Організаційні форми господарювання в контексті забезпечення інноваційного розвитку: оцінка тенденцій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Важливою складовою стратегії соціально-економічного розвитку України є реалізація його інноваційної моделі, що має забезпечити підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, ефективності використання ресурсів та зростання якості життя. Основним елементом даної задачі є активізація інноваційної функції суб'єктів господарювання, яка пов'язана з впровадженням у виробництво результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок.

Доцільно виділити чотири типи інноваційних суб'єктів господарювання в залежності від 'їх організаційно-економічних особливостей:

І тип: суб'єкти господарювання, які організовуються з ініціативи носія інноваційної ідеї, технології, винаходу або інших наукових знань, який створює підприємство для реалізації майбутнього продукту (послуги);

II тип: суб'єкти господарювання, що працюють на замовлення інвестора та створюються при підтримці ініціатора інноваційного проекту, який забезпечує 'їх фінансовими ресурсами, обладнанням, допомагає науково-технічною інформацією, а потім отримує унікальний інноваційний продукт (послугу);

III тип: суб'єкти господарювання, які є вбудованими у структуру великого підприємства, отримують від нього широкі повноваження, права використання інтелектуальної власності, свободу дій і доступ до своїх інноваційних проектів;

IV тип: суб'єкт господарювання, які організовуються на основі копіювання та адаптування зарубіжного досвіду, для створення та реалізації унікального інноваційного продукту (послуги).

Інноваційне підприємництво - складне й багатовимірне організаційне, науково-технічне та фінансово-економічне явище, із специфічними проблемами в управлінні та ресурсному забезпеченні. Зовнішніми (вплив держави) чинниками для його розвитку є сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов для забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності на підприємницьких засадах. Внутрішнє (на рівні менеджменту) середовище розвитку інноваційного підприємства характеризує безпосередні умови фінансово успішної діяльності малого, середнього, зокрема, великого підприємства, яке реалізує інноваційні проекти: якість менеджменту; підбір персоналу; ресурсне забезпечення; доступ до інноваційних проектів; маркетинг; ресурсозбереження; високі фінансові результати. Сукупність зовнішніх і внутрішніх умов визначає здатність організаційно - економічної системи ефективно використовувати інтелектуальний та виробничий капітал країни для створення нововведень і 'їх поширення в економічній діяльності підприємств.

Доцільно інноваційне підприємництво представити у вигляді чотири типів суб'єкт господарювання в залежності від 'їх організаційно-економічних особливостей та окреслити форми стимулювання їх діяльності.

При аналізі особливостей інноваційного підприємництва, слід звернути увагу на те, що коли суспільне виробництво ґрунтується на єдності та взаємовпливі двох напрямів - соціально-економічного й організаційно-технічного, то в малих, середніх та великих інноваційних підприємствах з'являється ще один напрям - інноваційний.

Економічний та соціальний напрямки характеризуються через розкриття суб'єкта господарювання (з розподілом за 'їх розміром), як особливого фактора виробництва, що забезпечує раціональне поєднання решти факторів.

Організаційний напрямок характеризується сферами продуктивних сил суб'єкта господарювання (засоби праці, форми 'їх технологічного поєднання тощо).

Інноваційній напрям характеризує продукцію, яка являється новоствореною, удосконаленою, конкурентоспроможною, технологічною.

Особливості функціонування інноваційних суб'єктів господарювання безпосередньо визначаються особливостями НТП в даний момент. Роль інноваційного суб'єкта у науково-технологічному прогресі полягає у взаємодії з різними видами економічної діяльності, які залежать від багатьох умов; має значення «вік» галузі, ресурсомісткість виробництва, обсяг стартового капіталу, динаміка розвитку галузі, тривалість життєвого циклу продукції і т. п. Встановлено, що саме на час «започаткування» галузі припадає максимальна кількість інноваційних виробів, а на час її «зрілості» - збільшується кількість інновацій у технології.

Для України з її застарілою економікою індустріального типу першочергове значення має повноцінна і розвинута інноваційна структура, представлена у всіх регіонах країни. Тобто, інноваційні пропозиції - незалежно від місця їх походження - необхідно доводити до кожного суб'єкта господарювання. Організаційно-економічні зусилля і починання всіх учасників інноваційного процесу повинні бути добре скоординовані. Мають бути створені інноваційні-інвестиційні і венчурні фонди, маркетингові компанії, структури розповсюдження інформації. Повинні розвинутися фінансові зв'язки з банками та іншими фінансово - кредитними установами, налагодитися співпраця інноваційних малих, середніх та великих підприємств з науково-дослідними, науково-технічними, проектно-конструкторськими організаціями.

