Результати інтеграції українських наукових установ в європейський простір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіка та управління національним господарством

Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України

РЕЗУЛЬТАТИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВИХ УСТАНОВ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАУКОВИЙ ПРОСТІР Публікацію підготовлено за виконання НДР «Розвиток інноваційної системи України в європейському науково-технологічному просторі», державний реєстраційний номер 0115U001424

Січкаренко К.О., к. г. н.,

науковий співробітник

Січкаренко К.О. Результати інтеграції українських наукових установ в європейський простір. У статті розглянуто сучасний стан інтеграції української науки в європейський науковий простір. Виявлено напрями наукових досліджень, за якими інтеграція українських наукових установ відбувається найбільш динамічно. Проаналізовано проблеми, які виникають під час співпраці з європейськими партнерами.

Ключові слова: наукова співпраця, наукова кооперація, інноваційна інтеграція, інноваційна політика, спільний науково-дослідний проект.

Сичкаренко К.А. Результаты интеграции украинской науки в европейское научное пространство. В статье рассмотрено современное состояние интеграции украинской науки в европейское научное пространство. Выявлены направления научных исследований, в рамках которых интеграция украинских научных организаций происходит наиболее динамично. Выполнен анализ проблем, которые возникают при сотрудничестве с европейскими партнерами.

Ключевые слова: научное сотрудничество, научная кооперация, инновационная интеграция, инновационная политика, совместный научно-исследовательский проект.

Sichkarenko K.O. The results of Ukrainian science integration to European scientific sphere. This article is about the process of Ukrainian scientific integration to European scientific sphere. The author made the research of the most successful direction of scientific activity. In addition, the author has analyzed problems and barriers in cooperation between Ukrainian and European laboratories.

Keywords: scientific cooperation, scientific partnership, scientific integration, innovation policy, cooperative R&D project.

Постановка проблеми. Віднедавна і в українській науковій спільноті, і в урядових установах, відповідальних за політику у науковій сфері, стало очевидно, що без поглибленої інтеграції в міжнародну наукову сферу, передусім європейську, українська наука буде стрімко втрачати свою конкурентоздатність. Нині очевидно, що жодна українська науково-дослідна установа не змозі самотужки реалізувати масштабний, довготривалий дослідницький проект [1, с. 54]. Отже, є необхідність суттєво збільшити обсяг та якість контактів між науково-дослідними установами нашої країни та зарубіжними партнерами. Все це зумовило підвищений інтерес до проблем співпраці українських дослідників з їх європейськими партнерами, а також до всіх суттєвих аспектів цього процесу. Власне, це й зумовлює актуальність даної статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання науково-технічної та інноваційної співпраці висвітлено достатньо ґрунтовно. Питання інноваційної активності як такої дуже популярне серед українських учених. Утім, на нашу думку, слід виділити доробок у цьому напрямі таких авторів, як Ю.М. Бажал, С.М. Ілляшенко, М.Я. Малюта, Ю.В. Макогон, О.І. Савченко. Основній акцент у сучасних дослідженнях у цьому напрямі робиться на аналізі імплементації світового досвіду у цій сфері в українську інноваційну політику, виявленні найбільш суттєвих проблем сучасного інноваційного розвитку.

Втім, маловивченою залишаться низка напрямів інноваційної та науково-технічної діяльності в Україні. Так, недостатньо уваги приділено саме вивченню досвіду співпраці українських учених та їх європейських партнерів в умовах, що склалися після підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом [1, с. 112].

Постановка завдання. Метою статті є виявлення найбільш суттєвих питань інноваційної співпраці українських наукових установ та їх європейських колег протягом останніх декількох років.

Виклад основних результатів. Нині основний вектор інтеграції української науки - це налагодження співпраці з європейськими дослідними інституціями. При цьому найбільш значимими з них донедавна були рамкові програми, тепер - «Горизонт 2020». Отже, має сенс розглянути результати такого співробітництва більш детально.

У цілому результати можна охарактеризувати так [7, с. 237]: 1) донині обсяг фінансування з боку ЄС не має першочергового значення (для українських установ), і тенденції до його збільшення не простежується; 2) українські дослідні установи виступають координаторами в наукових проектах лише в поодиноких випадках; 3) за участі і в програмі «Горизонт 2020», й у 7-й рамковій програмі на учасника від України в середньому отримують 3,5-3,6% від загального бюджету проекту, тобто приблизно 158 тис. євро за проект на весь час його виконання; 4) найбільш часто координаторами проектів, у яких приймає участь українська сторона, стають установи з провідних країн ЄС, передусім із Німеччини; 5) серед українських учасників виділяються декілька дослідних установ, навчальних закладів та приватних організацій (не завжди це найбільші уста- нови), що регулярно приймають участь і на котрі припадає найбільш значна частка фінансування; 6) частка інститутів НАНУ у фінансуванні становить 21-24%, й є тенденція до її збільшення. До того ж слід сказати, що в кожному конкретному випадку, якщо розглядати дослідні установи, частка зовнішнього фінансування, у тому числі з боку країн ЄС, не є вирішальною. Навіть для тих структур, які дося- гли найбільших успіхів у співпраці з європейськими партнерами, фінансування з їх боку не є основним.

