Остання світова фінансово-економічна криза, якою була охоплена значна кількість країн, виявила, з одного боку, негативні сторони процесу глобалізації, а з другого - ущербність національної моделі економічного розвитку, на яку сьогодні зорієнтовано багато держав. Доказом тому є безуспішні потуги національних урядів за допомогою державного регулювання налагодити функціонування фінансової сфери, обмежити спекулятивні операції, оздоровити банківську систему й т. ін. Очікувалося, що завдяки подібним діям господарські суб'єкти одержать кредитну підтримку, підвищиться рівень зайнятості, що приведе до збільшення обсягів споживання, а відтак до стійкого економічного росту та процвітання. Однак таких результатів одержати не вдалося.

Минуло п'ять років відтоді, як фінансова криза завдала потужного удару по американській економіці, однак США дотепер не можуть подолати хронічне безробіття, рівень якого тримається на позначці 8%. Масова і тривала бездіяльність потенційно продуктивної робочої сили створює умови для зниження загального добробуту в країні. Американський економіст П. Кругман (Paul Krugman) у своїй новій, виданій у 2012 році книзі "Негайно покінчити із цією депресією!" ("End Thіs Depressіon Now!") стверджує, що Сполучені Штати зіштовхнулися не із звичайною рецесією, а потрапили в "ліквідну пастку", що вимагає системних трансформацій [1].

Щодо країн Європи аналогічний висновок робить французький економіст М. Руч (Mіchel Ruch): "Низки фінансових криз, що розгортаються на континенті, свідчать про системний збій, а не про випадкові кон'юнктурні моменти, які або вирішуються самі собою, або можуть бути переборені за допомогою заходів, спрямованих на зміцнення цієї системи" [2].

За словами російського аналітика Н. Яковенко, соціальний вибух в Іспанії, Греції, заворушення в Італії й Франції кидають виклик самій суті моделі суспільства, що багато років цілком успішно функціонувала на Заході [3].

На наш погляд, особливо вразливими щодо нових глобалізаційних викликів і широкої експансії фінансово-економічних криз виявилися економічні моделі тих країн, де найбільшої глибини набули такі процеси.

1. Наростання розриву в доходах між багатими і бідними, що досягло небезпечного рівня й посилило протиріччя, нерівність можливостей, соціальну активність усередині суспільства. Дж. Стігліц (Joseph Stіglіtz) з цього приводу зазначає, що "прірва між одним відсотком найбагатших та іншими 99 відсотками населення є величезною і постійно розширюється. Це визначальна характеристика американської вкрай нездорової економіки, модель якої просто жахлива" [1].

В Україні ці процеси також відчутні повною мірою. За даними експертів Програми розвитку ООН в Україні, абсолютно бідних у нас поменшало - від 16,8% у 2010 р. до 14,6% у 2011 р., але тих, хто працює заради їжі, - побільшало. За минулий рік відсоток таких людей в Україні зріс до 41,5%. Збільшилася також частка тих, чиє споживання менше, ніж прожитковий мінімум: з 25,8% у 2011 р. проти 23,5% у 2010 р. До цієї категорії ризику належать уже не тільки пенсіонери, а й сім'ї з дітьми [4].

2. Викривлення системи державного управління в бік переважної орієнтації на обслуговування інтересів невеликої групи власників великого капіталу в силу кращого до них політичного ставлення. У результаті деякі виробники одержують прерогативу обкладати суспільство витратами, не несучи при цьому жодних витрат. Подібні негативні зовнішні ефекти особливо чітко виявилися в енергетичній галузі (у тому числі України), де державне регулювання зведене до мінімуму, а прибутки корпорацій є надвисокими.

3. Порушення дисбалансу між саморегуляцією ринків і державним регулюванням на користь останнього, посилення централізації управління. І це природно, оскільки монопольна концентрація власності вимагає централізації управління, а вільна конкуренція - його децентралізації.

Три названі вище процеси тісно пов'язані між собою, стосуються базисних засад національної економічної моделі та свідчать про розвиток системних протиріч усередині відносин володіння, розпорядження, використання й управління власністю. Очевидно, що в рамках існуючої моделі подолати зазначені протиріччя одними фінансовими інструментами практично неможливо.

Таким чином, в епоху наростання глобалізаційних потрясінь на перший план висувається необхідність пошуку алгоритму розв'язання системних проблем, що вимагатиме від центрів державного управління прийняття непростих рішень про перехід до нової моделі розвитку економіки, здатної забезпечити її адаптивність, стабільність, виживаність. Фактично сьогодні як у глобальному, так і в національному ареалі виник та посилюється попит на таку економічну модель розвитку, що утвердить функціонування здорової системи капіталізму.

У цьому зв'язку найбільш прийнятною економічною моделлю, яка довела в багатьох країнах (Швеція, Швейцарія, Австрія, Скандинавські країни та ін.) свою успішність, здатність досить легко адаптуватися до будь-яких, у тому числі глобалізаційних, викликів і м'яко виходити із криз, є, на наш погляд, модель народного капіталізму. Вона дозволяє створити в державі підприємницьку культуру, підняти статус ділових людей, і насамперед представників малого й середнього бізнесу, посилити динамізм соціально-економічної системи у цілому.

Зміна економічної моделі, зокрема в Україні, передбачає проведення ряду ключових реформ у сфері економіки, державного регулювання, місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, що потребуватиме координації дій різних урядових суб'єктів, а також регуляторів, негайного й рішучого скорочення державного боргу, вирівнювання стимулів тощо. Держава повинна розробити й запропонувати громадянам, і передусім економічним суб'єктам, такі права власності, функції органів влади, інфраструктуру, податкові кодекси, які б заохочували людей ініціювати нові ідеї й перетворювати їх у вигідні ділові моделі. Це логічний шлях для створення критичної маси багатих людей (широкого процвітання) у країні, а відтак і національного багатства.

Чи докладав український уряд зусилля для підтримки ділової активності населення й розвитку народного капіталізму в країні? Думаємо, що так, і ці зусилля не були нульовими, однак вони, на жаль, призвели до:

1) зміцнення позицій великого капіталу;

2) скорочення економічних свобод для малого й середнього бізнесу;

3) збільшення розриву в доходах між багатими і бідними;

4) посилення ризиків для майбутнього розвитку всієї соціально-економічної системи;

5) певного політичного напруження в суспільстві. Вжиті Урядом України заходи виявилися неефективними, бо він передовсім виражає інтереси бюрократії та великого паразитичного капіталу, які побачили в намічених реформах "загрозу втратити свою владу, привілеї, уседозволеність і можливість паразитувати на державній власності. Без корінного реформування системи державного управління здолати цей опір буде неможливо" [5, с.484].

національна модель економічний розвиток

Література