Ноосферна парадигма соціальної і гуманітарної політики держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ноосферна парадигма соціальної і гуманітарної політики держави

Віктор Єлагін

Ноосферна економіка і соціальна політика, що працюють на основі планетарного ресурсу - ноосфери, сьогодні стають підставою глобалізації інтеграційних корпоративних процесів.

В умовах наявних проблем із забезпечення сталого соціально-економічного інноваційного розвитку України виключно ноосферна економіка і соціальна політика в змозі виконувати функції системного інтелектуального імператива цивілізаційного прогресу.

Необхідно зауважити, що цивілізаційний розвиток держави знаходиться в сфері саме інтелектуальної, ноосферної економіки і соціальної політики. Країна, яка не здатна підготувати кадри найвищої кваліфікації, неминуче відстає в сферах техніки і технології. На наш погляд, тільки шлях розвитку ноосферної, інтелектуальної економіки і соціальної політики, який забезпечить подальший науково-технічний прогрес України на основі формування ноосферного світосприйняття, - є імперативом наукової системи XXI століття. економіка ноосферний інтеграційний

Класики економічної науки незмінно визнавали три джерела багатства нації, три види виробничих ресурсів: земля, праця і капітал. Однак у XIX-XX ст. західні економісти усе більше уваги приділяли проблемі накопичення капіталу, під яким, користуючись сучасною термінологією, мався на увазі лише напрацьований виробничий (фізичний) капітал -- запас машин, устаткування, сировини й споруджень, використовуваний для подальшого виробництва. Відповідно, тільки витрати на збільшення цього запасу й розглядалися як інвестиції, тоді як більша частина витрат, наприклад, на охорону навколишнього середовища або освіту, відносилася до категорії споживання й розглядалася як відрахування з потенційно можливого прибутку.

Зростаюче визнання важливості стійкого розвитку суспільства привело спочатку до спроб "озеленення" національної статистики, тобто обліку зміни природного капіталу при розрахунку показників ВВП і ВНП, а потім і до розробки методів обліку мінливої величини людського капіталу різних країн. Методи економічної оцінки природного й людського капіталів поки не можуть претендувати на точність, але вже зараз дозволяють поставити ряд важливих питань щодо закономірності зміни структури національного багатства країн світу в міру їх прогресивного розвитку й про практичний вимір стійкості або нестійкості економічного розвитку різних країн.

Згідно з опублікованим в 1997 році дослідженням експертів Всесвітнього банку, вироблений (фізичний) капітал не тільки не єдина, але і не основна форма багатства більшості країн світу. Найважливішим компонентом національного багатства всіх країн виявляються так звані людські ресурси, що включають цінність "сирої праці" і людського капіталу. Важливе місце в структурі національного багатства займає також природний капітал.

Проведені розрахунки підтверджують різне значення трьох компонентів в національному багатстві країн різного рівня розвитку. У найбільш розвинених країнах світу, що володіють найбільшим запасом людського капіталу, відносна роль людських ресурсів особливо велика, тоді як на долю природного капіталу припадає всього лише 2 - 5 % розміру їх національного багатства. В той же час в одному з бідних регіонів миру - в Західній Африці - значення природного капіталу у декілька разів перевищує значення природного капіталу Західної Європи, а значення людських ресурсів - одне з найнижчих в світі, не зважаючи на велику чисельність населення. Економісти визначають "капітал" як запас багатства, яке використовується для виробництва товарів і послуг. Найчастіше під капіталом мають на увазі верстати і технічне устаткування, а також промислові і торгові споруди. У сучасній термінології правильніше називати все це "виробленим (фізичним)" капіталом.

Виробництво товарів і послуг залежить від знань і навичок людей не менше, ніж від технічних засобів виробництва. Велике значення людського чинника в сучасному виробництві відбивається в характері розподілу доходів серед власників виробленого (фізичного) капіталу, з одного боку, і "власників" знань і навичок - з іншого. Так, в США в 1980-х років загальна сума доходів, отриманих від напрацьованого капіталу (дивіденди плюс нерозподілений прибуток корпорацій), була майже в 14 разів менше, ніж загальна сума доходу від знань і навичок у вигляді заробітної плати. саме це привело економістів до думки про існування так званого "людського капіталу".

Пізніше, в основному вже в 1990-ті роки, популярною стала концепція нової стадії глобального економічного розвитку, що отримала назву "економіки знань". Ця концепція грунтується на визнанні того факту, що країни, які найактивніше інвестують в створення, отримання в розповсюдження знань - шляхом розвитку освіти, науки і техніки, а також сучасних комп'ютерних систем обробки і передачі інформації, - як правило, розвиваються найуспішніше. Більш того, багато дослідників сьогодні переконані, що навіть бідні країни світу в принципі можуть добитися якісного стрибка в своєму розвитку, якщо зуміють правильно скористатися доступом до сучасних світових запасів знань.

