Концептуальні основи механізму екологічного страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 368:504

Концептуальні основи механізму екологічного страхування

Conceptual basis of the mechanism of environmental insurance

Скорик О.О., к.е.н., доцент кафедри економіки та державного управління Черкаського державного технологічного університету

Вступ

Постановка проблеми. В останні десятиріччя в Україні спостерігається тенденція до зростання шкідливого антропогенного впливу на довкілля. Можливості суспільства з фінансування витрат на ліквідацію наслідків промислових аварій і катастроф у результаті значного економічного спаду об'єктивно зменшуються, а питання екологічної та виробничої безпеки відступають на другий план. За таких умов у країні необхідний дієвий механізм попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, яким є страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища, яке надає змогу акумулювати ліквідні фінансові ресурси, можливості нецільового використання яких зведено до мінімуму.

На превеликий жаль екологічне страхування в Україні ще не набуло поширення, виходячи з наявних ознак: недостатнього рівня нормативно-правового забезпечення, низьких юридичних гарантій відшкодування збитків, завданих забрудненням довкілля та зниження якості природних ресурсів.

Проблеми впровадження екологічного страхування в економіку України є надзвичайно актуальними на сучасному етапі, оскільки їх вирішення має велике значення в створенні передумов для збалансування потреб суспільства й стану та можливостей навколишнього середовища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми екологічного страхування в останні роки знайшли висвітлення у наукових працях таких провідних вчених, як В.І. Андрейцев, Б.М Данилишин, С.С. Осадець, В.С. Приходько, І.В. Шевченко, М.А. Хвесик, О. Царенко та інших. У роботах зазначених авторів розглядаються основні економічні інструменти екологічного страхування. Але системного підходу до обґрунтування фінансово-економічного механізму реалізації екологічного страхування поки що бракує.

Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування механізму екологічного страхування. Для досягнення зазначеної мети необхідно послідовно вирішити такі завдання: оцінити передумови розвитку системи екологічного страхування, визначити економічну сутність екологічного страхування та обґрунтувати складові механізму його забезпечення.

екологічний страхування економіка

Виклад основного матеріалу дослідження

Цілі та принципи екологічної політики в країнах Європейської співдружності полягають в запобіганні забрудненню, зменшенні та максимальній ліквідації його впливу на оточуюче середовище, особливо в джерелах утворення, на основі принципу «винуватець забруднення платить», у забезпеченні ефективного управління ресурсами та у використанні чистої або чистішої технології, що сприяє самовідтворювальному розвитку суспільства. З цього випливає відповідальність підприємств за розроблення та впровадження екологічної політики, цілей і програм, а також ефективних систем екоменеджменту з метою не тільки додержання вимог природоохоронного законодавства, а й обґрунтованого безперервного поліпшення екологічних характеристик діяльності підприємства.

Відповідно до стандартів ЄС в систему управління промисловим виробництвом входить підсистема регулювання впливу підприємств на навколишнє природне середовище - система екологічного менеджменту і аудиту (СЕМА), основним завданням якої є запобігання екологічній загрозі, а також забезпечення збору та розповсюдження екологічної інформації. Останнім часом простежується тенденція, яка виявляється в зацікавленості спрямовувати екологічну політику на добровільне регулювання діяльності підприємств з використанням такого елемента ринкової мотивації, як сприяння цілеспрямованому позитивному зрушенню в поведінці споживача, яке б забезпечувало винагороду підприємствам з надійною практикою природоохоронного управління - екоменеджменту.

За визначенням міжнародних стандартів ІБ0 14000 система екологічного менеджменту та аудиту (СЕМА) представляє собою складову загальної системи управління, яка включає організаційну структуру, діяльність щодо планування, функціональні обов'язки та відповідальність, досвід, методи, процедури і ресурси для формування, здійснення та вдосконалення екологічної політики із застосуванням екологічного аудиту. Таким чином, СЕМА - це системоутворювальний елемент ринкового середовища у сфері природоохоронної діяльності і природокористування.

Наявність в Україні розвиненої промисловості, її висока концентрація в окремих регіонах, пострадянські промислові комплекси, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установ великої потужності, розвинута мережа транспортних комунікацій є факторами, які збільшують вірогідність виникнення аварійних забруднень довкілля та несуть загрозу для людини, економіки і навколишнього природного середовища. У процесі виробничої діяльності виникають протиріччя між людиною і природою внаслідок боротьби людини із стихійними лихами природи та іншими надзвичайними подіями, а також протиріччя, які виникають в самому суспільстві, тобто має місце ризикований характер суспільного виробництва.

