Методи оцінки ефективності інвестицій: метод чистої поточної вартості, метод внутрішньої норми віддачі, метод аналізу ієрархій

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНФОРМАЦІЙНО-ДІАГНОСТИЧНИХ СИСТЕМ

КАФЕДРА БІОКІБЕРНЕТИКИ ТА АЕРОКОСМІЧНОЇ МЕДИЦИНИ

РЕФЕРАТ

на тему: “ Методи оцінки ефективності інвестицій: метод чистої поточної вартості, метод внутрішньої норми віддачі, метод аналізу ієрархій“

з дисципліни “Менеджмент у телекомунікаціях та радіотехніці”

Роботу виконала:

студентка 561 групи

Дейнеко К. М.

Перевірила: проф., к.ф.н.,

Козлюк І. О.

Київ 2018



ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. Поняття інвестицій. Види інвестицій
• 2. Інвестиційна діяльність. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності
• 3. Стратегія інвестиційної діяльності
• 4. Методи оцінки ефективності інвестиці
• 4.1 Метод чистої поточної вартості
• 4.2 Метод внутрішньої норми віддачі
• 4.3 Метод аналізу ієрархій
• ВИСНОВОК
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Сучасне економічне становище кожного господарського суб'єкта вимагає попередньої комплексної оцінки при підготовці і прийнятті рішень в області інвестицій з урахуванням фактору ризику і достовірної інформації, отриманої та проаналізованої на всіх етапах підготовчої роботи. Досвід зарубіжного і вітчизняного інвестиційного проектування на підприємствах показує, що господарюючі суб'єкти можуть за короткий термін забезпечити високий рівень конкурентоспроможності виробництва і зайняти лідируючі позиції за рахунок альтернативних джерел фінансування та раціонального використання інвестиційних ресурсів, застосування прогресивного інструментарію в управлінні інвестиційною діяльністю. Інвестиції є об'єктивно необхідним структурним елементом інвестиційної сфери, за коштами якої відбувається реалізація інвестиційних ідей. На будь-якій стадії життєвого циклу підприємствам доводиться розглядати різні інвестиційні ідеї або проекти, які мають власні якісні та кількісні характеристики, це можуть бути ідеї створення нових об'єктів, плани розширення або скорочення виробничих потужностей. Загальною характеристикою інвестиційних проектів є інвестиційна привабливість і неоднорідність. Саме неоднорідність вимагає потреби проведення порівняльної оцінки інвестиційних якостей об'єктів інвестування, а такі ключові фактори як доходи, витрати, час очікування доходів служать основою для розрахунку ключових показників, відображення ефективності результату реалізації проекту. Основними критеріями при оцінці ефективності інвестиційного проекту є комерційна, економічна, соціальна і бюджетна ефективність. Оцінку ефективності інвестицій можна здійснити, якщо застосовувати прості статистичні (термін окупності, норма прибутку на капітал) і динамічні методи (чиста поточна вартість, індекс прибутковості, внутрішня норма прибутковості і т. д.), які ми розглянемо нижче.



1. Поняття інвестицій. Види інвестицій

Відповідно до Закону України від 18.09.91 р “Про інвестиційну діяльність” № 1560 - XII інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

ь грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні паперу;

ь рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

ь майнові права інтелектуальної власності;

ь сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ( "Ноу-хау");

ь права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

ь інші цінності.

Сукупність існуючих інвестицій можна класифікувати за певними ознаками.

Залежно від об'єкта вкладень розрізняють:

· реальні інвестиції (real material investments);

· фінансові інвестиції (financial investments).

Реальні інвестиції являють собою кошти, вкладені в реальні активи - матеріальні та нематеріальні (інновації). Наприклад, земля, будівлі та споруди, обладнання, будівництво нових об'єктів, транспорт. Їх можна розділити на наступні групи:

Ш інвестиції, вкладені для модернізації власного виробництва з метою підвищення його ефективності;

Ш інвестиції, вкладені для збільшення обсягів продукції, що випускається в умовах існуючого виробництва;

Ш інвестиції, вкладені для створення нової організації, можливо з застосуванням нових технологій;

Ш інвестиції, вкладені в спільне виробництво продукції за участю іноземних партнерів.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення коштів у фінансові інструменти (активи) - цінні папери, паї і часткові участі, банківські депозити і інше, з метою отримання доходу.

