Парадигмальне моделювання дослідження формування економіки знань в інформаційному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парадигмальне моделювання дослідження формування економіки знань в інформаційному суспільстві

Людмила Юріївна Мельник,

канд. екон. наук, доцент, докторант кафедри обліку і оподаткування, Уманський національний університет садівництва (м. Умань, Україна)

У статті розкрито зміст понять «парадигма» та «економічна парадигма». Розглянуто основні парадигми, які виділяють у сучасній філософії економіки та досліджено характеристики парадигми економічних знань. На підставі аналізу розглянутих економічних парадигм визначено базову парадигму дослідження, а також розроблено та обґрунтовано структурну схему моделі інтелектуально-креативної парадигми економіки знань як екосистеми соціальної держави.

Ключові слова: економіка знань, парадигма, когнітивний креатив, парадигмальне моделювання, інформаційне суспільство, інформаційна економіка, інтелектуальний капітал, соціальний капітал, людський капітал.

парадигма економічний знання інтелектуальний

Постановка проблеми. Останніми десятиліттями роль знань в економіці постійно зростала, набуваючи сильного впливу в плані її розвитку та динаміки. З'явилися підстави говорити про виникнення нової господарської парадигми, що передбачає принципово іншу комбінацію факторів виробництва, структуру капіталу, модель зростання та ін. У взаємозв'язаному й одночасно поляризованому світі із нерівномірним розподілом ресурсів і благ пошук нових джерел економічного розвитку є невід'ємною частиною національних політик і глобального моделювання.

Сучасна наукова думка в Україні зосереджена на обґрунтуванні механізмів формування і розвитку соціально орієнтованої держави й економіки, які практично неможливо побудувати з використанням традиційних теорій і вчень. Однак недостатньо дослідженими залишаються питання щодо розвитку та впровадження економіки знань саме в Україні. Сучасні соціально- економічні перетворення в напрямку економіки знань трансформують й інституціональну основу поведінкових мотивів індивідів і суб'єктів господарської діяльності.

Отже, такі процеси вимагають додаткового наукового дослідження, що підтверджує актуальність статті, мета якої - сформувати парадигму формування економіки знань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В основу сучасних парадигмальних досліджень покладено праці Дж.Баркера [2], Г.Берга [15], Д.Г. Вильямса [5], С.Грофа [7], В.І. Каліна [13], Т. Куна [15], І.А. Левіна [16], П.М. Леоненка [17], А.В. Семенова [20]. Дослідженню парадигми в сучасній економічній науці присвятили свої праці такі вчені: О.І. Ананьїн [1], В.Д. Базилевич [3], І.О. Благих [4], А.С. Гальчинський [6], С.Н. Гнатюк [8], Г.В. Жаворонкова [9], В.О. Жаворонков [10], Л.І. Іванкіна [12], С.Г. Кірдіна [14], О.М. Рубанець [18], Г.І Рузавінта [19] та інші.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Кількість досліджень, наукових публікацій і доповідей підтверджують високий інтерес у суспільстві до парадигми в сучасній економічній науці. Процес парадигмального моделювання формування економіки знань у нашій країні знаходиться на початковому етапі, що обумовлює недостатній ступінь розробленості цієї проблеми в економічній літературі.

Метою статті є розкриття змісту понять «парадигма» та «економічна парадигма», розгляд основних особливостей парадигми економічних знань, розроблення та обґрунтування структурної схеми моделі інтелектуально-креативної парадигми економіки знань як екосистеми соціальної держави.

Основні результати дослідження. Кожній базовій моделі суспільного процесу відповідає конкретна наукова парадигма, що в перекладі з давньогрецької означає «взірець». У філософію науки це поняття було введено позитивістом Г. Бергом, але більш ширше тлумачення та застосування воно одержало після виходу в 1962 р. праці американського вченого Т. Куна [15], де під терміном «парадигма» розуміли визнання тих наукових відкриттів, які дозволяли науковій спільноті побудувати модель вирішення конкретних проблем. Учений довів, що на стадії стабільного наукового розвитку дослідники працюють у межах існуючої парадигми, застосовуючи її до всіх дослідницьких фактів та випадків. Коли парадигма виявляється непридатною для пояснення нових фактів, вона вичерпує себе, й тоді виникає криза в науці, що завершується зміною парадигми. Наукові революції він представляв як дискретні зрушення, епістемологічну зміну парадигми, тоді як панування парадигми визначається станом «нормальної науки». Крім того, при доопрацюванні даного підходу Т. Кун запропонував «дисциплінарну матрицю», що визначається як сукупність знань, переконань та технічного інструментарію, використання яких обумовлює приналежність фахівців до певної наукової спільноти. Стали більш структурованими й вимоги до теорії, що претендує на статус парадигми: точність, несуперечливість, широка галузь застосування, націленість на упорядкування явищ, відкриття теорією нових горизонтів пізнання.

