Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Центр заочної та вечірньої форм навчання

Кафедра економіки та управління підприємством

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Макроекономіка»

Виконала:

студентка групи ЕУ-16У-1з

Жук Т.І.

Перевірив:

Щельова В.Б.

Дніпро 2017

ПЛАН

1. ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ

1.1 Основні макроекономічні проблеми

1.2 Моделі економічного зростання

1.3 Модель «Доходи - витрати» Дж. М. Кейнса

1.4 Фіскальна політика держави

1.5 Міжнародна торгівля та її економічні основи. Теорії міжнародної торгівлі

1.6 Валютна політика в системі макроекономічного регулювання

2. РОЗВ'ЯЗАННЯ ЗАДАЧ

2.1 Задача №1

2.2 Задача №2

2.3 Задача №3

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



1. ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ

1.1 Основні макроекономічні проблеми

Конкретними основними економічними проблемами, що вивчаються макроекономікою, являються зайнятість, інфляція і економічний ріст. Вирішальне значення даних проблем в економіці випливає з того, що ідеальним є той розвиток, при якому досягається стійке безперервне зростання валового національного продукту і валового національного доходу при повному використанні ресурсів, в тому числі і трудових, і при стабільному стані грошової системи.

Але в реальному житті шлях економічного розвитку не являється ідеальним. Він проходить з коливаннями, з чергуванням підйомів і спадів, характеризується періодичним безробіттям та інфляцією. В зв'язку з цим перед макроекономікою як наукою стоїть завдання обґрунтування можливостей і способів державного регулювання розвитку економіки для забезпечення його оптимальності. В цьому питанні в позиціях різних макроекономічних шкіл є більш чи менш принципові відмінності.

Макроекономічна нестабільність проявляється в: циклічних коливаннях ВВП, порушенні стабільності рівня цін (інфляції) та відхиленні рівня безробіття від його природного рівня.

1.2 Моделі економічного зростання

макроекономіка зростання фіскальний торгівля валютний

Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделей економічного зростання.

Неокласична модель економічного зростання - теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнсіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат. Доти, поки економіка має вільні виробничі потужності, ріст сукупного попиту задовольняється за рахунок залучення у виробництво вже наявних потужностей (чинників виробництва). У цьому випадку спостерігається лише одиничний імпульс, недостатній проте для виникнення циклічних коливань. Якщо ж на наявних виробничих потужностях задовольнити ріст сукупного попиту неможливо, то підприємці змушені здійснювати індуційовані інвестиції для створення додаткових потужностей. У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції. Схематично процес взаємодії мультиплікатора-акселератора можна подати так:

· ріст автономних витрат;

· ріст сукупного попиту;

· мультиплікаційний ефект;

· ріст національного доходу;

· ефект акселератора;

· індуційовані інвестиції;

· ріст інвестиційного попиту;

· ріст сукупного попиту.

Модель економічного зростання Р.Солоу - неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу (рис.1.1). Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва - праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні передумови та позначення моделі Солоу:

1) пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y = F(К,L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва. Це означає, що коли обсяги ресурсів капіталу (К) і робочої сили (L) помножити на довільне додатне число (z), то й обсяг випуску зросте пропорційно цьому множникові: F(z·K,z·L)=z·F(K,L).

Якщо припустити, що z = 1/L, то виробнича функція матиме вигляд:

(),

або y = f(k), де у - продуктивність праці Y/L, а k - капіталооснащення праці К/L (тут застосовані малі букви для позначення кількісних показників у розрахунку на одного працюючого). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними (у та k), хоча третя змінна (L) і залишається залученою до аналізу;

2) виробнича функція є нелінійною, у = f(k), і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу (МРК), тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає все пологішим, а тому кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою. Іншими словами, накопичення капіталу не завжди має сенс: може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;

Рисунок 1.1 - Модель економічного зростання Р.Солоу

3) сукупний попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (i) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=С/L, а і=І/L. Враховуючи, що споживання є пропорційним до доходу і залежить від норми заощадження (s), тобто с=(1-s)·у,отримаємо y = (1-s)·y+і. Звідки: і=s·у Ю і=sЧf(k). В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними до доходу. Чим більший показник k, тим більшим буде обсяг виробництва f(k) і тим більшими будуть інвестиції і.

