Деофшоризація економіки: особливості реалізації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сьогодні важливого значення набуває проблема популяризації офшорних схем серед українських підприємців, адже зростаючі масштаби виведення капіталу з-під вітчизняної юрисдикції не лише зменшують обсяги надходжень до Державного бюджету, але й є реальною загрозою національній економічній безпеці. За різними даними за останні 15 років з України було виведено близько 170 млрд дол. США. Сьогодні у тіньовому секторі економіки України обертаються кошти, що становлять 3540 % обсягу офіційного ВВП. Тому пошук сучасних ефективних інструментів антиофшорного регулювання, забезпечення повернення коштів резидентів під вітчизняну юрисдикцію є важливими та актуальними завданнями сучасності.

Офшорами традиційно вважаються країни, а також окремі округи в деяких країнах, які мають пільговий режим оподаткування, а в ряді випадків у них і взагалі відсутнє оподаткування. Деякі офшорні зони представляють режим повної або часткової конфіденційності інформації щодо господарських операцій, грошових потоків, майна іноземних компаній, а іноді навіть забезпечують анонімність власників компаній [2].

Лідером за кількістю офшорних компаній, що мають українських власників, є Кіпр - на острові розташовано 136 підприємств, які теоретично могли б сплачувати податки в український бюджет. На другому та третьому місцях - Британські Віргінські та Сейшельські острови. Їм українські олігархи довірили 50 та 20 компаній відповідно. У наступних офшорах кількість компаній є значно меншою: Люксембург - 5, Швейцарія - 4, Джерсі - 3, Мальта - 3, Сент-Кіттс і Невіс - 3, Гонконг - 2, Кайманові острови - 2, Сінгапур - 2, Американські Віргінські острови - 1, Бермудські острови - 1, Болгарія - 1, Гібралтар - 1, Маршаллові Острови - ОАЕ - 1, Острів Мен - 1. А ще у деклараціях вказані 28 компаній, що зареєстровані в Росії [10].

Відповідним чином розподіляються і обсяги коштів, інвестованих з території України за кордон. Так, переважна частина прямих інвестицій приходиться на Кіпр: у 2014 р. - 5925,1 млн дол. США, у 2015 р. - 5926,1 млн дол. США, а в 2016 р. - 5923,7 млн дол. США, що у загальній сумі інвестованого вітчизняного капіталу склало 88,4 %, 91,9 % і 93,8 % відповідно (табл. 1).

Певна частина виведених таким чином з національної економіки коштів повертається у вигляді прямих інвестицій через афілійовані компанії вітчизняних підприємців в офшорних зонах. Так, у структурі прямих іноземних інвестицій в Україну значну частку займає Кіпр: у 2014 р. - 33 %, у 2015 р. - 31,4 %, у 2016 р. - 28,3 % (табл. 2). Із Нідерландів до України в 2016 р. надійшло 6184,7 млн дол. США, що склало 17,1 % у загальному обсязі інвестицій із-за кордону.

офшоризація оподаткування прибуток економічний

Табл. 1

Табл. 2

Основною причиною офшоризації національної економіки є бажання суб'єктів господарювання оптимізувати податки та отримати за рахунок цього додатковий прибуток. За даними Світового Банку система оподаткування України є дещо обтяжливою, при чому мова йде не лише про податкові ставки, але й про процедуру оформлення та подання податкової інформації. Так, для заповнення всіх необхідних документів і сплати податків необхідно витратити 356 годин, у той час як в більшості європейських країн це займає набагато менше часу: у Польщі - 271, Чеській Республіці - 234, Німеччині - 218, у Швеції - 122 [5].

У 2016 р. за критерієм зручності сплати податків Україна зайняла 84 місце. Загальна ставка оподаткування з урахуванням усіх видів фіскальних платежів складає 51,9 %. Хоча у світі останнім часом спостерігається тенденція до зниження податкового навантаження на бізнес, так у лідерів рейтингу загальна податкова ставка не перевищує 20 %: у ОАЕ вона складає 11,3 %, а в Катарі - 15,9 % [8].