У подальшому, розвиваючи ці ідеї, С. Гроф [7] акцентував на тому, що парадигма у більш ширшому розумінні може бути визначена як комплекс цінностей і технік, що усвідомлюються членами наукової спільноти.

Процес становлення тієї чи іншої парадигми характеризує як рівень розвитку науки, так і економічної системи, що досліджується. Індустріальна парадигма, що панувала у період промислової революції та системи масового виробництва, досліджувала соціально-економічні процеси з позицій потреб індивідів того часу, які здебільшого мали матеріальний характер. Подальший економічний розвиток, зміна мотивації та потреб і, як наслідок, істотні суспільні трансформації 60-х років ХХ ст. спричинили зміни у науковій парадигмі, що дало можливість деяким дослідникам назвати її постіндустріальною. Сутнісною основою цієї парадигми стала еволюція уявлень про економічний та суспільний розвиток, гуманізація суспільних процесів, підвищення ролі людського фактора у господарській діяльності, трансформація цінностей тощо.

Екстраполюючи категорію «парадигма» в галузь економіки, дослідники акцентують увагу на понятті «економічна парадигма», що визначається як:

взірець, стандарт, певна ціннісна орієнтація на вирішення конкретних економічних та дослідницьких завдань;

сукупність стійких характеристик різних моделей теоретичної та практичної економічної діяльності та їх взаємодії, незалежно від рівня їх глибини та результативності, в контексті господарського процесу [19].

Необхідність усвідомлення економіки як соціального явища, покликаного вирішувати певні завдання суспільства, вимагає ретельного вивчення існуючих у ньому парадигм. І хоча на сьогодні не існує однозначного підходу щодо концептуалізації економічних парадигм, у сучасній філософії економіки прийнято виділяти такі парадигми [13]:

традиціоналістсько-консервативну, основним елементом якої є застосовувана система «готових», «завершених» знань, умінь і навичок, при цьому організація - лише пасивний суб'єкт у господарській діяльності;

технократичну - організація діяльності спрямовується на ефективне досягнення чітко фіксованих еталонів знань і досвіду. При цьому формується світогляд, за якого спостерігається перевага засобів над метою, технологій цивілізації над загальнолюдськими інтересами, техніки над цінностями;

біхевіористську (раціоналістичну) - розглядає організацію як шлях прийняття управлінських рішень для формування поведінки суб'єктів ринку. Основний принцип економіки - регулювання зовнішніх умов процесу і реакція на нього організацій, які виробляють і набувають поведінкового репертуару (тобто набір способів поведінки);

гуманістичну - ставить у центр уваги розвиток людини, її інтелектуальні потреби і міжособистісні відносини. Ядро парадигми - гуманістичний підхід до людини, допомога в її особистому зростанні. Відбувається посилення цілеспрямованого виховного впливу на громадян, прищеплення їм людяності, розвивається система вічних життєвих цінностей, що повинна вважатися найважливішим завданням держави.

Втім, комплексною основою нового світу повинна стати цивілізаційна парадигма економіки, що висуває проблему її транзитивності в контексті сучасних проблем глобалістики. Транзитивність економіки у цьому контексті означає поєднання головного - цивілізаційного базису з усіма наступними характеристиками в їх зв'язку між собою, тобто цивілізаційними і соціокультурними, а далі - з інноваційними, гуманістичними, антропологічними, синергетичними параметрами [12]. Цивілізаційна парадигма передбачає застосування системно-синергетичного підходу до аналізу соціально-господарських процесів, а ретроспективне використання цивілізаційного підходу допомагає збагатити історико-економічний аналіз господарських систем минулого, оскільки відображає господарський розвиток у площині цивілізаційних цінностей. Крім того, цивілізаційна парадигма дозволяє реалізувати нелінійно-цілісний та інноваційний підходи у вивченні економіки, виявити взаємодію кроскультурної спрямованості соціальних змін, що відбуваються, з транзитивним потенціалом, розкрити її природу як системи, що самоорганізовується.

Отже, цивілізаційна парадигма залишається відносно новою для наукових праць у галузі економічної теорії, проте не може бути цивілізацій кращих і гірших, передових і відсталих. Вони просто різні й рівноцінні. Ця теза ще не освоєна економістами, але без такого розуміння цивілізацій і широкого застосування цивілізаційного підходу в економетричних дослідженнях важко глибоко і всебічно осягнути сучасні соціально-економічні явища і процеси.

