Міграційні процеси на вітчизняному ринку праці в умовах соціально-економічних загроз

Н.Г. Морозова, кандидат наук з державного управління,

В статье рассматриваются миграционные процессы на современном рынке труда Украины в условиях социальноэкономических угроз. Проанализированы современные тенденции межгосударственных миграционных перемещений на отечественном рынке труда в контексте участия Украины в европейском и мировом миграционном пространстве. Обосновано, что реалии сегодняшнего дня требуют разработки новых подходов к решению проблем национальной безопасности, связанных с миграционным пространством Украины и массовыми внешними миграционными перемещениями населения. Приведен краткий обзор имеющихся в Украине источников статистической информации о миграции населения. Указаны основные направления реализации миграционной государственной политики по балансированию отечественного рынка труда в условиях социально-экономической неопределенности, поскольку вышеупомянутый сегмент государственной политики затрагивает интересы большинства граждан Украины.

Ключевые слова: государственная политика в сфере миграции, занятость, рынок труда, миграционные потоки, социально-экономическая безопасность.

Постановка проблеми

У контексті виконання завдань, окреслених у чинній Стратегії національної безпеки України, набуває актуальності питання національної безпеки у сфері трудової міграції на національному ринку праці. Міграція трудового потенціалу стимулює економічне зростання, впливає на збалансованість ринку праці та демографічну структуру населення. Враховуючи ситуацію, яка склалася в Україні та навколо неї, глобальною проблемою є демографічна, а саме негативна динаміка народжуваності, смертності, від'ємне сальдо міграції. Так, Відділ економічних і соціальних проблем ООН оприлюднив прогноз, згідно з яким до 2050 р. населення України скоротиться майже вдвічі: з 46 до 26 млн осіб. Трудова міграція є основним аспектом демографічної проблеми. Україна - міграційний донор, а не міграційний реципієнт. Масова міграція є загальносвітовою тенденцією сучасності, і в цьому процесі Україні належить одне з провідних місць.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми

Проблематику сучасних міграційних процесів досліджують такі вітчизняні науковці, як В.Васильченко [1], Т.Петрова [1], О.Волкова [2], О.Грішнова [3], А.Колот [4]. Питання безпеки у сучасному світі вивчають В.Горбулін [5], О.Валевський [6], О.Малиновська [7], Г.Ситник [8] та ін. Також серед робіт, що стосуються окресленої тематики, варто назвати публікації Н.Нижник [9], В.Скуратівського [10].

На основі аналізу праць відомих учених, а також зарубіжних авторів з теми дослідження визначено, що проблемам міграційних процесів в контексті зміцнення національної безпеки в Україні приділялася недостатня увага.

Формулювання цілей (мети) статті

Мета статті - дослідити міграційні процеси на вітчизняному ринку праці в контексті соціально- економічних загроз та сформульовати ключові завдання державної міграційної політики щодо формування збалансованого ринку праці для забезпечення нової якості економічного, соціального розвитку України.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Міграція населення впливає на соціальну та демографічну складову суспільства, збалансованість ринку праці, стимулює економічне зростання його окремих сегментів. На макрорівні міграція трудової частини населення може призвести до напружених стосунків між державами-учасницями і навіть до міжнародної нестабільності в окремих регіонах.

Внутрішня міграція, тобто переміщення в межах окремих держав, не менш важлива для економічного та соціального розвитку, ніж міждержавна. Вона не впливає на чисельність та склад населення країни в цілому, проте спричиняє зміни в його розміщенні, статево-віковій структурі мешканців окремих регіонів, є наслідком і важливим чинником регіональних відмінностей, безпосередньо пов'язана з процесами індустріалізації та урбанізації, депопуляції села.

За обсягами внутрішня міграція значно переважає міжнародну. Згідно з підрахунками ООН, внутрішніми мігрантами, тобто особами, які проживають у власних країнах, проте не в тих регіонах, де народилися, є не менш як 12% населення планети, тоді як міжнародними - трохи більше ніж 3%. Внутрішня міграція зумовлена загалом тими самими причинами, що й міжнародна міграція, має подібну мотивацію, тобто покращання умов життя та праці, тому спрямована переважно із депресивних регіонів у ті, які динамічно розвиваються, із сільської місцевості в міста та індустріальні центри.

