Бенчмаркінг розвитку ринкової інфраструктури: регіональний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Бенчмаркінг стає все популярнішим інструментом підвищення ефективності процесів, пов'язаних із проведенням певної політики в публічному секторі. Сфери застосування бенчмаркінгу є доволі різними: як для порівняння окремих технологічних чи управлінських процесів, так і окремих організацій, територіальних одиниць, країн.

На сьогодні в науковій літературі досі немає усталеного визначення бенчмаркінгу, що пояснюється доволі широкими сферами його застосування. У підприємницькій сфері під бенчмаркінгом здебільшого розуміють безперервний процес порівняння продуктів, послуг та практик з аналогами найпотужніших конкурентів або компаній, які є визнаними лідерами в обраній галузі (кращими в своєму класі). Він здійснюється для наближення до найкращих компаній у галузі (групі, класі) та їх перевершення [1]. Доволі часто бенчмаркінг застосовують для порівняння якихось об'єктів, виявлення серед них кращих та гірших.

Методологія бенчмаркінгу наразі перебуває на стадії формування, хоча переважно вона базується на статистичному апараті. Для кожної конкретної сфери розробляється своя методологія бенчмаркінгу, зважаючи на особливості сфери його застосування. Враховуючи важливість ринкової інфраструктури для належного функціонування всіх інших складових господарських систем актуальним є здійснення бенчмаркінгу рівня її розвитку в регіональному розрізі. Результати такого дослідження можуть бути корисними для встановлення пріоритетів державної політики щодо підтримки певних регіонів, стимулювання їх розвитку.

У вітчизняній економічній літературі за останній період часу з'являється все більше публікацій, в яких досліджується сутність бенчмаркінгу, розглядаються його етапи, обґрунтовується застосування того чи іншого статистичного апарату на окремих етапах аналізу [2 - 5]. Широке застосування отримав бенчмаркінг для здійснення порівняння розвитку регіонів України. Як справедливо зауважує Є. Матвіїшин, для прийняття обґрунтованих рішень щодо економічного розвитку регіону доцільно знати його переваги і недоліки у порівнянні з іншими регіонами [6].

Оцінку інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку із застосуванням методології бенчмаркінгу здійснила в своїй роботі І. Бутирська [7]. Водночас, здійснений аналіз охоплює об'єкти фізичної інфраструктури. Таким чином, у вітчизняній науковій літературі ще не здійснювалось спроб провести бенчмаркінгову дослідження рівня розвитку регіонів за забезпеченістю ринковою інфраструктурою, під якою розуміється сукупність галузей ринкової економіки, що виконують функції з розподілу, комунікації, регулювання, обслуговування, забезпечення, системоутворення, відтворення і розміщення продуктивних сил.

Мета статті - розробити методологію бенчмаркінгового дослідження рівня розвитку ринкової інфраструктури в Україні в регіональному розрізі.

Основними перевагами застосування бенчмаркінгу для вдосконалення інфраструктурного забезпечення розвитку регіонів І. Бутирська називає такі:

1) успішне використання у різних сферах діяльності як одного з найпоширеніших методів управління;

2) використання бенчмаркінгу може заощадити ресурси для розвитку інфраструктури шляхом знаходження готових рішень або ж їх “напівфабрикатів”;

3) ефективність бенчмаркінгу залежить від обґрунтування вибору об'єктів, необхідних для порівняння, і детального аналізу окремих складових процесу управління розвитком інфраструктури;

4) підвищення ефективності застосування бенчмаркінгу можливе за умови розширення інформаційної бази [8].

Методологію бенчмаркінгу складають декілька послідовних етапів: визначення мети; вибір об'єктів для порівняння; обґрунтування набору показників, що характеризують обрані об'єкти; збір необхідних даних; стандартизація показників; агрегування стандартизованих показників; оцінка результатів агрегування; аналіз отриманих результатів на чутливість та невизначеність.

Метою бенчмаркінгу розвитку інфраструктури в нашому дослідженні є виявлення найбільш та найменш забезпечених регіонів об'єктами ринкової інфраструктури та на цій основі визначення пріоритетних регіонів, в яких доцільно стимулювати розвиток ринкової інфраструктури.

В якості об'єктів для порівняння взято кількість активних підприємств у певних секторах (згрупованих за видами економічної діяльності). Серед таких секторів за Класифікатором видів економічної діяльності: 1) інформація та телекомунікації; 2) фінансова та страхова діяльність; 3) операції з нерухомим майном; 4) професійна, наукова та технічна діяльність; 5) діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування. Відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності, у ці сектори включається доволі широкий перелік суб'єктів господарської діяльності, не всі з яких можливо віднести до ринкової інфраструктури. Але, враховуючи відсутність більш деталізованих даних в розрізі розділів у межах кожної секції, для аналізу взято дані про кількість підприємств, які належать до всього сектору. Тобто зроблено припущення, що кількість підприємств, які здійснюють інші функції, є незначною.