Основними характеристиками парадигм вважають [9]:

функціональність (защзначають напрямок, як сприймати і використовувати інформацію);

поширеність (існують у всіх сферах життєдіяльності);

адаптивність (ефект парадигми змінює зв'язок між сприйняттям і ціннісними орієнтирами);

динамізм (від гнучкості цілеспрямованого альтернативного пошуку нового способу дій до його протилежності - статики сталої парадигми);

поліваріантність (будь-яка інформація недосконала, існує більше одного варіанта правильного рішення);

керованість (люди здатні свідомо змінювати парадигму).

Проте «парадигмальні зсуви» в сучасній економічній науці, як вважає І.О. Благих [4], є достатньо влучним визначенням теоретико-пізнавальних процесів, що відбуваються сьогодні. Мова йде саме про «зсуви», а не про «зміну» парадигми, і не про «нову» парадигму. Оскільки вибір «пізнавальної» призми, через яку розглядають дійсність, залежить від усієї системи наукових поглядів, що беруться у всій сукупності. Іншими словами, економісти не можуть змінити що-небудь у цій «призмі», не вступаючи в конфлікт зі всім науковим співтовариством. Тому він вважає, поки економіка підпорядкована товарно-грошовим відносинам, а стимулом її розвитку є прибуток, то говорити про радикальні зміни парадигми економічного знання завчасно. Але, на нашу думку, потрібно вивчати передумови та можливі варіанти зміни парадигми в майбутньому.

В останніх дослідженнях із методології економічної науки існує уявлення про три картини економічної дійсності, на сьогодні це парадигми, які формуються в ході еволюції економічної теоретичної науки - відтворювальної, поведінкової та інституціональної [1]. Відтворювальна парадигма відпрацьовувалася впродовж усього докласичного періоду науки та остаточно оформилася в класичній політекономії, об'єктом вивчення якої є функціонування соціально-економічної і політичної систем. Акценти дослідження в поведінковій парадигмі змістилися зі сфери відтворення суспільного продукту в сферу обмінних трансакцій. Основним принципом вивчення стає звернення до мотивів, що визначають поведінку економічних агентів, вивчення того, як діють економічні суб'єкти, яку мету ставлять перед собою і які правила визначають їх поведінку.

А. Гальчинський виокремлює такі вихідні передумови методологічної розбудови нової парадигми економічних знань України [6]:

оцінювання цивілізаційної еволюції як процесу становлення ноосфери;

визначення постіндустріальної цивілізації (в нашому дослідженні інформаційне суспільство);

адекватну логіку економічних перетворень (зокрема інституціональних змін).

Далі він вважає, що на відміну від індустріального формату глобалізації економічного процесу, що ґрунтується на засадах централізованої уніфікації, мережева ноостатична геоекономіка являє собою синергетичну цілісність, розвивається на засадах неформалізованих дисипативних систем, неієрархічної гетерогенної логіки, пріоритетності горизонтальних взаємозалежностей. Енергетичний потенціал такої економіки визначається створенням передумов максимальної реалізації креативних можливостей її суб'єктів, утвердженням їх самодостатності, диференціацією, рівноправною функціональною взаємодією.

Застосування парадигмального моделювання в науковому дослідженні формування знаннєвої економіки в Україні дозволить «зберегти суб'єктивність перехідного процесу національної економіки; визначити особливості функціонування і перспективи розвитку держави; внести адекватні об'єктивним потребам суспільства інституціональні зміни, що буде сприяти їх результативності та ефективності» [9].

Деякі дослідники структури парадигми виокремлюють дві складові: самовдосконалення та інновацію [5]. Дж. Баркер [2] є прихильником виділення ще й третьої складової - передбачення (прогнозування). Центром такої структури є імператив. При цьому створюється модель парадигми, тобто відбувається процес парадигмального моделювання.

У свою чергу, А. Семенова визначає парадигму як систему поглядів і уявлень, у межах яких особистість сприймає оточуючий світ, усвідомлює себе в соціумі та передбачає майбутні зміни, що має конкретні логічно пов'язані та взаємообумовлені складові: онтологічну - імператив та гносеологічні - інновацію, самовдосконалення, прогнозування [20].

Зауважимо, що у теорії наукових досліджень категорій «парадигма» та «імператив» є взаємозалежними і взаємообумовленими. Імператив походить від латинського слова imperatives - владний, наказовий, що в перекладі трактують як веління, обов'язкова вимога, наказ, закон. Призначення імперативу полягає у визначенні домінантного наукового напряму в конкретних історичних умовах соціокультурного простору.

