Аграрні підприємства України в умовах ринкових трансформацій: 1990-2000-ті

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Аграрні підприємства України в умовах ринкових трансформацій: 1990-2000-ті

С.М. Живора

Висвітлюється досвід господарювання вітчизняних агропідприємств різних форм власності. Констатується, що після зміни форм власності та господарювання у 1990-х рр., на початку ХХІ ст. почався новий етап в розвитку аграрного господарювання - посилилась увага до формування на базі приватної власності на землю нових за своїм змістом корпоративних (колективних) господарств акціонерного типу.

Наводячи численні приклади зарубіжного досвіду, проводячи певні аналогії з практикою ведення аграрного виробництва радянської доби, автор наголошує, якщо українська держава хоче мати високоефективний аграрний сектор економіки, то альтернативі щодо подальшого укрупнення виробничих сільськогосподарських структур нема.

Тільки діяльність таких структур спроможна найефективніше вирішити продовольчу програму, стабільно забезпечити галузі економіки сировиною, конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішніх ринках.

Що стосується перспектив розвитку й функціонування численних дрібних фермерських і селянських господарств, то загальні світові тенденції переконують, що вони мають можливості для функціонування тільки при умові належної державної політики підтримки і взаємовигідного співробітництва з крупними агровиробниками. Все це в кінцевому рахунку сприятиме подоланню соціального занепаду села, забезпечить комплексний соціально-економічний розвиток сільських територій, створення сучасних модерних поселень з гідними умовами для життя і праці селян, відродженню звичаїв і традицій українського народу.

Ключові слова: аграрна політика, аграрний сектор, реструктуризація, агрофірма, фермерство, інтеграція, кооперація, акціонерні товариства.

У перші роки незалежності Україна не мала чіткої стратегії реформування агропромислового комплексу, по-суті, була відсутня власна державна аграрна політика. Замість виваженого курсу в цій важливій сфері переважали спонтанні дії. Поки йшов пошук відповідних «рецептів», аграрне виробництво занепадало.

Капітальні вкладення в АПК з усіх джерел фінансування протягом 1990-х років. скоротилися в 9 разів, у переробні галузі і соціальну сферу села -- майже у 7, а в сільське господарство-- майже в 20 разів.

На кінець 1990-х рр. майже повністю припинилися процеси відтворення й оновлення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу. У більшості господарств, які перетворилися на різні корпоративні формування і працюють на приватній основі, відбувається деіндустріалізація виробництва, перехід на примітивні технології та натуральне ведення господарства. Внесення мінеральних добрив на 1 га посівної площі с.-г. культур скоротилося в 6,7 раза, обсяги використання засобів захисту рослин -- у 6,2, вапна -- у 38,9, гіпсоматеріалів -- у 44,3, органічних добрив -- у 4 рази. Витрати на протиерозійні та інші землеохоронні і меліоративні роботи протягом 1991--1999 рр. скоротились у 25 разів.

Якщо у 1990 р. сільськогосподарські підприємства виробляли 72,5 % валової продукції сільського господарства, то у 2002 р. усього 40,1 %, причому продукції тваринництва - 28,6 %. Рентабельність сільськогосподарських підприємств впала з 46,8 % у 1994 р. до 10,6 % у 1995 р., тваринництво перейшло в розряд хронічно збиткової галузі [1, с. 378, 383]. В 1990 р. із 12421 господарства збитковими були тільки 51, що складало 0,41 %, в 1994 р. із 12455 підприємств збитковими було вже 715 (5,7 %), в переломному 1995 р. 30,2 % - стали збитковими, то в 1998 р. - збитковими були 91,9 % підприємств, а прибутковими усього 1011 із 112421 [1, с. 384].

Ресурсний аграрний потенціал країни використовувався лише наполовину. Не кращі справи були з виробничим потенціалом переробних підприємств. Індекс продукції харчової промисловості у 1998 р. порівняно з 1990 р. становив 38 %, у тому числі -- м'ясо-молочної -- 19 %, цукрової -- 22 %, рибної -- 25 %, а продуктивності праці -- 47 %. Потужності з переробки м'яса використовуються лише на 20,5 %, для випуску продукції з незбираного молока -- на 14 %, з виробництва продовольчих консервів -- на 9 %.

На початку ХХІ ст. було завершено паювання земель сільськогосподарського призначення. Частка приватної власності на землю загалом становила 50,4 %, по землях сільськогосподарського призначення - 72,1 %, по ріллі - 80,5 % [2]. Близько 6 млн. 88 тис. громадян, які одержали у власність 27 млн. 500 тис. га землі, отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), з яких понад 90 % замінили сертифікати на державні акти на право власності на земельну ділянку, створено понад 30 тис. нових агроформувань ринкового типу [3].

В результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності на початку вересня 2005 р. перебувало 49,1 % земель, у приватній - 50,7 %, у власності юридичних осіб - 0,2 %. Тим самим в Україні було створено передумови формування ринку землі, завершено створення критичної маси землевласників [4].