За характером участі інвестиції поділяються на прямі і непрямі.

Прямі інвестиції мають на увазі пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні капіталу. Пряме інвестування здійснюють в основному досить підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

Інвестиції за формою власності можна розділити на наступні типи:

§ інвестиції фізичних осіб;

§ інвестиції юридичних осіб;

§ інвестиції держави;

§ інвестиції іноземних фізичних і юридичних осіб;

§ інвестиції спільних організацій зі змішаним капіталом.

По спрямованості дії інвестиції поділяються на такі типи:

§ початкові інвестиції (нетто-інвестиції);

§ екстенсивні інвестиції;

§ реінвестиції;

§ брутто-інвестиції.

За тривалістю дії інвестиції можуть бути короткостроковими, середньостроковими та довгостроковими. Термін дії короткострокових інвестицій зазвичай закінчується протягом року.

Середньострокові інвестиції розраховані на 1 - 3 роки. Довгострокові інвестиції - на термін більше трьох років.

За рівнем ризику інвестиції діляться на інвестиції з низьким і високим рівнем ризику. Інвестиції з низьким рівнем ризику є безпечним засобом отримання певної величини доходу (прибутку).

У той же час інвестиції з високим рівнем ризику вважаються спекулятивними. Спекулятивні інвестиції означають здійснення операцій з активами, але в тих ситуаціях, коли їх майбутня вартість і рівень планованого доходу вельми ненадійні і слабо прогнозовані.

інвестиція поточний вартість віддача



2. Інвестиційна діяльність. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності

Відповідно до Закону України від 18.09.91 р “Про інвестиційну діяльність” № 1560 - XII, інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

- інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими і релігійними організаціями;

- державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами і установами;

- іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними і фізичними особами;

- спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.

При виборі об'єкта інвестування проводиться ряд передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрямки інвестування. Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних проектів з метою вибору найбільш доцільного. Звичайно, у виборі варіанту проекту інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процесу.

Для інвестування, як правило, не завжди вистачає власних коштів і тому ініціатор проекту прагне отримати позичковий, або залучений капітал, тобто використовувати інші джерела фінансування, додатково до власних ресурсів.

Ресурсне забезпечення об'єкту інвестування здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактних засадах.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх областях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій, як виконавці замовлень, або на підставі довіреності інвестора.

До учасників інвестиційного проекту можна віднести:

Ш замовник,

Ш проектувальник,

Ш постачальники,

Ш підрядник,

Ш консультанти,

Ш керівник проекту,

Ш команда проекту,

Ш ліцензіар,

Ш фінансово-кредитна установа та ін.



3. Стратегія інвестиційної діяльності

Інвестиційна стратегія являє собою систему довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, що визначаються загальними завданнями його розвитку і інвестиційної ідеологією, а також вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Процес розробки інвестиційної стратегії є найважливішою складовою частиною загальної системи стратегічного вибору підприємства, основними елементами якого є місія, загальні стратегічні цілі розвитку, система функціональних стратегій в розрізі окремих видів діяльності, способи формування і розподілу ресурсів. При цьому інвестиційна стратегія знаходиться в певній співпідпорядкованості з іншими елементами стратегічного вибору підприємства.

Актуальність розробки інвестиційної стратегії підприємства визначається рядом умов:

1) Найважливішим із таких умов є інтенсивність змін факторів зовнішнього інвестиційного середовища.

Висока динаміка основних макроекономічних показників, пов'язаних з інвестиційною активністю підприємств, темпи технологічного прогресу, часті коливання кон'юнктури інвестиційного ринку, мінливість державної інвестиційної політики та форм регулювання інвестиційної діяльності не дозволяють ефективно управляти інвестиціями підприємства на основі лише раніше накопиченого досвіду.

2) Майбутній перехід до нової стадії життєвого циклу.

