Для досягнення мети державної політики в області розвитку національної інноваційної системи необхідно виконати наступні основні завдання:

сформувати науково-технічні пріоритети інноваційної діяльності з урахуванням забезпечення безпеки держави в економічній, оборонній, науково-технологічній, природно-ресурсній, екологічній й інших життєво - важливих сферах;

забезпечити раціональну комбінацію й реалізацію державного регулювання й ринкових механізмів, включаючи заходи прямого й непрямого стимулювання інноваційної діяльності;

створити умови для збереження кадрового потенціалу вітчизняної науки й забезпечення наступності в науковій і технологічній сфері;

забезпечити розвиток малих і середніх підприємств, що працюють в області комерціалізації технологій;

підсилити державну підтримку науково-дослідних і конструкторських робіт у конкурентоспроможних галузях, до яких, насамперед, відносяться: космічна, авіаційна, ядерна, біохімічна й інформаційних технологій;

забезпечити розвиток інноваційних технологій, спрямованих на підвищення ефективності використання енергетичних і природних ресурсів країни, включаючи унікальні технології, створені в оборонно - промисловому комплексі країни;

забезпечити прискорення процесів інтеграції наукової, освітньої, виробничої діяльності для економічно ефективної реалізації програм підвищення конкурентоспроможності української економіки на світовому ринку;

здійснити державну підтримку й забезпечити спільну з підприємницьким сектором економіки реалізацію найважливіших інноваційних проектів державного значення (інноваційних проектів національного значення) у пріоритетних конкурентоспроможних секторах внутрішнього й світового ринків високотехнологічної продукції;

здійснити державне сприяння формуванню науково - виробничих корпорацій, орієнтованих на серійний випуск і реалізацію інноваційної продукції (послуг) у кооперації з малими високотехнологічними підприємствами [3];

забезпечити стимулювання залучення вітчизняних інвестицій паливно-енергетичного комплексу, харчовий і мікробіологічної галузей промисловості у високотехнологічний сектор економіки країни;

розробити й впровадити екологічні, енерго- і ресурсозберігаючи вимоги в інноваційній продукції (послугам), пропонованої для внутрішнього ринку;

забезпечити заохочення ініціативи й заповзятливості вітчизняних дослідників, розроблювачів і виробників інноваційної продукції (послуг) у сферах освіти й культури, науково-технічної, технологічної й виробничої діяльності;

забезпечити рівноправну глобальну інтеграцію всіх сегментів національної інноваційної системи на основі міжнародних систем якості, сертифікації й оцінки відповідності інноваційної продукції (послуг).

Основними напрямками державної політики в області розвитку національної інноваційної системи є:

- створення сприятливого економічного правового середовища відносно учасників інноваційної діяльності;

- формування інфраструктури національної інноваційної системи для розвитку й удосконалювання інноваційно-технологічного підприємництва;

- удосконалення системи державної підтримки комерціалізації результатів інноваційної діяльності, підготовки виробництва й висновку на ринок інноваційної продукції (послуг), включаючи підготовку й перепідготовку кадрів для інноваційної діяльності.

Основними механізмами реалізації державної політики в області розвитку національної інноваційної системи є:

- формування в законодавстві цілісної системи організаційно - правових, економічних і інших норм стимулювання, підтримки й регулювання інноваційної діяльності;

- перехід від галузевого принципу державної підтримки інноваційної діяльності до програмно-цільового шляхом координації державних, регіональних, міжвідомчих і галузевих цільових програм, а також програм соціально-економічного, науково-технологічного й інноваційного розвитку країни, включаючи підтримку інноваційної діяльності в державних академіях;

- збільшення частки позабюджетних ресурсів в залежності від просування результатів інтелектуальної діяльності до реалізації інноваційних проектів на ринку;

- розвиток внутрішнього ринку наукомісткої продукції із глибоким ступенем переробки [6];

