Підвищення рівня життя населення в аспекті забезпечення економічної безпеки держави

доцент, доцент кафедри економічної теорії

Поснова Т. В. кандидат экономических наук, доцент, доцент кафедры экономической теории Университета Государственной фискальной службы Украины, Ирпень, Украина

Рассмотрен низкий уровень жизни как одна из основных угроз экономической безопасности государства. К внутренним составляющим этой угрозы относятся: низкий уровень развития экономики, высокая степень социального неравенства, что приводит к социальной напряженности, а также неэффективность государственного регулирования. В контексте обеспечения экономической безопасности значимость социальной сферы обусловлена тем, что именно в ней создаются условия для развития такого важного элемента производительных сил, как человеческий капитал, носителем которого является человек. Последствия возникновения угроз экономической безопасности в социальной сфере связаны со снижением уровня и качества жизни населения. На основании статистического анализа доказано, что неэффективная структура доходов населения, чрезмерная доля социальных трансфертов, динамика которых не зависит непосредственно от уровня экономической активности их получателей, снижают мотивационные стимулы к труду, порождают иждивенческие настроения среди трудоспособного населения. Определены направления государственной политики по повышению уровня жизни населения, выступающей как часть политики обеспечения национальной безопасности государства, основными из которых являются: минимизация рисков бедности уязвимых категорий населения; предотвращение бедности и социального отчуждения среди внутренне перемещенных лиц; меры, направленные на сокращение бедности; усовершенствования государственного регулирования в сфере перераспределения доходов с целью снижения степени социальной дифференциации населения до приемлемого уровня; меры по обеспечению развития реального сектора украинской экономики; повышение уровня доступности населению социальных, образовательных и медицинских услуг независимо от места проживания. Ключевые слова: экономическая безопасность, уровень и качество жизни населения, государственная политика.

Tetiana Posnova Ph. D. (Economics), Associate Professor, University of State Fiscal Service of Ukraine, Irpin, Ukraine, rzaika@ukr.net

The article considers low living standards as one of the main threats to the economic security of the state. The internal components of this threat include: low level of economic development, high degree of social inequality, which leads to social tension, as well as inefficiency of state regulation. In the context of ensuring economic security, the significance of the social sphere is due to the fact that it creates conditions for the development of such an essential element of productive forces as human capital, the bearer of which is a person. Consequences of threats to economic security in the social sphere are associated with a decrease in the level and quality of life of the population. On the basis of statistical analysis, it is proved that the inefficient structure of the population's income, the excessive share of social transfers, whose dynamics does not depend directly on the level of economic activity of their recipients, reduce motivational incentives for work, generate retention attitudes among the able-bodied population. The article defines the directions of the state policy aimed at raising the standards of living of the population, which serves as part of the policy of ensuring national security of the state, the key ones being: minimization of poverty risks for vulnerable categories of the population; prevention of poverty and social exclusion among internally displaced persons; measures to reduce poverty; improvement of state regulation in the area of income redistribution in order to reduce the degree of social differentiation of the population to an acceptable level; measures to ensure the development of the real sector of the Ukrainian economy; improving accessibility of social, educational and medical services for the population regardless of place of residence.

Keywords: economic security, level and quality of life of the population, state policy.

Виклад основного матеріалу

Сучасний етап соціально-економічного розвитку України характеризується загостренням соціальних проблем, які великою мірою визначають рівень національної та економічної безпеки держави і суспільства. У таких умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної характеристики, що задає напрями подальшого розвитку, визначає параметри життєздатності соціально-економічних структур у перебігу глобальних та локальних трансформацій.

Комплекс соціально-економічних проблем, що виникають у процесі економічного розвитку й оптимального фінансування соціальної сфери, посилив суперечливі тенденції у всіх сферах функціонування суспільства. Ці тенденції втілюються в загальному низькому рівні життя, прогресуючому безробітті, демографічній кризі, соціальній незахищеності населення й становлять реальну загрозу національній безпеці держави. Тому однією з передумов забезпечення національної безпеки є формування та реалізація активної та дієвої соціальної складової економічної безпеки нашої країни з метою забезпечення зростання рівня та поліпшення умов життя населення.

