Державне регулювання розвитку сільського зеленого туризму з метою диверсифікації підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання розвитку сільського зеленого туризму з метою диверсифікації підприємницької діяльності

Постановка проблеми. Для організації та розвитку сільських територій України стратегічно важливо швидко подолати відставання у сфері сільського зеленого туризму, що може відіграти роль каталізатора структурної перебудови сільської економіки, забезпечити демографічну стабільність та розв'язання нагальних соціально-економічних проблем у сільській місцевості, а також у прискореному темпі реалізувати наявний багатий туристичний потенціал шляхом проведення виваженої політики державного регулювання туристичної діяльності, зокрема, і на регіональному рівні.

Сільський зелений туризм - необхідний вид діяльності як для відпочиваючих, так і для господарів - селян, сільських громад, регіонів і держави в цілому, сприяє розвитку багатьох пов'язаних з ним галузей економіки. Варто зазначити, що сфера туризму, як багатогалузевий комплекс, має потребу в координації своєї господарської діяльності набагато сильніше, ніж будь-яка інша. Однак надмірна державна присутність і регламентація руйнує прояв підприємницької ініціативи, що лежить в основі становлення ринкових відносин у галузі. Тому формування державних інститутів та економічних важелів управління туризмом, регулювання його розвитку є досить складним процесом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню питання державного регулювання туристичної діяльності на рівні сільських територій приділяло уваги багато дослідників, зокрема: Ю. Алексєєва, В. Биркович, М. Борущак, О. Гуслякова, А. Захарова, І. Кравчук, О. Музиченко-Козловська, Цьохла С. та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на наявність досить великої кількості наукових досліджень, сфера державного регулювання й досі не є достатньо ефективною. Більшість актуальних питань в сфері туризму на сьогодні є недостатньо врегульованими або й в цілому залишаються поза увагою державних органів влади.

Метою статті є удосконалення державного регулювання та управління розвитком сільського зеленого туризму для удосконалення організації сільських територій, диверсифікації діяльності та підвищення рівня життя сільських жителів.

Виклад основного матеріалу. У світовій системі господарства туризм сьогодні посідає провідні позиції. За оцінками Всесвітньої туристичної організації (ВТО), вже наприкінці 2000 р. туризму відводилося перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів та послуг. На туризм припадає близько 12% загальносвітового валового продукту та 7% світових інвестицій. Безпосередньо у світовій сфері туристичних послуг зайнято понад 260 млн. осіб, що становить 10% працюючих. Більше як у 40 державах туризм є головним джерелом поповнення бюджету, а ще у 70 - однією з трьох основних статей. За даними ВТО, загальна кількість туристів (міжнародних і внутрішніх) з урахуванням екскурсантів становить понад третину населення земної кулі.

Сьогодні туристична галузь в Україні є п'ятою за значенням складовою поповнення бюджету, а в перспективі її питома вага в поповненні бюджету країни може значно зрости. Розвиток туризму в Україні діалектично пов'язаний з розвитком таких секторів економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку та туристичного призначення тощо, і може відіграти роль каталізатора структурної перебудови економіки.

Вивчаючи принципи державного регулювання та управління туристичною діяльністю, у т.ч. й на сільських територіях, можна виділити сукупність характерних позицій, які присутні на світовому туристичному ринку в даний час: жорстке податкове регулювання всіх аспектів розвитку туризму в країні; об'єднання сфери туризму із суміжними галузями господарства в структурі комбінованого міністерства; м'які підходи до регулювання та координації туристичної діяльності органами національної туристичної адміністрації; байдужність до туризму, як до соціального та економічного явища на рівні сільських територій та аграрної моделі господарювання.

Таким чином, зараз існують різні організаційні системи управління туризмом, у т.ч. сільським зеленим - від самостійних або спільних міністерств до національних адміністрацій, прямо підлеглих урядові. Крім того, деякі країни світу здійснюють керування туристичною діяльністю тільки на рівні регіональних органів державної влади, інші - не мають державних важелів регулювання сферою туризму взагалі [1, с. 67]. Різноманітність цих форм пояснюється специфікою соціально-економічних і політичних умов розвитку окремих держав, ступенем значимості туризму в національній економіці, рівнем розвинутості ринкових відносин, масштабами туризму в різних країнах.