Внутрішня міграція може призвести до знелюднення певних територій і надмірної концентрації населення в інших. Водночас так само, як і міграція за кордон, вона сприяє підвищенню доходів домогосподарств, зниженню рівня бідності, набуттю нових знань та досвіду, тобто накопиченню людського капіталу. Причому вплив внутрішньої міграції на розвиток країни очевидно більший, ніж міграції міжнародної. Разом з тим вона не спричиняє втрати трудового та інтелектуального потенціалу країни. Для країн, які є донорами робочої сили для міжнародного ринку праці, а саме до цієї групи належить Україна, внутрішня міграція виступає вагомою альтернативою виїзду за кордон. Якщо проранжувати показники внутрішньодержавної міграції, а саме кількості прибулих та кількості вибулих (за даними Державної служби статистики України), то найбільший міграційний оборот простежується у м. Києві, Харківській, Дніпропетровській, Київській, Львівській, Вінницькій та Одеській областях (див. рисунок).

Для країн, що не проводять зваженої міграційної політики, серйозними випробуваннями для шуках робочих місць. Наразі економічна ситуація не покращилася і характеризується такими проблемами, як: зниження рівня і якості життя, нестача робочих місць, низька заробітна платня, інфляція, що призводить до зростання цін на продукти харчування, медичне обслуговування, навчання.

Трудова міграція в цивілізованих формах - явище економічне вигідне, оскільки на національному ринку завжди існують робочі місця, непривабливі для місцевого населення. З одного боку, Україна могла використовувати іноземну робочу силу для підйому зруйнованого агропромислового комплексу, завершення довгобудів, інших трудомістких напрямів застосування праці.

З другого боку, залучення іноземної робочої сили спричиняє тиск на заробітну плату, поро національного ринку праці стають зростання чисельності мігрантів з боку країн з низьким рівнем заробітної плати, скорочення кількості робочих місць, на яких працює корінне населення, та зниження середнього рівня оплати праці, особливо некваліфікованої і низькокваліфікованої робочої сили [4, с. 106].

Україні в масовій міграції, яка є загальносвітовою тенденцією сучасності, належить помітне місце. За даними на лютий 2010 р., від 150 до 175 млн осіб (тобто понад 3% населення Землі) живуть за межами країни свого походження, із них українці становлять понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі, тобто понад 20 млн українців постійно проживають за межами своєї батьківщини і є вже громадянами інших держав [11]. Зі здобуттям незалежності в економіці України відбулися значні структурні зміни, з'явилися нові цінності. Тоді і почалася еміграція чи не більшої частини працездатного населення в поджує безробіття серед місцевого населення, в результаті чого зростає попит на соціальні гарантії при одночасному скороченні податкової бази, а отже, може становити загрозу національній безпеці України. Наприклад, сьогодні відсутні система працевлаштування біженців, не розроблені інструменти їхньої інтеграції, які б чітко визначили подальшу перспективу і суспільну роль іммігрантів у майбутньому.

Для підтримки стабільності національної економіки відповідно до світових квот чисельність мігрантів не повинна перевищувати 0,1% від чисельності населення країни, тоді як в Україні кількість нелегальних мігрантів наблизилося майже до 1 млн осіб [12, с. 10-11]. На думку вітчизняних дослідників, підвищення експорту праці дасть змогу отримати в 5-6 разів вищу економічну ефективність, ніж від інших видів експорту.

За результатами соціологічних опитувань, проведених серед трудових мігрантів в Італії, 87,7% опитаних - жінки, майже абсолютна більшість з них - одружені і мають дітей (лише 6,3% з них бездітні). Це переважно особи віком від 20 до 45 років (понад 70% опитаних), з вищою та середньою спеціальною освітою, які виїхали практично нелегально (лише 2% з опитаних мали в'їзну візу на півроку); лише 10% респондентів до виїзду були безробітними [13, с. 7]. Ще однією особливістю української міграції до Західної Європи є своєрідний “статевий розподіл”. Так, зокрема, в Італії працюють переважно жінки, в Португалії та Іспанії - здебільшого чоловіки- українці. Звичайно, це пояснюється вибірковістю попиту на відповідну робочу силу у цих країнах.