Кожній із стадій життєвого циклу підприємства притаманні характерні їй рівень інвестиційної активності, напрямки і форми інвестиційної діяльності, особливості формування інвестиційних ресурсів. Розробляється інвестиційна стратегія дозволяє завчасно адаптувати інвестиційну діяльність підприємства до майбутніх кардинальних змін можливостей його економічного розвитку.

3) Істотною умовою є кардинальна зміна операційної діяльності підприємства, пов'язане з відкриваються новими комерційними можливостями.

Реалізація таких цілей вимагає зміни виробничого асортименту, впровадження нових виробничих технологій, освоєння нових ринків збуту продукції.



4. Методи оцінки ефективності інвестицій

Мотивація здійснення інвестиційних процесів пов'язана з досягненням поставлених цілей, які витікають із вимог учасників, насамперед інвесторів, та відображають їх економічні інтереси. Враховуючи складність зв'язків, динамічність відносин, особливості мотивації, місце та роль в структурі національного господарства, особливості організаційних форм, напрацьовано велику кількість методів та показників оцінки ефективності інвестиційних процесів. На рис. 4.1 наведено їх класифікацію.

Відокремлення видів ефективності інвестиційної діяльності на підставі одержаних результатів передбачає розрахунок економічної, соціальної та екологічної ефективностей.

Сутнісно-змістова характеристика економічної ефективності відображається вартісними показниками реалізації інвестиційних проектів, тобто абсолютним розміром одержаного валового доходу чи прибутку, або економією певних інвестиційних ресурсів (так званий економічний ефект) чи відносними показниками, які характеризують питому вагу ефекту у сумі авансованих ресурсів (саме економічна ефективність).

Досягнення соціальної ефективності в окремих випадках досить складно вимірювати кількісно. Найпоширенішими вимірниками соціального ефекту є скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості робочих місць і рівня зайнятості, поліпшення умов праці та побуту у порівнянні з витратами, спрямованими на досягнення цих результатів.



Рис.4.1. Види ефективності інвестиційної діяльності.

Показники економічної ефективності є синтетичними. Їх конструкція обумовлюється особистим сприйняттям об'єктивних економічних процесів, результати яких вони відображають. В силу їх практичної спрямованості вони повинні бути такими, щоб за їх допомогою було можливим надання кількісної економічної оцінки різним аспектам інвестиційних процесів. Така вимога обумовлена багатогранністю інвестування і різноманіттям економічних мотивів інвесторів. Прагнення до збільшення прибутку може бути реалізовано через максимізацію поточних прибутків чи максимізацію їх в капіталізованій формі тобто накопиченого на кінець періоду майна. Як наслідок оцінка ефективності базується на різних показниках. Інвестора може цікавити не тільки обсяг прибутків, а насамперед швидкість повернення вкладеного капіталу. Відповідь може бути отримана за допомогою терміна окупності. Економічний результат здійснення можна представити як різницю між доходами та витратами (абсолютні показники), так і в вигляді питомого доходу на одиницю вкладеного капіталу (відносні показники). Виходячи з цього було напрацьовано різноманітні показники економічної ефективності. Методика розрахунку окремих з них суттєво відрізняється відносно підходу до врахування впливу терміну здійснення платежів на рівень ефективності інвестиції. Класифікація методів відносно цього признаку наведена на рис.4.2. Одна група методів - статичні - не враховує впливу чинника часу на цінність платежів. До цієї групи належать метод порівняння прибутків (чистих доходів). метод порівняння витрат, метод порівняння прибутковості (рентабельності), метод окупності. Ці методи на практиці достатньо розповсюджені. Вони відображають різні наслідки інвестиційних процесів і мають свої критерії для обґрунтування доцільності капіталовкладення.

Рис.4.2. Класифікація методів оцінки ефективності інвестицій

Статичні методи оцінки ефективності інвестиційних процесів у загальній постановці достатньо широко відомі. Вони формуються на статичному тлумаченні інвестицій. Розподіл витрат і доходів протягом життєвого циклу виводиться з конструкції розрахунків. В основу покладені середні значення платежів на протязі встановленого планового горизонту. Їх усереднення здійснюється відносно обраного періоду часу. Як представницький для побудови життєвого циклу частіше усього використовується період - один рік. Тому аналізована ситуація представляється як нерухома, і розрахункові елементи встановлюють у прив'язці до обраного періоду.

