Особливості формування трудового потенціалу в умовах аграрного ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості формування трудового потенціалу в умовах аграрного ринку

Постановка проблеми

трудовий аграрний економіка

Трансформування виробничо-господарських відносин в аграрній сфері, що відбулося в процесі здійснення в Україні аграрної реформи, зумовило внесення суттєвих коректив в інституційне, правове, виробниче та розподільче середовища. Як наслідок, відбулася масштабна реструктуризація сільськогосподарських підприємств на основі лібералізації господарських відносин, зміни форм власності й організації тощо. Одним із елементів, що чи не в найбільшій мірі піддався таким змінам, став трудовий потенціал агроформувань. Значний вплив на описані вище процеси мала загальноекономічна ситуація, що в значній мірі характеризувалася кризовими проявами, скороченням обсягів виробництва, низькою інвестиційною активністю та нестабільністю. В таких умовах трудові відносини, спрямовані на формування, розвиток та повноцінне використання трудових ресурсів вимагають додаткового дослідження та обґрунтування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми ідентифікації сутності трудового потенціалу відповідно до ринкових умов, визначення особливостей його формування та ефективного використання в умовах аграрного ринку є досить широко висвітлені у вітчизняній науковій літературі. Так, зокрема, до найбільш ґрунтовних праць у даній сфері належать роботи таких вчених, як: І. Бажан, Д. Богиня, Т. Давидюк, В. Дієсперов, М. Жибак, А. Онсович та інші науковці. Проте, в результаті проведення аграрних реформ, трудовий потенціал аграрних підприємств потребує додаткових досліджень на предмет відповідності його теоретичного значення - практичному розумінню. Додаткового висвітлення потребує також визначення впливу ринкових трансформацій на стан досліджуваної категорії.

Постановка завдання. Метою дослідження є встановлення теоретичної сутності трудового потенціалу з різних точок зору, визначення його взаємозв'язку із трансформаційними процесами, що відбулися в аграрному секторі економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження

Критичне значення праці, з точки зору економіки та менеджменту, пов'язується із її носієм - людиною, що за своєю природою є унікальною істотою. Так, поширеною в економічній літературі є думка про те, що “саме люди - єдиний елемент, який здатний створювати вартість, а обладнання, сировина, енергія - це лише інертні потенціали, які за своєю природою нічого додатково не створюють і не можуть створити, поки людина не використає ці потенціали, змусивши їх працювати” [1, с. 134]. В той же час, вона є тим елементом економічних систем, що із найбільшими труднощами піддається управлінню. Тобто, трудова діяльність невідривно пов'язана із самою людиною, визначення якої неможливе без урахування суб'єктивних чинників. Дані чинники, у свою чергу, погано піддаються формалізації та істотно ускладнюють роботу дослідника [2, с. 167].

В теорії економіки та менеджменту “трудовий потенціал” в процесі еволюції розглядався у взаємозв'язку із такими поняттями, як робоча сила, трудоактивне населення, економічно активне населення, трудові ресурси, людський капітал (рис. 1). На кожному етапі розвитку його методології вчені виділяли як домінуючу ту, чи іншу його характеристику, в результаті чого на сьогоднішній час виділено низку підходів до його трактування.

У вітчизняній літературі розцінювання економічного явища з точки зору його можливостей з наукової точки зору вперше було обґрунтовано в 60-х роках ХХ ст. В цей період С.Г. Струмілін використав термін “економічний потенціал”, під яким він розумів “виробничу силу праці всіх працездатних членів суспільства” [3]. Проте, його активне дослідження та обговорення розпочалося з кінця 70-х років - початку 80-х років. Як самостійна категорія “трудовий потенціал” з'явився на початку 60-х рр. ХХ століття завдяки розвитку соціології та психології, утвердження біхевіористської школи менеджменту. Причинами цього стали зміни, пов'язані із посиленням ролі трудової діяльності в контексті науково-технічного процесу, загострення демографічних проблем (сповільненням темпів відновлення робочої сили), обмеженості поняття “трудові ресурси” в умовах загострення конкурентної боротьби, в тому числі й на ринку праці. Тому, ми погоджуємося із твердженням Т. Давидюка про те, що “введення поняття “трудовий потенціал” спричинило необхідність перегляду поглядів на значення у виробничому процесі людини, визнання ролі інтелектуального й освітнього потенціалу, накопиченого в суспільстві” [4, с. 32].

