Феномен соціального підприємництва: сутність і критерії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА: СУТНІСТЬ І КРИТЕРІЇ

Горішна Надія Мирославівна

Для будь-якої держави, незалежно від рівня її соціально-економічного розвитку, одним із головних показників успішності є соціальна стабільність суспільства. Вона досягається у результаті гармонійної та системної взаємодії трьох головних секторів: влади, бізнесу і громади [1]. Можливості для взаємодії громадських організацій, бізнесу та владних структур для системного вирішення найбільш гострих соціальних проблем населення через реалізацію соціально-інноваційної підприємницької діяльності, значна частина прибутків від якої спрямовується на вирішення соціальних проблем, створює соціальне підприємництво. В Україні цей соціально-економічний феномен знаходиться на початку свого становлення. Перші спроби впровадження соціального підприємництва у нашій країні відбулись на початку 2000-х років. Аналіз сучасного стану розвитку соціальних підприємств в Україні свідчить, що він знаходиться на низькому рівні, хоча цей інструмент і застосовується в деяких громадах. Однією з причин такої ситуації є недостатній рівень знань як у громадському, так і в державному та бізнес секторах про сутність соціального підприємства, його відмінність від інших форм підприємництва, роль у розвитку суспільства і місцевої громади.

Сьогодні актуальність розвитку соціального підприємництва в Україні посилюється в контексті впровадження адміністративно-територіальної реформи, у результаті якої очікується трансформація ролі громади. Новостворені територіальні громади потребують нових інструментів вирішення існуючих соціально-економічних проблем та механізмів їх фінансування. Соціальне підприємництво задовольняє обидві ці вимоги. Адже з одного боку, воно забезпечує соціальний розвиток громад через впровадження та розвиток соціальних послуг, поліпшення соціальної інфраструктури, підтримку соціально вразливих категорій населення, створення робочих місць, залучення членів громади до суспільно-корисної діяльності. З іншого боку, воно є одним із шляхів зміцнення фінансової основи територіальних громад, адже соціальні підприємства не лише сплачують податки, але й значну частину своїх прибутків спрямовують на вирішення соціальних проблем. Соціальні підприємства покликані задовольнити ті потреби членів громади, які не може задовольнити державний сектор, а приватний - ігнорує [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати аналізу наукової літератури з проблеми дослідження свідчать, що феномен соціального підприємництва привертає увагу як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Його сутність, особливості та відмінності від бізнесу досліджуються у працях Б. Дрейтона (B. Drayton), А. Передо (А. Peredo), М. Макліна (М. McLean), Б. Хугендорна (B. Hoogendoorn), Е. Пенінгса (E. Penning), Р. Суріка (R. Thurik), К. Браво (C. Bravo) та ін. Соціальне підприємництво, як новий напрям соціально-економічних досліджень вивчають В. Барнол (W. Baurnol), К. Бруят (C. Bruyat), Л. Бузеніц (L.Buzenits), Д. Шепард (D. Shepherd), Т. Нельсон (T. Nelson). Мотивацію соціального підприємництва вивчають С. Шейн (S. Shane), Е. Лок (E. Locke), К. Колінз (C. Colins). Його ефективність у вирішенні різних соціальних проблем досліджують А. Портез (A.Portes), Дж. Сенсебреннер (J. Sensebrenner). Праці вітчизняних вчених, що стосуються соціального підприємництва не є чисельними. Окремі аспекти, що стосуються загальнотеоретичних засад функціонування соціального підприємництва, сучасного стану і напрямів його розвитку в Україні, нормативно-правові засади функціонування соціальних підприємств висвітлюються у працях З. Галушки, В. Назаренка, М. Наумова, О. Кіреєвої, Ю. Кірсанової, В. Шаповал, В. Удодової. Результати аналізу наукової літератури з проблеми дослідження свідчать, що на сьогодні не існує чіткого розмежування між соціальним підприємництвом, соціально-відповідальним бізнесом та соціальним партнерством неприбуткових громадських організацій з бізнесом. Така термінологічна невизначеність вносить плутанину у наукові дослідження, розширюючи або звужуючи їх предмет, уповільнює впровадження ефективної політики щодо розвитку соціального підприємництва та розвиток практичної діяльності у сій сфері.