Рішення цих питань ускладнюється тим, що адекватні ринковим умовам інститути і механізми вирішення зазначених проблем ще перебувають в стадії формування. Одним з таких механізмів є екологічне страхування, яке представляє собою систему особливих грошових відносин, що посідають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами, а тому йому об'єктивно належить особлива роль в інфраструктурі ринку.

Система екологічного страхування - обов'язкова чи добровільна система страхування екологічних ризиків або майна від екологічного лиха, що має власні правові основи, стандарти, правила, процедури і менеджмент для здійснення еколого-страхової діяльності згідно з державною чи міжнародною екологічною політикою. Екологічне страхування передбачає відповідальність страхувальника (страхової компанії) за ризики, пов'язані з понад нормативним забрудненням навколишнього природного середовища.

Страхування є економічним механізмом, що дозволяє гарантувати фінансове покриття збитку, розподіляти ризики в часі і просторі, а також забезпечувати стимул проведення заходів попередження ризику.

У страховому ризику та заходах його зменшення чи усунення і полягає економічна сутність страхування, яка знаходить своє матеріальне втілення в страховому фонді, що є сукупністю страхових фондів натуральних та грошових запасів.

Специфіку даної економічної категорії характеризують наступні основні ознаки:

- пошкодження чи знищення майна внаслідок випадкового характеру настання страхової події;

- надзвичайність завданого збитку, яка характеризується натуральними та грошовими вимірниками;

- об'єктивна необхідність попередження, подолання наслідків страхового випадку та відшкодування матеріального або іншого збитку.

Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків становить сутність ризику. Поняття «ризик», у даному випадку, використовується як рівень визначеності, з якою можна прогнозувати результат. Визначеність означає, що кожне рішення однозначно призводить до єдино можливого результату. Невизначеність (більш реалістичне передбачення) має на увазі можливість здійснення кількох варіантів з різною імовірністю. У кількісному відношенні невизначеність має на увазі можливість відхилення результату від очікуваного (чи середнього) значення як у меншу, так і в більшу сторону.

За своїм походженням ризики поділяються на природні та антропогенні. Причини природних ризиків - випадкові події та стихійні явища, які не залежать від діяльності людини, тоді як антропогенні ризики виникають лише внаслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей. З постійним розширенням сфери діяльності людини вплив її на появу ризиків стає дедалі відчутнішим. Антропогенні ризики давно є предметом спеціальних наукових досліджень, оскільки їм, на відміну від природних ризиків, які мають статичний характер, притаманна надзвичайна динамічність. Динамізм антропогенних ризиків зумовлюється економічними, технологічними та організаційними змінами, що супроводжують розвиток суспільства.

Найбільш характерним, на нашу думку, антропогенним ризиком є екологічний ризик. До сфери екологічного страхування належить страхування ризику понаднормативних викидів і скидів шкідливих речовин, екологічних збитків внаслідок екологічних катастроф, екологічне страхування нових технологій тощо.

Розміщення потенційно небезпечних виробництв включає врахування фактора соціально- екологічної безпеки населення та підвищення надійності безаварійного функціонування виробничих об'єктів, який до останнього часу ігнорувався, адже процес розміщення підприємств частіше розв'язував відомчі завдання (дати більше продукції, ввести нові потужності і т. ін.). Концентрація виробництва, якщо вона не перейшла певних меж, здатна забезпечити певний економічний ефект. Цей процес призводить до економії поточних і капітальних затрат, які є результатом росту масштабів виробництва. Проте, чим вища щільність потужностей, тим більше деформується природне середовище, тим важчі соціально-економічні наслідки промислових аварій.

Екологічне страхування - це страхування відповідальності підприємств за завдання шкоди довкіллю та третім особам внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища. З іншого боку - екологічне страхування представляє собою механізм захисту екологічних прав громадян, захисту майнових інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, що представляють небезпеку для навколишнього природного середовища.

Західний досвід свідчить, що, якщо наприкінці XX століття переважали державні системи екологічного страхування, то в сучасних умовах, з огляду на різні причини, дедалі більшою мірою орієнтуються на розвиток приватних систем страхування екологічних ризиків.

У нинішніх умовах страхування є найефективнішим механізмом захисту добросовісних набувачів власності, оскільки, по-перше, воно гарантує повне і своєчасне відшкодування збитку від забруднення навколишнього середовища, сприяє зниженню екологічної напруги й зумовлює динамічне зростання обсягу інвестицій, по-друге, значно скорочує обсяг видатків держави на фінансове забезпечення природоохоронних заходів та забезпечує відповідний рівень комплексного страхового захисту і, по-третє, сприяє досягненню певного макроекономічного ефекту, зумовленого інвестиційними процесами, пов'язаними з вкладанням коштів страхового фонду.

