Інновації в аграрному секторі України як фактор розвитку сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інновації в аграрному секторі України як фактор розвитку сільських територій

С.В. КАЛЬНИЙ, к.є.н., доцент

Анотація

інновація аграрний сільський агроекосистема

У статті розглянуто особливості запровадження інновацій в аграрному секторі України у контексті завдань соціального розвитку та екологічної стабілізації сільських територій, визначено заходи стимулювання інноваційної активності з метою розбудови сталого сільського господарства, окреслено основні напрями інноваційного розвитку аграрного сектору, що справляють визначальний вплив на якість життя на селі та стан агроекосистем.

Ключові слова: інновації, сільське господарство, сільські території, ґрунт, агроекосистема, агроландшафт.

Аннотация

С.В. КАЛЬНЬІЙ,

к.з.н., доцент, Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко

Инновации в аграрном секторе Украины как фактор развития сельских территорий

В статье рассмотрены особенности внедрения инноваций в аграрном секторе Украины в контексте задач социального развития и зкопогической стабилизации сельских территорий, определены меры стимулирования инновационной активности с целью развития устойчивого сельского хозяйства, очерчены основные направления инновационного развития аграрного сектора, которые оказывают определяющее влияние на качество жизни крестьян и состояние агрозкосистем.

Ключевые слова: инновации, сельское хозяйство, сельские территории, почва, агрозкосистема, агроландшафт.

Annotation

S. KALNYI,

PhD in Economics, Taras Shevchenko National University of Kyiv

Innovations in the agricultural sector of Ukraine as a factor of development of rural areas

The article examines the features of innovation in the agricultural sector of Ukraine under ensuring the objectives of social development and environmental stabilization of rural areas. Measures to stimulate innovative activity for the development of sustainable agriculture are pointed out. The main directions of innovative development of the agricultural sector, which have a decisive influence on the quality of peasants' life and the state of agroecosystems are defined.

Keywords: innovation, agriculture, rural areas, soil, agro-ecosystem, agro-landscape.

Постановка проблеми

Інвестиції в сільське господарство є перевіреним важелем зміцнення продовольчої безпеки та економічного зростання держави; вони також справляють стримуючий вплив щодо зростання цін на продовольство. Враховуючи обмежені можливості природного капіталу, у тому числі зростаючий дефіцит земельних та водних ресурсів, нарощування сільгоспвиробництва спирається переважно на підвищення продуктивності при підтримці інвестицій у фізичний, людський капітал та сферу знань. Великі міжнародні інвестори забезпечують створення робочих місць, виробничих потужностей та збутових мереж, сприяють зростанню конкурентоздатності сільгоспвиробництва та всього ланцюга доданої вартості. Однак масштабні інвестиційні проекти у аграрній сфері можуть викликати негативні соціальні та екологічні наслідки.

Як країни з потужними економіками, так і країни, що розвиваються, змушені долати проблеми, пов'язані з інтенсифікацією сільського господарства, серед яких: ерозія ґрунтів, руйнування природних ландшафтів, вимирання сіл. На світовому рівні визнано, що лише запровадження низки продуктових, організаційних та інфраструктурних інновацій, а також новітніх агротехнологій, розроблених з урахуванням вимог економіки сталого розвитку, здатне забезпечити процес нормального відтворення за умови збереження природного та людського капіталу у довгостроковому періоді [8]. Держава має активно сприяти збільшенню приватних інвестицій у інноваційний сегмент аграрної сфери, що особливо стосується інновацій із відкладеним комерційним ефектом, які, однак, забезпечують вирішення завдань екологічної стабілізації та соціального розвитку сільських територій. При цьому координація інноваційної політики має відбуватись із залученням всіх зацікавлених сторін: органів державного регулювання, власників інновацій, представників великого агробізнесу, фермерських та громадських організацій.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми

Особливості інноваційно-інвестиційного розвитку аграрного сектору досліджуються у роботах таких науковців, як: В.М. Геєць, Б.М. Данилишин, Л.В. Дейнеко, М.Я. Дем'яненко, М.І. Долішній, В.В. Ковальов, 1.1. Лукінов, Л.О. Мармуль, В.В. Юрчишин та ін. Проблемам збереження природного капіталу, задіяного у сільгоспвиробництві, а також питанням розвитку сільських територій присвячено роботи Л.М. Березіної, О.В. Бігдана, В.О. Жмуденка, О.Л. Попової, Д.К. Семенди, Л.А. Хромушиної, О.В. Шабінського та ін.