Отже, явища і процеси функціонування та розвитку національної економіки, економічної та фінансової глобалізації, ринкової трансформації, екологізації тощо ускладнюють і водночас інтенсифікують дослідження у галузі економічної теорії та відповідно вимагають осмислення парадигмальних зрушень у ній, розроблення нових парадигм [17].

На підставі аналізу розглянутих вище економічних парадигм та необхідності моделювання парадигми формування економіки знань України визначимо базову парадигму нашого дослідження. Її модель ми будемо структурувати як і В. Жаворонков [10] у вигляді кулі, що має три рівні (ядро і дві оболонки): перший рівень - жорстке ядро - імператив; другий рівень - напрями діяльності та третій рівень - результати діяльності. Він зазначає, що в так званих захисних оболонках ядра постійно тривають зміни і вони не обов'язково пов'язані зі змінами в «ядрі». Зміна «ядра» відбувається лише зі зміною соціально-економічної системи.

Отже, пропонуємо структурну схему моделі інтелектуально-креативної парадигми економіки знань України як екосистеми соціальної держави (рис. 1), ядром якої як імператив є когнітивний креатив, другий рівень (захисна оболонка) складають види діяльності: науково-інноваційна, освітньо-вітальна та інформаційно-комунікаційна, а третій рівень - це результати названих видів діяльності - інтелектуальний (структурний), людський та соціальний капітали.

Рисунок 1 - Структура інтелектуально-креативної парадигми економіки знань України як екосистеми

Наведемо обґрунтування когнітивного креативу як імператив у структурі моделі інтелектуально-креативної парадигми як екосистеми.

Постановка когнітивного креативу як імператив парадигми для формування економіки знань України, взаємодії технологічного і соціального у становленні інформаційного суспільства, осмислення нового способу буття - це наша спроба концептуалізації сучасних тенденцій, усвідомлення і врахування яких приводить до нової цивілізації.

Сучасні аспекти когнітивного креативу характеризують зовнішні прояви для системи [18]:

предметну сферу, що доходить до нового образу людської діяльності в глобалізаційному контексті;

зростаючі можливості когнітивних продуктів;

рівень функціональності, який уже вимірюється не лише кількісно, а й досягненими рівнями системи, дії та ефекти якої отримуються в суспільному контексті;

розвиток інтелектуально-творчих можливостей, в активному формуванні певного суспільного простору - від ринкового до простору, пов'язаного з позаекономічними сферами діяльності. Сьогодні ми живемо у світі когнітивних продуктів, які охоплюють усе більш зростаючий обсяг різноманітних форм функціонування - від «розумних» машин, технічних систем і людино- машинних комплексів до складних ієрархічних систем із різноманітними проявами суспільних функцій. Когнітивний продукт фіксує певну форму об'єктивно існуючого функціонування, навіть певну віртуальну реальність.

Когнітивний креатив - це творення якісно нових систем, інтегрованих у внутрішній простір корпорацій, інституцій та організацій, що формують сучасний ринковий простір у глобалізаційному контексті, і все більш детально «прописують» внутрішній соціальний простір. Висвітлення й дослідження найновіших форм когнітивного креативу акцентує розширення сучасного розуміння науково-технологічного розвитку інформаційного суспільства з форм когнітивної інженерії у форми, що мають соціальні й суспільно перетворювальні ефекти. Йдеться про нові підходи до розвитку сучасної інженерії знань, створення баз даних та знань. Когнітивний креатив актуалізує перехід до нового науково-технологічного напряму - штучного інтелекту, який формує образ інформаційного суспільства, що спирається на надособистісні, об'єктивні когнітивні джерела суспільного розвитку.

При цьому наука винайшла нову форму свого існування. Вперше був покладений початок новому способу розвитку - через розвиток когнітивного (засоби абстракції, ієрархії, створення представлень і логічних моделей) можливість створювати зовнішні для знакової структури знання, об'єктивно існуючі форми дійсності, що проявляються в нових функціональних можливостях суспільства. Соціальна виправданість існування науки з площини матеріалізації знання у формі технологій поступово переміщується у сферу культури, перетворюючи її функціонування на основу освіти, економіку знань, формування людського капіталу.

Формування нової культури наукових досліджень необхідно розглядати як культуру комунікативної, що ґрунтується на створенні нових форм зв'язків, інформаційного обміну та інформаційного пошуку нової наукової інформації. Єдність світової науки, комунікаційні процеси в глобальних мережах поєднуються з новими формами збереження цінності наукової інформації, комерційної природи проектів, зі створенням спеціалізованих мереж для руху наукових проектів.