Процеси приватизації земельних ділянок залежали від реформування сільгосппідприємств. На 1 січня 1995 р. було реформовано понад 8,9 тис. колгоспів (94%), змінили форму господарювання 370 радгоспів (16%) та 242 міжгосподарських формувань. На кінець 1997 р. функцінували 6,5 тис. колективних сільськогоспо-дарських підприємств (КСП), 1,2 тис. спілок селян і кооператорів, 175 акціонерних товариств, 35,9 тис. фермерських господарств (які мали 932,2 тис. га землі - 2,3%) [5, с. 129] На початку ХХІ ст. внаслідок реструктуризації КСП було створено багато об'єднань різного типу. У ході реформування на базі 11,3 тис. КСП утворилось 15,8 тис. агроформувань нового типу, в т. ч. зареєстровано 1733 селянських (фермерських) господарств, 3607 приватних підприємства, 7579 господарських товариств, 2137 с.-г. виробничих кооперативів, 269 обслуговуючих кооперативів і 449 інших [6].

Чисельність працівників сільськогосподарських підприємств зменшилась у сім разів: з 4,9 млн. осіб у 1990 р. до 698 тис. осіб у 2009 р. Відповідно чисельність самозайнятих в особистих селянських господарствах зросла з 681 тис. осіб до 2,454 тис. осіб, або в 3,3 рази відповідно [7].

Проте селянство, за відсутності в переважній більшості основних засобів виробництва та грошей, не відчуло себе господарем на землі. Тому невипадково, що 73 % власників сертифікатів і державних актів передали земельні частки (паї) та земельні ділянки в оренду, а за даними Держкомзему України станом на 1 січня 2010 р. із 6914 тис. громадян, які набули право на земельну частку (пай), здійснено трансакції з 1257,5 тис. або 18,2 %, у т.ч. успадковано - 16,6 %, а решта 1,6 - подаровано, обміняно чи продано.

Завершення реформування аграрного сектора економіки шляхом реструктуризації організаційних структур, паювання та приватизації землі і майна у сільському господарстві України призвело до кардинальних змін в існуючих організаційних структурах. Вищеназвані процеси завершилися руйнацією цілісності земельних і майнових комплексів, подрібненням аграрних формувань, «розграбовані» ферми і склади, транспортні засоби і сільськогосподарська техніка, зрошувальні агрегати та ремонтні майстерні. Основні засоби виробництва зникли або були виведені з ладу, а селяни залишились без роботи.

За 1991-2002 рр. тракторів зменшилося з 427,3 до 273,6 тис. шт. (в 1,8 раза), зернозбиральних комбайнів з 105,2 до 57,4 тис. шт. (в 1,8 раза), кукурудзозбиральних комбайнів з 15,3 до 6,3 тис. шт. (в 2,4 раза). Поголів'я великої рогатої худоби (у всіх категоріях господарств) зменшилося з 24,6 до 9,1 млн. голів (в 2,7 раза), свиней - у 2,1 раза, овець - у 8 разів. Зокрема, в сільськогосподарських підприємствах - ВРХ у 5 разів, свиней - в 4,1 раза, овець і кіз - у 20 разів [8].

Усе це негативно позначилося на економічних показниках розвитку сільського господарства. Зокрема, рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва скоротився з 1990 р. з 42,6 до 15,6. Така ж сама тенденція спостерігалася і у виробництві валової продукції сільського господарства: її обсяги зменшилися за зазначений період з 145874,9 млн. грн. до 88768,5 млн. грн. у порівняних цінах 2005 р., тобто більш ніж у 1,6 раза [9].

Серйозно проявились демографічні наслідки аграрної реформи - зросла смертність сільських трудівників, зменшилась народжуваність, прискорюються процеси міграцій і еміграцій, як результат сільське населення невпинно скорочується. Якщо ця тенденція збережеться, то до 2015 р. в сільській місцевості зникне третина населених пунктів, а кількість сільського населення зменшиться на 2,5-3 млн. осіб, що приведе до остаточної руйнації українського села [10].

Встановлено, що життєвий потенціал сільського населення України за 1985 - 2005 рр. зменшився більше ніж на 25 % (зменшення абсолютної кількості, погіршення вікової структури, скорочення тривалості життя). За цей період втрачено 2,7 тис. сіл, або 8,5 % їх загальної кількості [11].

Тому, проблеми аграрних перетворень в Україні стали не стільки економічними, скільки соціальними, і в кінцевому рахунку політичними, бо тут було зайнято майже 25 % робочої сили. Зростаюче «безробіття» в українському селі породжує бідність і міграцію у міста, що в свою чергу приводить до поширення протестних настроїв, зростанню злочинності і соціальних конфліктів. агропідприємство сільський власність

Щоправда, треба визнати, що «мінусова» ситуація з аграрними перетвореннями у 1990-ті рр. була залежною від загальної макроекономічної ситуації в Україні. Курс 1992 р. на лібералізацію цін, без наявності сприятливого матеріально-технічного забезпечення виробництва, міцної національної валюти, ефективної фінансово-банківської системи, законодавства тощо обумовив структурні перекоси в економіці.

Обмеженість економічних можливостей першого Президента України Л. Кравчука та його команди призвела до того, що аграрний сектор виявився «обезточеним» як в частині оборотних коштів, так і в основних фондах. Про це відверто говорив академік П. Саблук: «Становище АПК до критичної межі ускладнила не земельна реформа та справи в напрямі створення нової моделі організації сільського господарства, а насамперед фактори, які знаходяться поза межами цієї галузі» [12, арк. 10]. В цих важких умовах потрібно було виробити стратегію щодо нової ролі держави в новій економічній системі та визначити більш конкретні функції уряду в сфері сільського господарства і агропромислового комплексу в цілому [12, арк. 12].

