Відношення суб’єкт-об’єкт як "цілеспільний ефект" у структурі економічного простору

Разом з тим дух, як і віра, продовжує відігравати роль функціональної організації свідомої, розумної поведінки. У суб'єктоцентризмі економіки людина продовжує бути початком всього, оскільки вона керує своїм духовним станом у прагненні пояснити світ із позицій самого суб'єкта, свідомість якого не має чітких меж, а спирається швидше на інтуїцію, ніж на знання.

Насправді концепція суб'єкт центризму самої економіки не є природньою, це тимчасове історичне явище, яке є помилковим і штучним. Воно є основною причиною загальної сучасної цивілізаційної кризи. А остання є наслідком філософії постмодернізму, який сформував кінцеву та, як помилково вважають світові вчені-економісти, необоротну індивідуалізацію суспільства. Такі висновки спираються на численні ознаки, зокрема: тривале перебування людини у віртуальному світі, поява Інтернету як квінтесенція постмодерну, створення й розвиток обставин, за яких людина більше не потребує «колективного» способу виробництва та спільного буття, надаючи перевагу здебільшого індивідуальному ставленню до життя як до об'єкту тимчасового перебування у цьому світі.

Актуальне завдання сучасного етапу економічних теорій - знайти шляхи на більш вищому витку спіралі цивілізаційної еволюції, щоб дати можливість людині повернутись до ролі суб'єкта управління політичним і соціально-економічним розвитком країни.

Методи досліджень. Розглянемо глибинні інформаційні засади суб'єктності в структурі економічного простору з позицій лексикографічного ефекту, відкритого на початку ХХІ століття академіком НАН України В.Широковим [1; 2]. Цей ефект можна розглядати, з одного боку, в якості методичної феноменологічної основи теорії складності й відповідної певної теорії економічної інформації [3], з другого боку, навпаки, теорію складності, колмогорівську інформацію і теорему Левенгейма-Сколема природно розглядати в якості формальних корелятів лексикографічного ефекту в економічних системах як основу для встановлення балансу інформації щодо відношення «суб'єкт - об'єкт» в економічному просторі та здійснення мети координатизації та уніформізації управління економічних систем п'яти рівнів. На основі викладеного в статті автора підходу до розуміння і трактування природи балансу «джерело - форма - зміст» економічної інформації [4] можливо більш глибоко і достовірно використовувати як спостережувані, так і неспостережувані величини. Такий підхід до джерел, форми і змісту множин вхідних вимірюваних та латентних величин становить інформаційну основу для актуального пошуку та дослідження балансу інформації щодо відношення «суб'єкт - об'єкт» в економічному просторі.

Викладення результатів. Далі будемо намагатися повернути ситуацію до природного стану та поставити з «голови на ноги» справедливі умови відношення «суб'єкт - об'єкт» у структурі економічного простору. Людині в нашому дослідженні повернемо роль «суб'єкта» управління, а економічному простору - роль «об'єкта» управління людиною.

Отже, в таких умовах людині як «суб'єктові» управління притаманна дуалістична природа. Відповідно до теорії категорій [5] ця дуалістичність може бути представлена у вигляді комутативної діаграми (наприклад, категорії Set, об'єктами якої є всі множини, а стрілками «функторами» - всі функції між множинами). Відповідно до Set (1) людина як суб'єкт управління має «механізм» S_F для безпосереднього («перцептивносенсорного», такого, що відображає форму речей) сприйняття економічного простору як об'єктивної дійсності D, а також наділена креативним «апаратом» для «інтелектуальної» обробки отриманої інформації шляхом тлумачення її «змісту» Н1 (наприклад, розумними мізками). Крім того, вона може бути наділена і деяким додатковим «інтерфейсом» між цими двома способами обробки інформації, який в категорії Set (1) представлений також елементом Н2:

SF Н1 + Н2=Н

D F(D) C(D), (1)

Категорію (1) неможливо зрозуміти без введення суб'єктивного начала, яке абстрагується з фундаментальних, іманентних властивостей матерії. У категорії Set (1) вказана констатація існування, коли D спочатку вводиться як щось зрозуміле. При цьому необхідно підкреслити, що попри те, що інформаційні характеристики (властивості, пов'язані зі складністю об'єкта) проявляються (актуалізуються, експлікуються...) в процесі взаємодії «суб'єкт - об'єкт», то це може статися тільки тоді, коли ці властивості в «згорнутому» вигляді приховані в структурах як суб'єкта, так і об'єкта.

