Питання здійснення модернізації сучасної економіки шляхом її реформування перебувають у центрі багатьох наукових досліджень, зокрема таких відомих українських і іноземних фахівців, як В.М. Геєць, А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, М.І. Звєряков, С.Ю. Глазьєв, Д.С. Львов, О.С. Панарін, В.Л. Іноземцев, Ю.В. Яко - вець, Дж. Стігліц та інші. У їхніх працях досліджуються різні аспекти проблем розробки науково обґрунтованої стратегії реформування економіки, визначення його мотиваційного механізму, пріоритетів, напрямів та темпів. Проте, на наш погляд, у цих дослідженнях недостатня увага приділяється проблемам впливу на сучасні економічні перетворення історичних, морально-етичних, соціально-культурних, духовних і психологічних особливостей країни. А успішність просування країни на шляху модернізації економіки суттєво залежить від того, наскільки повно враховані при обґрунтуванні здійснюваних реформ всі реальні чинники, які впливають на економічні перетворення, і наскільки ефективним і адекватним сучасним завданням є мотиваційний механізм цих перетворень.

Методологія дослідження

Дане дослідження здійснюється на основі конкретно-історичного методологічного підходу, притаманного сучасній інституціональній економічній теорії. Такий підхід передбачає дослідження економічних явищ і процесів у конкретних умовах їх місця і часу, у взаємозв'язку з різноманітними не лише економічними, а і політичними, правовими, соціальними, культурними, моральними і духовними чинниками, які впливають на них. У відповідності до цього підходу аналіз проведення реформ та їх наслідків для модернізації економіки України здійснюється під кутом зору дослідження впливу на економічні перетворення цих конкретних історичних чинників, які визначають провідні мотивації суб'єктів реформування вітчизняної економіки.

Теоретичну основу дослідження складають наукові праці українських і іноземних фахівців з проблем модернізації сучасної економіки та її взаємозв'язку зі здійсненням економічних перетворень.

Метою статті є дослідження впливу важливих чинників реформування економіки, передусім морально - психологічних, культурних та духовних, на її модернізацію в Україні у порівнянні із західним досвідом.

Результати дослідження

Реформи, спрямовані на модернізацію економіки у різних країнах, показали, що найбільшого успіху найчастіше досягали ті, які здійснювали економічні перетворення на основі їх наукового обґрунтування на засадах, адекватних конкретно - історичним реаліям та нагальним завданням розвитку власної економіки (Німеччина, Японія, Південна Корея тощо). А найбільшою помилкою у процесі реформування було нехтування врахуванням специфіки економічних, політичних, соціальних, культурних та інших умов розвитку країни. "Це означає, - стверджує український економіст М.І. Звєряков, - що апріорі сконструйованої моделі модернізації для тої або іншої країни не існує" [1, с.16].

В супереч з цим при проведенні економічних реформ у нашій країні мало місце некритичне копіювання чужого досвіду економічних перетворень на засадах ідеології ринкового фундаменталізму та радикального лібералізму. В основу цієї ідеології була закладена створена ще у XVIII столітті модель економічної людини, прагнення якої спрямовані передусім на особисте збагачення, на отримання негайної максимальної економічної віддачі від здійснених зусиль та вкладених ресурсів. Ці утилітарно-прагматичні мотивації, притаманні економічній людині, самі по собі не сприяють, а навпаки, суперечать здійсненню довгострокових проектів, процесам масштабного інвестування, необхідним для забезпечення успішної модернізації економіки. Її здійснення у процесі трансформації традиційного суспільства Заходу в індустріальне стало можливим тому, що проявам утилітарних мотивацій економічної людини у той час протистояли, успішно протидіючи, вищі духовні мотивації підприємницької діяльності, вкорінені у християнських цінностях, які зумовили перетворення результатів збагачення підприємців-протестантів на джерело їхньої інвестиційної активності.

Як дослідив видатний німецький економіст і соціолог М. Вебер, релігійні та морально-етичні цінності протестантства сприяли вихованню у підприємців таких чеснот, як аскетизм, економність, ощадливість, здатність до самообмеження, ставлення до господарської діяльності як до свого вищого морально - релігійного обов'язку. Саме ці духовні та морально - психологічні цінності перетворилися на одну з провідних рушійних сил інноваційно-інвестиційної активності підприємця епохи класичного модерну.

За умов домінування морально-психологічних вимог аскетизму та самообмеження націленість підприємця на отримання все більшого прибутку спонукала його не на споживацьку, а на високу інвестиційну активність. У відомій праці "Протестантська етика і дух капіталізму" М. Вебер зазначав: "Перешкоди на шляху до споживання нажитого багатства неминуче повинні були слугувати його продуктивному використанню в якості інвестованого капіталу [2, с. 199].