У когнітивному креативі ставка на людину та її потенціал є найбільшою, людина задіяна повністю як цілісна особистість в єдності свідомого і несвідомого. Тут ми одержуємо якісно нову форму управління на підставі відкритої чесної комунікації, поєднання інтересів особистості з інтересами команди, відвертості оцінювання та добровільного взаття на себе відповідальності - це нова якість, що межує з мудрістю як умінням відкривати і проектувати майбутнє, знаходячи для цього єдино можливі, найбільш точні форми реалізації.

Теоретичні розроблення екомайбутнього, версій і сценаріїв коеволюції природного і суспільного, промислового розвитку в практиці інформаційного суспільства стають на фундамент інтелектуальних сенсорних систем, що відзначаються об'єктивністю, незалежністю одержання і введення інформації від людини, активністю включення цієї інформації в промисловий, соціальний і суспільний розвиток [18]. Відтак побудова повної екосистеми, що складається з різних платформ, виносить питання поєднання економічного, соціального та екологічного вимірів у практичну площину - в вищій - інтегративній формі.

Втім, сьогодні інформаційне суспільство продовжує розглядатись як технологічна перспектива впровадження інформаційно-комунікаційних технологій. «Становлення інформаційного суспільства пов'язане з владою ідеї про можливість розв'язання багатьох проблем і соціальних негараздів за допомогою технічних засобів» [16].

Проте результатами здійснення інновацій, наслідком ефективності від їх упровадження повинні стати [8]:

зростання продуктивності праці, підвищення конкурентоспроможності продукції, подолання техніко-технологічного відставання, модернізація структури економіки держави та зовнішньої торгівлі;

якісно новий рівень та якість життя населення;

помякшення навантаження на людину, що зростає в процесі використання інновацій навантаження на людину, як результат зниження напруги та монотонності праці, підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва, модернізації системи охорони здоров'я, сфери відпочинку та дозвілля.

Інформаційна (віртуальна) економіка - це, по суті, соціальна інновація на основі новітніх технологій, завдяки якій утворюється новий специфічний світопорядок (інтернет-суспільство). Тому необхідно переглянути концептуальну форму технологічного детермінізму, в межах якої в теоріях постіндустріалізму розглядається питання впливу науки і техніки на суспільний розвиток. Зведення суспільного знання, економіки знань до перероблення єдиного ресурсу - інформації, а постіндустріального суспільства - до становлення технологічної системи, до розвитку одного єдиного сектору економіки, з яким пов'язані інформаційні відносини, зумовлені протиставленням технологічного і соціального.

Отже, соціальні ефекти інновацій можна об'єднати чотирма комплексними показниками:

Рівнем та якістю життя населення (умови та характер праці, харчування, побутові умови, стан довкілля, особливості проведення дозвілля, освіта та ін.).

Способом життя населення (соціокультурна значущість), а саме: здоров'ям, людським капіталом, соціально-психологічним кліматом на підприємствах, соціально-політичною та культурною діяльністю, поведінковими звичками та проявами.

Якістю взаємовідношень між підприємствами, суспільством та державою (принцип найбільш повного виконання вимог споживача, розвиток системи захисту його прав, можливість надання нових послуг та ін.).

Економією вільного часу населення внаслідок упровадження інновації (внаслідок появи нових товарів та послуг з'являється більше вільного часу, який можна спрямувати на задоволення духовних потреб, розвиток особистості, людського капіталу).

Соціальна політика держави в ринковому господарстві є інструментом, який, з одного боку, покликаний сприяти соціальній стабільності і пом'якшенню соціального напруження в цілому та в регіонах зокрема, а з іншого - повинен бути орієнтований на збереження стимулів для поширення підприємництва і забезпечення високоефективної інноваційної праці. Потрібно створити правову основу для зміни менталітету соціально орієнтованої поведінки людини, тобто політика держави повинна бути спрямована на створення умов для належного життя і вільного розвитку людини. Для цього необхідно забезпечити виконання таких умов [11]:

визначити, якою повинна бути соціальна держава;

ефективно управляти процесами в суспільстві держава повинна значно більшою мірою, ніж в умовах ліберальної системи;

соціальна політика повинна пов'язуватися з місією добробуту і солідарності, це означає, що держава повинна пропагувати взаємну відповідальність між громадянами і суспільством.

Лише забезпечення виконання цих умов, на нашу думку, дозволить суспільству України отримати достатній соціальний капітал.

Невирішеною частиною проблеми залишаються інституціональні аспекти переходу від минулої, орієнтованої на витрати, до орієнтованої на результат системи управління та питання оцінювання якості ефективності роботи державних органів та інституцій в умовах економіки знань.

