Інвестиційні процеси як інструмент інноваційного розвитку економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.34

Інвестиційні процеси як інструмент інноваційного розвитку економіки

Лещинський В. П.,

директор ТОВ “Всеукраїнський центр державно-приватного партнерства”, м. Київ

Анотація

інвестиційний клімат іноземний капітал

Розглянуто процеси, пов'язані зі створенням сприятливого інвестиційного клімату в Україні. Проаналізовано переваги залучення іноземного капіталу та стимулювання розвитку нових технологій.

Ключові слова: інвестиції, інновації, розвиток, економіка, можливості, інвестиційний клімат.

Annotation

Processes are examined related to creation of favourable investment climate in Ukraine. Advantages of bringing in of foreign capital and stimulation of development of new technologies are analysed.

Key words: investments, innovations, development, economy, possibilities, investment climate.

Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є актуальним для поточного етапу економічного розвитку. Використання Україною переваг залучення іноземного капіталу стимулює розвиток нових технологій, підвищення рівня продуктивнocті праці, збільшення інвестицій та заощаджень, підвищує показники рівня та якості використання людського капіталу.

У системі сучасного розширеного відтворення інвестиції та інновації є ключовими категоріями. Інвестиції забезпечують реалізацію інноваційного процесу, а інновації породжують додатковий капітал і, відповідно, нові інвестиції. Реальна економічна практика свідчить про нову якість інвестиційних чинників та інновацій, дослідити яку повинна сучасна економічна наука. Пошук моделі, що стимулюватиме взаємозв'язок і взаємодію інвестицій та інновацій, є виключно актуальним.

Поняттю “інвестиційний клімат” іноземні інвестори під час прийняття інвестиційних рішень завжди приділяли значну увагу. В економічній літературі інвестиційний клімат розглядалося в наукових роботах І. Бланка [1], С. Гутеквича [2], М. Мельника [3], А. Музиченко [4], О. Яковлева [6] та ін. Оцінка інвестиційного клімату ґрунтується як на аналізі об'єктивних факторів, зумовлених природними умовами, так і на врахуванні суб'єктивних факторів, що виникають під час економічної діяльності окремих суб'єктів.

Окремі аспекти щодо активізації інвестиційно-інноваційних процесів в Україні досліджені сучасними вітчизняними економістами. Цим науковим проблемам присвячено праці О. Амаші, Ю. Бажала, А. Гальчинського, В. Гейця, Б. Кваснюка, А. Чухна, М. Чумаченка та інших вчених.

Однак в економічній літературі та практиці господарської діяльності ці категорії розглядаються й використовуються окремо. Для подолання такого становища необхідно більш глибоко розкрити внутрішні залежності між інвестиціями та інноваціями, висвітлити їхню роль у забезпеченні сталого економічного зростання в Україні.

Мета цієї статті - проаналізувати підходи з оцінювання інвестиційного клімату та визначити напрями його поліпшення в Україні. За умов недостатнього обсягу іноземних інвестицій в економіку України стає актуальною проблема залежності припливу іноземного капіталу від ступеня розвитку нормативно-правової бази та макроекономічної стабільності в країні. Серед найчастіше застосовуваних методик оцінювання інвестиційного клімату варто виділити універсальний метод, порівняльний аналіз і бальну оцінку інвестиційних можливостей країни. Універсальний метод враховує максимальну кількість економічних характеристик інвестиційного клімату. Порівняльний аналіз інвестиційного клімату робиться на основі оцінювання темпів і перспектив проведення реформ, визначення інвестиційного клімату в країнах Східної і Центральної Європи. Бальна оцінка інвестиційних можливостей країни ґрунтується на кількісному зіставленні основних показників інвестиційного клімату.

Традиційно експертно-аналітичне оцінювання інвестиційного клімату передбачає виведення інтегрального показника ризику та відповідне ранжування країн шляхом визначення їхнього інвестиційного рейтингу. Для цього проводиться аналіз факторів політичного, економічного, соціально-культурного інституційного середовища, ресурсів та інфраструктури країн. Деталізація факторів, їхнього компонування, методи їхнього кількісного та якісного оцінювання залежать від цілей та конкретних завдань тієї чи іншої інформаційно-аналітичної системи.