Одна з португальських благодійних організацій, зважаючи на просто неймовірну кількість українців у їх країні (нині українська національна меншина в Португалії за кількісним складом вийшла на друге місце після корінного населення, відтіснивши на нижчі позиції бразильців та інших уродженців колишніх португальських колоній), цілеспрямовано вивчала феномен української трудової міграції. За даними цієї організації, найбільше українців-мігрантів працює нині в Росії (понад 1 млн осіб), 500 тис. - в Італії, по 300 тис. - в Португалії та Німеччині, близько 200 тис. - у Великій Британії, більш як по 150 тис. - у Франції та Іспанії, значно менші, проте у питомому співвідношенні великі кількості - у Греції, Туреччині, Ізраїлі (у перших двох - взагалі переважно сезонні заробітчани), ще менше - у країнах Північної Європи, Балтії та Близького Сходу. Однак у цих дослідженнях не враховано вагомої питомої частки українців у сукупній робочій силі сусідніх держав - Словаччини, Чехії, Польщі, Угорщини [14]. Проте зіставлення результатів португальських досліджень та наведеного вище опитування вказує на ще одну особливість: на захід їдуть переважно представники Західної України, в Росію - українці зі східних областей. Це має дуже конкретні суспільно-політичні наслідки для України.

Імміграція потрібна Європі для запобігання дефіциту працівників, забезпечення економічного розвитку і функціонування системи соціального захисту. За прогнозами, до 2060 р. активне населення ЄС зменшиться на 10%, або на 50 млн осіб, частка пенсіонерів зросте із 17,1 до 30%, або з 84,6 млн до 151,5 млн осіб. Важливо враховувати, що вже сьогодні є підстави для висновку про позитивний вплив припливу біженців на економіку Європи. Так, за оцінками, додаткові громадські витрати забезпечили 0,2% зростання ВВП. У середньостроковій перспективі цей ефект буде більшим за рахунок підвищення пропозиції робочої сили [15].

Незважаючи на те, що Україна залучена до міжнародних міграційних процесів, фінансування, ресурсне та інституційне забезпечення сфери державного управління міграційними процесами визначалося за залишковим принципом.

На думку вітчизняного дослідника М.Яворського, специфіка української ситуації, а отже, і можливі загрози сучасних міграцій значною мірою детермінуються тим, що сьогодні наша держава є здебільшого країною еміграції. Попри цю специфіку для політичних еліт характерне нечітке бачення ролі і місця сучасної держави в міжнародних міграційних потоках, що з часом будуть лише зростати [16].

З огляду на вищезазначене можна зробити проміжний висновок, що міграція і безпека - величини, відмінні одна від одної. Міграція має видиме втілення в людях, залучених до процесу просторових переміщень, безпека швидше ототожнюється зі структурами й інститутами. Міграція не залежить від якісної оцінки або залежить від неї лише тією мірою, якою оцінка впливає на заборону або заохочення міграції; безпека навпаки, нерозривно прив'язана до якісної оцінки і без неї нібито зовсім не існує (хоча насправді може існувати як неусвідомлюваний стан). Однак міграція є реальним або потенційним викликом безпеці. Вона так чи інакше впливає на безпеку як стан, і/або узгоджується, або не узгоджується з безпекою [17, с. 34].

Чинна модель вітчизняної економіки значною мірою орієнтована на використання малокваліфікованої, ручної праці, апріорі низькопродуктивної і низькооплачуваної. Використання застарілих технологій, незадовільна організація робочих місць зумовлюють поширення несприятливих та небезпечних факторів виробництва, погіршення умов праці. Дефіцит безпеки на робочому місці, пов'язаний із поширенням низькотехнологічних видів діяльності, є одним з основних чинників надзвичайно високої смертності населення працездатного віку, особливо чоловіків, серед яких зайнятість у шкідливих умовах поширена значно більше.

Зниження економічної активності та зайнятості населення в 2014 р. у поєднанні із їх стагнацією в 2015 р. означає подальше відставання України не тільки за параметрами ринку праці, а й за рівнем життя населення. З урахуванням цього необхідні сучасні технологічні робочі місця, які задовольнятимуть потреби освіченої та кваліфікованої робочої сили. Але водночас економічне зростання потребуватиме і зростання чисельності економічно активного населення. З огляду на демографічні перспективи та збільшення тривалості навчання (перехід на 12-річний цикл шкільного навчання, масове здобуття вищої освіти) нагальною необхідністю є підвищення рівня економічної активності та зайнятості. Резерви слід шукати, на думку аналітиків, серед населення старшого віку.