Дослідження проблем рівня життя населення в Україні набуває дедалі більшого значення в контексті виявлення соціально уразливих груп населення та формування ефективної соціальної політики. Проблему рівня життя населення вивчали Т. І. Єфименко, Е. М. Лібанова, А. А. Чухно [1-4] та ін. У роботах зазначених науковців висвітлено теоретичні аспекти якості життя населення, розглянуто окремі аспекти реформування механізмів регулювання життєвого рівня. Економічну безпеку у своїх дослідженнях розглядали З. С. Варналій, О. С. Власюк, С. С. Гасанов, Ю. М. Харазішвілі [1; 5-8]. Разом із тим на сьогодні в науковій літературі не розроблено комплексного підходу до визначення взаємозв'язку рівня життя населення з економічною безпекою.

Мета статті - дослідити й проаналізувати рівень життя населення та його вплив на економічну безпеку держави.

Економічна безпека - це стан, за якого економічна система здатна створювати матеріальні та фінансові ресурси, достатні для життя та розвитку особистості, соціальної, воєнно-політичної стабільності суспільства, а також забезпечувати умови для економічного зростання. Її слід розглядати як одну з найважливіших характеристик процесів функціонування й розвитку економічної системи, що визначається цілями системи та здійснюється під впливом різних сприятливих і несприятливих факторів. Для соціальних (у тому числі економічних) систем цілі розвитку задаються інтересами соціальних суб'єктів, а несприятливі фактори розглядаються як загрози. У ролі внутрішніх загроз економічній безпеці постають низький рівень розвитку економіки, високий ступінь соціальної нерівності, що призводить до соціальної напруженості, а також неефективність державного регулювання.

У Стратегії національної безпеки України визначено такі загрози в соціальній сфері: зменшення добробуту домогосподарств та зростання рівня безробіття; активізація міграційних процесів унаслідок бойових дій; руйнування економіки й систем життєзабезпечення на тимчасово окупованих територіях, втрата їхнього людського потенціалу [9].

Окремі автори вирізняють такі внутрішні фактори, що становлять загрозу економічній безпеці: скорочення чисельності населення та його старіння; деградація закладів соціальної сфери; політична нестабільність у зв'язку із зовнішньою агресією; криміналізація економіки; збереження та можливе посилення значної диференціації з високою часткою та ймовірним збільшенням чисельності населення, що проживає нижче рівня бідності; структурна деформованість і слабка ефективність структури української економіки, низька конкурентоспроможність економіки тощо. Як головні загрози економічній безпеці, що діють останні декілька років, також часто називають: втрату виробничого потенціалу через високий рівень зносу основних засобів; зовнішній борг та фінансову кризу; нестабільність інвестиційної активності; низьку конкурентоспроможність продукції; високий рівень бідності та низький рівень життя більшої частини українського населення; відплив капіталу [2].

Також виокремлюють загрози, зумовлені: нераціональною політикою суспільства щодо детермінант конкурентних переваг; національною галузевою структурою; відсутністю або недостатнім обсягом стратегічних резервів; недосконалістю інституційного середовища стосовно екології; нераціональною політикою у соціальній сфері, що спричиняє високий рівень бідності, криміналізації та соціальної напруженості в суспільстві.

Незважаючи на розмаїття загроз економічній безпеці, ключовою загрозою вважають зазвичай низький рівень життя населення. Українські реформи сформували умови для переходу України до ринкової економіки, разом із тим практично за всіма показниками призвели до погіршення рівня життя більшості громадян. У країні сформувалися величезні відмінності в умовах та рівні життя окремих груп населення, відбулася глибока поляризація доходів, виникло принципово нове явище - соціальний розлам суспільства. Висока соціальна диференціація, значна частка бідного населення, зниження рівня життя спричиняють протилежні ціннісні орієнтації й мотиви поведінки людей різних соціальних груп, що, у свою чергу, посилює соціальну нестабільність у суспільстві.

У контексті забезпечення економічної безпеки значущість соціальної сфери зумовлена тим, що саме в ній створюються умови для розвитку такого важливого елемента продуктивних сил, як людський капітал, носієм котрого є людина. Наслідки виникнення відповідних загроз у цій сфері пов'язані зі зниженням рівня і якості життя населення. Низький рівень життя населення, високий ступінь диференціації доходів одностайно розглядаються як значуща внутрішня загроза економічній безпеці України.

