Дослідження передумов державного втручання в економіку в умовах дестабілізаційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Дослідження передумов державного втручання в економіку в умовах дестабілізаційних процесів

Ж.В. Кудрицька

К.е.н., доц., доцент

кафедри економічної кібернетики

Українська економіка відрізняється високим рівнем монополізму. Експерти зауважують, що за останні роки відбулася значна монополізація економіки у 29-ти галузях. За даними Антимонопольного комітету майже дві третини ринків в країні мають ознаки монополії. Це означає, що буквально декілька великих виробників чи продавців матимуть великі переваги на ринках, диктуватимуть ціни споживачам, знищиться конкуренція, а отже, і на підвищення якості життя населення позитивно це не вплине.

Більше 10 мільйонів населення України знаходяться на межі бідності, а кількість олігархів в Україні, за даними Форбс, складає восьмеро осіб у переліку найбагатших людей світу. В поєднанні з адміністративною елітою спільними зусиллями найбагатші люди отримують контроль над економікою країни, реалізуючи свої бізнес-інтереси через інститути влади, досягаючи мети бізнесу на збагачення своєї підприємницької кишені, і не враховуючи інтереси суспільства з соціальними програмами щодо окремих його верств.

На відміну від більшості країн світу формування монополізму в Україні відбувалось не шляхом укрупнення конкуруючих підприємств, а в результаті переходу підприємств-гігантів у недержавні форми власності.

Реалізація конкурентної політики впродовж останніх років дала можливість утвердити конкурентні відносини на більшості товарних ринків України. Проте проблема монополії все ж таки не зникла і монополізація економіки України ще залишається досить високою.

Антимонопольний комітет виділяє найбільш монополізовані галузі України. Серед них в першу чергу виділяють паливно-енергетичний комплекс, який належить до найважливіших стратегічних галузей національної економіки, але разом із тим, на його ринках існують об'єктивні передумови для порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Ринок реалізації світлих нафтопродуктів характеризують ТОВ „Оптіма Трейд” та ПАТ „Укрнафта”, які займають монопольне становище на ринках роздрібної торгівлі бензином та дизельним пальним.

Ринок послуг із реалізації авіаційного пального представляють такі підприємства-монополісти як АТ “Укртатнафта” (м. Кременчук, Полтавська обл.) та ПрАТ “Спільне українсько-голландське підприємство “КРЕБО” (м. Кременчук, Полтавська обл.).

У вугільній галузі з 2009 року фактично усунута конкуренція прийнятою постановою «Про особливості закупівлі вугілля кам'яного», яка надала статус єдиного продавця вугілля для потреб металургійного комплексу, коксохімічної промисловості підприємству ДП „Вугілля України”.

Антимонопольний комітет України визначив десять суб'єктів загальнодержавних природних монополій і понад 2300 регіональних природно монопольних ринків. Серед них: Національна енергетична компанія «Укренерго», Державна адміністрація залізничного транспорту України («Укрзалізниця»), НАК «Нафтогаз України» в особі ПАТ «Укртранснафта», НАК Нафтогаз в особі дочірньої компанії «Укртрансгаз», УДП «Укрхімтрансаміак», ДП ОПР «Украерорух», ПАТ Одеський припортовий завод, Укрпошта, ПАТ «Укртелеком».

Як відомо, монополізм має суперечливі економічні наслідки, але головним недоліком його є те, що він підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави, яка фактично не виконувалась в сучасних умовах, є обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Всі ці факти спричинили останнім часом знову посилену увагу до інститутів як явища економічного, так і неекономічного порядку: держави, законодавства, суспільства, організації і структури, звичаїв, сім'ї і т.д.

Направлення економічної думки, що мало розвиток на початку минулого століття та звертало увагу на необхідність державного регулювання економіки, мало серед своїх надбань розробку методів боротьби з економічними кризами, та антимонопольну спрямованість. До розрахунку брався вплив на економічне зростання всієї сукупності суспільних відносин і необхідність державного втручання в економіку.

Дослідження в цьому напрямку розпочались з робіт американских економістів Т. Веблена, Дж. Коммонса, У. Мітчела. В рамках течії інституціоналізму були утворені три спрямованості розробок.

Першу з них соціально-психологічну представив засновник інституціоналізму Торстен Веблен, який зв'язав основу економіки з дією психологічного фактора.

