Формування конкурентних переваг національної системи вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ національний технологічний університет

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Дьякон Антоніна Анатоліївна

Чернігів 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів Чернігівського державного інституту економіки і управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор Грішнова Олена Антонівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економіки підприємства.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Левченко Олександр Миколайович, Кіровоградський національний технічний університет Міністерства освіти і науки України, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри економіки праці та менеджменту;

кандидат економічних наук, доцент Яременко Людмила Михайлівна, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри обліку, аудиту та контролінгу.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чернігівського національного технологічного університету за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к.е.н., доцент В.Г. Маргасова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В сучасних умовах становлення суспільства знань відбуваються стрімкі зміни у факторах виробництва та розвитку економічних систем. Соціально-економічний розвиток країн в сучасному світі забезпечується переважно не ресурсними, а технологічними, інноваційними факторами. З огляду на це для сучасної України вкрай важливою проблемою постає активізація цих факторів, в числі яких чільне місце належить системі вищої освіти. В контексті посилення конкурентної боротьби на глобальному рівні необхідність створення потужної конкурентоспроможної системи вищої освіти актуалізує принципову важливість пошуку та формування власних конкурентних переваг, що дозволять зайняти належну нішу на ринку освітніх послуг та утримувати конкурентні позиції в умовах сучасного динамічного освітнього середовища.

Формування конкурентних переваг на ринку освітніх послуг - складний і багатогранний процес, що реалізується на різних рівнях, потребує ресурсного забезпечення та постійного удосконалення механізмів стратегічного управління та інтеграції всіх суб'єктів на основі врахування сучасних світових тенденцій розвитку. Забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти можливе лише за умови формування та утримання стійких конкурентних переваг, що здійснюється передусім цілеспрямованою державною політикою. У зв'язку з цим актуалізується виключна важливість дослідження та вдосконалення науково-методичних підходів до обґрунтування необхідності, сутності та складових державної політики формування та розвитку конкурентних переваг національної системи вищої освіти.

Необхідність державної політики забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти зумовлена надзвичайно важливою роллю системи вищої освіти як чинника суспільного розвитку; загостренням конкуренції на ринку освітніх послуг в глобальному масштабі; посиленням масового характеру вищої освіти; необхідністю реалізації інноваційного характеру розвитку національної економіки та відповідної активізації інноваційної діяльності вищих навчальних закладів тощо. В основі забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти має бути державна політика пошуку, формування та утримання конкурентних переваг як окремих університетів, так і системи в цілому.

Підвалини теорії конкурентних переваг були закладені представниками класичної школи економічної теорії А. Смітом та Д. Рікардо, а надалі розроблені в працях зарубіжних вчених-економістів Е. Хекшера, Б. Оліна, П. Кругмана, К. Ланкастера, Р. Лукаса, М. Портера, П. Друкера, Г. Хамела, К. Прахалада та ін. Проблеми конкурентоспроможності та формування конкурентних переваг у системі освіти стали предметом дослідження таких відомих вітчизняних та іноземних науковців, як В. Андрущенко, Л. Антонюк, А. Асаул, В. Базилевич, А. Вифлєємський, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Грішнова, І. Грищенко, М. Згуровський, С. Ільяшенко, В. Іноземцев, І. Каленюк, О. Куклін, В. Куценко, О. Левченко, С. Ніколаєнко, В. Новіков, І. Петрова, В. Радченко, Д. Салмі, Б. Санто, В. Сацик, Л. Семів, Р. Фатхутдінов, Л. Федулова, П. Цибульов, Л. Цимбал, Л. Яременко та ін.

Однак, незважаючи на значну кількість теоретичних і прикладних розробок вчених, у сучасній науці залишаються недостатньо дослідженими питання конкурентоспроможності системи освіти як галузі, вироблення ефективних механізмів формування та утримання конкурентних переваг національної системи вищої освіти. Необхідність вирішення цих важливих питань і зумовила актуальність обраної теми дисертації, визначила її об'єкт, предмет, мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках реалізації науково-дослідних робіт Чернігівського державного інституту економіки і управління за темами: «Активізація транскордонного співробітництва університетів як фактору забезпечення конкурентоспроможності вищої освіти України», (номер державної реєстрації - 0111U000016, термін виконання 2011-2012 рр.), у рамках якої дисертантом здійснено аналітичну характеристику й інтегральну оцінку розвитку та конкурентоспроможності національної системи вищої освіти України; «Стратегія синхронізації транскордонної безпеки України на основі синергетичної взаємодії науково-технічних потенціалів», (номер державної реєстрації - 0113U003103, термін виконання 2013-2015 рр.), у рамках якої дисертантом сформовані концептуальні засади вдосконалення державної політики формування конкурентних переваг систем вищої освіти та визначено ключові чинники посилення конкурентоспроможності вищих навчальних закладів, у тому числі поліпшення їх позицій у світових рейтингах університетів; «Теорія і практика соціально-економічного розвитку економіки України та її регіонів в умовах ринкових перетворень» (номер державної реєстрації 0111U002352) та «Ефективність функціонування національного господарства в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 0111U002353), у рамках яких дисертантом здійснено оцінку сильних і слабких сторін, а також можливостей і загроз (SWOT-аналіз) конкурентоспроможності системи вищої освіти України, конкретизовано основні вектори її впливу на розвиток національної економіки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретико-методичних положень і розробка практичних рекомендацій щодо формування конкурентних переваг національної системи вищої освіти. Для досягнення поставленої мети були визначені та вирішені такі завдання: конкурентний перевага ринок освітній послуга

