Трансформація соціально-трудових відносин в контексті суспільного розвитку: теоретико-методологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Постановка проблеми. Ключовим елементом будь-якої економічної системи є соціально- трудові відносини (СТВ), оскільки саме від їх характеру та рівня розвитку залежить якість трудового життя, соціальна злагода в суспільстві, продуктивність праці. Для сучасного етапу розвитку суспільства характерні суттєві зміни, що пронизують всі сфери життєдіяльності людини, зокрема спричиняють зміни в характері та змісті праці, зумовлюють трансформацію СТВ. На кожному рівні розвитку СТВ змінюється склад суб'єктів і предмету, міра соціалізації відносин між працею та капіталом, ступінь демократизації суспільства і, відповідно, відбувається трансформація СТВ. У зв'язку з цим, потребують подальшого дослідження характерні ознаки змін, що відбуваються в системі СТВ, відповідно до соціально-економічних змін з метою виявлення позитивних та негативних трендів, вибору адекватних методів регулювання СТВ та механізмів попередження ймовірних негативних наслідків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок в розвиток теорії СТВ зробили такі вітчизнянівчені, як Д. Богиня, В.Геєць, О.Грішнова, А.Колот, Е. Лібанова, Н. Лук'янченко, Г. Назарова, В. Новіков, О. Новікова, В. Онікієнко, І. Петрова, М. Семикіна, Л. Шаульська, С. Цимбалюк та ін. До іноземних авторів, які досліджували теоретичні та прикладні аспекти даної проблематики, належать: Д Белл, В. Іноземцев, К. Макрс, У. Ростоу, О. Тоффлер, Й. Шумпетер та ін. Проте й досі залишаються малодослідженими питання, пов'язані з трансформаційними процесами СТВ в умовах соціально-економічних змін.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз концепцій розвитку суспільства для виявлення факторів, що зумовлюють зміни в системі СТВ, визначення характеру цих змін на різних рівнях СТВ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Формування концепції розвитку СТВ відбулося під впливом таких теорій соціально-економічного розвитку: системно-синергетичної парадигми, формаційного та цивілізаційного підходів, теорії циклічного розвитку, теорії економічного розвитку, теорії економічного росту, теорій постіндустріального, інформаційного суспільства й економіки знань, теорії лінійних стадій розвитку.

Формаційний підхід передбачає, що людство рухається від однієї стадії до іншої, більш високої і, у такий спосіб, ніби піднімається сходами прогресу. К. Маркс виділяв три суспільно-економічні формації: первинну (первісну, архаїчну); вторинну (економічну, засновану на приватній власності); третинну (комуністичну). Історичний розвиток постає як послідовна зміна суспільно-економічних формацій [5, с. 10].

Незважаючи на марксистську теорію формації, низка дослідників підтримує саму ідею виділення стадій у світовому історичному процесі. На думку О. Тоффлера, виділяються три основні стадії («хвилі») розвитку людства: аграрна, індустріальна, постіндустріальна. Сьогодні ми спостерігаємо третю хвилю змін, що не менш глибока, ніж промислова революція, але протікає значно швидше. Світ вступає в стадію постіндустріального інформаційного суспільства [7, с. 62-64].

Пік активності наукових досліджень у цій галузі припав на другу половину ХХ ст. Американський соціолог У. Ростоу запропонував соціально-економічну концепцію історичного розвитку, яка нерідко характеризується як ґрунтовніша сучасна теорія економічного розвитку. Процес економічного розвитку суспільства охоплює п'ять стадій: традиційне суспільство, передумови для сходження, сходження, індустріальне суспільство, масове споживання. В 70-х У. Ростоу запропонував виділяти шосту стадію економічного розвитку - стадію пошуку якості життя, на якій провідними секторами економіки стає сфера послуг [10, с. 4-16].

Для визначення факторів, які впливають на рівень розвитку СТВ, важливо дослідити характерні ознаки постіндустріального суспільства.

Кожному рівню СТВ (рис. 1) притаманні свій специфічний предмет цих відносин, суб'єкти та взаємозв'язки між ними.