Методи цієї групи слід також розподілити в залежності від охоплення часового періоду. Так оцінки, надані методами порівняння прибутку, витрат і рентабельності, є одноперіодними. Вони обмежені вибраним періодом, найчастіше одним роком. Тільки метод окупності вважається багатоперіодним, так як відображає часовий результат процесу компенсації, який може охоплювати різні терміни. Обмеженість розрахунків одним періодом не відображає динаміку платежів, яка суттєво впливає на реалізацію інтересів інвестора. В той же час витрати та доходи розподіляються на протязі життєвого циклу нерівномірно. Після великого відтоку коштів, пов'язаних з інвестуванням, як правило, мають місце порівняно невеликі доходи від реалізації продукції чи послуг. На наступних етапах доходи збільшуються і являються в більшості непостійними: зростають, зменшуються або змінюються нерівномірно. Обмеження одним періодом не дозволить врахувати цю динаміку. Складно сказати, який з відрізків часу є репрезентативним. Це обумовлює використання усередненої характеристики, яка зрівнює результат незалежно від тенденції.

4.1 Метод чистої поточної вартості

Чиста поточна вартість дозволяє отримати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі.

Під чистою поточною вартістю - NPV (чистим приведеним доходом), розуміється різниця між приведеною (шляхом дисконтування) до теперішньої вартості суми чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту і суми інвестиційних коштів на його реалізацію.

Розрахунок цього показника при одноразовому здійсненні інвестиційних витрат на нульовому кроці проекту здійснюється за формулою:

(4.1)

Де CIFt (від англ.-cash inflows) - сума чистого грошового припливу по окремих інтервалах загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

ICOF (від англ.-initial cash outflows) - сума одноразових (первинних) інвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного проекту;

i - використовувана ставка порівняння (дисконтна ставка),%;

t - крок (рік, період) проекту;

n - загальний розрахунковий період експлуатації проекту (років, місяців).

Ставка порівняння відображає очікуваний (прийнятний) рівень прибутковості боку, приймаючої рішення про реалізацію проекту.

Коефіцієнт (індекс) дисконтування в цій формулі покликаний врахувати нерівнозначності припливів і відтоків грошових коштів, що виникають в різних тимчасових періодах. Логічно, що чим більше віддалені в часі надходження і платежі, тим менш цінні вони по відношенню до даного, поточного моменту часу.

Індекс (коефіцієнт) дисконтування покликаний дати оцінку (можна сказати “уцінку”, про що говорить переклад з англійської мови самого терміна discounting) майбутніх притоків та відтоків грошових коштів по відношенню до поточного моменту часу.

Ставка порівняння покликана відобразити очікуваний від проекту рівень прибутковості - ту саму “планку”, з якої будуть порівнюватися доходи проекту. Від вибору ставки порівняння безпосередньо залежить значення NPV (ЧПД) і, отже, позитивна чи негативна оцінка рівня прибутковості проекту.

Якщо проект передбачає не разові інвестиції, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом декількох років (m - років), то формула для розрахунку NPV (ЧПД) перетворюється в такий спосіб:

(4.2)

де COFt - сума інвестиційних витрат по окремих інтервалах загального періоду реалізації інвестиційного проекту.

Показник NPV (ЧПД) нерідко називають ключовим, інтегральним показником, характеризує результат від реалізації проекту. Значення NPV (ЧПД) відображає, чи є доходи проекту, отримані за розглянутий проміжок часу, достатніми (прийнятними, значущими) в порівнянні з бажаним рівнем прибутковості капіталу.

Позитивне значення NPV (ЧПД) підтверджує, що проект забезпечує прийнятний рівень прибутковості по відношенню до бажаного. Негативне значення NPV (ЧПД) говорить, що проект не забезпечує бажаного рівня прибутковості. Незалежні інвестиційні проекти з позитивним значенням показника чистої поточної вартості дозволяють збільшити капітал підприємства і, в кінцевому рахунку, його ринкову вартість.