Проте можна твердити, що в міжнародній практиці сформувалися чотири основні моделі державного регулювання у сфері туризму [2, с. 66]. Сутність моделювання полягає у визначенні ступеню державного втручання в організацію діяльності туристичної галузі. Так, перша модель передбачає створення самостійного міністерства туризму, яке наділяється великими повноваженнями щодорозвитку даної сфери. У кожній наступній моделі вплив центрального органу виконавчої влади на туристичну галузь зменшується, аж до його повної відсутності в деяких країнах.

За результатами власного дослідження системи державного регулювання у сфері туризму більшості країн світу зроблено висновок, що найрасповсюдженою є друга модель, яка передбачає створення комбінованого міністерства, що поєднує туризм із суміжними галузями - 41% країн світу обирають саме її. Третина держав (31%) дотримуються третьої моделі, за якої центральним органом виконавчої влади у сфері туризму може бути або багато - профільне міністерство, або державна структура (адміністрація, комітет, департамент), що прямо підпорядкована урядові. Кожна п'ята (21%) країна світу має окреме міністерство туризму, тобто знаходиться на першій моделі, і лише 7% держав не займаються регулюванням туристичної галузі на рівні центральної державної влади [3, с. 137].

Сільський зелений туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку сільських територій країни, що визначає державну увагу і проведення стимулюючої державної туристичної політики, спрямованої на розбудову індустрії туризму відповідно до європейських стандартів. Державне регулювання туристичної діяльності здійснюється з метою:

- забезпечення прав громадян на відпочинок, відновлення та зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

- захисту прав і законних інтересів туристів і суб'єктів туристичного бізнесу;

- відновлення та збереження цілісності потенціалу туристичних ресурсів України, їх раціональне використання й охорона під час планування та забудови територій, на яких розташовано об'єкти туристичних відвідувань;

- створення сприятливих умов для вдосконалення й розвитку індустрії туризму, підтримки пріоритетних напрямів туристичної діяльності у сполученні з сільськогосподарською діяльністю;

Пропозиції щодо удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму

- підтримка сільських громад, приватного бізнесу, громадських спілок в організації сільського зеленого туризму, його інвестуванні та впровадженні соціальних інновацій.

До основних напрямів державної туристичної політики в Україні належать: захист прав подорожуючих; захист інтересів виробників вітчизняного туристичного продукту; всіляка підтримка внутрішнього та в'їзного туризму [4, с. 80]. Це може проявлятися у формі прямих інвестицій у формування туристичної інфраструктури; наукового та рекламно-інформаційного забезпечення просування національного туристичного продукту на світовому ринку; податкових та митних пільг, стимулюючих надходження інвестицій, у т.ч. на рівні агроосель.

Для того, щоб туристична індустрія України як в цілому в державі, так і в окремих регіонах зайняла чільне місце в економічному зростанні, необхідно вирішити на державному рівні ряд таких першочергових завдань:

- створити службу моніторингу, обліку й охорони та контролю туристичних ресурсів;

- створити маркетингові структури визначення попиту, пропозиції та реклами туристичної діяльності, реалізації туристичного продукту;

- розробити програми розвитку індустрії туризму кожної області та планів капітального будівництва й інвестування на рівні сільських територій;

- вирішити питання підготовки туристичних кадрів (курси, тренінги, коледжі, інститути, університети) та управління підприємствами готельного господарства, харчування, виробництва;

- скоординувати роботу туристичних організацій з транспортними агентствами, культурними установами, агрооселями, агроформуваннями;

- підприємства індустрії туризму повинні відраховувати частину прибутку в місцеві бюджети на формування інфраструктури та благоустрою району;

- провести оцінку економічної ефективності туризму та рекреаційну оцінку територій;

- визначити найсприятливіші для розвитку туризму і лікування території;

- розробити класифікацію місць відпочинку за ступенем значущості, природними умовами, функціональними ознаками;

- розробити методи обґрунтування норм одночасного навантаження на різні природні комплекси.