На сьогодні політику НТП щодо реалізації інноваційної діяльності визначає Міністерство освіти і науки України, а економічну - Міністерство економіки України. Інноваційна справа, як відомо, є триєдиною: це сектор економіки, який передає новітні наукові досягнення споживачу через нові (інноваційні) характеристики та властивості продукту (послуги). Водночас, організація виробництва нової продукції - це один напрям інноваційної діяльності. І зовсім інший - забезпечення випереджаючої конкурентоспроможності цієї продукції на ринках за рахунок інтелектуальних досягнень.

В. Рижов стверджує, що нині в Україні промисловість, на жаль, є пасивним чинником в інноваційній діяльності. Двигуном вважається наука, а їй не властиво створювати інноваційну інфраструктуру, організовувати роботу з інноваційного «запозичення», доводити до кожного підприємства інноваційні пропозиції та займатись виробництвом нової продукції з усіма організаційними, регіональними, галузевими, фінансовими та маркетинговими особливостями. У цьому нас переконує і недавня практика Держіннофонду, коли під наукові проекти надавалося фінансування без прогнозування їх прибутковості, що, звичайно, призвело до банального марнотратства державних коштів [6, с. 213-221].

Тому життя вимагає розділити урядове опікування інноваційним розвитком економіки на два незалежні, але взаємопов'язані і співпрацюючі напрямки: на запровадження інноваційної діяльності у всіх її' аспектах і на організацію науково - технічного забезпечення розвитку економіки. Підпорядкування інноваційної справи лише інтересам науки і техніки настільки ж шкідливе, як і підпорядкування науки і техніки винятково бізнесовим інноваційним інтересам.

Інноваційний суб'єкт господарювання є складовою частиною національної економіки. Інноваційний напрямок є стратегічним шляхом розвитку, який в той же час не гарантує завжди найкращих результатів. Впровадження інноваційних проектів потребує жорсткого відбору та якісного опрацювання інновацій як окремого проекту, і належного інвестиційного менеджменту.

Для підтримки та ефективного подальшого розвитку інноваційного суб'єкта господарювання головним являється формування дієвого механізму державного впливу, який має забезпечувати сприятливі організаційні та фінансово-економічні умови його функціонування.

З вищезазначеного доцільно систематизувати шляхи вирішення проблем ресурсного забезпечення інноваційного суб'єкта господарювання через підтримку розвитку елементів інфраструктури.

її доцільно розглядати в таких аспектах: за видом ресурсу, особливий режим доступу до якого надає державна підтримка інноваційних підприємств: фінансово-кредитна підтримка; організаційна, інформаційна та консультаційна підтримка; допомога суб'єктам підприємницької діяльності у пошуку споживачів і адаптуванні на ринку збуту продукції за специфікою інноваційної активності суб'єктів державної підтримки в інноваційному підприємництві, які поділяються на чоти типи підприємств.

Інституційні заходи та механізми, спрямовані на ресурсну підтримку всіх видів інноваційних підприємств, мають досить помітні відмінності, що свідчить про те, що ці підприємства якісно відрізняються один від одного і відповідно до свого розвитку потребують забезпечення різними за якістю характеристиками ресурсів.

Систематизація шляхів підтримки дає можливість державним органам проводити цілеспрямовану політику щодо підтримки інноваційного суб'єкта господарювання, розробляти програми для підтримки його на регіональному рівні.

З проаналізованого матеріалу можна зробити висновок, що ефективною державною підтримкою інноваційної діяльності буде створення тільки комплексної і повноцінної інноваційної інфраструктури зі всіма відповідними елементами (бізнес-інкубатори, технопарки, інноваційні центри і т.д.), завдяки чому підприємництво не тільки усвідомить необхідність практичного впровадження інноваційного циклу на своїх виробництвах, але і реально відчує переваги такого напрямку господарювання, отримавши додаткові прибутки, конкурентні переваги і перспективи зростання і розширення свого бізнесу.

Аналіз динаміки основних статистичних показників розвитку структурної статистики по суб'єктах господарювання з розподілом за 'їх розмірами за останні роки в Україні показав наступні зміни: у 2016 р. порівняно з 2010 р. у кількості суб'єктів господарювання відмічено значний спад, на 15%. Найбільший спад за попереднім показником відмічено серед великих підприємств - на 35%. У 2016 р. показник кількість зайнятих працівників склав 8108,3 тис. осіб, що 25% менше ніж 2010 році.

Аналіз інноваційної діяльності вітчизняних підприємств свідчить про те, що 'їх інноваційна активність є вкрай низькою, зокрема, показник «інноваційна продукція в обсязі реалізованої продукції» у 2015 р. склав лише 1,4% порівняно з 2007 р., що відповідає спаду майже на 60%.

Інновації та інноваційна діяльність повинна, передусім, бути актуальним для вітчизняних підприємств промисловості та наукоємних ви - сокотехнологічних галузей, зокрема, таких як комп'ютерні та телекомунікаційні технології, хімія, фармацевтична промисловість, ракетобудування та авіабудування, приладобудування. У 2015 р. показник «продукція машинобудування в структурі промисловості» склав лише 6,5%, що на 40% менше, ніж у 2010 р., а показник «переробна промисловість в структурі доданої вартості» у 2015 р. - 14,2% порівняно з 2010 р., спад на 14,5%.

Аналіз статистичних даних виявив, що показники, які відносяться до кількості організаційних форм господарювання, мають тенденцію до зниження за період 2010-2015 рр., а саме кількість акціонерних товариства у 2015 р. зменшила відповідно до 2010 р на 27%, кількість корпорацій зменшилась майже на 23%.

Варто зазначити, що підвищення інноваційного потенціалу малого та середнього підприємництва є одним із головних напрямів політики державного регулювання малого і середнього бізнесу в Європейському Союзі. Поширеною є пряма підтримка розробки інноваційних продуктів та процесів через надання підприємствам грантів та пільгових кредитів, а також консультативної та інформаційної підтримки через мережу інкубаторних технологій.

Таблиця 1. Показники структурної статистики по суб'єктах господарювання з розподілом за їх розмірами

Таблиця 2. Залежність інноваційного розвитку економіки України від зміни організаційних форм господарювання

За розрахунками Держкомстату, у 2014 р. кількість інноваційного активних промислових підприємств становила 1609 одиниць або усього 16,1% від 'їхньої загальної кількості [3], що у рази менше, ніж показники інноваційно розвинутих країн. Для порівняння, інноваційна складова в країнах Евросоюзу (частка інноваційно-активних підприємств) досягає 60%, Південній Кореї і Японії - 65-67%, США - 78%. У середньому, в країнах ЄС - кожне третє інноваційне підприємство співпрацює з іншими підприємствами, університетами чи державними дослідними інститутами інших країн (в Данії - 56,8%, на Кіпрі - 51,4%, Бельгії - 48,8%, Естонії - 48,6%). Для 18,2% вітчизняних інноваційних підприємств основними партнерами по інноваційній діяльності були вітчизняні підприємства та організації, для 5,9% - європейські фірми, 4,0% - підприємства та організації Росії, 2,1% - з інших країн СНД, 2,7% - США, Індії і Китаю, 4,8% - інших країн [7].

Для більш глибокого аналізу та подальшої побудови прогнозу розвитку інноваційних підприємств пропонується досліджувати зв'язки між показниками стану інноваційного підприємництва та факторів (див. табл. 3), що впливали на нього:

Як видно з дослідження, на інноваційну активність підприємства впливає цілий комплекс загальноекономічних і індивідуальних проблем економіки і підприємництва. До них можна віднести:

Макроекономічний стан в економіці, в тому числі наявність економічного зростання господарюючих суб'єктів.

Стан підприємництва, який показує тенденцію зростання підприємств і бажання підприємців займатися цією діяльністю.

Ціна кредитних ресурсів, яка дає характеристику 'їх доступності і впливає на обсяги підприємництва.

Стан науково-технічної діяльності в країні, яка генерує науково-технічні продукти, що потенційно можуть бути інноваційним об'єктом для підприємства.

Також варто зазначити, що невирішеними проблемами в інноваційній сфері залишаються низька сприйнятливість підприємницького сектору до інновацій, нестача або недостатня фаховість менеджерів у сфері управління інноваціями, формування інноваційної інфраструктури тощо. Досвід розвинених країн підтверджує доцільність створення різноманітних структур підтримки інноваційного підприємництва, зокрема, інноваційних центрів, центрів трансферу технологій, індустріальних парків тощо. Державна політика розвинених країн спрямована на створення сприятливого середовища для науково-технологічного розвитку недержавного підприємництва.

Таблиця 3. Дослідження зв'язків показників стану інноваційного розвитку підприємств та факторів впливу на нього

Як було зазначено вище, в Україні інноваційна діяльність здебільшого асоціюється з великими підприємствами промисловості та наукоємних високотехнологічних галузей.

Проте, інноваційна діяльність передбачає не лише практичне використання науково-технічних розробок і винаходів, але і зміни в продуктах, процесах, маркетингу, організації та управлінні виробництвом [9]. Тому важливим завданням на сучасному етапі є стимулювання інноваційної активності малих та середніх підприємств інших галузей. Це стосується, насамперед, таких галузей як туризм, медицина, ІТ, сільське господарство, які, по-перше, є пріоритетними для української економіки, по-друге, питома частка малих підприємств у цих галузей є досить значною.

Також, дієвими способами підвищення інноваційної активності підприємства на сучасному етапі є активізація діяльності безпосередньо самих підприємств, а саме: об'єднання зусиль усіх працівників та надання їм автономії у своїй діяльності, вивчення потреб клієнтів, дослідження та обґрунтування інноваційних ідей, органічне впровадження інновацій у стратегію розвитку підприємства. Для активізації інноваційної діяльності підприємств в Україні необхідними кроками є: реалізація спеціальних програм інноваційного розвитку, формування інноваційної інфраструктури, налагодження тісної співпраці між науковими закладами та підприємствами на основі комерціалізації, розроблення та впровадження дієвого алгоритму фінансового забезпечення інноваційної діяльності.

Головними факторами успішної інноваційної діяльності суб'єктів господарювання є типовий набір з фінансових, трудових, природних, науково-технічних, управлінських ресурсів при умові 'їх ефективного використання. Ця «ефективність» і стає завданням підприємця, як головного організатора і координатора використання його ресурсів: власних, залучених і позичених. Чим більш ефективною стає комбінація використання ресурсів на даному інноваційному підприємстві, тим більш конкурентним і успішним є бізнес. Але з різних причин реальна ситуація для інноваційних підприємств частіше є незадовільною. Заважають нестабільні фінансові умови, низька кваліфікація кадрів, помилки в організації менеджменту, недоступність окремих матеріальних ресурсів, поведінка представників влади, монополізація ринків, недоступність нових технологій і інноваційних розробок. Цей перелік і є тими напрямами підтримки інноваційного підприємництва, яких воно потребує від державшії].

Потрібні заходи для входження інноваційного підприємництва у виробничі сфери. Стимулювання цього напряму має йти через умови доступності капіталів, результатів наукових розробок, оренди виробничих площ і устаткування, підготовлених кадрів, менеджерів, систем мотивації, організації збуту продукції. Але в першу чергу мають бути стабільні фінансові-економічні умови: інфляція до 5 відсотків, девальвація - до 3 відсотків, кредитні ставки до 7-9 відсотків. Потрібно 4-6 років такого фінансового середовища для позитивної оцінки сприятливості фінансових умов інноваційними підприємствами, не говорячи вже про постійно низький податковий прес і юридичну захищеність власності від рекету і корупції. Сприятливе середовище для підприємництва формується на центральному і місцевому рівні влади. Це має бути єдина система сприяння працюючим та новоствореним підприємствам і запобігання різних форм тиску на них.

Список використаних джерел

інноваційний господарювання організаційний

1. Бабець І.Г. Обґрунтування напрямів розвитку інноваційного підприємництва з урахуванням світового досвіду/ І.Г. Бабець, Ю.В. Полякова, О.А. Мокій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://niss. lviv.ua/analytics/65.htm. 2.

2. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 р. - №40-ІУ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/40-15.

3. Статистичний щорічник України за 2014 рік. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www / ukrstat. gov.ua

4. Камінчан Г.В. Інноваційна активність малого та середнього бізнесу в Україні/ Г.В. Камінчан [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.google. com.ua/url? url=http://oaji.net/articles/ 201 5/797 1426331821.pdf&rct=j&q=&esrc=s&sa=U&ved=0ah UKEwjVnerb447NAhWJ3SwKHSxgDw4 QFggVMAA& usg=AFQjCNFasmY4vqmpC9840dgyVYeWumXCMA

5. Клюка Ю.Б. Бізнесове середовище як форма сприяння інноваційному розвитку / Ю.Б. Клюка Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми. - С. 213-221.

6. Статистичний збірник/ Діяльність суб'єктів великого, середнього, малого та мікропідприємництва. Державний комітет статистики України - ДП «Інформаційно-аналітичне агентство». - Київ. - ТОВ «Август трейд». 2013-2014, [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

7. Россоха В. Інноваційні процеси економічного розвитку в контексті інституційного забезпечення/ В. Россоха // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №6. - С. 119-120.

8. Яненкова І. Г. Організаційно-управлінські ресурси інноваційного розвитку економіки: методологія та практика: монографія/ І. Г. Яненкова. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2012. - С. 380.

9. Чернікова В. І. Особливості інновацій у туризмі [Електронний ресурс] / В. І. Чернікова // Вісник ДІТБ. - 2012. - №16. - С. 89-94. - Режим доступу: http://tourlib.net/statti_ukr/chernikova.htm

10. Попрозман Н.В. До питання дослідження соціально-економічних систем в сучасних умовах / Н.В. Попрозман, О.А. Дудзяк // Формування ринкових відносин в Україні. НДЕІ Мін. економ. України - 2017 - Випуск №6. - С. 9-13.

Размещено на Allbest.ru