- розкрити роль конкурентних переваг в контексті забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти;

- узагальнити наукові підходи до управління конкурентоспроможністю національної системи вищої освіти;

- визначити сутність, види та особливості конкурентних переваг на ринку освітніх послуг;

- обґрунтувати необхідність та напрями державної політики забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти;

- систематизувати методичні підходи до оцінки конкурентних переваг системи вищої освіти;

- оцінити наявні та перспективні конкурентні переваги національної системи вищої освіти України;

- запропонувати основні напрями посилення конкурентних переваг системи вищої освіти України.

Об'єктом дослідження виступають процеси забезпечення конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг.

Предметом дослідження є умови, фактори та напрями формування конкурентних переваг національної системи вищої освіти.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані як загальні методи наукового пізнання, так і специфічні методи економічної науки: абстрактно-логічний (для узагальнення теоретичних підходів до управління конкурентоспроможністю системи вищої освіти - п. 1.1), системного аналізу (для визначення сутності та структури конкурентних переваг на ринку освітніх послуг - п. 1.2; для обґрунтування необхідності державної політики забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти - п. 1.3), аналізу і синтезу (для дослідження методології світових рейтингів університетів - п. 2.1), економіко-статистичного аналізу (для оцінки конкурентних переваг системи вищої освіти України - п. 2.2), економіко-математичного моделювання (для побудови інтегральних показників конкурентних переваг національної системи вищої освіти - п. 2.3), економічного аналізу (для проведення SWOT-аналізу конкурентних переваг вітчизняної системи вищої освіти - п. 3.1), логічного узагальнення (для розробки напрямів активізації чинників посилення реальних конкурентних переваг національної системи вищої освіти - п. 3.2).

Теоретичною основою дисертаційної роботи стали наукові праці українських та іноземних вчених щодо проблематики регулювання конкурентоспроможності системи вищої освіти. Інформаційну базу дослідження склали чинні нормативно-правові акти України, Європейського Союзу та інших країн світу, офіційні дані європейської статистики, Міністерства освіти і науки України, Державної служби статистики України, власні аналітичні напрацювання автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні та розробці теоретичних положень і науково-практичних рекомендацій щодо формування конкурентних переваг національної системи вищої освіти. Основні результати дослідження, що являють собою наукову новизну дисертаційної роботи, такі:

удосконалено:

- трактування поняття «конкурентні переваги системи вищої освіти», яке, на відміну від існуючих, розкривається системно як наявність таких характеристик та властивостей, які дозволяють: по-перше, повноцінно виконувати сфері освіти свої основні функції (готувати висококваліфіковані кадри, здійснювати дослідницьку діяльність, реалізовувати економічну та соціальну функції тощо); по-друге, виступати ефективною складовою економічної системи та реальним чинником соціально-економічного розвитку країни; по-третє, займати гідні позиції у світових рейтингах та збільшувати свою частку на світовому ринку освітніх послуг;

- концептуальні засади дослідження конкурентоспроможності системи вищої освіти як обов'язкової характеристики національної системи вищої освіти в умовах сучасних системних динамічних змін; доведено, що конкурентоспроможність виступає концентрованим виразом реалізації сукупності конкурентних переваг; обґрунтовано необхідність конкретизації завдань щодо формування конкурентних переваг відповідно трьох стадій: 1) ресурсного накопичення (акумуляції кадрових, інфраструктурних, технологічних, фінансових та інших ресурсів), 2) інвестиційного забезпечення (розвитку та ефективного використання ресурсів) та 3) інноваційного розвитку (створення і впровадження інновацій, нових технологій), а також одночасного акцентування управління конкурентоспроможністю не тільки на досягнення, а й на утримання конкурентних переваг на ринку освітніх послуг, які не є апріорі даними властивостями, вони формуються системою управління, спрямованого на ефективне використання ресурсів, стабільне фінансування, забезпечення інноваційного характеру, досягнення важливих цілей соціально-економічного розвитку країни;

- методичні підходи до оцінки конкурентних переваг, що відрізняються від існуючих фокусуванням аналізу на рівні галузі - національної системи вищої освіти, конкурентні позиції якої в умовах динамічних трансформацій ендогенного й екзогенного середовища характеризуються цілісною системою показників всіх аспектів функціонування вищої освіти: за критеріями (якість, результативність, інтернаціоналізація, ресурсне забезпечення), функціональними напрямами (освітня, науково-інноваційна, міжнародна, підприємницька, фінансово-господарська діяльність) та структурними властивостями (наявність потужних університетів світового та регіонального рівня);

- визначення пріоритетів та ключових детермінант конкурентних переваг університетів: функціональних (імідж університету, якість навчання та підготовки висококваліфікованих кадрів, працевлаштування випускників, наукові школи, комерціалізація результатів НДДКР, експорт освітніх послуг та включення в процеси інтернаціоналізації), та структурних (наявністю дослідницьких університетів, цілісністю системи), що на відміну від існуючих підходів, ґрунтується на побудованій автором матриці конкурентних переваг в освіті, на основі врахування зовнішніх та внутрішніх чинників та умов середовища на різних рівнях (мікро-, мезо-, мета- та макро-) і стадіях (ресурсній, інвестиційній та інноваційній); доведено, що конкурентоспроможність системи вищої освіти забезпечується не просто сумою, а синергетичною єдністю конкурентоспроможності всіх вищих навчальних закладів, яка в сукупності формує цілісність галузі, її спроможність бути чинником соціально-економічного розвитку країни та відповідати сучасним вимогам становлення суспільства знань;

