Теоретико-методологічні підходи до оцінювання технологічного рівня машинобудівних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет “Львівська політехніка”

УДК 338.45:658.5.011

Теоретико-методологічні підходи до оцінювання технологічного рівня машинобудівних підприємств

І.Б. Хома, Г.І. Біла

Обґрунтована необхідність оцінювання технологічного рівня машинобудівних підприємств. Надано характеристику різним теоретико-методологічним підходам, що враховують зарубіжний і вітчизняний досвід та визнають технологічний рівень як на галузевому рівні, так і на рівні підприємства. Розглянуто положення Методики ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств. Окреслено основні напрями для подальшого розвитку машинобудування та труднощі, що виникають на шляху їх реалізації у перерізі акценту щодо існуючого розриву між наукою та виробництвом.

Ключові слова: технологічне оновлення, технологічний рівень, високотехнологічне виробництво, високотехнологічні товари, машинобудівні підприємства.

I. B. Khoma, G. I. Bila

Lviv Polytechnic National University

THEORETICAL AND METHODOLOGICAL APPROACHES TO ASSESSMENT OF TECHNOLOGICAL LEVEL OF MACHINE-BUILDING ENTERPRISES

Since the projects of technological renovation of manufacturing requires assessment of technological level, here we justify the importance of assessment of technological level of machine-building enterprises.

International and native experience were taken into account while evaluating the following theoretical-methodological approaches: sectoral, based on branch level; productional, based on data about creation of industrial products, and the approach, based on evaluation of manufacturing parameters of enterprise.

According to sectoral approach the branches of manufacturing are grouped according to four levels of technological capacity: highly technological, middle-high technological; middle- low technological and low-technological. For quantitative identification of highly technological enterprises the threshold values are established, the latter are to be adjusted with time. According to Eurostat by codes NACE Rev.2 to this list were classified the production of computers, electronical and optical products, production of air- and space-crafts. Classification was done according to following criteria: ratio of expenses for R&D to added value and involvement of personnel with higher education.

Productional approach is maximally concerned with sectoral one, since the good are classified based on sector of enterprises. But at the same time the list of highly technological commodities includes some goods produced by middle-high manufacture and are presented by nine upscaled categories. This approach allows one to asses position f the country on the world market of technological commodities and to perform comparison with other countries. Since the detailed access to nomenclature position is limited in several countries the analysis is performed on the level of group of commodities.

The third approach utilize data about foreign trade and data of enterprises allowing one to determine actually realized high-tech goods and to estimates its part in the total amount of trading of high-tech commodities.

The main principles of the Method of identification of Ukrainian high-tech industrial enterprises are described.

The main approaches of stimulating development for machine-building are described: involvement of investments, introduction of new technological processes, material resources, highly qualified personnel, development of innovative activities. Also the difficulties of their realization are described with the gap between science and production being accented.

Key words: technological renovation, technological level, high-tech manufacturing, high-tech commodities, machine-building enterprises.

Постановка проблеми. Виклики глобалізації неможливо подолати без орієнтації машинобудівного сектору на зростаюче використання системи знань і технологій, менеджменту та маркетингу, із обов'язковим врахуванням сучасних світових напрацювань високотехнологічних галузей промисловості, для забезпечення поступового зростання частки інноваційних товарів у зовнішньоторговельному обігу країни.

Досвід розвинених країн світу показує, що для здобуття успіху у конкурентній боротьбі вітчизняним машинобудівним компаніям потрібно не лише швидко генерувати чи залучати якісні нові знання та інноваційні технології, але й оперативно втілювати їх у виробництво продукції для швидкого виходу на внутрішній та світовий ринки товарів. Сьогодні в економіці вагома роль відводиться фактору часу, а за врахування сучасного незадовільного стану машинобудування в Україні [1, с. 39-42] важливим постає питання своєчасного проведення технологічного оновлення, що, своєю чергою, потребує оцінювання технологічного рівня підприємства.