Загалом, у 1990-2004 рр. державна аграрна політика була спрямована на ринкову трансформацію аграрного сектора, зупинення кризи і стабілізацію сільськогосподарського виробництва. Ця мета здебільшого була досягнута. До кінця 1990-х р. в Україні було формально запроваджено приватну власність в аграрній сфері. Здійснено приватизацію сільгосподарських земель, їх власниками стали майже 7 млн. селян. Колгоспи і радгоспи реорганізовані в приватні господарські структури ринкового типу, закладені основи фермерства і приватного селянського господарювання. Проте був відсутнім механізм, який спонукав би селянина працювати ефективно, з повною віддачею. Дональд Ван Ата (Університет штату Айова) - консультант по розробці проекту аграрної політики в Україні, з цього приводу, слушно зауважив, що приватна власність сама по собі не в змозі розв'язати проблему неефективності економічної системи. На його думку, «... в основі відмінності західної і радянської системи господарювання лежить не стільки приватна власність, скільки похідна від неї приватна ініціатива» [13, с. 3].

Внаслідок поспішних реформаторських рішень другого Президента України Л. Кучми, в Україні були ліквідовані крупні (колективні) сільськогосподарські підприємства. Хоча доцільно було звернутися до світового і вітчизняного досвіду аграрного господарювання. В США, наприклад, на середину 1990-х років, 40% землі обробляли великі сільськогосподарські кооперативи, 30% крупні асоціойовані господарства та 30% - фермерські господарства [14], тоді як в Україні фермерські господарства обробляли всього 2,2% або 906,0 тис. га сільгоспугідь, в той час, як колективні сільгосппідприємства - мали 68,5% всіх земель сільськогосподарського призначення, крім цього у користуванні громадян знаходилося 6600 тис. га сільгоспугідь або 16,2% [15, арк. 183].

Приклад багатьох передових в минулому колгоспів і радгоспів України свідчить, що при відповідному світовому рівні технічної оснащеності, забезпеченні міндобривами, хімічними засобами захисту рослин, паливом, при умілій організації справи, створенні належних побутових умов сільським працівникам, вони отримували не менші врожаї, мали таку ж продуктивність тваринництва, як в США і Західній Європі. Україна за період 1980-1990 рр. виробляла на душу населення більше, ніж розвинуті країни світу, цукру, картоплі і яєць, займала друге місце, після Італії, по виробництву овочів тощо. Зокрема, на одного жителя України у 1996-1990 рр. припадало 918 кг зерна, у т.ч. в в 1989-1990 рр. - понад тонну зерна, поступаючись у Європі лише Угорщині (1,2 тонни). Цукрових буряків на душу населення республіка виробляла 850 кг, м'яса - 84 кг, молока - 472 кг, це при тому, що фізіологічній нормі становили: м'яса - 80 кг, молока - 380 кг) [16, с. 61-67; 17, с. 343 - 363].

Проте, треба визнати, завдяки нормативному і адміністративному тиску з боку президентської команди Л. Кучми вдалося стабілізувати аграрні перетворення, сприяти формуванню приватної власності на землю і майно, забезпечити відповідне нарощування виробництва сільськогосподарської продукції.

Про ефективність великого виробництва свідчить, зокрема вже діяльність нових агровиробничих структур ринкового типу. Так, у 1990 р. на базі колгоспної птахоферми в с. Чорнобай Чорнобаївського району Черкаської області було створено ВАТ «Чорнобай-птиця», директором був призначений ініціатор впровадження нової форми господарювання О. Бєлов. Тут працювало усього 19 осіб. Незважаючи на матеріально-фінансові труднощі, товариство розвивалося. У 2005 р. в ньому працювало вже 124 особи, всі вони стали власниками акцій товариства. Якщо колгоспна птахоферма ледве виробляла за рік 3 млн. яєць, то нинішнє підприємство довело їх річне виробництво до 25 млн. Окрім того, ВАТ «Чорнобай-птиця» стала досить потужним племінним репродуктором інкубаційних яєць м'ясо-молочної породи «Родайланд». У 2005 р. їх вироблено і продано споживачам семи областей України близько 2 млн., ще 0,5 млн. племінних курчат реалізували для домашніх господарств населення [18].

На початку 2000 р. у Бородянці (Київська область) на базі колишнього колгоспу ім. Леніна сформувалось приватне сільськогосподарське підприємство «Колос» (директор - Б. Батов). У 2005 р. воно обробляло 1850 га орендованої землі, які в основному використовувалися для виробництва зерна, картоплі, льону. Розвивалося тут і тваринництво. Підприємство має власну техніку, яка постійно оновлюється, її обслуговує постійний колектив механізаторів. Є й майстерня по ремонту техніки. Це дозволяє своєчасно і на належному рівні проводити усі сільськогосподарські роботи (посівну компанію; обробіток посівів; збирання врожаю) [19].

На Київщині ефективно господарює «Міжнародна агропромислова корпорація». У 2002-2005 рр. на орендованих землях Київської та Черкаської областей, а це 25,8 тис. га, створено 1250 робочих місць (середній заробіток зріс у 2,5 разів), збільшено виробництво зернових у 3 рази (врожайність пшениці становить 75-80 центнерів з га, гороху - 40-46, ячменю - 45-50, кукурудзи - 85-95 центнерів з га), підвищились надої молока у 2 раза (з 2,9 до 4,9 тис. літрів на корову) тощо. Щорічні інвестиції господарства у виробництво і реконструкцію та технічне переозброєння зросли до 15-17 млн. грн. [20]

У с. Баштечки Жашківського району Черкаської області існував колгосп імені Суворова. У 1990 р. врожай зернових становив понад 40 ц/га, цукрового буряка - 500. Господарство виробляло 5 тис. тонн зерна, 200 тонн молока, 350 тонн м'яса, 19200 тонн цукрового буряка. Прибуток досяг 3060600 крб. На оплату праці використовувалося 47-50 % валового доходу, середня заробітна плата становила 326-360 крб. на місяць. За доблесну працю 70 колгоспників були відзначені урядовими нагородами. Серед них двічі Герой Соціалістичної Праці Ю.М. Парубок, кавалери ордена Леніна М.І. Кульбаба, Ю.К. Поліщук та інші.