Метою статті є окреслення основних напрямів інноваційного розвитку та визначення заходів стимулювання інноваційної активності в аграрному секторі, що справляють суттєвий вплив на забезпечення соціального розвитку та екологічної стабілізації сільських територій.

Виклад основного матеріалу

Капітал у сільськогосподарському виробництві існує в багатьох формах: основний та оборотний, людський та природний, фінансовий капітал та матеріальні ресурси. Ці форми капіталу перекривають та доповнюють одна одну, а різні економічні агенти (фізичні особи, домашні господарства, приватний і державний сектор) в різній мірі контролюють та володіють цими видами капіталу. Інвестиції в інноваційний сектор виступають елементом у складному взаємозв'язку, що з'єднує формування капіталу, економічне зростання, розвиток сільського господарства та сільських територій. Інновації можуть виступати як елементом пускового механізму, так і результатом державних програм та стратегій розвитку (рис 1).

При цьому, широке коло питань державної політики, а саме: ефективність сільськогосподарського виробництва, умови землекористування, збільшення доходів на селі, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення освіти, реалізація інвестиційної політики, розбудова інфраструктури, адаптація до змін клімату, правила фіскальної та грошово-кредитної політики, - все це впливає на інновації.

У даному контексті у вітчизняних умовах завданням державної політики сприяння сільськогосподарським інноваціям є створення відповідного інституційного середовища, що вимагає перегляду організаційно-економічних механізмів, фінансового та інформаційного забезпечення розвитку сільських територій. Зміни у системі управління сільськими територіями мають, перш за все, активізувати ініціативність та посилити відповідальність сільських територіальних громад. Необхідним є розмежування функцій управління між виробничою та соціальною сферами на рівні органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських, професійних та міжпрофесійних об'єднань, а також інших органів самоорганізації суб'єктів господарювання та сільського населення. Вдосконалення програмно-цільових механізмів управління соціально-економічним розвитком аграрного сектора має здійснюватись шляхом узгодження цілей та завдань стратегій через коротко-, середньота довгострокові програми на всіх рівнях управління.

У межах ЄС розвиток сільських територій, що займають близько 80% площі (де проживає 25% населення), знаходиться під впливом Спільної сільськогосподарської політики, національної політики регіонального розвитку, а також розвитку туризму, лісового господарства і транспорту [7]. Відповідно до тенденцій національного розвитку та загальноєвропейської стратегії формуються зміни у землекористуванні та плануванні агроландшафтів, демографічній ситуації та зайнятості в сільському господарстві, забезпечується зменшення забруднення навколишнього середовища та підтримання біорізноманіття, а також досягається диверсифікація сільської економіки.

У довгостроковій перспективі соціально-економічний розвиток сільських територій та збереження природного середовища не може бути досягнуто лише за рахунок підтримки сільськогосподарського виробництва, навіть у поєднанні із окремими державними заходами надання пільг та субсидій. Значний вплив справляє віддаленість сільської місцевості від великих

Рисунок 1 Місце інновацій у державній політиці стимулювання інвестиційної активності сільського господарства та розвитку сільських територій

міських центрів, а фактором розвитку сільських територій стає входження в економіку малих та середніх міст. Поряд з тим, незважаючи на життєво важливе значення взаємодії міських центрів та сільської глибинки, досі існує тенденція до їх розгляду у якості окремих одиниць в межах регіонів. Справді, наслідки урбанізації, вплив рівня розвитку інфраструктури та рекреаційних зон на загальний рівень соціально-економічного розвитку сільських територій часто може бути простежено лише на місцевому рівні.

