Державне управління інноваційно-технологічним розвитком економіки: адміністративно-територіальний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 338.2

Державне управління інноваційно-технологічним розвитком економіки: адміністративно-територіальний аспект

Паризький І. В.

Національна академія управління

У статті висвітлено основні напрями інноваційного розвитку регіонів, установлені державою. Визначено наявний стан регіональної економіки та її здатність до інноваційно-технологічного розвитку. Проаналізовано наслідки адміністративно-територіальних трансформацій для національної економіки України. Ключові слова: державне управління, інноваційно-технологічний розвиток, регіони, програми інноваційного розвитку, регіональна економіка.

Парижский И. В.

Национальная академия управления

ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ ИННОВАЦИОННО-ТЕХНОЛОГИЧЕСКИМ РАЗВИТИЕМ ЭКОНОМИКИ: АДМИНИСТРАТИВНО-ТЕРРИТОРИАЛЬНЫЙ АСПЕКТ

Резюме

В статье отражены основные направления инновационного развития регионов, установленные государством. Определены существующее положение региональной экономики и ее способности к инновационнотехнологическому развитию. Проанализированы последствия административно-территориальных преобразований для национальной экономики Украины.

Ключевые слова: государственное управление, инновационно-технологическое развитие, регионы, программы инновационного развития, региональная экономика.

Paryzkyi I. V.

National Academy of Management

THE PUBLIC ADMINISTRATION OF INNOVATION AND TECHNOLOGICAL DEVELOPMENT OF THE ECONOMY: ADMINISTRATIVE AND TERRITORIAL ASPECTS

Summary

The main directions of innovative development of the regions, established by the state, are reflected in the article. The current position of the regional economy and its capacity for innovation and technological development are identified. The effects of the administrative-territorial reform on the national economy of Ukraine are analysed.

Key words: public administration, innovation and technological development, regions, innovative development programs, regional economy.

Постановка проблеми. Прогресивний іннова-ційно-технологічний розвиток економіки країни можливий лише за умови комплексних змін у регіонах та структурних галузях економіки, тобто регіони повинні розвиватися у чіткій відповідності до загальнодержавних програм інноваційних зрушень із максимальним залученням наявних ресурсів. Проте у регіональній економіці України спостерігаються значні диспропорції та розбіжність у пріоритетах її зміцнення. Крім того, враховуючи соціально-економічну та воєнно-політичну нестабільність в Україні, особливої актуальності набуває аналіз наявного макроекономічного потенціалу регіонів, який визначає їх здатність до інноваційного й технологічного прогресу. інноваційний економіка регіон

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Про-блемі інноваційного розвитку регіонів присвятили свої праці такі вітчизняні науковці, як А. Гальчинський, В. Геєць, О. Красовська, В. Мельник, Г. Ніколенко, В. Семиноженко, С. Тульчинська, Л. Федулова, А. Чухно та ін.

Виділення невирішених раніше частин загаль-ної проблеми. Практичного втілення наявні наукові розробки поки не набули, а позитивних зрушень у подоланні диспаритету економічного й соціального розвитку регіонів теж не спостерігається.

Мета статті полягає у визначенні адміністративних методів державного регулювання інноваційно- технологічного розвитку регіонів з урахуванням макроекономічного потенціалу областей України та адміністративно-територіальних змін, пов'язаних з окупацією Криму та частини східних областей.

Виклад основного матеріалу дослідження. Можливість інноваційного розвитку в кожному регіоні України передбачає свої особливості, які визначаються географічними, природно-ресурсними, соціально-економічними та іншими можливостями. Виходячи з цього та базуючись на наявних перевагах адміністративно-територіальних одиниць, держава регулює процес інноваційного розвитку. Ключовим інструментом такого управління є державні цільові програми, розроблені для окремих регіонів, а також створення регіональної інноваційної інфраструктури.

На думку С. Тульчинської [1, с. 212], для інноваційного розвитку регіонів велике значення мають регіональні програми розвитку формування, освоєння знань та поширення інновацій, що є одним з ефективних інструментів регіональної інноваційної політики та розвитку інтелектуально-інноваційних систем регіонів.