"Природний капітал" - сукупність природних ресурсів, які використовуються або можуть використовуватися у виробництві товарів. Природний капітал включає запаси природного середовища, що дають потік коштовних товарів і послуг у майбутньому. цей стійкий потік називається "природним доходом", а те, що його забезпечує, - "природним капіталом". Природний капітал може робити також "екологічні послуги".

Відповідно до оцінки Всесвітнього банку по 192 країнах головною з трьох складових національного багатства країн є "соціальний капітал", на який припадає 64 % проти 16 % фізичного капіталу (накопичених матеріально-речовинних фондів) та 20 % природного капіталу.

Проведені дослідження дають підставу стверджувати, що "соціальний капітал" може бути визначений як складова національного капіталу суспільства, інтегрований показник результату колективної дії окремих людей та соціальних груп, які внаслідок синергетичного ефекту взаємодії складних біосоціальних систем отримують певні соціально-економічні результати

Як і багато складних суспільних явищ, людський капітал має велику кількість визначень, деякі з них наведені нижче.

Під "людським капіталом" звичайно розуміють наявний у людини запас здоров'я, знань, вмінь, навичок та мотивацій, які сприяють росту його продуктивності праці й впливають на зростання доходів (заробіток).

У другій половині XX століття в розвинених капіталістичних країнах особистість формально, юридично вільна; вимоги до її професійних навичок у всіх сферах істотно виросли, але загальна необхідність у здоров'ї, освіті, вихованні, культурі збереглася.

Що об'єктивно змінилося, щоб здоров'я, освіта, виховання, навчання людини перейшли в категорію економічну, а витрати на ці цілі - у сферу економічну?

Людський капітал характеризується наступними ознаками:

• пов'язаний з людиною, не відділений від людини, властивий тільки людині:

• наявний у людини запас;

• накопичений людиною запас;

• знання, вміння, навички й здатності людини;

• є складовою частиною людини.

У цьому твердженні головною є та обставина, що "людський капітал" - це приналежність людини, не існує без людини. Це дуже важлива обставина, що категорично відокремлює "запас здоров'я, знань, вмінь, навичок, мотивацій людини" від будь-яких "запасів", властивих іншим живим організмам, використовуваним людиною.

Відомо, що в соціальній, економічній сутності людини як суб'єкта доцільної людської економічної діяльності найважливішим фактором є відносини власності. Хто власник того запасу, що, відповідно до теорії "людського капіталу", сформований у результаті інвестицій, накопичений людиною, є в людини?

Відповідно до теорії "людського капіталу", згаданий "запас", що є людським капіталом, - сприяє росту продуктивності праці й ефективності виробництва, впливає на зростання доходів (заробітку), використовується в суспільному відтворенні. Але в цьому немає нічого, що суттєво відрізняє такий "запас" у XX столітті від будь-якого іншого етапу розвитку людства.

Теорія людського капіталу відбиває новий підхід до людини, її ролі в економіці, дає концепцію фінансування вкладень у людину. Шкільна освіта, що формує людину як громадянина, фінансується державою. Професійне навчання, що формує фахівця, здійснюється за рахунок власних фінансових ресурсів індивідів, тому що ці витрати компенсуються в майбутньому підвищеними доходами.

Проте економічна віддача від освіти не завжди однакова. Ось декілька чинників, що її знижують:

— якість освіти може бути низькою, бо знання і навички, придбані під час навчання, можуть не відповідати вимогам ринку. це означає, що інвестиції в людський капітал були недостатньо ефективними, було створено менше людського капіталу, внаслідок чого суспільство і його окремі члени отримають нижчу віддачу;

— при низьких темпах економічного зростання в країні може спостерігатися недостатній попит на накопичений людський капітал. тому людський капітал працівників (освіта і навички) виявляється незатребуваним і не отримує відповідної винагороди;

— у країнах з економікою централізованого планування, включаючи СРСР, різниця в заробітній платі працівників з вищим і нижчим рівнем освіти або професіоналізму нерідко навмисно зводилася до мінімуму на користь збереження відносної рівності доходів, хоча і в збиток інтересам стимулювання якісної праці. Лише в даний час, в процесі переходу країн колишнього СРСР до ринкової економіки, такого роду спотворення в структурі заробітної плати поступово відходять. таким чином, наведені аргументи дають можливість стверджувати, що "ноосферна парадигма" наукового мислення є запорукою сталого людського розвитку країни, яка базується на використанні людського інтелектуального ресурсу, що переважає інші види матеріальних ресурсів і має бути головним чинником при плануванні та реалізації соціально- гуманітарної політики держави.

Размещено на Allbest.ru