На сучасному ринку олійних культур ріпак посідає одне з провідних місць. Зростаючий попит на ріпак і продукти його переробки на внутрішньому та зовнішньому ринках дозволив майже втричі розширити посівні площі і зайняти важливе місце у структурі олійних культур. Цьому сприяє велике народногосподарське значення ріпаку, широта спектру використання його продукції в різних сферах господарської діяльності [1, с.3]. Ріпак є ринково привабливою культурою, на яку постійно зростає попит. Аграрії активно реагують на всі ринкові зміни, обираючи цю культуру як окремий напрям у виробничій діяльності, який має високий рівень прибутковості.

Завдяки великому попиту країн ЄС ріпак став перспективною культурою на вітчизняному аграрному ринку. Інтерес до нього в багатьох країнах зумовлений хорошою пристосованістю цієї рослини до помірного клімату, високою продуктивністю сучасних сортів, прогресивною технологією вирощування, зростаючою потребою в оліях як основній сировині для виробництва продукції широкого споживання. Особливого інтересу набула ріпакова олія як альтернативне джерело енергії для виробництва екологічно чистого біодизельного палива [2, с.314].

Питанням розвитку і функціонування аграрного ринку присвячено праці відомих економістів Ю.О. Лупенка [3] і Ю.Я. Лузана [4]. Проблематика ціноутворення на аграрному ринку дістала відображення в дослідженнях вітчизняних учених О.М. Шпичака [5], Л.О. Шкварчук [6], Л.В. Гойсюк [7]. Теоретично-прикладні питання розвитку ринку ріпаку розглядаються в публікаціях Г.Б. Супіханова [8], О.В. Сакви [9], О.М. Маслака [10]. Однак трансформації та зміни кон'юнктури на ринку ріпаку вимагають здійснення подальших наукових досліджень.

ринок ріпак україна цінова позиція

Отже, мета статті - проаналізувати показники виробництва та споживання ріпаку, його цінових позицій на вітчизняному аграрному ринку, визначити основні тенденції розвитку ринку ріпаку в Україні.

Виробництво ріпаку та його промислова переробка мають великі потенціальні можливості, які необхідно реалізувати через ринкові механізми. Посівні площі ріпаку домінують майже однаково у зоні Лісостепу - 41% і зоні Степу - 39%. Відповідно, забезпечення валового збору ріпаку на 45% здійснюється суб'єктами господарювання Лісостепової зони і на 33% - аграрними підприємствами Степової зони (рис.1,2).

Динаміка виробництва ріпаку і темпи його нарощування є позитивними як в Україні в цілому (+25,6% приросту), так і в розрізі природно-кліматичних зон (+9,6% - у зоні Лісостепу, понад 40% - у зоні Степу та Поліссі). За останні 5 років в Україні площа посівів під ріпаком скоротилася з 1013,7 тис. га у 2009 р. до 996,0 тис. га у 2013 р., або на 1,7%. Приріст площ посіву ріпаку (+27,2%) зафіксовано лише в зоні Полісся. Певним здобутком вважаємо зростання продуктивності ріпаку, яке відбувалося на фоні скорочення площі посівів. Так, урожайність ріпаку в Україні підвищено на 27,6% (з 18,5 ц/га у 2009 р. до 23,6 ц/га у 2013 р.), а найбільше - у зоні Степу (з 14,6 ц/га до 19,4 ц/га, або на 32,9%) (табл.1).

Зазначені тенденції свідчать про процеси інтенсифікації виробництва ріпаку в Україні. Проте середньостатистичний рівень урожайності ріпаку на практиці вдвічі менший за потенціальні можливості рослин. Так, за даними селекційних компаній і виробників оригінального насіння, потенціальна урожайність сучасних сортів ріпаку вітчизняної селекції може сягати 50 ц/га Каталог сортів та гібридів олійних культур селекції Інституту олійних культур НААН. - Запоріжжя: ІОК НААН, 2013. - С. 15. , іноземних гібридів - понад 65 ц/га Каталог продукції Euralis semences [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://euralis.ua/ua/catalog/corn/. - С. 58. .

Серед основних причин скорочення площі під ріпаком в Україні є: несприятливі погодні умови (вимога вологого грунту, високий ризик вимерзання); короткі строки посіву (до 5 днів); велика кількість шкідників, що уражають культуру на початку вегетації; низький рівень технічного оснащення сільськогосподарських товаровиробників; використання неякісного насіннєвого матеріалу; вирощування ріпаку в непристосованих природно-кліматичних умовах.

За останні 3 роки валовий збір ріпаку в Україні вдалося наростити з 1,4 млн. т до 2,3 млн. т, або у 1,6 раза. Найвищі темпи зростання (3 рази) забезпечено аграрними підприємствами Донецької, Київської, Харківської, Чернігівської областей, більш як у 4 рази - Запорізької області. Скорочення темпів виробництва ріпаку в зазначений період відбулося в АР Крим - на 34,7%, Одеській області - на 4,1%. Лідерами за кількістю виробленого насіння товарного ріпаку в Україні у 2013 р. є Вінницька (245,2 тис. т), Одеська (196 тис. т), Хмельницька (177,5 тис. т), Черкаська (175,7 тис. т) та Дніпропетровська області (161,3 тис. т). Зазначимо, що трійка лідерів серед областей, які спеціалізуються на вирощуванні ріпаку, не змінилась, але відбулася ротація в їх позиціях. Так, у 2011 р. першу позицію займала Одеська область з показником 204,3 тис. т валового збору, другу - Хмельницька (160,7 тис. т), третю - Вінницька область (143 тис. т), а за результатами 2013 р. лідером стала Вінницька область (245,2 тис. т), остання позиція належала Хмельницькій області (177,5 тис. т.) (табл.2).

Таблиця 2. Динаміка виробництва ріпаку в розрізі областей України у 2011-2013 рр. *

* Розраховано авторами за даними Державної служби статистики України за відповідні роки.

Аналіз основних виробничих показників ріпаку в розрізі категорій господарств показав, що його виробництво на 98% забезпечується сільськогосподарськими підприємствами і тільки на 2% - господарствами населення; відповідним чином формується структура валового збору ріпаку. У 2011-2013 рр. частка категорії “сільськогосподарські підприємства” у структурі площ посіву ріпаку зросла на 1,6% (з 799 до 972 тис. га), у структурі валового збору - на 1,4% (з 1,4 до 2,3 млн. т). Рівень урожайності має позитивну динаміку в обох категоріях господарств, але істотно різниться у фактичних показниках. Так, якщо урожайність ріпаку в сільськогосподарських підприємствах зафіксовано на рівні 17,4 ц/га у 2011 р. і 23 ц/га у 2013 р., то господарства населення збирали, відповідно, 14,3 і 18,5 ц/га (табл.3).

Це пояснюється специфікою технологічного процесу вирощування ріпаку, вимогами культури щодо внесення добрив, обробки засобами захисту рослин, особливостями процесу збирання врожаю, нестабільними прогнозами на фактичний урожай і великими ризиками його недоотримання з огляду на уразливість ріпаку до погодних умов. Зазначені фактори зумовлюють тенденції скорочення площ під ріпаком у господарствах населення, що є цілком об'єктивним процесом. В умовах недоступності кредитних ресурсів, спрацювання матеріально-технічної бази фермерських господарств, відсутності стабільних сівозмін, а відтак і попередників, ефективно, а найголовніше - прибутково, вирощувати ріпак здатні потужні аграрні підприємства, які достатньо забезпечені земельними, матеріальними і фінансовими активами. Його виробництво вимагає великих фінансових вкладень, хімічних засобів, дотримання чіткої технології вирощування, догляду, тому фермерські господарства майже не займаються вирощуванням цієї культури. Включаючи у посівні плани таку культуру, як ріпак, суб'єкт господарювання у фінансовому аспекті свідомо потрапляє до зони ризику, яку необхідно “страхувати" за рахунок інших культур на випадок отримання збитків від вирощування ріпаку. Це можливо здійснювати за наявності зазначених активів, які відсутні в розпорядженні дрібних товаровиробників і фермерів.

Одним з потужних мотиваційних факторів щодо виробництва і збільшення вирощування ріпаку в Україні є ціновий фактор. Аналіз максимальних і мінімальних цін на товарний ріпак на вітчизняному аграрному ринку протягом останніх трьох років показав їх коливання в межах 3100-4900 грн. /т. Сформувалася чітка тенденція щодо зниження як мінімальних цін на ріпак з 3900 грн. /т у 2011 р. до 3100 грн. /т у 2013 р., так і максимальних - з 4900 грн. /т у 2011 р. до 4400 грн. /т (рис.3).

Аналіз щоквартальних змін середньозваженої ціни на ріпак показав, що у 2011 р. цінові позиції були відносно стабільними в межах 4500 грн. /т з незначними коливаннями. Мінімальна середня ціна ріпаку становила 4425 грн. /т наприкінці року, а максимальна середня ціна на рівні 4650 грн. /т установилась у ІІІ кварталі. Динаміка середніх цін на ріпак у 2012 р. була позитивною і протягом року зросла з 4100 грн. /т до 4425 грн. /т. Протилежний ціновий тренд у бік поступового і значного зменшення сформувався на ринку ріпаку у 2013 р.: зниження середньозваженої ціни відбулося з 4350 грн. /т у І кварталі до 3550 грн. /т - наприкінці року (рис.4).