В процесі здійснення аграрної реформи колгосп був розформований і перетворений у товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Колишні керівники колгоспу були звільнені з роботи. У 1990-х рр. у господарстві змінилося шість керівників. За вказаний час були знесені два корівника, конюшня. Розкомплектовано тваринницькі приміщення, літній табір великої рогатої худоби, дві потужні котельні. Змінювались орендарі і відповідно обсяги орендної плати. Орендні виплати скоротилися майже втричі. Жителі сіл Баштечки і Королевка, які входили до ТОВ, виявили невдоволення таким становищем. Був створений Союз пайщиків (власників земельних і майнових паїв).

З ініціативи Союзу були взяті довіреності від кожного власника майнових і земельних паїв на право голові Союзу заключати договори оренди землі та майна (терміном на 5 років) і контролю за їх виконанням орендатором. Орендатором став колишній голова колгоспу М.А. Зеляк. Він почав своєчасно виплачувати заробітну плату, здійснювати розрахунки за оренду майна і землі [21].

ТОВ «Городище» Луцького району Волинської області, яким багато років керує заслужений працівник сільського господарства А. Никонов, належить до успішних великотоварних сільгосппідприємств. Щороку тут нарощують обсяги виробництва усіх сільгоспкультур, в тому числі кормових. Це сприяє зростанню продуктивності тваринництва. Корови дають в середньому майже 5000 кг молока за рік.

Оскільки поліпшувати якість молока на старих технологіях було недоцільно, то керівництво господарства уклало з німецькою фірмою «Westfalia Surge» угоду щодо встановлення новітнього устаткування. Коштів довелося витратити чимало - один доїльний апарат обійшовся у 600 тис. грн. На фермі встановили і новий холодильник і так звані «шведські столи» для корів. Надоєне молоко не контактує з повітрям, а відразу тече на охолодження. Завдяки сучасному обладнанню, одна доярка обслуговує 50 корів, а оператор машинного доїння - 200. Тому є змога постійно збільшувати поголів'я великої рогатої худоби (на початку 2006 р. в господарстві утримувалося 2000 голів), а також підвищувати їх продуктивність [22].

Скорочення великих промислових високотоварних ферм призвело до різкого зменшення продуктів тваринництва, виробництва молока і, відповідно, споживання його населенням. У 1990 р. споживання молока і молокопродуктів на душу населення становило в Україні 373 кг. За розрахунками вчених, за рік людина має споживати 380 кг молока і молокопродуктів. У 2005 р. це показник в Україні становив 228 кг, тоді, як в країнах ЄС, куди так прагне Україна, - 363 кг. Це досягнуто завдяки тому, що в них існують високотоварні механізовані ферми.

Характерно, що у більшості країн, які входили до складу СРСР (Литва, Росія, Білорусь, Естонія та ін.) не зруйновані колишні колгоспні ферми. Наприклад, в Естонії ферми, де утримується менше 15 корів, не сертифікують, тож вони не мають права продавати переробним підприємствам свою продукцію. Молоко на промислову переробку постачають лише великі механізовані ферми, які сформувалися на базі колишніх колгоспних ферм. Керівники ряду сільгосппідприємств України вивчали досвід Естонії та впровадили його, зокрема Винник М.П. - директор ПСП «Шевченківське» Києво-Святошинського району Київської області [23]

У крупних тваринницьких фермах є можливість ефективно застосовувати новітні технології та використовувати прогресивну техніку. У с. Бурти Кагарлицького району Київської області існує агрофірма «Перемога» - потужне племінне тваринницьке господарство. Тут є близько тисячі корів породи української чорнорябки. Від кожної протягом року отримують 5,5 тис. кг молока. А добовий надій становить 12-13 тонн за жирністю 3,6 - 3,7 %.

Більше десяти років у господарстві користуються молокопроводами, які випускає підприємство у Брацлаві Немирівського району Вінницької області. Саме обладнанням, що воно випускає, у Буртах встановлено два доїльних зали. Кожний розрахований на одночасний прийом 16 корів. Чотири доярки, які працюють по дві позмінно, обслуговують по 400 корів. Передбачено, що вони обслуговуватимуть 700, тобто всіх, які одночасно дояться. Запроваджено науково-обгрунтовані підходи ведення тваринництва, тут мають півторарічний запас кормів, сучасний кормоцех, корм готують для кожної групи корів залежно від продуктивності, щороку майже на 30 % оновлюють дійне стадо [24].

Колективні форми організації праці збережені у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю (СТОВ) «Першотравневе» в с. Шабиринівці Чернігівського району Чернігівської області, директором якого є заслужений працівник сільського господарства України Анатолій Юліанович Ясинський, це, по-суті, його дітище, бо з 1984 р. він очолював колгосп «Перше травня».