отримали подальший розвиток:

- компаративна характеристика та інтегральна оцінка конкурентних переваг національної системи вищої освіти, що дозволило виявити наявність потужного інтелектуально-кадрового та інфраструктурного потенціалу системи вищої освіти України та водночас підтвердити, що в процесі формування конкурентних переваг вітчизняна система освіти пройшла стадію ресурсного накопичення і знаходиться на стадії інвестиційного забезпечення; доведено, що для ефективної реалізації завдань інвестиційного забезпечення та переходу до третьої стадії - інноваційного розвитку потрібна розробка дієвих механізмів збільшення притоку інвестицій з іноземного та підприємницького секторів, підтримки процесів інтернаціоналізації національної системи вищої освіти, вирішення проблем трансферу та комерціалізації досягнутих результатів науково-дослідницької діяльності;

- науково-методичні підходи щодо аналізу конкурентоспроможності національної системи вищої освіти за рахунок здійснення SWOT-аналізу, який дозволив виявити: сильні сторони: потужний кадровий потенціал, високий попит населення на послуги вищої освіти, зростання обсягів патентування винаходів, збільшення обсягів виконання наукових і науково-технічних робіт; що в сукупності формує великий потенціал можливостей підвищення якості освітніх послуг, збільшення масштабів наукової діяльності та комерціалізації її результатів, активізації експортної стратегії освітніх послуг та поглиблення інтернаціоналізації; слабкі сторони: фінансові проблеми, застаріла матеріально-технічна база, нерозвиненість інноваційної інфраструктури, проблеми працевлаштування випускників університетів за здобутою спеціальністю; загрози: нестабільність нормативної бази, інтелектуальна міграція, збільшення кількості іноземних конкурентів на внутрішньому ринку освітніх послуг тощо;

- наукові підходи щодо необхідності та основних напрямів державної політики забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти, яка включає: обов'язкову констатацію мети досягнення конкурентоспроможності як стратегічного пріоритету; визначення ключових параметрів та чинників конкурентних переваг на мікро-, мезо-, мета- та макрорівнях; чіткі завдання активізації інноваційної діяльності вищих навчальних закладів; постійний моніторинг результатів та бенчмаркінг показників розвитку системи вищої освіти; визначення основних напрямів посилення конкурентних переваг національної системи вищої освіти України, як функціональних (підвищення якості та диверсифікація освітніх послуг; формування інноваційного мислення; посилення інноваційної складової та ефективності наукових досліджень; розбудова інноваційної інфраструктури, впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; комерціалізація інновацій, розширення фінансової автономії вищих навчальних закладів; інтеграція у світове освітнє і наукове співтовариство шляхом збільшення обсягів експорту освітніх послуг, академічної мобільності, доручення до практики МООС (масових он-лайн курсів) та входження у світові рейтинги університетів), так і структурних конкурентних переваг (формування групи університетів-лідерів, потужних регіональних і профільних вищих навчальних закладів, цілісності системи).

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблені наукові та методичні положення дисертаційної роботи розвивають теорію і практику регулювання конкурентоспроможності національної системи вищої освіти. Запропоновані в дисертаційній роботі практичні рекомендації та сформульовані висновки впроваджені в діяльність вищих навчальних закладів України та Латвії у процесі формування конкурентних переваг за основними напрямами діяльності.

Практичне значення результатів дослідження підтверджено відповідними довідками про впровадження. Результати дисертаційної роботи були використані при підготовці науково-дослідних робіт за темами: «Активізація транскордонного співробітництва університетів як фактору забезпечення конкурентоспроможності вищої освіти України» (номер державної реєстрації - 0111U000016, термін виконання 2011-2012 рр.), «Стратегія синхронізації транскордонної безпеки України на основі синергетичної взаємодії науково-технічних потенціалів», (номер державної реєстрації - 0113U003103, термін виконання 2013-2015 рр.), «Теорія і практика соціально-економічного розвитку економіки України та її регіонів в умовах ринкових перетворень» (номер державної реєстрації 0111U002352), «Ефективність функціонування національного господарства в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 0111U002353) - (довідка № 601-03/150 від 25.03.2014 р.); при підготовці доповідної записки до Інституту вищої освіти ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (довідка № 009 від 16.04.2014 р.).