Оскільки наша держава перебуває на етапі переходу до економіки знань, інститути індустріального типу можна вважати базовими, а інститути постіндустріального типу - комплементарними [14]. «Другорядність» цих інститутів обумовлена історичними умовами розвитку соціуму: запізнілою модернізацією, технологічним відставанням більшості галузей національного господарства, нерівномірним розвитком територій, помилками і прорахунками в державному управлінні, низькими темпами соціально-економічного прогресу.

На сьогодні інформаційна економіка є основним атрактором для розвитку соціально- економічних систем. Її спосіб господарювання прямо залежить від обсягу залучених до виробництва нематеріальних активів - знань, досвіду, інформації, ноу-хау, технологій, результатів інтелектуальної праці. Знаннєвоорієнтоване суспільство змінює індустріальне, що базується на традиційних технологіях виробництва благ за рахунок матеріальних ресурсів.

Стереотип про витіснення економікою знань ресурсовитратної економіки, що переробляє не відновлювані природні ресурси, повинен бути подоланий. Програмні системи нового покоління забезпечують зовнішні аспекти соціальної функціональності і мають значний суспільно-творчий потенціал, що розкриває можливість не лише побудови повної екосистеми й урегулювання взаємовідносин людини з природою, а й створює передумови для утвердження практичної цінності вітальних природних ресурсів, необхідних для життєдіяльності людини. Відтак когнітивний вектор інформаційної цивілізації - це шлях до якісно нового суспільства, що розвиває суспільні форми дії та створює нову структуру суспільних інформаційних потреб. Адже розвиток когнітивного креативу завдяки сучасним інформаційно-комунікаційним технологіям виводить на перший план трансформацію соціальних зв'язків, творення нових суспільних форм і функцій.

Висновки

Таким чином, укорінення економічної науки в нову реальність спричинює парадигмальні зрушення у межах її предметного поля, активізуючи проблематику загальнолюдських цінностей, довіри та справедливості.

За умов коли вектор етичного вибору та моральних імперативів соціально-економічного розвитку набирає екзистенційного характеру, аксіологічна складова економіко-теоретичного знання набирає нових відтінків та масштабів. Йдеться про посилення професійної добросовісності, підвищення якості результатів наукових досліджень, покликаних уособлювати не лише прагматично орієнтовану ринкову діяльність, а й глибинні духовно-ціннісні засади національного буття та ідей, які пропонуються суспільству [3].

Відтак парадигмальні зрушення в економічній теорії визначають магістральні напрями поточних та подальших наукових досліджень з точки зору їх методологічних основ та інструментарію, що являє собою кумулятивний процес накопичення знань і поступове виокремлення якісно нових теоретичних підходів і пояснень, які перериваються дискретними методологічними впровадженнями та інструментальними новаціями.

Подальші наукові розвідки. Основні види діяльності та їх очікувана результативність інтелектуально-креативної парадигми будуть розглянуті в подальших наукових працях.

Литература

Ананьин О.И. Структура экономико-теоретического знания: методологический анализ / О.И. Ананьин. - М. : Ин-т экономики, 2005. - 244 с.

Баркер Дж. Парадигмы мышления: как увидеть новое и преуспеть в меняющемся мире : монография / Дж. Баркер. - М. : Альпина БизнесБукс, 2007. - 187 с.

Базилевич В.Д. Імперативи економічного розвитку в контексті відповідальності перед глобальним майбутнім /

Д. Базилевич // Парадигмальні зрушення в економічній теорії ХХІ ст. : матер. Міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2013. - 13-16.

Благих И.А. О причинно-следственной и количественной зависимости парадигмы экономического знания / И.А. Благих // Парадигмальні зрушення в економічній теорії ХХІ ст. : матер. Міжнао. наук.-практ. конф. - К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2012. - С. 94-95.

Вильямс Д.Г. Торговый хаос 2 / Д.Г. Вильямс, Б. Вильямс. - СПб. : Питер ИК Аналитика, 2005. - 237 с.

Гальчинський А.С. Політична нооекономіка. Начала нової парадигми економічних знань / А.С. Гальчинський. - К. : Либідь, 2013. - 472 с.

Гроф С. Современный глобальный кризис есть, в сущности, кризис духовный. Интервью Московскому психотерапевтическому журналу / С. Гроф // Консультативная психология и психотерапия. - 2007. - № 4. - ^ 68-81.

Гнатюк С.Н. Социально-экономическая эффективность инноваций / С.Н. Гнатюк // Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития : матер. XIV Межд. конф. (Минск, 24-25 октября 2013 г.). - Минск : ГНУ «НИЭИ Минэкономики Респ. Беларусь», 2015. - С. 20-21.Жаворонкова Г.В. Парадигмальне моделювання інституціональних змін в інформаційній економіці / Г.В. Жаворонкова, В.О. Жаворонков // Парадигмальні зрушення в економічній теорії ХХІ ст. : матер. ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2015. - Т. 2. - С. 153-156.