У той же час, відзначаються стійкі тенденції, сформовані залежно від ступеня віддаленості сільських територій від міських центрів. Так, території, де переважають села і селища, віддалені від міських центрів, характеризуються відносною значимістю сільського господарства, високим біорізноманіттям, зрушенням землекористування в бік лісівництва, туризму та іншої несільськогосподарської діяльності в межах рекреаційної зони, а також скороченням та старінням населення. Наявність міських центрів призводить до урбанізації, незважаючи на те, що сільське господарство залишається основною формою землекористування. Транспортна інфраструктура дозволяє розвивати несільськогосподарські види виробництва товарів та послуг, а диверсифікація економіки сільських територій, у свою чергу, зумовлює стабілізацію та навіть зростання кількості населення. Окремо вирізняються сільські території з переважанням туристичної галузі - прибережні та гірські райони, облаштовані для масового туризму із низьким рівнем сільськогосподарської діяльності, розвитком агломерації та фрагментованим природним середовищем із збереженим біорізноманіттям. Поряд з тим, проблема захисту навколишнього середовища загострюється, оскільки воно розглядається лише як основа для розвитку зон відпочинку та послуг у галузі дозвілля для міського населення.

У регіонах із високою концентрацією міських центрів висока мобільність сільського населення призводить до забудови земель сільськогосподарського призначення поблизу міст, підвищення рівня навантаження на природне середовище, де сконцентровано економічний потенціал регіону (збільшення відходів, зростання споживання води, енергії, зростання транспортних потоків та, відповідно, зниження якості повітря). При цьому, віддалені сільські території характеризуються вимиранням сіл, зміною цільового призначення землі на користь лісового господарства, відмовою від землі, втратою традиційних ландшафтів та культурної спадщини. Альтернативою зайнятості у сільській місцевості стає переробна, харчова промисловість, туристичні послуги, готельно-ресторанний бізнес, традиційні промисли та ремесла. Урбанізація приміських територій, занепад віддалених сіл, спеціалізація та концентрація сільськогосподарського виробництва призвели до поглиблення диференціації сільських територій з точки зору економічних, соціальних та екологічних наслідків.

На даний час сільські території характеризуються розмаїттям ґрунтів та ландшафтів, сформованих не лише під впливом геоморфологічних, кліматичних та біологічних процесів, але й інтенсивної сільськогосподарської діяльності. Лише найвіддаленіші ландшафти можуть зберігатись у стані, близькому до природного; для переважної більшості сільських територій властивості ґрунтів та ландшафтів визначаються агротехнологіями, що застосовуються у даній місцевості, рівнем її урбанізації та розвитком транспортної інфраструктури. Висока природна цінність багатьох культурних ландшафтів, що є визначальною для розвитку зеленого туризму, до цього часу знаходиться під сильним тиском агрохолдингів, які, поширюючи монокультуризацію, роблять ландшафти більш однорідними та менш складними, а ґрунти - бідними на гумус. Зростання масштабу сільгоспвиробництва його інтенсифікація, що поєднується зі скороченням кількості задіяних у виробництві, призводить до знищення традиційної організації сільгоспугідь та втрати особливості ландшафтів [2, с. 85].

Основними загрозами навколишньому середовищу з точки зору радикальності його трансформації є:

- поширення високопродуктивного монокультурного аграрного виробництва з високим рівнем механізації;

- відмова від сільськогосподарської обробки земель, наявність занедбаних земель на територіях, зайнятих вимираючими сільськими поселеннями;

- спустелювання земель внаслідок інтенсивного використання ґрунтів у зоні лісостепу та степу;

- фрагментація сільгоспугідь через розширення зон відпочинку в долинах річок чи на гірських схилах;

- розширення міських околиць у процесі утворення міських агломерацій;

- розвиток суспільно важливих культурних центрів навколо цінних історичних та природних об'єктів.