Серед основних функцій екологічного страхування можна виділити наступні:

- страхування відповідальності за аварійне забруднення навколишнього середовища (страхування збитків, що можуть виникнути, третіми особами, в результаті екологічних аварій);

- накопичення фінансових ресурсів у страхових фондах;

- відшкодування за рахунок страхових резервів збитків страхувальника, що виникають в результаті аварій на його власному виробництві;

- стимулювання протиаварійних заходів страхувальника за рахунок спеціальних резервів страхових екологічних фондів.

Зазначені функції поєднують економічні інтереси як страховика, так і страхувальника, оскільки перший зацікавлений у мінімізації виплат страхового відшкодування, другий - у скороченні розмірів страхових премій внаслідок зменшенні ризику екологічних аварій.

Фінансову основу екологічного страхування забезпечує система екологічних страхових фондів, до якої входять:

- страховий фонд підприємства;

- фонд взаємного страхування підприємств;

- фонд страхування екологічного ризику.

Така система фондів змушує підприємство самостійно аналізувати ефективність свого функціонування, вибирати оптимальне співвідношення коштів, які йдуть в резерв та на споживання, при цьому реалізується принцип вільного вибору способу резервування фінансових ресурсів на випадок аварії.

Страховий фонд підприємства призначений для реалізації відповідальності за відшкодування частини збитку, відповідальність за який не підлягала передачі страховику. Фонд взаємного страхування передбачає накопичення коштів для тих же цілей, що й у страховика, але з відповідною відмовою від послуг страхових компанії. Страховий фонд підприємств-джерел підвищеного екологічного ризику і фонд взаємного страхування, які створюються галузевими і регіональними об'єднаннями таких підприємств, побудовані за єдиним принципом. Вони створюються з метою відшкодовування екологічного збитку, необхідність в чому виникає лише в результаті судових або інших вимог потерпілої сторони у випадку настання події, тобто аварії, що супроводжується раптовим залповим викидом забруднювачів до навколишнього природного середовища. Розміри внесків і відшкодування збитків із цих фондів визначаються або самим підприємством, або спільним рішенням учасників у кожному конкретному випадку.

В єдиній системі екологічного страхування ці два фонди відіграють допоміжну роль стосовно третього фонду - фонду страхування екологічного ризику страховика. Цей фонд акумулює кошти у страховика (страхової компанії) і забезпечує майнову відповідальність підприємств - джерел підвищеного екологічного ризику за нанесення збитків третім особам і власному виробництву через раптове аварійне забруднення середовища.

Фінансово-економічні взаємовідносини між окремими економічними суб'єктами з розвитком системи страхування катастрофічних і екологічних ризиків.

Механізм реалізації екологічного страхування базується на використанні системи відповідних показників, які відіграють істотну роль у виборі стратегічної довгострокової орієнтації відносин страховика і страхувальника, бо від них залежить вирішення багатьох організаційних питань.

До основних показників екологічного страхування відносяться:

- перелік об'єктів та їхніх груп, які входять до страхового поля страховика з обов'язкового та добровільного страхування;

- ставки страхових премій для кожного об'єкта за видами ризику;

- імовірність аварій на об'єктах та їхніх групах;

- фактична і можлива тяжкість екологічних наслідків, економічний збиток, що завдається залповим забрудненням навколишнього середовища;

- страхові суми;

- страхові тарифи;

- суми страхового відшкодування при настанні страхової події;

- показники фінансової стабільності операцій з екологічного страхування.

Основна частина тарифної ставки створює фонд виплати страхового відшкодування (нетто- ставка). Інша покриває видатки, пов'язані із здійсненням страхування і формує доходну частину страхування.

На страховий тариф в екологічному страхуванні впливають наступні чинники:

- види ризику, які охоплені страхуванням;

- ступінь екологічної небезпеки виробництв на підприємствах, які входять до страхового поля; він враховує як імовірність аварії, так і тяжкість можливих наслідків.

Страхова премія визначається через добуток страхових тарифів та обсягу застрахованої відповідальності. Сума, на яку застрахована відповідальність, визначається в обов'язковому страхуванні в розмірі, що не перевищує величини ймовірного збитку. З огляду на те, що система екологічного страхування покликана вчасно реагувати на претензії третіх осіб щодо відшкодування збитку від аварійного забруднення, доцільно в кожному конкретному регіоні визначити принаймні мінімальну частину збитку, що повинна бути обов'язково відшкодована.

Механізм стягнення платежів і виплати відшкодувань при настанні страхової події реалізується за допомогою звичайної схеми руху коштів на банківських рахунках страхових фондів.