Угода про Асоціацію України і ЄС підписана. Цей факт також виступає своєрідним чинником, що посилює конкуренцію між товаровиробниками і стимулює розвиток високотехнологічних машинобудівних виробництв, де кількість та вартість продукції вже не є першочерговими параметрами міжнародної конкуренції, а лише якістю і ступенем інноваційності, що тісно пов'язані із процесами технологічного оновлення на підприємствах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових джерел свідчить про те, що багато дослідників зосереджені на відображенні ролі науки і технологій в економічному зростанні країни: І. В. Алєксєєв, Р. В. Бурсов, Я. В. Демків, В. Й. Жежуха, О. В. Зубко, Г. В. Рачинська, О. Б. Саліхова, Д. О. Турко, Л. І. Федулова, F. Eberth, T. Hatzichronoglou, Krugman R. Paul, A. Loschky, K. Nuortila, V. Ritola.

Перші напрацювання зарубіжних науковців були направлені на виділення критеріїв, згідно з якими оцінювався вміст технологій у виробництві; на вирішенні питань, пов'язаних із ідентифікацією високотехнологічної промисловості як такої, що виробляє високотехнологічні продукти/технології, чи навпаки, - застосовує їх у своєму виробництві; на визначенні граничних значень між рівнями технологомісткості, які під впливом часу потребують постійного перегляду.

Вітчизняні дослідники працюють над формуванням понятійно-категорійного апарата із власним баченням таких аспектів, як “високі технології”, “високотехнологічна продукція”, “високотехнологічне промислове підприємство” тощо; побудовою часових трендів розвитку високотехнологічних виробництв щодо інших галузей економіки; зосереджують увагу на високій частці високотехнологічних товарів у світовому експорті, що безпосередньо впливає на збільшення платіжного балансу країни; над гармонізацією національних статистичних стандартів із міжнародними, зокрема, у частині формування переліків високотехнологічної продукції.

Євроінтеграційні процеси України посилюють обов'язковість врахування сучасного технологічного характеру міжнародної конкуренції на світовому ринку, тому є напрацювання у вирішенні питань кількісного визначення технологічної місткості промислових підприємств, ідентифікації високотехнологічних виробництв та високотехнологічної продукції. Однак на рівні машинобудівних підприємств ці аспекти досліджені недостатньо. Існує необхідність у визначенні технологічного рівня з метою реалізації проектів з технологічного оновлення виробництв, оскільки третина виробників знаходяться у кризовому стані, далекому від високотехнологічного виробництва.

Мета роботи - обґрунтувати важливість оцінювання технологічного рівня машинобудівних підприємств; дослідити різні теоретико-методологічні підходи до оцінки технологомісткості як окремо взятого підприємства, так і загалом по галузі; розглянути основні положення Методики ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств; виділити подальші напрями розвитку машинобудування та перепон на шляху їх досягнення.

Виклад основного матеріалу. Головною метою здійснення технологічного оновлення машинобудівними підприємствами є підвищення технологічного рівня виробництва. Тому реалізація проектів технологічного оновлення неможлива без активного використання у виробничій діяльності машинобудівних підприємств об'єктів інтелектуальної власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, комп'ютерних програм, баз даних, ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій тощо), залучення значної кількості висококваліфікованих спеціалістів, достатнього фінансового забезпечення. Як наслідок, створення унікальних характеристик продукції та підвищення її якості, що збільшує рівень задоволеності споживачів, відкриває нові ніші на ринку, надаючи компаніям статус тимчасового монополіста, підвищує дохідність підприємств, призводить до зростання їх ринкової вартості, інвестиційної привабливості, конкурентоспроможності тощо. На рівні держави передові технології призводять до збільшення обсягів національного виробництва та національного доходу. Через посилення конкурентних позицій на зовнішніх ринках і, відповідно, - активізацію зовнішньоекономічної діяльності, дають поштовх для розвитку інших секторів економіки, сприяють підвищенню рівня життя та матеріального добробуту населення, збільшенню ефективності економічної системи загалом (оскільки у виробництві досягається мінімізація витрат, а у споживанні - максимізація задоволення потреб споживачів).