Аналіз найбільш відомих підходів до оцінювання інвестиційного клімату країни свідчить, що міжнародні агентства як основні параметри використовують макроекономічні показники динаміки приросту і структури ВВП, стану платіжного балансу країни, фінансового ринку, обслуговування зовнішнього і внутрішнього боргу. Такі дослідження проводять з метою оцінювання політичного, економічного й соціального стану країни. Серед різноманіття міжнародних методик оцінювання інвестиційного клімату варто виділити Moody's Investors Services, Standard & Poor's Rating Services, Fitch Ratings, Heritage Foundation/Wall Street Journal, Transparency International, Еигото^у, Economic Intelligence Union, A. T. Kearney та ін.

Аналіз отриманих результатів оцінювання кредитного рейтингу, конкурентоспроможності, індексу економічної волі, індексу корупції, платоспроможності країни, що проводиться міжнародними організаціями, свідчить про покращання інвестиційного клімату в Україні для іноземних інвесторів.

Інвестиційний клімат - це ступінь сприятливості ситуації, що складається в тій чи іншій країні (галузі, регіоні, підприємстві), стосовно інвестицій, що могли б бути зроблені в країну (галузь, регіон, підприємство). У більшості робіт під час визначення інвестиційного клімату порівнюють параметри інвестиційного потенціалу й інвестиційного ризику, що характеризують політичну стабільність, дотримання податкового законодавства, незмінність правового законодавства, кадрову стабільність. У низці інших досліджень оцінювання інвестиційного клімату здійснюється на основі порівняння рівня ризику і прибутковості інвестицій. У його визначенні використовуються показники політичних та економічних ризиків, строку окупності, поточної вартості інвестицій, норми прибутковості інвестицій.

Принципове значення для економічної системи має той факт, що інвестиції безпосередньо пов'язано зі структурними змінами в економіці та її інноваційним розвитком, оскільки на рівні збільшення норми нагромадження та підвищення інвестиційної привабливості національної економіки мають органічно поєднуватися основні структурно-функціональні фактори, інвестиції та інновації, якість співвідношення яких закладає підґрунтя для модернізації економіки та її макроекономічної збалансованості.

Інноваційний шлях економічного розвитку означає, що практично кожний цикл відтворення і кожна одиниця капітальних вкладень мають бути носіями нововведень, що поліпшують або змінюють технології виробництва з метою їхньої більшої кінцевої (економічної й соціальної) результативності. Це можливо за умови безупинного інноваційного проектування майбутнього відтворення на альтернативній основі, коли не допускається розтрачання ресурсів на відтворення застарілих технологій. В економіці ринкового типу головним суб'єктом інноваційного процесу завжди були підприємства - фірми, корпорації, їхні об'єднання, господарські системи.

Інноваційні стратегії підприємств регіональних і галузевих господарських систем, урядів реалізуються через інвестиційні програми різних масштабів і через конкретні інвестиційні проекти. Саме вони і є об'єктами управлінських впливів щодо реалізації в інвестиційних потоках вимог інноваційного типу відтворення. Для забезпечення концентрації інвестиційних ресурсів на пріоритетних і найбільш ефективних напрямах структурних перетворень фахівці рекомендують посилити загальний державний контроль над бюджетними коштами, що виділяються на цільові програми, увести практику конкурентного добору програм і їхніх виконавців, персоніфікувати відповідальність розробників і реалізаторів програм, укрупнювати регіональні інвестиційні програми.

Невідкладною потребою нині є запровадження дієвого контролю інвестиційних програм і проектів із позицій їхньої відповідності до рівня і результативних можливостей перспективних науково-технологічних інновацій. Структурно-інноваційне оновлення економіки України має здійснюватися відповідно до загальносвітових тенденцій, з тим щоб у кінцевому підсумку посісти відповідне місце у світовому ринковому господарстві. Формування ринку високих технологій є, по суті, ключовою та узагальнювальною вимогою до інвестиційних пріоритетів господарських систем, зумовлених змістом сукупного процесу економічного відтворення. Формування ринку високих технологій та інновацій стало явищем, що постійно супроводжує економічний розвиток.

Отже, із фактора зовнішнього (екзогенного) вони перетворились на фактор ендогенний. За цих умов набуває принципового значення проведення інноваційної політики стимулювання вкладення інвестиційного капіталу у внутрішній ринок високих технологій. Розповсюдження нових технологій згідно з принципом акселерації зумовлює розвиток пріоритетних інвестиційних галузей і створення необхідних передумов для модернізації інших галузей, що забезпечують реалізацію науково-технічних пріоритетів.

