Підходи до оцінки інтелектуальної власності та методи їх реалізації

Підходи до оцінки інтелектуальної власності та методи їх реалізації

In the article the essence of the evaluation of intellectual property (IP) is investigated, which is proposed to be interpreted as the definition of utility that the owner can obtain from its commercialization. Approaches and methods to its implementation are examined in the article. The strategic, tactic and operational tasks of the determination of the value of intellectual property are carried out. Attention is drawn to the possibility of using hybrid approaches to valuation, which may involve combining several methods in the assessment. Systematization of approaches and methods for intellectual property valuation is carried out with indication of their advantages and disadvantages. It is noted that the choice of the evaluation method is influenced by the purpose of the evaluation and by the subject who makes such an assessment.

Keywords: intellectual property, intellectual property valuation, objects of IP valuation, IP valuation approaches, methods of IP valuation.

Постановка проблеми. Сучасний економічний розвиток характерний стрімким прискоренням науково-технічного прогресу та інформаційно-комунікаційних технологій, а інформація та знання стають основним ресурсом у розбудові конкурентоспроможності компаній, який спрямовується на розроблення та реалізацію інновацій. Таким чином, ключовим складником економічного зростання будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності є інноваційна діяльність, що передбачає спроможність компаній перетворювати нематеріальні активи в інтелектуальну власність. У зв'язку із цим питання визначення вартості інтелектуальної власності набувають першочергового значення під час управління інтелектуальними активами та розроблення стратегії розвитку організацій. Оскільки питома вага інтелектуальних активів у вартості компаній може становити більше її половини, важливим є коректність вибору підходу до її оцінювання. Крім того, вартість інтелектуальних активів сама по собі може сягати вражаючих значень. Так, вартість бренду Apple за рейтингом найдорожчих брендів світу за 2017 р. становила 184 млрд. дол., Coogle -- 141,7 млрд., Microsoft -- майже 80 млрд., CocaCola -- 70 млрд. дол. [1]. За рейтингом українських брендів у 2017 р. найдорожчим виявився бренд «Моршинська», який було оцінено у 507 млн. дол., Sandora та Roshen -- у 312 та 274 млн. дол. відповідно [2]. Президент CocaCola підкреслив значимість нематеріальних активів, припустивши, що якби компанія раптово втратила всі свої будівлі, фабрики, офіси та автопарки, тоді вже через рік змогла б відновити всю діяльність завдяки лише доходам від інтелектуальної власності (товарних знаків, франчайзингових договорів, патентів, ліцензій та інших нематеріальних активів) [3, с. 2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічні питання оцінки інтелектуальних активів, зокрема об'єктів інтелектуальної власності, досліджували у своїх працях такі вітчизняні дослідники, як П.М. Цибульов, А.Г. Мендрул, С.Л. Скринько, О.О. Гудзовата, О.В. Іватьо, О.П. Косенко, М.В. Майброда, О.О. Мороз, О.С. Ралко, Н.М. Столярчук, А.В. Череп, В.В. Ярмош та ін. Також даній проблемі присвячені роботи закордонних учених: Т. Евінга, М. Коллана, Г. Сміта, А. Краттігера, С. Ковальські. інтелектуальний власність комерціалізація