Метою статті є уточнення змісту поняття «соціальне підприємництво» та критеріїв, за якими суб'єкти підприємницької діяльності можуть бути віднесені до категорії соціальних підприємців.

Виклад основного матеріалу. Передумови для зародження соціального підприємництва як суспільного явища з'явились у західноєвропейських країнах у другій половині XVIII ст. із зародженням кооперативного руху. Проте його легалізація як соціального інституту відбулась лише у другій половині ХІХ ст. Першими на законодавчому рівні у кінці 1990-х років діяльність соціальних підприємств легалізували країни Західної Європи: Італія, Іспанія, Греція, Бельгія, Франція, Португалія, Великобританія. На початку 2000-х років законопроекти, які регулювали діяльність соціальних підприємств, були прийняті у країнах східноєвропейських та прибалтійських країнах - Угорщині, Чехії, Словаччині, Словенії, Польщі, Литві. У США перші соціальні підприємства почали з`являтись на початку 1990-х, проте, на відміну від європейських країн, сферою їх зародження був не кооперативний рух, а громадський сектор.

Серед основних причин, що зумовили розвиток і поширення соціального підприємництва, дослідники, називають: брак державних коштів та корупцію влади, неналежну увага з боку неурядових організацій до важливих соціальних потреб населення у країнах, що розвиваються [3, с.113]; неефективність традиційних способів вирішення нагальних соціальних проблем, таких як бідність, гендерну нерівність тощо у розвинутих країнах [4, с. 4]; намагання урядів деяких країн комерціалізувати сектор соціальних послуг [5, с. 19]; скорочення державного фінансування окремих соціальних послуг, зокрема таких як освіта та розвиток громад [6, с.69].

Специфіка становлення соціального підприємництва відображається на особливостях його сучасного функціонування. У європейських країнах організаційно-правовими формами соціальних підприємств є кооперативи (зокрема, у Португалії - «кооперативи соціальної солідарності», у Франції - «соціальні кооперативи колективної власності», в Італії - «соціальні кооперативи», в Іспанії - «кооперативи соціальних ініціатив» тощо) або компанії (наприклад, у Великобританії - «компанії, що працюють в інтересах громади», у Бельгії - «компанії соціальної мети») [7]. У США суб'єктами соціального підприємництва, у переважній більшості, є неприбуткові організації.

Незважаючи на те, що на сьогодні соціальне підприємництво перетворилося на цілий рух зі своєю ідеологією та місією, не існує єдиного означення цього поняття. Численні визначення акцентують увагу на його різних аспектах та вимірах: неприбутковості у пошуку альтернативних стратегій фінансування задля створення соціальної цінності [8, с.2], соціально- відповідальній практиці комерційних структур, залучених у міжсекторальну взаємодію [9, с. 263], засобі полегшення соціальних проблем та пришвидшення соціальних трансформацій [10, с. 56].

На сьогодні склалося розуміння соціального підприємництва як інноваційної діяльності, спрямованої на вирішення соціальних проблем, здійснення соціальних перетворень та отримання фінансового прибутку. Проте питання пріоритетності цілей такої діяльності залишаються відкритими для дискусії. Більшість авторів вважають, що пріоритетними є соціальні мотиви діяльності, такі як вирішення соціальних проблем [11, с. 121], досягнення соціальної справедливості [12, с. 5], загального добробуту [13, с. 55].Окремі визначення[14] надають однакового значення соціальним та економічним аспектам діяльності соціальних підприємств - виконуючи соціальну місію, вони є фінансово прибутковими.

Б. Хугендорн, Е. Пенінгс і Р Сурік [15, с. 82] вказують на існування двох протилежних підходів у трактуванні суті соціального підприємництва: інноваційного та підприємницького. Відмінності між ними стосуються ступеня інновацій та фінансової прибутковості як критеріїв діяльності соціального підприємства