Поряд з тим, світовий досвід дозволяє робити висновки про залежність рівнів інтенсивності запровадження екотехнологій та їх ефективності, адже погіршення стану навколишнього середовища ускладнює подальші процеси відновлення та вимагає додаткових витрат на заходи з поліпшення властивостей природних ресурсів [4].

Завдання розвитку сільських територій вимагають виокремлення пріоритетних інвестицій на розширення соціальної інфраструктури, зниження безробіття на селі, підвищення родючості ґрунтів, збереження ландшафтів та біорізноманіття. Однак, важливо враховувати, що пряме фінансування відповідних заходів за рахунок місцевих бюджетів є ускладненим; дефіцит коштів обумовлюється недосконалістю податкової та бюджетної систем та практикою реєстрації в містах суб'єктів господарювання на селі.

За таких умов поширення інновацій здатне опосередковано забезпечити підвищення рівня економічного розвитку сільських територій, створення підґрунтя для реалізації багатофункціональності сільського господарства і села в інтересах суспільства, що передбачає формування диверсифікованої сільської економіки, конкурентоспроможного багатогалузевого та різноукладного сільського господарства, а також збереження сприятливих агроландшафтів та покращення якості середовища проживання на основі нарощування людського, соціального капіталів та розвитку партнерства держави, підприємств і громад.

Динаміка сільського ринку праці від початку вивільненням селян з аграрного сектора у процесі реформ до сучасного етапу укрупнення приватних виробників свідчить про появу нових завдань, серед яких:

- оптимальне поєднання інтересів дрібного, середньота великотоварного виробництва;

- подолання цінового диспаритету між сільськогосподарською та промисловою продукцією, особливо між сільським господарством і переробною промисловістю;

- створення умов для відтворення робочої сили та зростання платоспроможного попиту, підвищення рівня матеріального добробуту сільського населення, що є основою поліпшення демографічної ситуації та розвитку трудового потенціалу;

- підвищення рівня самоорганізації сільського населення, зайнятого в особистих підсобних господарствах, а також тих селян, які можуть скористатися правом самостійного господарювання на вилученому із орендного землекористування земельному паї;

- створення ефективної системи збуту продукції, виробленої дрібними сільськогосподарськими товаровиробниками, поліпшення умов реалізації селянами продукції особистих підсобних господарств;

підтримка розвитку особистих підсобних господарств як форми самозайнятості сільського населення, а також підприємницької діяльності селянських домогосподарств, до складу яких входять молоді сім'ї.

Вплив ферм та господарств населення на розвиток сільських територій є, з одного боку, суб'єктивно зацікавленим, оскільки селяни в якості живого ядра сільських поселень діють, виходячи з власного матеріального інтересу. З іншого боку, ферми та господарства населення є важливим чинником розвитку сільськогосподарського виробництва та, відповідно, поліпшення соціально-економічного стану села. Розширення доступу до інновацій у їх виробничій діяльності здатне підвищити рівень матеріального добробуту селян та створити виробничий потенціал для зростання в умовах сталого розвитку (табл. 1).

Природа механізованого інтенсивного сільського господарства та його переважна залежність від зовнішніх ресурсів та обставин, а не внутрішніх виробничих процесів, обумовлює зростання ролі альтернативних джерел зайнятості з метою припинення відтоку сільського населення та вирішення проблеми бідності на селі [3]. Розглядаючи туризм як альтернативне джерело доходів сільського населення, слід відзначити важливість транспортної, комунальної та телекомунікаційної інфраструктури, розбудова якої не може швидко окупатись через надлишковість інфраструктурних потужностей поза сезоном відпочинку. З огляду на це, важливим є питання розвитку місцевого виробництва електроенергії та тепла на основі інновацій щодо переробки відходів сільськогосподарського виробництва. Високі ціни на енергію з викопних джерел та розвиток технологій альтернативної енергетики дозволяють реалізувати ефективні проекти щодо виробництва енергії на основі відновлювальних джерел, у тому числі з використанням біомаси.