У табл. 1 наведено дані про обсяг фінансування українських дослідних установ у наукових проектах ЄС. Як видно, тенденція на різке збільшення фінансування відсутня, як і взагалі відсутня чітка тенденція до зміни їх обсягів. Також слід відзначити, що українські установи виступають координаторами проектів лише у поодиноких випадках.

У табл. 2 наведено дані щодо результатів участі українських дослідних установ (та інших організації) у програмі ЄС «Горизонт 2020». Так, загальна сума фінансування з боку ЄС 40 проектів «Горизонту 2020», в яких задіяні українські організації, - 178,474 млн. євро. Загальна сума фінансування з боку ЄС безпосередньо українських учасників - 6,506 млн. євро, тобто 3,6%, у середньому 158,6 тис. євро на проект. Слід зауважити, що переважно в проектах українські установи беруть участь як «наймолодші»: їхня частка у фінансуванні здебільшого

Таблиця 1

Участь українських дослідних установ у наукових програмах, що фінансуються ЄС

Джерело: складено за даними [5]

Таблиця 2

Участь українських установ у програмі «Горизонт 2020»

* Немає даних.

Джерело: складено за [2]

інтеграція український наука європейський

коливається у межах 1-2% великих проектів (5 млн. євро та більше) та до 15% у менших. Основна тематика, за якою українські організації вигравали фінансування в рамках програми «Горизонт 2020»: покращання якості життя (за рахунок покращення якості надання послуг з охорони здоров'я та якості продуктів харчування), зміна клімату, чиста енергія та альтернативні джерела енергії, боротьба з раком,

Має сенс порівняти результати участі українських установ у програмі «Горизонт 2020» та попередньому великому проекті - 7-й рамковій програмі (табл. 3).

Як видно з даних табл. 3, кількість установ невелика. Виявити якусь певну тенденцію також складно. Втім, можна констатувати, що учасники з України в межах обох програм мають у середньому сталу частку бюджету - приблизно 3,6% у «Горизонті 2020» та 3,7% у 7-й рамковій програмі. Така сталість наводить на неприємні висновки. Можна стверджувати, що протягом усього часу дії цих двох програм дійсний науковий потенціал України, наявність дієвих та конкурентоздатних дослідних установ залишається незмінною.

Важливим організаційним питанням під час співпраці в межах обох програм є утворення міжна- родного консорціуму для отримання фінансування з боку ЄС. Не вдаючись у подробиці, слід зазначити, що (за невеликим винятком) для отримання фінансування від Європейської Комісії необхідно кооперуватися з партнерськими організаціями з країни ЄС. До того ж у рамках кожного дослідного проекту одна з установ виконує функції координатора.

Окремий інтерес представляє якісний аналіз складу учасників від України у «Горизонті 2020» та 7-й рамковій програмі ЄС (табл. 4). Тут можна простежити певні відмінності. Так, найбільша частка в обох програмах припадає на дослідні та проектні установи, що в минулому були проектними бюро при найбільших промислових підприємствах, наприклад конструкторські бюро «Південне» та «Прогрес».

Установи НАН України та вищі навчальні заклади у РП 7 займали приблизно рівні позиції, але у «Горизонті 2020» академічні інститути суттєво збільшують свою частку. Особливістю обох програм є те, що значна частка фінансування перепадає на приватні підприємства, громадські організації та незалежні дослідні установи.

Утім, якщо вести мову про дослідні установи НАН України, що налагодили систематичне співробітництво із закордонними партнерами, то слід відзначити лише Інститут комічних досліджень та Інститут надтвердих матеріалів, які брали участь в обох програмах і на які доводиться найбільша частка фінансування.

Таблиця 3

Інститути, що взяли участь у програмі «Горизонт 2020» та у 7-й рамковій програмі

Таблиця 4

Структура українських учасників РП 7 та «Горизонт 2020»

Джерело: складено за [2]

Оскільки всі проекти, розпочаті за РП 7, уже завершено, її результати наочно демонструють дієвість української наукової сфери, найбільш конкурентоздатні наукові колективи. У межах РП 7 бюджет 156 проектів, де приймали участь дослідні установи з України, становив понад 539,2 млн. євро. З них на 202-х учасників з України припало понад 20,0 млн. євро, або в середньому 114,6 тис. євро на учасника в межах одного проекту, або 3,7% від загального бюджету. У цілому ж частка участі українських установ - 1,5-5% від загального бюджету. Лише зрідка вона вища за 10%. Наявна чітка тенденція: чим більше абсолютний розмір фінансування проекту, тим менша частка учасників з України.

Окремим питанням стимулювання трансферу технологій в Україні є стимулювання всіх учасників інноваційного процесу до співпраці. Так, досвід стимулювання є загальновідомим, як і важелі його реалізації. І в зарубіжній літературі, і в українській це питання досліджено досить детально. Водночас інноваційна діяльність в Україні деградує, це є загальновідомим фактом. Через низку обставин різного характеру (переважно через економічну та політичну ситуацію в державі) переломити ситуацію важко. Одним із найбільш доступних є стимулювання співпраці [3, с. 92].