Тим не менш, у сучасних умовах господарювання більш значимими детермінантами виведення капіталу за кордон резидентами України стає бажання захистити свої активи від впливу внутрішніх і зовнішніх ризиків, загроз ефективному веденню підприємницької діяльності.

Підвищення вагомості цих причин сьогодні обумовлено впливом дестабілізації соціально-економічної ситуації, зниженням інвестиційної привабливості економіки України, зростанням впливу політико-правових ризиків. Так, останніми роками спостерігається суттєве зменшення фізичного обсягу валового внутрішнього продукту України: у 2014 р. - на 6,6 %, у 2015 р. - на 9,9 % (рис. 1).

Рис. 1

Рис. 2

Номінальний ВВП при цьому характеризувався території України в 2014-2015 рр., обумовлено, в позитивною динамкою. Таке «фіктивне» зростання першу чергу, значним зростанням темпів інфляції суми валової доданої вартості, створеної на (рис. 2).

У 2014 р. індекс споживчих цін в Україні склав 124,9 %, а в 2015 р. - 143,3 %. Знецінення національної валюти є індикатором суттєвого ослаблення національної економіки та загрозою подальшої регресії у розвитку вітчизняних суб'єктів підприємницької діяльності [3].

Внутрішня політична та соціально-економічна дестабілізація в країні відповідним чином позначилася на ефективності господарювання українських підприємств. Так, у 2013 р. рентабельність операційної діяльності склала 3,9 %, що на 1,1 % менше, ніж у 2013 р., а в 2014 р. діяльність господарюючих суб'єктів характеризувалася збитковістю на рівні -4,1 % (рис. 3). У 2015-2016 рр. ситуація дещо покращилася, рентабельність операційної діяльності вітчизняних підприємств складала 1 % і 7,7 % відповідно. Економічна ситуація в країні була дещо стабілізована, не дивлячись на продовження гібридної війни на Сході країни та політико-правової кризи. Факторами зростання, за даними Мінекономрозвитку, стали структурні реформи, що реалізовувалися українським урядом, пожвавлення, в першу чергу, у галузях будівництва, транспорту та в сільському господарстві, бюджетне фінансування і зростання обсягів транзиту природного газу.

У 2013-2014 рр. зростав також валовий зовнішній борг України: на 6,65 % і на 5,54 % відповідно (рис. 4). При цьому у 2014 р. сума зовнішнього боргу перевищила валовий внутрішній продукт того ж періоду на 7,79 %.

Варто звернути увагу на те, що в 2015 та 2016 рр. відзначається скорочення суми державного боргу України: на 11,1 % і на 6 %, однак відносно ВВП зовнішній борг склав 139,39 % у 2015 р. («історичний рекорд»), що є наслідком зниження суми доданої вартості, створеної в Україні, а також подальшою девальвацією гривні. При цьому результати досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців свідчать, що економічно безпечним є розмір державного боргу для України на рівні 35 % від ВВП [7].

Офіційні резервні активи характеризувалася негативно динамікою, починаючи з 2011 р., однак найбільше їх сума скоротилася у 2014 р. на 63,1 % (рис. 5), що є свідченням критичного зниження рівня фінансової безпеки країни. Причинами такої негативної динаміки є підтримка розрахунків НАК «Нафтогаз України», погашення державного боргу в іноземній валюті, а також проведення інтервенцій на міжбанківському валютному ринку [1].

Рис. 3

Рис. 4

У 2015 р. сума офіційних резервів зросла на 76,55 %, що, в першу чергу, обумовлено збільшенням портфелю цінних паперів України на 73,7 млрд. гривень до 404,5 млрд. гривень у результаті купівлі Національним банком облігацій внутрішньої державної позики в національній валюті на вторинному ринку [9]. Варто звернути увагу й на наявність оберненого зв'язку між рівнем офшоризації національної економіки та соціально-економічним становищем країни.

Рис. 5

Нарощування обсягів відтоку капіталу здійснює суттєвий негативний вплив на міцність національної валюти, рівень фінансової безпеки та загальної економічної стабільності держави.