“Золоте правило” Р.Солоу полягає в тому, що при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С). (Золоте правило( виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації - s ):

МРК = s.

Вивченню та виправленню зазначених недоліків і обмежень моделі Солоу присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися на початку 70-х рр. і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.

Одним з її напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов'язує процес зростання з усіма можливими якісними й кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо. Прикладами таких факторів є: частка робочої сили з початковою чи середньою освітою (характеристика якості трудових ресурсів), частка військових витрат у ВВП (характеристика структури розподілу ресурсів), середньодушове споживання алкоголю (як характеристика трудової та соціальної мотивації), кількість військових конфліктів (як характеристика суспільної та політичної стабільності) тощо. Такі моделі враховують інвестиції в людський капітал, наукові дослідження і дають змогу описати динаміку зміни технології, замість того щоб задавати її екзогенно. Проте формальний опис ендогенних моделей зростання є досить складним.

При побудові таких моделей звичайно користуються лінійною регресією. За базу даних беруться перехресні вибірки для різних країн світу. Так, наприклад, Р. Левін і Д. Рене (1992р.) та Р. Баро і Й.-Х. Лі (1994р.) за результатами проведеного емпіричного дослідження вказують на такі фактори зростання :

· початковий рівень доходу на душу населення (чим нижчим він є, тим більше можливостей для зростання з використанням вже існуючих у світі технологій та форм організації виробництва);

· середній темп приросту населення (коли темпи приросту населення дуже високі, то менша величина середнього доходу на душу населення);

· частка робочої сили, яка має середню та вищу освіту (характеризує якісний склад трудових ресурсів);

· частка інвестицій у ВВП (тісний прямий кореляційний зв'язок);

· очікувана середня тривалість життя людини (характеризує якісний склад трудових ресурсів);

· частка державних витрат у ВВП (без витрат на оборону та освіту);

· різні показники соціальної і політичної нестабільності (наприклад, кількість збройних конфліктів);

· нерівність у розподілі доходів.

У сучасних умовах теорія ендогенного зростання розвивається переважно емпірично. Існує нагальна потреба в розробці її теоретичної бази із чіткими передумовами, структурою та висновками з метою побудови максимально повного та значущого набору факторів, які пояснюють процес економічного зростання.

1.3 Модель «Доходи - витрати» Дж. М. Кейнса

Положенням класичної теорії зайнятості завзято суперечив один істотний факт - повторювані періоди тривалого безробіття й інфляції. Якщо можна було пояснити незначний спад, такий, як короткочасне падіння виробництва в 1924 і 1927 р., війнами й аналогічними зовнішніми обставинами, то глибокі і тривалі спади, якийсь була "Велика депресія" 30-х років, не піддавалися якому-небудь розумному поясненню. Існує разюча невідповідність між теорією, відповідно до якого безробіття, власне кажучи, неможлива, і фактичною десятилітньою "облогою" економіки дуже значним безробіттям. У зв'язку з цим багато економістів стали критикувати як теоретичні постулати, так і основні принципи класичної теорії зайнятості.

У 1936 році відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс висунув нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економіці. У своїй роботі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" Кейнс обрушився на основи класичної теорії, чим зробив велику революцію в економічній думці по макроекономічних питаннях. Кейнс є родоначальником сучасної теорії зайнятості. Багато інших економістів продовжували розробляти й удосконалювати його вчення.

Кейнсіанськая теорія зайнятості різко відрізняється від класичного підходу. Твердий висновок цієї теорії полягає в тому, що при капіталізмі просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Затверджується, що економіка може і бути збалансованою - тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва - при значному рівні безробіття і при істотній інфляції. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Капіталізм не є саморегулюючою системою, здатної до нескінченного процвітання; не можна покладатися на те, що капіталізм "розвивається сам по собі". Більш того, не можна зв'язувати економічні коливання винятково лише з зовнішніми факторами, такими, як війни, посуха й інші подібні аномалії. Навпаки, причини безробіття й інфляції криються значною мірою у відсутності повної синхронності в прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема рішень про заощадження й інвестиції. Крім того, ціни на продукцію і заробітну плату стійкі до зниження - значному зниженню цін і заробітної плати передують, таким чином, внутрішні фактори, що на додаток до зовнішнього вносять свій внесок у нестабільність економіки.

