Потенціал кластеризації сільського господарства Львівської області

Таким чином, склалася ситуація, коли дрібні та середні аграрні формування, на які припадає найбільше соціально-економічне навантаження щодо забезпечення розвитку сільських територій, фактично втратили доступ до найвигідніших каналів реалізації сільськогосподарської продукції через неспроможність самостійно формувати достатньо великі партії продукції. Користуючись цим, аграрний ринок країни фактично монополізували посередницькі структури різних форм, які у період збирання урожаю за заниженими цінами скуповують сільськогосподарську продукцію і в подальшому вигідно перепродують її. Така ситуація є демотивуючим фактором для невеликих товаровиробників і гальмує розвиток цілої низки галузей сільськогосподарського виробництва, зокрема м'ясного і молочного скотарства.

Аналогічні проблеми характерні для аграрного сектору Львівської області. На теренах регіону діють близько 1400 аграрних підприємств [8, с. 228], з них - 300 великих і середніх сільськогосподарських підприємств та аграрних холдингів, які використовують більше тисячі гектарів земель, 1025 фермерських господарств, що мають в обробітку від 50 до 1000 га угідь, а також понад 300 тис. невеликих приватних селянських та господарств населення без створення юридичної особи.

У структурі сільськогосподарського виробництва області за товаровиробниками станом на 2012 р. 73, 6 % валової сільськогосподарської продукції виробляють господарства населення, 26, 4 % - сільськогосподарські підприємства, з них - 10, 7 % забезпечують фермери. Частка господарств населення у виробництві зернових і зернобобових складає 33, 9 %, картоплі - 97, 1 %, овочів - 94, 9 %, м'яса худоби і птиці всіх видів - 53, 5 %, у тому числі м'яса великої рогатої худоби - 85, 6 %, а також молока - 95, 9 % [6, с. 70-92; 9, с. 85-107].

Таким чином, стає очевидною необхідність координації виробничо-господарської та маркетингової діяльності невеликих товаровиробників на засадах добровільного делегування окремих повноважень потужним новоутворенням, побудованих на принципах кооперації та інтеграції, які будуть охоплювати весь технологічний ланцюг від виробництва сільськогосподарської сировини до її переробки та реалізації продовольства. Організація агропромислових кластерів дозволяє створювати великотоварні формування, що за рівнем товарності та конкурентоспроможності не поступаються агрохолдингам. Проте на відміну від останніх, кластери діють на засадах міжгосподарського самоврядування та організації спільної діяльності зі збереженням юридичної самостійності учасників, які разом формують замкнуті продуктові ланцюги з виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки від виробника до споживача без залучення у цей процес будь-яких посередників.

За кластерної організації виробництва прибуток (рівно як і ризики чи збитки) від спільної діяльності розподіляється між учасниками кластера відповідно до індивідуального внеску кожного з них у виробництво кінцевого продукту та отримання доходу [1, с. 23]. Це дозволяє уникнути ситуації, коли основна частка прибутку осідає на рахунках комерційних посередників та переробних підприємств - виробників кінцевої продукції.

Кластери малого і середнього аграрного бізнесу можуть утворюватися шляхом ринкової самоорганізації, що відбувається здебільшого за ініціативи підприємства-лідера у тій чи іншій галузі. При цьому треба зважати на те, що потенційні учасники кластера, як правило, виробляють подібну продукцію, а тому фактично є конкурентами на товарних ринках. Через це у підприємців можуть виникати застереження щодо входження до кластера, пов'язані з ризиками втрати власного бізнесу у зв'язку з потенційною можливістю поглинання підприємством-лідером. Водночас існує низка факторів, що об'єднує економічні інтереси виробників і стимулює кластерну інтеграцію, зокрема: формування єдиної цінової політики на товарному ринку, здійснення спільної маркетингової політики, нарощування обсягів виробництва продукції учасниками кластера, впровадження інноваційних технологій. Тобто кластерні об'єднання - це такі виробничо-господарські структури, в межах яких відбувається складний синтез конкуренції та міжгосподарської кооперації. Тому важливу роль у створенні та розвитку агропромислових кластерів мають відігравати регіональні органи державної влади та місцевого самоврядування, головним завданням яких має бути не стільки підтримка окремих підприємств, скільки сприяння у налагодженні контактів між виробниками та становленні партнерських відносин між учасниками кластера, участь у розробці перспективної моделі кластеризації сільського господарства регіону з позицій ефективності спеціалізації та концентрації провідних для даної території галузей агропромислового виробництва.