Саме тому сьогодні процес деофшоризації набирає обертів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Останньою тенденцією в ЄС стала імплементація директиви Європарламенту, націленої на боротьбу з відмиванням доходів і ухиленням від сплати податків, зокрема за рахунок використання офшорних схем. Вводяться нові вимоги до юридичних компаній, банків та інших фінансових установ щодо ведення реєстру кінцевих бенефіціарів своїх клієнтів і надання цієї інформації службам фінансового моніторингу. Перше розкриття фінансової інформації анонсовано 2017 року такими країнами, як БВО, Кіпр, Литва, Латвія, Люксембург, Нідерланди, Сейшели. У 2018 році здійснять перший обмін інформацією Австрія, Гонконг, Монако, Росія, Сінгапур, Швейцарія та інші. Цікаво, що Панами й України в цьому списку наразі немає [4].

Діяльність міжнародних організацій щодо регулювання офшорного бізнесу націлена, в першу чергу, на розробку законодавчих норм і правил, що націлені на обмеження та регулювання офшорного бізнесу, а також на забезпечення моніторингу повноти їх виконання.

Табл. 3

На національному рівні використовують найрізноманітніші інструменти для забезпечення високого рівня фінансової прозорості і запобігання відтоку капіталу через податкові гавані.

Реалізуються при цьому як лояльні заходи попереджувального характеру, так і жорсткі (агресивні) методи, які передбачають штрафні санкції та інші види правових стягнень (табл. 3).

Таким чином, інструменти деофшоризації можна умовно поділити на три великі групи: інструменти обмежувального характеру; інструменти, що стимулюють респондентів до ведення підприємницької діяльності під вітчизняною юрисдикцією та інструменти, що сприяють отриманню вигод від використання офшорних схем.

До обмежувальних інструментів відносять: забезпечення обміну інформацією про рахунки вітчизняних платників податків в іноземних юрисдикціях з міжнародними фінансовими організаціями, укладання договорів з метою уникнення подвійного оподаткування, заходи валютного обмеження і т.д.

До стимулюючих інструментів відносять: оптимізацію національного податкового режиму, підвищення сприятливості інвестиційного клімату в державі. До інструментів, що сприяють вилучення вигод: створення власних офшорних зон, використання офшорів з метою зовнішньоекономічної експансії.

В Україні на сьогодні існує декілька законопроектів, що регламентують здійснення антиофшорної діяльності:

- проект закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України відносно запобігання розмивання бази оподаткування та перенесення прибутку в офшорні зони» №4636 від 11.05.2016;

- проекти законів «Про заходи із деофшоризації» № 4678 від 17.05.2016 та № 4678-1 від 02.06.2016;

- проект закону «Про податковий суверенітет України та офшорні компанії» № 4380 від 12.04.2016.

При цьому надважливим є прийняття Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України відносно запобігання розмивання бази оподаткування та перенесення прибутку в офшорні зони», в якому передбачено введення поняття «контрольована іноземна компанія» (КІК). Оподаткування КІК є одним із найбільш ефективних інструментів боротьби з нелегальним виведенням капіталу з країни, що має позитивно впливати не лише на обсяги бюджетних надходжень, але й сприяти нівелюванню економічного сенсу використання офшорних компаній взагалі.

Проект закону визначає поняття:

- «КІК» - юридична особа-нерезидент або іноземна структура без створення юридичної особи, зареєстрована в іноземній країні, що надає пільговий режим оподаткування, контролюючою особою якої є резидент України;

- «контролююча особа» - резиденти України (юридичні або фізичні особи), які безпосередньо та/або опосередковано володіють корпоративними правами КІК у розмірі 50 % і більше або доля такої участі перевищує 10 %, якщо доля участі всіх резидентів України в даній КІК складає 50 % і більше [13].

