Сутність та класифікація чинників виробництва, роль їх продуктивності на макрорівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність та класифікація чинників виробництва, роль їх продуктивності на макрорівні

Розкрито сутність чинників виробництва, багатофакторної продуктивності, а також зміст основних показників, що впливають на підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Ключові слова: праця, капітал, земля, сукупна факторна продуктивність, продуктивність праці, продуктивність капіталу.

Раскрыта суть факторов производства, многофакторной производительности, а также содержание основных показателей, влияющих на повышение конкурентоспособности отечественной экономики.

Ключевые слова: труд, капитал, земля, совокупная факторная производительность, производительность труда, производительность капитала.

The essence of the factors of production, multifactor productivity, and the contents of the main parameters that influence the increase of competitiveness of the domestic economy.

Keywords: labour, capital, land, combined factor productivity, labour productivity, productivity of capital.

Постановка проблеми

В умовах ринкової економіки України питання визначення факторів виробництва та оцінки їхньої продуктивності набуває актуального значення, адже саме вони є провідними чинниками підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, яка забезпечує ефективність конвергентних кроків України до Європейського Союзу.

Лише за умови правильного та обґрунтованого виявлення основних факторів, що спричиняють зростання сукупного випуску в країні протягом довготривалого періоду та розробки дієвих механізмів державного регуляторного впливу на них, можливим є забезпечення стійкої динаміки економічного зростання.

На сучасному етапі виникла необхідність подальшого поглиблення теоретико-методологічних засад та розробки практичних рекомендацій, спрямованих на обґрунтування нових підходів до оцінки та визначення факторів виробництва та механізмів його регулювання в умовах загальносис- темних та ринкових трансформацій. Ці аспекти економічної науки знаходяться на початковому етапі, тому є нагальна потреба концептуально-цілісного дослідження продуктивності чинників виробництва на макрорівні.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми щодо вивчення проблематики даної теми показав, що у більшій мірі питання багатофакторної продуктивності є теоретично дослідженим та практично втіленим на мікрорівні. Проте детального вивчення потребує питання важливості чинників багатофакторної продуктивності щодо вкладу у приріст валового внутрішнього продукту.

Так, питанням визначення та оцінки показників багато- факторної продуктивності чинників виробництва присвячено ряд наукових праць вітчизняних (В.К. Костюк, О.П. Сологуб, Т.І. Пішеніна, Л.Г. Цимбалюк) та зарубіжних вчених (Р. Солоу, С. Басу, Д. Кендрік, Д. Стіглер, Е. Денісон).

На необхідності розвитку теорії багатофакторної продуктивності наголошував зарубіжний вчений Е. Прескот. Автор присвятив свої наукові праці дослідженню відмінних рис у рівнях продуктивності праці в різних країнах світу. На думку Е. Прескота, важливими є не лише інвестиції в матеріальні активи, а й інвестиції в нематеріальні активи, в людський капітал. За його словами, найголовнішим фактором, який є передумовою виникнення відмінностей у рівнях загальної факторної продуктивності, виступає сила супротиву до сприйняття нових технологій та до ефективного використання їх у різних країнах.

Оцінка багатофакторної продуктивності дає можливість кількісно визначити вплив тих факторів, які традиційно не можуть бути кількісно-виміряними, безпосередньо як праця та капітал, які використовуються для виробництва продукту господарської системи.

Мета статті. Розкрити сутність чинників виробництва, сукупної факторної продуктивності, а також зміст основних показників, що впливають на підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Виклад основного матеріалу. Для дослідження питання визначення та оцінки показників багатофакторної продуктивності чинників виробництва розглянемо, що ж являють собою чинники виробництва.

Чинники виробництва - це все те, що необхідно для організації виробництва благ. До факторів можна віднести законодавство, час, простір, інформацію, погоду, клімат, тобто чинники, які безпосередньо у виробництві не використовуються, але на нього впливають.

Теорія факторів виробництва виникла ще в першій половині XIX ст. В економічній теорії існують різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Ф. Кене вважав найважливішим фактором виробництва землю і характеризував її як «матір усього багатства», а труд називав «батьком багатства». Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капітал і землю.

У XX ст. Дж. Кларк до факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дають їм змогу якнайкраще розв'язувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.

Марксистська політекономія розрізняє фактори виробництва і джерела вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця; а засоби виробництва це джерела споживної вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу - суб'єктивним фактором [6].

Для факторів виробництва характерною рисою є їх визначеність. Слід зазначити, що ресурси виробництва - ширше поняття, ніж його фактори (чинники). Ресурси - природні, трудові, соціальні - можуть бути залучені до виробничого процесу. Фактори виробництва - це економічна категорія, що означає реально залучені у виробництво ресурси. Якщо ресурси не використано у виробничому процесі або у процесі їх використання не отримано очікуваного результату, такі ресурси не є факторами.

Сучасна економічна наука до складу факторів виробництва відносить працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію та екологію.

Земля як фактор виробництва означає всі використовувані у виробництві природні ресурси. Капітал - це виготовлені людьми засоби виробництва, які здатні приносити дохід. Робоча сила (у марксистській економічній теорії) - це здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей. За статистикою ООН, що ґрунтується на економічних поглядах, прийнятих у розвинутих країнах, робоча сила - це люди у віці 16 років і старші, задіяні у виробництві, і ті, що шукають роботу. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів праці і сил природи з метою пристосування їх для задоволення людських потреб.