Результати дисертаційної роботи безпосередньо реалізуються в процесі активізації наукової і міжнародної діяльності, а також при викладанні дисциплін «Інноваційна діяльність», «Стратегічні концепції менеджменту», «Менеджмент людських ресурсів» в Інституті менеджменту інформаційних систем (м. Рига, Республіка Латвія) (довідка № 3-19-14 від 10.04.2014). Авторські розробки використовуються в навчальному процесі Чернігівського державного інституту економіки і управління при викладанні дисциплін «Економічна теорія», «Макроекономіка», «Прогнозування соціально-економічних процесів», «Державне регулювання економіки», «Національна економіка» і «Маркетинг» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» (довідка № 601-03/151 від 25.03.2014 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є закінченим самостійним науковим дослідженням, в якому викладено авторський підхід до вирішення проблеми удосконалення теоретико-прикладних засад посилення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані виключно ідеї здобувача. Особистий внесок автора в опублікованих у співавторстві працях зазначений у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи були обговорені та позитивно оцінені на міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародній студентській науково-практичній конференції «Юність науки-2012» (м. Чернігів, 18-19 квітня 2012 року), ІV Міжнародній студентській науково-практичній конференції «Імперативи розвитку України в умовах глобалізації» (м. Чернігів, 15_16 листопада 2012 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції «Імперативи розвитку суспільно-політичних систем в умовах глобалізації» (м. Чернігів, 7-8 червня 2013 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні економічні системи: стан та перспективи» (м. Хмельницький, 14-15 травня 2014 р.), ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність національної економіки» (м. Київ, 2013 р.), ХІV Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність національної економіки» (м. Київ, 2014 р.), 12 Міжнародній науковій конференції «Інформаційні технології і менеджмент» (м. Рига, Республіка Латвія, 16-17 квітня 2014 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Людина, бізнес, держава: реалії та перспективи соціально-економічного та інноваційного розвитку» (м. Кіровоград, 17 квітня 2014 р.).

Публікації. Наукові положення, висновки і рекомендації автора опубліковані в 13 наукових працях, у тому числі: 1 розділ у колективній монографії обсягом 0,5 друк. арк., 7 статей у наукових фахових виданнях - 4,1 друк. арк. та 5 робіт в інших наукових виданнях та збірниках обсягом 1,1 друк. арк. Загальний обсяг публікацій - 5,7 друк. арк., з яких особисто авторові належить 4,6 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 241 сторінка друкованого тексту. Робота містить 30 таблиць, 49 рисунків. Список використаних джерел включає 236 найменувань і займає 21 сторінку; 18 додатків розміщені на 25 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, зазначено особистий внесок автора та дані щодо апробації результатів дисертаційної роботи.

У розділі 1 «Теоретичні засади дослідження конкурентних переваг на ринку освітніх послуг» досліджено теоретичні основи конкурентоспроможності системи вищої освіти, проаналізовано сутність та структуру конкурентних переваг, розкрито необхідність та напрями державної політики формування конкурентних переваг системи вищої освіти.

Узагальнення наукових підходів до трактування сутності конкурентних переваг дозволило сформулювати авторську позицію щодо розуміння конкурентоспроможності системи вищої освіти. Обґрунтовано, що це комплексне (багаторівневе) поняття характеризує реальні й перспективні можливості національної системи вищої освіти адекватно реагувати на поточні та потенційні виклики динамічного ендогенного й екзогенного економічного середовища, займати такі конкурентні позиції, які характеризуються вагомою присутністю на регіональному та світовому ринках освітніх послуг. Ключовими факторами забезпечення конкурентоспроможності виступають конкурентні переваги. В роботі поняття конкурентних переваг системи вищої освіти визначено як наявність таких характеристик та властивостей, які дозволяють їй: по-перше, повноцінно виконувати системі освіти свої основні функції (готувати висококваліфіковані кадри, здійснювати дослідницьку діяльність, реалізовувати економічну та соціальну функції тощо); по-друге, виступати ефективною складовою економічної системи та реальним чинником соціально-економічного розвитку країни; по-третє, займати гідні позиції у світових рейтингах та збільшувати свою частку на світовому ринку освітніх послуг.

З огляду на предмет дисертаційної роботи, автором систематизовано існуючі погляди вітчизняних і зарубіжних учених щодо розуміння сутності, видів та особливостей формування конкурентних переваг. Узагальнення еволюції наукового узагальнення теорії конкурентних переваг дозволило виявити основні віхи виокремлення категорій переваг: абсолютні переваги (А. Сміт), порівняльні переваги (Д. Рікардо), ресурсні та технологічні переваги (М. Портер), визначення в якості джерел переваг: наділеність факторами виробництва (Е. Хекшер, Б. Олін), ефект масштабу (П. Кругман, К. Ланкастер), якість людського капіталу (Р. Лукас), інтелектуальне лідерство (Г. Хамел, К. Прахалад). Застосування опрацьованого категоріального апарату відносно системи вищої освіти дозволило автору запропонувати також виділення функціональних та структурних переваг. Функціональні конкурентні переваги формуються за напрямами основних функцій вищих навчальних закладів та системи освіти в цілому: це такі характеристики освітньої, науково-інноваційної, міжнародної, виховної, підприємницької діяльності університетів, які забезпечують здобуття й утримання конкурентних позицій на ринку освітніх послуг.

Структурні переваги визначаються наявністю ефективної структури галузі, вони формуються як позиціями окремих університетів (найпотужніших вітчизняних вишів), так і цілісністю всієї системи та її загальними характеристиками. В роботі доведено, що структурні конкурентні переваги системи вищої освіти в цілому можуть бути двох видів: по-перше, переваги від наявності та функціонування окремих університетів - лідерів; по-друге, переваги, отримані в результаті синергетичної єдності всіх складових системи. Сформовані в країні потужні університети, як правило - дослідницькі, завдяки сконцентрованому кадровому, ресурсному та технологічному потенціалу можуть виступати локомотивами інноваційних процесів в країні, а за своїми основними показниками можуть претендувати на пристойні позиції у світових рейтингах. Крім того, вища освіта як система має складатися із потужних регіональних університетів та відомих центрів профільної освіти (наприклад, медичної, мистецької, технічної, бізнес-освіти тощо). Структурні конкурентні переваги другого виду залежать від сукупної діяльності всіх закладів і установ системи освіти, вони в свою чергу можуть формуватися в окремих напрямах діяльності або стосуватися різних складових освітнього потенціалу.

