Тенденції розвитку малих і середніх міст Європи і можливості їх виявлення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Із початком становлення капіталізму міста мають фундаментальне значення для розвитку будь-якої країни. Саме в містах формується основний промисловий, науковий, культурний потенціал держави. При цьому вони виступають “піонерами” щодо впровадження передових технологій, надання нових послуг, забезпечення якісних стандартів життя громадян.

Нині міста є основними силовими елементами динаміки національної економіки країн світу, своєрідними інкубаторами розвитку нових підприємств, що зароджуються, а також компактною територією, на якій відбувається ефективний обмін товарами, інформацією, трудовими ресурсами та іншими послугами. Міста й їх системи є найбільш концентрованою формою зосередження населення та господарства на певній території.

Містами прийнято називати великі за людністю поселення, населення яких зайняте більшою мірою не аграрними видами діяльності. Міста є основною формою урбанізованого розселення, вони є центрами територіальної структури розселення. Оскільки місто - складна соціально-економічна система, то і критерії її визначення мають бути комплексними, такими, що відбивають чисельність населення, його зайнятість, щільність забудови, рівень благоустрою тощо. Однак у низці країн донині єдиним критерієм є чисельність населення [1].

Так, загальноприйнято, що малими вважаються міста з кількістю населення до 50 тис. мешканців; середніми - до 100 мешканців; великими - більше 100 тис. мешканців й містами-мільйонерами - понад 1 млн мешканців [5].

В Європі (як і в інших регіонах світу) довгий час міські агломерації (або території великих міст) розглядалися як ключові фактори економічного зростання. Проте з початком третього тисячоліття Європа переконалася, що факторами зростання господарства є не лише великі міста. Так, досвід регіональної політики в Іспанії та інших країнах Західної Європи демонструє важливість поєднання невеликих і середніх міст (поліцентричний розвиток), а також колишня роль місцевих центрів у сільській місцевості. Тому нині важливим є дослідження ролі малих і середніх міст розвинених країн Європи і можливого використання досвіду їх розвитку для України.

До того ж малі й середні міста, які поєднують у собі ознаки сіл, селищ і міст, як правило, залишаються поза увагою науковців. Відсутність вітчизняного досвіду забезпечення стимулювання динамічної дії організаційно-економічного розвитку малих і середніх міст зумовлює вивчення особливостей такого процесу в розвинених країнах Європи. Аналіз наявного досвіду дає змогу запозичити найбільш ефективні заходи, спрямовані на розвиток даного виду поселень. Зазначене обумовлює актуальність цієї статті.

Мета дослідження - проаналізувати основні тенденції в розвитку малих і середніх міст Європи і визначити можливості їх виявлення в Україні.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність виконання таких завдань:

- розглянути зарубіжний досвід розвитку малих і середніх міст;

- виокремити чинники, які впливають на позитивний розвиток малих і середніх міст України.

Стимулювання розвитку малих та середніх міст України, подолання кризових та депресивних процесів, які мають місце в функціонуванні цих міст - це найголовніші складові сталого розвитку регіонів. За ст. 1. Закону України “Про стимулювання розвитку малих та середніх міст України” малими визначаються міста, де чисельність постійного населення не перевищує 50 тисяч жителів [4]. Малі міста - це опорні точки формування повноцінного первинного рівня адміністративно-територіального устрою в країні, необхідні елементи функціонування територіально-господарських систем.

Значна частина малих міст - це монофункціональні міста, галузями спеціалізації яких є гірничо- та вугледобувна промисловість, обробна, хімічна та нафтопереробна, машинобудівна або харчова промисловість. Роль середніх міст, у свою чергу, полягає у з'єднанні великих і малих міст та віддалених сільських територій; середні міста також відіграють важливу роль у сприянні інтеграції, зв'язкам та економії від масштабу. Вони також відіграють важливу роль у стримуванні депопуляції сільських територій.

Вузька спеціалізація виробництва в багатьох малих і середніх містах обумовила залежність економіки від стабільності роботи одного-двох підприємств, що в період переходу до ринкових відносин поставило під загрозу можливість подальшого існування багатьох малих монофункціональних міст.