Таблиця 1

Напрями інноваційної діяльності в аграрному секторі у контексті завдань розвитку сільських територій

Розширення сфери економічної діяльності за рахунок появи нових напрямів виробництва товарів та послуг дозволить підвищити рівень матеріального добробуту сільського населення, а також сприятиме уповільненню депопуляції та нормалізації демографічної ситуації, покращенню надання медичних, комунально-побутових і соціально-культурних послуг. Зростання кількості малих та середніх підприємств у сфері несільськогосподарського виробництва також сприятиме зменшенню частки населення з загальними доходами нижче прожиткового мінімуму та зростанню частки працевлаштованої молоді в економіці сільських територій. Важливим питанням є поширення інновацій шляхом розповсюдження наукових знань та інноваційного досвіду, а також проведення заходів, спрямованих на підтримку знань та поліпшення людського потенціалу через професійне навчання.

Організація системної роботи із залучення інвестицій у інноваційний сегмент аграрної економіки з урахуванням потреб розвитку сільських територій вимагає розширення державної участі у інвестиційних проектах на основі державно-приватного партнерства, що може реалізовуватись у наступних формах: надання майна, що знаходиться у державній власності (у т. ч. земель сільськогосподарського призначення) в оренду; участь у статутних капіталах господарюючих суб'єктів; надання субсидій та податкового кредиту; спрямування у випадку реалізації інноваційних проектів об'єднаними територіальними громадами цільових субсидій від регіональних до місцевих бюджетів на співфінансування проектів.

Важливим механізмом реалізацій інвестицій у сільське господарство на базі інноваційних технологій має виступати венчурне фінансування. Інвестиційні фонди, створені на нижчих рівнях управління (регіональних, територіальних) на змішаній основі з організаційною та фінансовою участю держави, мають виконувати наступні функції: інформаційно-консультаційна підтримка; збір пропозицій від потенційних інвесторів; участь у фінансуванні венчурних проектів та інші види діяльності, пов'язані із забезпеченням їхнього супроводу. Збільшення обсягу інвестицій з посиленням інноваційної спрямованості дозволить розширити можливості впровадження у виробництві прогресивних науково-технологічних рішень, покращити матеріально-технічну та технологічну базу сільгосппідприємств. Впровадження екологічних технологій у сільському господарстві вимагатиме створення нових робочих місць, однак даний процес потребує розбудови системи навчання та перекваліфікації робочої сили.

В умовах розвиненої економічної системи залученню інвестицій великою мірою сприяє доступ до інновацій, що забезпечується ефективною державною політикою підтримки проведення наукових досліджень та створення нововведень. Однак, у вітчизняному аграрному секторі переважно відбувається не генерування, а наслідування вже існуючих продуктових, технологічних та організаційних інновацій. Важливим механізмом впровадження сучасних технологій залишається лізинг, однак для окремих малих сільгоспвиробників його доступність обмежується дефіцитом фінансових ресурсів через незначний масштаб діяльності та її невисоку прибутковість.