Так, представники інноваційного підходу (А.Передо, М.Маклін) вважають, що основною метою соціального підприємництва є вирішення соціальних проблем шляхом здійснення соціальних перетворень, отримання фінансового прибутку при цьому не є пріоритетом. Прихильники підприємницького підходу (Дж.Остін, Г.Стівенсон, Дж.Вай-Скіллерн) дотримуються думки, що отримання прибутку через бізнесову діяльність є обов'язковою характеристикою соціального підприємництва. Автори вказують, що перший підхід до розуміння соціального підприємництва є більш характерним для європейський країн, зокрема Великобританії, другий - для США та країн Латинської Америки. К.Браво (С.Вгауо) у межах підприємницького підходу виділяє західну та азіатську школи підприємництва. Суттєві відмінності між ними полягають у таких питаннях як прибутковість, тиражованість (можливість відтворення моделі підприємства в інших соціальних і/або географічних умовах), масштабованість (здатність розширювати масштаби діяльності і/або обсяг прибутків) та географічне розташування (визначає специфіку та шляхи вирішення соціальних проблем) соціального підприємства[16]. Для західної школи соціального підприємництва властивим є погляд на соціальне підприємство як на некомерційний проект, який дає прибутки, виконуючи при цьому соціальну місію. Усі три критерії - прибутковість, тиражованість і масштабованість підприємства є необхідними для надання підприємству статусу соціального. Дану ідеологію соціального підприємництва сповідують фундації Скола та Шваба. Згідно поглядів, поширених у країнах Азії, необхідним критерієм є лише наявність прибутків, інші - бажані, але не обов'язкові. Таку ідеологію соціального підприємництва підтримує Центр Юнуса.

Для інноваційного підходу основним критерієм визнання підприємства соціальним є інноваційність у забезпеченні соціальних потреб і вирішенні соціальних проблем; отримання прибутку, тиражованість і масштабованість є бажаними, але не обов'яковими. Такий погляд на соціальне підприємництво відстоює, наприклад фундація Ашока.

Результати аналізу вітчизняної наукової літератури та публікацій свідчить, що в Україні сьогодні домінує інноваційний підхід до трактування суті соціального підприємництва, як серед науковців, так і серед самих соціальних підприємців. Більшість суб'єктів соціально-підприємницької діяльності - громадські організації, які у першу чергу зорієнтовані на досягнення соціальних цілей і не мають досвіду розробки та управління бізнес-проектами. У якості критеріїв, які найбільше відповідають вітчизняному соціальному підприємництву, пропонуються наступні: рентабельність бізнесу, чітко визначені соціальні цілі, реінвестиції прибутків у розширення діяльності і/або їх спрямування на досягнення соціальних цілей, демократичне управління [17]. Окрім вказаних, називаються конкурентоспроможність на відкритому ринку [18], колективна форма власності [19, с.16].

Викладений матеріал дозволяє зробити наступні висновки. У світовому контексті соціальне підприємництво являє собою широкий спектр ініціатив та практик, що уособлюють різні концептуальні підходи до розуміння суті цього феномену. Основними характеристиками соціального підприємництва є соціальна спрямованість діяльності, відкритість до новаторських ідей, фінансова прибутковість, демократичність прийняття рішень. Усі існуючі підходи до трактування сутності соціального підприємництва визнають, що ключовою для соціального підприємництва є соціальна місія. Інструментом забезпечення соціальної місії підприємства є демократична структура управління. Ступінь інноваційності та фінансова прибутковість є параметрами, які визначають два протилежні підходи до розуміння сутності соціального підприємництва.

Різні підходи до концепції соціального підприємництва зумовлені специфікою соціально-економічного, політичного і культурного середовища його функціонування. Це необхідно враховувати принаймні у двох аспектах. По-перше, вивчення і розуміння феномену соціального підприємництва, на відміну від традиційного бізнесу, принципи якого є універсальними, є неможливим без врахування національних та місцевих особливостей. По-друге, підтримка розвитку соціального підприємництва не може опиратися лише на європейський чи американський досвід. Тому при виробленні національної стратегії розвитку соціального підприємництва важливо враховувати не лише зарубіжні здобутки, але у першу чергу орієнтуватися на реалії і потреби українського суспільства.

соціальний підприємництво інноваційний адміністративний

Список використаної літератури

1. Концепція розвитку соціального підприємництва Львівської області (проект) [Електронний ресурс]. - http://www. agencija.sokal.lviv.ua/text-sp_strategija_socialne_pidpryemnyctvo.html. - Загол. з екрану. - Мова укр.