Монофункціональна специфіка промисловості понад третини малих міст України створила складну ситуацію передусім у сфері формування і функціонування ринку праці та значне напруження в усіх інших сферах життя міста. При цьому необхідно зазначити, що найбільші проблеми після проголошення незалежності України мали міста районного значення - нерайонні центри.

На основі різноманітних наукових досліджень можна визначити найбільш гострі проблеми розвитку малих і середніх міст України:

- низький рівень соціального розвитку;

- відсутність необхідних ресурсів для розвитку;

- недостатній рівень фінансування з державного бюджету;

- одностороння спеціалізація підприємств і недостатня завантаженість їх потужностей;

- низькі темпи будівництва житла, об'єктів соціальної інфраструктури;

- недостатні економічні можливості містоутворюючих підприємств, відсутність попиту на їхню продукцію;

- обмеженість можливостей для навчання та працевлаштування;,

- нерозвинутість сфери обслуговування;

- негативна демографічна ситуація, старіння населення;

- недостатньо розвинута система водо-, енерго-, теплопостачання та каналізаційних мереж;

- незадовільний стан шляхового господарства;

- нерозвиненість транспортного сполучення;

- незадовільна ситуація із збиранням і знешкодженням твердих побутових, а в певних містах і промислових токсичних відходів;

- низький рівень розвитку міської інфраструктури, сфери соціальних послуг;

- відсутність об'єктів культури, незадовільна кількість спортивних майданчиків тощо [8].

Слід зауважити, що більшість європейських малих і середніх міст уже переживали схожу ситуацію. Після економічної кризи 1930-х рр. та Другої світової війни європейські держави опинилися перед складним вибором пошуку оптимальних стратегій і відповідних програм міського розвитку.

Загальна мета цих програм була подібна - ліквідувати диспропорції та нерівномірності в розвитку урбанізації в тих чи інших регіонах, уникнути надмірної концентрації населення в окремих регіонах чи містах, наблизити мешканців міста до засобів виробництва, створити умови для самореалізації особистості через створення нових робочих місць тощо.

Про це свідчать урядові програми розвитку міст Великобританії, Франції, Нідерландів, країн Скандинавії [3; 6].

Між тим на ці тенденції в останній чверті ХХ ст. певним чином вплинув і бурхливий технологічний прогрес “третьої промислової революції”. Він сформував нові передумови подальшого розвитку урбанізації. Порівняно з попередніми етапами розвитку урбанізації, змінилися містоутворювальні чинники і передумови, суттєво зросла роль науково-освітніх і науково-технологічних, а з іншого боку - архітектурно-ландшафтних чинників.

Згідно з цими чинниками, малі і середні міста Західної Європи, що будувалися в останні 30-40 років, були поділені на дві групи:

1) міста провідної науки і техніки, де основною функцією є забезпечення сприятливих просторових умов для наукових досліджень і впровадження їх у виробництво;

2) міста-супутники великих міст, основною функцією яких є забезпечення комфортного житлового середовища у привабливому довкіллі [2].

Безумовно найважливішими характеристиками, на котрі опиралися при виборі місця локалізації міського поселення, були (міста першої групи): наявність (чи можливість забезпечення в короткому часі) робочої сили різної кваліфікації; наявність вищих навчальних закладів і науково-дослідних організацій у місці локалізації нового поселення, йдеться про безпосереднє територіальне сусідство або про зручні транспортні зв'язки; архітектурно-ландшафтна привабливість території мала першорядне значення, тобто розглядалася можливість формування у приємному природному оточенні комфортного житлового і виробничого середовища з облаштуванням відповідних територій для відпочинку і розваг; транспортна інфраструктура в даному випадку більше стосується забезпечення пересування людей, ніж продуктів (товарів); розташування нового поселення в межах великої агломерації (ефект агломерування) належить до позитивних чинників, оскільки дає змогу розширити сферу праці і послуг [8].

Дотримання наведених вище умов послугувало основою для закладення, формування і розвитку нових малих і середніх міст - науково-технічних осередків у Великобританії та Франції протягом 1980-1990-хх рр. Так, у Великобританії низка малих міст формують навіть науково-технічні районі. Найбільшу популярність серед таких районів набув так званий “коридор М4” ( М4 Corridor ) - регіон на захід від Лондона, що прилягає до автостради М4 Лондон - Бристоль. У зоні “коридору” довжиною 120 км і шириною 50-60 км відбувається досить інтенсивна “науково-технічна урбанізація”, яка полягає у великій кількості інвестицій типу В&R (Business and Research) (бізнес і дослідження) через спеціально створені для цього умови [9].

