Соціально-економічні аспекти використання господарського комплексу Державної кримінально-виконавчої служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-економічні аспекти використання господарського комплексу Державної кримінально-виконавчої служби

В.В. Россоха, д.ем., професор, ННЦ «Інститут аграрної економіки»

Стаття присвячена етапам становлення пенітенціарної системи як інституту виконання покарань у вигляді позбавлення волі на засадах розвитку процесів гуманізації та демократизації суспільства. Розглянуто законодавчо-правові акти України, принципи, правила і норми міжнародного права. З'ясовано, що суспільно корисна праця - продуктивна у сфері матеріального виробництва, пов'язана господарським обслуговуванням, благоустроєм і самообслуговуванням, - для засуджених набуває не каральної, а виховної сутності й регламентується законодавством. Встановлено кількість промислових і сільськогосподарських підприємств та майстерень, виробничі площі й потужності установ виконання покарань (УВП]. Проаналізовано напрями діяльності, динаміку залучених до продуктивної праці, показників обсягу продукції і доходу на одного працівника та ефективності виробництва в УВП. Виявлено чинники формування виробничо-трудових можливостей місць позбавлення волі. Встановлено важливість організації навчально-продуктивної праці. Обґрунтовано чинники, що ускладнюють виконання завдань управлінського впливу на соціально-економічні процеси господарської діяльності підприємств пенітенціарної системи.

Ключові слова: пенітенціарна система, установа виконання покарань, закон, засуджений, підприємство, майстерня, суспільно корисна праця, виробництво, професійно-технічна освіта.

Статья посвящена этапам становления пенитенциарной системы как института исполнения наказаний в виде лишения свободы на принципах развития процессов гуманизма и демократизации общества. Рассмотрены законодательно правовые акты Украины, принципы, правила и нормы международного права. Установлено, что общественно полезный труд - производительный в сфере материального производства, связан с хозяйственным обслуживанием, благоустройством и самообслуживанием - для осужденных приобретает не карательную, а воспитательную суть и регламентируется законодательством.

Определено количество промышленных и сельскохозяйственных предприятий и мастерских, производственные площади и мощности учреждений исполнения наказаний (УИН]. Проанализированы направления деятельности, динамика привлеченных лиц к производительному труду, показатели выпуска продукции и дохода на одного работника, эффективности производства в УИН. Определены факторы формирования производственно-трудовых возможностей мест лишения свободы. Установлена необходимость организации учебно-производительного труда. Обоснованы факторы, усложняющие выполнение задач управленческого влияния на социально-экономические явления и процессы хозяйственной деятельности государственных предприятий пенитенциарной системы.

Ключевые слова: пенитенциарная система, учреждения исполнения наказаний, закон, осужденный, предприятие, мастерская, общественно-полезный труд, производство, профессионально-техническое образование.

The article is devoted to stages of development of penitentiary system as penal institution of imprisonment on basis of processes of humanization and democratization of society. Reviewed legislative and legal acts of Ukraine, principles, rules and norms of international law. It was found out that socially useful work - efficient in material production and related to improvement of economic and self-service - acquires not punitive but educational nature for convicts and regulated by law. Established number of industrial and agricultural enterprises and workshops, production areas and capacity of penitentiary institutions (PIs]. Analyzed activities, dynamics involved in productive work, indicators of output and income per worker and production efficiency in PIs. Revealed factors forming production and employment opportunities in places of inprisonment. Established importance of organization of educational and productive labor. Justified factors that complicate tasks of administrative influence on socio-economic processes in business enterprises of penitentiary system.

Keywords: penitentiary system, penal institution, law, convicted, enterprise, workshop, socially useful labor, production, professional and technical education.

Постановка проблеми

Пенітенціарна система (лат. poenitentia - каяття) являє собою державний інститут, що забезпечує виконання покарань шляхом позбавлення або обмеження волі, утримання підслідних з моменту взяття під варту до суду та покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (виправні та громадські роботи, позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю на певний строк), накладених на громадян відповідно до закону, а також нагляд за особами, яких на підставі ст. 75 Кримінального кодексу України звільнено від відбування покарання з випробуванням іспитовим терміном [1].

