Організаційно-методичне забезпечення прогнозування на професійному ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОГНОЗУВАННЯ НА ПРОФЕСІЙНОМУ РИНКУ ПРАЦІ

О.О. Добренко

Постановка проблеми. Задля забезпечення сталого економічного зростання необхідним завданням економіки є досягнення збалансування між обсягами пропозиції робочої сили і попиту на неї на державному та регіональних професійних ринках праці. Особливої актуальності також набувають питання гнучкого реагування системи підготовки фахівців відповідно до потреб професійного ринку праці. Підвищення ефективності системи підготовки фахівців з вищою освітою та робітників вимагає комплексного і системного підходів до вирішення методологічних основ збалансування професійного ринку праці.

На сучасному етапі розвитку економіки України спостерігається диспропорція у структурі випуску фахівців з вищою освітою і робітничих кадрів з попитом на них, наявність значного безробіття серед випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів, працевлаштування робітників не за фахом. Головною проблемою системи підготовки фахівців є те, що вона орієнтована не на вимоги і потреби регіональних та державного професійних ринків праці, а на попит населення, престиж на окремі спеціальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останні дослідження, присвячені удосконаленню організаційно-економічного забезпечення прогнозування на професійному ринку праці, істотно збагачені новими теоретико-методологічними та прикладними здобутками, які розглядають вказану проблематику. Вирішенню цього питання присвячено наукові праці вітчизняних вчених: С. І. Бандура, І. К. Бондар, В. Ф. Беседіна, О. В. Григор'єва, М. І. Долішнього, С. М. Злупко, О. М. Левченка, Н. В. Ушенко, Г. В. Ярошенко та ін., а також наукові праці зарубіжних вчених -- В. В. Томилова, Л. Н. Семеркова, А. Муравйової.

Мета статті -- розглянути організаційно-методичні підходи до прогнозування обсягів підготовки кадрів з вищою освітою та узагальнити наявні переваги й недоліки, а також сфери застосування кожного з методів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Причиною професійно-кваліфікаційного дисбалансу між потребами професійного ринку праці та підготовкою кадрів є відсутність прогнозування потреб ринку в працівниках у професійному розрізі. Відсутня державна статистична звітність щодо професійної відповідності попиту і пропозиції на професійному ринку праці. Статистичні дані державної служби зайнятості щодо професій, які мають незайняті громадяни, та кількості вакансій у професійному розрізі є дуже неповними, оскільки охоплюють тільки зареєстровану частину професійного ринку праці. Однак багато реальних безробітних не звертаються до центру зайнятості. Значна частина підприємств не подає відомостей про вакансії або інформує лише про потребу в некваліфікованих робітниках. Для забезпечення більш повної інформації, яка дасть змогу прогнозувати розвиток професійного ринку праці, дослідження попиту і пропозиції за окремими професіями має здійснюватися з урахуванням тих чинників, які найбільшою мірою впливають на робочу силу та її пропозицію. Розрахунок та визначення перспективної потреби в робочій силі за професійно-кваліфікаційним складом має стати економічним підґрунтям професійної орієнтації населення, його професійного навчання, розподілу та використання робочої сили [1].

Серед основних методів прогнозування потреб професійного ринку праці у фахівцях можна виокремити кілька підходів (рис. 1).

1. Штатний метод. Суть його полягає у визначенні потреби у фахівцях на основі науково розроблених і уніфікованих штатних розкладів і нормативів, складених з урахуванням специфіки кожної галузі. При цьому загальна потреба у фахівцях визначалася шляхом множення перспективного обсягу виробництва на плановий норматив обслуговування, а деталізація за номенклатурою спеціальностей проводилася на основі розроблених у 70-х рр. галузевими міністерствами Типової номенклатури посад та уніфікованого Переліку професій. Цей метод використовувався в основному для узгодження поточних (до 5 років) потреб виробництва й можливостей ВНЗ.

2. Окрім того, цей метод можна поділити на два підвиди: штатно-номенклатурний та штатно- нормативний методи [2].

Штатно-номенклатурний метод використовується у великих корпораціях і базується на існуючій структурі посад, чим звужує дійсну потребу до цих посад, хоча в кожний момент часу може виявитися, що розвиток корпорації вимагає іншої структури кадрів. Таких змін вказаний метод передбачити не в змозі.