О. Красовська вважає, що регіональна програма інноваційного прогресу має бути спрямована на розв'язання найважливіших проблем розвитку регіону за допомогою створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, наукомісткої та конкурентоспроможної продукції шляхом реалізації середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня [2, с. 119].

Разом із тим регіональні програми інноваційного розвитку розробляються і впроваджуються відповідно до законів України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про інноваційну діяльність», а також згідно з Методичними рекомендаціями щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх виконання.

Дані програми розробляють і затверджують центральні органи влади та органи регіо-нального регулювання і місце-вого самоврядування. Відпо-відно до особливостей регіону, кожна регіональна програма має як індивідуальні параметри та структуру, так і універсальні складники.

Аналіз діючих програм регіонального розвитку виявив, що залежно від їх реалізації та мети всі регіони можна поділити на групи (табл. 1).

Утім, різні програми чи стратегії інноваційного роз-витку не обов'язково мають бути прописані у спеціалі-зованих програмах, вони частково реалізуються і загальними програмами еко-номічного і соціального роз-витку. Дослідження програм або стратегій активізації іннова-ційної діяльності в Україні свідчить, що майже в усіх регіонах держава встано-вила пріоритети розвитку, однак кожна з них має свої недоліки: або недостатньо вивчено потенціал регіонів (слабка аналітична частина), або ж відсутність конкретних дій щодо впровадження задекларованих цілей. Тому перш ніж їх розробляти і зобов'язувати до імплементації, варто здійснювати детальний аналіз стану, проблем та перспективних можливостей регіонів у сфері інноваційного і технологічного розвитку економіки.

Таку позицію розділяє Г. Ніколенко [3], який уважає, що одним із головних чинників, що впливає на ефективність інноваційної політики в регіоні, є інноваційний потенціал суб'єктів господарської діяльності регіону. Під інноваційним потенціалом регіону автор розуміє його спроможність здійснювати інноваційну діяльність в академічному, галузевому, вузівському, заводському секторах науки та інноваційній сфері, що функціонують на даній території. Такий потенціал характеризується забезпеченістю ресурсами інноваційної сфери: науковими кадрами, матеріально-технічною базою, джерелами фінансування, інформаційними ресурсами, науковими школами, інтелектуальною власністю, наявністю прогресивних інноваційних структур та результативністю їх функціонування.

Хоча, на нашу думку, не менш важливим при цьому є загальноекономічний потенціал, коли регіон достатньо розвинений і має достатньо фінансових, матеріальних, людських ресурсів для здійснення інноваційної активності. З огляду на це, визначимо регіони, які можна вважати забезпеченими достатніми можливостями для розвитку економіки, проаналізувавши основні регіональні макроекономічні показники.

За даними Державної служби статистики України щодо рівня створення валового регіонального продукту, тобто узагальнюючого показника соці-ально-економічного розвитку, до десятки лідерів входять м. Київ (22,5% від загального ВРП), Дні-пропетровська (11,1%), Донецька (7,6%), Харківська (6,1%), Київська (5,0%), Одеська (4,7%), Львівська (4,6%), Полтавська (4,4%), Запорізька (4,2%), а також Вінницька (2,8%) області.

У розрахунку валового регіонального продукту на одну особу до передових регіонів у 2014 р. належать м. Київ, Дніпропетровська, Полтавська, Київська, Запорізька, Харківська, Одеська, Черкаська, Миколаївська та Кіровоградська області.

Аутсайдером за всіма характеристиками створення валового регіонального продукту у звітному році стала Луганська область. Основною причиною цього вважаємо неспокійні події на сході країни, зокрема захоплення частини Луган- щини окупантами, а значна частина вітчизняних підприємств залишилася поза державним контролем або частково припинила свою діяльність.

Окрім того, спостерігається стала динаміка зростання валового регіонального продукту в усіх регіонах, окрім тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях. Це, за даними 2013 р., становило щонайменше 26 775,5 млн. грн., або 2,5%.