Україні потрібно більшою мірою зосередити увагу на реалізації інноваційної політики, що передбачає подолання технологічного відставання та забезпечення передумов утвердження інноваційної моделі розвитку. Центральним питанням в економіці України нині є визначення стратегічного сценарію інноваційної моделі розвитку в умовах гострої нестачі інвестиційних ресурсів, що базується на таких складових:

- підтримка національного інноваційного потенціалу, зокрема тих виробничо-технологічних систем, що мають завершений характер, інновацій базисного характеру;

- селективність підтримки напрямів інноваційного характеру для концентрації наявних ресурсів і підвищення ефективності їхнього використання;

- сприяння розвитку конкурентних переваг підприємств з виробництва нових високотехнологічних продуктів, особливо національних торговельних марок;

- забезпечення конкурентного середовища розвитку бізнесу як найбільш адекватного завданням підвищення соціально-економічної ефективності розвитку в період суспільної трансформації;

- залучення до інноваційно-інвестиційного процесу на державному та регіональному рівнях ресурсів усіх наявних форм власності, включаючи приватну;

- запровадження єдиних національних технологічних стандартів на основі світових стандартів якості;

- розвиток інновацій інфраструктурного та організаційно-управлінського типу, що є необхідною передумовою підвищення конкурентоспроможності національних виробників [5, с. 115-116].

Інноваційна модель економічного розвитку передбачає реалізацію насамперед базових інновацій, що дасть змогу країні або регіону посісти провідні позиції в певному секторі світового ринку та залучити необхідні ресурси для виробництва. За визначенням М. Тугана-Барановського, наведеного ним у праці “Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя ” (1894 р.), виробництво управляє споживанням через нагромадження капіталу та його інвестування: позикові капітали поглинають наукові відкриття й технічні вдосконалення та підштовхують виробництво.

Для трансформаційних економік важливо реалізувати інноваційну модель розвитку одночасно зі структурною перебудовою економіки. Саме цієї необхідної передумови успішності економічного розвитку та зростання в Україні упродовж всього періоду системної трансформації не було дотримано. Для України важливим є зростання високотехнологічного імпорту, а також постійне розширення експорту інвестиційних і споживчих товарів.

Звідси постає центральне завдання проміжного етапу формування інвестиційного потенціалу національної економіки - генерування серйозних стимулів до підвищення конкурентоспроможності економіки України та раціонального використання конкурентних переваг через імпортозаміщення, розвиток внутрішнього інвестиційного ринку. Постійний дефіцит інвестиційних коштів, який збережеться ще протягом тривалого часу (а з огляду на невідкладність розв'язання комплексу соціальних завдань у середньостроковій перспективі може навіть посилитися), створює значні перешкоди для переходу на інноваційний шлях розвитку як основи нового модернізаційного проекту економіки. Як наслідок, перманентна нестабільність регуляторного середовища створює несприятливі умови для інноваційного розвитку. Незважаючи на економічне зростання, реалії економічного розвитку в Україні дають підстави стверджувати, що інновації не стали фактором зростання, який мав би бути панівним.

Вищевикладене актуалізувало проблему залучення інвестицій і реалізації на цій основі механізмів структурно-інноваційного оновлення економіки. Саме від її успішного розв'язання великою мірою залежить формування інвестиційної сфери та вдосконалення системи управління інвестиційними пріоритетними напрямами інноваційної спрямованості високотехнологічного розвитку промислових галузей України. Американський економіст І. Фішер доводив, що результатом будь-якого відкриття є підвищення норми доходу над витратами, зростання відсоткової ставки та пожвавлення інвестицій. Воно триватиме доти, доки не відбудеться інвестиційне зростання, доки підприємці отримують прибутки від інноваційної діяльності. Він називає цю межу граничною продуктивністю інновацій.

Інвестиції спрямовуватимуться в інноваційний процес доти, доки вони забезпечуватимуть прибутки. Необхідно досягти середніх темпів зростання інвестицій в основний капітал на рівні не менше 9-10 % на рік. Водночас потрібні не тільки кількісні, але й якісні зміни в інвестуванні. Йдеться про ситуацію, за якої щонайменше 70-80 % інвестицій мають бути, з одного боку, інноваційними, з іншого - такими, що сприяють прогресивним структурним змінам української економіки.

Отже, інноваційну діяльність нерозривно пов'язано з інвестуванням, адже створення інноваційного продукту є процесом, що потребує багато часу і коштів, тобто інвестицій. Саме спрямування інвестицій в інновації може забезпечити зміни в українському сценарії економічного розвитку. Для забезпечення безперервного сталого економічного зростання необхідна переорієнтація економіки на інноваційний розвиток. Базовою складовою інноваційного розвитку є ефективна система інвестування капіталу. Необхідно зробити все можливе для поєднання інвестиційних ресурсів і наукового потенціалу країни, оскільки це єдиний шлях до процвітання країни.

