Фінансові інструменти формування ресурсів у національній економіці в умовах глобалізації

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Фінансові інструменти формування ресурсів у національній економіці в умовах глобалізації

Дропа Я.Б., кандидат економічних наук,

доцент кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту

Анотація

У статті досліджено погляди науковців на сутність поняття «фінансові інструменти» та запропоновано його авторське визначення. Подано етапи перетворення фінансових інструментів на активи та зобов'язання. Проведено класифікацію інструментів залучення фінансових ресурсів суб'єктами фінансової системи. Проаналізовано використання фінансових інструментів в економіці України в умовах глобалізації.

Ключові слова: фінансовий інструмент, фінансові ресурси, фінансовий актив, фінансові зобов'язання, держава, суб'єкти господарювання, домогосподарства, глобалізація.

Аннотация

В статье исследованы взгляды ученых на сущность понятия «финансовые инструменты» и предложено его авторское определение. Даны этапы преобразования финансовых инструментов на активы и обязательства. Проведена классификация инструментов для привлечения финансовых ресурсов субъектами финансовой системы. Проанализировано использование финансовых инструментов в экономике Украины в условиях глобализации.

Ключевые слова: финансовый инструмент, финансовые ресурсы, финансовый актив, финансовые обязательства, государство, субъекты хозяйствования, домохозяйства, глобализация.

Annotation

Financial instruments forming resources in the national economy in conditions of globalization

In the article the views of scientists on the essence of the concept of financial instruments and proposed its author's definition; Posted stages of transformation of financial instruments on the assets and liabilities; the classification of instruments to attract financial resources of the financial system; analyzes the use of financial instruments in the economy of Ukraine in the context of globalization.

Keywords: financial instruments, financial resources, financial asset, financial liability, government, businesses, households, globalization.

Постановка проблеми. В умовах реформування економіки України суб'єкти фінансової системи відчувають дефіцит ресурсів, який є наслідком спаду ділової активності підприємств, зменшення їхнього податкового потенціалу, погіршення інвестиційного клімату та зниження довіри до держави та її ринкових інститутів. Водночас, за оцінками експертів, на руках у населення знаходиться значна сума неорганізованих валютних заощаджень, а також існують суб'єкти господарювання, які мають змогу вкладати свої заощадження у вигідні проекти.

Для поліпшення ситуації вирішення проблеми пошуку інвестиційних ресурсів лежить у сфері мобілізації вільних накопичень домогосподарств та підприємницьких структур і трансформації їх у капіталовкладення. Реалізація такого перетворення можлива за умови ефективного функціонування фінансового ринку, головне призначення якого полягає у перерозподілі вільних ресурсів від фізичних та юридичних осіб, що мають їхній надлишок, до тих суб'єктів господарювання, які відчувають нестачу інвестицій. Проте розвинений фінансовий ринок передбачає наявність значної кількості посередників та великий вибір якісних і доступних фінансових інструментів, які б задовольняли попит найвибагливіших інвесторів. Однак недостатність останніх є важливою проблемою в Україні.

За умов фінансової кризи державі для формування достатнього обсягу фінансових ресурсів треба запроваджувати ефективні інструменти їх мобілізації, за допомогою яких будуть здійснюватися перерозподіл ВВП і регулювання діяльності суб'єктів господарювання та домогосподарств. Зважаючи на це, уряду країни необхідно проводити політику сприяння розвитку вітчизняного фінансового ринку, яка дасть змогу активізувати інвестиційні процеси та допоможе подолати дефіцит капіталу в національній економіці. фінансовий підприємницький капіталовкладення

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інструменти залучення фінансових ресурсів суб'єктами національної економіки були предметом дослідження у працях таких вітчизняних науковців, як: В.Г. Дем'янишин, А.Г. Загородній, М.І. Крупка, В.М. Легка, О.С. Маслова, О.М. Підхомний, Н.П. Поляк, Л.О. Примостка, Б.І. Пшик, О.М. Сохацька, В.П. Унинець-Ходаківська, В.М. Шелудько та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Зважаючи на вагомий внесок українських учених у дослідження сутності, видів та ефективності обігу фінансових інструментів, сьогодні з'являються нові проблеми у сфері фондового ринку, що пов'язані з удосконаленням засобів перетворення вільних нагромаджень в інвестиції в умовах фінансово-економічної кризи в Україні та впливу глобалізації.