У 1987-1993 рр. на чорнобильські кошти тут було зведено 54 будинки (с. Шабиринівка знаходиться у четвертій зоні радіоактивного забруднення). Водночас побудували водогін, проклали газопровід. В процесі проведення земельної реформи в колгоспі здійснено розпаювання і оформлено договори з новими землевласниками. Перед цим кожному було роз'яснено суть реформи.

У 2005 р. СТОВ «Першотравневе» мало 2600 га землі, з яких 2100 га становили орну землю. Поголів'я великої рогатої худоби досягло 1350 голів. Для задоволення м'ясом пайщиків тут вирощують понад 200 свиней. Кожний із них завжди може придбати все необхідне із сільгосппродукці, що виробляється в господарстві. Водночас в господарстві здійснюються соціальні проекти (капітальний ремонт і газифікація школи, матеріальна допомога одиноким людям похилого віку тощо) [25].

В цілому, вихід із кризової ситації в аграрній сфері був би можливий у розумному поєднанні колгоспної (колективної) і фермерської (приватної) форм організації аграрного виробництва. Здійснюючи аграрну реформу, необхідно було докласти всіх зусиль для збереження існуючих продуктивних сил, виробничого потенціалу колгоспів та радгоспів [26, арк. 175; 27, арк. 169; 28, арк. 35].

Останніми роками виникли й розвиваються різні організаційні форми спільного (колективного) використання технічних засобів у сільському господарстві України. За організаційною формою це приватні, акціонерні або державні машинно-технологічні станції (МТС), що утворилися на цілісних майнових комплексах інженерно-технічної служби колишніх КСП або вузько спеціалізованих на базі окремих його підрозділів чи на створенні міжгосподарських (кілька колишніх КСП чи інших сільськогоспо-дарських підприємств, фермерів тощо) обслуговуючих сільськогосподарських МТС. Здебільшого вони надають послуги у вигляді виконання широкого кола механізованих робіт у збиранні зернових, кормових та інших культур, цукрових буряків, внесенні добрив, засобів захисту рослин тощо.

У багатьох випадках такі формування орендують землю у сільсько-господарських товаровиробників для виробництва власної продукції чи об'єднуються на пайових або акціонерних засадах із сільськогосподарськими підприємствами для спільного виробництва.

Акціонерні товариства (відкриті й закриті), які виникли після приватизації підприємств агротехсервісу, сільгоспхімії, райпостачу тощо, створюють свої МТС і механізовані загони. Створюються також міжгосподарські інженерно-технічні центри, кооперативи та інші машинно-технологічні структури [29].

В українське село пішла нова сила - промислові підприємства, інвестори, що запобігають повному крахові сільського господарства. Практика орендування великих земельних масивів промисловими підприємствами має місце у всіх областях України. Інтересами цих структур стають не лише орні землі, а й птахофабики, свинокомплекси, елеватори, переробні підприємства [26, арк. 177].

Так, у Донецькій області сформувалися великі агрофірми при промислових виробничих структурах, які використовують новітні інтенсивні технології. Саме таким шляхом розвивається агрофірма «Шахта імені Засядька» філіалу ТОВ «Іванківське», що на Донеччині. Вона має орні площі 5336 га, із них озима пшениця займає площу 1227 га, ярий ячмінь - 569, горох - 365, соя - 545, цукровий буряк - 507, кукурудза - 850 (100 га засівається гібридними сортами від «Амако»). У агрофірмі є досконала техніка: трактор «Massey Fergusson» і широкоохватна 18-рядна сівалка «Planter». Кількість працюючих складає 80 осіб. У планах розвитку агрофірми - розширити посівні площі до 7 тис. га. Вона домагається отримання статусу насіннєвого господарства [30].

В Україні є численні приклади успішної роботи багатогалузевих агромислових об'єднань, створених в результаті інтеграції підприємств сільського господарства, переробної галузі і торгівлі, серед яких - концерн «Рось» (Київська область), акціонерне товариство «Бердичівське» (Житомирська область); господарські галузеві асоціації: а) створені на базі одного переробного підприємства - «Луч» (Луганська область - на базі м'ясокомбінату), «Волноваська» (Донецька область - на базі молокозаводу), «Ритм» (Чернігівська область - на базі птахокомбінату); б) створені на двосторонній основі - «Бердичіський молокозавод» (Житомирська область), «Яготинський маслозавод» (Київська область), «Донецький міськомолокозавод», «Іркліївський сирзавод» (Черкаська область) та ін. [31, арк. 206 - 209]

Характерно, що ряд вітчизняних сігосппідприємств здобули міжнародне визнання. Серед них акціонерне товариство «Агрофірма Суми-Насіння», яку очолює спеціаліст найвищого класу, талановитий керівник і організатор А.І. Заїка. Вона створена на базі міжгосподарської станції з насінництва багаторічних трав з мережею спеціалізованих насінницьких господарств, яка почала діяти у 1975 р. На початку 1998 р. на базі станції було створено Сумське обласне кооперативно-державне виробниче об'єднання з виробництва насіння багаторічних трав у складі насіннєвої станції - головного підприємства і шести спеціалізованих насінницьких господарств. Після приватизації і наступних реорганізацій об'єднання у березні 1998 р. було засноване вказане акціонерне товариство. Головними напрямами його діяльності стали: вирощування, доведення до посівних кондицій та реалізація насіння сільсько-господарських культур; виробництво, зберігання та реалізація насіння багаторічних і однорічних трав, переробка, зберігання та реалізація сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаної; комерційна і зовнішньо-економічна діяльність та інші.