- адресна ресурсна підтримка інноваційної діяльності організацій малого й середнього бізнесу шляхом їхнього залучення до участі у державних, цільових відомчих і регіональних програмах і інноваційних проектах;

- формування в підприємців мотивації до розвитку інноваційної діяльності;

- формування об'єктивних економічних показників у науково - технічній і інноваційній сфері з метою оцінки рівня й динаміки комерціалізації науково-технічних розробок;

- визначення критеріїв вибору пріоритетів інноваційної політики й виявлення конкурентоспроможної продукції (послуг) на стадії проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

В час, коли наступає епоха нестандартизованого, наукомісткого виробництва, де вирішальне значення в посиленні конкурентних позицій нації на світовому ринку відіграє здатність до постійного відновлення продукції за рахунок впровадження "продуктових технологій", тобто створення й просування на ринок принципово нових товарів.

Незважаючи на те, що існуючі системи державної підтримки інноваційного бізнесу в Україні носять комплексний характер, з погляду охоплення етапів інноваційного циклу й реалізації завдань програми стратегічного розвитку, вони мають ряд відмітних негативних рис, а саме:

У даний момент державних засобів для надання комплексної підтримки інноваційної сфери явно недостатньо. Заходи, що розроблені урядом, найчастіше зустрічаються й з опором місцевих органів влади, що посилаються на нестачу засобів;

Державна інноваційна політика спрямована на розвиток наукової сфери й інноваційної інфраструктури й не підкріплюється заходами інвестиційної політики, тобто не вирішується головна проблема - відсутність попиту на інновації;

Інноваційна інфраструктура в більшості випадків створюється для підприємств новітніх галузей, діяльність яких орієнтована на зовнішні ринки. Через нестачу ресурсів, підтримка об'єктів інфраструктури звичайно закінчується після запровадження в дію реконструйованих площ і придбання необхідної техніки [1, с.123];

Відсутній попит на інноваційну продукцію усередині країни, насамперед, на розробки, призначені для традиційних галузей, і заходівпо створенню такого попиту не вживають.

Багато уваги приділяється підтримці науково-технічних розробок і значно менше - перетворенню їх у життя - комерціалізації. На практиці не враховується той факт, що, незважаючи на велику кількість цікавих проектів підприємства, що існують, ще не готові вкладати в них свої засоби.

Роль держави в підвищенні конкурентоспроможності країни, у тому числі надання впливу на розвиток інноваційної діяльності, в українських умовах здобуває особливу значимість. Досліджуючи становлення економік різних країн, учені відзначають [4; 5; 7], що країни, що пізніше стали на шлях індустріалізації або інших великомасштабних технологічних або економічних перетворень, мають більш великий державний сектор і більш розвинене державне регулювання економіки. У цих випадках держава стає локомотивом перетворень, акумулюючи цілеспрямовані зусилля на технічне переозброєння галузей, наукові програми, зростання інвестицій, структурну політику. Такий шлях пройшли й розвинені країни - післявоєнні Німеччина й Франція, Японія.

Тому, на нашу думку, є очевидної необхідність посилення механізмів державного регулювання інноваційної діяльності в Україні. Резервів підприємств і галузей-експортерів недостатньо для змістовного економічного росту, торгівля сировиною допомагає лише вижити, а держава повинна прагнути не тільки до виживання, але й до лідерства й через нього до поліпшення рівня життя.

Як було виявлено в ході дослідження, державна підтримка науково - технічної діяльності містить у собі таке:

державне фінансування сфери вищої освіти, стимулювання (включаючи пряме держзамовлення) підготовки фахівців, у яких є недолік;

повне державне фінансування фундаментальної науки;

субсидування, грантова підтримка, пільгове кредитування й інші види фінансової допомоги, надаваної на проведення прикладних досліджень і розробок (як правило, частка державної підтримки не повинна перевищувати 15-25% загального обсягу фінансування). Наприклад, у країнах Євопейського Союзу державні субсидії не повинні перевищувати 15 % для малих і 7,5 % для середніх фірм, однак для районів, які Європейський Союз офіційно розглядає як відстаючі у своєму розвитку від середньоєвропейського рівня, цей показник може збільшуватися на 10-15 процентних пунктів. Вирішальним при виборі проектів і розмірів державної підтримки вважається число знову створюваних робочих місць, і тому її основний обсяг реалізується у сфері середнього бізнесу [2; 4; 5].

пільгове оподатковування НДР: усі витрати компаній на НДР ставляться на собівартість продукції. У ряді країн при розрахунках податку на прибуток можливо навіть збільшення суми витрат - на 20% у США і Японії, на 50 % у Франції;

стимулювання припливу іноземних фахівців у випадку недоліку власних шляхом тимчасового полегшення в'їзного режиму й надання певних соціальних гарантій.

Підтримка інноваційної інфраструктури сприяє створенню оптимальних умов для комерціалізації нововведень [1, с.67], а саме:

надання підтримки на початкових етапах розвитку інноваційних підприємств. У Великобританії існує програма "BusinessLinks", що спрощує створення нової фірми. Зокрема, вона передбачає одержання всіх інформаційних документів і послуг в одній інстанції. Франція надає державні пільги строком на один рік починаючим інноваційним підприємствам. У країнах Європейського Союзу малим і середнім організаціям може відшкодовуватися до 50% витрат на участь у виставках, але тільки для першої участі в якийсь певній виставці й стосовно лише до вартості оренди, монтажу стенда і його обслуговування;

організація за державний рахунок центрів поширення нововведень і консультаційних центрів, що виявляють ділові послуги інноваторам. Їхньою метою є подолання так званого "експлутаційного розриву", тобто розриву між числом створених винаходів і числом винаходів, фактично впроваджених у використання на комерційній основі. У США створена мережа Центрів з передачі технологій (TechnologyTransferOffices), що охоплює основні промислові штати країни. Аналогічні структури, названі Центрами зв'язку із промисловістю (IndustrialLiaisonOffices), існують у Великобританії. Їхнє головне завдання - передача технологій, розроблених в університетах, урядових лабораторіях середнім і малим підприємствам, розташованим у регіоні, що обслуговується Центром [7; с.12]. Проводяться обстеження підприємств, виявляється інформаційна, консультативна й іноді пряма матеріальна допомога в переоснащенні виробництва, підвищенні його технічного рівня на базі наукомістких технологій (використання обчислювальної техніки, нової контрольно-вимірювальної апаратури, систем автоматичного проектування деталей, робототехніки, гнучких автоматизованих обробних комплексів тощо);

стимулювання комерціалізації нововведень шляхом безкоштовної видачі ліцензій на комерційне використання винаходів, що є державною власністю. Наприклад, "Bayh-Dole Act" у США передає вченим і університетам права на інтелектуальну власність на проекти, реалізовані за федеральним замовленню, з метою стимулювання їх комерційного впровадження. У Франції, відповідно до Закону про інновації! дослідження, науковці (дослідники, аспіранти, техніки й т.п.) можуть створювати малі й середні інноваційні компанії з метою використання результатів досліджень і розробок, фінансованих державою. Пільги надаються протягом шести років, після чого, науковці повинні зробити вибір - або вони вертаються в державний сектор і продовжують суспільну роботу, або залишаються в компанії, яка переходить на "загальне положення";

широкомасштабна державна підтримка (фінансова, інформаційна і т.д.) створення й розвитку структур, що сприяють кооперації науки й виробництва - бізнес-мереж, дослідницьких і промислових парків, технополісів і т.п., включаючи міжнародні. Державну політику в даному напрямку ілюструють дані ранжирування розвинених країн за рівнем кооперації в сфері НДР між компаніями й університетами.

інноваційна політика держава

Висновки