Кейнсіанці підкріплюють свої твердження тим, що заперечують сам механізм, на якому заснована класична платформа, - автоматичне регулювання ставки відсотка і співвідношення цін і заробітної плати.

1.4 Фіскальна політика держави

За характером заходів фіскальну політику поділяють на активну і пасивну. Активну політику називають дискреційною. Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків та податків.



Рис. 1.1 - Стимулююча фіскальна політика

Наприклад, держава вирішила проводити стимулюючу дискреційну фіскальну політику. Для цього приймається рішення збільшити видатки з державного бюджету. Внаслідок цього рішення сукупний попит збільшується, крива AD₁ переміщується вправо до AD₂. Це викликає підвищення рівня цін від Р₁ до Р₂. обсяги виробництва зростають від ВВП₁ до ВВП₂.

Дискреційна фіскальна політика здійснює потужний вплив на економіку, що іноді може мати й негативні наслідки. Більш м'який регулюючий вплив спричиняє не дискреційна фіскальна політика. Не дискреційна фіскальна політика - це політика основана на використанні вмонтованих в бюджетну систему автоматичних стабілізаторів. Ця політика на потребує прийняття окремих рішень й активної зміни державних видатків чи податків. Сама бюджетна система влаштована таким чином, що автоматично змінює обсяги державних видатків та податків при циклічних коливаннях ВВП. У випадку економічного спаду через падіння доходів домогосподарств і фірм податкові вилучення зменшуються, натомість кількість суб'єктів, які за законодавством отримують соціальні виплати, збільшується. Тобто податковий тягар зменшується, а державні видатки збільшуються, що відповідає стимулюючій політиці. У випадку економічного підйому усе відбувається навпаки. Таким чином, не дискреційна фіскальна політика автоматично гасить циклічні коливання.

1.5 Міжнародна торгівля та її економічні основи. Теорії міжнародної торгівлі

В сучасних умовах жодна національна економіка не може функціонувати як замкнена система й повністю забезпечувати себе усіма необхідними товарами та послугами. Тому виникає об'єктивна необхідність у встановленні та розширенні взаємозв'язків між національними економіками. Окремі країни вплітаються в систему міжнародних економічних відносин. В їх основі лежить міжнародний поділ праці. Він полягає в спеціалізації національних економік на виготовленні певних видів продукції. Така спеціалізація обумовлена як природними (недостатня забезпеченість або відсутність певних природних ресурсів), так і економічними причинами (зростання продуктивності та здешевлення продукції внаслідок спеціалізації). Спеціалізація передбачає кооперацію, співробітництво між країнами. Міжнародна спеціалізація та кооперація являють собою дві сторони міжнародного поділу праці.

Основною формою міжнародного співробітництва є міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля - це обмін товарами та послугами між державами. Вона передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. В якості покупців та продавців виступають окремі особи, приватні, акціонерні підприємства та державні структури. Масштаби та форми участі країни в міжнародній торгівлі, вплив останньої на національну економіку залежать від рівня економічного розвитку та глибини інтеграції країни в систему міжнародного поділу праці. Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку і підвищення ефективності виробництва кожної країни. З її допомогою можна поглиблювати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів й таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

Причини міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля обумовлена:

- обмеженістю або відсутністю ресурсів в національній економіці;

- обмеженістю внутрішніх ринків збуту;

- національними відмінностями в рівнях витрат виробництва;

- нерівномірним доступом до технологій й т.п.

Завдяки цим відмінностям стає вигідною спеціалізація країн на виробництві певних товарів. Обґрунтування принципів спеціалізації та вигідності міжнародної торгівлі знайшли розвиток у теоріях міжнародної торгівлі.