Насіння трав, яке виробляє і реалізовує агрофірма, вирощується в господарствах Сумської області за спеціальними насінницькими технологіями, розробленими установами України, і адаптованими за місцевих умов. Фірма співпрацює з відповідними господарствами Німеччини, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Італії, Данії. Франції.

Останніми роками агрофірма неодноразово виходила переможцем конкурсів, рейтингів тощо. У 2007 р. в Україні проводилося міжнародні дослідження «Найкращі роботодавці України - 2007». В ньому взяли участь 42 компанії, 15 країн світу загальною чисельністю 27600 осіб. За результатами проведеного дослідження в Україні було визначено 9 переможців у трьох категоріях. У номінації «Малі і середні українські компанії» (чисельність персоналу яких не перевищує 250 осіб і дохід яких не менше 50 млн. євро) перемогу здобули три компанії і серед них на І місці акціонерне товариство «Агрофірма Суми-Насіння» [32].

У грудні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про селянське (фермерське) господарство», в якому визначалися певні умови їх створення. Фермер-ські господарства передбачалося створити без парцеляції колгоспних земельних масивів. Кожний, хто виявляв бажання працювати самостійно, міг створити фермер-ське господарство. Незважаючи на це фермерські господарства розвивалися уповільнено. Серед самих селян не виявилося надто багато бажаючих стати фермерами. Люди звикли до виконання обмежених трудових операцій на основі поділу праці у колгоспах і вони, по-суті, не бажали братися за весь цикл сільськогоспо-дарських робіт. Це призвело до того, що виникли дрібні ферми. Та й місцеві органи державної влади здебільшого гальмували процес виділення земельних ділянок селянам, які виявили бажання стати фермерами, не надавали їм встановлену матеріальну допомогу тощо.

Досвід стверджує, що більшість сучасних сімейних фермерських господарств в Україні, в основному, носять натуральний характер. Це розуміє чимало фермерів, тому вони використовують можливості для створення крупних фермерських господарств. Так, у 1992 р. Є. Чувольський заснував ферму як невелике господарство - 6 поросят, 3 корови, 40 га землі. Розвивалося воно власними силами. Восени 2005 р. вже оброблялось 900 га землі в Орехівському і Васильківському районах Київщини, вирощувалося 200 овець, 150 свиней, 200 гусей, 40 голів великої рогатої худоби [33].

В цілому, фермерство в усьому світі збиткове. В Японії більш ніж 70 % доходів фермерів - це дотації держави, в країнах ЄЕС - більше 50 %, в Канаді - 40 %, США - 25 %. Забезпечують же свої країни продовольством і сировиною великі сільськогоспо-дарські виробництва. В 1980-х рр. у США діяло 2,2 млн. індивідуальних і сімейних ферм, із них біля 110 тис. господарств велось на дольовій спільній основі. В середньому на одне фермерське господарство припадало 180 га земельних угідь. Більше усього в країні дрібних ферм, об'єми продажу яких складали усього 5 тис. дол. на рік, виробляли вони усього 3,2 % сільськогосподарської продукції. Збитки цих ферм на рік складали біля 700 млн. дол. і тільки дотації держави дозволяли їм триматися «на плаву». Великі ж господарства виробляють товарної продукції не менш ніж 500 тис. дол. (в США їх усього 1,4 % від загального числа), виробляють 32 % усієї сільгосп-продукції країни і приносять своїм власникам 21,6 млрд. дол. на рік чистого прибутку [34].

Фермерство, безумовно, треба підтримувати і розвивати, сприяти кожному, хто хоче заснувати та вести свою справу на землі, але було б безвідповідально розраховувати на те, що фермери вже сьогодні чи навіть в найближчій перспективі нагодують Україну. Не можна не враховувати і тих обставин, що в свідомості україн-ських селян глибоко проникла колективістська психологія і ліквідація колективних форм ведення господарства сприймалася ними негативно. Разом з тим, не можна не враховувати і те, що наші ресурси не дозволяють в найближчі роки забезпечити фермерські господарства сучасною технікою, усім необхідним для ведення рентабельного виробництва. До того ж великі капіталовкладення потрібні для будівництва житла, доріг, водопроводів, складських приміщень, переробних виробництв, об'єктів соціально-культурного і побутового призначення. Розвивати сучасну інфраструктуру на селі під силу тільки великим корпоративним (колективним) господарствам, які користуються підтримкою держави. Це ще одна причина, чому селяни негативно відносилися до закликів відмовитись від колективних форм господарювання.

Цікаво, в останній час у США йде процес концентрації капіталу і виробництва в аграрному секторі. Отримують розвиток великі сільськогосподарські корпорації та так звані «аграрні цехи» торгово-промислових кампаній. В аграрну сферу проникає фінансовий капітал. Одночасно йдуть і зворотні процеси, земельні наділи приватної власності невпинно скорочуються - тепер вже біля 40 % усіх земельних площ належить державі. Щорічно припиняють своє існування 40 тис. дрібних фермерських господарств. Як і передбачали американські економісти, до 2000 р. кількість фермер-ських господарств в країні скоротилась до 1,2 млн., при цьому 50 тис. великих формувань виробляли 3/4 усієї сільгосппродукції [40]. У 1989 р. частка продукції малих ферм (від 10 тис. до 250 тис. доларів) впала з 40 % у 1989 р. до 26 % у 2003 р. [35]

Перспективний розвиток фермерських господарств має відбуватися шляхом збільшення розмірів усіх видів сільськогосподарських підприємств до оптимальних розмірів за рахунок оренди земельних часток (паїв) односельчан, які отримали їх у приватну власність і на сьогодні використовують їх неефективно.