У закордонній практиці в обов'язковому і добровільному страхуванні екологічних ризиків використовують кілька видів страхових договорів і полісів. У разі страхування відповідальності за фізичну та майнову шкоду третій особі, що вимагає Законодавство по боротьбі з твердими відходами, використовують два основні поліси:

- поліс страхування всебічної генеральної відповідальності за шкоду навколишньому середовищу;

- поліс страхування відповідальності за шкоду навколишньому середовищу.

Обидва поліси застосовують у практиці страхування підприємницької діяльності і з погляду страхового покриття. Є дві форми полісів:

- на основі претензій;

- на основі екологічних ситуацій, що склалися при захисті юридичних інтересів споживачів екологічних послуг.

Висновки з проведеного дослідження

Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища, на відміну від інших видів страхування, виконує подвійну функцію, оскільки, з одного боку, воно захищає страхувальника від матеріальних втрат у разі необхідності відшкодування завданої ним шкоди третім особам, а з іншого - забезпечує постраждалим отримання належної їм компенсації.

Екологічне страхування передбачає відповідальність страхувальника за ризики, пов'язані із забрудненням навколишнього природного середовища.

Розвиток системи екологічного страхування в Україні дозволяє:

- зменшити витрати підприємств по задоволенню претензій третіх осіб у зв'язку зі збитком, нанесеним їм забрудненням навколишнього середовища;

- надавати гарантію постраждалим в одержанні належних їм за законом сум відшкодування незалежно від фінансового положення підприємства-забруднювача;

- виконувати функції контролю за здійсненням підприємствами заходів безпеки;

- бути одним із джерел їх фінансування тощо.

Виконання зазначених завдань визначають перспективи подальших досліджень.

Література

1. Закон України “Про внесення змін до Закону України” “Про страхування” від 4.10. 2001 р. // Урядовий кур'єр. - 2001. - № 47.

2. Борисова В.А. Економічні основи природокористування в АПК / В.А. Борисова. - Суми: Вид-во “Довкілля”, 2004. - 356 с.

3. Гапанюк М.А. Передумови та перспективи розвитку екологічного страхування в Україні / М.А. Гапанюк, І. Малько // Фінанси України. - 2005. - № 7. - С. 90-100.

4. Гладченко С.М. Экологическое страхование - надежная форма защиты окружающей природной среды / М. Гладченко // Економіка промисловості. - 2002. - № 1. - С. 144-146.

5. Данилишин Б.М. Економіка природокористування : підручник / Б.М. Данилишин, М.А. Хвесик, В.А. Голян. К. : «Кондор», 2009. - 465 с.

6. Сабадаш В. В. Тенденції сучасної ресурсної політики у забезпеченні еколого-економічної безпеки / В.В. Сабадаш // Механізм регулювання економіки. - 2007. - № 2. - С. 50-59.

7. Шевченко І.В. Екологічне страхування: шлях до ефективності / І.В. Шевченко // Продуктивні сили України. 2010. - № 2-4 (008-010). - С. 94-102.

8. Шпильова В.О. Екологічне страхування та світовий досвід / В.О. Шпильова // Агроекологічний журнал. - 2006. - № 4. - С. 90-94.

1. Law of Ukraine (2001), “On Amendments to the Law of Ukraine “On insurance””, Government kuryer, Kyiv, Ukraine, no. 47.

2. Borysova, V.A. (2004), Ekonomichni osnovy pryrodokorystuvannia v APK “Economic fundamentals of nature in agriculture”, Vyd-vo “DovkiNya”, Sumy, Ukraine, 356 p.

3. Hapaniuk, M.A. and Malko, V.I. (2005), “Prerequisites and prospects of development of environmental insurance in Ukraine”, Finansy Ukrainy, no. 7, рр. 90-100.

4. Hladchenko, S.M. (2002), “Ecological insurance as a reliable form of environment protection”, Ekonomika promyslovosti, no. 1, рр. 144-146.

5. Danylyshyn, B.M., Khvesyk, M.A. and Holian, M.A. (2009), Ekonomika pryrodokorystuvannia [Environmental Economics], textbook, «Kondor», Kyiv, Ukraine.

6. Sabadash, V. (2007), “Trends of modern resource policy to ensure ecological and economic security”, Mekhanizm rehuliuvannia ekonomiky, no. 2, рр. 50-59.

7. Shevchenko, I.V. (2010), “Ecological insurance: the path to efficiency”, Produktyvni syly Ukrainy, no. 2-4 (008010), pp. 94-102.

8. Shpylova, V.O. (2006), “Environmental insurance and international experience”, Ahroekolohichnyi zhurnal, no. 4, рр. 90-94.

Размещено на Allbest.ru