За наступні періоди трактування цієї економічної категорії відбувалося в межах декількох основних підходів, які по-різному формувалися та трактувалися вченими. Так, А. Онсович [5] узагальнив три класичних підходи до визначення трудового потенціалу (політекономічного, соціально- демографічного, трудоресурсного), на основі яких в наш час формуються новітні концепції (соціально- трудового потенціалу та трудозбереження). Сутність перших трьох полягає у наступному:

- політекономічного - розглядає “сукупного” працівника в єдності з продуктивними силами як форму втілення особистого фактора виробництва або людського фактора;

- соціально-демографічного - відповідно до нього основний акцент робиться на оцінюванні та відтворенні трудового потенціалу, в тому числі й за рахунок врахування ролі та місця окремих поколінь у його функціонуванні;

- трудоресурсного - під трудовим потенціалом мається на увазі працездатне населення, яке отримало певну професійно-кваліфікаційну підготовку та застосовує працю в межах економічної системи з урахуванням технологічної та технічної оснащеності.

С. Баранцева та О. Бокова [6], а також Т. Фоміних [7], узагальнюючи погляди на сутність трудового потенціалу, запропонували шість наукових напрямів щодо змістовної інтерпретації трудового потенціалу, серед яких: ресурсний, системний, факторний, етимологічний, політекономічний, демографічний. Така класифікація, на наш розсуд, в найбільшій мірі відображає комплексний характер аналізованої категорії. Проте найбільш об'єктивну та детальну класифікацію підходів до трудового потенціалу здійснила Л. Шевчук [8], яка проаналізувала визначення сутності дефініції “трудовий потенціал” провідними вченими галузі та подала наступну класифікацію підходів до її трактування: демографічний, соціально-демографічно-політекономічний, демографічно- економічний, трудоресурсний, ресурсно-економічний, політекономічний, регіональний економічний, соціально-економічний, соціально-економіко-технологічний, ресурсно-виробничий, ресурсно-маржинальний. Як бачимо, науковець здійснила групування ознак трудового потенціалу, що пропонувалися авторами у власних визначеннях. В результаті вона дійшла до висновку, що існуючі трактування аналізованої категорії надзвичайно важко звести до єдиного універсального визначення навіть у межах запропонованих нею підходів. Тому, обґрунтування визначення трудового потенціалу, що використовується провідними науковцями варто подавати із прив'язкою до визначеного підходу чи наукової школи.

В загальному ж вираженні, політекономічний підхід враховує ступінь використання працівників, відображає ефективність суспільної праці, результативність функціонування суспільного працівника як системної категорії. Системний підхід розглядає трудовий потенціал як певну структуровану сукупність елементів, що взаємодіють між собою. Трудоресурсний (ресурсний) підхід охарактеризовує трудовий потенціал з точки зору кількості економічно активного населення та наявності у нього певних якостей, що, по своїй суті досить повно характеризує трудовий потенціал. В дечому схожий із попереднім демографічний підхід, який, проте, значно зміщує акценти на такі демографічні показники, як тривалість життя населення, його вікову структуру тощо.

Дещо осторонь він інших сформувався факторний підхід, який акцентує увагу на окремих ключових факторах формування та розвитку персоналу. Не зважаючи на значні відмінності між проаналізованими підходами, їх всіх об'єднує один недолік, що випливає із неврахування етимогічної сутності власне терміну “потенціал” як сукупності можливостей, що можуть бути використані.