Виходячи з психологічної трактовки економічних процесів, основою розвитку суспільства є не окремий індивід, а колектив, а тому досліджувати необхідно не окремі економічні суб'єкти, а колективні дії профсоюзів, об'єднань підприємців, політичних партій. При цьому важливо співвідносити економічні теорії з основними типами економічних суб'єктів: власників землі, капіталістів та інженерно-технічних працівників, оскільки їх роль не однакова на різних етапах розвитку економіки.

На перший план ставляться соціологічні питання і досліджується, чим провокується поведінка окремої людини. Якщо класична школа А.Сміта розглядала «економічну людну», яка прагнула до максимізації власної вигоди, то інституціоналізм соціально-психологічної спрямованості розглядала співпадіння в умовах вільного підприємництва особистих інтересів такої «економічної людини» із суспільними. Таким чином, еволюція суспільно-економічних структур є процесом їх природного відбору, в якому виграють найбільш пристосовані структури.

За умов ринкової економіки споживачі піддаються всім можливим видам суспільного і психологічного тиску, який провокує їх приймати нерозумні рішення. Такі рішення окреслені поняттям «престижного або показного споживання», яке ввійшло в економічну теорію завдячуючи Веблену («ефект Веблена»).

Основа поняття складається з існування «класу дозвілля» - групи людей, яка не зайнята у виробничій сфері і орієнтована на демонстративне споживання, так званої непрацюючої еліти. Цей клас знаходиться на вершині соціальної піраміди та головною характеристикою, що притаманна йому є велика власність, саме вона приносить повагу та пошану.

Характерною рисою класу великих власників є демонстративна нічим не зайнятість, а також споживання, тісно пов'язане з грошовою культурою, де предмет отримує естетичну оцінку не за своїми якостями, а за своєю ціною. Тобто товари починають цінуватись не за їх корисними властивостями, а за тим, наскільки володіння ними відрізняє людину від оточуючих, так званий ефект заздрісного порівняння. Чим більш марнотратною стає особа, тим вище піднімається її престиж. Праця тут не розглядається як вища моральна цінність. Найбільші почесті отримують ті, хто завдячуючи контролем над власністю може діставати з виробництва більше багатства, не займаючись корисною працею.

Таким чином, стаючи підтвердженням суспільної значимості та успіху, демонстративне споживання змушує споживачів середнього класу та бідняків імітувати поведінку багатих, що призводить до того, що ринкову економіку починає характеризувати не ефективність та доцільність, а демонстративне марнотратство, заздрісне порівняння, умисне заниження виробітку.

Звідси зацікавленість такого класу до пристосування фінансових інститутів та спрямування їх розвитку по тому шляху, який би відповідав грошовим цілям, що формують економічне життя дозвілля.

Категорія «заздрісного порівняння» пояснює схильність людей не тільки до престижного споживання, а й до накопичення капіталу: власник меншого за розміром капіталу відчуває заздрість до більш великого капіталіста і прагне наздогнати його, після досягнення бажаного рівня виникає прагнення перегнати інших і т.д.

Престижне споживання призводить невірного застосування виробничої енергії і, в кінці кінців, до втрати реального доходу для суспільства. Таким чином, не визнається теза про виправданість будь-якого попиту, адже попит є проявом економічної системи і, в якості такої, є результатом і причиною економічних дій. Етичний та соціальний характер попиту і визначає пороки економічної системи, а тому важливим є розгляд і неекономічних факторів, що пояснюють поведінку людини, яка не може зводитись до економічних моделей. Тобто є важливим застосовувати щодо економічної теорії даних соціальної психології.

З ростом бізнесу та розвитком індустрії стає дедалі суттєвішім головне протиріччі між «бізнесом» та «індустрією».

Індустрія - це сфера матеріального виробництва, яка базується на машинній техніці, функціонуванні підприємців, менеджерів та іншого інженерно-технічного персоналу, робітників. Всі вони зацікавлені в розвитку і удосконаленні виробництва, а тому є носіями прогресу.

Бізнес же представлений сферою обігу - біржові спекуляції, торгівля, кредитування - і тому його представники орієнтовані виключно на прибуток, а виробництво як таке їх не турбує.

Таке відношення і породжує приватну власність. В своїй еволюції вона проходить дві стадії:

1) стадію панування підприємця, на протязі якої власність належить підприємцю, і

2) стадію панування фінансиста, який не приймає участь у виробництві, і діяльність якого ґрунтується на неосяжній власності, що представлена цінними паперами, які приносять значні спекулятивні доходи.

Як результат - непомірно збільшується ринок цінних паперів і розміри неосяжної власності, яка є основою для існування «класу дозвілля» (фінансової олігархії), та в багато разів перевищує збільшення вартості матеріальних активів корпорацій.