Одним з важливих напрямів подальшого розвитку й ефективного функціонування фермерських господарств може бути їх кооперування. Формування нових організаційно-правових форм господарювання на базі особистих селянських господарств слід також проводити шляхом їх об'єднання та інтеграції із сільсько-господарськими та фермерськими господарствами у виробничі сільгоспкооперативи, оскільки це допоможе позбутися багатьох труднощів, пов'язаних з відсутністю необхідної техніки, збільшенням розмірів господарств, застосувати прогресивні технології і дозволить значно зменшити видатки на виробництво, переробку й реалізацію про-дукції, а також більш ефективно і прибутково здійснювати підприємницьку діяльність.

Про необхідність створення умов для укрупнення фермерських (селянських) господарств, до речі, йдеться у ряді праць, присвячених розвитку фермерства в період здійснення столипінської аграрної реформи. Ще на початку ХХ ст. С.С. Абамалек-Лазарєв у брошурі «Как богатеютъ на хуторахъ», опублікованій в 1913 р., навів, зокрема, яскраві приклади ролі Селянського банку в фінансовій підтримці хуторських одноосібних господарств. Багато фактів із цієї праці актуальні й нині, бо дореволюційне хуторянство - це не що інше, як сьогоднішнє фермерство [36].

На сьогодні Україною нагромаджений власний історичний досвід розвитку аграрного сектору, створено оригінальну національну модель аграрної політики, апробовано механізми її формування та реалізації. Проте, сучасна полеміка щодо перспектив розвитку вітчизняного аграрного виробництва, не дивлячись на потужне законодавче, наукове та інформаційне забезпечення проведення аграрної політики в Україні останнього десятиріччя, продовжується. Дискусії ведуться відносно розвитку не тільки майбутнього фермерства та наслідків введення приватної власності на землю та її ринкового обороту, але й наскільки можливе співіснування великих агропідприємств, кооперативів і малих фермерських господарств.

Джон Вундерліх, незалежний консультант Проекту «Земельне питання в Україні», з цього приводу висловився так: «Рецепт побудови ефективного, конкурентноспроможного (на світовому ринку) сільського господарства інший - це створення крупних сільськогосподарських підприємств. Для подолання цього внутрішнього протиріччя між приватною власністю та сільськогосподарським виробництвом необхідно відрізняти дві незалежні змінні: земельну власність і виробничу діяльність» [12, арк. 29].

Отже, де-факто пріоритетним напрямом розвитку аграрного ринку в Україні є формування і діяльність великих корпоративних, кооперативних та інтегрованих форм сільськогосподарського виробництва й агробізнесу. Варто, в цьому контексті, навести відповідь радника Президента України з агропромислової політики В.В. Шепи (березень 1997 р.) на запитання - за ким майбутнє? «Реформування АПК - це, насамперед, зміна форм власності і власника, відмова від кабального держзамовленя, децентралізація управління. Ці моменти і повинні визначити перспективу співіснування певних типів господарств на селі. У процесі створення і становлення нових аграрних формувань особливу роль відіграє агропромислова інтеграція, тобто створення агропромислових асоціацій за участю виробників сільгосппродукції, переробних підприємств і торгівлі. В умовах України перспектива за створенням приватно-орендних підприємств» [37, арк. 178].

Теорія економічного зростання доводить, що основою зростання сільськогосподарського виробництва є три найбільші вагомі фактори - сівозміна, добрива і обробіток. Про вплив форм власності і господарювання на результати виробництва згадана теорія нічого не говорить. Спеціалісти Центру стимулюючого оподаткування (Лондон) у 1994 р. видали пропозиції, що при переході до ринку необхідно вирішити проблему власності трьох основних компонентів виробництва - праця, капітал і земля. По перших двух слід створювати ринок, натомість питання про власність на землю, не є однозначним, тут можливі варіанти і слід бути дуже обережним і обачним. Не завжди в світі економіка ефективна там, де є приватна власність на землю, у світі значно більше країн з відсталою економікою і злиднями, при тій же власності на землю.

Наприклад, на початку ХХІ ст. в Ізраїлі функціонувало приблизно 270 кібуців (комун), в яких мешкає усього 2,5 % населения країни. З іншого боку, ці 2,5 % виробляли більше половини молока і яєць, 40 м'яса і птиці, 80 % хлопка, 67 % картоплі, 98% риби, в середньому - приблизно 40% усієї сільськогосподарської продукції країни. Виробництво максимально механізоване. Кібуцна корова, яку обслуговують комп'ютери, дає 12 тисяч літрів молока на рік. Так що кібуцний варіант сільського господарства виявився дещо успішнішим нашого колгоспного і вважається одним з самих передових і продуктивних у світі. Земля Ізраїлю знаходиться в державній власності, яка контролює систему землекористування шляхом передачі землі в оренду за невисоку плату на колективних або індивідуальних началах на 49 років з можливістю подальшого подовження.

Кібуци і мошави (кооперативи) домінують в ізраїльському сільському господарстві - на їх частку припадає біля 80% аграрної продукції країни, яку вони ділять між собою приблизно в рівній пропорції. Вони обробляють приблизно 70 % ріллі, володіють 74% основних сільськогосподарських фондів країни. Конкуруючи між собою як дві різні форми суспільної організації виробництва, ці дві складові частини кооперативного сектора взаємодоповнюють один одного на основі внутрішньо-галузевого розподілу праці, що склався в країні [38].