Окрім іншого, привабливість “коридору” для інвесторів пояснюється розвинутою мережею швидкісного транспорту (автостради, залізниця), що пов'язує територію з найбільшим у Великобританії міжнародним аеропортом Гітроу, а також близькістю Лондону - світової метрополії й Оксфорду - осередку університетської освіти і науки світового рівня. Протягом 1980-хх рр. зайнятість у зоні “коридору” зросла на 21 % і перевищила 25 тис. працівників [9].

Процес формування наукових міст та їх агломерацій відбувається в постійній співпраці центральних державних органів, органів місцевого самоврядування, а також державних і приватних інвесторів. Держава разом з органами самоврядування загалом визначають територіальні межі наукових міст і забезпечують створення транспортної інфраструктури та мережі освіти.

Другим видом нових малих і середніх міст є міста-супутники, основною функцією яких стало забезпечення комфортних умов проживання і відпочинку їх мешканцям, значна частина яких працює у великих містах, що розміщені поруч.

Особливостями таких міст є:

- наявність певного особливого іміджу, якій відрізняє міста одне від одного;

- висока якість будівництва;

- високий рівень облаштування території;

- наявність добрих транспортних комунікацій із великим містом;

- наявність об'єктів обслуговування і відпочинку;

- екологічна привабливість;

- інвестиційна привабливість.

Варті уваги спільні характеристики двох типів “нових малих і середніх міст”: міст науки і техніки та міст-супутників. Це наявність стратегій розвитку, можливостей для розвитку підприємництва, інфраструктури для відпочинку й отримання якісних послуг, транспортного сполучення з великими містами.

Існування таких передумов формулює вимоги та завдання до центральних та місцевих органів влади щодо забезпечення сталого розвитку малих міст. Такі завдання умовно можна розділити на три групи:

1. Спільні.

До них ми відносимо:

- значні інвестиції у розбудову дорожньої інфраструктури, в тому числі через будівництво магістралей місцевого значення;

- створення умов для роботи молодих спеціалістів;

- створення умов для розташування в малих містах філій крупних компаній та корпорацій, у тому числі, через введення спеціальних пільг;

- оптимізація взаємодії державної влади і місцевого самоврядування, включаючи організацію багаторівневої системи економічного і містобудівного прогнозування (від центрального рівня до міського);

- визначення ролі кожного міста в територіальній організації виробництва і розселення, а також пріоритетних напрямів розвитку кожного міста.

2. Завдання для центральних органів влади:

- створення умов для розвитку малих міст через створення умов для забезпечення їхньої фінансової самодостатності, зокрема, внесення змін до чинного бюджетного кодексу;

- створення можливості для створення “університетських містечок” (центрів освіти і науки) на базі малих міст (сьогодні вся вища освіта і наука зосереджена виключно у великих містах).

3. Завдання для керівництва малих міст:

- створення при міських радах прогнозно-аналітичних служб стратегічного планування;

- пошук вигоди та переваги своїх міст, керівництву кожного міста чітко представляти у виробництві яких товарів і послуг це місто може мати конкурентні переваги перед іншими;

- аналіз можливості для залучення інвестицій під реалізацію конкретних місцевих проектів;

- забезпечення розвитку сучасних мереж зв'язку, в тому числі оптико- волоконних ліній для мережі Інтернет.

Варто відмітити, що довгострокове процвітання малих і середніх міст залежить від того, наскільки розвинена в ньому інфраструктура і наскільки вона готова взяти на себе навантаження нового основного виробництва. Чим більше розвинена інфраструктура (допоміжне виробництво), тим гнучкішою є вся економіка міста, тим на міцнішій основі базується його економічний розвиток і процвітання.

При цьому слід зазначити, що сталий розвиток малих і середніх міст є можливим лише за умов організації міської влади на засадах самоуправління. У такому разі принциповою позицією влади малого міста стає не тільки активна господарська діяльність міської ради, а й діяльність самих мешканців, що через участь у громадських організаціях та об'єднаннях разом із владою будуть вирішувати амбіційні завдання міського розвитку.