Жаворонков В.О. Теорія та практика проведення інституціональних змін : монографія / В.О. Жаворонков. - К. : ЦУЛ, 2015. - 428 с.

Жаворонков В.О. Соціально-економічний розвиток регіону: інституціональний підхід / В.О. Жаворонков // БізнесІнформ. - 2012. - № 5. - С. 99-103.

Иванкина Л.И. Персоналистическая модель образования в контексте современной цивилизационной парадигмы / Л.И. Иванкина, Л.С. Сысоева // Образование в Сибири. Журнал теоретических и прикладных исследований. - Томск, 2007. - № 14 - С. 3-7.

Калин В.И. Парадигмы образования в современной мировой педагогической практике / В.И. Калин // ІІ Міжнародна наукова конференція «Соціально-гуманітарні вектори педагогіки вищої школи», м. Харків, ХДАДМ, 1516 квітня 2010 : збірник матеріалів. - Харків : ХДАДМ, 2010. - С.44-46.

Кирдина С.Г. Два механизма самоорганизации экономики: модельная и эмпирическая верификация (научный доклад) / С.Г. Кирдина, С.Ю. Малков. - М. : Институт экономики РАН, 2010. - 69 с.

Кун Т. Структура научных революций / Т.Кун ; пер. с англ., сост. В.Ю. Кузнецов. - М. : ООО «Издательство АСТ», 2003. - 605 с.

Левин А.И. Устойчивое развитие и информационное общество: тенденции, проблемы, противоречия / А.И. Левин // Философские науки. - 2004. - № 5. - С. 26-43.

Леоненко П.М. Ортодоксальна та неортодоксальна політична економія (економічна теорія): основні внутрішньо- та міждисциплінарні парадигмальні зрушення останніх 25 років / П.М. Леоненко // Парадигмальні зрушення в економічній теорії ХХІ ст. : матер. Міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2013. - С. 66-69.

Рубанець О.М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатив постнекласичних досліджень : монографія /

О.М. Рубанець. - К. : Вид. «ПАРАпАн», 2006. - 420 с.

Рузавин Г.И. Методология научного исследования : учеб. пособие / Г.И. Рузавин. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - С. 217.

Семенова А.В. Парадигмальне моделювання у професійній підготовці майбутніх учителів : монографія / А. Семенова. - Одеса : Юридична література, 2009. - С. 112.

Ananyn, O.Y. (2005). Struktura ekonomyko-teoretycheskoho znanyia: metodolohychesky i analyz [The structure of economic-theoretical knowledge: a methodological analysis]. Moscow: universytet ekonomiky [in Russian].

Barker, Dzh. (2007). Paradigmy myshleniya: kak uvidet novoe ipreuspet v menyayushchemsya mire [Thinking: how to see something new and to succeed in a changing world: a monograph]. Moscow: Alpina BiznesBuks [in Russian].

Bazilevich, V.D. (2013). Imperativi ekonomichnogo rozvitku v konteksti vidpovidalnosti pered globalnim maybutnim [The imperatives of economic development in the context of our responsibility to the future global]. Paradigmalni zrushennya v ekonomichniy teoriyi XXI st.: mater. Mizhnar. nauk.-prakt. konf. - Paradigmatic shifts in the economic theory of the XXI century.: Proceedings of International Scientific and Practical Conference. Kyiv [in Ukrainian].

Blagih, I.A. (2012). O prichinno-sledstvennoy i kolichestvennoy zavisimosti paradigmy ekonomicheskogo znaniya [On the causal and quantitative relationships in the paradigm of economic knowledge]. Paradigmalni zrushennya v ekonomichniy teoriyi XXI st.: Mater. Mizhn. nauk.-prakt. konf.[ Paradigmatic shifts in the economic theory of the XXI century - Proceedings of International Scientific and Practical Conference. Kyiv: KNU im. T. Shevchenka [in Ukrainian].

Vilyams, D.G. (2005). Torgovyi haos 2 [Trading chaos 2]. Saint-Petersburg: Piter IK Analitika [in Russian].

Galchinskiy, A.S. (2013). Politichna nooekonomika: nachala novoyi paradigmi ekonomichnih znan [Political neoeconomy. The beginning of a new paradigm of economic knowledge]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

Grof, S. (2007). Sovremennyi hlobalnyi krizis est, v sushchnosti, krizis duhovnyy. Intervyu Moskovskomu psihoterapevticheskomu zhurnalu [The current global crisis is, in essence, a spiritual crisis. An interview with the Moscow psychotherapeutic magazine]. Konsultativnaya psihologiya i psihoterapiya - Counseling psychology and psychotherapy, 4, 68-81 [in Russian].