За даними аналізу обсягів реалізації промислової продукції та продукції сільського господарства, у 2008 р. та 2014 р. (табл. 3) виробництво та реалізація агропродукції в усіх регіонах, за винятком АР Крим (-7311 млн. грн.) та Луганської області (-1013 млн. грн.), зросла. Дещо гірша ситуація склалася у промисловості: обсяги реалізації промислових товарів і послуг зменшилися в Запорізькій (-43,6 млрд. грн.), Луганській (-36,6), Полтавській (-24,1), Київській (-11,2 млрд. грн.) областях та в АР Крим (-13,7).

Таке скорочення викликане погіршенням соці-ально-економічного стану (зменшення державного фінансування виробництва, девальвація гривні, зростання економічних ризиків та зменшення конкурентоспроможності виробників, через що частина підприємств припинила свою діяльність), а також воєнно-політичними подіями на початку та у першій половині 2014 р. - анексією Кримського півострову та захопленням терористичними угрупованнями частини територій сходу України. Таким чином, окупація частини території та Автономної Республіки Крим спричинила істотні втрати для економіки України.

За даними Луганської державної обласної орга-нізації [5, с. 5], нині на території, підконтрольній українській владі, знаходиться 83 підприємства переробної промисловості, що становить 14,6% від їх загальної кількості. Проте 567 підприємств залишилися на території, тимчасово підконтрольній бойовикам так званої Луганської Народної Республіки. Трохи краща ситуація в Донецькій області, адже там лише половина (52%) підприємств знаходяться на непідконтрольній стороні. За підсумками 2014 р. обсяги промислового виробництва у Донецькій області зменшилися на 31,5%, у Луганській області - на 42% [6, с. 4].

Втрати Луганщини від неконтрольованого захоплення значні - із дев'яти вугледобувних під-приємств на захоплених територіях залишилося сім, обсяг видобутку вугілля на яких становить 96% від загальнообласного, на неокупованій території працюють лише чотири шахти ПАТ «Лиси- чанськвугілля» та чотири із семи шахт ДП «Пер- вомайськвугілля» [5, с. 5].

У переробній промисловості простоюють два найпотужніших підприємства - ПрАТ «ЛИНІК» та ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання «АЗОТ». Значно ускладнює ситуацію у промисловому комплексі нестабільна робота енергетичної системи області, яка ізольована від Єдиної енергосистеми України. Єдиним джерелом енергозабезпечення регіону залишається відокремлений підрозділ ДТЕК «Східенерго» ТОВ «Луганська ТЕС».

Окрім того, пошкоджено значну кількість ліній електромереж, трансформаторних підстанцій (у робочому стані лише три із шести блоків Луганської ТЕС та дві з 20 ліній електропередач). У результаті бойових дій зламана велика кількість газопроводів, тому споживання природного газу в області здійснюється лише з 87 газорозподільних станцій, 37 із них знаходяться в зоні активних бойових дій [5, с. 6].

У 2014 р. у результаті бойовий дій у Донецькій області значна кількість великих промислових підприємств припинила свою роботу або працювала не на повну потужність. Серед їх числа підприємства металургійної промисловості (ПАТ «Донецький металопрокатний завод», ПАТ «Донецький електрометалургійній завод»); коксохімічної промисловості (ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод», ПАТ «Ясинівський коксохімічний завод» та ЗАТ «Горлівський коксохімічний завод»); хімічної промисловості (ПАТ «Концерн «Стирол»); машинобудівної промисловості (ПАТ «Донецькгірмаш», ПАТ «Донецький енер- гозавод», ПАТ «Азовмаш», ВАТ «Ясинуватський машзавод») та деякі інші підприємства. До того ж пошкоджені газотранспортна, виробнича, міжнародна інфраструктури.

Втрати для національної економіки України несе також захоплення Кримського півострова, адже, за даними Національного інституту стратегічних досліджень, питома вага Криму разом із м. Севастополем у створенні національного ВВП упродовж 2001-2012 рр. становила в середньому 3,6-3,7%, населення Криму становить 4,3% населення України.