Особливість мотивації університетів та промислових підприємств до того, щоб розвивати взаємовідносини один з одним, можна звести до декількох випадків. При цьому кожного конкретного учасника процесу трансферу технологій спонукає до співпраці комплекс факторів [2, с. 75].

Перший і найбільш важливий фактор, що зумовлює співпрацю - стабільність. Принципово, що цей чинник є першочерговим для обох сторін. При цьому для промислових підприємств він є чи не основним. Для промислових підприємств (для тих, що активно впроваджують інновації) фактор налагоджених зв'язків із науковим середовищем дає змогу мінімізувати невизначеність оточуючого середовища, так би мовити, «попередити» невідворотні зміни, спричинені інноваційним розвитком. Кажучи побутовою мовою, для лідерів ринку необхідна впевненість у тому, що у разі появи принципово важливої технологічної новинки на ринку вони дізнаються про неї у першу чергу (іншими словами, передбачення радикальних інновацій).

Другий випадок - ефективність як фактор налагодження зв'язків є другою за значимістю для промислових підприємств та третьою для академічного сектору. Для промислових підприємств цей фактор напряму пов'язаний з отриманням комерційного ефекту від нововведень. Для університетів цей фактор означає додаткові можливості до комерціалізації технологічних розробок. Але для обох сторін ефективність зводиться до питання оптимального використання наявних ресурсів.

Третій випадок можна позначити як «потреба у партнері» (necessity). Це виражається у тому, що для реалізації довгострокового інноваційного проекту для промислового підприємства краще налагодити постійні зв'язки з проектною установою. Проте більш яскраво така потреба виражена на індивідуальному рівні: якщо навіть університети, промислові підприємства не мають формальної (очевидної) необхідності у налагоджені співпраці, то на рівні співробітників формальні та неформальні зустрічі організовуються з особистої ініціативи.

Напрями аналізу, що характеризують процес трансферу технологій в ЄС, обрані як відправна точка для порівняння з таких міркувань [4, с. 43]: 1) інноваційна інфраструктура в ЄС знаходиться на високому рівні розвитку; 2) вже сформовано взаємини між суб'єктами інноваційної інфраструктури, бізнесом, урядом, і трансфер технологій здебільшого ефективно «налагоджений»; 3) формування і розвиток інноваційної інфраструктури були тривалим процесом, отже, в ЄС накопичено досвід у сфері трансферу технологій; 4) суб'єкти інноваційної інфраструктури країн ЄС створюються при університетах, що у цілому збігається з практикою формування мережі суб'єктів інноваційної інфраструктури в Україні або можуть розглядатися як перспективний шлях розвитку інноваційної інфраструктури; 5) під час організації роботи суб'єктів інноваційної інфраструктури в Україні застосовуються досвід і принципи роботи країн ЄС (стажування в європейських структурах, участь у спільних проектах), тобто модель європейських центрів трансферу технологій адаптується до умов нашої країни [2, с. 84].

Висновки. Економічна криза в Україні (2014-- 2016 рр.) яскраво продемонструвала занедбаний стан більшості сфер економічної діяльності. Це можна стверджувати і стосовно інноваційної політики та науково-технічної сфери країни. Нині й у середовищі фахівців, й у науковій спільноті відбувається інтенсивна дискусія стосовно пошуку шляхів, подальших кроків у рамках науково-технічної політики. Загальноприйнятим є твердження, що і реалізація інноваційної політики, і всі суміжні з нею заходи мають здійснюватися в напрямі інтеграції до відповідних структур ЄС.

Подальша інтеграція України й окремих її інститутів (зокрема, університетів) у світову систему поділу праці у сфері науки і техніки, становлення єдиного інноваційного «ланцюжка» незалежно від географічної схильності учасників наукового обміну та інноваційного процесу задають необхідний напрям під час формування сприятливого середовища для трансферу технологій на національному рівні.

Список літератури

1. Імплементація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: економічні виклики та нові можливості (наукова доповідь) / За ред. акад. НАН України В.М. Геєця. - К. : Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2016. - 184 с.

2. Геєць В.М. Інноваційна Україна 2020 (національна доповідь) / За ред. акад. НАН України В.М. Геєця. - К. : НАН України, 2016. - 228 с.

3. Імплементація високих технологій в економіку України (наукова доповідь) / За ред. І.Ю. Єгорова. - К. : Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2016. - 166 с.

4. Січкаренко К.О. Мережева організація інноваційної діяльності / К.О. Січкаренко. - К. : Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2015. - 48 с.

5. Результати діяльності Європейських інноваційних інституцій [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. researchranking.org.

6. Результати наукових та інноваційних програм ЄС [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://cordis.europa.eu/ projects/home_en.html.

7. Федулова Л.І. Регіональні інноваційні системи України: стан формування та розвитку в умовах інтеграційних процесів / За ред. Л.І. Федулової. - К., 2013. - 567 с.

Размещено на Allbest.ru