Таким чином, відповідно до запропонованої в статті моделі відношення «суб'єкт - об'єкт» у вигляді категорії Set (1) «суб'єктність» людини виступає не лише зовнішньою по відношенню до економічного простору як «об'єкта» певною рисою, але й внутрішньою здатністю об'єкта до «відображення» його іманентної властивості [6]. Викладене розуміння системності правильних відносин людини як «суб'єкта» управління до певним чином структурованого економічного (політичного) простору як «об'єкта» управління має тісний зв'язок sз квантовими принципами сприйняття та опису реальності, згідно з якими фундаментальною характеристикою об'єкта є його стан, який у теорії, тобто в процесі наукового опису, набуває рис основного концептуального об'єкта.

У зв'язку з цим наведемо деякі загальнонаукові міркування відносно концепції станів системи. Це поняття, яке використовується в багатьох природничих, соціогуманітарних і технічних дисциплінах, на нашу думку, найглибше теоретично і практично розроблено саме в квантовій механіці, де воно є засадничим.

Згідно з канонічною доктриною квантової механіки кожна система в певний момент часу перебуває в певному стані. Стан системи формалізується як рішення рівняння Шредингера для цієї системи. Оскільки рівняння Шредингера є диференціальним рівнянням у приватних похідних, то безліч його рішень, які ототожнюються зі станами цієї системи, утворює не- скінченновимірний гільбертів простір. Отже, число станів квантовомеханічної системи теоретично нескінченно.

Стан економічного простору, як і квантової системи, може мати максимально повний опис у теорії і визначатись імовірнісною інтерпретацією, але сам «стан» економічного простору (кризовий, збалансований тощо) не є безпосередньо спостережуваною величиною, а є латентною характеристикою, параметри якої обчислюються відповідно до обраних моделей. Загальновідомо, що спостережувані величини в квантовій механіці представляються ермітовими операторами, які діють у гільбертовому просторі станів, а можливі значення спостережуваних величин обчислюються як матричні елементи цих операторів у просторі станів.

Проте в деяких інших теоріях стан системи є спостережуваною величиною.

Скажімо, в класичній механіці стан матеріальної точки задається парою координата-імпульс у певний момент часу:

(х (t), р (t)), (2)

які є спостережуваними як окремо, так і разом. У квантовій механіці існує фундаментальне обмеження на одночасний вимір координат та імпульсів, який визначається принципом невизначеності Гейзенберга.

Отже, поняття і статус спостережуваної величини неінваріантні і по-різному визначаються в різних природничо-наукових (та інших) теоріях. Це надає певну пікантність використанню поняття «стану» систем D (див. категорію Set (1) у теорії економічного числення, яка в її нинішньому вигляді явище спостережуваності, на нашу думку, взагалі ігнорує. Можна було б зажадати для економічної теорії оперувати тільки спостережуваними величинами, але це питання не просте. Воно почало широко дискутуватись у фізиці ще за часів виникнення квантової теорії і не втратило актуальності й донині. Досягнення цієї сфери теоретичного знання насправді містять настільки загальні методологічні уроки й установки, що вони з користю можуть і мають бути засвоєні будь-якою наукою, яка має амбіції стосовно теоретичного усвідомлення природи речей, що нею вивчаються.

Першим і найважливішим з них є, мабуть, те, що відповідно до запропонованої в статті моделі відношення «суб'єкт - об'єкт» у вигляді категорії Set (1) для характеризації станів об'єктів D дійсно використовуються як спостережувані S_F, так і безпосередньо не спостережувані величини Н=Н1+Н2.

Отже, якщо із станом об'єктів D економічного простору більш-менш все зрозуміло, то стан суб'єкта в рамках нашої статті потребує додаткового розгляду.

Причому, на переконання більшості вчених, будувати теорію тільки з одних спостережуваних величин неможливо. Але водночас зрозуміло, що без спостережуваних величин ніяка наукова теорія і взагалі наука немислимі в принципі. Спостережувані й безпосередньо не спостережувані величини повинні мати різний логічний і онтологічний статус, проте, наскільки нам відомо, загальна теорія цього питання до цих пір у деталях не розроблена.

З викладеного випливає така інтерпретація взаємовідносин між спостережуваними S_F і безпосередньо неспостережуваними Н величинами стану об'єктів D економічного простору: вони становлять відповідно «формальну» й «змістовну» сторони об'єкта управління, а отже, можуть бути формалізовані як реєстрова та інтерпретаційна частині деякої гіпотетичної лексикографічної системи моделі відношення «суб'єкт - об'єкт» у вигляді категорії Set (1).

У застосуванні до об'єктів економічного простору така інтерпретація може бути деталізована в тому сенсі, що стан будь-якого елемента - об'єкта D економічного простору - допускає розкладання формальної частини категорії Set (1) на спостережувану складову S_F, (досяжну для безпосереднього сприйняття суб'єктом - цифрові дані або графічні зображення) та на змістовну складову, що представляє безпосередньо неспостережувані величини Н.