Ключовими галузями діяльності у Криму були оброблювальна промисловість, сфера торгівлі й транспорт, також обробка вантажів у портах (12,1%) і видобуток газу (7,6%). Попри це АР Крим завжди був дотаційним регіоном - розмір дотацій становив майже 40% зведеного бюджету півострова (за оцінками російських експертів, це 3-5 млрд. дол./рік) [7].

Найбільшою економічною втратою для України через анексію Криму вважають перехід під російський контроль газовидобування на Чорноморському шельфі. Нині видобутого газу бракує для задоволення внутрішніх потреби півострову (видобуток становить 1,8 млрд. м3, а споживання - 2 млрд. м3). Хоча потенційно ресурси Чорноморського шельфу оцінюються в 495,7 млрд. м3 природного газу і 50,4 млн. т нафти і конденсату, Прикерченської зони - 321,2 млрд. м3 газу і 126,8 млн. т нафти і конденсату, континентального схилу -766,6 млрд. м3 природного газу і 232,6 млн. т нафти і конденсату [7].

Ще однією безпосередньою втратою України варто вважати націоналізацію самопроголошеною кримською владою п'яти морських портів і двох поромних переправ. Разом із тим серед основних підприємств і об'єктів, які вийшли з-під контролю України, є інфраструктура «Укрзалізниці» з 645 км залізничного полотна, 7 тис. км автодо- ріг, порти, інфраструктура Південнокримського каналу, численні державні оздоровчі заклади, понад 130 туристичних об'єктів, у тому числі ті, що належали до пам'ятників державного і світового значення. Таким чином, за даними уряду України, сума збитку для вітчизняної економіки становить понад 1 трлн. грн.

Зважаючи на такі потрясіння для вітчизняної економіки, завдання держави - компенсувати понесені збитки шляхом створення інноваційних рішень, які б сприяли виробництву конкурентної продукції із високою доданою вартістю, що могла би вільно реалізовуватися на міжнародному ринку, а також техніко-технологічного вдосконалення процесів виробництва, що істотно знижує його собівартість. Найважливіше при цьому - налагодження ефективної інноваційної та науково-технологічної діяльності.

Висновки. Отже, враховуючи останні неспри-ятливі тенденції регіональної економіки та значні втрати Україною потужних промислових районів, зростає роль держави у формуванні здатності регіонів до інноваційного розвитку. Тобто державне регулювання повинно спрямовуватися на усунення регіональних диспропорцій, на формування ефективного потенціалу окремих територій на основі переваг регіонального характеру, що дасть змогу оптимізувати загальноекономічну ситуацію, забезпечуючи її стабільність та здатність до про-гресивного розвитку.

Список використаних джерел

1. Тульчинська С.О. Аналіз програм активізації інноваційної діяльності в регіонах України / С.О. Тульчинська // Вісник Херсонського державного університету. - 2014. - Вин. 9. - Ч. 1. - С. 212-215.

2. Красовська О.В. Регіональні інноваційні програми як інструмент регіональної інноваційної політики в Україні / О.В. Красовська // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка» / Редкол.: В.П. Мікловда (гол. ред.), М.І. Пітюлич, Н.М. Гапак [та ін.]. - 2011. - Спецвип. 33. - Ч. 2. - С. 118-125.

3. Ніколенко Г.О. Роль інноваційного потенціалу у розвитку регіонів України / Г.О. Ніколенко // Наукове дослідження та їх практичне застосування. Сучасний стан та шляхи розвитку. - 2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.sworld.com.ua/konfer28/858.pdf.

4. Дані Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Луганській області у 2014 році / Департамент екології та природних ресурсів Луганської обласної державної адміністрації. - Северодонецьк, 2015. - 197 с.

6. Економіка окупованого Донбасу / Інститут стратегічних досліджень. - Київ, 2015. - 20 с.

7. Аналітична записка «Щодо системних наслідків тимчасової окупації Криму в економічній сфері» / Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/1535/.

Размещено на Allbest.ru