Перша пенітенціарна система виникла у 18 ст. і названа «пенсільванська» (від штату Пенсільванія). У середині 19 ст. в Англії запровадили прогресивну пенітенціарну систему, яка продукувала зацікавленість в'язнів у виправленні їх шляхом скорочення строку покарання за старанну роботу, відрахування на користь засуджених частини зарплати, надання в'язням права побачення з родинами і права листування. В Ірландії чинна пенітенціарна система була дещо вдосконалена і названа «ірландською». На відміну від англійської вона передбачала скорочення строку покарання не лише за старанну роботу, а й за сумлінну поведінку. Нині в зарубіжних країнах діють системи відбування покарань, які певною мірою акумулювали здобутки міжнародної спільноти у цій сфері на засадах відмови від крайнощів, притаманних колишнім пенітенціарним системам, надання їм гуманних і демократичних форм, що відповідають принципам демократичного суспільства. Наявна в Україні система виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі успадкувала прогресивний пенітенціарний досвід гуманізації й демократизації відповідно до загальносвітових тенденцій.

У затвердженому Кабінетом Міністрів України «Положенні про Державну пенітенціарну службу України» від 0207.2014 №225 Державна пенітенціарна служба України (ДПтС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту [2]. Отже, ДПтС являє собою центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, Центральний апарат кримінально-виконавчої системи України, службу, що здійснює керівництво органами й установами виконання покарань в Україні, якій підпорядковуються територіальні органи управління державного значення в регіонах і містах [3].

Відповідно до ст. 25 п. 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713- IV ДПтС - це керівний орган, який забезпечує виконання визначених законом правових основ організації, діяльності, завдань і повноважень Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС). Водночас ДПтС є засновником підприємств установ виконання покарань (ст. 13 п. 2.1), а також створення, реорганізації і ліквідації цих підприємств та розпоряджання їхнім майном (ст. 13 п. 2.2 Закону) [4].

Згідно із законом підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами. Вони здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених. Трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю та вимогами кримінально-виконавчого законодавства. Діяльність цих підприємств планують з урахуванням можливості організації професійно-технічного навчання, формування трудових навичок у засуджених. їх залучають до праці відповідно до наявних виробничих потужностей підприємств, яким створюють сприятливі умови для виготовлення продукції (виконання окремих видів робіт, надання послуг) для регіональних потреб. Підприємства установ виконання покарань мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів з питань оподаткування. Однак вони не можуть бути засновниками (учасниками) суб'єктів господарювання. До них не може бути порушено провадження у справі про банкрутство.

Водночас усе більш значущою стає проблема підвищення соціально-економічної ефективності використання потенціалу господарського комплексу ДКВС на засадах положень зазначених нормативно-правових актів.

Зрілість суспільства визначається ставленням до соціально вразливих категорій населення, у тому числі й людей, що перебувають у місцях позбавлення волі. Тому мораль сучасності повинна спрямовуватися на те, щоб людині, яка порушила закон, спільними зусиллями кримінально-виконавчої служби й громадськості була надана допомога та підтримка для формування поваги до законів і пошуку свого місця в житті.

Ситуація з правами людини у в'язницях є віддзеркаленням стану правоохоронної системи в державі й рівня розвитку громадянського суспільства загалом. Активна громадянська позиція починається з поінформованості й власної позиції та переконань щодо будь-яких подій, явищ або вчинків, участі у громадському житті та небайдужості до соціально-економічних проблем. Не варто вважати, що утримання в українських в'язницях жодним чином не стосується пересічного громадянина. Така типова для нашого часу манера поведінки помилкова. Якщо соціально-економічна система не сприяє виправленню та ресоціалізації (соціальному оновленню індивіда) в'язнів, вона посилює деградацію особи, у результаті чого втрати суспільства зростають. У суспільстві, яке не «береться» за в'язницю, в'язниця «береться» за суспільство з катастрофічними для нього наслідками. Але цю істину поки що не усвідомлюють керівники держави як правового, демократичного і соціального інституту.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Розвиток євроінтеграційних і світогосподарських процесів підвищив увагу дослідників до діяльності ДКВС. Взаємодію органів та установ ДКВС із засобами масової інформації щодо інформування громадськості про реальний стан у сфері виконання кримінальних покарань та формування іміджу органів і установ цієї служби розглядає С. Гречанюк [5]. Шляхи реформування ДКВС, серед яких виділено створення умов для виправлення засуджених, здобуття ними освіти і набуття професії, соціальної адаптації їх у суспільстві, розвиток матеріально-технічної бази установ виконання покарань розробляє Л. Головко [6]. Послідовність реформування ДКВС, спрямовану на докорінні зміни, що включають соціальну переорієнтацію системи з урахуванням міжнародного досвіду, принципів гуманізму, законності, демократизму, справедливості, диференційованого та індивідуального виховного впливу, створення навчальних центрів для здобуття професійно-технічної освіти і підвищення кваліфікації засуджених за робочими професіями, обґрунтовує Н. Калашник [7]. Роль праці у формуванні нової моделі особи засудженого як повноцінного члена сучасного суспільства визначає О. Ульянченко [8]. Водночас огляд наукових публікацій з досліджуваної проблеми свідчить про неглибокий економічний розгляд використання ресурсного потенціалу господарського комплексу ДКВС в умовах реалізації пенітенціарної функції держави на засадах соціально спрямованої управлінської діяльності, демократизації суспільства, вжиття заходів щодо забезпечення виконання вимог європейських норм і стандартів з питань виконання покарань.

