Практичне використання життєвого циклу в умовах функціонування об’єктових ринків

Виклад основного матеріалу дослідження

По-перше, розглядаючи аграрний ринок, зокрема його сировинну частину, як сукупність продавців (безпосередніх товаровиробників), посередницьких структур та споживачів, де як останні виступають підприємства більш глибокої переробки сільськогосподарської продукції, можна відзначити, що для різних видів продукції споживачі будуть також різними.

Так, якщо проаналізувати діяльність основних з точки зору прибутковості об'єктових ринків, а саме діяльність ринків м'яса та молока, можна побачити, що виокремлення другого етапу (етапу уповільнення зростання) перш за все спричинено майже повним насиченням ринку (за обсягами), яке повною мірою задовольняє наявний попит, і щорічним виробництвом продукції в більш-менш рівних обсягах. Причому через те, що залежність обсягів виробленої продукції значна від обраного напряму діяльності товаровиробників (як екстенсивним, так і інтенсивним шляхами), їх кінцевий результат може змінюватись незалежно від загальних змін в ринковому середовищі.

Також можна відзначити особливості зазначених об'єктових ринків на цьому етапі:

— купівельний попит залишається на одному рівні за одночасного можливого коливання обсягів пропозиції як в більший, так і в менший боки, що посилює боротьбу за ринкову частку перш за все шляхом зниження цін, що негативно впливає на результативність виробничо-комерційної діяльності товаровиробників;

— скорочується зростання виробництва екстенсивним шляхом через наявні виробничі потужності, які не для кожного підприємства даватимуть змогу збільшувати поголів'я тварин, а також через можливе короткострокове насичення ринку, яке відбуватиметься швидше від операційного циклу виробництва цих видів продукції, і необхідності мінімізувати надлишки готової до реалізації продукції;

— наслідком реагування на ринкові зміни попиту мають стати менші обсяги виробництва, які, як правило, спричиняють збільшення собівартості продукції (зменшення обсягів виробництва окремих видів продукції у деяких підприємствах стає результатом їх неконкурентного становища на відповідному цільовому ринку і подальшою зміною виробничого напряму чи спеціалізації, можливостями виходу на нові ринки);

— кінцеві споживачі, якими є перш за все посередницькі організації і до яких товаровиробники реалізують до 90% своєї продукції через різні канали збуту, більше уваги приділяють ціні, зокрема ціна має бути значно нижче ринкової для подальшого перепродажу на підприємства глибокої переробки сільськогосподарської сировини з метою отримання цими структурами максимальної вигоди;

— стимулювання повторної купівлі вимагає значних витрат, що спричинено наданням так званих знижок як інструмента отримання довгострокових зв'язків та довготривалого співробітництва з покупцями;

— складніше йде інноваційний процес у товаровиробників через неможливість пристосування наявних власних технологій до умов науково-технічного прогресу, а також неможливість постійного та повного оновлення основного стада більш продуктивними тваринами;

— учасники ринку не використовують нові ідеї через вплив принаймні двох факторів: недосконалість процесів купівлі-продажу на цих об'єктових ринках (ціна останніми роками не залежить від поглиблених якісних характеристик виробленої продукції) та через невисокий рівень кадрового забезпечення товаровиробників (більшість працівників в сільськогосподарських підприємствах не має належних знань та/або досвіду у провадженні новітніх методів комерції);

— посилюється міжнародна конкуренція (особливо це стосується імпорту, тому пропозиція на вітчизняному ринку збільшується від імпортерів, виробництво продукції в яких менш затратне через дешевші фактори виробництва);

— знижується рентабельність виробництва та реалізації окремих видів продукції (через повільніше зростання ринку, більш сильну конкуренцію, вимогливіших споживачів і загальну потребу в зміні стратегії конкуренції);

— посилення конкуренції сприяє великій кількості інтеграційних процесів серед колишніх конкурентів, викликаючи відхід деяких підприємств і підвищуючи концентрацію виробництва.

Слід також відзначити, що особливостями формування та функціонування стратегічних зон господарювання для вітчизняних підприємств-виробників продукції тваринництва спричинено ряд проблем, до яких необхідно віднести такі.

По-перше, виробничі потужності, які неможливо швидко оновлювати відповідно до змін конкурентної ситуації на ринку. Це стосується не лише матеріально-технічного забезпечення, але й загалом виробничого напряму підприємств (включаючи обсяги виробництва продукції і можливість створення нових її видів).

Особливу увагу слід звернути на рівень конкурентоспроможності в цій галузі. Це є складним та багатоаспектним питанням, вивчення якого потребує значно більшої кількості даних порівняно з наявним цифровим навантаженням. На жаль, використання майже всіх наявних методик аналізу рівня конкурентоспроможності в галузі не є можливим через недосконалість як теоретичної, так і практичної складових. В теорії слід звернути увагу на те, що запропоновані науковцями методики є більш загальними і не враховують значну частину особливостей функціонування аграрного ринку. Водночас практична частина визначення конкурентоспроможності аграрних підприємств не має належного аналітичного рівня забезпечення. Тим самим неможливість визначення стану розвитку ринку та конкурентного рівня окремих його суб'єктів повністю унеможливлює визначення конкурентного середовища і в окремих сировинних зонах господарювання, які є його елементами і в сукупності формують аграрний ринок.

Висновки

На нашу думку, до основних характерних конкурентних особливостей обраних об'єктових ринків (м'яса та молока), які нині знаходяться на етапі сповільнення зростання, можна віднести такі: купівельний попит залишається на одному рівні за одночасного збільшення пропозиції, що посилює боротьбу за ринкову частку; скорочується зростання виробництва екстенсивним шляхом; спостерігаються менші обсяги виробництва і подальша зміна виробничого напряму; споживачі більше уваги приділяють ціні та сервісу; стимулювання довгострокових зв'язків з покупцями вимагає значних витрат; спостерігається складність запровадження інноваційного процесу; учасники ринку не використовують нові ідеї; знижується рентабельність виробництва та реалізації цих видів продукції; посилення конкуренції сприяє великій кількості інтеграційних процесів серед колишніх конкурентів, викликаючи відхід деяких підприємств і підвищуючи концентрацію виробництва.

Однак складність у вирішенні поставлених завдань не має стати для підприємств головним стримуючим фактором, тому що саме динамічність та постійний пошук нових напрямів розвитку мають стати тим переможним чинником для постійного визначення їх конкурентоспроможності на різних рівнях та вивчення можливостей її підвищення загалом та вивчення ефективних для них сировинних зон господарювання і проведення оцінки змін рентабельності виробництва та реалізації окремих видів продукції (м'яса та молока) як одного з основних результатів їх виробничо-комерційної діяльності зокрема. Проведення такого постійного аналізу, на нашу думку, є визначальним не лише для окремих підприємств, але й для вітчизняного аграрного виробництва загалом.

товаровиробник аграрний ринок сільськогосподарський

Бібліографічний список