Проведений теоретичний аналіз дозволив автору визначити основні етапи процесу формування конкурентних переваг національної системи вищої освіти: ресурсне накопичення, інвестиційне забезпечення та інноваційний розвиток. На першій стадії відбувається накопичення різноманітних ресурсів, необхідних для успішної діяльності в освітній галузі та власне конкурентні переваги формуються наявністю або концентрацією певних ресурсів (людських, фінансових, інфраструктурних тощо). На другій стадії формування конкурентних переваг вже визначається не стільки наявністю ресурсів, скільки механізмами ефективного управління та інвестуванням в розвиток ресурсів. На третій стадії конкурентні переваги утворюються наявністю ексклюзивних результатів інноваційної діяльності.

В роботі обґрунтована доцільність і необхідність акцентування державної освітньої політики формування конкурентних переваг саме на реалізації завдань другої та третьої стадій. Державна політика має бути спрямована не стільки на нарощення ресурсного забезпечення галузі, скільки на вироблення ефективних механізмів стимулювання розвитку освітньої, науково-дослідницької, міжнародної, підприємницької та інноваційної діяльності. Вона має включати чітко визначені пріоритети, цілі, завдання, етапи та механізми реалізації. Необхідною складовою стає підтримка створення університетів світового рівня - найпотужніших за масштабами своєї діяльності вишів, які можуть увійти у світові рейтинги та стати лідерами вітчизняної вищої освіти. Крім того, конкурентні переваги національної системи вищої освіти можуть формуватися і ефективною діяльністю інших вищих навчальних закладів. Саме тому, автором доведена важливість акцентування державного регулювання на визначенні та формуванні конкурентних переваг, таких характеристик, які здатні посилювати позиції освітньої системи на міжнародних ринках та приваблювати талановитих студентів з інших країн.

У розділі 2 «Аналітична характеристика конкурентоспроможності національної системи вищої освіти України» проаналізовано сучасні тенденції рейтингування університетів як прояв конкурентної боротьби на ринку освітніх послуг, здійснена оцінка конкурентних переваг вітчизняної системи вищої освіти.

Поглиблення конкурентної боротьби на світовому ринку освітніх послуг в умовах глобалізації має своїм наслідком появу численних рейтингів університетів: ARWU (Китай), QS Ranking, Times (Великобританія), Webometrics (Іспанія) та ін. Автором встановлено, що метою цих рейтингів виступає встановлення університетів-лідерів, університетів світового класу, а ключовими конкурентними перевагами для досягнення високих щаблів в цих рейтингах виступають: масштаби та фінансовий потенціал; кваліфікація викладацького та дослідницького складу; обсяги дослідницької діяльності та комерціалізації її результатів; міжнародна мобільність студентів та викладачів.

Переважна більшість рейтингів орієнтована на визначення позицій окремих університетів, тоді як оцінка національної системи вищої освіти країни здійснюється лише у рейтингу Universitas21 (U21), який складається науковцями Університету Мельбурна (Австралія) з 2012 року. Цей рейтинг охоплює 50 країн, ґрунтується на 29 показниках за чотирма агрегованими категоріями: ресурси, середовище, зв'язки, результативність. Узагальнення результатів рейтингу U21 за 2012-2014 роки дозволила автору виявити найсильніші та найслабші позиції української системи вищої освіти, а також тенденції їх змін (таблиця 1).

Таблиця 1

Позиції України в рейтингу U21, 2012-2014, відсотки з можливих 100%*

*Джерело: складено автором за даними: http://www.universitas21.com/

В 2014 році Україна зайняла 43-е місце в загальному рейтингу, 28 - в категорії «Ресурси», 43 - «Середовище», 44 - «Зв'язки» та 38 - «Результативність». Україна потрапляє в топ-10 за витратами на вищу освіту у відсотках до ВВП, тоді як за витратами на одного студента знаходиться в нижній десятці та за витратами на наукові дослідження вищих навчальних закладів має низькі невисокі позиції (43 місце). Найвищий рейтинг в категорії «Зв'язки» має за відсотком публікацій з міжнародними партнерами (33), але 49 місце - за кількістю спільних публікацій з промисловцями та рейтингу трансферу знань. Україна займає 48-е місце не тільки за загальною кількістю публікацій, а й за кількістю публікацій на душу населення. Рівень освіти населення має високі позиції (14 місце), в той же час втрачаємо бали через відсутність наших університетів в Шанхайському рейтингу. В таблиці 1 представлені дані щодо того, скільки відсотків із 100 можливих набирає українська система вищої освіти по кожній категорії і загалом. На жаль, всі показники демонструють тенденцію до погіршення.

В роботі проведено аналіз показників діяльності системи вищої освіти України з точки зору наявності конкурентних переваг. Виявлено, що найбільшою позитивною динамікою характеризуються показники якісної складової кадрового потенціалу (чисельність кандидатів та докторів наук) та окремі показники результативності науково-дослідницької діяльності (динаміка публікацій, міжнародних конференцій, трансферу знань та ін.) (таблиця 2).

