Вектори впливу вищої освіти на процеси становлення інформаційної економіки

Сформульовано напрями трансформації системи вищої освіти України в умовах становлення інформаційної економіки: адміністративно-управлінський, освітній, науково-дослідний, фінансовий. Обґрунтовано дуоспрямова- ність векторів впливу секторів вищої освіти та підприємництва в умовах формування інформаційної економіки: у сферах підготовки кадрів, науково-дослідної та інноваційної діяльності; доведено взаємовигідність їх партнерства в умовах формування інформаційної економіки. Визначено пріоритетні напрями формування механізму взаємодії бізнесу і вищої освіти з урахуванням взаємозацікавленості та пошуку спільних економічних інтересів підприємницьких структур та вищих навчальних закладів в умовах формування інформаційної економіки.

Ключові слова: інформаційна економіка; сектор вищої освіти; вищий навчальний заклад; підприємницький сектор; диверсифікація; комерціалізація; інформаційно-комунікаційні технології.

Основу розвитку економіки інформаційного типу закладає науково-дослідна діяльність у країні, інтенсивність та результативність якої перебуває в суттєвій залежності від показників фінансування. У більшості країн Європейського Союзу основна частка витрат на виконання наукових досліджень і розробок припадає на підприємницький сектор, що також характерно і для України (за наявності позитивної тенденції до зростання). Поряд із цим для країн ЄС типовим є активне залучення сектору вищої освіти до забезпечення науково-дослідної діяльності, що в тому числі проявляється в параметрах обсягів витрат на їх проведення (у середньому - друге місце після підприємницького сектору); тоді як в Україні частка витрат суб'єктів цього сектору є значно нижчою, більше того - спостерігається негативна тенденція до її скорочення (для порівняння: в Україні друге місце за параметрами витрат на виконання наукових досліджень і розробок посідає державний сектор). Головними причинами зазначеного є недосконалість, недостатня розвиненість, низька гнучкість і недостатня адекватність фінансових механізмів вітчизняних вищих навчальних закладів сучасним економічним реаліям.

Нині не можемо говорити про достатню розвиненість контактів вітчизняного сектору вищої освіти з підприємницьким сектором та про повноту реалізації потенціалу вітчизняних вищих навчальних закладів. Проведений економіко-статистичний аналіз дозволив виявити проблемні аспекти, головними серед яких в аналізованому контексті є:

- віддистанційованість вищої освіти й академічної науки від реальної економіки - як за освітнім (за кваліфікаційною, професійною структурою й обсягами підготовки кадрів - неузгодженість із ринком праці), так і за науково-дослідним (тематика і ступінь практичної цінності виконуваних наукових робіт - незатребуваність бізнесом і низька конкурентоспроможність результатів) вектором;

- низький, порівняно із середньоєвропейськими параметрами, рівень інноваційної активності вітчизняного бізнесу, а відповідно, і його зацікавленості в проведенні та фінансуванні науково-дослідних робіт;

- недостатність фінансування суб'єктів сектору вищої освіти, що тягне за собою проблеми неможливості оперативної та своєчасної модернізації матеріально-технічної бази навчального і дослідницького процесів [5]; недостатня апробованість інструментів фандрейзингу; низька диверсифікованість джерел фінансування діяльності суб'єктів вищої освіти; відсутність практики застосування ендаумент-фондів університетів;

- нерозвиненість механізмів комерціалізації вищими навчальними закладами результатів наукових досліджень; переважання трансферу знань та інформації на безоплатній основі;

- проблеми, недоліки фінансового менеджменту в освітній сфері [10] тощо.

Розробки й імплементації потребує комплекс системних заходів, спрямованих на

усунення наведених вище лімітуючих проблем, оскільки в сучасних умовах становлення інформаційної економіки, питання розвитку й поглиблення співробітництва у межах ланцюга «вища освіта - наука - інновації - бізнес» набувають особливої актуальності, бо лежать в основі конкурентоспроможності як окремих економічних суб'єктів, так і національної економіки загалом [1; 2; 6; 9]. Наукові дослідження та практика функціонування провідних світових університетів обґрунтовує доцільність розвитку вищими навчальними закладами комерціалізаційних процесів. Комерціалізація результатів наукових досліджень, проведених у секторі вищої освіти, позитивно впливає на параметри результативності діяльності вищих навчальних закладів, рівень їхньої конкурентоспроможності та ступінь визнання з боку держави, бізнесу й іноземних партнерів, а також одночасно забезпечує наповнення університетських бюджетів (що особливо важливо, зважаючи на переважання проблем фінансового характеру для більшості університетів країни). Водночас комерціалізація результатів наукових досліджень у підприємницькому секторі сприяє модернізації виробничих процесів, збільшенню темпів впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, визначаючи в підсумку рівень інноваційної активності та конкурентоспроможності підприємств. Налагодження ефективного співробітництва між секторами підприємництва та вищої освіти приносить ре- путаційні, конкурентні ефекти та фінансові вигоди (насамперед, приток фінансових ресурсів до бюджетів вищих навчальних закладів; скорочення витрат підприємств у результаті впровадження техніко-технологічних інновацій, збільшення їхнього прибутку як наслідок успішного впровадження продуктових інновацій та ін.).

Доцільно виокремити два головні вектори впливу вищої освіти на суб'єктів у контексті ставлення інформаційної економіки:

1) освітній вектор - підготовка для інноваційно активних підприємств кадрів, спроможних навчатись протягом життя та демонструвати високу продуктивність праці в умовах формування економіки інформаційного типу. Співробітництво за цим вектором включає:

- з боку вищих навчальних закладів - організацію навчального процесу відповідно до запитів роботодавців; гарантування високого якісного рівня освітніх послуг; належне матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу, регулярне оновлення інформаційно-комунікаційних технологій, використання ліцензованого профільного програмного забезпечення, інформатизація навчання; впровадження інновацій та нових форм навчання, що ґрунтуються на сучасних інформаційних техніко-технологічних потужностях (дистанційна освіта); формування у студентів додаткових компетенцій, залучення до дослідної діяльності тощо;

- з боку підприємств - формування замовлень на підготовку кадрів у розрізі професійної та кваліфікаційної структури; конкретизацію та регулярне оновлення переліку вимог до знань і професійних компетенцій студентів; створення умов для організації повноцінного практичного навчання студентів (практики, стажування, майстер-класи досвідчених фахівців, участь у студентських круглих столах, конференціях та інших заходах і т. ін.);

2) науково-дослідний (R&D) вектор - спільна ініціація або надання консультаційно- експертної підтримки в реалізації науково-технічних, інноваційних проектів на різних етапах життєвого циклу, що конкретизовано за сферами відповідальності секторів передбачає:

- з боку сектору вищої освіти - проведення досліджень, продукування нових знань, винахідницьку діяльність, патентування; забезпечення належного фінансування, матеріального й технічного супроводу дослідницьких процесів, науковців і лабораторій; ініціацію інноваційних проектів, популяризацію науково-технічних послуг вищих навчальних закладів для представників підприємницького сектору; відповідальність та головна частка активності на етапах концепції та розробки (досліджень) у рамках інноваційних проектів; гарантування високої якості науково-технічної продукції; трансфер і комерціалізацію знань та інформації в реальному секторі економіки;

- з боку підприємницького сектору - формування замовлень на проведення наукових досліджень (господарські договори) як прикладного (орієнтованих на вирішення конкретних практичних завдань і проблем; зазвичай середньострокової тривалості; на поточному етапі переважають у структурі університетських досліджень в Україні), так і фундаментального (орієнтованих на генерацію нових знань; зазвичай довгострокової тривалості; на поточному етапі вітчизняні підприємства демонструють низький рівень зацікавленості у фінансуванні фундаментальних наукових робіт і проектів) характеру; впровадження результатів наукових досліджень в реальну практику господарювання; активну позицію і безпосередню участь на етапах реалізації, стабілізації та завершення інноваційних проектів, базованих на науково-технічних роботах.

Таким чином, можемо зауважити, що становлення інформаційної економіки підвищує рівень зацікавленості підприємницького сектору в інноваційному, науково-технічному розвитку, що проявляється у нарощуванні масштабів використання інформаційних ресурсів, впровадження інновацій та сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, а також

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

супроводжується поглибленням взаємодії із сектором вищої освіти, суб'єкти якого консолідують потужний інтелектуальний потенціал. Систематизація зазначеного у статті дозволяє констатувати переважання фінансових проблем сектору вищої освіти, що чинять безпосередній та опосередкований вплив на результативність функціонування вітчизняних вищих навчальних закладів. Розвиток співробітництва з підприємницьким сектором спроможний забезпечити часткове вирішення цих проблем, що ставить перед університетами нові виклики та вимагає модернізації моделі системи вищої освіти в країні загалом.