Теорія абсолютних переваг. Дану концепцію сформулював ще А.Сміт. згідно з нею вільна міжнародна торгівля є взаємовигідною для країн й сприяє їх економічному розвитку. При цьому необхідно спеціалізуватись на виготовленні продукції, у виробництві якої країна має абсолютні переваги, тобто виробництво якої дешевше ніж у закордонних партнерів. Товари, які в інших країн можна купити дешевше ніж обійдеться власне виробництво необхідно імпортувати

Теорія порівняльних переваг. Дана концепція була сформульована Д.Рікардо у 1817 році. В ній Рікардо довів, що спеціалізація й міжнародна торгівля вигідні навіть якщо країна немає абсолютних переваг у виробництві жодного товару. Країна повинна спеціалізуватись на тих товарах, у виробництві яких вона має порівняльні переваги, а інші повинна закуповувати за кордоном.. Порівняльні переваги вона має у тих товарах, виробництво яких має найнижчу альтернативну вартість. тобто виробництво їх стосовно інших товарів всередині країни відносно дешевше. В результаті такої спеціалізації стає ефективнішим як національне, так і світове виробництво.

Теорія Гекшера-Оліна. В даній концепції шведські економісти Елі Гекшер (1879 - 1952) та Селігмен Б. Бертиль Олін (1899 - 1979) в 20 - 30 - х рр. ХХ ст. намагались пояснити причини відмінностей між країнами у відносних перевагах. Відповідно до цієї теорії країни експортують товари, у виробництві яких переважно використовуються відносно надлишкові фактори, й імпортують товари, виробництво яких потребувало б значного використання відносно дефіцитних факторів виробництва.

Теорія конкурентних переваг. Дану концепцію обґрунтував американський економіст Майкл Портер. На його думку в сучасних умовах конкурентна позиція галузей все менше залежить від наявності в країні основних факторів виробництва. Тому в основі міжнародної торгівлі лежать конкурентні переваги. Вони визначаються чотирма чинниками, що утворюють так званий національний ромб. До них належать: кількість та якість факторів виробництва; кількісні та якісні параметри внутрішнього попиту; наявність в галузевій структурі економіки близьких та суміжних галузей; рівень та характер конкуренції на внутрішньому ринку. Зміни у цих чинниках може створювати сприятливі або несприятливі умови для реалізації конкурентних переваг на зовнішньому ринку. Державна через інструменти політики може також впливати на ці чинники.

1.6 Валютна політика в системі макроекономічного регулювання

Оскільки жодна національна економіка не може існувати як замкнута система, неминуче виникають міжнаціональні економічні зв'язки: міжнародна торгівля, вивіз капіталу. Це викликає необхідність використовувати національні грошові одиниці в міжнародних розрахунках, внаслідок чого виникає специфічна система відносин пов'язаних з обміном грошової одиниці однієї країни на грошову одиницю іншої, тобто система валютних відносин. У ролі об'єктів цих відносин виступають валюти як грошові одиниці окремих країн. Валютні відносини здійснюються на національному і міжнаціональному рівні.

Провідною ланкою валютної системи є валютне регулювання, головним об'єктом якого є валютний курс національної грошової одиниці. До основних інструментів валютного регулювання відносяться валютна інтервенція і застосування валютних обмежень.

Валютна інтервенція - це втручання центральних банків або казначейств в операції на валютному ринку з метою впливу на динаміку курсу національної або іноземної валюти. Як правило, це масштабна валютна операція, яка проводиться в короткотерміновий період. Для підвищення курсу національної валюти здійснюється масовий продаж іноземної валюти і купівля своєї. Для зниження її курсу проводиться зворотна операція. Для здійснення цих операцій центральний банк повинен мати значні грошові ресурси.

Валютні обмеження - це заходи по регулюванню ввозу і вивозу національної й іноземної валюти за межі країни і до неї. До цих заходів відносяться: обмеження ввозу та вивозу готівкової національної валюти, обмеження на перекази капіталів, обмеження ввозу та вивозу іноземної валюти та золота, обов'язковий продаж експортної виручки від неторгових операцій і від експорту товарів та послуг, тощо. Всі ці заходи переслідують мету збереження та нагромадження необхідних для розвитку національної економіки грошових ресурсів та примноження валютних ресурсів країни.