Мета статті полягає у з'ясуванні сутності, визначення видів та дослідження особливостей функціонування інструментів залучення фінансових ресурсів у національній економіці.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розвиток національної економіки неможливий без функціонування ефективного фінансового ринку, який забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між усіма секторами економіки за допомогою власних інструментів. Наявність в обігу якісних та доступних фінансових інструментів сприятиме активізації підприємницької діяльності, оскільки їхнє використання дає змогу нагромадити у достатніх обсягах капітал і спрямувати його в нарощення виробничого потенціалу. Крім того, за допомогою інструментів власності відбувається мобілізація коштів підприємств, що сприяє підвищенню їхньої фінансової незалежності. Утім, використання фінансових інструментів є основою функціонування різноманітних фінансово-кредитних інститутів на ринку, які обслуговують рух капіталу в різних формах між суб'єктами фінансової системи, а дослідження їхніх сутнісних характеристик посідає важливе місце у сучасній економічній науці.

Нині у вітчизняній економічній літературі не існує єдиного підходу до визначення сутності поняття «фінансовий інструмент», а різноманітність поглядів на тлумачення даної категорії подано у табл. 1.

Таблиця 1 Підходи науковців до визначення економічної сутності фінансових інструментів

Рис. 1 Етапи перетворення фінансових інструментів на фінансові активи та зобов'язання

Для виконання покладених на державу функцій відбувається формування її фінансових ресурсів за допомогою справляння податків, зборів та інших обов'язкових платежів із суб'єктів господарювання та населення. Водночас у процесі такого адміністрування уряд отримує зобов'язання щодо забезпечення належного рівня якості освіти, охорони здоров'я, оборони країни, розвитку науково-технічного прогресу та виконання інших своїх функцій.

Однак до фінансових інструментів належать також різні види ринкових продуктів, що мають природу фінансів та є засобом перерозподілу коштів. Їх використання є основою функціонування складників фінансового ринку, тому розрізняють інструменти фондового, грошового та ринку капіталу. До традиційних фінансових інструментів належать депозитні, кредитні, страхові договори, цінні папери та ін., а до похідних -- ф'ючерси, опціони, свопи, угоди за форвардними ставками тощо. Вони з'явилися на початку 80-х років ХХ ст. і набули значного поширення в усьому світі. Депозитні корпорації та небанківські фінансові установи використовують похідні фінансові інструменти як для отримання прибутку на фінансових ринках, так і для управління ризиками, тобто для хеджування [7, с. 44].

Важливо наголосити, що фінансові інструменти у бухгалтерському обліку України поділяються на фінансові активи, зобов'язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансові інструменти. До перших належать: грошові кошти, що не обмежені у використанні, та їх еквіваленти; дебіторська заборгованість, не призначена для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для подальшої реалізації та ін. Згідно з П(С)БО 13, до останніх належать ті активи, що придбані для подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових змін їхньої ціни та/або винагороди посередника [8]. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» відносить до фінансових інструментів цінні папери, строкові контракти (ф'ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові термінові угоди (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) у разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у т. ч. тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони) [9]. Сьогодні фінансовий ринок є головним посередником у процесах руху фінансових ресурсів, який обслуговується значною кількістю інструментів, що формалізують і пришвидшують обіг капіталу, тому за сферами фінансової системи їх можна поділити на інструменти сектору державних, муніципальних фінансів та фінансового ринку. До першої групи належать монетарні, бюджетні, податкові, державні й інструменти фінансового ринку. Друга група охоплює муніципальні запозичення, гарантії позик для третіх осіб, податкові і бюджетні інструменти. Кредитні інструменти та цінні папери належать до третьої групи [1, с. 256]. На рис. 2 зображено класифікацію інструментів залучення фінансових ресурсів за різними ознаками, а саме: встановлення й обігу на ринку, приналежності до суб'єктів фінансової системи та виходячи із відносин, що виникають після їхньої реалізації.

Рис. 2 Класифікація інструментів формування фінансових ресурсів суб'єктів національної економіки

У науковій літературі інструменти залучення фінансових ресурсів зазвичай класифікують залежно від характеру набутих власником прав на боргові (державні, муніципальні та корпоративні облігації, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, облігації міжнародних фінансових організацій) та пайові (власності). До перших відносять право на обов'язкове отримання грошових сум у визначеному розмірі та в зазначені терміни (у вигляді нарахованих відсотків) й повернення основної суми боргу або номінальної вартості позикових цінних паперів (якщо інше не передбачене його умовами). Інструменти власності(акції, інвестиційні сертифікати) зобов'язують емітентів сплачувати їхнім власникам доходи у вигляді дивідендів залежно від розміру отриманого прибутку, який залишається у розпорядженні суб'єкта господарювання після сплати всіх обов'язкових платежів та отримання частки майна товариства у разі його ліквідації.