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття «оцінка об'єктів інтелектуальної власності» в різних джерелах трактується по-різному. Так, на думку В. Дергачової, «оцінка об'єктів інтелектуальної власності -- це визначення їх вартості, яка зумовлена потенційною ефективністю нематеріального активу. По суті, це оцінка споживчої вартості об'єкта, що формується виключно здатністю об'єкта приносити додатковий прибуток» [11]. А. Козирєв зазначає, що оцінка об'єктів ІВ -- це процес визначення вартості обсягу прав на конкретні результати інтелектуальної діяльності, що забезпечує їх власнику певну вигоду [12, с. 15]. На думку інших дослідників, оцінка ІВ є свідомим процесом, спрямованим на визначення грошової вартості базового активу ІВ, який засновано на наявних методах, що використовуються в оцінці матеріального майна [13, с. 2]. Узагальненою трактовкою поняття «оцінка інтелектуальної власності» можна вважати визначення її вартості, що відбиває її потенційну ефективність або прибутковість. Таким чином, оцінка зазвичай проводиться для визначення доходу, який може отримати власник від використання ІВ. Отримання доходу може передбачати різні варіанти використання, але будь-який із них буде реалізовуватися через його комерціалізацію. Оскільки цілі та методи оцінки можуть відрізнятися або комбінуватися, потенційний результат оцінки не завжди може гарантувати вигоду власнику об'єкта інтелектуальної власності. Така ситуація може скластися під час отримання результату оцінки, який не перебільшує витрати на отримання такого об'єкту (коли на ринку ціна на даний об'єкт сформувалася нижчою). У цьому разі реалізація ІВ дасть змогу компенсувати частину витрат, забезпечивши реалізацію певної корисності власнику. Таким чином, оцінку інтелектуальної власності пропонується трактувати як визначення корисності, яку може реалізувати власник від її комерціалізації.

Оцінка об'єктів інтелектуальної власності може здійснюватися з різними цілями, які достатньо деталізовано в різних джерелах. Стратегічного значення така оцінка набуває у разі потреби в оцінці вартості всієї компанії (створення спільних підприємств, підготовці злиття або поглинання, банкрутства). Тактичного значення вона набуває у разі оцінки інноваційного проекту з погляду перспектив його реалізації, визначення вартості об'єкту ІВ під час укладання договорів продажу або ліцензування. Оперативні цілі такої оцінки реалізуються під час визначення розміру компенсацій та штрафів у розгляді судових справ щодо порушення прав власника нематеріального активу та завдання йому збитків (у разі патентного троллінгу така оцінка може реалізовувати стратегічні цілі поведінки компанії на ринку), коректності нарахування податків, у тому числі під час проведення аудиту.

Оцінку інтелектуальної власності здійснюють за різними підходами та методами, вибір яких визначається багатьма факторами, зокрема залежно до об'єкта інтелектуальної власності. Вибір методу оцінки також буде відрізнятися залежно від суб'єкта оцінювання. Так, власник інтелектуальної власності або покупець, інвестор або конкурент будуть обирати той метод, який найбільше відповідає його інтересам та меті оцінювання.

Узагальнено підходи та методи оцінки інтелектуальної власності наведено в таблиці, а також визначено їх переваги та недоліки.

Всі методи умовно можна поділити на кількісні (найбільша група) та якісні. Кількісні методи традиційно згруповуються відповідно до трьох підходів під час проведення оцінки: витратного, ринкового та доходного.

Кількісні методи оцінки. Витратний підхід реалізується через методи, що ґрунтуються на оцінці та кількісному вимірюванні інтелектуальної власності виходячи з розрахунку витрат, понесених компаніями під час власного розроблення інтелектуального активу або виходячи з припущення, що потрібно було б самостійно розробити аналогічний актив. Витрати, пов'язані з розробленням та створенням ІВ, уважаються її вартістю. Витратний підхід включає такі методи: історичної вартості -- оцінює витрати, понесені під час розроблення ІВ (на момент розроблення ); вартості реплікації (метод відновної вартості) -- визначає суму інвестицій, необхідних на даний момент для розроблення аналогічного об'єкту інтелектуальної власності (у тому числі включаються витрати на невдалі прототипи); вартості заміщення (заміни) -- визначає суму грошей, що буде необхідна для самостійного відтворення наявних на ринку властивостей об'єкта інтелектуальної власності без урахування витрат на невдалі спроби досліджень [14].

Основними перевагами цього методу є доступність інформації у звітності компанії. Головний недолік полягає у відсутності прямої кореляції між вартістю розроблення ІВ та його майбутнім доходним потенціалом, а також не враховуються інші майбутні переваги, які можуть виникнути [14, с. 30].