Таблиця 2

Динаміка окремих показників діяльності системи вищої освіти України*

*Джерело: побудовано автором на основі: Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2012 році. Статистичний бюлетень. - К.: Державна служба статистики України, 2013; Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2013/14 навчального року. // К.: Державна служба статистики України, 2014.

У роботі доведено, що перетворення сильних позицій у справжні конкурентні переваги потребує цілеспрямованих зусиль. У сучасному світі наукове визнання потенціалу кожної країни визначається кількістю публікацій у науковометричних виданнях. Автором дисертації узагальнені дані щодо динаміки таких публікацій, статистику яких веде міжнародна мережа SCIMAGO з 1996 року. В таблиці 3 представлені дані, які дозволяють наочно побачити загальні тренди та динаміку публікацій в найбільш передових країнах. Окремі країни (Китай, Малайзія, Бразилія, Іран, Латвія та ін.) демонструють надзвичайно високі темпи збільшення кількості цитованих публікацій, що, безумовно, є реалізацією цілеспрямованої державної політики цих країн. У 2013 р. десятку лідерів за кількістю публікацій у науковометричних виданнях складали: США (1 місце), Китай (2), Велика Британія (3), Німеччина (4), Японія (5), Франція (6), Канада (7), Італія (8), Індія (9), Іспанія (10). На жаль, Україна знаходиться на 45 місці із загальною кількістю публікацій 9 004 та індексом Хірша 159. Тим не менше, проведений аналіз засвідчив наявність у вітчизняної вищої освіти великого потенціалу збільшення публікацій, що підтверджується їх стрімким зростанням останніми роками.

Таблиця 3

Загальна кількість публікацій у науковометричних виданнях в окремих країнах світу, 1996-2013 рр.*

*Джерело: складено автором на основі http://www.scimagoir.com/

Система вищої освіти України володіє потужним інтелектуально-кадровим потенціалом, який потребує належного забезпечення для його повної реалізації. Завдання фінансового і матеріально-технічного забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти є достатньо проблемними та потребують упровадження на загальнодержавному рівні ґрунтовних заходів, орієнтованих на збільшення притоку інвестицій з іноземного та підприємницького секторів. Рівень інтернаціоналізації вітчизняної системи вищої освіти можна визначити як задовільний, проте такий, що вимагає активізації в умовах сучасних динамічних глобалізаційних процесів. Результативність діяльності вітчизняних університетів ускладнюється проблемами трансферу і, особливо, - комерціалізації досягнутих результатів. Принципово важливим є налагодження ефективної взаємодії вітчизняних університетів з державними, бізнесовими та громадськими структурами й організаціями.

Державна політика формування та утримання конкурентних переваг системи вищої освіти має реалізовуватись на основі аналізу та врахування як сильних сторін і можливостей, так і слабких місць та загроз розвитку вітчизняної системи вищої освіти за обов'язкового збереження національних здобутків і надбань.

В розділі 3 «Основні напрями удосконалення державної політики формування конкурентних переваг системи вищої освіти України» здійснено SWOT-аналіз національної системи вищої освіти, визначено основні напрями державної політики щодо посилення конкурентних переваг національної системи вищої освіти.

До сильних сторін розвитку національної системи вищої освіти відносяться: потужний кадровий потенціал, високий попит населення на послуги вищої освіти, зростання обсягів патентування винаходів, збільшення обсягів виконання наукових і науково-технічних робіт, активізація міжнародного співробітництва, збільшення кількості вищих навчальних закладів, які виконують наукові і науково-технічні роботи, впровадження результатів наукових досліджень у навчальний процес, забезпеченість навчального процесу належними навчально-методичними матеріалами. Слабкими сторонами національної системи вищої освіти є: фінансові проблеми, застаріла матеріально-технічна база вищих навчальних закладів, нерозвиненість інноваційної інфраструктури, проблеми працевлаштування випускників університетів за здобутою спеціальністю, відсутність у науковців навичок комерціалізації інноваційних винаходів, значна залежність від бюджетного фінансування, незадовільні параметри зовнішнього трансферу знань та інформації, незадовільні позиції українських вищих навчальних закладів у світових рейтингах університетів, невідповідність між потенціалом і реальним станом комерціалізації інновацій

Загрози розвитку національної системи вищої освіти: нестабільність законодавства у сфері вищої освіти, глобальні економічні кризи, демографічні тенденції в країні, скорочення обсягів фінансування системи вищої освіти, інтелектуальна еміграція, збільшення кількості конкуруючих іноземних університетів на внутрішньому ринку освітніх послуг, ризик прийняття неефективних управлінських рішень стратегічного характеру. Можливості подальшого розвитку національної системи вищої освіти сконцентровані в рамках таких пріоритетів: підвищення якості освітніх послуг, оптимізація мережі вищих навчальних закладів, диверсифікація джерел фінансування, диверсифікація освітніх послуг, активізація академічної мобільності, розширення викладання іноземними мовами, залучення іноземних студентів, оновлення матеріально-технічної бази; розвиток інноваційної інфраструктури; впровадження інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій, розвиток співробітництва з бізнес-сектором, активізація участі у міжнародних освітніх проектах, розширення фінансової автономії вищих навчальних закладів.