Рівень життя - це сукупність умов життя (праці, побуту, дозвілля) населення країни, що відповідають досягнутому рівню її економічного розвитку. Традиційно під рівнем життя розуміють забезпеченість населення необхідними матеріальними благами та послугами, досягнутий рівень їх споживання і ступінь задоволення раціональних потреб [3, с. 85].

На рівень життя впливає низка економічних, соціальних, політичних, культурних, інноваційних, екологічних та інших факторів. З одного боку, він залежить від способу виробництва, який характеризується відносинами власності, рівнем розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з другого - від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності людини (величина потреб у різних життєвих благах та можливість їх задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку й реальних доходів населення). Тому для оцінки рівня життя населення загалом або певної соціальної групи чи окремої особи (сім'ї) неможливо виокремити один універсальний показник: до уваги беруть реальний дохід на одну особу, очікувану тривалість життя при народженні, доступ до системи охорони здоров'я, рівень освіти тощо. При цьому використовують різні показники, зокрема такі як розмір валового регіонального продукту, обсяг послуг на одну особу, середній рівень заробітної плати, забезпеченість житлом, середня тривалість життя, народжуваність і смертність населення. Починаючи з 1996 р., Державною службою статистики України (далі - Держстат) започатковано випуск щорічного статистичного збірника "Соціальні індикатори рівня життя населення” [10].

Система показників рівня життя, рекомендована ООН, охоплює показники, об'єднані у 12 груп: народжуваність, смертність та інші демографічні характеристики; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; житлові умови; освіта і культура; умови праці та зайнятість; доходи й витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; транспортні засоби; організація відпочинку; соціальне забезпечення; свобода людини.

Зростання рівня життя створює можливості для підвищення якості життя (сукупність характеристик, що відображає умови життя людини). Категорія якості життя, на відміну від рівня життя, має ширший зміст. Під нею розуміють задоволеність населення своїм життям із точки зору різних потреб та інтересів.

Це поняття охоплює характеристики й індикатори рівня життя як економічної категорії, а також демографічні, етнографічні, екологічні та інші аспекти існування людей. Якість життя визначається рівнем соціально-економічного розвитку країни, де проживає людина. Це певною мірою філософське поняття, пов'язане зі світоглядом людини. Якість життя є відносною категорією, оскільки залежить не тільки від розмірів споживання матеріальних і духовних благ та послуг, а й від того, наскільки розвинені самі потреби в цих благах і послугах. Чим вищий рівень потреб, тим, за інших однакових умов, вищі якість життя або добробут. Підвищення якості та рівня життя населення є результатом підвищення ефективності суспільного відтворення і сприяє зростанню економічної безпеки населення і держави загалом [2].

Організація Об'єднаних Націй у Стокгольмі 21 березня 2017 р. оприлюднила Доповідь про людський розвиток 2016 під назвою "Людський розвиток для всіх і кожного', яку було представлено в Києві 30 березня 2017 р. Згідно з доповіддю, індекс людського розвитку (ІЛР) України становить 0,743 (84-те місце серед 188 країн і територій). З 1990 р. показники ІЛР підвищилися на 5,2 %; тривалість життя при народженні зросла на 1,3 року, середня тривалість навчання збільшилася на 2,2 року, а очікувана тривалість навчання -- на 2,9 року; ВНП на одну особу знизився на 31,9 %. Разом із тим результати України залишаються нижчими за середні показники країн, що належать до групи з високим рівнем людського розвитку, і нижчими за середні показники за країнами Європи та Центральної Азії [11].

В Україні налічується 1,7 млн внутрішньо переміщених осіб, 2,8 млн людей з обмеженими можливостями, близько 60 % живуть за межею бідності, що визначається як фактичний прожитковий мінімум. Несприятливі умови, в які вони потрапляють, мають багато вимірів. Доповідь показує, що певні групи стикаються з несприятливими умовами, що часто взаємонакладаються, підсилюючи одна одну, поглиблюючи незахищеність, розрив між поколіннями й ускладнюючи завдання долучитися до тих, хто має вищий рівень життя [11].