Н=Н1+Н2 уявляється сукупністю «усіх контекстів інтелектуальної оцінки» об'єкта D економічного простору, в яких може функціонувати будь-яка одиниця економічної системи. Саме ця обставина і робить вказану частину стану безпосередньо неспостережуваною.

У цьому контексті треба звернути увагу на логічні та психологічні основи феномену спостережуваності. Варто згадати про таку філософську установку, як принцип Маха, згідно з якою чуттєві враження упорядковуються в мисленні людини способом, який передбачає максимально економне компонування цих вражень у стійкі комплекси.

Характерно, що А.Ейнштейн вважав цей принцип занадто банальним для того, щоб він відігравав роль універсального гносеологічного закону, але він міг би підкреслити особливу роль категорії Set (1) в онтолого-логіко-психологічному розгортанні процесу управління. З цієї позиції Set (1) складова Н є не лише способом фіксації чуттєвих комплексів, а й відображенням того, що існує (або навіть тільки може існувати) поза цими комплексами і без зв'язку з ними. На нашу думку, можливе зауваження Ейнштейна (а він був дуже чутливий до питань філософії пізнання) про роль Set (1) є невипадковим. Воно підкреслило б нашу тезу про універсальність та дуалізм матеріального й нематеріального складу культурно-інформаційних процесів на всіх рівнях реальності.

Наступні зауваження стосуються обговорення критерію простоти, коли Set (1) зовсім необов'язково пов'язувати з принципом Маха. Простота Set (1) набуває для більшості управлінців естетичного забарвлення: простота і краса математичної схеми категорії Set (1), що підказана природою, має для них велику переконливу силу. Згадаємо в зв'язку з цим сформульоване вище виведення, що навіть сама можливість існування такого феномену, як «управління та менеджмент», є наслідком властивості людини «бути суб'єктом» у відношенні «суб'єкт - об'єкт» в економічному просторі.

Зазначимо, що за часів побудови квантової теорії поняття простоти (і антонімічного, і спорідненого з ним поняття складності) були загальновживаним; тоді ще не було сформульовано теорії складності. Вона, як відомо, з'явилася тільки в 50-х роках минулого століття. Не був також з'ясований і зв'язок такої характеристики, як складність об'єктів та їх описів (а отже, і їх простота!), з інформацією, і не були відомі кількісні заходи для оцінки цих величин і їх зв'язків. Це те, що стосувалось розробленого А.Колмогоровим та іншими вченими поняття складності, його зв'язків з інформаційними аспектами.

Таким чином, все викладене вище готове до втілення в економічну теорію управління та менеджменту. Мінімальність опису об'єкта, що вивчається, яка за А.Колмогоровим є об'єктивною мірою кількості опису дійсності і власне з поняттям інформації та її кількісної міри має глибокий зв'язок з критерієм простоти і краси наукової теорії інформації про цей об'єкт, спонукає вчених (хоч би на рівні підсвідомої установки) до знаходження описів саме такого типу, хоча і не вказує шляхів і не дає рецептів, оскільки належить до класу алгоритмічно нерозв'язних проблем. Проте відсутність шляхів і рецептів не заперечує об'єктивності існування мінімального опису. Воно є лише свідченням того, що не існує формули або алгоритму для отримання нових наукових істин. І коли такий опис знайдено, то він, очевидно, повинен виглядати як найпростіший.

Отже, критерій простоти (чи краси) наукової теорії, на наше переконання, є не стільки наслідком принципу економії мислення (який Ейнштейн кваліфікує як «підозріло комерційний» і який має лише дуже опосередковане відношення до суті справи, оскільки тут, швидше, йдеться про фундаментальну інформаційну властивість об'єктивно існуючих речей, аніж про рису мислення як суб'єктивного процесу), скільки випливає із загальної природи інформації та кореспондується з формальним визначенням міри її кількості згідно з А.Колмогоровим.

Дійсно, коли отримано опис економічного об'єкта (процесу, системи тощо), який управляється так, що найадекватніше відповідає його суті, то цей опис зобов'язаний бути мінімальним, оскільки містить тільки істотну інформацію про об'єкт, яким управляє суб'єкт, і не має опису випадкових, несуттєвих деталей, які «захаращують» істотне «зайвими» елементами.

Управлінець, політик чи топ-менеджер як суб'єкт управління інстинктивно прагне отримати саме такий опис об'єктів економічного простору, який, на нашу думку, узгоджується з визначенням інформаційної міри А.Колмогорова, що базується на мінімальності опису. Цим, на наш погляд, пояснюється і та психологічна впевненість, яку політик або топ-менеджер відчуває, коли йому вдається отримати просту (красиву!) практичну відповідь, як ефективно управляти соціально-економічними системами: стратегічно, тактично, оперативно та навіть операційно.