Трансформаційні зміни мають реалізовуватись на загальнодержавному рівні (міністерством освіти і науки, академією наук) і макрорівні (вищими навчальними закладами) і щодо різних аспектів функціонування системи в цілому, а саме:

а) адміністративного:

- удосконалення системи освітнього менеджменту на національному, регіональному, локальному та мікрорівнях;

- орієнтація розвитку на глобалізацію та інтернаціоналізацію вищої освіти;

- стимулювання інноваційного розвитку;

- удосконалення підходів до стратегічного планування і прогнозування;

- гарантування транспарентності процесів;

б) освітнього:

- удосконалення, забезпечення гнучкості навчального процесу в університетах;

- залучення широкого кола стейкхолдерів до процесів розробки й оновлення навчальних курсів і програм;

в) науково-дослідного:

- забезпечення конкурентоспроможності результатів досліджень, підвищення їхньої практичної і наукової цінності;

- організація трансферу знань, інформації та технологій;

- патентування винаходів і розробок;

г) фінансового:

- диверсифікація джерел фінансування;

- фандрейзинг;

- активізація процесів комерціалізації;

- розширення грантової діяльності;

- оптимізація структури витрат вищих навчальних закладів тощо.

Висновки. У статті сформульовано напрями трансформації системи вищої освіти України в умовах становлення інформаційної економіки: адміністративно-управлінський, освітній, науково-дослідний, фінансовий. Обґрунтовано дуоспрямованість векторів впливу секторів вищої освіти та підприємництва в умовах формування інформаційної економіки: у сферах підготовки кадрів, науково-дослідної та інноваційної діяльності; доведено взаємо- вигідність їх партнерства в умовах формування інформаційної економіки. Визначено пріоритетні напрями формування механізму взаємодії бізнесу і вищої освіти з урахуванням взаємозацікавленості та пошуку спільних економічних інтересів підприємницьких структур та вищих навчальних закладів в умовах формування інформаційної економіки.

Список використаних джерел

1. Carayannis E. Quadruple Innovation Helix and Smart Specialization: Knowledge Production and National Competitiveness / E. Carayannis, E. Grigoroudis // Foresight and STI Governance. - 2016. - Vol. 10, no. 1. - Рр. 31-42.

2. Madanmohan, Rao. The nature of the information society: a developing world perspective [Електронний ресурс] / Madanmohan Rao. - Режим доступу : http://www.itu.int/visions.

3. European Commission - Official website [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/statistics/search_databasе.

4. Актуальні проблеми формування та розвитку інформаційної економіки в Україні : колективна монографія. - Чернігів : ЧНТУ, 2017. - 292 с.

5. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

6. Каленюк І. С. Напрями трансформації механізмів фінансування освіти в сучасному світі /

7. І. С. Каленюк // Демографія та соціальна економіка. - 2017. - № 1 (29). - C. 24-36.

8. Малик І. П. Тенденції розвитку інформаційної економіки в Україні / І. П. Малик // Вісник Східноєвропейського університету економіки і менеджменту. - 2013. - Вип. 1 (14). - С. 25-34.

9. Маслов А. О. Структура інформаційної економіки та її місце в сучасній господарській системі / А. О. Маслов // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 18. Економіка і право : зб. наук. пр. - 2012. - Вип. 20. - С. 3-13.

10. Наукова та інноваційна діяльність в Україні : статистичний збірник. - К. : Державна служба статистики України, 2017. - 141 с.

11. Шкарлет С. М. Потенційно-факторне обґрунтування цільових функціоналів управління процесами формування інформаційної економіки / С. М. Шкарлет, Н. І. Холявко // Проблеми економіки. - 2014. - № 4.- С. 206-2011.

12. Шкарлет С. М. Територіальна реформа в системі стратегічного управління енергоеко- номічною та інформаційною сферами держави / С. М. Шкарлет, Н. І. Холявко, М. В. Дубина // Економічний часопис-ХХІ. - 2015. - № 5-6. - С. 103-107.

13. References

14. Carayannis, E. Grigoroudis, E. (2016). Quadruple Innovation Helix and Smart Specialization: Knowledge Production and National Competitiveness. Foresight and STI Governance, 10, 1, 31-42.

15. Madanmohan, Rao. The nature of the information society: a developing world perspective. Retrieved from http://www.itu.int/visions.