Обмежені можливості створення нових робочих місць за умов недостатньо ефективних структурних реформ, макроекономічної нестабільності, невисокої інвестиційної активності призводять до звуження сфери докладання праці, погіршення якості зайнятості, зниження доходів населення.

За даними Державної служби зайнятості, кількість вакансій станом на 1 червня 2016 р. скоротилася порівняно з відповідним періодом 2014 р. на 16,4%. Загострення ситуації з працевлаштуванням характеризується масштабами звільнень: за січень-лютий 2016 р. чисельність працівників, попереджених роботодавцями про звільнення, збільшилася на 40,8%. Різке зниження рівня життя зазвичай породжує численні соціальні ризики та низку загрозливих соціально-демографічних наслідків [18]. Серйозною загрозою соціальній стабільності в Україні наразі є як падіння рівня доходів, так і їх надмірна диференціація: українське суспільство болісно реагує на нерівність, а її поглиблення на тлі загального зубожіння загрожує зростанням соціальної напруженості і протидією перетворенням з боку тих, хто втратив надію на поліпшення власного життя.

Зниження рівня та якості життя загрожує інтенсифікацією міграційного відпливу населення, зокрема внаслідок поширення міграції на центральні та північні райони, включаючи Київ [16]. Найбільш імовірним є зростання інтенсивності трудової міграції за кордон, подальша переорієнтація міграційного потоку з Росії на країни ЄС, збільшення частки кваліфікованих фахівців та молоді серед трудових мігрантів, зростання чисельності мігрантів з неврегульованим статусом та посилення тенденції до переходу тимчасової трудової чи навчальної міграції у постійну форму. Таким чином, низькі стандарти рівня життя населення України неминуче призведуть до прискореної втрати внутрішніх резервів соціально-економічного розвитку (насамперед через зменшення чисельності працездатного населення, професійних кадрів, обсягів внутрішніх інвестицій, кількості об'єктів соціальної інфраструктури тощо).

Ігнорування зазначених проблем та їх наслідків, крім іншого, зумовлює ризики погіршення міжнародного іміджу України. Драматичне звуження внутрішнього ринку та обмеження можливостей ділової активності знижує і без того вкрай недостатній економічний інтерес до України з боку ймовірних країн-інвесторів [19].

При цьому слід використати досвід Канади щодо розробки практики міграційної селекції мігрантів за національними й етнічними ознаками, рівнем освіти, професійної підготовки, знанням мови, рівнем доходів, а також досвід інших розвинутих країн (США, ФРН) щодо збільшення квот на в'їзд висококваліфікованих категорій працівників.

Отже, як зовнішня, так і внутрішня міграція заслуговує на належну увагу влади та суспільства, потребує врахування при розробці соціально- економічних програм та адекватного політичного оформлення. Особливої актуальності розробка заходів щодо її регулювання набуває в сучасній Україні внаслідок подій, які спричинили масові недобровільні переміщення населення, що становлять серйозні виклики для держави.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Таким чином, у статті досліджено чинну міграційну вітчизняну модель, для якої характерні взаємопов'язаність масових міждержавних міграційних процесів та загальна демографічна криза, яка охопила Україну і значною мірою спричинила кризу міграції, що в сучасних умовах проявляється у зменшенні інтенсивності міграцій у межах областей та на міжрегіональному рівні, значному відпливі населення за межі держави та формуванні потужних закордонних потоків трудових мігрантів.

Варто зазначити, що в таких умовах необхідною є розробка такої державної політики регулювання міграції як по експорту, так і по імпорту праці, що забезпечує захист національних інтересів України. Корисним буде використання міжнародного досвіду регулювання трудової міграції, цілями якого в країнах з урахуванням політики МОП є: реалізація права громадян на свободу переміщення; сприяння скороченню безробіття і покращанню ситуації на національних ринках праці, в тому числі здобуття працюючими за кордоном освіти, професії і кваліфікації, що відповідають поточним і перспективним інтересам держав; запобіганню відпливу висококваліфікованих кадрів за кордон; забезпечення поворотного характеру міграції; захист прав та інтересів працюючих мігрантів у країнах перебування.

Проблеми міграційної державної політики в контексті зміцнення економічної безпеки країни зумовлюють необхідність подальшого вивчення та розроблення практичних рекомендацій, тому залишаються перспективним напрямом наукових досліджень. Ґрунтовнішого дослідження потре-

Список використаних джерел