоби у сільськогосподарських підприємствах Львівської області наведено в табл. 3.

Таблиця 3. Приклад розрахунку обсягів державної підтримки розвитку тваринництва в сільськогосподарських підприємствах Львівської області на 2015 р.

Джерело: складено авторами.

державний сільськогосподарський субсидія ринок

На регіональному рівні ефективність тваринництва залежить від параметрів технологічного розвитку. У зв'язку з цим алгоритм планування обсягів державної підтримки тваринництва можна доповнити показниками, що характеризують прогнозний рівень інфляції, а кошти державної підтримки між підгалузями необхідно розподіляти на підставі індексів рівня технологічного розвитку.

Плановий обсяг субсидій виявився вищим за рівень фактично отриманих у 2013 р. ресурсів на 7, 2 %, оскільки прогнозне поголів'я тварин у плановому періоді нижче за фактичне поголів'я базового періоду на 13, 4 %, як і вказано в прогнозній моделі.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити таке. Розроблено дві моделі державної організаційно-економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Перша модель ґрунтується на формуванні механізму розподілу продуктових субсидій (залежно від виробництва або продажу продукту, на голову худоби або одиницю земельної площі) між сільськогосподарськими підприємствами. Друга модель передбачає підвищення товарності виробництва аграрної продукції в особистих господарствах населення. В основу визначення необхідного обсягу державної фінансової підтримки таких господарств покладено методику розрахунку регульованої ціни на регіональному ринку сільськогосподарської сировини і продовольства.

Такі дії держави сприятимуть підвищенню ефективності роботи сільськогосподарських підприємств, зростанню добробуту жителів села, поліпшенню сільської інфраструктури.

Список використаних джерел

1. Верещинський Р. Оцінка ситуації АПК Львівської області та основні напрями розвитку на 2014 рік / Р. Верещинський // Агрофорум. -- 2014. -- № 3 (25). -- С. 4.

2. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: підручник / В. Г. Андрійчук ; ДВНЗ “Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана”. -- 2-е вид., доповн. і перероб. -- К., 2002. -- 624 с.

3. Глубіш Л. Я. Економічні важелі механізму державного регулювання виробничої складової продовольчої безпеки / Л. Я. Глубіш // Економічний форум. -- 2013. -- № 3. -- С. 9--18.

4. Державна політика фінансової підтримки розвитку аграрного сектору АПК: монографія / М. Я. Дем'яненко, П. Т. Саблук, В. М. Скупий та ін. ; Нац. наук. центр “Ін-т аграр. економіки” ; за ред. М. Я. Дем'яненка. -- К., 2011. -- 372 с.

5. Діброва А. Д. Державна підтримка виробництва продукції тваринництва в Україні / А. Д. Діброва, Л. В. Діброва // Вісник Сумського національного аграрного університету. -- 2010. -- Вип. 6/1. -- С. 45--52.

6. Саблук П. Т. Продовольча безпека України / П. Т. Саблук, О. Г. Білорус, В. І. Власов // Економіка АПК. -- 2009. -- № 10. -- С. 3--7.

7. Черевко Г. В. Державне регулювання АПК / Г. В. Черевко, Ф. В. Горбонос // Вісник аграрної науки. -- 2008. -- № 6. -- С. 63--69.

8. Статистичний щорічник Львівської області за 2013 рік: у 2 ч. Ч. 1 / Гол. управління статистики у Львів. обл. ; відп. за вип. С. І. Зимовіна. -- Л., 2013. -- 365 с.

9. Звіт про використання обласного бюджету на виконання комплексної програми підтримки та розвитку агропромислового комплексу Львівської області за 2013 рік [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: oblrada.lviv.ua/proekt/pr_599.

10. Лузан Ю. Я. Організаційно-економічний механізм забезпечення розвитку агропромислового виробництва України: монографія / Ю. Я. Лузан ; Нац. наук. центр “Ін-т аграр. економіки”. -- К., 2010. -- 472 с.

11. Karpik O. State support of agricultural enterprises and its effectiveness / O. Karpik [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://czasopisma/PRS_2008_T3119_s26.

Размещено на Allbest.ru