Метою статті є аналіз використання господарського комплексу ДКВС, обґрунтування концептуальних положень та особливостей здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління ресурсами, пропозицій і рекомендацій щодо зміцнення матеріально-технічної бази загальноосвітніх і професійно-технічних закладів, сприяння виробничій діяльності підприємств кримінально-виконавчої служби, розв'язання яких дасть змогу наблизити діяльність ДКВС до європейських стандартів і забезпечити дотримання прав людини в місцях позбавлення волі. Для досягнення поставленої мети використано методи економічного аналізу й синтезу, соціальних аналогій і порівнянь.

Виклад основного матеріалу. Станом на 1 квітня 2015 року у сфері управління ДКВС перебувало 177 установ і 669 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції (КВІ) (з них 29 установ і 47 підрозділів КВІ розміщено на території Донецької та Луганської областей, тимчасово не підконтрольній українській владі). В установах виконання покарань і слідчих ізоляторах, розташованих на території, яка контролюється українською владою, утримувалося 71 811 осіб. На обліку в підрозділах КВІ перебуває 75 425 засуджених до кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та адміністративних стягнень [9].

Одним із засобів виправлення і ресоціалізації засуджених є суспільно корисна праця (ст. 6 КВК). Значення праці засуджених для формування особи як повноцінного члена суспільства відображено також у нормах міжнародних правових актів. Так, в «Основних принципах поводження з ув'язненими», затверджених Генеральною асамблеєю ООН, передбачено, що адміністрація виправних установ повинна створити умови засудженому займатися корисною й оплачуваною працею й полегшити йому подальшу інтеграцію на ринку праці. У Європейських пенітенціарних правилах праця в місцях позбавлення волі розглядається як позитивний елемент виправного впливу, професійної підготовки та адміністративного управління. Нова редакція Європейських тюремних правил (26.1) констатує корисність праці й регламентує умови неможливості використання праці як покарання, надання права вибору ув'язненим форм зайнятості (26.6) впродовж відбування покарання. Таким чином ідея про заміну мети трудової діяльності засуджених у процесі виконання покарань з репресивного на соціальний складник і розгляд суспільно-корисної праці засуджених як головної умови повернення їх до законослухняного життя в суспільстві стала квінтесенцією європейської пенітенціарної політики [8].

Для осіб, позбавлених волі, праця набуває не каральної, а виховної сутності і регламентується ст. 118-122 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК). Відповідно до ст. 118 КВК засуджені залучаються до суспільно корисної праці зазвичай на державних підприємствах, у майстернях колоній, а також на підприємствах інших форм власності за умови забезпечення належної охорони й ізоляції їх. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, визначено нормативно-правовими актами ДПтС.

Серед функцій управління ДКВС, спрямованих на максимальну нейтралізацію наслідків перебування людини у виправних установах, створення умов для ресоціалізації її, першочергове значення надається трудовій діяльності. Суспільно корисну працю засуджених розподіляють на продуктивну працю у сфері матеріального виробництва та пов'язану з благоустроєм установи виконання покарань, ремонтом житлових і службових приміщень, школи або профтехучилища тощо, господарським обслуговуванням установи, самообслуговуванням. Завдяки праці у сфері матеріального виробництва (продуктивній праці) засуджені протягом дня зайняті на виробництві, підвищують свою кваліфікацію, набувають практичних навичок, отримують заробітну платню, мають можливість витрачати зароблені гроші на власні потреби (для придбання товарів першої необхідності тощо). Заробітна платня, яку отримують засуджені за роботу на підприємствах та в майстернях установ, дає їм можливість компенсувати шкоду, що була заподіяна злочинами та здійснювати виплати за іншими майновими зобов'язаннями.

Виробництво ДКВС нині представлене 87 промисловими, 11 сільськогосподарськими підприємствами установ виконання покарань (УВП) та 137 майстернями. Виробничі площі державних підприємств УВП становлять 1,6 млн. кв. м, технологічне обладнання - 25,1 тис. од. У користуванні сільськогосподарських підприємств перебувають 46,3 тис. га землі, у тому числі 41,4 тис. га сільськогосподарських угідь, з яких 35 тис. га відведено ріллі.