Підприємницькі здібності в умовах ринкової економіки виступають як особистий людський ресурс, який полягає в здатності підприємця до високої організації виробництва, в умінні орієнтуватися в ринковій кон'юнктурі, брати на себе ініціативу в організації виробництва, приймати рішення, які визначають курс діяльності підприємства, упроваджувати нові технології та нові форми організації виробництва і йти на ризик.

Наука - це систематизовані людські знання про суспільство, природу, економіку і людську діяльність.

Інформація - це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань, які використовуються в різних сферах життєдіяльності. У практичній діяльності проявляється як продаж технологій у формі патентів.

Екологія як фактор виробництва - це чинники навколишнього середовища, що здійснюють певний вплив (негативний або позитивний) на економічні процеси, рослинність, тваринний світ і на людину [3].

Фактори виробництва підрозділяються за такими ознаками.

За походженням:

- основні (первинні) - ті, що дісталися країні від природи або в процесі історичного розвитку (природні ресурси, географічне положення, некваліфікована робоча сила);

- розвиті (вторинні) - придбані (сучасна технологія й інфраструктура, кваліфікована робоча сила).

За ступенем спеціалізації:

- загальні - які застосовуються в різних галузях для створення різноманітної продукції;

- спеціальні - які застосовуються у визначеній галузі або для створення визначеного виду продукції або послуг.

За матеріальністю:

- матеріальні (капітал, земля);

- нематеріальні (праця, організація виробництва, технологія виробництва, інформація).

За характером зростання:

- екстенсивні фактори зростання: збільшення обсягу інвестицій при збереженні існуючого рівня технології, збільшення числа зайнятих працівників, зростання обсягів споживання сировини, матеріалів і палива;

- інтенсивні фактори зростання: прискорення НТП (упровадження нової техніки і технологій шляхом відновлення основних фондів), поліпшення використання основних і оборотних фондів, підвищення ефективності виробництва за рахунок кращої його організації.

Від наявності ресурсів, рівня їхнього розвитку і використання великою мірою залежить економічний потенціал країни, тобто сукупна здатність галузей народного господарства виробляти певний обсяг валового внутрішнього продукту.

Продуктивність праці відіграє важливу роль як на рівні підприємства, так і в масштабах усього суспільства. Зростання продуктивності праці на рівні підприємства дозволяє:

- скоротити витрати на виробництво та реалізацію продукції, якщо зростання продуктивності праці випереджає зростання середньої заробітної плати;

- збільшити обсяг виробництва та реалізації продукції за інших рівних умов, а отже і збільшити прибуток підприємства, рентабельність виробництва;

- проводити політику по збільшенню заробітної плати працівникам; більш успішно здійснювати реконструкцію та технічне переозброєння підприємства;

- підвищити конкурентоспроможність підприємства та продукції, забезпечити фінансову стабільність роботи; покращити соціально-психологічний клімат в колективі.

Зростання продуктивності являється основним засобом зростання сукупного суспільного продукту, валового внутрішнього продукту та валового національного доходу, фонду накопичення та фонду споживання, виражається в покращенні рівня та якості життя населення, вирішенні соціальних проблем, в створенні достатньо міцної основи для розширеного відтворення, в зміцненні конкурентної позиції країни на світовому рівні. Від рівня продуктивності праці залежить стабільність економіки, подолання кризових наслідків, перехід до економічного зростання.

Зокрема, у сучасній методології вимірювання продуктивності розрізняють два показники:

Часткова продуктивність, яка співвідносить сукупний показник випуску Q з одним із видів ресурсів, що вводиться (капітал, праця, енергія, матеріали, тощо).

Сукупна продуктивність чинників виробництва, яка співвідносить сукупний показник випуску з набором виробничих ресурсів, що вводяться.

Разом із тим існує дві моделі оцінки продуктивності: одно- факторні та багатофакторні. У сучасних умовах більш важливого значення набуває застосування багатофакторних моделей оцінки продуктивності, оскільки:

- безкінечно збільшувати чисельність зайнятих неможливо, навіть у країнах зі зростаючим населенням;

- велика кількість країн досягнула високого рівня фондоозброєності, і це не повною мірою вирішує проблему стабільних темпів економічного розвитку.

Багатофакторна модель вимірювання продуктивності ґрунтується на взаємозв'язках «продуктивність - ціна - прибуток» і в умовах багатономенкпатурного виробництва дозволяє встановити динаміку продуктивності, визначити ступінь впливу на прибуток підприємства усіх задіяних ресурсів одночасно, будь-якого їх поєднання та/або кожного із ресурсів окремо.

Підходи до вимірювання багатофакторної продуктивності представлено у таблиці. Як вихідне рівняння для дослідження чинників економічної динаміки використано модель Кобба - Дугласа (1):

Y=AxKaxV\ (1)

Це рівняння представляє загальний обсяг виробництва (У) як функцію від технологічного рівня розвитку або загальної продуктивності чинників виробництва (Д), капітальних витрат (К), витрат праці (L). Коефіцієнти а і (3 є коефіцієнтами еластичності відповідно з праці та з капіталу. Збільшення або Д, К або L призведе до збільшення обсягів виробництва [2].

Таблиця Підходи до вимірювання продуктивності