2. Кірєєва О.Б. Соціальне підприємництво як інструмент державної соціальної політики / О.Б.Кіреєва [Електронний ресурс]. - www.dridu.dp.ua/zbimik/20n-02(6)/nkobdsp.pdf. - Загол. з екр. - Мова укр.

3. ZahraS. Globalization of social entrepreneurship opportunities / S.Zahra, H.Rawhouser, N.Bhawe, D.Neubaum, J.Hayton. - Strategic Entrepreneurship Journal. - 2008. - Vol. 2 (2). - P. 113-117.

4. Cox A. Promises to the Poor: The Record of European development agencies / A.Cox, J.Healey. - PovertyBriefings. - Vol. 1. -1998.- Overseas Development Institute, London. - 4 p.

5. SalamonL.M. America's nonprofit sector: A Primer / L.M.Salamon, M.Lester. - N.Y: The Foundation Center, NewYork, 1999. - 197 p.

6. Lasprogata G.A. Contemplating enterprise: The business and legal challenges of social entrepreneurship / G.A.Lasprogata, M.N.Cotton. - American Business Law Journal.-2003. -№41 (1). - Р.67-114

7. Смаглій К. Чи потрібен Україні закон про соціальне підприємництво? / К.Смаглій [Електронний ресурс]. - http:// socialbusiness.in.ua/index.php/novyny/v-ukraini/135-chy-potriben-ukraini-zakon-pro-sotsialne-pidpryiemnytstvo. - Загол. з екрану. - Мова укр.

8. Austin J. Socialand Commercial Entrepreneurship: same, different or both? / J.Austin, H.Stevenson, J.Wei-Skillern. - Entrepreneurship: Theory&Practice.- 2о0б. - №30 (1).- P. 1-22.

9. Alvord S.H. Social entrepreneurship and social transformation: an exploratory study / S.H.Alvord, L.D.Brown, C.W.Letts. - The journal of applied behavioral science. - 2003. -№ 40 (3).- P.260-282

10. Peredo A.M. Social entrepreneur ship: a critical review of the concept / A.M.Peredo, M.McLean. - Journal of World Business. -№ 41. - 2006. - P.56-65

11. Drayton B. The citizen sector: becoming as entrepreneurial and competitive as business / B.Drayton. - California Management Review. - №44 (3). - 2002. - P. 120-132

12. Thake S. Practical people, noble causes. How to support community based social entrepreneurs / S.Thake, S.Zadek. - New Economic Foundation. - 1997. - 58 p.

13. Dees J.G. Enterprising nonprofits / J.G.Dees. - Harvard Business Review. - Vol 76 (1). - 1998. - P.55-66

14. The Wharton Center. Social Entrepreneurs: Playing the Role of Change Agents in Society [Електронний ресурс]. - http://knowledge. wharton.upenn.edu/article/social-entrepreneurs-playing-the-role-of-change-agents-in-society. - Загол. з екрану. - Мова англ.

15. Hoogendoorn B. What do we know about social entrepreneurship? An analysis of empirical research. / B.Hoogendoorn, H.P.Pennings, A.R. Thurik. - International Review of Entrepreneurship. - Vol 8 (2). - 2010. - P.71-112

16. Bravo C. Identifying Schools of Thought in Social Entrepreneurship / C.Bravo [Електронний ресурс]. - https://www. researchgate.net/publication/292967859_Identifying_Schools_of_Thought_in_Social_Entrepreneurship. - Загол. з екрану. - Мова англ.

17. Назарук В. Про критерії соціального підприємства / В.Назарук [Електронний ресурс]. - http://gurt.org.ua/blogs. - Загол. з екрану. - Мова укр.

18. Концепція розвитку соціального підприємництва Львівської області (проект) [Електронний ресурс]. - http://www. agencrja.sokal.lviv.ua/text-sp_strategija_socialne_pidpryemnyctvo.html. - Загол. з екрану. - Мова укр.

19. Галушка З. Феномен соціального підприємництва: поняття та перспективи розвитку в Україні / З.Галушка // Вісник Київського Національного Університету ім.Тараса Шевченка, Економіка. - 2013. - №148. - С. 15-17

Размещено на Allbest.ru