Досвід розбудови інноваційної економіки в технологічному розвитку світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід розбудови інноваційної економіки в технологічному розвитку світу

С.М. Січко

Анотація

В умовах уповільненого розвитку світової економіки проблема забезпечення життєздатності національних економік набуває особливого значення для країн світу. Досвід розвинених країн свідчить, що запорукою економічного зростання як окремого підприємства, так й економіки країни в цілому - є розвиток та стимулювання інноваційної діяльності. Саме розвитком інноваційної діяльності забезпечується зростання обсягів виробництва, вихід на нові ринки, адаптація підприємства до ринкового середовища. Безупинний інноваційний процес в межах п'ятого технологічного укладу стає умовою забезпечення високої конкурентоспроможності як окремих компаній, так й національних господарств.

Дослідженням теоретичних та практичних аспектів особливостей інноваційного розвитку країн в технологічному розвитку світу займалися вчені: Д. Вадсворф, М. Груберт, М. Мешко, М. Рихтик, Т. Стадт та інші.

Разом з тим, недостатньо вивченим залишається коло питань, пов'язаних із дослідженням імператив інноваційного розвитку світової економіки та вивченням досвіду розбудови інноваційної економіки в технологічному розвитку країн світу.

Метою статті є дослідження досвіду розбудови інноваційної економіки в технологічному розвитку світу.

Сучасна світова економіка характеризується переходом до шостого технологічного укладу в умовах глобалізації, що ініціює синхронізацію технологічних зрушень. У цих умовах поглиблюється поляризація країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку. З одного боку, розвинені країни усе більше відриваються від тієї частини світу, що розвивається, за рахунок технологічної досконалості власних господарств і ефективно діючих національних інноваційних систем. З іншого боку, країни, що розвиваються, позбавленні можливості скорочення цього розвитку шляхом інтенсифікації функціонування власних відтворювальних систем та імпорту технологій, критично важливих для їхнього розвитку. Становлення в найбільш розвинених країнах постіндустріального суспільства із властивими цьому типу господарства особливостями ще більше обмежує можливість країн, що розвиваються, до скорочення розриву в соціально-економічному розвитку і рівні добробуту населення [2, 8].

У результаті змінюється сам зміст інновацій: 1) суттєве зростання в світових обсягах науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) у суспільному і приватному секторах призводить до того, що потік знань і продаж знань стають такими ж значними, як і їхня генерація; 2) розробляються й упроваджуються механізми встановлення взаємозв'язків і формування потоків знань, збільшуючи кількість і глобалізуючи розповсюдження учасників ринку інноваційних продуктів та послуг; 3) застосовується принцип «відкритих підходів», що в умовах глобалізації та «віртуалізації» ринків вимагає відкритих інновацій; 4) споживчий попит на інновації, обумовлений екстенсивним розвитком технологій, стає основним орієнтиром при виборі напрямів реалізації ділових стратегій компаній; 5) реалізація попиту на інновації в умовах відкритості й віртуальності ринків прискорює процес формування технологічної інфраструктури [1, 10].

У 2014 р. загальні обсяги інвестицій в інноваційну сферу склали 1600 млрд. дол. США, причому 78% цих інвестицій приходиться на США, Китай, Японію та Європу [3].

У цьому контексті важливого значення набуває дослідження інноваційної діяльності зарубіжних країн, особливо США, оскільки дає можливість виявити загальні закономірності соціально-економічної трансформації та дозволяє уточнити місце й етап еволюції кожної країни в траєкторії цивілізаційного розвитку. У США стимулююча роль держави в розвитку інновацій поступово змінювалася від адміністративно-бюджетного фінансування до програм, що доповнюються заходами непрямого стимулювання - диференційованою системою податкових пільг, наданням пільгових кредитів тощо.

На сучасному етапі поглиблюється тенденція інтеграції держави та приватного корпоративного сектору при реалізації великих науково-технічних програм як національного, так і міжнародного характеру.

Серед інших урядових заходів зі стимулювання розвитку інноваційного сектору економіки можна виділити такі програми:

- конкурентоспроможність;

- стратегічна оборонна ініціатива;

- стратегічна комп'ютерна ініціатива;

- орбітальна станція;

- розроблення нових екологічно чистих технологій спалювання вугілля;

- розроблення засобів боротьби зі СНІДом;

- національні критичні та подвійні технології.