Згідно Закону України “Про стимулювання розвитку малих та середніх міст України” основні напрями розвитку малих і середніх міст визначаються за двома критеріями:

1. провідної ідеї економіки малого міста залежно від його положення в системі розселення;

2. регіональних особливостей і місцевих умов [4].

Виходячи з цього, можна визначити такі типи малих міст із певним комплексом особливостей у стратегіях розвитку. По-перше, малі міста розміщені в приміській зоні великих міст. Головними напрямами їх розвитку можуть бути розширення мережі комунальних підприємств, збільшення кількості цехів виробництв, пов'язаних із великим містом, що є центром системи розселення, розвиток малого перспективного підприємництва, пов'язаного із забезпеченням міста продуктами зокрема, овочами, фруктами, іншою сільгосппродукцією, формування осередків житла, дачних районів.

По-друге, малі міста, що є центрами районних систем розселення за межами приміської зони великих міст. Стратегічним напрямом для таких міст може бути розвиток функції регіонального центру, яка полягає в наданні соціальних послуг, у тому числі торговельних, культурних, медичних, побутових, комунальних, управлінських, консультаційних, навчальних, маркетингу та менеджменту зі збирання, переробки і збуту сільгосппродукції [7].

Отже, малі й середні міста є важливою складовою економічного та соціального потенціалу країни. Між тим більшість із них останніми роками переживають занепад, зумовлений зміною структури виробництва та зменшенням державних інвестицій у розбудові їхньої інфраструктури. Зазначене вимагає від держави та самих органів влади низки спільних дій, спрямованих на забезпечення сталого розвитку малих міст. Аналіз закордонного досвіду довів, що сьогодні існують два типи найбільш успішних малих міст: міста - центри науки і техніки та міста-супутники. Спільним для них є наявність конкретних стратегій розвитку, що спираються на особливе місце кожного міста в економічній структурі розподілу праці, комфортних умов для проживання, зручних умов для відкриття, розвитку та ведення бізнесу, існування якісного транспортного сполучення з великими містами.

Для того щоб реалізувати ці передумови розвитку в Україні, необхідні спільні зусилля центральних органів влади та керівництва міст. Серед таких зусиль на особливу увагу звертає проведення адміністративно-територіальної реформи, внесення змін до податкового і бюджетного кодексів, реформування системи менеджменту на рівні малих міст.

Під час формування організаційно-економічного механізму розвитку малих і середніх міст в Україні необхідно, опираючись на науково обґрунтовану теоретичну базу, використати передовий зарубіжний досвід та створити концептуальну модель управління соціально-економічним розвитком певного типу поселень.

місто малий середній європейський

Література

1. Бойко-Бойчук О. В. Категорія «місто»: сутність, визначення / О. В. Бойко-Бойчук // Управління сучасним містом. - 2005. - № 3-4/7-12 (19-20) - С. 47-59.

2. Бойко-Бойчук О. В. Світові тенденції розвитку розвитку міст: міжнародний досвід / О. В. Бойко-Бойчук [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2007-2.

3. Гольдзамт Э. А. Градостроительная культура европейских социалистических стран / Э. А. Гольдзамт, О. А. Швидковский. - М. : Стройиздат, 1985. - 214 с.

4. Закон України “Про стимулювання розвитку малих та середніх міст України” [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/.

5. Країнознавство : теорія і практика : підручник / [Мальська М. П., Антонюк Н. В., Занько Ю. С., Ганич Н. М.]. - К. : Центр учб. літератури, 2012. - 528 с.

6. Мерлен П. Новые города / П. Мерлен ; [пер. с фр.]. - М. : Прогресс, 1975. - 265 с.

7. Нерета О. Розвиток малих міст: світовий та вітчизняний досвід / О. Нерета // Управління сучасним містом. - 2006. - № 1-2/1-6 (21-22) - С. 262-268.

8. Посацький Б. Нові міста в Європі - тенденції 1980-1990 років / Б. Посацький // Архітектурний вісник [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.arcvis.com.ua/ar-06.html.

9. Benko G. Geografia Technopolii / G. Benko. - Warszawa : PWN, 1993. - 215 s.

Размещено на Allbest.ru