Автором класичного визначення поняття «кластер» вважають М.Портера, згідно з яким кластер є об'єднанням взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих підприємств, постачальників необхідних ресурсів і спеціалізованих послуг, а також пов'язаних з їхньою діяльністю установ та організацій, що працюють з певного метою і зосереджені на певній території. Як справедливо зауважують академіки УААН П.Т. Саблук та М.Ф. Кропивко, з цього визначення випливає, що окрім підприємств, які доповнюють одне одного, формуючи замкнутий технологічний цикл під час збереження своєї юридичної самостійності, кластер об'єднує також і складові виробничої (спільна маркетингова мережа, логістичні центри, транспортні та інші агросервісні підприємства), фінансової (банки, страхові компанії тощо), інноваційної (наукові та освітні установи, консалтингові та інші дорадчі служби) та соціальної (органи місцевої влади та місцевого самоврядування, громадські організації) інфраструктур [7, с. 5-6]. Таким чином, опрацьована вченими ННЦ «Інститут аграрної економіки» кластерна модель організації агропромислового виробництва має такий вигляд (рис. 1).

На початковому етапі для створення агропромислового кластера необхідно встановити коло потенційних учасників, напрям його спеціалізації, а також визначити можливі частки ринку за окремими видами агропродовольчої продукції, які можуть охопити кожен учасник зокрема і об'єднання в цілому [1, с. 19]. Для цього доцільно виділити ті напрями сільськогосподарського виробництва, в яких регіон досяг певних успіхів або має конкурентні переваги, порівняно з іншими регіонами. Це можна зробити на основі аналізу статистичних даних щодо розвитку основних напрямів сільськогосподарського виробництва (у рослинництві й тваринництві), діяльності постачальників відповідних ресурсів, наявності та стану системи заготівель, зберігання і збуту, переробного та харчового виробництва у регіоні, а також шляхом порівняння цих даних із аналогічними показниками в державі [2, с. 39].

Для класифікації районів області за критеріями спеціалізації на виробництві певних видів сільськогосподарської продукції та показників її ефективності (урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин, наявність об'єктів необхідної інфраструктури тощо) нами застосовано інструментарій кластерного аналізу. Це багатовимірна статистична процедура, що виконує аналіз даних про вибірку об'єктів та певну кількість їхніх ознак, кінцевим результатом якої є сполучення цих об'єктів в певного мірою однорідні групи, або кластери [5, с. 4]. Для проведення розрахунків за методом k- середніх щодо потенціалу формування кластерів у сільському господарстві Львівщини нами використано спеціалізований програмний пакет Statistica 10, де ця процедура виконується автоматично.

При цьому до аналізу не можна включати ті показники, за якими існує можливість монопольної влади окремих господарюючих суб'єктів, розташованих у межах тих чи інших територіально- адміністративних одиниць на ринку певних видів сільськогосподарської продукції. Як показник, що обмежує вибір змінних, використаємо індекс Герфіндаля-Гіршмана (Інн), який можна розрахувати за [3]:

де п - кількість районів області (20 районів Львівської області);

S - частка району у виробництві певного виду продукції в області.

У разі, коли індекс Герфіндаля-Гіршмана застосовується для детального аналізу ринку за наявності даних у розрізі окремих підприємств, він може набувати значень від 0 (коли на ринку діє безмежно велика кількість виробників, що охоплюють незначні частки ринку) до 10000 (за умови, що виробництво певного виду продукції здійснює лише один виробник). У нашому випадку, оскільки кількість груп виробників за адміністративно-територіальними одиницями наперед задана і дорівнює 20 районам області, даний індекс може набувати значень від 500 (коли кожен з 20 районів області виробляє 5 % продукції певного виду) до 10000 (коли виробництво 100 % продукції зосереджено в межах одного адміністративного району). Значення цього показника для ринків зернових і зернобобових, картоплі, овочів, м'яса ВРХ, свиней та птиці, яєць і молока наведено у таблиці 1.

Таблиця 1. Значення індексу Герфіндаля-Приімана

Список використаної літератури