В якості показників обрано кількість активних підприємств, тобто таких, що функціонували на момент спостережень. Наступним важливим етапом є стандартизація або нормалізація даних. Цей етап є дуже важливим, якщо дані представлені в різних одиницях виміру або дані одного ряду мають значний розмах. При здійснення бенчмаркінгу розвитку ринкової інфраструктури в регіональному розрізі необхідність стандартизації даних обумовлена другим чинником, оскільки дані для порівняння представлені в одних одиницях виміру - кількість підприємств. Так, наприклад, за даними Державної служби статистики України, кількість підприємств, що працюють у галузі інформації та телекомунікацій, значно варіює в розрізі регіонів. Найбільша їхня кількість станом на 15 листопада 2013 р. зареєстрована в м. Києві - 6047, тоді як найменше - 134 (Волинська область) [9]. Таким чином, розмах варіації за цим показником становить 5913, співвідношення між максимальним і мінімальним показником - 45,1 раза.

За результатами стандартизації даних усі показники повинні мати однакову шкалу для обґрунтованого їх порівняння між собою та отримання агрегованих показників. Стандартизація даних - процес узгодження визначень, форматів, представлення та структури всіх рівнів та елементів даних [10]. Для стандартизації або нормалізації даних застосовуються різні методи. Усі вони ґрунтуються на порівнянні емпіричних значень показників з максимальним, мінімальним, середнім чи еталонним значеннями.

Ранжирування здійснюється шляхом розташування даних за зростанням (або спаданням). Стандартне відхилення від середнього (Z-показник) показує, у скільки разів відхилення змінної від середньої величини більше або менше від стандартного відхилення (середньоквадратичного відхилення), розрахованого для цього ряду даних.

Метод “мінімум - максимум” передбачає нормалізацію даних у діапазоні від 0 (найгірше значення) до 1 (найкраще значення). Цей метод подібний до методу стандартного відхилення від середнього, але тут для кожного показника змінюється шкала значень. У результаті всі нормалізовані показники мають однаковий діапазон - від 0 до 1.

Відмінність від еталону, наприклад, лідера групи чи цілі. За цим методом еталонному значенню (або значенню лідера чи цілі) присвоюється значення 100, а всі інші дані ранжируються залежно від процентних пунктів, що відділяють їх від еталона (лідера/цілі).

Метод категоріальних шкал передбачає присвоєння кожній змінній ряду даних або кількісної оцінки (наприклад, у проміжку [1...k], де k>1), або якісної оцінки (наприклад, високий рівень, середній рівень, низький рівень), залежно від того, чи її значення є вищим або нижчим за даний поріг.

Зазначені методи мають свої переваги та недоліки, які потрібно брати до уваги при виборі конкретного методу для цілей бенчмаркінгу. Так, метод ранжирування є найпростішим серед зазначених. На результат ранжирування не впливають різкі падіння чи стрибки даних. Однак присвоєні ранги не показують, який існує розрив у вихідних даних, наскільки значення з нижчими рангами відрізняються від значень із вищими рангами.

Метод стандартного відхилення від середнього (Z-показник) є найбільш поширеним у бенчммаркінгових дослідженнях, оскільки він найбільше відповідає потребам подальшого агрегування нормалізованих даних. За цим методом можна виявити дані, які виходять за межі нормального розподілу, тобто більші за 3 та менші за -3. Однак ці значення, які виходять за межі нормального розподілу, можуть істотно вплинути на узагальнений показник.

За методом “мінімум - максимум” коефіцієнт масштабування становить діапазон розподілу, а не стандартне відхилення. Тому крайні значення суттєво впливатимуть на узагальнений показник. Метод стандартизації даних за відмінністю від еталону також є чутливим до крайніх значень вихідних даних. У випадку, коли значення ряду даних дуже мало різняться, діапазон нормалізованих даних за цим методом буде невеликим. Категоріальним шкалам властивий значний ступінь суб'єктивності, оскільки оцінки та шкали великою мірою визначаються особами, що проводять бенчмаркінг. Цей підхід до стандартизації також залишає поза увагою вихідні дані в абсолютному вимірі та їхній розмах.

Враховуючи зазначене, для здійснення бенчмаркінгу розвитку ринкової інфраструктури в регіонах України обрано метод стандартного відхилення від середнього (Z-показник). Обрання цього методу пояснюється насамперед згаданим широким діапазоном значень показників для аналізу. За цим методом здійснено стандартизацію даних про кількість активних підприємств за регіонами України та видами економічної діяльності, що утворюють ринкову інфраструктуру, станом на 15 листопада 2012 р. та 2013 р.

Результати обчислень середнього значення кількості таких підприємств (за формулою середньої арифметичної) та стандартного відхилення від середнього (Z- показник) представлені в табл. 1 [11].

Таблиця 1