Так, у США інвестиції в інновації в 2014 р. склали 465 млрд дол. США, частка наукоємних галузей зросла на 2,8% від ВВП. На приватний сектор припадає три чверті науково-дослідної діяльності країни. Найважливішою складовою наукового фонду США виступають академічні науково-дослідні програми, на які приходиться близько 60% всіх американських фундаментальних досліджень, в 2014 році їх фінансування з федерального бюджету зросло на 2,5% [3].

Уряд Японії розробив і реалізує політику активного втручання у вирішення науково-технічних завдань різного роду та масштабу (централізоване регулювання розвитку науково-технічної та інноваційної сфери у цій країні використовувалось і раніше). У країні створена розгалужена мережа державних органів, які формують науково-технічні пріоритети й розробляють оптимальні механізми стимулювання участі приватних компаній у пріоритетних проектах. Держава, виділяючи порівняно невеликі кошти, фінансує початок найризикованіших для приватного бізнесу НДДКР. На стадії розроблення інноваційних проектів широко залучаються приватні компанії. На пізніших стадіях інноваційні проекти реалізуються лише за рахунок приватних компаній.

У Франції державне стимулювання інноваційної діяльності в приватному секторі економіки здійснюється за чотирма основними напрямами через:

- регіональний фонд консультативної підтримки, що надає консультативні та інформаційні послуги інноваційним підприємствам ;

- організації, які здійснюють передачу технологій, що розроблені державними установами (технічними центрами, державними науково-дослідними лабораторіями, регіональними центрами інновацій та передачі технологій);

- державні організації, що фінансують інноваційну діяльність переважно на початкових стадіях розробки, зокрема у формі субсидій, пільгових кредитів, податкового кредиту тощо;

- приватні організації, які широко використовують різні форми та засоби фінансування інноваційної діяльності (банківські кредити, венчурне фінансування тощо).

Характеризуючи механізми державного стимулювання інноваційної діяльності США, Японії, а також країн Євросоюзу, слід відзначити єдину й головну спільну рису: всі вони зорієнтовані на створення сприятливих умов для залучення приватних інвестицій в інноваційну сферу; функції розподілу державних коштів відіграють у них другорядну роль [2, 24-27].

Інвестиції в науку й фундаментальні дослідження відіграють важливу роль у розвитку технологій та у наданні нових можливостей для інноваційної діяльності. Данні таблиці 1 розкривають фінансові витрати країн світу та регіонів на дослідження та розвиток (R&D) за останні три роки. Аналіз даних таблиці дозволив виділити загальну світову тенденцію зростання загальних витрат на дослідження та розвиток: у 2012 р. у світі витрати складали 1,518 млрд. дол. США, у 2014 р. витрати зросли на 6,6%. Така сама тенденція простежується й в розрізі окремих регіонів світу та країн: по країнам Америки, Азії, Європи та іншим країнам світу витрати на R&D зростали відповідно на 3,9%, 12,8%, 0,3% та 7,1%. Зростання витрат країн на R&D пов'язано з прагненням досягти конкурентних переваг на світовому ринку за рахунок використання різноманітних інструментів стимулювання інноваційної активності.

Таблиця 1 Витрати на дослідження та розвиток в світі [3]

У контексті стимулювання інновацій уряди деяких країн пропонують використовувати прямі і непрямі інструменти регулювання: податкові знижки, пряму підтримку та стимулювання приватних підприємств, які підтримують окремі інноваційні групи.

Однак інтенсивне зростання конкуренції у відкритому глобальному просторі інноваційної діяльності ускладнює реалізацію конкурентних переваг національних економік країн. При цьому істотний вплив на сучасний стан і перспективи розвитку національних інноваційних систем мають явища та процеси як внутрішнього, так і глобального характеру: розвиток мережевих технологій, рівень розвитку освіти, інноваційна спеціалізація держави, поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій.

Нова модель економічного зростання в країнах-членах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) включає: рівноважну траєкторію економічного розвитку, стабільність еколого-економічного розвитку країн, фінансову та інституційну стабілізацію економіки, постійне зростання доходів на душу населення та розвиток галузей, які визначають науково-технологічний прогрес. Рамкові умови реалізації інноваційних стратегій спираються на державне регулювання, закупівлі й підтримку перспективних ринків, забезпечуючи конкурентоспроможність виробничої діяльності й торгівлі за кордоном [4].

Проаналізуємо динаміку світового високотехнологічного виробництва та високотехнологічного експорту за період з 2000 р. до 2013 р. - характеризувалася тенденцією до постійного зростання, хоча за даними 2013 року за рахунок уповільнення економічного розвитку країн світу в 2010 році вплинуло на зниження високотехнологічного експорту, але в останні роки спостерігається поступове нарощування обсягів виробництва та експорту (табл. 2).