Gnatyuk, S.N. (2013). Sotsialno-ekonomicheskaya effektivnost innovatsiy [Socio-economic efficiency of innovation]. Problemy prognozirovaniya i gosudarstvennogo regulirovaniya sotsialno-ekonomicheskogo razvitiya: Mater. XIV Mezhd. konf. [Problems of forecasting and state regulation of socio-economic development - Proceedings of XIV International Conference. Minsk: GNU «NIEI Minekonomiki Resp. Belarus» [in Russian].

Zhavoronkova, G.V. (2015). Paradigmalne modelyuvannya institutsionalnih zmin v informatsiyniy ekonomitsi [Paradigmatic modelling institutional change in the information economy]. Zhavoronkov V.O. Paradigmalni zrushennya v ekonomichniy teoriyi XXI st. : mater. II Mizhnar. nauk.-prakt. konf - Paradigmatic shifts in the economic theory of the XXI century. in : Proceedings of the II International Scientific and Practical Conference. Kyiv, 2, 153-156 [in Ukrainian].

Zhavoronkov, V.O. (2015). Teoriya ta praktika provedennya institutsionalnih zmin [Theory and practice of institutional change]. Kyiv: TsUL [in Ukrainian].

Zhavoronkov, V.O. (2012). Sotsialno-ekonomichniy rozvitok regionu: institutsionalniy pidhid [Socio-economicdevelopment of the region: an institutional approach]. BiznesInform - BusinessInform, 5, 99-103 [in Ukrainian].

Ivankina, L.I., & Sysoeva, L.S. (2007). Personalisticheskaya model obrazovaniya v kontekste sovremennoy tsivilizatsionnoy paradigmy [Personalistic model of education in the context of modern civilizational paradigm]. Obrazovanie v Sibiri. Zhurnal teoreticheskih i prikladnyh issledovan - Obrazovanie v Sibiri. Zhurnal teoreticheskih i prikladnyh issledovan, 14, 3-7. [in Russian].

Kalin, V.I. (2010). Paradigmy obrazovaniya v sovremennoy mirovoy pedagogicheskoy praktike [Paradigm of education in the modern world teaching practice]. II Mizhnarodna naukova konferentsiya: Sotsialno-gumanitarni vektori pedagogiki vishchoyi shkoli. Zbirnik materialiv - II International Scientific Conference: Socio-humanitarian vectors of pedagogy of higher school. Collection of materials. Kharkiv: HDADM [in Ukrainian].

Kirdina, S.G., & Malkov, S.Yu. (2010). Dva mehanizma samoorganizatsii ekonomiki: modelnaya i empiricheskaya verifikatsiya [Two mechanisms of self-organization Economics: modeling and empirical verification]. Moscow: Institut ekonomiki RAN [in Russian].

Kun, T. (2003). Struktura nauchnyh revolyutsiy The structure of scientific revolutions]. Moscow: OOO «Izdatelstvo AST» [in Russian].

Levin, A.I. (2004). Ustoychivoe razvitie i informatsionnoe obshchestvo: tendentsii, problemy, protivorechiya [Sustainable development and the information society: tendencies, problems, contradictions]. Filosofskie nauki - Philosophy, 5, 26-43 [in Russian].

Leonenko, P.M. (2013). Ortodoksalna ta neortodoksalna politichna ekonomiya (ekonomichna teoriya): osnovni vnutri- ta mizhdistsiplinarni paradigmalni zrushennya ostannih 25 rokiv [Orthodox and heterodox political economy (economic theory): main intra - and interdisciplinary paradigm shifts of the past 25 years]. Paradigmalni zrushennya v ekonomichniy teoriyi XXI st. : mater. Mizhnar. nauk. -prakt. konf. - Paradigmatic shifts in the economic theory of the XXI century. : Proceedings of International Scientific and Practical Conference. Kyiv [in Ukrainian].

Rubanets, O.M. (2006). Informatsiyne suspilstvo: kognitivniy kreativ postneklasichnih doslidzhen [Information society: cognitive creative postclassic studies]. Kyiv: Vid. PARAPAN [in Ukrainian].

Ruzavin, G.I. (1999). Metodologiya nauchnogo issledovaniya [The methodology of scientific research: a training manual]. Moscow: YuNITI-DANA [in Russian].

Semenova, A.V. (2009). Paradigmalne modelyuvannya u profesiyniy pidgotovtsi maybutnih uchiteliv [Paradigm simulation in the training of future teachers]. Odesa: Yuridichna literatura [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru