Перехід до моделі стійкого землекористування – політичні та соціальні передумови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перехід до моделі стійкого землекористування - політичні та соціальні передумови

Котикова О.І., кандидат економічних наук, доцент

Анотація. В статті проаналізовано соціально-політичний аспект розвитку вітчизняного та зарубіжного землекористування. На основі проведеного дослідження визначено особливості позитивного та негативний характеру впливу, а також - існуючі передумови переходу до стійкого землекористування та такі, які потрібно створити.

Ключові слова: земельні ресурси, землекористування, соціально-політичний аспект, особливості, передумови.

І. Вступ. Зростаючі потреби суспільства в життєвих засобах і ресурсах та одночасно в чистому й еколого-безпечному довкіллі, з одного боку, і обмеженість земельних ресурсів, з другого - висувають на перший план проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу землі. В цих умовах важливим завданням науки та практики є дослідження передумов і особливостей переходу сучасного землекористування до моделі стійкого розвитку.

Теоретичні основи стійкого розвитку суспільства в своїх працях досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, а саме: З.В. Герасимчук, Н.В. Гребенюк, Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, М.І. Лавейкін, Л.Г. Мельник, В.С. Міщенко, В.М. Трегобчук, А.Г. Тихонов, В.П. Феденко та ін.

Однак слід зазначити, що багатовекторність проблеми, загострення екологічної кризи у вітчизняному землекористуванні зумовлюють необхідність подальшого поглиблення досліджень. Зокрема, на нашу думку, визначення особливостей та передумов переходу до моделі стійкого розвитку землекористування в Україні є доцільним за такими ознаками: грунтово-кліматичні, соціальні, економічні, екологічні та політичні умови.

ІІ. Постановка завдання. В даній роботі ми зупинимось детально на визначенні особливостей та передумов переходу до моделі стійкого розвитку землекористування в Україні в соціально-політичному аспекті.

ІІІ. Результати. Україна розташована в південно-східній частині Європи. Вона межує з Молдовою і Румунією на півдні, Угорщиною, Словаччиною і Польщею на заході, Республікою Білорусь і Російською Федерацією на півночі і сході. Населення України становить 47,3 мільйона осіб, що становить 78 осіб на 1 км² (станом на 1 січня 2005 року). За територією і населенням Україна є однією з найбільших країн Європи: частка її території є вищою від Франції (543,9 км²), Іспанії (505 км²), Польщі (313 км²), в той час як її населення є меншим ніж в Німеччині (82,8 млн. чол.), Великобританії (59,1 млн. чол.), Франції (58,8 млн. чол.), Італії (57,7 млн. чол.). Територія України складає 603,6 квадратних кілометрів, і займає друге місце в Європі після Європейської частини Російської Федерації.

На території України зосереджено 8% чорноземних ґрунтів світу, 0,5 - запасів прісної води і 0,5% запасів деревини, що разом оцінюється у 3,6 трильйонів доларів США. Землі сільськогосподарського призначення оцінено в 766,5 млрд. дол. США, що становить 21,3% вартості земельних ресурсів. Місткість територіального простору України по біокліматичному потенціалу для нормального життя складає 250-300 мли. чол. [1].

Україна в 2000 році з її майже сорокадев'ятимільйонним населенням становила від 1,12% (1980) до 0,82% (2000) всього населення світу при 14,4% (1980) - 13,1% (2000) від населення країн Європейського Союзу (табл. 1).

землекористування вплив соціальний політичний

Таблиця 1 Зміни чисельності населення України

Примітка. Визначено за даними [2-6]

Щодо чисельності сільського населення країни, то його частка у світі від 0,91% в 1980 році зменшилась до 0,32% у 1999-му. Слід зауважити, що сільське населення України протягом всього періоду, який аналізується, становило 50 і більше відсотків відносно сільського населення країн Європейського Союзу (15 країн).

При порівнянні частки населення України в цілому, сільського населення та його працездатної частини відносно світових величин з відповідними показниками окремих країн - основних виробників сільськогосподарської продукції (табл. 2) можна підкреслити, що частка сільського населення України у світовому вимірі більше часток такого населення високорозвинутих країн, в яких вона сягала лише від 0,008% (Данія) до 0,11 (США) у 1980 році і від 0,003% (Данія) до 0,104 (США) у 2000 році.