Штатно-нормативний метод базується на нормативах, в яких врахований обсяг певних робіт, які має виконувати фахівець, що буде обіймати певну посаду, і вимагає високого рівня розвитку нормування праці; це пов'язано з необхідністю створення відповідного підрозділу, що також може бути здійснене лише на великих фірмах.

Проте обидва зазначених методи придатні лише для планування короткострокової потреби.

Для визначення потреби на довгий, наприклад, п'ятирічний термін, більш доцільним є використання методу нормативів насиченості.

3. Нормативний метод, або, іншими словами, метод «коефіцієнта насиченості», під яким розуміється частка фахівців (кількість фахівців на 1000 працівників), яка повинна витримуватися на підприємствах певної галузі. Цей норматив, установлюваний на десятилітній період з розбивкою на п'ятирічки, почав включатися з 1981 р. як один з основних показників у план соціально-економічного розвитку. На його основі проводилося визначення поточної й перспективної потреби промисловості у фахівцях. По суті, маючи директивний характер як для підприємств, що звітують про його виконання, так і для вищої школи, що здійснює прийом чітко відповідно до певних потреб, норматив забезпечував можливість перспективного прийнятного узгодження їх інтересів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

4. Комбінований метод, основи якого розроблені в 1958 р. Науково-дослідним економічним інститутом Держплану, є синтезом перших двох методів і передбачає визначення поточної потреби у фахівцях у перші п'ять років планованого періоду прямим розрахунком на основі розроблених типових штатів, а в наступні роки визначення перспективної потреби здійснюється на основі коефіцієнтів насиченості.

Серед основних принципів використовуваного раніше механізму узгодження потреб виробництва й можливостей вищої школи:

— принцип максимальної ефективності взаємодії промисловості й вищої школи, що передбачає використання системи обов'язкового розподілу молодих фахівців;

— принцип державного регулювання й контролю над функціонуванням існуючого механізму, що передбачає персональну відповідальність усіх його суб'єктів за порушення умов (керівники ВНЗ зобов'язані були виконати план розподілу, керівники підприємств -- працевлаштувати молодого фахівця, випускники -- відробити на підприємстві належний строк);

— принцип безумовної підпорядкованості соціальних потреб у вищій освіті економічним, що обумовлює узгодженість темпів розвитку вищої школи, а відповідно, і її можливостей у підготовці фахівців до росту потреби в них економіки держави.

На початку 90-х років відпрацьований механізм був повністю відкинутий. У результаті вища школа, одержавши імпульс росту від зростання соціальних потреб суспільства, стала екстенсивно розвиватися своєю траєкторією, звільненою від твердого державного регулювання і, що обмежують її розвиток планів зростання виробництва. Тому останніми роками почалися розробки таких методів прогнозу потреб ринку у фахівцях із вищої професійної освіти (ВПО), які були б пристосовані до нових економічних умов і сприяли узгодженню можливостей вищої школи з потребами регіональних економік.

5. Дослідний метод передбачає орієнтацію на зразки й співвідношення, що складаються в найбільш розвинених промислових країнах, які мають структурну подібність із вітчизняною економікою.

6. Розрахунково-аналітичний метод заснований на екстраполяції професійно-галузевої матриці і дозволяє одержувати прогнозну картину з досить дрібною деталізацією, у основі якої -- розрахунки професійної структури за основними галузями економіки. У цьому випадку прогнози галузевої структури є основою для визначення перспективного попиту на професії, який далі визначається методом екстраполяції.

7. Соціологічний метод, перевагами якого є потенційні можливості організації постійного моніторингу попиту на професії та фахівців. Цей метод дозволяє забезпечити максимально можливу територіально-галузеву прив'язку попиту на професії до наявних у регіоні можливостей підготовки кадрів.

Незважаючи на різноманітність можливих підходів до визначення найбільш затребуваних фахівців, практичне використання більшості з них характеризується певними складностями. Найбільш ефективною є комбінація всіх тих методів, що взаємно доповнюють один одного. Але найчастіше у процесі прогнозування ринку праці через відсутність необхідної інформації низки формальних моделей і методів виявляються непридатними. Так, найпростіший з відомих методів прогнозування, в основі якого лежить трендова екстраполяція, не застосовується взагалі через надзвичайну нерівномірність в розвитку економічних явищ у перехідному періоді. Прогнозування попиту на робочу силу залежно від змін економічної кон'юнктури за допомогою міжгалузевих моделей утруднене у зв'язку з тим, що падіння виробництва в різних галузях, як правило, не супроводжується пропорційним витісненням зайнятих [3].