Показник “високотехнологічність” (high technology, high tech, hi-tech) або ж “техноло- гомісткість” (technology intensity) є поширеним вимірником у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), репрезентуючи передові світові економіки.

Існує кілька теоретико-методологічних підходів до визначення технологічного рівня промислових підприємств і їх зарахування до категорії “високотехнологічних”: секторальний, що ґрунутується на даних галузевого рівня; продукційний, що використовує дані випуску промислової продукції, та третій підхід, що ґрунтується на оцінці параметрів підприємства.

Згідно з класифікацією ОЕСР, що відображена у Переліку високотехнологічних виробництв 2001 р., галузі промисловості згруповані за 4 рівнями технологомісткості: високотехнологічний (high-technology), середньо-високотехнологічний (medium-high-technology), середньо-низькотех- нологічний (medium-low-technology), низькотехнологічний (low-technology). При цьому критеріями для агрегації виробництв виступають два показники прямої “ДіР-місткості” (R&D intensity): відношення витрат на дослідження і розробки (ДіР) до доданої вартості та до обсягу виробництва продукції. Для кількісної ідентифікації високотехнологічних виробництв ОЕСР встановила порогові значення: у 1984 р. - вище за 3 %, у 1994 і 2001 р. - понад 5 %, у 2009 р. (до сьогодні користуємось) - вище 8 % [2, с. 48]. Галузі, що мали ітотно вищий середній рівень витрат на ДіР за двома критеріями і відповідали вимогам порогових значень, були зараховані до високотехнологічних.

Оскільки з часом змінюються ДіР-місткості, галузі промисловості можуть переходити з однієї технологічної групи до іншої. Із цією метою фахівці Євростату та Об'єднаного дослідницького центру Європейської Комісії (ОДІ І) у 2005 р. здійснили нове групування за технологомісткістю. Це дослідження ґрунтується на визначенні загальної ДіР-місткості 25 країн, яка обчислюється як арифметична сума прямої та непрямої ДіР-місткостей. Своєю чергою, пряма ДіР-місткість - це співвідношення загальних витрат на ДіР до загального обсягу виробництва, а непряма - частка ДіР, втілених у проміжні продукти, що потрібні для виробництва товарів відповідного сектору економіки [2, с. 42]. Порогові значення ДіР-місткості для групування галузей за рівнями технологічності такі: високотехнологічний - вище 8 %, середньо-високотехнологічний - від 2,5 % до 8 %, середньо-низькотехнологічний - від 1,0 до 2,5 %, низькотехнологічний - нижче за 1,0 %. До переліку високотехнологічних виробництв за кодами Міжнародної стандартної галузевої класифікації (International Standard Industrial Classification) ISIC Rev. 3 увійшли такі галузі: виробництво основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів; медичне устаткування та медичні інструменти; радіо- телевізійне і комунікаційне устаткування; виробництво повітряних і космічних літальних апаратів; офісні рахункові та обчислювальні машини.

У зв'язку із затвердженням Статистичною комісією ООН нової редакції Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності ISIC Rev. 4 у 2009 р. Євростатом здійсненив нову агрегацію технологічного рівня виробництв за кодами NACE Rev. 2, яка здійснювалась за двома критеріями: відношення витрат на ДіР до доданої вартості та частки персоналу з вищою освітою [3, с. 19, 43]. Згідно з цим підходом до високотехнологічних галузей включені: виробництво основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів; виробництво комп'ютерів, електронної та оптичної продукції; виробництво повітряних і космічних літальних апаратів. Варто зазначити, що цей класифікатор, у перерізі виміру результатів науково- технічної діяльності, їх внеску у промисловий сектор та у міжнародну конкурентоспроможність, сьогодні є єдиним міжнародним стандартом для країн Європейського Союзу (ЄС), а також для країн-кандидатів до вступу в ЄС, країн-членів Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), країн ОЕСР і країн, які здійснили гармонізацію національних статистичних систем згідно зі світовими стандартами [2, с. 46].

Часові впливи на групування високотехнологічних виробництв відображено у табл. 1.