Узагальнення аналізу реальних конкурентних переваг вітчизняної системи вищої освіти унаочнені в матриці показників за основними функціональними та структурними напрямами діяльності у сфері вищої освіти (табл.4).

Таблиця 4

Матриця конкурентних переваг системи вищої освіти України за функціональними та структурними напрямами*

Примітка. Числа від 1 до 5 присвоєно відповідно до реальної наявності конкурентних переваг - у зростаючому порядку: 1 - найменше значення, 5 - найбільше значення.

*Джерело: складено автором.

На основі попередньо проведеної оцінки основних показників діяльності автором присвоєно відповідні бальні значення щодо наявності конкурентних переваг системи вищої освіти відповідно стадій їх формування. Якщо стадія ресурсного накопичення ще характеризується непоганими показниками, то інвестиційне забезпечення вже вимагає вагомої підтримки, не кажучи вже про стадію інноваційного розвитку. Здійснення аналогічної оцінки за структурними чинниками дозволило виявити дещо кращі позиції в цілому по системі, але також підтвердило необхідність адресної підтримки університетів-лідерів (яких має бути не більше 5) в контексті формування конкурентних переваг системи вищої освіти.

Представлена матриця дозволила більш чітко визначити і завдання різних рівнів управління системою вищої освіти щодо посилення та утримання конкурентних переваг. Так, в царині освітньої та міжнародної діяльності виші значною мірою спроможні самі поліпшувати свої показники та формувати переваги. Натомість, розгортання науково-інноваційної діяльності потребує особливої державної підтримки: як прямого фінансування, так і системного нормативно-організаційного сприяння. Відповідно, суттєве розширення фінансово-господарської, не кажучи вже про підприємницьку, діяльність, взагалі не можливе без створення необхідних нормативних умов.

В роботі доведено, що в основі забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти має бути державна політика формування чітко визначених конкурентних переваг на основі наявного потенціалу та врахування всієї сукупності ендогенних та екзогенних факторів конкурентного середовища. Враховуючи потужний інтелектуально-кадровий потенціал вітчизняної системи вищої освіти, наукові традиції та напрацювання, реальні конкурентні переваги можуть формуватися в царині створення сучасних привабливих та конкурентоспроможних освітніх продуктів (унікальних, дистанційних, он-лайн та інших курсів), посилення інноваційного характеру (збільшення науковометричних публікацій, більша інтегрованість у світовий науковий простір), консолідації з реальним сектором економіки, активізації експортної стратегії та академічної мобільності. Стратегічно важливим завданням є визначення серед провідних вищих навчальних закладів конкретних університетів (не більше п'яти), які за допомогою безпрецедентної державної підтримки мають стати дослідницькими університетами за світовими критеріями.

Реалізація заходів з підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної вищої освіти має ґрунтуватися на посиленні її конкурентних переваг як цілісної, диверсифікованої, потужної системи. Така система повинна мати як надпотужні дослідницькі університети, так і сильні регіональні та профільні, а також і невеликі за розмірами заклади. Всі вони виконують свої завдання, мають свої переваги та всі разом утворюють цілісність, синергетичну єдність та конкурентоспроможність системи вищої освіти. В основі єдності такої системи має лежати синхронізація та гармонізація діяльності у розрізі ключових векторів розвитку освіти, науки й інноваційної діяльності, узгодження інтересів і запитів усіх суб'єктів ринку освітніх послуг в Україні.

ВИСНОВКИ

1. Активізація конкуренції на національному та світовому ринках освітніх послуг обґрунтовує необхідність пошуку вітчизняними вищими навчальними закладами, конкурентних переваг, що в сукупності спричинює підвищення рівня конкурентоспроможності національної системи вищої освіти. Конкурентоспроможність системи вищої освіти - це комплексне поняття, що відображає реальні й перспективні можливості національної системи вищої освіти займати кращі конкурентні позиції на регіональному та світовому ринках освітніх послуг. В основі конкурентоспроможності лежить поняття конкурентних переваг, які являють собою наявність таких характеристик та властивостей, які дозволяють повноцінно виконувати системі освіти свої основні функції, виступати ефективною складовою економічної системи та реальним чинником соціально-економічного розвитку країни, конкурувати на різних рівнях та збільшувати свою частку на світовому ринку освітніх послуг.

2. Класифікація конкурентних переваг включає такі групи: абсолютні та відносні, зовнішні та внутрішні, реальні та потенційні, стратегічні та тактичні, переваги низького та високого рангу, за ефектом, за джерелами, ресурсні та технологічні. Виявлення та формування конкурентних переваг системи вищої освіти доцільно здійснювати за функціональними та структурними напрямами. Функціональні конкурентні переваги формуються у царині основних функцій закладів вищої освіти (освітньої, дослідницької, інноваційної, господарської, міжнародної діяльності). Структурні конкурентні переваги утворюються як формуванням лідерів - університетів світового рівня, так і синергетичною єдністю всіх складових системи, всією сукупністю різноманітних, диверсифікованих і водночас ефективних вищих навчальних закладів.