Найбільш масовою формою організації економічної взаємодії невеликих підприємств та фермерів є сільськогосподарські кооперативи, а кооперативний рух у таких країнах, як Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Японія охоплює майже все сільське населення. У сучасній структурі сільгоспкооперації можна виділити об'єднання з переробки та збуту продукції, забезпечення засобами виробництва, кредитування, виробничого обслуговування, а також кооперативи у сфері виробництва. Для кооперативного руху характерними є тенденції до диверсифікації діяльності кооперативів різних видів, до поглиблення зв'язків між ними, поєднання в рамках однієї кооперативної організації кількох функцій з економічного обслуговування фермерських господарств. Розвиваючи технології переробки та збут сільськогосподарської продукції, забезпечуючи виробниче постачання фермерських господарств, кооперативи сприяють створенню сучасної інфраструктури продовольчої сфери, що включає не тільки харчову промисловість, але і механізоване транспортне та складське господарство. Діяльність з виробничого обслуговування фермерів здійснюють не лише збутові та постачальницькі кооперативи, а й кооперативи, що провадять широку консультаційно-інформаційну діяльність на базі використання розгалуженої мережі установ і служб, пов'язаних з науково-дослідною роботою, впровадженням досягнень науки у виробничу практику. Незважаючи на різноманіття організаційних форм сільськогосподарської кооперації у світі, її основою є індивідуальне членство у первинних кооперативах, які з метою підвищення ефективності діяльності та захисту своїх інтересів об'єднуються в союзи й асоціації. У практиці більшості країн ці об'єднання утворюються за галузевим, територіальним чи територіально-галузевим принципом.

Поширення серед дрібних підприємців новітніх знань як важливого елементу інноваційного розвитку аграрного сектора вимагає розбудови мережі дорадчих фірм з розповсюдження сучасних прийомів та методів у сфері технології та організації виробництва щодо агрономії, зоотехніки, ветеринарії, які дозволяють підвищувати продуктивність виробництва в умовах сталого сільського господарства. При цьому запровадження жорсткого екологічного регулювання щодо технологічних процесів та кінцевої продукції виступає стимулюючим фактором: інновації, які забезпечують високу прибутковість за умови раціонального використання природних ресурсів та дотримання екологічних норм, дозволяють підвищити рівень інвестиційної привабливості підприємств з точки зору можливостей отримання фінансування за міжнародними програмами підтримки фермерства (наприклад, технічного оснащення молочних кооперативів). Отже, заходи державної політики у напрямку розбудови сталого сільського господарства заохочують до створення та впровадження інноваційних технологій і методів виробництва.

Зміцнення зв'язків між учасниками системи інноваційних знань та прав інтелектуальної власності в аграрній сфері (дослідників, викладачів, служб поширення знань, науково-виробничих об'єднань та фермерів) набуває важливого значення у стимулюванні інноваційної діяльності, передачі технологій, а також підвищення віддачі від державних і приватних інвестицій. Такі партнерські зв'язки можуть також сприяти використанню мультидисциплінарних підходів, які здатні генерувати інноваційні рішення для окремих завдань на місцевому рівні. Роль держави у даному випадку полягає у розширенні бази інновацій, які знаходяться у відкритому безкоштовному доступі, а також у знятті тарифних та нетарифних бар'єрів щодо входження іноземних аграрних інновацій на вітчизняний ринок. Сприяння поширенню позитивного ставлення сільгоспвиробників до вимог сучасної сільськогосподарської практики та запровадження інновацій потребує надання фермерам навичок та інструментів для ефективного управління відповідними економічними та екологічними ризиками. Окремі заходи аграрної політики держави мають забезпечувати інвестиційну підтримку у впровадженні інновацій для молодих фермерів, у випадку розширення виробництва або диверсифікації діяльності.

Висновки

Проблеми занепаду сільських територій великою мірою визначаються аграрною політикою держави та знаходяться у тісній залежності з розбудовою надвеликих інтегрованих аграрних структур, монокультуризацією та посиленням експортної складової у виробництві сільгосппродукції. Ті фактори, що перешкоджають розвитку приватного фермерського сектора, а саме: неефективно функціонуючі фінансові ринки, низька транспортна доступність та відсутність інформаційного забезпечення, так само обмежують можливості розвитку несільськогосподарського виробництва та обслуговування у сільській місцевості, яке охоплює відносно більш кваліфіковані та спеціалізовані робочі місця.