Тому, на наш погляд, найоптимальнішим в процесі дослідження трудового потенціалу є акцентування основної уваги на етимологічному підході, що вивчає трудові можливості населення. Відповідно до цього, пропонуємо наступне визначення трудового потенціалу: це сукупність можливостей застосування праці в умовах соціально-економічної діяльності, що залежить від параметрів трудових ресурсів, рівня їх освіти, кваліфікації, морально-духовних цінностей, рівня технічного оснащення праці та способу її організації.

Таким чином, підвищення рівня трудового потенціалу та ефективності його використання передбачає покращення як стану трудових ресурсів, так і покращення їх якісних характеристик із одночасним забезпеченням технічного оновлення виробництва та вдосконалення менеджменту, причому основні зусилля щодо оптимізації якісних параметрів трудового потенціалу підприємств спрямовуються на його основні елементи.

Ринковий характер взаємодії в межах процесів, пов'язаних із формуванням і використанням трудового потенціалу, зумовлює товарний характер відносин. В результаті цього трудова діяльність працівників поруч із їхніми характеристиками розглядаються з точки зору їх купівлі-продажу. Тобто виникає ситуація, в межах якої робоча сила, точніше її потенційні можливості розглядаються як товар, купівля якого сприятиме отриманню прибутку в майбутньому.

Варто відмітити, що становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки України мало свої особливості, зумовлені специфікою аграрної реформи. Її здійснення забезпечило значні земельні трансформації, на основі яких відбулася зміна структури аграрного підприємництва за рахунок приватизації та розпаювання землі. Результатом цього процесу стало формування на базі приватної власності на землю і майно господарських структур ринкового типу: від дрібнотоварних селянських господарств до потужних агрохолдингів [9, с. 39]. Відповідно до цього виникла значна диференціація потенціалу селян, зайнятих у господарських структурах різного типу.

Сутність соціальних та економічних трансформацій, що відбулися в сільському господарстві розкривається через формування нової ідеології виробничо-господарських відносин, в результаті яких товаровиробники отримали свободу вибору форм господарювання. Проте реалізація цієї ідеології, як показують дослідження, була неефективною та часто не врахувала особливостей соціально- економічного стану окремих регіонів. Зокрема, відмітимо неефективну структурну перебудову системи виробництва, що супроводжувалася пристосуванням наявної виробничої бази сільського господарства до нових економічних умов, які, однак, відбувалися без врахування високого рівня зношеності основних засобів шляхом роздробленням природних ресурсів, руйнування інтеграційного ланцюга “виробництво - переробка - обіг - споживання”, порушення функцій науково-технічного прогресу тощо. Поряд з цим, сутність ринкових перетворень в сільському господарстві була покликана забезпечити формування такого механізму взаємодії в межах виробничо-господарських систем, що будь-які організаційні чи управлінські зміни в них повинні були працювати на збільшення обсягів і підвищення якості життя кожної людини. Тому у запропонованих програмах цього напрямку передбачається створення нових виробничих потужностей при одночасному згортанні та ліквідації неефективних і неконкурентоспроможних виробництв, забезпечення ефективного використання на цій основі економічного, ресурсного, науково-технічного потенціалу регіонів.

Протягом останніх років ситуація у сфері використання трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах та їх розподіл за сферами прикладання праці значно змінилася. Відбулося значне скорочення працюючих за наймом та зросла кількість за іншими видами та формами зайнятості незайнятих громадян та безробітних. На сьогоднішній день в сфері сільськогосподарського виробництва відбуваються інтеграційні процеси, спрямовані на укрупнення земельних банків в межах так званих агрохолдингів. Це супроводжувалося суттєвим покращенням техніко-технологічного стану аграрного виробництва і, відповідно, заміщенням трудових ресурсів машинами.

Зазначені процеси за своєю логікою, по суті, сприяють підвищенню рівня реалізації трудового потенціалу в таких аграрних утвореннях за рахунок підвищення продуктивності праці, набуття нових технологічних навичок тощо. Проте, як показують емпіричні дослідження, описане вище має вкрай негативний соціальний та економічний вплив на структуру зайнятості сільського населення в цілому. Вивільнені працівники збільшують частку безробітних і часто стають суб'єктами міжнародної трудової міграції.