За даними обстеження умов життя домогосподарств Держстатом, моніторинг показників бідності за багатовимірною оцінкою за I півріччя 2016 року характеризувався такими даними:

- рівень бідності за відносним критерієм (75 % медіанних сукупних витрат населення) становив 24,1 % (за I півріччя 2015 р. - 24,3 %);

- рівень бідності за відносним критерієм крайньої бідності становив 10 % (I півріччя 2015 р. - 10,4 %);

- рівень бідності за абсолютним критерієм (доходи нижче прожиткового мінімуму) знизився на 2,7 в. п. і дорівнював 5,5 % (I півріччя 2015 р. - 8,2 %);

- рівень бідності за вартістю добового споживання на рівні 5 доларів США становив 1,7 % (I півріччя 2015 р. - 3,7 %);

- рівень бідності серед працюючих за відносним критерієм становив 19,9 % (I півріччя 2015 р. - 19,7 %);

- рівень бідності серед дітей до 18 років за відносним критерієм дорівнював 29,7 % (I півріччя 2015 р. - 30,2 %) [12].

Разом із тим в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України повідомили, що за 2016 р. кількість людей, котрі живуть за межею бідності, в Україні збільшилася вдвічі. Згідно з останніми даними, рік тому за межею бідності жили трохи більше 28 % українців, а зараз їх стало 58 %. Однак, за словами співробітників інституту, відносний показник бідності в Україні майже не змінився. За межею бідності перебувають близько 23 % сімей, де є пенсіонери, і близько 38 % сімей з двома дітьми [12].

Щодо відносного показника бідності, який у нашій країні не змінюється, то такий критерій взагалі не може відображати кількість громадян, яким грошей не вистачає навіть на продукти харчування. Цей показник демонструє відсоток громадян, котрі змушені виживати з доходами, нижчими від середніх стандартів розвинутого суспільства [13].

У 2016 р. порівняно з попереднім роком номінальні доходи населення зросли на 15,4 %. Наявний дохід, що може бути використаний на придбання товарів та послуг, збільшився на 14,2 %, а реальний наявний дохід, визначений з урахуванням цінового фактора, - на 0,3 %.

Наявний дохід у розрахунку на одну особу у 2016 р. становив 35 610,1 грн, що на 4565,8 грн більше, ніж у 2015 р.

Витрати населення у 2016 р. порівняно з 2015 р. збільшились на 17,3 %.

Частка заробітної плати в структурі доходів населення у 2016 р. становила 41,2 %, а соціальні допомоги та інші трансферти - 39,1 %. Це свідчить про те, що праця є економічно невигідною. Неефективна структура доходів населення, надмірна частка соціальних трансфертів, динаміка яких не залежить безпосередньо від рівня економічної активності їхніх одержувачів, знижує мотиваційні стимули до праці, породжує утриманські настрої серед працездатного населення [14].

Несприятливу ситуацію в соціальній сфері доводять і результати опитування проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) із 19 до 31 травня 2016 р. у 108 населених пунктах. За останні роки рівень суспільного та індивідуального благополуччя громадян України зменшився, тобто оцінки поточної ситуації погіршилися. Ці два параметри вимірюють уже п'ять років поспіль у діапазоні між -100 (максимальна невдоволеність) до 100 балів (загальна задоволеність) (рисунок).

У травні 2016 р. середнє значення індексу суспільного благополуччя (ІСБ) становило -59 балів, тоді як індивідуальне благополуччя (ІІБ) оцінювалося на рівні -8 балів.

За всіма складовими індексу благополуччя спостерігаються найнижчі показники за весь період спостереження, крім оцінок правильності вибору напряму розвитку України. Останній сягнув мінімуму в лютому 2012 року (таблиця).

У цілому для країни порівняно з 2014 р. середнє значення ІСБ знизилося на 13 пунктів, а ІІБ - на 16 пунктів. Ці зміни відбулися переважно за рахунок низьких оцінок поточного й майбутнього економічного стану родини і країни. Так, оцінка економічного стану країни зменшилася на 15 пунктів, матеріального становища родини - на 19 пунктів. Також спостерігаються негативні очікування щодо майбутнього життя країни (упали на 18 пунктів) і власної родини (падіння на 25 пунктів). При цьому оцінки ситуації найгірші у респондентів на сході й півдні України, найкращі - на заході [15].

> Індекс індивідуального благополуччя (ІІБ)

щ Індекс суспільного благополуччя (ІСБ)

Рисунок Динаміка рівня суспільного та індивідуального благополуччя громадян України