Прості рішення складних проблем народжуються, в тому числі, завдяки досить доступному нині формалізму теорії складності, який є одночасно і прозорим, і глибоким, його слід сприймати онтологічно, як об'єктивну властивість речей. Одним із нових елементів теорії складності є поняття «край порядку», яке буде запропоноване автором у наступній роботі. Одним із нетривіальних проявів вказаної риси є те, що складність складеної проблеми не дорівнює сумі складнощів сутностей проблем, що її формують.

Тобто складність не є адитивною функцією будь- якої економічної системи, що існує в орієнтованому та координатизованому економічному просторі. Іншими словами, якщо є деяка економічна система, що складається з інших, «менших» економічних підсистем, що є її конституентами, тобто якщо:

D = u Di ; Di n Dj =0, i*j, і, (3)

де символом D позначена ця економічна система, а Di - її складові, то:

K(D) * S K(Di), (4)

де K (D ) - кількісна міра складності системи D, а K(Di), відповідно кількісні параметри складності її конституентів Di (зазвичай K(D)< SK (Di ). Це, зрозуміло, поширюється й на окремі K (Di ), а також на їх складові.

У процесі створення, функціонування і взаємодії економічних систем п'яти рівнів відбувається таке явище, яке ми кваліфікуємо як «самокомпенсація складності». Зміст цього феномену зводиться до наступного.

Характер взаємодії конституентів, які утворюють деяку єдність (цілісність), що ідентифікується як складений об'єкт, є таким, що вони проявляють у «зв'язаному» стані лише певну частину їх повної, «іманентної» складності. Необхідність такої поведінки можна трактувати як властивість, що забезпечує принципову можливість розкриття сутності «проявленого» буття, а може навіть і його існування. Інакше складність будь-якого об'єкта була б актуально нескінченною (потенційно вона такою і є), а так складнощі окремих компонентів нібито «самокомпенсуються» в процесі формування цілого за правилом «спільних цілей».

Тобто можна стверджувати, що потенційно складність будь-якої речі нескінченна, оскільки сьогодні ми не бачимо меж подільності матерії, і кожен нижчий структурний рівень має свою ненульову складність. Але «одномоментно» всі різновиди складності компонентів не «проявляються» в цілому, вони виявляються лише «порівнево». Тому складність у кожному випадку підлягає «перенормуванню», якщо йти від аналогії з квантовою електродинамікою, де для усунення розбіжностей також доводиться застосовувати процедуру «віднімання нескінченності». Наочний приклад самокомпенсації складності надає нам структурований, орієнтований, координатифікований економічний простір.

Так, мірою складності конкретної економічної системи можна вважати її симпліксне уявлення, де враховані ефекти існування «груп симетрій», у тому числі множинність топологічних особливостей. При цьому потужність множини множин, множин і т. д. (в конкретному контексті) в економічному просторі функціонує тільки в певному значенні: в одній або у своєрідній «суміші» з декількох можливих значень матеріальної та нематеріальної потужності економічних систем, а отже, міра його складності в конкретному контексті визначається лише частиною потужності систем певного рівня. Причому в окремих випадках потужність економічних систем, наприклад із розмірністю [грн/сек], може складати лише десяті, а то й соті частини від повної складності економічного простору.

Таким чином, складність цілої потужності може виявитися меншою, ніж повна складність потужності окремої економічної системи нижчого рівня, яка є складовою економічної системи вищого рівня. Конструкція буття в економічному просторі виявляється парадоксальною! Феноменологічний підхід підказує: складні економічні системи насправді складаються ще з більш складних. У цьому сенсі «більше» є меншим, ніж «менше».

Виникає явище самокомпенсації складності економічного простору, що є об'єктом управління людиною, який, за нашою вище викладеною логікою, тепер впевнено постає суб'єктом управління таким економічним простором, у якому складність само- компенсується за правилом «спільних цілей».

Нетривіальним, на наш погляд, підтвердженням цієї тези є відомий ефект, який має як онтологічний, так і гносеологічний і навіть психологічний вимір. Він торкається складності наукових теорій: теорія атомів, наприклад, не виглядає простіше, ніж теорія молекул, теорія ядер не здається простішою від теорії атомів, теорія елементарних часток не простіша за теорію ядра і т.д. В економіці складність, наприклад, Державного бюджету країни простіша за складність бюджетів областей тощо.

У світлі викладеного принцип «редукціонізму», згідно з яким складні речі повинні складатися з простіших, виглядає не лише не очевидним, але навіть сумнівним, що спонукає до ревізії основ стандартного системного аналізу.

На цьому рівні ми пропонуємо в рамках принципів «холізму» враховувати ефекти, що описуються теорією складності таким чином, що остання набуває рис і статусу економіко-суспільно-природничої і загальнонаукової метафори, а не лише математичної доктрини.

ВИСНОВКИ