Проте кількісний прогноз попиту на фахівців окремих спеціальностей розробити за наведеною вище моделлю не виявляється можливим, адже необхідність в прогнозній оцінці підготовки фахівців певних спеціальностей пов'язана з низкою обставин, які спричинені особливостями соціально-економічного розвитку країни, найважливішими з яких є:

— демографічний спад, що містить загрозу дефіциту робочої сили і надлишку навчальних місць в установах системи вищої освіти;

— зростання незбалансованості між попитом на робочу силу та її пропозицією в професійно-кваліфікаційному розрізі;

— необхідність науково-технологічних перетворень в усіх галузях і сферах господарської діяльності як передумови переходу до інноваційного розвитку економіки.

Таким чином, розглянуті методичні підходи до прогнозування обсягів підготовки кадрів з вищою освітою дозволяють узагальнити наявні переваги й недоліки, а також сфери застосування кожного з методів (табл. 1).

Аналіз варіацій всіх методів прогнозування обсягу потреби фахівців з вищою освітою для забезпечення необхідної взаємодії попиту та пропозиції на ринку праці дозволяє, сформувати засади перспектив подальшої побудови інноваційної моделі економіки шляхом залучення до накопичення валового продукту країни висококваліфікованих трудових ресурсів.

Таблиця 1 Порівняльна характеристика основних методів прогнозування обсягів підготовки фахівців з вищою освітою [4, с. 42--43]

У таких умовах існує нагальна доцільність вироблення відповідних адаптованих методів прогнозування обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, враховуючи специфіку кожного окремо взятого виду економічної діяльності, з подальшим узагальненням їх результатів на загальнодержавному рівні. При цьому слід враховувати потреби та інтереси основних суб'єктів ринків освітніх послуг та праці.

Основними суб'єктами взаємодії ринку освітніх послуг та професійного ринку праці виступають:

— держава (в особі центральних і місцевих органів влади);

— навчальні заклади усіх форм власності;

— роботодавці (підприємства, установи, організації, спілки роботодавців);

— окремі особи (абітурієнти, студенти, випускники, молоді фахівці, наймані працівники зі стажем роботи).

На думку О. М. Левченка, кожен з цих суб'єктів має власні цілі, які не завжди співпадають з інтересами інших суб'єктів, що, за умов відсутності комплексної системи узгодження їх цілей та дій на засадах збалансованості інтересів партнерства, призводить до негативних наслідків на професійних ринках праці (рис. 2) [5, с. 243].

Окремі підприємства і організації не володіють повною інформацією щодо професійного ринку праці і не в змозі визначити реальну потребу у професійно-кваліфікованих кадрах з урахуванням таких факторів, як модернізація, структурна перебудова економіки, виникнення нових об'єктів у регіонах тощо. Тому з метою забезпечення збалансованості професійного ринку праці та системи професійної освіти необхідно, з одного боку, визначити прогнозну потребу професійного ринку праці у спеціалістах і робітниках різних професій, обсягах їх підготовки та перепідготовки з урахуванням демографічних тенденцій, а з іншого -- мати систему національних та спеціальних професійних стандартів, що містять загальні кваліфікаційні вимоги до працівників.

ринок праця фахівець освіта

ЛІТЕРАТУРА

1. Ринок праці України в 2013 році: [аналітично-статистичний збірник]. -- К.: ДЦЗ Міністерство соціальної політики України, 2014. -- 266 с.

2. Григор'єва О. В. Методичні підходи до визначення потреби в спеціалістах з вищою освітою / О. В. Григор'єва, В. Б. Васюта, В. В. Васюта // Вісник Полтавської державної аграрної академії. -- 2012. -- № 3. -- С. 148--152.

3. Томилов В. В. Маркетинг рабочей силы [Электронный ресурс] / В. В. Томилов, Л. Н. Семеркова // Энциклопедия маркетинга. -- Режим доступа: http://www.marketing.spb.ru.

4. Ушенко Н. В. Методичні засади прогнозування потреби у фахівцях із вищою освітою в Україні / Н. В. Ушенко, О.М. Левченко, О. В. Ткачук // Управління соціально-економічними системами [монографія] / за ред. Л. І. Антошкіної, Н. В. Ушенко. -- Донецьк: Юго-Восток, 2013. -- С. 36-43.

5. Левченко О. М. Професійний потенціал: регулярні механізми інноваційного розвитку: [монографія] / О. М. Левченко. -- Кіровоград: КОД, 2009. -- 375 с.

Размещено на Allbest.ru