Проаналізуємо залежність NPV (ЧПД) від ставки порівняння i для випадку, коли інвестиції здійснюються на початку проекту, а віддача - рівномірна. Коли процентна ставка досягає деякого значення i = IRR (від англ.-Internal rate of return - внутрішня норма прибутковості ВНД, чиста поточна вартість проекту приймає нульове значення. Будь-яка ставка, менша, ніж IRR (ВНД), відповідає позитивному значенню NPV (ЧПД) (рис. 4.1.1).

При досить високих значеннях процентної ставки віддалені платежі мають незначний вплив на NPV (ЧПД). Тому різні по тривалості періодів віддачі варіанти проектів можуть виявитися практично рівноцінними за поточною вартістю. Внаслідок цього, при всіх інших рівних умовах проект з більш тривалим періодом надходжень доходів виявиться краще.

Рис.4.1.1. Залежність NPV (ЧПД) від процентної ставки при рівномірній віддачі (профіль NPV) в звичайному проекті.

Існує два основні підходи до визначення ставки порівняння:

- розрахунок за спеціальним алгоритмом;

- використання готових вимірників.

Серед розрахункових алгоритмів ставки порівняння найбільш поширені:

1) Ставка порівняння, що враховує рівень інфляції, мінімальну прибутковість

і ризик реалізації проекту = Темп інфляції + Мінімальний рівень прибутковості * Ризик. Під мінімальною нормою прибутку в більшості випадків розуміється найменший гарантований рівень прибутковості, що склався в даний момент на ринку капіталів. Як еталон тут часто виступає рівень прибутковості по державних цінних паперів. При виборі даної ставки порівняння передбачається, що прийнятним рівнем прибутковості є такий рівень, який перевищує сформований темп інфляції і забезпечує рівень прибутковості, більший сформованого на поточний момент часу мінімального рівня пропорційно ризику реалізації проекту.

2) Ставка порівняння, певна як середньозважена вартість капіталу- WACC:

(WACC) = Частка позикового капіталу в загальному капіталі компанії * Вартість позикового капіталу * (1 - ставка податку на прибуток) + Частка власного капіталу в загальному капіталі компанії * Необхідна прибутковість власного капіталу

Найбільш адекватними “готовими вимірювачами”, які можуть бути використані в якості ставки порівняння, є наступні:

Ш Фактична рентабельність капіталу компанії.

Логічно припустити, що для функціонуючої компанії матимуть сенс ті інвестиційні вкладення, які забезпечують прибутковість не меншу, ніж компанія має на поточний момент часу (не плутати з рентабельністю продажів; мається на увазі рентабельність капіталу).

Ш Сформований на поточний момент рівень прибутковості капіталу: прибутковість по цінних паперах або за депозитними вкладами.

Ш Прибутковість альтернативних проектів.

В даному випадку позитивна величина NPV (ЧПД) покаже, що даний проект забезпечує рівень прибутковості, більший, ніж у альтернативного проекту.

Необхідно зауважити, що показник NPV (ЧПД) відображає прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник склопластику в тимчасовому аспекті, тобто NPV (ЧПД) різних проектів можна підсумовувати. Це дуже істотна властивість, що виділяє цей критерій з усіх інших і яка дозволила і використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.

Однак чиста поточна вартість (чистий наведений дохід) має наступний недолік: обрана для дисконтування ставка відсотка (дисконтна ставка) приймається зазвичай незмінною для всього періоду експлуатації інвестиційного проекту. У той же час в майбутньому періоді у зв'язку зі зміною економічних умов в реальних умовах ця ставка може змінюватися.

Незважаючи на цей недолік, показник використовується і визнаний в зарубіжній практиці найбільш надійним в системі показників оцінки ефективності інвестицій.

4.2 Метод внутрішньої норми віддачі

Метод внутрішньої норми віддачі (внутрішньої норми прибутковості) полягає у визначенні значення такої ставки порівняння (показника дисконту), при якому чиста поточна вартість проекту дорівнює нулю. Для цього методу необхідна інформація про прогноз чистих доходів підприємства і знаходиться така дисконтна ставка, при якій сучасне значення інвестиції рівне сучасному значенню потоків грошових коштів.

Тоді IRR (ВНД) знаходиться з рівняння:

- при одноразових інвестиційних витратах:

(4.3)

- при послідовному інвестуванні фінансових ресурсів:



(4.4)

Таким чином, економічний сенс критерію IRR (ВНД) полягає в наступному: комерційна організація може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижче поточного значення середньозваженої ціни капіталу - WACC (від англ.-weight average cost capital).

WACC відбиває сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність, капітал, його рентабельність, який розраховується за методом середньої арифметичної зваженої:

(4.5)

де kj-ціна j-го джерела коштів,

-dj питома вага j-го джерела коштів у загальній сумі.

Саме з показником WACC часто порівнюється критерій IRR (ВНД), розрахований для конкретних проекту.

Величина IRR (ВНД) несе важливу інформацію про економічну міцність проекту. Міцність тим вище, чим більше внутрішня дохідність середньозваженої вартості капіталу. Дана різниця являє собою граничну можливість збільшення вартості капіталу, що залучається для реалізації проекту.

Незалежно від того, з чим порівнюється IRR (ВНД), очевидно одне: проект приймається, якщо його IRR (ВНД) більше деякої граничної величини; тому при інших рівних умовах, як правило, більше значення IRR (ВНД) вважається кращим.

Для визначення внутрішньої норми прибутковості використовуються методи приближених розрахунків, одним з яких є метод лінійної інтерполяції.

Для цього за допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування з дисконтними ставками i1 <i2 таким чином, щоб в інтервалі (i1,i2) функція NPV (ЧПД) змінювала своє значення з “+” на “-”.

Наближене значення IRR (ВНД) отримують за формулою:

(4.6)

де i1 - значення процентної ставки, при якій отримано розрахункове позитивне значення чистої поточної вартості проекту (NPV1),

i2 - значення процентної ставки, при якій отримано розрахункове негативне

значення чистої поточної вартості проекту (NPV2).

Точність обчислень зворотно пропорційна довжині інтервалу (i1, i2), а найкраща точність досягається в разі, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто коли i1, i2 - найблищі один одному значення.

Відповідним аналогом IRR (ВНД), який може застосовуватися для будь-яких проектів в тому числі і для проектів з неординарними грошовими потоками, називається модифікованою внутрішньою нормою прибутку (MIRR).

Існують різні алгоритми побудови модифікованої внутрішньої нормою прибутку MIRR, один з яких передбачає наступні кроки:

1) розрахунок сумарної поточної вартості всіх відтоків за ціною джерела фінансування;

2) розрахунок сумарної нарощеної вартості всіх приток за ціною джерела фінансування, при цьому наращенную вартість приток називають термінальною вартістю (TV);

3) розрахунок коефіцієнт дисконтування, який управляє сумарною наведеної вартістю відтоків, і термінальної вартості.

В даному випадку цей коефіцієнт дисконтування являє собою MIRR. Якщо термінальна вартість перевищує суму дисконтованих відтоків, то використовують наступну формулу:

(4.7)

де COFj- відтік грошових коштів в j -му періоді (по абсолютній величині);

CIFj- приплив грошових коштів в j -му періоді;

i - ціна джерела фінансування даного проекту;

n - тривалість проекту.

4.3 Метод аналізу ієрархій

Метод аналізу ієрархій (МАІ) - математичний інструмент системного підходу до складних проблем прийняття рішень.

МАІ не наказує особі, що приймає рішення, будь-якого “правильного” рішення, а дозволяє йому в інтерактивному режимі знайти такий варіант (альтернативу), який найкращим чином узгоджується з його розумінням суті проблеми та вимогами до її вирішення.

Цей метод розроблений американським математиком Томасом Сааті.

МАІ дозволяє зрозумілим і раціональним чином структурувати складну проблему прийняття рішень у вигляді ієрархії, порівняти і виконати кількісну оцінку альтернативних варіантів рішення.

Аналіз проблеми прийняття рішень в МАІ починається з побудови ієрархічної структури, яка включає мету, критерії, альтернативи і інші розглядаються фактори, що впливають на вибір. Ця структура відображає розуміння проблеми особою, яка приймає рішення.

Згідно з цим методом вибір пріоритетних рішень здійснюється за допомогою парних порівнянь. Тут можна порівняти відносну важливість будь-яких кількісно невизначених факторів.