2. РОЗВ'ЯЗАННЯ ЗАДАЧ

2.1 Задача №1

Як зміниться величина реального доходу, якщо:

а) номінальний доход збільшився на 10%, а рівень цін виріс на 7%;

б) номінальний доход дорівнює 300 тис. гр. од., а індекс цін у поточному році становить 106%.

Розв'язання.

1. Знайдемо величину реального доходу за збільшенням номінального доходу на 10%, а рівень цін - на 7%:

де Кр(Дн) -- коефіцієнт росту номінального доходу;

Дн -- величина номінального доходу;

І - рівень цін після зросту.

Таким чином, величина реального доходу збільшиться на 3%.

2. розраховуємо величину реального доходу за номінальний дохід при номінальному доходу 300 тис. гр. од., а індекс цін у поточному

3. році - 106%:

,



де Д_р - величина реального доходу;

Дн -- величина номінального доходу;

І - індекс цін у поточному році.

тис. грн.

Величина реального доходу знизилася до 283 тис. грн.

Відповідь: величина реального доходу збільшиться на 3%;величина

реального доходу знизилася до 283 тис. грн..

2.2 Задача №2

З метою приборкання інфляції уряд застосовує стримувальну монетарну політику, в результаті якої грошова маса в країні скорочується на 30% з одночасним скороченням реального ВВП на 10% за незмінної швидкості обігу грошей.

Визначте, який результат щодо загального рівня цін був одержаний урядом внаслідок реалізації цієї політики?

Розв'язання.

Для розв'язання задачі скористаємося законом грошового обігу:

,

де M - кількість грошей;

P - Середній рівень цін;

Y - реальний національний дохід, кількість реального товару, який реалізується;

V - швидкість обігу грошей.

Звідси кількісне рівняння обміну :

.

Щоб рівність виконувалась рівень цін виріс (1,30/1,1100% -100% = 18,2%). Таким чином рівень цін збільшився на 18,2%.

Відповідь: рівень цін виріс на 18,2%.

2.3 Задача №3

В економіці відсутня державна діяльність та експортно-імпортні операції й вона описується такими функціями:

Y = C + I,

C = 100 + 0,8 Y,

I = 50,

де Y - національний дохід;

C - видатки на споживання;

I -інвестиції.

Знайдіть рівноважний рівень національного доходу, рівноважний обсяг споживання та заощадження.

Розв'язання.

1) Обчислимо рівноважний рівень національного доходу:

Звідси:

2) Рівновага досягається за рівності заощаджень та інвестицій. Отже, S=I=50. Рівноважний рівень споживання дорівнює: С = Y - S = 750-50 = 700. Рівноважний рівень споживання можна обчислити і на підставі функції споживання:

С = 100 + 0,8.

Відповідь: рівноважний рівень національного доходу складає 750, рівноважний обсяг споживання 700 та заощадження 50.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Лакей І.М. Опорний конспект лекцій із курсу „Макроекономіка”: Навч. посіб. - - 80 с.

2. 1. Новицкий Н.И. Организация производства на предприятиях: Учеб.-метод. пособие. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 392 с.: ил.

3. Шепеленко Г.И. Экономика, организация и планирование производства на предприятии. Учебное пособие для студентов экономических факультетов и вузов. 2-е изд, доп. и переработ. - Ростов-на-Дону: издательский центр «МарТ», 2001. - 544 с.

4. Єгупов Ю.А. Організація виробництва на промисловому підприємстві. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

5. Савруков Н.Т., Закиров Ш.М. Организация производства: Конспект лекций. - СПб.: Издательство «Лань», 2002. - 224 с., ил.- (Учебник для ВУЗов. Специальная литература).

6. Теорія макроекономіки [Текст] : навчальний посібник / М.І. Небава. - К. : ВД "Слово", 2005. - 536 с.

Размещено на Allbest.ru

...