Варто зазначити, що інструменти позики зазвичай мають обіг на кредитному ринку та сприяють розвитку реального сектору економіки за рахунок економії витрат грошового обігу, нагромадження і перерозподілу капіталу, розширення платіжних засобів та забезпечення контрольно-стимулюючого впливу на кредиторів і позичальників. Їх використовують банківські установи та не депозитні фінансові корпорації. Усі кредитні інструменти банків можна поділити на дві групи: традиційні (короткотермінові кредити) та інвестиційні. Останні включають у себе інструменти реального (довгострокові інвестиційні, лізингові й іпотечні позики, мікрокредитування, проектне фінансування та ін.) та фінансового (боргові цінні папери, векселі тощо) інвестування. Класифікацію кредитних інструментів формування фінансових ресурсів подано на рис. 3.

Рис. 3 Класифікація кредитних інструментів [7, с. 51]

Необхідно визнати, що податкові інструменти є найбільш поширеними серед непрямих методів стимулювання економічного розвитку в усьому світі завдяки своїм характеристикам: універсальності, безумовності та всеохоплюваності. Виконуючи одночасно фіскальну та регулювальні функції, вони забезпечують одну з фундаментальних передумов функціонування категорії фінансів у її практичній реалізації -- розподіл та перерозподіл. Саме через це податкові інструменти досить ефективно діють в управлінні процесами економічного розвитку, які обов'язково мають опосередковуватися ефективним перерозподілом ресурсів.

Переваги облігацій пов'язані із залученням капіталу на довгостроковий період, наприклад у США -- від 16 до 30 років із виплатою відсотків у межах 8--12%. Найбільшу частку облігаційних позик здійснюють корпорації у добувній промисловості та комунальній сфері, де діяльність пов'язана з найвищою капіталоємністю та затратами праці й оновлення капіталу. Способи розміщення облігацій мають національні особливості: у США переважно на первинному ринку 100%, у Франції -- на фондових біржах. Обсяг корпоративних облігацій США в 1,3 рази перевищує вартість акцій. Використання облігацій для акумуляції коштів має переваги над акціями, емісія яких пов'язана з більш складною процедурою, адже мають бути узгоджені інтереси наявних акціонерів. Затрати на розміщення облігацій є нижчими, що пов'язано зі сплатою відсотків із валового, а не з чистого прибутку, як це проводиться за акціями. Перевагами корпоративних облігацій є порівняно вища надійність та стійкість від коливань економічної кон'юнктури, що дає змогу забезпечити стабільне фінансування діяльності корпорацій. Муніципальні облігації дедалі більше впливають на формування попиту на капітал, що пов'язано із загальною тенденцією делегування багатьох функцій держави на рівень окремої території. Зазвичай місцеві органи влади здійснюють запозичення під час створення великих інвестиційних проектів. Законодавство багатьох країн із ринковою економікою дає їм змогу здійснювати запозичення у національних або іноземних інвесторів за допомогою випуску облігацій. За своєю надійністю вони поступаються лише державним [10, с. 249--250].

Рис. 4 Динаміка вартості головних ринкових та адміністративних інструментів залучення фінансових ресурсів у національній економіці за період 2012--2016 рр., млрд. грн. [11]

На рис. 4 висвітлено динаміку вартості головних фінансових інструментів у національній економіці. Як свідчать дані діаграми, в Україні простежується загальна тенденція до зниження обсягів торгів за всіма видами угод починаючи з 2013 р. Якщо врахувати девальвацію національної грошової одиниці, негативна динаміка також стосується податкових надходжень до зведеного бюджету України. Результатом такої тенденції є дефіцит фінансових ресурсів у більшості суб'єктів господарювання та держави. Це свідчить про падіння ділової активності в усіх сферах національної економіки. Така ситуація стала наслідком початку фінансово-економічної кризи в 2013 р., військових дій на території України та впливу глобалізаційних процесів. Вирішення даних проблем лежить у сфері формування ефективної політики держави щодо залучення внутрішніх нагромаджень домогосподарств і суб'єктів господарювання за допомогою впровадження в обіг привабливих фінансових інструментів для формування інвестиційних ресурсів та спрямовування їх на капіталовкладення у сферу виробництва. Таким чином, наявність інструментів фінансового ринку, що відповідатимуть потребам передусім вітчизняних інвесторів, буде важливим чинником зростання виробничого та податкового потенціалу в Україні та запорукою економічного зростання.