Діяльність підприємств УВП забезпечують такі галузеві напрями виробництва: металооброблення, у тому числі виготовлення сільгосптехніки та запчастин до неї, чавунного та сталевого литва, продукції для вугільних підприємств; швейне і взуттєве виробництво; створення нових експериментальних виробництв, що розробляють власні моделі виробів; видобування і перероблення гранітної сировини та виготовлення архітектурно-будівельних виробів; деревооброблення - шкільні, м'які та корпусні меблі, тара, паркет, шпали тощо; виробництво товарів народного споживання та надання послуг промислового характеру; рослинництво, тваринництво, птахівництво, рибальство, бджільництво, перероблення сільськогосподарської продукції. Проте у 2014 році з 65 719 засуджених, які перебували в 113 кримінально-виконавчих установах, кількість залучених до праці становила 20 417 осіб (31,1%) та 51,6% працездатних (табл. 1).

За даними табл. 1, чисельність залучених до праці у 2014 році порівняно з 2008 роком зменшилася майже удвічі, а відносно працездатних засуджених зросла на 4,5 в.п. Виробництво продукції у поточних цінах зменшилося на 32,5%. За період 2008-2014 років обсяг реалізації виробленої продукції скоротився на 159,4 млн. грн. (31,1%), дохід від використання праці - на 25,0%, а рентабельність реалізованої продукції зросла на 1,1 в.п. Якщо у 2008 році виробництво продукції на одного працівника становило 13,3 тис. грн., то в 2014 році - 17,2 тис. грн., тобто зросло на 29,3%. Дохід на залученого до праці збільшився на 538,6 грн. - від 1221,2 грн. у 2008 році до 1759,8 грн., або на 44,1%. Середньомісячна заробітна плата засуджених зросла від 271,74 до 460,9 грн., або в 1,7 раза, що свідчить про перевищення темпів зростання заробітної плати над її продуктивністю.

Проте продуктивність праці на підприємствах УВП у середньому вдвічі нижча, ніж у промисловості загалом. Від 30 до 50% засуджених не виконують норм виробітку, що зумовлено обмеженнями у виборі професії, працевлаштуванням в основному не за спеціальністю, ненаданням відпустки, незарахуванням у трудовий стаж праці в місцях позбавлення волі, недостатнім матеріальним заохоченням працівників.

Не відповідає сучасним вимогам і потребам виробництва і не забезпечує бажаного виправного і виховного ефекту організація праці на підприємствах УВП, на ефективність якої впливають також соціально-демографічні, психологічні та криміногенні фактори [10].

Низький рівень доданої вартості у виробленій продукції свідчить про використання некваліфікованої праці у виправних установах. Знижує її ефективність і породжує незадоволення і заробітна плата засуджених. У ФРН, наприклад, вона теж становить 9% (коливається від 8,47 до 10,15 евро на день) зарплати працівника у відповідній сфері, проте в Україні потреби установ виконання покарань і слідчих ізоляторів держава фінансує менш ніж на 50% [11].

Водночас на території закритих установ є виробничі заклади різного профілю, які переважно здають в оренду приватним господарям, оскільки ринкова економіка машинально створила невигідні умови для забезпечення трудової зайнятості засуджених, що ускладнило процес виконання кримінальних покарань.

У 2014 році із 39 546 працездатних за віком і без обмежень до трудової діяльності за медичними показниками засуджених 19 129 осіб (48,4%) не були працевлаштовані.

Переважна більшість таких осіб криміногенно заражені, мають по дві й більше судимості, відбувають тривалі терміни покарання після вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.

Проте зосередження в одному місці великої кількості засуджених без суспільно корисної діяльності не лише небажане, а навіть небезпечне явище, що загострює проблему ефективного працевикористання їх.

засуджений зайнятість майстерня заробітний

Таблиця 1. Динаміка працевикористання засуджених в установах виконання покарань

1. Калачник Н. Пенітенціарна система України - шляхом перетворень Н. Калачник. - Юридичний журнал. - 2010. - №7.

2. Жук І.Л. Сутність, показники та критерії ефективності праці засуджених в пенітенціарних установах України / І.Л. Жук, О.М. Неживець. - Юридичний вісник. - 2011. - 1(18). - С. 88-91.

3. Гончаренко О.Г. Взаємодія державної кримінально-виконавчої служби України та служби зайнятості: вітчизняний та закордонний досвід / О.Г. Гончаренко. - Економіка і управління. - 2014. - №1. - С. 91-97.

Размещено на Allbest.ur