Для представлення результатів оцінок у кількісному виразі Т.Сааті вводить шкалу парних порівнянь . Згідно з цією шкалою нас не цікавитиме відсутність фізичних чи об'єктивних одиниць виміру. Основною перевагою цього методу є те, що він є безрозмірним і не виникає проблем при приведенні до однакових одиниць виміру.

Правомірність цієї шкали доведена теоретично і практично при порівнянні з багатьма іншими відомими даними. Досвід показав, що при проведенні парних порівнянь, в основному, ставляться запитання: "Який з проектів є важливішим? Який най прибутковіший? Який з них наймасштабніший?".

MAI є систематичною процедурою ієрархічного представлення елементів, що визначають суть будь-якої проблеми. Існує кілька видів ієрархій:

* домінантні - схожі на перевернуте дерево;

* холархії - з оберненим зв'язком;

* модулярні -- від простого до складного.

Кожен елемент ієрархії може представляти різні аспекти розв'язуваної задачі, причому до уваги можуть бути прийняті як матеріальні, так і нематеріальні чинники, вимірювані кількісні параметри та якісні характеристики, об'єктивні дані і суб'єктивні експертні оцінки.

Наступним етапом аналізу є визначення пріоритетів, які представляють відносну важливість або перевагу елементів побудованої ієрархічної структури, за допомогою процедури парних порівнянь.

На заключному етапі аналізу виконується синтез (лінійна згортка) пріоритетів на ієрархії, в результаті якої обчислюються пріоритети альтернативних рішень щодо головної мети. Кращою вважається альтернатива з максимальним значенням пріоритету.

Порядок застосування методу аналізу ієрархій:

1) Побудова якісної моделі проблеми у вигляді ієрархії, що включає мету, альтернативні варіанти досягнення цілі і критерії для оцінки якості альтернатив.

2) Визначення пріоритетів всіх елементів ієрархії з використанням методу парних порівнянь.

3) Синтез глобальних пріоритетів альтернатив шляхом лінійної згортки пріоритетів елементів на ієрархії.

4) Перевірка суджень на узгодженість.

5) Прийняття рішення на основі отриманих результатів.

Перший крок МАІ - побудова ієрархічної структури, що об'єднує мета вибору, критерії, альтернативи і інші фактори, що впливають на вибір рішення. Побудова такої структури допомагає проаналізувати всі аспекти проблеми і глибше вникнути в суть завдання.

Ієрархічна структура - це графічне представлення проблеми у вигляді перевернутого дерева, де кожен елемент, за винятком самого верхнього, залежить від одного або більше вище розташованих елементів. Часто в різних організаціях розподіл повноважень, керівництво та ефективні комунікації між співробітниками організовані в ієрархічній формі.

Ієрархічні структури, використовувані в МАІ, являє собою інструмент для якісного моделювання складних проблем.

Вершиною ієрархії є головна мета; елементи нижнього рівня представляють безліч варіантів досягнення мети (альтернатив); елементи проміжних рівнів відповідають критеріям або факторів, які пов'язують ціль з альтернативами.

Після побудови ієрархії учасники процесу використовують МАІ для визначення пріоритетів всіх вузлів структури. Інформація для розстановки пріоритетів збирається з усіх учасників і математично обробляється.

Важливо відзначити, що MAI, як і інші аналітичні процедури, може бути неправильно використаний у тих випадках, коли обробляються твердження, засновані на упереджених поглядах експертів. Тому необхідна наявність незалежних експертів.



ВИСНОВОК

Всі інвестори хочуть знати, чи варто вкладати кошти в проект, який ризик неповернення вкладеного капіталу, скільки дивідендів принесе проект, і протягом якого терміну вони будуть надходити йому.

Іноді на ці питання отримати відповіді просто, а іноді дуже важко. Це залежить від величини і складності інвестиційного проекту. Для невеликих проектів досить спрощених техніко-економічних розрахунків, до того ж повне дослідження проекту і розробка його бізнес-плану в цьому випадку може за вартістю виявитися порівнянною з вкладеннями в сам проект. Для великих проектів все дослідження необхідні ще й тому, що споживачі інвестицій досить часто завищують потреби в них, знижуючи відповідно їх ефективність. Це робиться свідомо для отримання в своє розпорядження додаткових коштів, іноді не на цілі інвестиційного проекту.