Таблиця 1

Вплив часових змін на градацію високотехнологічних виробництв

Поряд із секторальним підходом на міжнародному рівні широко використовується продукційний підхід, адже він має багато переваг: надає характеристики окремих продуктів, які у різних країнах є однаковими, на відміну від сектору економіки, що в одній країні є високо- технологічним, а в іншій - середньо-високотехнологічним; досліджує частину товарів, які виготовляються не тільки високотехнологічними виробництвами; за необхідності товари із цього переліку можна згрупувати за різними ознаками.

Основою для виділення першого переліку високотехнологічних товарів за кодами Стандартного міжнародного торгового класифікатора (Standard International Trade Classification) SITC Rev. 3 є показник частки витрат на ДіР в обсягах продажів. Якщо його місткість була вищою від середньої по галузі і становила понад 3,5 % від виручки від реалізації продукції (у подальшому використовуватимемо термін “чистий дохід від реалізації продукції”, у зв'язку із змінами до Форми 2 “Звіт про фінансові результати”), то товари зараховували до високотехнологічних. Додатковими критеріями були: частка витрат на ДіР у доданій вартості, частка високотехнологічної комплектації у складі продукції тощо. До переліку не входили продукти, що були не високотехнологічними, хоч і вироблялися високотехнологічними галузями [2, с. 57].

Із затвердженням ООН нової редакції SITC - Rev. 4, Євростат у 2009 р. розробив новий офіційний Перелік високотехнологічних товарів, де головним критерієм технологомісткості виступає лише один показник - частка витрат на ДіР у загальних обсягах продажів. Цей перелік є максимально узгодженим із галузевим, оскільки товари класифікуються відповідно до галузі виготовлення. Водночас перелік містить деякі товари, виготовлені середньо-високотехнологічними виробництвами та поданий за дев'ятьма укрупненими категоріями товарів: аерокосмічна продукція; комп'ютерна та офісна техніка; електроніка та телекомунікації; фармацевтика; наукові інструменти; електричні машини; хімія; неелектрична техніка; озброєння [4]. Це дає змогу оцінити позицію країни на світовому ринку високотехнологічних товарів і здійснити порівняння з іншими державами, оскільки детальний доступ до номенклатурних позицій продукції у деяких країнах обмежений, тому аналіз здійснюється на рівні груп товарів.

Третій підхід використовує дані про зовнішню торгівлю та дані підприємств, уможливлюючи визначити фактично реалізовану високотехнологічну продукцію і обчислити її частку у сукупному обсязі торгівлі високотехнологічними товарами.

В Україні лише у 2006 р. Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень (ДІКТЕД) на основі SITC Rev. 3 згідно з кодами Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) та номенклатури продукції промисловості (НІ II І) створив перелік високотехнологічних товарів. У зв'язку із затвердженням SITC Rev. 4 та змін в УКТ ЗЕД перелік був модифікований (279 номенклатурних позицій). Найбільше змін внесено у групування високотехнологічних товарів за категоріями “електроніка та техніка зв'язку” і “комп'ютерна та офісна техніка”, що є чутливими до часових змін. Із цього переліку можна побачити, що левова частка високотехнологічної продукції припадає на сектор машинобудування, де вагоме місце посідає мікроелектроніка, обчислювальна техніка, літакобудування, робототехніка, космічна техніка та ін.

Одним з етапів проведення технологічного оновлення машинобудівних підприємств є визначення їх технологічного рівня. Міністерство промислової політики України у 2008 р. розробило Методику ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств, що має на меті ідентифікацію високотехнологічних промислових підприємств, оцінку їх поточного техніко- економічного рівня та виявлення потенціалу випуску та перспектив розвитку високотехнологічної продукції [5].