3. Необхідність державної політики забезпечення конкуренто-спроможності національної системи вищої освіти обґрунтовується: складністю та комплексністю даної діяльності; масовізацією вищої освіти; кризою освіти, що супроводжується зниженням її якості; важливістю активізації інноваційної діяльності вищих навчальних закладів; високим рівнем чутливості конкурентоспроможності до багатогранного впливу екзогенних та ендогенних факторів; надзвичайно важливим значенням вищої освіти як чинника інноваційного розвитку національної економіки та її конкурентоспроможності тощо. Державна політика забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти спрямована на пошук і зміцнення конкурентних переваг вітчизняних університетів; стимулювання розвитку потенціалу вищих навчальних закладів в освітній, науково-дослідній, міжнародній, підприємницькій та інноваційній діяльності; підтримку розвитку добросовісної конкуренції на національному та міжнародному ринках освітніх послуг.

4. Проявом конкуренції на ринку освітніх послуг стають численні рейтинги університетів (різноманітні за цілями, формами, показниками, масштабами), які визначають провідні тренди розвитку вищої освіти, унаочнюють позиції різних суб'єктів, їх сильні та слабкі сторони. Позиції українських університетів у світових рейтингах ще дуже слабі (вітчизняних університетів немає в Шанхайському рейтингу ARWU та Times; тільки Київський національний університет імені Тараса Шевченка займає позиції (501-550) в рейтингу QS Ranking та 838 місце у Webometrics у 2013 р. Переважна більшість рейтингів стосується визначення позицій окремих університетів, тоді як оцінка систем вищої освіти в цілому здійснюється лише одним рейтингом - U21. В рейтингу U21Україна зайняла в 2013 році 43 місце серед 50 країн світу. Найсильнішими позиціями вітчизняної системи є чисельність студентів та осіб з вищою освітою, динаміка іноземних публікацій.

5. Оцінка наявних та перспективних конкурентних переваг національної системи вищої освіти України дозволила виявити досягнуті результати: накопичено потужний інтелектуально-кадровий потенціал (зростає в абсолютних та відносних показниках частка фахівців найвищої кваліфікації - кандидатів і докторів наук); зростає чисельність студентського контингенту, охоплення населення вищою освітою, іноземних студентів; збільшення обсягів виконання наукових і науково-технічних робіт, зростання публікацій, конференцій, винаходів, патентів тощо; активізуються різні форми міжнародної діяльності (висока динаміка зростання іноземних студентів, отриманих міжнародних грантів тощо).

6. До сильних сторін розвитку національної системи вищої освіти відносяться: потужний кадровий потенціал, високий попит населення на послуги вищої освіти, сформовані традиції наукової діяльності, активізація міжнародного співробітництва тощо. Слабкими сторонами національної системи вищої освіти є: фінансові проблеми, застаріла матеріально-технічна база вищих навчальних закладів, нерозвиненість інноваційної інфраструктури, проблеми працевлаштування випускників університетів за здобутою спеціальністю та ін. Загрози розвитку національної системи вищої освіти: нестабільність законодавства у сфері вищої освіти, скорочення обсягів фінансування системи вищої освіти, відтік мізків за кордон, збільшення кількості іноземних конкурентів на внутрішньому ринку освітніх послуг. Можливості подальшого розвитку національної системи вищої освіти сконцентровані в рамках наступних пріоритетів: підвищення якості освітніх послуг, оптимізація мережі вищих навчальних закладів, диверсифікація джерел фінансування, диверсифікація освітніх послуг (долучення до практики МООС -масових відкритих он-лайн курсів), активізація академічної мобільності, поширення викладання іноземними мовами, залучення іноземних студентів, оновлення матеріально-технічної бази; розвиток інноваційної інфраструктури; впровадження інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій, активізація комерціалізації інновацій, активізація участі у міжнародних освітніх проектах, розширення фінансової автономії вищих навчальних закладів тощо.

7. Формування конкурентних переваг як основи забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти має включати: активізацію всіх напрямів діяльності вищих навчальних закладів, чітке визначення ключових переваг української вищої освіти та фокусування на них всієї державної політики у сфері освіти; посилення інноваційного характеру та результативності наукового потенціалу, консолідація його з реальним сектором економіки; створення дослідницьких університетів світового рівня. Реалізація заходів з підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної вищої освіти має ґрунтуватися на посиленні її конкурентних переваг як цілісної, диверсифікованої, потужної системи. Покращення позицій вітчизняних вищих навчальних закладів у світових рейтингах передбачає надання їм значної державної підтримки та сприяння, що слід реалізовувати в напрямах посилання їх фінансового забезпечення й автономності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

Монографії:

1. Дьякон А.А. Світові рейтинги університетів та їх роль в розвитку сучасної вищої освіти / А.А. Дьякон // Освітній імператив суспільного розвитку: [наукова монографія]; за заг. ред. д.е.н., проф. Каленюк І.С.. - Чернігів: ЧДІЕУ, 2014. - 172 с. - С.46-54 (0,5 друк. арк.).

Статті в наукових фахових виданнях:

2. Дьякон А.А. Формування конкурентних переваг національної системи вищої освіти / А.А. Дьякон // Теорії мікро-макроекономіки. - 2014. - №41. -С.180-189 (0,5 друк. арк.).

3. Дьякон А.А. Світові рейтинги університетів як інструмент конкурентної боротьби на міжнародному ринку освітніх послуг / А.А.Дьякон // Науковий вісник ЧДІЕУ. - 2014. - № 1 (21). - С. 21-28 (0,5 друк. арк.).