Таблиця 2 Динаміка світового високотехнологічного виробництва та експорту [5]

Тенденція до зростання високотехнологічного експорту та виробництва в світі свідчить про зростання високотехнологічних сфер, активний перерозподіл ресурсів і появу на світовій арені нових суб'єктів, таких як Китай та країни Азії. За досліджувальний період спостерігається зростання частки світового високотехнологічного експорту в виробництві з 46,5% в 2000 році до 63,5% в 2013 році, незважаючи на деякий спад цього показника в 2009 році до 51,4%, пов'язаного зі світовою фінансовою кризою, подальше пожвавлення світової економіки позитивно вплинуло на світову високотехнологічну сферу в цілому. По прогнозним даним на 2015 рік оборот ринку наукомісткої продукції може зрости до 4-4,5 трлн дол. США [5].

Зважаючи на це, основним показниками рівня ефективності інноваційного розвитку країн світу є обсяг високотехнологічного експорту країни та її частка в експорті країни. Результати аналізу експорту високотехнологічної продукції в розрізі країн та регіонів світу представлені в таблиці 3.

Таблиця 3 Експорт високотехнологічної продукції по окремих країнах в 2013 р. [4;5]

На світовому ринку технологій спостерігається поступовий перерозподіл потоків високотехнологічного товарного експорту на користь країн Східної Азії, Європи та Центральної Азії. Аналіз таблиці 3 показав, що до найбільших експортерів високотехнологічної продукції відносяться Китай, країни ЄС та США - 560,058 млн. дол. США, 482,167 млн дол. США, 147,833 млн дол. США відповідно. Кожна з цих країн спеціалізується на конкретній науково-технічній продукції, так, Китай, найбільша частка експорту якого приходиться на інформаційні технології - 28,28%, країни ЄС - на експорті літаків та фармацевтичної продукції 18,6% та 14,7% відповідно; США - експорті літаків та космічних шатлів 30,74%. Такий перерозподіл пов'язаний з активним розвитком договірних відносин, не пов'язаних з участю в капіталі: транскордонне підрядне промислове виробництво та аутсорсинг послуг (65 % вартості всіх операцій), основними виконавцями яких є країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою (80 % світової кількості працівників, що виконують дані операції).

Інноваційний прорив забезпечують технології шостого технологічного укладу: конвергентні технології, нано-, біо-, інформаційно-комунікаційні технології, нові матеріали. Для країн, які вибрали шлях стійкого розвитку, участь в інноваційній діяльності стає обов'язковим. Глобальна фінансово-економічна криза показала, що країни орієнтовані на інновації, мають більше можливостей вийти з кризи з найменшими втратами.

Аналіз досвіду зарубіжних країн в розбудові інноваційної економіки дозволив визначити, що вагома роль в процесі формування національної інноваційної системи відводиться державі через регулювання науково- інноваційної сфери, в рамках якої здійснюється діяльність по створенню, збереженню і поширенню інноваційних знань та технологій.

У цьому контексті держава здатна здійснювати підтримку та стимулювання інноваційної діяльності за рахунок [1, 267-271]:

- формування та удосконалення законодавчої і нормативної бази регулювання інноваційної діяльності;

- фінансування з державного бюджету інноваційних програм і проектів та створення об'єктів інноваційної інфраструктури;

- організації закупівлі для державних потреб наукомісткої інноваційної продукції і передової техніки;

- створення у встановленому законодавством порядку пільгових умов здійснення інноваційної діяльності та стимулювання інвесторів.

В умовах ринкової економіки інноваційний сектор займає одне з перших місць, а перед інноваційною діяльністю відкриваються найширші перспективи в сфері бізнесу, саме нові можливості та напрями технологічного розвитку країн світу виступають перспективним напрямом в подальшому дослідженні.

Список використаних джерел

1. Мешко Н.П. Інноваційний розвиток країн світової економіки в умовах глобалізації: монографія / Н.П. Мешко. -- Донецьк: Юго-Восток, 2008. -- 345 с.

2. Рыхтик М.И Национальная инновационная система США: история формирования, политическая практика, стратегия развития: информационно-аналитические материалы / М.И. Рыхтик // Программа ЭВРИКА. -- Нижний Новгород, 2011.

3. 2014 Global R&D funding forecast/ Battelle. The Business of Innovation. -- 36p.

4. OECD, Main Science and Technology Indicators: Volume 2014/2

5. Science and engineering indicators 2014

Размещено на Allbest.ru