Ринковий (порівняльний) підхід -- це підхід, що ґрунтується на визначенні цінності об'єктів ІВ відповідно до цін трансакцій, що мали місце на ринку з аналогічними порівнюваними активами. Ідея методу полягає у тому, що саме ринок визначає точну ціну, а отже, й вартість ІВ. Ринкові методи включають методи: аукціону, порівняльної ринкової вартості та порівняльної ставки роялті.

Метод аукціону найкраще реалізується в ситуаціях, коли є багато потенційних покупців із достовірною інформацією про всі аспекти ІВ. Вартість у цьому разі визначається ціною, досягнутою шляхом перемовин. Метод порівняльної ринкової вартості -- це визначення ціни шляхом порівняння об'єктів ІВ з алогічними, що були реалізовані на ринку. Метод порівняльної ставки роялті базується на порівнянні ставок (може також використовуватися середній по галузі рівень роялті), що застосовувалися під час ліцензування аналогічних об'єктів ІВ.

Основною перевагою ринкового підходу є простота оцінки, також є можливість порівняти з іншими методами оцінювання. Недоліком є те, що унікальність ІВ робить пряме порівняння складним унаслідок його некоректності, а також у зв'язку із відсутністю як інформації про аналогічні трансакції, так і відсутністю самих трансакцій на ринку. Ринковий підхід частіше реалізується у зрілих галузях і переважно у разі покращувальних інновацій, коли унікальність в об'єктах інтелектуальної власності менша, є аналоги та приклади укладання договорів продажу або ліцензування.

Доходний підхід базується на вимірюванні можливих майбутніх переваг об'єкта ІВ для визначення його вартості. Існує багато методів реалізації цього підходу, кожен з яких має багато варіантів залежно від цілі оцінки та галузі, в який ІВ створено. Доходний підхід включає такі методи: дисконтованого грошового потоку, чистої приведеної вартості з урахуванням ризику, звільнення від роялті, технологічного фактору, реальних опціонів.

Метод дисконтованого грошового потоку є найбільш поширеним. Він визначає вартість ІВ шляхом обчислення поточної вартості майбутніх грошових потоків від ІВ протягом терміну її корисного використання. Двома ключовими факторами, які необхідно враховувати під час розрахунку цього метода, є часова вартість грошей та ризикованість прогнозованих грошових потоків. Чиста приведена вартість з урахуванням ризику -- це підхід, який є продовженням методу дисконтованого грошового потоку та переважно використовується у фармацевтичній та біотехнологічній галузях [3]. Для обліку ризику метод коригує грошові потоки кожного етапу створення ІВ за вірогідними фіксованими ставками на основі встановлених галузевих показників. Звільнення від роялті передбачає визначення роялті, який компанія мала б виплатити за ліцензування оцінюваного об'єкта ІВ третій стороні. Метод технологічного фактору передбачає обчислення безризикової чистої теперішньої вартості ІВ, яка множиться на коефіцієнт ризику, або «технологічний фактор». Значення технологічного фактору розраховується з урахуванням ознак, що відображають сильні та слабкі сторони ІВ (технічні, правові, ринкові та економічні ризики). Метод реальних опціонів дає змогу врахувати різні варіанти рішень у процесі розроблення та комерціалізації об'єкту ІВ. Інформація для прийняття цих рішень часто є недоступною під час оцінки, але стає відомою пізніше [3]. Оцінку здійснюють за допомогою моделі Блека-Шоулза, яка є математичною моделлю для оцінки опціонів.

Перевагами доходного підходу є зрозумілість оцінки вартості ІВ на підставі встановлених умов, що дає змогу виявити та спрогнозувати певні грошові потоки, а також його надійність. Основним недоліком є складність реалізації в умовах високої невизначеності.

Якісні методи реалізуються шляхом оцінки та підрахунку прояву факторів, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Ці чинники, або «показники вартості», можуть впливати на вартість ІВ як позитивно, так і негативно. Серед таких методів можна назвати метод індикаторів патентної інформації та метод оцінки показників вартості (ІРЗсогв).

Джерело: складено на основі [3; 4; 6; 7; 10; 12; 14--16]