Метою проведеного і викладеного в статті аналізу є визначення напрямків розвитку плодоовочеконсервної промисловості та характеристика стану елементів ринку в даному секторі економіки.

При проведенні дослідження використовувались методи системного аналізу та економіко-статистичні методи обробки економічної інформації.

Основні результати

У формуванні та розвитку бізнесу з промислової переробки овочів та фруктів можна виділити такі етапи формування та структурування цього виду діяльності.

1960-1975 рр. - період становлення індустріальної переробки плодів та овочів, перехід від напівкустарного виробництва до створення потужних промислових підприємств.

1975-1985 рр. - період структурування сировинної бази та потужностей консервних заводів шляхом спеціалізації, концентрації та інтеграції виробництва плодів та овочів та їх переробки в агропромислових структурах різного типу. Обсяг виробництва плодово-овочевих консервів до 1985 року становив 627 тис. т на рік.

1985-1990 рр. - період інерційного розвитку підприємств галузі при відсутності суттєвих дисбалансів сировини і потужностей. В 1990 році було вироблено 758, 5 тис. т плодоовочеконсервів.

1990-2000 рр. - період рецесивного стану в діяльності консервних заводів, спричинений перехідним періодом та загальною кризою в економіці країни. Занепад власної сировинної бази призвів до того, що підприємства почали впроваджувати технології, які були орієнтовані на переробку імпортних концентратів та напівфабрикатів, що значно змінили видову та територіальну структуру виробництва плодово-овочевих консервів. У 1985-1990 рр. плодоовочеконсервне виробництво було зосереджене переважно в південному та південно-західному економічному районах. При цьому частка південного економічного району становить 58 % обсягу виробництва, а південно-західного - 33 %. В областях південно-західного району було зосереджено виробництво томатних та фруктових консервів, а також меншою мірою овочевих. В областях південно-західного та Донецько - Придністровського районів частка овочевих консервів складала більш ніж половину обсягів виробництва. При цьому в південно-західному районі переважав овочево-фруктовий, а в Донецько-Придністровському - овочево-томатний напрямок бізнесу. Така структура виробництва найбільш точно відповідає природно-кліматичним особливостям України і може вважатися оптимальною. Впровадження технологій, орієнтованих на переробку іноземних напівфабрикатів та концентратів, а не вітчизняної сировини, обумовило зміну територіальної структури плодоовочеконсервного виробництва. Відбулось переміщення переробного бізнесу із природно-кліматичних сировинних зон до зон споживання готової продукції (до великих промислових центрів). При цьому обсяги виробництва зменшились у 2000 році до 150,5 тис. т переробки овочів та фруктів, а асортимент продукції обмежився переважно виробництвом соків, томатних соусів та кетчупів.

З 2000 року почалось поступове відродження галузі. Інвесторами підприємств галузі, безпосередньо, стали іноземні фірми ("Nestle", "South Food", "Cruft Food" та інші), які створили вертикально-інтегровані структури з власною сировинною базою та системою логістики. Використання виробничого потенціалу плодоовочеконсервних підприємств показує майже повну залежність іх продуктивності від сировинного фактору. Плодоовочеконсервні заводи мають вимагати від своїх партнерів виконання таких складних умов постачання сировини, як дата початку поставок та тривалість сезону, добова ритмічність, якість сировини та її видову структуру, а не тільки загальний обсяг поставок. Дотримуватись всіх цих умови в межах лише договірних відносин майже неможливо. Тому необхідним є перехід від продуктової контрактації до виробничої інтеграції. Застосування найбільш оптимальної бізнес-моделі для промислової переробки овочів та фруктів (вертикально-інтегрованих структур) дає можливість компаніям-лідерам ("Чумак", "Верес", "Смак", "Сандора") постійно зміцнювати свої позиції на ринку плодово-овочевої консервації. Більшість переробних підприємств, які не створили власної сировинної бази, поступаються в конкурентній боротьбі більшості агропромислових формувань. Тому відтворення власної сировинної бази з урахуванням сучасних інноваційних методів закладання садів та сільськогосподарських угідь, є основною умовою виживання плодоовочеконсервних заводів.