Отже, у загальному розумінні механізм деофшоризації національної економіки являє собою сукупність взаємодіючих інструментів і підсистем, що забезпечують оптимізацію державної системи оподаткування і повернення під вітчизняну юрисдикцію капіталів за рахунок налагодження ефективної комунікації між суб'єктами господарювання, національними та міжнародними інституційними органами, фіскальною службою та фінансово-кредитною системою країни. Виходячи з цього, структура механізму деофшоризації повинна охоплювати правову, мотиваційну, інституційну підсистеми, а також підсистему інформаційного забезпечення. Правова підсистема забезпечує створення ефективної нормативно-правової бази щодо здійснення офшорної діяльності, а також щодо особливостей системи оподаткування в країні. Цей елемент механізму деофшоризації покликаний створювати нормативні рамки взаємодії вітчизняних резидентів зі світовими фінансовими центрами і «податковими гаванями», між господарюючими суб'єктами та податковими органами, з представниками фінансово-кредитної системи держави.

Мотиваційна підсистема на сьогоднішній день є одним з найважливіших елементів системи антиофшорного регулювання в Україні. В умовах посилення соціально-економічної кризи в державі, високих темпів інфляції, зниження обсягів ВВП, погіршення основних макроекономічних показників рівня розвитку національної економіки можна говорити про відсутність достатньої мотивації у резидентів до повернення виведених коштів під вітчизняну юрисдикцію і припинення офшорного бізнесу. Тому першочерговими завданнями оптимізації механізму деофшоризації української економіки є підвищення сприятливості інвестиційного клімату в країні, вирішення нагальних соціально-економічних проблем, стабілізація валюти, підвищення конкурентоспроможності національного господарства. Інституційна підсистема механізму деофшоризації охоплює сукупність взаємовідносин між організаціями (бюджетними, податковими, фінансово-кредитними) на національному рівні (макрорівень), мезо- і мегарівня.

Підсистема інформаційного забезпечення антиофшорної діяльності охоплює процеси передачі даних між різними державами, національними та міжнародними організаціями з метою забезпечення максимальної фінансової прозорості.

Отже, проблема офшоризації національної економіки є особливо гострою для України в умовах фінансово-економічної та політико-правової нестабільності, тому потребує підвищеної уваги розробка дієвих інструментів регулювання відносин резидентів з «податковими гаванями». Визначено високу обумовленість популяризації офшорів не лише внутрішніми мотивами суб'єктів підприємницької діяльності, їх бажанням використати податкові пільги для отримання надприбутків, але й рівнем фінансово-економічної стабільності та інвестиційної привабливості вітчизняної економіки. Проведено порівняльний аналіз методів антиофшорного регулювання у різних країнах світу, а також проаналізовано останні тенденції у формуванні «антиофшорного» законодавства в Україні. Запропоновано підхід до вдосконалення механізму деофшоризації на основі синтезу та ефективної взаємодії правової, мотиваційної, інституційної підсистем, а також підсистеми інформаційного забезпечення. Зосереджено увагу на необхідності гармонійного поєднання методів, регулюючих співпрацю вітчизняних підприємців з офшорами, а також методів, що стимулюють резидентів до здійснення прозорої господарської діяльності у межах вітчизняної юрисдикції, на першочерговості завдань по створенню сприятливого бізнес- середовища в країні.

Література

1. Волотовская О.С. Офшорные схемы как угроза экономической безопасности Российской Федерации.

2. Воробйова К.О. Системи підтримки прийняття управлінських рішень у валютному регулюванні / К.О. Воробйова // Європейський вектор економічного розвитку. - 2015. - № 1. - С. 44-51.

3. Григорьева Ю.П. Теоретические и методологические подходы к оценке последствий оффшорного бизнеса для развития современного международного движения капитала.

4. Іванченко М.О. Аналіз державного боргу України в сучасних умовах / М.О. Іванченко, К.М. Добролежа, А.Ю. Чубак // Глобальні та національні проблеми економіки. - 2016. - Вип. 10. С. 792-797.

5. Ляховець О.О. Підприємництво як складова інституціонального середовища модернізації.

6. Юліна О. Перспективи деофшоризації в Україні.

7. Юрченкова Н. Деофшоризация набирает обороты: первые итоги реформы / Н. Юрченкова // Корпоративный юрист. - 2016. - № 6. - С. 10-14.

Размещено на Allbest.ru