Таблиця 2 Частка населення деяких країн до загальної чисельності населення у світі, %

Примітка. Визначено за даними [2-6]

Тільки в Китаї, Індії та Бразилії, тобто в країнах, що розвиваються, частка сільського населення набагато більша, ніж в Україні, а в Китаї вона в 2000 році навіть зросла порівняно з 1980 роком до 14,09% проти 13,40%. Що стосується активної, тобто працездатної частини населення, то в розвинутих країнах сільськогосподарське виробництво у 2000 році забезпечили всього 0,002% (Данія) і 0,05% (США) населення цих країн відносно населення світу проти відповідно 0,04 і 0,11% у 1980 році. Тобто частка працездатного населення цих двох країн зменшилась удвічі і, таким чином, можна стверджувати, що й інтенсивність праці зросла вдвічі. Частка активного населення України набагато вища порівняно з відповідною часткою розвинутих країн, вища, ніж у країнах, близьких за рівнем розвитку (Польща, Румунія), і менша, ніж у країнах, що розвиваються.

Світова площа орних земель на початок 90-х років XX століття (за даними ФАО) становила 1,345 млрд. га, а розораність сільськогосподарських угідь - 27,9% (таблиця 3). Україна в достатній мірі забезпечена орними землями на одного жителя, однак кількість орної землі у розрахунку на 1 людину корелює з рівнем продовольчого забезпечення населення, оскільки останній показник залежить не тільки від площі земельних ресурсів і родючості ґрунтів, а й від рівня культури землеробства, структури посівів, економіки країни, розвитку переробної промисловості, соціальних умов і рівня життя населення.

Таблиця 3 Земельні ресурси України і світу

Примітка. Складено за даними [7]

Розрахунки площі сільськогосподарських угідь на одного жителя в Україні та окремих країнах свідчать, що за цим показником Україна поступається Канаді, США, Росії, Білорусії та Греції. Станом на 1 січня 2006р. на душу населення в Україні припадало 0,89 га сільськогосподарських угідь та 0,69 га ріллі [8]. На початок 1970 року ці показники відповідно становили 0,92 га і 0,73 га.

Зменшення показників забезпечення сільгоспугіддями та ріллею населення складає лише 3,3 та 5,5% відповідно, проте, слід звернути увагу на від'ємну динаміку приросту населення, яка спостерігається з 1993 року. Тобто при позитивному значенні приросту населення показники забезпечення площею сільгоспугідь та ріллі ще зменшаться. На даному етапі, зменшення показників пов'язано зі значним зменшенням площі сільгоспугідь та ріллі, які або виводяться із сільськогосподарського обороту, або переводяться в землі інших категорій через деградацію ґрунтів, яка прогресує високими темпами. Подальша втрата земель в Україні в майбутньому буде спричинена через їх деградацію.

В 90-х роках високий рівень показника площі ріллі на одного жителя забезпечував виробництво певних видів продукції сільського господарства на душу населення в Україні на рівні вищому, ніж в США (табл. 4).

Таблиця 4 Виробництво найважливіших видів сільськогосподарської продукції на душу населення в окремих країнах (1990 рік)

Примітка. Складено за даними [2-6]

При порівнянні частки населення України, яка у 2001 році становила 0,81% світового населення, з частками виробництва основних сільськогосподарських товарів у всіх країнах світу видно, що, за винятком кукурудзи та м'яса, поки що вони перевищують частку населення країни (табл. 5), але величини цих показників на початку 90-х років були значно вище: зерно - 1,8%, картопля - 6,1, молоко - 3,4 і м'ясо - 1,4%.

Таблиця 5 Порівняння виробництва основних видів продукції сільського господарства, тис. т (2001 рік)

Примітка. Складено за даними [2-6]

Водночас порівняно з показниками ЄС лише по соняшнику та картоплі частка України значно перевищує частку її населення (13,1%) відносно населення ЄС, по цукру, кукурудзі та молоку вона менша, а по м'ясу - навіть у три рази.

Незважаючи на достатньо високий потенціал українських земель нераціональне землекористування в країні лише за останні 10-15 років призвело до катастрофічних соціальних наслідків. За показниками коефіцієнта народжуваності та природного приросту населення вже на початку 90-х років Україна займала останні місця серед країн колишнього соціалістичного табору. Крім того, вже в 1990 році Україна була єдиною державою серед колишніх радянських республік, в якій природний приріст населення був від'ємний. Нажаль така ситуація відповідає світовим тенденціям щодо росту населення в економічно розвинутих країнах світу - із 26 досліджуваних країн лише в Австрії, Бельгії, Великобританії, Данії та Франції показник природного приросту населення порівняно з даними 1990 року зріс або залишився незмінним.