Згідно з Методикою технологічний рівень підприємства є синтезуючим показником рівнів за елементами [5]:

- оцінки рівня реалізації підприємством високотехнологічної продукції (критерієм виступає питома вага чистого доходу від реалізації високотехнологічної продукції у чистому доході від реалізації продукції підприємства (коефіцієнт високотехнологічності підприємства));

- загальної оцінки ефективності виробничо-господарської діяльності (критерієм є валова додана вартість, що припадає на одного працюючого (продуктивність праці));

- оцінки основних елементів і результатів процесу виробництва: техніко-технологічного рівня виробництва (синтезуючим показником виступає коефіцієнт технічного розвитку, а систему показників формують: питома вага нових технологічних процесів, питома вага високотехнологічних процесів, віковий склад машин та обладнання, технічна озброєність працівників, електронна озброєність праці, наявність у підприємства сертифіката ISO серії 14000); оцінка техніко-технологічного рівня продукції (синтезуючим є показник техніко-технологічного рівня продукції, що виробляється, система показників складається із питомої ваги нових видів продукції, питомої ваги проміжної високотехнологічної продукції іноземного виробництва, питомої ваги ліцензійної продукції, наявності сертифіката ISO серії 9000); рівня кваліфікації працівників (синтезуючим показником є рівень кваліфікації працівників, що формується системою показників - питомої ваги витрат на технологоорієнтованих працівників, середнього рівня витрат на технологоорієнтованих працівників, віддачі оплати праці технологоорієнтованих працівників та питомої ваги витрат на професійне навчання працівників); рівня інноваційної діяльності (синтезується за допомогою показників питомої ваги витрат на внутрішні ДіР, питомої ваги витрат на зовнішні ДіР, питомої ваги витрат на придбання нових технологій, питомої ваги витрат на технічне переозброєння; додатковим показником є кількість охоронних документів, отриманих підприємством на об'єкти прав інтелектуальної власності).

Сформуємо означені показники у табл. 2.

Таблиця 2

Показники оцінки поточного технологічного рівня підприємства [5]

Вдосконалення виробничих технологій машинобудування може розглядатися із двох аспектів: технічного і економічного, адже спостерігається не лише підвищення якості продукції, а й оптимізація використовуваних під час її виробництва ресурсів. Доцільним є аналіз технологічних процесів як на рівні усього підприємства, так і за окремими виробництвами та групами товарів.

Основним показником під час здійснення оцінки технологічного рівня виробництва виступає питома вага продукції, що виготовлена за прогресивною технологією у загальному обсязі продукції. Однак важливим аспектом є надійність оцінки ступеня інноваційності та прогресивності технології. Вдосконалення чи заміна технологій часто проявляються у взаємодії економічних і функціональних параметрів - підвищення продуктивності обладнання і водночас електроспоживання, тому інтегральні оцінки дасть змогу точніше оцінити зміну технологічних процесів. Важливо, щоб оцінці підлягала зміна технологічної собівартості, трудомісткості, матеріаломісткості, рівня браку на виробництві.

Машинобудівні технології передбачають розроблення процесів конструювання і виробництва різних машин та приладів. До них належать технічні розрахунки, вибір матеріалів і технології виробництва, проектування машинобудівних заводів, організацію їх виробничих процесів [6]. Широкого використання у машинобудуванні набувають технології з виробництва металів, сплавів, їх термічної обробки, з'єднання, захисту від корозії і руйнування, зміни поверхні металевих виробів; сучасних джерел висококонцентрованої енергії (лазер, електронний промінь, плазма); систем штучного інтелекту, технічного зору; створення автоматизованих комплексів складання машинобудівної продукції [7, с. 81, 82].

Для досягнення машинобудівними підприємствами високого технологічного рівня необхідно паралельно працювати у кількох напрямах: 1) залучення інвестиційних ресурсів; 2) запровадження нових технологічних процесів, техніки, матеріальних ресурсів, висококваліфікованих кадрів; 3) розвитку інноваційної діяльності.