Фінансова олігархія з часом отримує все більшу частину своїх доходів від операцій з фіктивним капіталом, а не за рахунок росту виробництва, підвищення його ефективності.

Такий розрив між бізнесом і виробництвом служить головною причиною розриву між темпами зростання виробництва і росту цін.

Далі збільшується роль кредиту у функціонуванні всієї економіки, адже значна частина капіталу використовується в спекулятивних цілях і не йде на розвиток виробництва. Це спричинює виникнення кредитної інфляції, збільшення вимог щодо погашення кредиту, масові банкрутства і депресії, які можуть тривати довше ніж періоди підйому економіки.

З отриманням незалежності Україною таки пошук став дещо вивернутим, оскільки в той час було визначено, що країна буде йти не до "капіталізму", а буде будувати "сильну державу" з "регульованим переходом до соціальної ринкової економіки" і вже потім впроваджувати поступові політичні та економічні реформи. Це призвело до утворення певного альянсу між урядовою частиною, директорами державних підприємств, тіньовими товарними трейдерами та "новими українцями" з пошуку компромісу в досягненні цілей розбудови.

Створена система дозволяла збагачуватися невеличкій частині людей і одночасно перешкоджала становленню нових законів і правил, за якими капіталізм функціонує найбільш ефективно, і які можуть збагатити будь-кого іншого.

Цей альянс активно боровся за збереження системи, яка давала доступ до субсидованих кредитів, механізмів контролю цін, торгівельних квот та ліцензій - всього, що неприйнятно у ринковій системі. Мала місце політична та правова система, яка обслуговувала інтереси такого осередку, зростало хабарництво, купівля місць в парламенті, міністерствах.

Державні ресурси скуповувались за надзвичайно низькими цінами, встановленими урядом, та продавались за світовими цінами. За рахунок таких цінових невідповідностей було отримано значні прибутки. Бізнес-кишені на цьому заробили мільярди.

Там, де держава повинна була виконувати функцію арбітра, який встановлює прозорі приватизаційні процедури та створює рівні умови для всіх, вона фактично втручалася у цей процес,надаючи пільгові урядові гарантії та кредити, продаючи визначеному осередку великі державні підприємства.

Для того, щоб подальша позитивна еволюція суспільства мала місце, необхідно проводити реформи та здійснювати перетворення, прискорювати науково-технічний прогрес та створювати передумови для зростання ролі інженерно-технічної інтелігенції.

В таких умовах необхідно приймати новий підхід відбору людей до влади. В його основі має лежати принцип відбору за професійними якостями, які базуються на глибоких знаннях сучасної техніки з метою найкращої роботи промисловості, а не принцип максимізації прибутку бізнесмена, який не виконує виробничих функцій, а зайнятий лише фінансовою діяльністю, таким чином стаючи окремим (а за думкою Веблена, просто зайвим) елементом економічної організації.

В результаті проведення ряду реформ, буде можливим встановлення нового порядку, за яким індустріальна система перестане служити інтересам монополістів, оскільки мотивом управління буде не грошова вигода, а служіння інтересам всього суспільства.

Друга спрямованість інституціоналізму є соціально-правовою і ґрунтується на розробках Дж. Коммонса, який вбачав економічні недоліки в недосконалості юридичних норм, що на його думку приводило до нечесної конкуренції. Рішення цієї проблеми розглядалось через використання законодавчих органів держави.

Ним була розроблена теорія соціальних конфліктів, за якою суспільство складається з професійних груп. До них належать робітники, капіталісти, фінансисти і т.д. В процесі взаємодії ці групи вступають між собою в конфлікт, який є внутрішнім джерелом руху суспільства. В результаті вирішення конфлікту професійні групи укладають між собою угоди на основі законодавчих правил в один з моментів:

1) конфлікту інтересів;

2) усвідомлення взаємозалежності конфліктних інтересів;

3) рішення конфлікту шляхом встановлення домовленості, яка влаштовує всіх учасників угоди.

Іншими словами, укладаючи угоди групи йдуть на компроміс, тобто будь-який конфлікт вирішується через знаходження компромісу. В теорії інститутів його необхідно розглядати дещо ширше, і починати з особистості.

Кожна людна - особистість. Мотивація її дій залежить від компромісу трьох її ознак: хочу, можу, треба. Ніколи те, що хочу, не дорівнює тому, що можу, і не дорівнює тому, що треба. Постійний конфлікт даних ознак особистості вирішує її відношення до того чи іншого процесу в її житті, участі в житті суспільства та відношенні до роботи чи праці в цілому. Особистість складає перший рівень інституціоналізації економіко-психологічних засад праці суспільства (див. рис.1).