Ще гірша ситуація склалась в Україні щодо показнику очікуваної тривалості життя населення. Якщо ще в 2000 році Україна за цим індикатором випереджала пострадянські країни, то вже в 2005 році вона все ще має вищі значення порівняно з Російською федерацією та Казахстаном, проте, значно нижчі, ніж в 2000 році. З 26 досліджуваних країн лише в Україні показник очікуваної тривалості життя населення за період з 2000-2005 роки зменшився.

Важливим світовим індикатором сільськогосподарського землекористування є посівні площі під зерновими. З точки зору забезпечення стійкості землекористування дані показники в більшості визначають і внутрішню, і зовнішню політику держави. В 1950р. і 1998р. посівні площі під зерновими в розрахунку на душу населення в усьому світі скоротилися з 0,23 до 0,12 га (табл. 6) [7, с.52].

Таблиця 6 Посівні площі під зерновими на одного жителя в окремих країнах

У найближчі 50 років подальше збільшення оброблюваних земель можливо за умови дії ряду факторів. При прогнозованому рості населення планети, забезпеченість його посівними площами зернових зменшуватиметься. При загальній світовій тенденції до зниження продуктивності сільгоспугідь це призведе до значного світового росту цін на зерно.

Це очевидно призведе до того, що більшість ріллі буде відведено під посіви зернових, а розширення площі ріллі відбуватиметься за рахунок малопродуктивних земель. Для України така ситуація має і позитивні і негативні наслідки. В Україні на сьогодні посівні площі під зерновими на одного жителя значно перевищують необхідний рівень, отже значну частину продукції можна буде реалізувати і мати з цього великий зиск. З іншого боку, економічна родючість земель в країні вдвічі нижча від європейського рівня, за збереження встановленої тенденції єдиним способом щодо збільшення обсягів виробництва буде розширення посівних площ. Однак, в Україні через високу розораність сільськогосподарських земель (в деяких областях більше 90% від загальної території) можливості збільшення посівних площ хоч і є, однак, лише за рахунок непродуктивних земель. Природна родючість майже всіх цих земель низька, що потребує особливих зусиль для підтримки їх продуктивності.

ІV. Висновки. Проведені дослідження показали: по-перше, Україна порівняно з іншими державами має ряд особливостей, як позивного, так і негативного характеру; по-друге, в більшій мірі ще не створені відповідні передумови переходу до моделі стійкого розвитку землекористування (таблиця 7).

Таблиця 7 Особливості та передумови переходу до моделі стійкого розвитку землекористування в Україні: соціально-політичний аспект

Література

1. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / [Б. М. Данилишин, С. І. Дорогунцов, В. С. Міщенко та ін.]. - К. : РВПС України НАН України, 1999. - 716 с.

2. Народне господарство Української РСР у 1983 році: Стат. щорічник [статистичний збірник / за ред. Б. А. Сівко]. - К. : Техніка, 1984. - 384 с.

3. Народне господарство України у 1991 році: Стат. щорічник [статистичний збірник / за ред. В. В. Самченко]. - К. : Техніка, 1992. - 468 с.

4. Статистичний щорічник України за 2000 рік [статистичний збірник / за ред. О. Г. Осауленка]. - К. : "Техніка", 2001. - 598 с.

5. Статистичний щорічник України 2006 [статистичний збірник / за ред. О. Г. Осауленка]. - К. : Видавництво "Консультант", 2007. - 551 с.

6. Статистичний збірник "Сільське господарство України" за 2006 рік [статистичний збірник / відп. за випуск Ірина Калачова]. - К. : ІВЦ Держкомстату України, 2006. - 243 с.

7. Лавейкін М. І. Реформування системи землекористування в Україні / М. І. Лавейкін. - К. : РВПС України НАН України, 2002. - 376 с.

8. Данилишин Б. М. Сільське господарство України: сучасний стан і перспективи розвитку / Б. М. Данилишин, В. Я. Боженар, А. С. Лисенький. - К. : РВПС України НАН України, 1997. - 29 с.

Размещено на Allbest.ru