Визнання взаємозумовленості та взаємовпливу інновацій, з одного боку, та інвестицій, економічного та соціального розвитку територій, - з іншого передбачає необхідність розгляду інновацій у якості ендогенного фактора розвитку сільських територій. Високий рівень диференціації вітчизняного економічного простору призводить до наявності суттєвих відмін територій окремих об'єднаних громад за рівнем розвитку інноваційно-інвестиційних процесів, отже потреба у певних нововведеннях та особливості застосування інноваційно-інвестиційного механізму на місцевому рівні мають визначатись на основі тісної співпраці підприємств аграрного сектору та органів місцевого самоврядування, повноваження яких розширюються в ході децентралізації.

Створення умов для подальшого зростання сільськогосподарського виробництва та соціального розвитку сільських територій передбачає, що основні напрямки капітальних вкладень мають формуватись, виходячи з наступних вимог: модернізація та нарощування основних виробничих засобів має здійснюватись за принципом комплексності, пропорційності та оптимальності розвитку матеріально-технічної бази галузей сільського господарства; інвестиції мають сприяти якісному вдосконаленню технологічних процесів, запровадженню енергозберігаючих технологій виробництва продукції; інвестиції мають спрямовуватись на запровадження досягнень науково-технічного прогресу та передових форм організації виробництва. Інновації здатні стимулювати процеси диверсифікації сільської економіки, сприяти зростанню зайнятості населення, включаючи розвиток індивідуальної підприємницької діяльності, малого й середнього бізнесу в несільськогосподарській діяльності. Сприяння інноваційно-інвестиційній діяльності в аграрному секторі має забезпечуватись за рахунок розвитку кооперативного руху, розбудови системи дорадчих служб, а також через поширення механізмів державно-приватного партнерства, венчурного фінансування та лізингу.

Стимулювання інноваційної активності елементів соціально-економічної системи сільських територій у контексті завдань поліпшення якості ґрунтів, захисту агроландшафтів та підвищення добробуту сільського населення потребують подальших досліджень. Забезпечення сільськогосподарської діяльності на основі реалізації інновацій з метою підвищення продуктивності виробництва в умовах збереження збалансованих агроекосистем вимагає розробки комплексу заходів ефективного та результативного системного менеджменту. Крім того, важливим є вивчення шляхів державної підтримки інноваційної діяльності з метою поширення альтернативної зайнятості сільського населення та розбудови інфраструктури сільських територій.

Список використаних джерел

1. Аграрна наука в інноваційному розвитку аграрного виробництва / Павлик П.В., Ткач Л.Л., Дендебера О.П. // Економіка АПК. 2016. № 1. С. 75 - 83.

2. Кальний С. В. Розбудова сталого сільського господарства в Україні як шлях до зміцнення його економічної безпеки / С. В. Кальний // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. пр. К.: НДЕІ, 2014. № 7 (158). С. 84-90.

3. Скороход І.П. Напрямки та механізм реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики регіону / І.П. Скороход, Н.А. Завгородня // Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. Випуск №4. С. 261-264.

4. EEA Report No 30/2016. Environmental indicator report 2016 -- In support to the monitoring of the 7th Environment Action Programme. [Electronic recource]. Access mode: http://www.eea.europa.eu/publications/environmentalindicator-report-2016-2014. The name of the screen.

5. Innovation in Food and Agriculture. OECD. [Electronic recource]. Access mode: http://www.oecd.org/tad/agricultural-policies/ innovation-food-agriculture.htm. The name of the screen.

6. Innovations at Work in Agriculture. USDA [Electronic recource]. Access mode: https://newfarmers.usda.gov/ innovations-work-agriculture. The name of the screen.

7. Regulation (EU) No 1305/2013 of 17 December 2013 on support for rural development by the European Agricultural Fund for Rural Development (EAFRD) [Electronic recource]. Access mode: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/ TXT/?uri=CELEX:32013R1305. The name of the screen.

8. Rural development 2014-2020. Agriculture and rural development. European Commission [Electronic recource]. Access mode: https://ec.europa.eu/agriculture/ruraldevelopment-2014-2020_en. The name of the screen.

Размещено на Allbest.ru