Загальний алгоритм оцінки інвестиційних проектів залежить ще і від моменту такої оцінки. На передінвестиційній стадії інвестор приймає рішення про інвестування в проект, найвідповідальніший для нього момент, на якому він оцінює максимальну кількість параметрів інвестиційного проекту. На стадії інвестування виробляють уточнюючі розрахунки ряду показників: необхідний додатковий обсяг інвестицій і відповідно, розрахунок зміни інших показників ефективності інвестицій. Протягом часу стабільної роботи інвестиційного об'єкта розраховуються грошові потоки, визначається поточний чистий прибуток і розмір дивідендів, що надходять інвестору. Після закінчення життєвого циклу інвестиційного проекту розраховуються всі показники ефективності, і проводиться порівняльний аналіз з розрахунками попередніх стадій.

На підставі розрахунків на передінвестиційній стадії інвестор проводить порівняння прибутковості проекту з максимальними депозитними ставками банків, природно, прибутковість повинна бути вище цієї ставки.

Якщо немає, подальший аналіз не має сенсу, проект інвестором відхиляється.

Далі інвестор оцінює вплив інфляції на прибутковість проекту. Якщо інфляція перевищує або дорівнює рівню рентабельності проекту, то це привід для припинення інвестування в проект.

У разі наявності альтернативних проектів, інвестор проводить їх порівняльний аналіз за обсягами потрібних інвестицій, термінів реалізації проектів і термінів їх життя і за показниками економічної ефективності.

Для інвесторів кінцеве значення має оцінка економічної ефективності інвестицій, саме при її визначенні інвестор отримує відповіді на основні його питання про доцільність інвестування в даний конкретний проект. Рішення інвестора виглядає просто: вкладати кошти в проект чи ні.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Білий М.М., Мозіль О.І.Аналіз і розробка нвестиційних проектів: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2005.-160 с.

2. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник.- Київ: ЦУЛ, 2003.-376 с.

3. А.А. Пересада. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002 - 472 с.

4. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991 р.- ВР.

5. Беренс В., Хавранек П. Руководство по оценке эффективности инвестиций: Пер. с англ.,перераб. и дополн. Изд. - М.: АЗОТ ?Интерэксперт?, ЇИНФРА-М?, 1995.-528 с

6. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов. /пер. с англ. /Под. ред. Л.П.Белых/ - М: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.- 631 c.

7. В.В.Ковалев. Методы оценки инвестиционных проектов. - М.: "Финансы и статистика",2003.-144 с.: ил.

8. Крылов Э.И., Власова В.М., Журавкова И.В. Анализ эффективности инвестиционной и инновационной деятельности предприятия: Учебн. пособие.- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: “Финансы и статистика”, 2003.- 608 с.: ил

9. Растяпин А.В. Методика оценки экономической эффективности инвестиционных проектов //Финансы Украины. - 2001. - №2. - С. 27 - 35.

10. Коммерческая оценка инвестиций /И.А. Бузова, Г.А. Маховикова, В.В. Терехова; Под.ред. В.Е. Есипова.- СПб.: Питер, 2003. - 432 с.

11. Виленский П.Л., Лившиц В.Н., Смоляк С.А. Оценка эффективности инвестиционных проектов: Теория и практика. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Дело, 2002. - 888 с

12. Риск-анализ инвестиционного проекта: Учебник для вузов / Под ред. М.В. Грачевой. - М:ЮНИТИ - ДАНА, 2001. - 351 с.

13. Інтернет ресурс, режим доступу - https://kudainvestiruem.ru/pokazateli-effektivnosti/metody-ocenki-ehffektivnosti-investicij.html

14. Інтернет ресурс, режим доступу-https://studfiles.net/preview/

5684013/page:3/

15. Інтернет ресурс, режим доступу - http://pidruchniki.com/ 15660721/menedzhment/metod_analizu_iyerarhiy_instrument_dlya_priynyattya_rishen_pri_strategichnomu_planuvanni

Размещено на Allbest.ru

...