За сучасних умов незавершеності трансформаційних змін і посилення механізмів місцевого самоврядування актуальною проблемою є формування ефективної регіональної інвестиційної політики, яка б усебічно враховувала рівень економічного розвитку й інвестиційний потенціал регіонів. Розподіл інвестицій за регіонами залежить від багатьох причин. Інвестиційну привабливість регіонів можна оцінювати за п'ятьма групами факторів:

- соціально-економічний розвиток;

- ринкова інфраструктура;

- фінансова інфраструктура;

- людський капітал;

- взаємовідносини підприємництва і влади;

Останній фактор свідчить про ступінь готовності регіональної влади співпрацювати з інвесторами і виявляється у стійкій зворотній залежності між розмірами адміністративного апарату та обсягами інвестицій.

За таких умов пріоритетними напрямами поліпшення інвестиційного клімату мають стати в короткостроковій перспективі такі заходи, як підготовка комплексної програми підвищення інвестиційного іміджу України. Метою цієї програми має стати визначення пріоритетних напрямів розвитку в економічній сфері, а саме збільшення ВВП на душу населення до рівня нових країн - членів ЄС та досягнення доходів населення на рівні країн із середнім доходом.

У правовій сфері пріоритетними завданнями є прийняття пакета законів України, що регулюють систему прав власності та її гарантії іноземному інвесторові, забезпечують гарантії компенсації в разі націоналізації та реквізиції майна іноземного інвестора; визначають законодавчі основи створення передумов для легалізації повернення вітчизняного капіталу з-за кордону.

Теорія та практика державного управління 4(55)/2016Завданнями державної політики щодо поліпшення інвестиційного клімату в довгостроковій перспективі мають стати:

- розроблення загальних критеріїв і показників оцінювання, застосовуваних під час рейтингування, що сприятиме об'єктивному аналізу економічних процесів;

- розроблення регіональних програм стимулювання приватних вітчизняних та іноземних інвестицій на базі виявлених у регіонах потреб і можливостей з урахуванням місцевих умов і нагромадженого досвіду в сфері інвестиційного співробітництва;

- законодавче закріплення надання у пріоритетних для регіону сферах діяльності додаткових податкових і митних пільг інвесторам;

- підвищення якості освіти як конкурентної переваги країни із досягненням зростання віддачі від інвестицій у людський капітал;

- розроблення спеціальної програми розвитку вільних економічних зон на території України (переважно у формі вільних митних зон і зон експортного виробництва).

Поліпшити інвестиційний клімат в Україні можна завдяки:

- концентрації наявних ресурсів у пріоритетних галузях економіки з наступною їхньою трансформацією в інвестиції та створенням завдяки цьому умови для економічного зростання;

- інвестуванню в людський капітал, підвищенню ступеня кваліфікації працівників, що є основою для упровадження нових технологій на підприємствах;

- зростанню інвестицій в акціонерний капітал і наданню кредитного фінансування на більший термін, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності приватного сектора економіки;

- забезпеченню прозорості прийняття інвестиційних проектів у сфері місцевого виробництва, сервісу, нерухомості й сільського господарства;

- створенню системи стимулів, спрямованих на залучення інвестицій, що включають податкові пільги, передачу новим підприємствам держзамовлень, надання послуг за митним оформленням, консультування, спрощення процедур реєстрації та ліцензування, фінансову підтримку;

- поліпшення ділового клімату (оздоровлення довкілля, створення інфраструктури ринку).

Список використаних джерел

1. Бланк И. А. Основы инвестиционного менеджмента. Киев: Ника-Центр. Эльга - Н, 2001. 511 с.

2. Гутеквич С. А. Инвестиционная привлекательность аграрного сектора экономики. Киев: Изд-во Европ. ун-та, 2003. 251 с.

3. Мельник М. Принципи побудови інвестиційних моделей регіонального розвитку// Регіональна економіка. 2005. № 1. С. 187-195.

4. Музиченко А. Інвестиційна діяльність в Україні: навч. посіб. Київ: Кондор, 2005.

5. Петкова Л. О. Економічне зростання в Україні: регіональний вимір. Черкаси: ЧДГУ, 2004. 271 с.

6. Яковлев А. Энергетический потенциал Украины. Инвестиционное исследование. Киев; М.: Фонд “Свободная Европа”, 2007. 116 с.

7. Статистична інформація. Державний комітет статистики України. URL: www.ukrstat. gov.ua.

Надійшла до редколегії 12.09.2016 р.