Рис.1. Інституціоналізація економіко-психологічних засад праці

Наступним рівнем є сім'я. Вона складається з глави сім'ї та n-ої кількості її членів. Тому на цьому рівні породжується конфлікт особистих ознак (хочу, можу, треба) однієї особи та n-ої кількості її членів. Компроміс між трьома ознаками всіх особистостей сім'ї (рішення, яке влаштовує всіх) дає можливість розвитку, а не деградацію кожної особистості і всіх в цілому.

Сім'я та кожна окрема особистість складають мікрорівень економічного аналізу.

Наступним рівнем є фірма, підприємство, організація чи установа. На даному рівні знайдений компроміс між особистими характеристиками одної особи (директор, керівник, засновник) і її працівниками дає можливість досягнення необхідного рівня розвитку ї зайняття (посідання) свого місця в галузі (на ринку).

Галузь національної економіки також передбачає знаходження компромісу. Тобто прийняті рішення мають відповідати інтересам і мотивам однієї особи та n-ої кількості її членів. Тоді він зможе забезпечувати ефективне рішення і прогрес.

Рівень національної економіки визначає засади розвитку економіки держави. На рівні міжнародної економіки компроміс знаходиться між можливістю національної влади відстоювати інтереси держави та впливом інтересів інших держав світу.

Сама угода передбачає її виконання, але оскільки вона набуває юридичного характеру опосередкованого роллю держави як контролюючого законодавчого органу, адміністративні структури якого слідкують за виконання зобов'язань сторонами, то виникає прошарок «адміністративної еліти».

Власність поділяється на три види:

- речова;

- така, що не має речової форми (борги та боргові зобов'язання);

- неосяжна (цінні папери).

Неосяжна власність частіше за все є результатом угод з так званими «титулами власності» та характеризує сферу обігу не реальних товарів, а переходу права власності. В результаті розвиток економіки суспільства вбачався в очікуванні майбутніх сприятливих угод.

Для того, щоб ці угоди відбувались чесно і були справедливими необхідно встановити розумне законодавство і правильно застосовувати закони. Тобто уряд мав би бути підконтрольним суспільній думці та мав би здійснювати демонополізацію економіки.

Капіталістичне суспільство за Дж. Коммонсом проходить наступні чотири стадії:

1) торгова;

2) підприємницька;

3) банківська (фінансова), коли крупні об'єднання підприємців домагаються привілеїв для своїх членів і в результаті цього виникає гармонія інтересів;

4) адміністративна, коли спеціальні урядові комісії виступають верховним арбітром при укладанні угод між колективними інститутами.

Так, на основі його теорії про колективну взаємодію, в 1935р. в США було закладено основи соціальної захищеності громадян через пенсійне забезпечення.

Інституціонально-статистична спрямованість досліджень представлена Мітчелом, який вирішував задачу створення методів ослаблення економічних кризових явищ, а кризу називав плавним зниження темпів зростання.

Його вклад в інституціональну теорію складається з вияву впливу на економічні фактори (в категоріях грошового обігу, кредиту, фінансів і т.д.) так названих неекономічних факторів (в т.ч. психологічних, поведінкових та інших) шляхом вивчення цифрових показників і встановлення закономірностей в коливаннях (кон'юнктурі) цих показників на базі широкого масиву статистичних даних по фактичному матеріалу і її математичної обробки, в намаганні обґрунтувати концепцію безкризового циклу шляхом різних варіантів державного втручання в економіку.

На основі статистичних досліджень та розробок був зібраний величезний фактичний матеріал про розвиток народного господарства і представлений у вигляді динамічних рядів ВНП, інвестицій та грошей. Ці показники відображали реальний стан справ в економіці та використовувались для характеристики капіталістичної кон'юнктури, особливо окремих галузей виробництва.

Було виділено певні коливання, цикли у змінах економічної кон'юнктури, та викладено в теорії у вигляді логічного слідування параметрів, що визначають динаміку виробництва. Перше місце серед них займали: ціни, курси акцій, інвестиції, грошовий обіг, торгівля, накопичення та інші показники сфери обігу. Економічна криза розглядалась за таких досліджень лише певною нижчою фазою ділового циклу.

Ділові цикли заміняють слово криза, і являють собою підйоми та спади, що повторюються та проявляються в більшості економічних процесів з достатньо розвиненою системою грошового господарства, і продовжуються в країнах не залежно від стадії економічного розвитку від 3 до 7 років. Це малі цикли. Крім них існують ще великі ділові цикли - вікового (100-літнього) порядку. Обидва види циклів знаходяться у взаємодії.