В останні роки в Україні з'явилось чимало акціонерних переробних виробничих структур, котрі успішно працюють на внутрішньому та зовнішньому ринках, дбають про виробництво високоякісних виробів та надання послуг за міжнародними стандартами. Однією з таких компаній є закрите акціонерне товариство «Укрпродукт Груп». Воно має у своєму підпорядкуванні мережу промислових підприємств, де за новітніми технологіями виготовляється молочна продукція торгових марок: «Наш молочник», «Наш молочник голландський», «Народний продукт», «Наш сирок», фасоване масло «Вершкова долина», «Французьке», «Масло оригінальне», «Масло класик» та багато інших різновидів, які постачаються у супермаркети Києва, інших міст України, експортуються в країни СНД, Близького Сходу і до Японії.

Компанія має сучасні автотранспортні підприємства, надає замовникам комплекс послуг з організації та подальшої доставки вантажів у будь-яку точку України. У підпорядкованих організаціях та дочірніх фірмах компанії ЗАТ «Укрпродукт Груп» налічується майже дві тисячі працівників, які справно сплачують різні державні податки, роблять солідні відрахування у Пенсійний фонд [39]. Компанія надає благодійну допомогу для розвитку інфраструктури села: фінансує проведення капітального ремонту приміщень школи, клубу, магазину, будівництво газопроводу. Вона бере участь у виконані робіт щодо будівництва соціального житла.

Сьогодні в кожній області працює аграрна біржа, практично в кожному районі створено агроторговий дім, оптовий плодоовочевий ринок та кооператив по наданню послуг підсобним господарствам населення.

Про орієнтацію в аграрній сфері на розвиток крупних сільгосппідприємств свідчить і зосередження в системі Міністерства аграрної політики і продовльства колишніх радгоспів. Крім цього, Кабінет Міністрів України прийняв пропозицію Міністерств агрополітики і оборони і розпорядженням від 20 липня 2006 року передав до сфери управління Мінагрополітики сім військових радгоспів («Вінницький» - с. Петрик Літинського району Вінницької області; «Полісся» - с. Нові Обіходи Немирівського району Вінни-цької області; «Волинський» - с. Верба Володимир-Волинського району Волинської області; «Білоцерківський» - урочище Толстого м. Біла Церква Київської області; «Львівський» - с. Висіч Яворівського району Львівської області; «Чугове» смт Чугове Полтавської області; «Іскра» - с. Велика Гомільша Зміївського району Харківської області) [40].

В цілому, можна констатувати - практично етап пошуку господаря-власника в сільському господарстві завершується. Якщо у 1990-х рр. в рамках аграрної реформи проводилися заходи щодо зміни форм власності та господарювання, то на початку ХХІ століття почався новий етап в розвитку - посилилась увага до формування на базі приватної власності на землю нових за своїм змістом корпоративних (колективних) господарств акціонерного типу, які, на нашу думку, тільки і спроможні перетворити аграрний сектор на високоефективний сектор економіки, звичайно, при умові створення рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання, державної підтримки розвитку конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішніх ринках аграрного виробництва на основі інтеграції і кооперації.

В свій час П.А. Столипін на Гродненському комітеті зазначав, що селянство не може самостійно організувати кращі системи господарювання, для цього потрібна широка програма дій з боку держави [36]. Покладатися на повну саморегуляцію сільськогосподарського виробництва і продовольчого ринку не можна. Тому держава має здійснювати керованість АПК на основі активної фінансово-кредитної політики, усунення цінового диспаритету, ефективної податкової політики, розвитку системи лізингу, страхування, регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо. До того ж сама держава, через свої великотоварні, спеціалізовані, галузеві господарства, повинна бути активним гравцем на ринковому аграрному полі, забезпечувати рівні умови і можливості діяльності усім учасникам аграрного ринку, тим самим забезпечувати економічну і соціальну стабільність, ну і в кінцевому рахунку, відродження і процвітання українського села і його мешканців.

Література

Феномен Украины: реформы 1991 - 2004 гг. Раздел 3. Агропромышленный комплекс Украины. - К.: ЗАТ «Віпол», 2004. -602 с.

Звіт про землі, які перебувають у власності і користуванні станом на 1 липня 2004 року (форма № 2). - К.: Держкомзем України, 2004. - С. 2-3.

Поточний архів Держкомітету України із земельних ресурсів. Текст виступу голови Держкомітету М. Сидоренка на парламентських слуханнях у Верховній Раді України про сучасний стан та перспективи розвитку земельних відносин в Україні. - 2005. Вересень; Федоров М.М. Трансформація земельних відносин до ринкових умов // Стенограма ХІ зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (Київ, 26-27 лютого 2009 р.). - К.: ННЦ «ІАЕ», 2009. - С. 20-30.

Поточний архів Держкомстату України із земельних ресурсів. Довідка про перерозподіл земельних ресурсів в Україні і процесі аграрної реформи. 2005. Вересень.

Саблук П. Особливості аграрної рерформи в Українi / П. Саблук. - К.: Нічлава, 1997. - 304 с.

Інформація до парламентських слухань 15 січня 2003 р. «Про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі». Кабінет Міністрів України. - К., 2002.

Могильний О.М. Державна політика у розвитку сільських територій // Економіка АПК. - 2010. - № 10 (192). - С. 125, 126.

Размещено на Allbest.ru