Процес державного регулювання сфери сільського зеленого туризму потребує здійснення комплексу організаційних, економічних, фінансових, управлінських та інших заходів як складових ефективної реалізації державної політики [5]. Враховуючи зазначене, державне регулювання сфери туризму можна розглядати через дію основних механізмів регулювання на всіх рівнях управління, до переліку яких авторами віднесено: регламентуючий, організаційний, контролюючий, коригуючий, соціальний, стимулюючий.

Дослідження механізмів державного регулювання сфери туризму свідчать, що основою державного регулювання є організаційно-економічний механізм. Тому він потребує найбільшого удосконалення. До основних засобів реалізації організаційного механізму відносяться:

- розмежування повноважень національних, регіональних та місцевих органів виконавчої влади та управління у сфері туризму;

- створення структурних підрозділів з питань туризму і курортів на всіх рівнях управління та координаційних консультативно-дорадчих органів;

- удосконалення взаємовідносин сільських громад, органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарської діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг;

- створення туристично-інформаційних центрів; удосконалення системи підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, на яких покладено обов'язки з розвитку туризму.

Розроблено комплекс заходів щодо підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму на загальнодержавному та регіональному рівнях [6, с. 145], а також запропоновано шляхи удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму (рис. 1).

Реалізація зазначених шляхів дозволить підвищити ефективність державного регулювання сфери сільського зеленого туризму, проводити активну регіональну політику підприємництва у його сфері, забезпечити дійову координацію заходів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій [7, с. 38]. Це сприятиме збільшенню туристичних потоків на регіональному ринку туристичних послуг, організації нових робочих місць, збільшенню надходжень до державного та місцевих бюджетів, підвищенню рівня та якості життя сільського населення.

Висновки. Важливим аспектом впливу держави на діяльність господарюючих суб'єктів, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму, виступає вибір тієї чи іншої моделі регулювання, так званої системи регуляторів, яка визначає стан втручання і впливу держави на сільську туристичну сферу. Серед особливостей зарубіжних систем регулювання сільського зеленого туризму необхідно виділити наявність цілого ряду громадських організацій, що виконують функції галузевого управління та маркетингу на різних територіальних рівнях.

За масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя модель управління. Однак для ефективного функціонування даної моделі доцільно отримати необхідне державне фінансування (щонайменше - часткове) для участі країни у формуванні й просуванні національного турпродукту, здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури, облаштування сільських агроосель тощо.

На сьогодні формування єдиного інституту здійснення функцій держави у сфері сільського зеленого туризму в Україні ще не завершене. У зв'язку з цим назріла нагальна потреба розробити модель управління ним у країні та її регіонах, що найбільше відповідає особливостям структури туристично - ресурсного потенціалу і дає змогу ефективно просувати турпродукти та надавати туристичні послуги.

Список літератури

туристичний управління сільський економічний

1. Божидарнік Т.В. Міжнародний туризм: [навч. посіб] / Т.В. Бажидарнік, Н.В. Божидарнік, Л.В. Савош [та ін]; - К.: «Центр учбової літератури», 2012. - 312 с.

2. Захарова С.Г. Державне регулювання інфраструктури туризму в Україні / С.Г. Захарова // Держава та регіони. - Запоріжжя, 2009. - Вип. 1. - С. 64-69.

3. Кравчук І. Державне регулювання розвитку туризму: зарубіжний досвід та перспективи впровадження / І. Кравчук / / Вісник Львівського національного університету. Серія «Міжнародні відносини». - 2008. - Вип. 24. - С. 134-141.

4. Коніщева Н.Й. Механізми державного регулювання сфери туризму: сутність і шляхи удосконалення / Н.Й. Коніщева, A.M. Близнюк // Вісник ДІТБ. - 2007. - №11. - С. 76-84.

5. Концепція Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року [Електрон. ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/638-2013-р

6. Рутинський М.И. Сільський туризм / М.И. Рутинський, Ю.В. Зінько. - К.: Знання, 2008. - 271 с.

7. Донченко Л.М. Проблеми та перспективи державної підтримки розвитку туризму / Л.М. Донченко, Н.П. Гостєва // Держава та регіони. Сер. «Державне управління». - 2010. - №1. - С. 37-42.

Размещено на Allbest.ru