Падіння ринкової ціни на ріпак за останні три роки (мінімальної ціни - на 800 грн. /т, максимальної ціни - на 500 грн. /т) зумовлено об'єктивними причинами: збільшенням площі посівів, нарощуванням обсягу пропозиції ріпаку, монополізацією його переробки, скороченням попиту на вітчизняний ріпак з боку країн ЄС. Водночас ринкова ціна на ріпак не впала нижче від 3100 грн. /т, на відміну від ціни на найпоширенішу в Україні олійну культуру - соняшник. Для порівняння зазначимо, що середня мінімальна ціна на соняшник становила у 2013 р.2900 грн. /т. [3, с.73]. Отже, ріпак - ліквідний товар на аграрному ринку, який характеризується стабільними і високими закупівельними цінами протягом усього року.

Ріпак в Україні - виключно експортна культура. Основна частка виробленого в країні ріпаку (93,4% у 2013 р. проти 96,7% у 2011 р.) експортується. Обсяг експорту ріпаку зріс з 1,2 млн. т у 2011 р. до 2,2 млн. т у 2013 р., або на 82% (табл.4).

Таблиця 4. Динаміка споживання ріпаку в Україні у 2011-2013 рр. *

* Розраховано авторами за даними ІА “АПК-інформ" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.apk-inform.com.

Вітчизняний ріпак експортується у Пакистан (10%), ОАЕ (6%), але найбільше - у країни Європи (понад 75%). Основні компанії - експортери ріпаку на аграрному ринку - ТОВ “Нібулон”, “Серна”, “Альфред С. Топфер”, “Каргіл”, “Сантрейд”.

Експортний напрям споживання ріпаку частково зумовлений відсутністю захисного механізму у вигляді вивізного мита на соняшник у розмірі 10%, який у певний час здійснив “переорієнтацію" споживання соняшнику з чистого експорту на продукт переробки на олію. Ставка на ріпак - альтернатива не тільки соняшнику, але й кукурудзі. Усі ці культури є зорієнтованими на експорт.

Стабільним, з тенденцією до зниження, є напрям споживання “на насіння" - на рівні 11-12 тис. т/рік, або менш як 1% від загального обсягу. Вперше за останні роки намітилася тенденція до скорочення частки експорту в напрямі переробки на олію. Так, нарощування обсягів переробки ріпаку на олію за останні 3 роки становило 2,9 тис. т, або 91% (із 40 тис. т у 2011 р. до 145 тис. т у 2013 р.). Це є рекордним показником у вітчизняній олієжировій галузі.

Розвиток переробної галузі даної культури зумовлений як характерними властивостями ріпаку і продуктів його переробки, так і змінами кон'юнктури олійного ринку України. Назвемо характерні властивості ріпаку і продуктів його переробки:

— перевага ріпакового шроту над соняшниковим за вмістом незамінних амінокислот (лізину - на 33%, цистину - у 2,1 раза);

— ефективне застосування ріпакового шроту або макухи в кормовиробництві (1 т ріпакового шроту дає змогу збалансувати за вмістом білку 8-10 т зернофуражу);

— широкий спектр застосування ріпакової олії (виробництво лаків, фарб, засобів захисту рослин, пластмаси, біодизеля).

До змін кон'юнктури олійного ринку України слід віднести: зростання переробних потужностей олійної сировини; універсальність продукції для більшості переробних заводів та диференціацію напрямів переробки в частині вихідної сировини; цінові позиції на олійні культури; падіння попиту на насіння ріпаку в країнах ЄС; зростання попиту на альтернативні види палива на внутрішньому ринку.

Експерти сходяться в думці і зазначають, що на ринку ріпаку відбувається переорієнтація на виробництво кінцевого продукту з високою вартістю. Аналогічно змінювався тренд розвитку ринку соняшнику, коли у 1990-х роках майже весь обсяг насіння соняшнику експортувався, а сьогодні становить 0,4% від загального обсягу товарної продукції. Визначальну роль у цьому процесі відіграло своєчасне введення експортного мита в розмірі 10% на вивезення товарного насіння соняшнику. Для аграрної галузі набагато вигідніше переробляти сировину на вітчизняних заводах, а експортувати ріпакову олію.

Висновки