Рис. 1. Рівні соціально-трудових відносин

Джерело: [4]

Важливою складовою відносин у сфері праці є їхній предмет, для якого характерна багатоплановість соціально-економічних явищ та процесів.

Предмет індивідуальних відносин у сфері праці - це певні аспекти трудового життя працівників. Індивідуальні відносини у сфері праці - це відносини на рівні: «працівник - роботодавець», «працівник - працівник», «працівник - керівник структурного підрозділу» тощо. Предметом колективних (групових) соціально-трудових відносин на рівні підприємства загалом є як складники кадрової політики - оплата праці, оцінювання персоналу, розвиток персоналу тощо, так і інші питання соціально-економічного спрямування, розв'язання яких прямо чи опосередковано впливає на якість трудового життя (розвиток соціально-побутової сфери, охорона довкілля тощо). Колективні відносини мають місце тоді, коли їхніми суб'єктами виступають певні інституціональні структури роботодавців і найманих працівників, їхні групи або окремі колективи, органи державної влади та місцевого самоврядування. Комбінованими відносинами у сфері праці є взаємозв'язки, що мають місце, наприклад, між окремим працівником і органом державної влади та місцевого самоврядування, між роботодавцем і певними державними інституціями, між працівником та об'єднанням роботодавців [4, с. 16-27].

Розглянемо основні сучасні концепції розвитку суспільства для того, щоб виокремити його тенденцію, що вплинули на характер, зміст праці та систему СТВ.

Домінуючою в сучасному суспільстві парадигмою розвитку суспільства є концепція постіндустріального суспільства, що була запропонована Д. Беллом і викладена в книзі «Грядуще постіндустріальне суспільство». В основі концепції постіндустріального суспільства лежить поділ усього суспільного розвитку на три етапи: аграрне (доіндустріальне), індустріальне та постіндустріальне. Поряд зі зростаючою часткою сфери послуг у національному виробництві, Д. Белл головною ознакою постіндустріального суспільства визначав зростаючу роль інформації та знань у процесі виробництва [1, с. 171].

Як підкреслює відомий дослідник проблем постіндустріального суспільства В. Іноземцев, перехід до нового соціуму означає насамперед зміну мотивації діяльності самої людини. Необхідно зауважити, що побудова постіндустріального суспільства можлива лише на базі розвиненої економіки, яка б забезпечувала розширене суспільне відтворення. Творчість виступає як основна нематеріальна ознака постіндустріального суспільства [2, с. 105].

З концепцією постіндустріального суспільства тісно пов'язане поняття «інноваційна економіка». Теорію інноваційної економіки було започатковано Й. Шумпетером ще на початку XX ст. У своїй праці «Капіталізм, соціалізм і демократія» вчений зазначив, що в основі економічного зростання лежать розвиток інститутів, підприємництва та технологічні зміни. Він стверджував, що творче руйнування є критичним для капіталізму [9, с. 75].

Характерні зміни, притаманні постіндустріальному суспільству, впливають на різні рівні СТВ. У зв'язку з цим вважаємо, що потрібно виокремити три основні групи ознак, які впливають на предмет СТВ на різних рівнях (рис. 2).

Основні групи ознак постіндустріального суспільства

V..+..

Рис. 2. Основні групи ознак, які впливають на предмет СТВ на різних рівнях

Джерело: складено автором на основі [1; 2; 9]

Історія виникнення концепції «інформаційного суспільства» бере свій початок з робіт Ф. Махлупа, який ввів поняття «індустрія знань», до якої відніс п'ять секторів інформаційної діяльності у суспільстві: освіта, наукові дослідження розробки, засоби масової інформації, інформаційні технології та інформаційні послуги. На думку автора, близькими до поняття «економіка знань» є «інноваційна економіка», «високотехнологічна цивілізація», «суспільство знань», «інформаційне суспільство» [6, с. 110].

Наведемо порівняльну характеристику індустріальної економіки та економіки знань для відображення змін, що в подальшому вплинули на СТВ (табл.1).

Таблиця 1. Порівняльна характеристика індустріальної економіки та економіки знань