Більшість об'єктів інтелектуальної власності в Україні створюється науковими організаціями та університетами (етап 1), які в подальшому втілюються у нові вироби чи технології виробництва (етап 2), потім у виробництво продукції (етап 3) та її реалізацію (етап 4). За оцінками експертів, витрати по інноваційних проектах на трьох етапах співвідносяться так: 1:10:100 [8]. Перші два етапи належать до сфери відповідальності науки, решта - до бізнесу. Як бачимо із співвідношення коштів, на наукові дослідження витрачається 1 % із загального обсягу необхідних коштів, як правило, з Державного бюджету, на розробки і на етап виробництва і науку не вистачає коштів. Бізнес, своєю чергою, не хоче фінансувати етапи виробництва і розробки через великі ризики. Для нього є прийнятним рівень реалізації. Виникає розрив між наукою і виробництвом - “долина смерті”, через який наукові дослідження не проходять повного інноваційного циклу та не впроваджуються у виробництво. Тому на особливу увагу на рівні держави заслуговує побудова ефективного механізму трансформації наукових знань у практику. Подальший розвиток та вдосконалення техніки й виробництва машинобудівних підприємств неможливий без здійснення наукових досліджень і розробок, як і розвиток науки без сучасних засобів виробництва. Україна, обравши євроінтеграційний процес, потрапляє під вплив тенденцій європейської спільноти. Водночас європейські закони дають можливість великим компаніями компенсувати витрати на R&D (Reseach and development) - дослідження та розробки зменшуючи податки, які сплачують ці підприємства. В Україні відповідне законодавство відсутнє і фінансування наукових розробок компаніями даватиме їм переваги лише у тому випадку, якщо розроблена технологія буде впроваджена і окупна. Відповідно, компанії використовують застарілі технології, купують напівготові вузли чи копіюють уже існуючі технології, не розробляючи нічого нового. Усі ці фактори відображаються на привабливості продукції вітчизняних машинобудівників для кінцевих споживачів.

Як бачимо, оцінка технологічного рівня машинобудівних підприємств є вкрай важливою, з одного боку, через гостру необхідність проведення технологічного оновлення, з іншого - через визначення місця країни у світовій торгівлі. Закріплений за Україною статус сировинного придатка розвинених країн світу необхідно змінювати за допомогою розвитку високотехнологічних виробництв.

Перспективи подальших досліджень. Оскільки на технологічне оновлення впливає величезна кількість факторів, то подальші дослідження будуть спрямовані на виділення та кількісну оцінку причинно-наслідкових зв'язків між факторними ознаками - незалежними змінними і результативною величиною. Вивчення взаємозв'язків надасть можливість здійснювати технологічне оновлення у тій формі, яку сьогодні потребує досліджуване машинобудівне підприємство.

технологічний машинобудівний технологомісткість

Література

1. Біла Г. І. Сучасний стан технологічного оновлення машинобудівних підприємств / Г. І. Біла // Науковий журнал “Молодий вчений". - Херсон: Видавничий дім “Гельветика"". 2015. - № 8 (23). - Ч. 2. - С. 39-42.

2. Саліхова О. Б. Високотехнологічні виробництва: від методології оцінки до піднесення в Україні: моногр. / О. Б. Саліхова; НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. - К.: Виробничо-поліграфічний центр “Експрес"", 2012. - 624 с.

3. Science, technology and innovation in Europe. - Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2009. - 211 p.

4. Annex 5. High-tech aggregation by SITC Rev 4. [Electronic resource]. - Access mode: http://ec. europa. eu/eurostat/cache/metadata/Annexes/htec_esms_an5.pdf

5. Наказ Міністерства промислової політики “Про затвердження Методики ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств"" від 08.02.2008р. №80 [Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://uazakon.com/documents/date_ee/pg_gtwgwd/index.htm.

6. Технологія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org.

7. Кулик П. Розвиток новітніх технологій в галузі машинобудування України / П. Кулик // Студентська молодь і науковий поступ: матеріали VI Міжвузівської щорічної наукової студентської конференції / Львівський університет бізнесу і права; за ред. д.е.н., проф. Л. А. Янковської. - Львів, 2009. - С. 80-83.

8. Грига В. Високі технології в умовах євроінтеграції: обмеження чи можливості / В. Грига, О. Крижанівська // Європейська правда [Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua.

Размещено на Allbest.ru