Серед характерних рис сучасної консервної промисловості України можна виділити наступні.

Обсяги виробництва консервної продукції в Україні в 2012 році досягли 263,5 тис. т за рік, що становить 35% від рівня виробництва 1990 року та 175% від рівня виробництва в 2000 році. Таким чином, існують суттєві потенціальні можливості подальшого нарощування обсягів промислового вирощування та переробки овочів та фруктів.

В територіальній структурі виробництва плодово-овочевих консервів хоча і відбувається орієнтація на природно-кліматичні зони вирощування овочів та фруктів, але спостерігається різне скорочення кількості регіонів - 79,6% від загального обсягу виробництва натуральних консервованих овочів забезпечують підприємства чотирьох областей: Миколаївську (25, 1 %), Херсонську (19 %), Черкаську (18, 5 %), Одеську (17 %). На Вінницьку область припадає 53, 8 % виробництва джемів, фруктового желе, пасти та пюре і майже 50 % виробництва натуральних соків забезпечує Миколаївська область. Не задіяними залишаються можливості відтворення потужностей з промислової переробки плодоовочеконсервної сировини в Запорізькій, Хмельницькій, Київській, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Полтавській, Рівненській, Сумській областях.

Все ще обмеженим залишається асортимент плодово-овочевих консервів. У структурі виробництва овочевої консервації 32, 9 % належить томатному пюре, 15, 6 % становлять натуральні консервовані огірки і томати, 17 % - інші овочеві та грибні консервовані страви. Майже 80 % переробки фруктів займає плодово-ягідне пюре для виробництва соків. Асортимент плодово-овочевої продукції відповідно до діючої в Україні нормативно - технічній документації, може становити більше 1000 найменувань, однак на сьогоднішній день підприємствами промисловості випускається менше 100 найменувань.

Повністю насичений продукцією є лише ринок соків, проте інші плодово-ягідні консерви, а саме: варення, джеми, желе, повидло, маринади з фруктів, соуси, мочені та сушені плоди, цукати, компоти вітчизняного виробництва, майже, відсутні. Щодо овочевих консервів, то потребує збільшення виробництво овочевих закусочних консервів, овочевих обідніх страв, заквашених і солених овочів.

В експорті плодово-овочевих консервів переважає напівготова продукція. Експорт овочів, консервованих для тимчасового зберігання, але водночас непридатних для вживання в їжу (концентровані соки, пасти, пюре) стрімко зріс у 2012 році порівняно з 2011 році (108,6 тис. доларів США, 389,3 тис. доларів США відповідно), тобто збільшився більше ніж у три рази. У наступному 2013 році, даний показник знизився на 57,7 тис. доларів США. Найбільшу кількість цієї продукції Україна експортує до Німеччини та Польщі, меншу частку в Російську Федерацію. Ситуація з експортом варення, джемів, плодових желе, мармеладу, плодового або горіхового пюре чи пасти, одержаним шляхом теплової обробки з доданням цукру чи інших підсолоджуючих речовин кардинально відрізняється. У 2011 році обсяг експорту становив 3019 тисяч доларів США, однак у 2012 році цей показник різко знизився до 2024,1 тисяч доларів США. У 2013 році обсяг експорту дорівнював 2143,4 тисяч доларів США.

Існує ще одна тенденція, яка спостерігається у сфері переробки овочів та фруктів. Це посилення концентрації ринку, тобто, зростання частки підприємств-лідерів. Це пов'язано переважно з тим, що ці компанії застосовують найбільш вдалу для цієї галузі бізнес-модель - вертикально-інтегровані агропромислові структури і плодоовочеконсервні підприємства, які не створили власної сировинної бази, а працюють на умовах контрактації не витримують конкуренції. Разом з тим входження на цей ринок є менше контрольоване. Як вже зазначалось, цей сектор агропромислового комплексу розвивався переважно за рахунок іноземних інвестицій, тому що не привертав увагу вітчизняних промислово-фінансових груп (на відміну від зернового сектора) через порівняно тривалий цикл обігу та дуже примхливу сировину.

Висновки