Поряд із цим, з точки зору трудового потенціалу відбувається фактично його нарощення. Тобто, частка нереалізованих (потенційних) трудових навичок, вмінь та кваліфікації збільшується і в умовах розвиненої економіки вони могли би бути застосовані в іншій сфері економічної діяльності. Проте, в умовах глибокої системної кризи вивільнений потенціал розсіюється, емігрує, а часто і деградує. Таким чином, сучасні аграрні перетворення характеризуються нетиповими та нелогічними процесами, в результаті яких покращення техніко-технологічного оснащення праці призводить до зменшення трудового потенціалу села.

Висновки з проведеного дослідження

Глибоке теоретичне переосмислення поглядів щодо сутності трудового потенціалу в системі сучасних економічних відносин корегує його наукове значення, акцентуючи увагу на тій ролі, яку він повинен відігравати. Відповідно до цього, трудовий потенціал розглядається як структурний елемент в системі економічних категорій використання людської праці, що вимагає його оптимізації у комплексі з іншими пов'язаними категоріями. В умовах ринкових трансформацій в аграрному секторі трудовий потенціал набув нових параметрів, більшість із яких мають непродуктивний та деструктивний характер, тому потребують корегування, спрямованого на забезпечення гармонійного розвитку аграрних підприємств та сільських територій. Таке завдання складає науковий інтерес і є предметом для подальших досліджень.

Література

1. Стюарт Т.А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организаций / Т.А. Стюарт, перевод с англ. В. Ноздриной. - М. : Поколение, 2007. - 368 с.

2. Новак І.Н. Соціальна реконструкція: зайнятість населення, ринок праці та послуг / І.Н. Новак // Социально-экономические аспекты промышленной политики. - Донецк: Ин-т экономики промышленности НАН Украины, 1998. - С. 174-184.

3. Струмилин С.Г. К вопросу об изменении народного благосостояния / С. Г. Струмилин. // Вопросы статистики. - 1954. - № 5. - С. 12-28.

4. Давидюк Т.В. Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, людський капітал: взаємозв'язок категорій / Т.В. Давидюк // Вісник ЖдтУ, 20о9. - № 1 (47). - С. з0-35.

5. Онсович А.Л. Трудовий потенціал сфери освіти: складові та чинники формування [Електронний ресурс] / А.Л. Онсович // Економічні науки. Серія: Регіональна економіка. Зб. наук. праць. - 2010. - № 4 (7).- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/en_re/2010_7_4/18.pdf

6. Баранцева С.М. Трудовий потенціал підприємства: теоретичний аспект / С.М. Баранцева, О.В. Бокова. // Торгівля і ринок України: темат. зб. наук. пр. Вип. Зо, т. 2, 2010. - С. 220-226.

7. Фоміних Т. Аналіз компонентної структури регіону / Т. Фоміних // Економічний вісник Донбасу. - 2011. - № 2 (24). - С. 58-62.

8. Шевчук Л.Т. Методико-соціальні аспекти використання трудового потенціалу: регіональний аналіз та прогноз / Л.Т. Шевчук. - Львів, 2003. - 489 с.

9. Волошин Р. Розвиток аграрного підприємництва в контексті земельних трансформацій / Р. Волошин, Л. Заставнюк // Економічний аналіз. - 2010. - № 7. - С. 39-41.

10. Бажан 1.1. Економічна природа та сутність категорії “трудовий потенціал” / 1.1. Бажан // Вісник БУМБ, - 2010. - № 2 (10). - С. 84-89.

11. Жибак М. Соціально-економічна сутність аграрного трудового потенціалу сільських територій / М. Жибак // Економічний аналіз. - 2009. - Випуск 4. - С. 31-36.

12. Богиня Д.П.Основи економіки праці : навч.посіб./ Д.П.Богиня,О.А.Грішнова.-К.:Знання-Прес,2000. - 313 с.

13. Дієсперов В.С. Сільськогосподарська праця в нових умовах / В. С. Дієсперов. - К. : ІАЕ УААН, 2000. -186 с.

Размещено на Allbest.ru