Інституціоналізм є одним з теоретичних попередників кейнсіанської та неоліберальної концепції державного регулювання економіки, основною ідеєю якої є втручання держави в економіку.

Дж. М. Кейнсом було закладено теоретичні засади державного регулювання ринкового господарства. За умов, коли ринкова система саморегулювання неспроможна забезпечити стабільність економічного зростання та вирішення цілого ряду соціальних проблем, для встановлення стійкої рівноваги між сукупним попитом та сукупною товарною пропозицією вводиться державне регулювання на макроекономічному рівні.

Держава має у своєму арсеналі бюджетні та грошово-кредитні важелі, за допомогою яких або обмежує зростання попиту у разі піднесення економіки і в такий спосіб стримує зростання цін, або сприяє його зростанню на стадії економічного спаду. У системі довгострокового регулювання вплив держави відображається на обсязі і структурі інвестицій, рівню заощаджень та ін. Розглядалась також ідея державного планування, але щоб бути ефективним в ринкових умовах воно мало б носити рекомендаційний характер.

У 70-х роках минулого століття почалась орієнтація на обмеження регулювального впливу держави на функціонування і розвиток економіки та розширення сфери дії ринкових мотивацій, стимулів і регуляторів - неоконсерватизм, теоретичну основу якого складають неокласичні та неоліберальні економічні концепції: монетаризм (М. Фрідмен, К. Бруннер, Д. Лейдлер), теорія пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, І. Крістол), теорія регулювання, (Дж. Стіглер, С. Пельцман, Г. Демзац), теорія державного вибору (Дж. Бюкенен) та ін.

Так як пошуки та впровадження інновацій у виробництво і споживання завжди пов'язані з невизначеністю, ризиком, відсутністю абсолютної гарантії успіху та непродуктивними витратами, головною ідеєю тут почала виступати необхідність максимально можливої ініціативи господарюючих суб'єктів. Децентралізація творчої ініціативи, приведення в дію ринкового механізму її оцінки розглядалось як панацея підвищення ймовірної надійності інноваційного процесу. Почався пошук оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих рішень, що мали б забезпечити максимально можливу швидкість оновлення економічної системи.

На теоретичних засадах практики господарювання в розвинутих країнах світу та з урахуванням специфіки кожної з них склалося декілька моделей державного регулювання економіки.

Американська модель передбачає, що державне регулювання базується на використанні правових і опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних, з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва.

Японська модель державного регулювання ринкової економіки за основу має систему взаємодії державних органів та корпорацій, яка спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці.

У шведській моделі передбачається активне втручання держави у процес розподілу та перерозподілу доходів з метою створення потужної системи соціального захисту населення.

Німецька модель регулювання розвитку економіки передбачає управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів та створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян.

Отже, державне регулювання ринкової економіки базується на значному теоретичному доробку світової економічної думки і реалізується на практиці в ряді моделей.

У країнах, які обрали для себе шлях "державного капіталізму", авторитарна влада використовує ринок для створення багатства, яке потім розподіляється за її бажанням. У цих країнах великі державні підприємства фінансують правлячу еліту. Без конкуренції ці підприємства є зазвичай неефективними та корумпованими.

Для зниження рівня корупції необхідно збільшити в країні приватну власність та рівень свободи, це покращить економічні показники.

Умовою здійснення успішних ринкових та демократичних реформ є успішний союз президента, прем'єр-міністра і парламенту, підтримка всіх гілок влади, засобів масової інформації та населення.

монополія економіка державний регулювання

Література

1. Абалкина И.Л. Теория и практика кризисных коммуникаций // США-Канада: экономика, политика, культура. - 2006. - N 1. - С.78-93.

2. Коновалюк В. И. Роль монополий Топливно-энергетического комплекса в экономике Украины: Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. - К.: Наук. Думка, 2004. - 278 с.

3. Лагутін В., Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? / В. Лагутін / / Економіка України. - 2007. - № 4. - с.55-61

4. Научитель М. В. Развитие экономической теории в ХХв. Гомель, ГГУ им Ф. Скарины - 1998.

5. http://www.epravda.com.ua/publications/2010/07/2/240314/

6. http://www.ua-tenders.com/legislation/amc/87444/

7. http://nardepjournal.com/article/2012/2/Ostannya-monopolna-desyatka

Размещено на Allbest.ru