Таким чином, протестантська етика створила моральний капітал класичного підприємця, який втілився у вищих надутилітарних мотиваціях його господарської діяльності, що забезпечило у кінцевому рахунку капіталістичну модернізацію західної економіки шляхом її індустріалізації. "Основним духовним носієм індустріа - лізму, - стверджує український економіст А.С. Гальчинський, - стала протестантська етика з її основними акцентами на аскетичному раціоналізмі, дусі бережливості, наполегливій праці, відстроченні винагороди і нагромадженні" [3, с.339 - 340].

реформування вітчизняна економіка ринкове

Поряд з вкоріненою у християнські цінності протестантською етикою іншою рушійною силою західної індустріалізації економіки стала особлива мотивація підприєм - ця-новатора, охарактеризованого Й. Шумпетером як основний двигун економічного прогресу. "Надто важливим, - підкреслюють українські науковці П.С. Єщенко та А.Г. Арсеєнко, - є висновок Й. Шумпетера про те, що підприємницька діяльність в індустріальну епоху потребує особливого типу особистості і поведінки, яка відрізняється від простої, раціональної поведінки економічної людини" [4, с.311]. Ця надутилітарна мотивація підприємця - новатора породжена гуманістичними цінностями Просвітництва з його вірою у безмежну велич розуму та сил людини, спроможної приборкувати, підкоряти природні стихії, ставити їх на службу собі і таким чином перетворювати, вдосконалювати реальне буття. Такі інтенції Просвітництва зумовили могутні науково-технічні і технологічні перетворення у західній економіці, що забезпечило формування індустріального суспільства.

В умовах розгортання процесів секуляризації західного суспільства мотиваційний потенціал, закладений у протестантській етиці, поступово втратив своє значення провідної рушійної сили суттєвих перетворень економіки у процесі її подальшої модернізації. Проте духовні цінності, гуманістичні інтенції, започатковані епохою Просвітництва, тривалий час зберігали свою важливу мотивуючу роль здійснення модернізації у процесі руху Заходу до постіндустріального суспільства. Цей процес, який розпочався у другій половині ХХ сторіччя, був зумовлений необхідністю кардинального перетворення технічної цивілізації на засадах подолання економіко - центричних принципів суспільного розвитку. Як зазначив, характеризуючи цей процес, відомий російський філософ О.С. Панарін: "На порядок денний була поставлена грандіозна програма внутрішнього перетворення усієї технічної цивілізації, управління технічним середовищем з точки зору нових екологічних, духовних, культурних пріоритетів" [5, с.148 - 149]. Відповідно до цих змін відбувалося формування нових мотивацій, притаманних не економічній, а постекономічній людині. Носієм цих нових мотивацій постіндустріального суспільства стало передусім наукове, освітянське і культурне середовище індустріального суспільства.

Перехід до постіндустріального суспільства здійснюється на основі зростання значення і масштабів нематеріального виробництва, особливо сфери науки, знань та інформації, що веде до підвищення творчої активності людини. Збільшення у суспільстві кількості людей, зайнятих різноманітними видами духовної діяльності, пов'язане з формуванням мотивацій нової, по - стекономічної людини, принципово відмінних від мотивацій економічної людини, господарська поведінка якої визначається суто прагматичним, утилітарним спрямуванням. Аналізуючи процес втрати провідної ролі матеріального виробництва і забезпечення домінування знань та інформації, російський дослідник постіндустріального суспільства В.Л. Іноземцев стверджує: "Найбільш вагомим фактором даного процесу стає зміна самої природи людської діяльності, поширення надути - літарної мотивації, подолання праці і заміна її творчою активністю" [6, с.480]. Нова мотивація постекономічної людини полягає в ініціюванні її внутрішніх сил передусім не матеріальними, а духовними детермінантами. Особливості мотивації творчої діяльності як прояву натхнення і самовираження особистості являють собою внутрішнє спонукання активності людини через реалізацію її здібностей, інтелектуальних та духовних сил.

Ці процеси засвідчили застарілість, невідповідність реаліям постіндустріального суспільства ліберальної моделі економічної людини. На думку прибічників постін - дустріалізму, саме постекономічна людина була здатна здійснити перехід до постіндустріального суспільства. Видатні дослідники цих процесів Д. Белл, О. Тоффлер, Ф. Уебстер та інші звертали увагу на важливі ознаки пост - індустріального суспільства: спрямованість не на нарощування виробництва, а на розвиток людського потенціалу, прагнення замінити економізовані цінності соціологі - зованими, які розглядаються як більш значимі, ніж економічний прибуток і конкурентоспроможність.

Проте так звана консервативна революція, яка відбулася в останній чверті Хх сторіччя в економічній теорії Заходу і стала важливою складовою теоретичного обґрунтування глобальних економічних і геополітичних зрушень у світі наприкінці минулого сторіччя, ознаменувала своєрідний "реванш" пріоритетів і мотивацій економічної людини, всі сили, інтереси і бажання якої підпорядковані утилітарному спрямуванню її діяльності на вузькоегоїстичні цілі наживи, зиску, абсолютизації максимального прибутку.

Орієнтація на розгортання саме цих пріоритетів економічної людини по суті була закладена в основу ринкових перетворень вітчизняної економіки на засадах ліберально-монетаристських рецептів її реформування. Сподівання вітчизняних реформаторів на те, що здійснення ринкових перетворень стане підґрунтям успішної реалізації у нашій економіці модернізаційного проекту, не виправдалися. Попри те, що багато українських економістів пропонували інші шляхи проведення реформ (зокрема, на засадах моделі соціально орієнтованої ринкової економіки), попри те, що за ствердженням видатного американського науковця Дж. Стігліца "політика, створена на основі Вашингтонського консенсусу, та його базова ідеологія ринкового фундаменталізму перестали існувати" [7, с.350], країні по суті була нав'язана ззовні жорстка модель економічної лібералізації, яка втілювала у собі радикальні принципи саме ринкового фундаменталізму і лібертаризму. До цих принципів належать надання повної свободи механізму вільного ринкового саморегулювання, зведення нанівець регулюючої ролі держави в економічних перетвореннях, абсолютизація прагматично-утилітарних мотивацій економічної людини як рушійної сили економічних перетворень. Розгортання таких мотивацій на збагачення у будь-який спосіб за вітчизняних умов відсутності не лише обмежень протестантської етики, а й правових обмежень з боку державного регулювання, здатних спрямувати активність приватного бізнесу у русло цивілізованого підприємництва та узгодити його власні інтереси з інтересами суспільства, призвело не до просування країни до постіндустріального суспільства шляхом модернізації нашої економіки, а спричинило її де - модернізацію, тобто замість постіндустріалізації в країні відбулася деіндустріалізація економіки.

У принципово інших конкретно-історичних умовах реформування економіки України були відсутні ті вирішальні чинники, які забезпечили успішну модернізацію західної економіки. Підприємницьке середовище, яке сформувалося у 90 - х роках ХХ століття, не лише позбавлене норм протестантської етики, а й взагалі характеризується досить низьким станом моральних норм. Це стосується також і політичного істеблішменту, від якого передусім залежить визначення напрямів і практичне здійснення реформ. Слід погодитися з його характеристикою, наданою відомим українським економістом В.М. Гейцем:". влада дозволяє тим, хто нею володіє, збагачуватися за рахунок інших. Має місце відверта аморальність, нехтування інтересами народу, бездумна розтрата ресурсів розвитку" [8, с.88].

Нічим не обмежений егоїзм економічної людини яскраво проявився уже при проведенні приватизації як важливої складової економічної лібералізації. В Україні з самого початку здійснення ринкових реформ мала місце абсолютизація широкої та форсованої приватизації, спрямованої на термінове створення великого бізнесу, що призвело до формування олігархічних кланів. У наслідок цих процесів в Україні так і не було сформовано у помітних масштабах підприємництво Шумпетерівського типу. Натомість була практично реалізована економічна модель, в якій, за висловом П.С. Єщенко та А.Г. Арсеєнко, "переплелися приватна власність плутократичного походження з елементами кримінальної економіки", та яка спрямована "в основ - ному на реалізацію інтересів відтвореної авторитарно - олігархічної еліти" [4, с.403].

Ці фактори спричинили те, що за понад 25 років незалежного розвитку країни технологічне та інноваційне відставання вітчизняної економіки від розвинутих країн лише посилилося, відбулася деградація її структури, зокрема, суттєво зменшилася частка машинобудування, високотехнологічних секторів, що вкрай негативно вплинуло на рівень конкурентоспроможності національної економіки. У супереч з прогресивними тенденціями структурних перетворень у світовій економіці, частка машинобудування в обсязі промислового виробництва України за період ринкових реформ скоротилася у 2,5 рази (з 30% до 12%), у той час як у промислово розвинутих країнах частка машинобудування й обробки становить від 30% до 50%. Відставання машинобудівної галузі, яка виступає як серцевина індустріального розвитку, веде до деградації виробничих фондів, падіння продуктивності праці робітників, закриває подальші перспективи інноваційного розвитку країни, оскільки зникають ті галузі, які здатні втілити інновації в готову продукцію [1, с.17].

За цих умов на порядок денний сучасного розвитку вітчизняної економіки у контексті її модернізації ставляться завдання уже не реального руху до постіндуст - ріального суспільства, які пересуваються у кращому випадку на вкрай далеку перспективу, а здійснення нео - індустріальної модернізації. Але реалізація цих нагальних завдань вимагає кардинальних змін концептуальних засад економічного реформування, оскільки на основі використання ліберально-монетаристської моделі принципово не можливо здійснити модернізацію сучасної економіки. В іншому разі, при відсутності таких змін, на жаль, може справдитися вкрай невтішний прогноз щодо майбутніх перспектив вітчизняної модернізації: "Якщо розвиток України й надалі буде здійснюватися відповідно до принципів ринкового фундаменталізму, то можна з великою часткою впевненості спрогнозувати, що назавжди буде упущений шанс реалізувати модер - нізаційний проект" [1, с.17 - 18].

Висновки